ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 190/391/22

1. Описова частина

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області (далі - КСП «Лозуватка»), розміром 5 423,2 в умовних кадастрових гектарах, із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка», розташованих на території Вишнівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 27 січня 1989 року він почав працювати у колгоспі ХХІІ партз`їзду на території П`ятихатського району Дніпропетровської області. Рішенням зборів членів колгоспу від 27 січня 1989 року його було прийнято в члени колгоспу газоелектрозварювальником.

У подальшому колгосп ХХІІ партз`їзду було реорганізовано в КСП «Лозуватка».

17 травня 1995 року КСП «Лозуватка» отримало державний акт на право колективної власності на землю І-ДП № 000040.

17 лютого 1998 року позивача звільнено та виключено зі складу КСП «Лозуватка».

На час видачі державного акта на право колективної власності на землю він був членом КСП і працював на вказаному підприємстві, був включений до списків членів КСП, що мають право на земельну частку (пай), і мав правові підстави для отримання відповідного сертифіката, але сертифікат з невідомих причин йому не виданий, що надалі унеможливило отримання відповідного державного акта на землю.

Вважав, що оскільки він був членом КСП «Лозуватка», то має право на земельну частку (пай) відповідно до закону.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 25 травня 2022 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП «Лозуватка», розміром 7,63 умовних кадастрових гектарів, за рахунок земель нерозподілених, невитребуваних паїв, які розташовані на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскільки позивач має право на земельну частку (пай), але у зв`язку з відсутністю сертифіката на право на земельну частку (пай) не може підтвердити право на неї, оформити правовстановлюючі документи та реалізувати це право, його права підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання за ним права на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Вишнівської селищної ради, як за членом колишнього КСП «Лозуватка», який значиться під порядковим номером 11 у списку громадян - членів КСП «Лозуватка», що є додатком до державного акта на право колективної власності на землю серії І-ДП № 000040.

Враховуючи те, що на день видачі КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю позивач був членом вказаного КСП, він має право на земельну частку (пай), яку необхідно виділити із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка».

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області залишив без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що право позивача відповідно до закону припинене не було, ніким не заперечувалось, не оспорювалось і не було обмежене будь-яким строком для його реалізації. Позивач унесений до списку громадян - членів КСП під номером 11, а той факт, що через 5 років ці списки були змінені, на правильність висновків суду першої інстанції не впливає.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про пропуск позовної давності та зазначив, що вона не пропущена. При цьому суд врахував, що клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності не було заявлено.

Верховний Суд постановою від 06 грудня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасував і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин імперативних положень ЦК УРСР щодо застосування позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки належно не дослідив обставини, за яких позивач міг довідатися про порушення своїх прав. Зокрема, суд не дослідив аргументи позивача, викладені у позовній заяві, про те, що право на земельну ділянку (пай) у нього виникло з моменту отримання КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю, у якому він вказаний як особа, що має право на земельну частку (пай). Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що з моменту порушення прав позивача пройшло більше трьох років, а саме понад 27 років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, він не навів.

П`ятихатський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 26 березня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач довів факт наявності у нього права на отримання земельної ділянки при паюванні КСП, на момент розпаювання якого він був його членом та був включений до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Водночас суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача не підлягає судовому захисту через пропуск позовної давності.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 жовтня 2024 року, з урахуванням ухвали від 21 листопада 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войтенко К. В. залишив без задоволення. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войтенко К. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанційпомилково застосували до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності. Суди попередніх інстанцій не врахували, що право позивача на отримання земельної частки є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлений, тому таке право підлягає захисту без обмеження позовною давністю.

У січні 2025 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року зупинено касаційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 530/656/24 (провадження № 61-3733сво25).

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року касаційне провадження поновлено.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 27 січня 1989 року до 17 лютого 1998 року працював у колгоспі ім. ХХІІ партз`їзду, з 1992 року - у колгоспі «Лозуватський», який у лютому 1993 року переіменовано у КСП «Лозуватка», ( з 2000 року - Приватне підприємство «Лозуватка»), що підтверджується архівними довідками Комунальної архівної установи П`ятихатської міської ради «П`ятихатський трудовий архів» від 11 лютого 2022 року № 128, № 129, № 130, № 131.

На підставі рішення Лозуватської сільської ради народних депутатів від 17 травня 1995 року КСП Лозуватка» 18 травня 1995 року видано державний акт серії І-ДП № 000040 на право колективної власності на землю, згідно з яким передано у колективну власність 5 423,2 гектарів землі для ведення сільськогосподарського виробництва.

Згідно з додатком 1 до державного акта на право колективної власності на землю у списку громадян - членів КСП «Лозуватка», ОСОБА_1 значиться під № 11.

З метою реалізації свого права на земельну частку (пай) ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання інформації щодо включення його до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю), та отримав 20 січня 2022 року відповідь, що він значиться в списках до державного акта на право колективної власності на землю в КСП «Лозуватка» під № 11, а також зазначено, що сертифікат на право на земельний (пай) членів КСП «Лозуватка» на його ім`я не виготовлявся і не видавався. На підставі рішення від 26 квітня 2000 року № 107-р розмір земельної частки (паю) у КСП «Лозуватка» на території Лозуватської сільської ради П`ятихатського району Дніпропетровської області становить 7,63 умовних кадастрових гектарів.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 530/656/24 (провадження № 61-3733сво25) зробила, зокрема, такі висновки.

Залежно від обставин у процесі паювання можуть бути виокремлені дві категорії осіб, які мають право на земельну частку (пай), але: 1) включені до списку членів КСП, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, проте не отримали сертифіката на право на земельну частку (пай); 2) безпідставно не включені до списку членів КСП, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Втім сертифікат на право на земельну частку хоч і є основним, але не єдиним документом, що посвідчує це право.

Перелік таких документів закріплений у частині другій статті 2 Закону № 899-IV, за змістом якої право на пай також посвідчується: свідоцтвом про право на спадщину;

посвідченими у встановленому законом порядку договорами купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішенням суду про визнання права на земельну частку (пай); документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, що евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95) паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

У пункті 2 Указу № 720/95 зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України 1990 року кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті б цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Враховуючи викладене, касаційний суд зауважив, що:

право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи у членах КСП на час передання державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває право на земельну частку (пай) з дня видання цього акта, і в разі його смерті спадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Вказане право може бути реалізовано, зокрема, у судовому порядку шляхом визнання права на земельну частку (пай);

неотримання сертифіката не спростовує і не припиняє право особи на земельну частку (пай), а лише утруднює реалізацію такого права, фактично залишаючи лише один спосіб, передбачений частиною другою статті 2 Закону № 899-ІV, - звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай);

сертифікат на право на земельну частку (пай) є документом, який засвідчує наявне право;

слід розмежовувати позови про визнання права для захисту прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання чи оспорення та позови про визнання права для підтвердження права у разі невидачі документа на земельну частку (пай), який засвідчує наявне право;

право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), тому до позовів про визнання права на земельну частку (пай) тих осіб, які включені до списку, проте не отримали сертифікат, позовна давність не застосовується. Це зумовлено тим, що позовна давність належить до строків захисту цивільного права. Оскільки основним засобом захисту порушеного права є позов, цей строк називається позовною давністю. Натомість позов про визнання права на земельну частку (пай) для підтвердження права у разі невидачі документа, який засвідчує наявне право на земельну частку (пай), спрямований на підтвердження наявного права, а не для його захисту.

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18 та інших.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 на момент отримання КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю був його членом та був включений до списку осіб, доданого до державного акта.

Тобто право ОСОБА_1 на земельну ділянку (пай) виникло з моменту отримання КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю, у якому він вказаний як такий, що має право на земельну частку (пай), що підтверджується додатком до цього державного акта, у якому він значиться під № 11.

Оскільки спір, заявлений у цій справі спрямований на підтвердження наявного права, а не для його захисту, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог позову, однак безпідставно відмовили в задоволенні вимог позову через пропуск позивачем позовної давності.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду