ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 920/102/21

1.1. У лютому 2021 року Селянське (Фермерське) господарство "Світлана" (далі - СФГ "Світлана") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Тростянецької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі від 30.01.2006, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції, викладеній в позовній заяві.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Тростянецька міська рада у встановлений законодавством строк не розглянула лист-повідомлення, не прийняла рішення, та не надала заперечень проти поновлення договору оренди землі. На думку позивача, дії уповноважених осіб Тростянецької міської ради свідчать про істотне зволікання в укладенні нового договору оренди землі та додаткової угоди про поновлення такого договору, а тому позивач вважав, що має право на судовий захист відповідно до положень Закону України "Про оренду землі".

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.08.2021 у справі № 920/102/21 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог СФГ "Світлана" до Тростянецької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що в діях відповідача відсутні порушення положень законодавства України та відсутнє порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди перед іншими особами.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 змінено рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2021 у справі № 920/102/21 та викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного господарського суду.

2.4. Змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції не враховано, що якщо орендар та орендодавець не дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, то способом захисту прав орендаря буде звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а у разі недосягнення домовленості щодо нових істотних умов договору оренди землі, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 та рішенням Господарського суду Сумської області від 27.08.2021 у справі № 920/102/21, до Верховного Суду звернулося СФГ "Світлана" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, СФГ "Світлана" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. СФГ "Світлана", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", статтю 3, частину 3 статті 509 Цивільного кодексу України, статті 122, 124 Земельного кодексу України, пункт 34 статті 26, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/2020/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 17.04.2018 у справі № 826/8107/16, від 09.07.2020 у справі № 454/160/17, від 31.10.2018 у справі № 702/699/16-ц.

3.4. Тростянецька міська рада у відзиві на касаційну скаргу СФГ "Світлана" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. На думку Тростянецької міської ради, відповідач прийняв рішення відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та з дотриманням Регламенту Тростянецької міської ради.

3.5. 19.08.2022 до Верховного Суду надійшов відзив Комунального підприємства Тростянецької міської ради "Агенція місцевого розвитку" (далі - КП "Агенція місцевого розвитку") на касаційну скаргу СФГ "Світлана", поданий 15.08.2022 через засоби поштового зв`язку. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 14.07.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Світлана" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 і рішення Господарського суду Сумської області від 27.08.2021 у справі № 920/102/21 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.08.2022. Проте КП "Агенція місцевого розвитку" подало відзив на касаційну скаргу 15.08.2022 через засоби поштового зв`язку, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому КП "Агенція місцевого розвитку" не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що цей відзив повинен бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 30.01.2006 між Тростянецькою районною державною адміністрацією Сумської області (орендодавець) та Фермерським господарством "Світлана" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки.

4.2. Відповідно до пункту 1 договору оренди земельної ділянки орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку за рахунок земель державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Білківської сільської ради Тростянецького району.

4.3. Пунктом 2 зазначеного договору визначено, що в оренду передається одна земельна ділянка загальною площею 96,3612 га, у тому числі 96,3612 га ріллі.

4.4. Цей договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору оренди земельної ділянки).

4.5. Згідно з пунктом 37 договору оренди земельної ділянки дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи орендаря; договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 30.01.2006 договір оренди земельної ділянки зареєстровано у Тростянецькому районному відділі Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" при Держкомземі України, про що у державному реєстрі земель здійснено запис № 040663500005.

4.7. За змістом пункту 43 договору оренди земельної ділянки, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Таким чином, судами зазначено, що строк дії договору оренди земельної ділянки становить з 30.01.2006 до 30.01.2021.

4.8. Судами зазначено, що 20.05.2008 між орендодавцем та орендарем було укладено угоду про внесення змін до договору оренди землі, згідно з пунктом 1 якої сторони дійшли згоди внести зміни до договору оренди земель державної власності (землі запасу та резервного фонду) від 30.01.2006 № 040663500005 та викласти пункт 9 в такій редакції: "п.9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі з квітня 2008 року : ______ грн, що становить 1,5% від нормативної грошової оцінки".

4.9. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.05.2020 № 210633147 за СФГ "Світлана" строком на 15 років зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 96,3612 га, кадастровий номер 5925080400:00:002:2443 наданої в оренду за договором від 30.01.2006.

4.10. 21.12.2020 позивач на підставі пункту 8 договору оренди земельної ділянки та частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області та Тростянецької міської ради з листами-повідомленням № 21/12-2 та № 21/12-1 про поновлення договору оренди земельної ділянки та з проектом додаткової угоди про поновлення такого договору. Судами зазначено, що метою таких звернень була реалізація переважного права на поновлення договору на новий строк.

4.11. Разом з листом-повідомленням позивач також направив угоди про внесення змін до договору від 20.05.2008, матеріали обстеження земельної ділянки, агрохімічний паспорт та витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку та повідомив про своє бажання поновити договір оренди землі, зареєстрований у Тростянецькому районному відділі Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" при Держкомземі України від 30.01.2006 за № 040663500005, строком на 7 років та з розміром орендної плати 12% річних від нормативної грошової оцінки.

4.12. Суди установили, що 23.12.2020 зазначені листи-повідомлення були отримані відповідачем та Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, доданими позивачем до позовної заяви. При цьому господарські суди зазначили, що згідно з поясненнями відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, 15.01.2021 Тростянецькою міською радою розроблено проект рішення "Про поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 7 років, кадастровий номер 5925080400:00:002:2443, код КВЦПЗ 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту на території Білківської сільської ради".

4.13. Згідно з пунктами 1, 2 зазначеного проекту рішення Тростянецької міської ради передбачалося поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 7 років, кадастровий номер 5925080400:00:002:2443, код КВЦПЗ 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту на території Білківської сільської ради, укладеного між Тростянецькою районною державною адміністрацією та СФГ "Світлана" 30.01.2006 (зі змінами). Передбачено зобов`язати СФГ "Світлана" в термін до 30.01.2021 укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано 30.01.2006 за № 040663500005.

4.14. Разом з тим господарські суди зазначили, що відповідно до витягу з протоколу 6 сесії 8 скликання Тростянецької міської ради від 15.01.2021 одним із питань, яке слухали депутати міської ради, було розгляд проекту "Про поновлення договору оренди земельної ділянки строком на 7 років, кадастровий номер 5925080400:00:002:2443, код КВЦПЗ 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту на території Білківської сільської ради". За результатами голосування щодо зазначеного питання було вирішено: "рішення не прийнято".

4.15. Рішенням Тростянецької міської ради від 01.02.2021 № 109 "Про припинення права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 5925080400:00:002:2443, код КВЦПЗ 01.01. - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населеного пункту на території Білківської сільської ради" вирішено припинити з 31.01.2021 право оренди на зазначену земельну ділянку. Зобов`язано Тростянецьку міську раду провести державну реєстрацію припинення права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 5925080400:00:002:2443.

4.16. Згідно з інформацією від 11.03.2021 № 247657654 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна 05.02.2021 внесено відомості про припинення права оренди СФГ "Світлана" щодо земельної ділянки площею 96,3612 га з кадастровим номером 5925080400:00:002:2443.

4.17. Господарські суди установили, що 05.02.2021 відповідач надіслав позивачу лист № 208 "Про припинення договору оренди", в якому у відповідь на лист-повідомлення позивача від 23.12.2020 щодо поновлення договору оренди земельної ділянки зазначив, що відповідне рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки було винесено на розгляд 6 сесії 8 скликання Тростянецької міської ради, що відбулася 15.01.2021. Однак за підсумками голосування з цього питання рішення про поновлення договору оренди прийнято не було. Позивача також було повідомлено, що відповідно до рішення 6 сесії 8 скликання (2 пленарне засідання) Тростянецької міської ради від 01.02.2021, що було винесено на чергове пленарне засідання на виконання рішення сесії від 15.01.2021, договір оренди земельної ділянки був припинений. Крім того, відповідач звернув увагу позивача, що відповідно до статей 31, 34 Закону України "Про оренду землі" земельна ділянка підлягає поверненню Тростянецькій міській раді.

4.18. 11.02.2021 згідно з рішенням Тростянецької міської ради 6 сесії 8 скликання № 226 "Про передачу в постійне користування земель сільськогосподарського призначення комунальної власності за межами населених пунктів", розглянувши заяви КП "Агенція місцевого розвитку" вх. № ЦНАП 259 від 09.02.2021 та вх. № ЦНАП 264 від 09.02.2021, Тростянецька міська ради вирішила:

1) передати в постійне користування КП "Агенція місцевого розвитку" земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, код КВЦПЗ - для ведення товарного сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів загальною площею 111,3996 га відповідно до додатку 1;

2) КП "Агенція місцевого розвитку" зареєструвати право постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності.

4.19. Суди зазначили, що КП "Агенція місцевого розвитку" передано в постійне користування в тому числі й земельну ділянку площею 96,3612 га з кадастровим номером 5925080400:00:002:2443 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4.20. Позивач, вважаючи порушеними свої права щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Тростянецької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі від 30.01.2006, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції, викладеній у позовній заяві.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги СФГ "Світлана" до Тростянецької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі від 30.01.2006 шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у редакції, викладеній у позовній заяві (на змінених умовах).

5.3. Підставою позовних вимог, на думку СФГ "Світлана", є те, що Тростянецька міська рада, у встановлений законодавством строк, не розглянула лист-повідомлення, не прийняла рішення, та не надала заперечень проти поновлення договору оренди землі. На думку позивача, дії уповноважених осіб Тростянецької міської ради свідчать про істотне зволікання в укладенні нового договору оренди землі та додаткової угоди про поновлення такого договору.

5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

5.5. Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

5.6. Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

5.7. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.8. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень в цій справі, Верховний Суд звертається до правових висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 (про відсутність вагомих підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду зазначила в пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

5.9. Згідно з частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

5.10. Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

5.11. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

5.12. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендодавця та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.13. У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.14. Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

5.15. Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

5.16. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.17. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що у діях відповідача відсутні порушення положень законодавства України та відсутнє порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди перед іншими особами. Разом з тим, змінюючи мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції не враховано, що якщо орендар та орендодавець не дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, то способом захисту прав орендаря буде звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а у разі недосягнення домовленості щодо нових істотних умов договору оренди землі, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Водночас апеляційний господарський суд констатував, що наведені відповідачем та третьою особою доводи щодо зміни позивачем істотних умов договору є документально обґрунтованими та такими, що неналежним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді цієї справи.

5.19. СФГ "Світлана" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. СФГ "Світлана", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.20. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.21. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", статтю 3, частину 3 статті 509 Цивільного кодексу України, статті 122, 124 Земельного кодексу України, пункт 34 статті 26, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/2020/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 17.04.2018 у справі № 826/8107/16, від 09.07.2020 у справі № 454/160/17, від 31.10.2018 у справі № 702/699/16-ц.

5.22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.23. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.24. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.25. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.26. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/2020/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Фермерського господарства "Хинку" до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання поновленим договору оренди, визнання укладеною додаткової угоди.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону, добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

У разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов`язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною".

Крім того, скаржник наголошує, що у зазначеній постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/2020/17 викладено такий висновок:

"Законодавець у частині 5 статті 33 Закону визначив алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: 1) розглянути лист-повідомлення на предмет відповідності вимогам закону; 2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; 3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); 4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Зазначені положення слід розуміти таким чином: а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря; б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому, заперечення орендодавця стосовно невідповідності направленого орендарем листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про визнання додаткової угоди укладеною на нових узгоджених істотних умовах, а не пролонгація на попередніх умовах". При цьому скаржник зазначає, що подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

5.27. Разом з тим господарські суди, розглядаючи справу № 912/2020/17 по суті позовних вимог, установили, що позивач більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, а саме 01.09.2015 направив відповідачу лист-повідомлення про поновлення договору разом із двома підписаними позивачем примірниками проекту додаткової угоди про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах. Крім того, Верховним Судом у постанові від 18.12.2018 у справі № 912/2020/17 відхилено доводи відповідача про те, що позивач не вчинив всіх необхідних та достатніх дій для поновлення договору, а саме не ініціював як зацікавлена сторона укладення додаткової угоди в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.28. Натомість у справі № 920/102/21, яка розглядається, господарські суди встановили, що позивач 21.12.2020 на підставі частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області та Тростянецької міської ради з листами-повідомленням № 21/12-2 та № 21/12-1 про поновлення договору оренди земельної ділянки та з проектом додаткової угоди про поновлення такого договору. Разом з листом-повідомленням позивач також направив угоди про внесення змін до договору від 20.05.2008, матеріали обстеження земельної ділянки, агрохімічний паспорт та витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку та повідомив про своє бажання поновити договір оренди землі, зареєстрований у Тростянецькому районному відділі Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" при Держкомземі України від 30.01.2006 за № 040663500005, строком на 7 років та з розміром орендної плати в розмірі 12% річних від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Отже, такі установлені обставини свідчать, що у справі № 920/102/21, яка розглядається, позивач звернувся до відповідача на інших умовах, аніж ті, що були визначені договором оренди землі від 30.01.2006, а саме позивачем було змінено строк договору оренди та розмір орендної плати.

