ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 818/261/18

Вступ

Відповідачами у справі прийнято рішення «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій», яким затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, що резервуються для першочерговості організації у 1994-1996 роках нових та розширення існуючих природних заповідників, заказників, регіонального ландшафтного парку загальнодержавного та місцевого значення; «Про розширення мережі природно-заповідного фонду», яким затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, які включаються до мережі природно-заповідного фонду; «Про утворення комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський». Позивачка, вважаючи, що зазначені рішення порушують її права та те, що під час їх прийняття відповідачами було порушено вимоги норм чинного законодавства, звернулась до суду з позовом.

Вирішуючи справу, Суду слід дати відповідь на таке питання: чи порушено оскаржуваними рішеннями відповідачів права, свободи чи інтереси позивачки?

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сумської обласної ради, Сумської обласної державної адміністрації, треті особи - Комунальний заклад Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський», Міністерство екології та природних ресурсів України, про визнання протиправним та нечинним рішення Сумської обласної ради і розпорядження Сумської обласної державної адміністрації , у якому просила:

- визнати протиправними та нечинними рішення другої позачергової сесії двадцять другого скликання Сумської обласної ради народних депутатів від 13 жовтня 1994 року «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій»;

- визнати протиправними та нечинними розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 14 грудня 1995 року № 237 «Про розширення мережі природно-заповідного фонду»;

- визнати протиправними та нечинними рішення сьомої сесії сьомого скликання Сумської обласної ради від 07 жовтня 2016 року «Про утворення комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський».

2. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані рішення відповідачами було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

4. Також суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що для захисту судом прав позивача необхідно встановити, що рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень завдали безпосередньої шкоди правам особи (позивача); такі рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень повинні породжувати для позивача певні негативні наслідки.

5. У ході розгляду справи, судом не встановлено, які саме права та законні інтереси ОСОБА_1 було порушено відповідачами.

6. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

7. Судами попередніх інстанцій установлено, що 13 жовтня 1994 року на другій позачерговій сесії двадцять другого скликання Сумської обласної Ради народних депутатів прийнято рішення «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій», яким затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, що резервуються для першочерговості організації у 1994-1996 роках нових та розширення існуючих природних заповідників, заказників, регіонального ландшафтного парку загальнодержавного та місцевого значення, зобов`язано землевласників і землекористувачів, землі яких зарезервовані для наступного заповідання, додержуватися режиму їх охорони та використання згідно з чинним законодавством та управлінню охорони навколишнього природного середовища по Сумській області за участю наукових закладів забезпечити розробку проектів і підготовку інших матеріалів для організації в межах зарезервованих територій природних заповідників та інших заповідних об`єктів.

8. 14 грудня 1995 року головою Сумської обласної державної адміністрації видано розпорядження № 237 «Про розширення мережі природно-заповідного фонду» пунктами 1, 2 якого, затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, які включаються до мережі природно-заповідного фонду і доповнити ним державний кадастр територій і об`єктів природно-заповідного фонду області, затверджений рішенням Ради народних депутатів від 13 жовтня 1994 року та зобов`язано землевласників і землекористувачів, землі яких заповідаються, додержуватися режиму їх охорони та використання згідно з чинним законодавством.

9. 07 жовтня 2016 року на сьомій сесії сьомого скликання Сумської обласної ради відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд», розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 14 грудня 1995 року № 237 прийнято рішення «Про утворення комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський».

10. Уважаючи, що під час прийняття рішення «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» від 13 жовтня 1994 року та від 07 жовтня 2016 року «Про утворення комунального закладу Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» відповідачами було порушено вимоги Закону України «Про природно-заповідний фонд», в редакції від 04 червня 1993 року а також те, що розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 14 грудня 1995 року № 237 «Про розширення мережі природно-заповідного фонду» видано без наданих на те повноважень, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення та розпорядження, прийняті з порушеннями норм чинного на той момент законодавства, спрямовані на встановлення особливого статусу та режиму територіям, зокрема і на території м. Путивль та Путивльського району Сумської області, мешканкою якого вона є.

12. Скаржниця вказує на те, що голова Сумської обласної державної адміністрації, видав розпорядження, повноважень на видання якого не мав.

13. Також позивачка зазначає, що оскаржувані рішення порушують її права, посилаючись на те, що земельна ділянка, яка належить їй на праві власності, знаходиться на території регіонального ландшафтного парку «Сеймський». Визначення особливого статусу територіям Путивльського району, визначення заповідних зон обмежуватиме право позивачки на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Надання території Путивльського району статусу об`єкту природно-заповідного фонду обмежуватиме право позивачки на користуватися природними об`єктами права власності Українського народу, адже доступ до природних об`єктів може бути обмеженим адміністрацією парку. Оскаржувані рішення зобов`язують перебуваючи на території регіонального ландшафтного парку «Сеймський» дотримуватись не тільки Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» а й Закону України «Про природно- заповідний фонд», чим обов`язки збільшуються.

14. Сумською обласною радою, Сумською обласною державною адміністрацією, Комунальним закладом Сумської обласної ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський» подані відзиви на касаційну скарг ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, у яких вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані рішення відповідачами прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України та не порушують прав позивачки.

15. Надаючи правову оцінку висновкам судів та доводам сторін в частині застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини між позивачко, відповідачами та третьою особою, колегія суддів звертає увагу на таке.

16. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

18. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

19. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

20. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

21. Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

22. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

23. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18.

24. Знаходження земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності позивачці, на території Регіонального ландшафтного парку «Сеймський», є свідченням того, що у позивачки присутній охоронюваний інтерес у межах спірних правовідносин.

25. Однак, сама наявність охоронюваного інтересу не є обов`язковою умовою надання правового захисту судом, оскільки надання правового захисту здійснюється у разі порушення суб`єктом владних повноважень цього інтересу.

26. Позивачкою не підтверджено встановлення для неї, як власниці земельної ділянки, будь-яких обмежень чи покладення на неї додаткових обов`язків у зв`язку із прийняттям відповідачами оскаржуваних рішень. Не підтверджено встановлення обмежень чи заборон у використанні позивачкою природних ресурсів: лов риби, заготівля лікарських рослин, збирання ягід, тощо.

27. Встановлені у справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не є потерпілою від оскаржуваних рішень відповідачів.

28. Зазначені рішення не спричинили суттєвого негативного впливу безпосередньо на позивачку і вона не зазнала жодної реальної шкоди.

29. З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності дій, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених дій відповідача.

30. Відтак, навіть якби суди попередніх інстанцій зробили висновки про правомірність чи неправомірність оскаржуваних рішень відповідачів, то вказані висновки не мали б самостійного правового значення, оскільки вони не вплинули б на правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні позову.

31. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 28 травня 2020 року у справі № 640/11643/19, від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19, від 22 липня 2021 року у справі № 0540/8600/18-а, від 14 лютого 2022 року у справі № 200/9772/18-а та від 23 лютого 2022 року у справі № 826/9148/16.

32. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшов правильного висновку, що законні інтереси ОСОБА_1 у цій справі не порушені, у зв`язку з чим рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню.

33. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, при дотриманні норм процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,