5.29. Отже, наведені установлені обставини у цій справі № 920/102/21 свідчать про те, що правовідносини у справі № 912/2020/17, на яку посилається скаржник, є неподібними зі справою № 920/102/21, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.

5.30. Крім того Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, оскільки правова позиція в зазначеній постанові в частині висновків про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", є неактуальною згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц. Водночас Верховний Суд зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду в цій справі не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

5.31. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 826/8107/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом до Київського міського голови Кличка В. В., Київської міської ради про визнання протиправною бездіяльності Київського міського голови Кличка В. В., яка полягає у невнесенні протягом місяця (від дати реєстрації клопотання) на пленарне засідання сесії Київської міської ради питання стосовно надання позивачу дозволу на розробку проектів землевідводу щодо земельних ділянок.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Неприйняття КМР жодного рішення за клопотаннями позивача у строк, закріплений частиною сьомою статті 118 ЗК України, ставить його у правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує його конституційні права щодо розгляду його звернення органом місцевого самоврядування.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05)".

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

5.32. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 454/160/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання протиправною бездіяльності сільської ради стосовно нерозгляду у місячний термін заяви про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання відповідача невідкладно розглянути подану заяву у встановленому законом порядку та передати земельну ділянку у власність.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

В ході розгляду справи встановлено, що за наслідками розгляду заяви позивача проект рішення про затвердження проекту землеустрою не набрав необхідної кількості голосів депутатів.

Проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось.

Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення.

При цьому, протокол Х сесії Волицької сільської ради VІІ скликання від 18.11.2016 та витяг з протоколу ХІІІ сесії Волицької сільської ради VІІ скликання від 09.02.2017, відображають лише результати голосування, мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.

До того ж, відповідно до протоколу сесії ради від 18.11.2016 проти затвердження позивачу проекту землеустрою проголосували лише троє з присутніх депутатів, при цьому, більшість депутатів утрималось від голосування. В свою чергу, витяг з протоколу сесії ради від 09.02.2017 не містить відомостей за чий саме проект землеустрою відбувалось голосування, а тому висновки апеляційного суду щодо фактичної відмови у затвердженні проекту землеустрою не можна визнати обґрунтованими".

5.33. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 702/699/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації, визнання договору оренди землі поновленим із попереднім орендарем.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди: із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору, на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб".

5.34. Перевіривши наведені доводи скаржника, Верховний Суд зазначає таке. У справі № 920/102/21, яка розглядається, господарські суди встановили, що 30.01.2006 між Тростянецькою районною державною адміністрацією Сумської області (орендодавець) та Фермерським господарством "Світлана" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 15 років. Крім того, суди установили, що з урахуванням угоди від 20.05.2008 про внесення змін до договору оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі, що становить 1,5% від нормативної грошової оцінки.

5.35. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач при зверненні із листами-повідомленням та з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки змінив строк договору оренди земельної ділянки та змінив відсоток розміру орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме позивач виявив своє бажання поновити договір оренди землі від 30.01.2006 строком на 7 років та з розміром орендної плати в розмірі 12% річних від нормативної грошової оцінки.

5.36. Верховний Суд звертає увагу на положення Закону України "Про оренду землі", а саме статей 30, 33, якими визначено, що у разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції, зазначив, що орендар та орендодавець не дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

5.37. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, а висновки суду апеляційної інстанції зроблені з урахуванням установлених фактичних обставин цієї справи.

5.38. З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.39. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.40. Крім того, аналізуючи питання щодо обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання про вичерпність висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд