ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/9827/20

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що з 05 серпня 1995 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укртрансгаз», працював на різних посадах, а з 01 березня 2006 року обіймав посаду провідного інженера виробничого відділу Філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» (далі - Філія «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз»). Наказом АТ «Укртрансгаз» від 14 лютого 2020 року № 82 затверджені зміни до штатного розпису Філії «Виробниче ремонтно-технічне підприємство «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз», які затверджені та введені в дію з 16 лютого 2020 року наказом Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» від 17 лютого 2020 року № 24. Позивач посилався на те, що 21 лютого 2020 року відповідач попередив його про наступне вивільнення й запропонував вакантні посади, які його не влаштовували, тому він написав заяву про звільнення за угодою сторін. Однак, 02 березня 2020 року він змінив своє рішення та відкликав раніше подану заяву про звільнення, а 07 березня 2020 року звернувся до адміністрації підприємства із проханням надати йому перелік вакантних посад для переведення. В подальшому, 13 квітня 2020 року йому надано перелік вакантних посад станом 10 квітня 2020 року, а 14 квітня 2020 року він надав згоду на переведення його за вибором роботодавця на посади інженера провідного сектору енергозбереження відділу використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження та екології апарату АТ «Укртрансгаз» або інженера провідного відділу обліку ремонтів, технічного обслуговування та діагностики. Проте, не зважаючи на це, наказом Філії ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» від 29 квітня 2020 року № 97-к його звільнено із займаної посади на підставі частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням штату працівників. Позивач вважав, що його звільнення з роботи відбулося з порушенням вимог закону, так як фактично скорочення штату працівників виробничого відділу не було, оскільки загальна штатна чисельність виробничого відділу збільшилася до 12 штатних одиниць, а він працював до 29 квітня 2020 року, хоча новий штатний розклад було введено з 16 лютого 2020 року. Крім того, позивач переконував, що на вивільнення працівників Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» не було отримано згоди Центральної ради Укрнафтогазпрофспілки, чим порушено вимоги Закону України «Про колективні договори і угоди». Також позивач стверджував, що відповідачем не проводився аналіз кваліфікації і продуктивності праці при переведенні працівників, чим його позбавлено права на рівні з іншими претендувати на переведення на посади в новому штатному розписі.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ Філії ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» від 29 квітня 2020 року № 97-к «Про звільнення» та поновити його на роботі з 29 квітня 2020 року; стягнути з АТ «Укртрансгаз» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, так як він був повідомлений про майбутнє звільнення за два місяці, йому пропонувалися вакантні посади, наявні на підприємстві, первинна профспілкова організація надала згоду на його звільнення, відповідач об`єктивно не міг перевести позивача за його згодою на іншу роботу в межах підприємства.

Також суд зазначив про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом та не наведення поважних причин пропуску цього строку.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера виробничого відділу Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» на підставі наказу від 29 квітня 2020 року № 97-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера виробничого відділу Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» з 30 квітня 2020 року. Стягнуто з АТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 403 475,47 грн та судовий збір у сумі 3 075,19 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що на день звільнення позивача відповідач не запропонував йому всіх посад, які були вільні на підприємстві, і які відповідали досвіду та фаху позивача, а відтак відповідачем не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача 29 квітня 2020 року, тому дійшов висновку про те, що вимоги позивача про звільнення з порушенням норм трудового законодавства є правомірними та доведеними, а позивач підлягає поновленню на роботі.

Крім того, апеляційний дійшов висновку про те, що оскільки судом встановлено факт порушення прав позивача при його звільненні, то також наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України.

Водночас, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про скасування наказу про звільнення позивача задоволенню не підлягають, так як відповідно до змісту статті 235 КЗпП України суд таких повноважень не має.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не встановив, коли саме була видана ОСОБА_1 копія наказу про звільнення або трудова книжка, тому висновки суду про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду не підтверджені наданими суду доказами.

У листопаді 2021 року АТ «Укртрансгаз» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не звернув увагу на те, що позивачу було запропоновано всі наявні та актуальні у відповідача вакантні посади на момент його звільнення, а отже виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України;

- не надав належної оцінки тому, що позивач звернувся до суду з позовною заявою з пропуском місячного строку та не обґрунтував поважність причин його пропуску;

- проігнорував те, що матеріали справи на містять жодних належних документальних доказів в порушення відповідачем прав позивача;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі 461/3024/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 755/6539/18-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 761/8658/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 176/3792/14-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 594/433/19, постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-426цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.

Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому вказане судове рішення апеляційного суду Верховним Судом в цій частині не переглядається.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз», в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Також у вказаному відзиві ОСОБА_1 виклав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 листопада 2021 року касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз» на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Укртрансгаз» з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Оболонського районного суду міста Києва матеріали вищезазначеної цивільної справи № 756/9827/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У грудні 2021 року матеріали справи № 756/9827/20 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 05 серпня 1995 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, а з 01 березня 2006 року займав посаду провідного інженера виробничого відділу Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз».

Наказом генерального директора АТ «Укртрансгаз» від 14 лютого 2020 року № 82 затверджені зміни до штатних розписів апарату та підрозділів товариства, філій товариства, у тому числі і працівників Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз», та введено їх в дію з 16 лютого 2020 року.

Наказом директора Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» від 17 лютого 2020 року № 24 з метою оптимізації організаційної структури та штатної чисельності ВРТП «Укргазенергосервіс» затверджено та введено в дію з 16 лютого 2020 року організаційну структуру Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз». Згідно додатків до наказу зі штатного розпису працівників апарату Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» виведено 29 одиниць та введено 28 одиниць.

21 лютого 2020 року позивача попереджено про наступне звільнення та запропоновані вакантні посади, від яких ОСОБА_1 відмовився і в цей же день подав заяву про звільнення з 11 березня 2020 року за угодою сторін.

02 березня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від розірвання трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України та відкликання заяви, поданої 21 лютого 2020 року.

07 березня 2020 року позивач подав заяву про надання йому вакантних посад для переведення у зв`язку із скороченням штату працівників.

13 березня та 10 квітня 2020 року на адресу позивача направлений список вакантних посад по АТ «Укртрансгаз» станом на 10 квітня 2020 року та запропоновано надати відповідь до 14 квітня 2020 року.

14 квітня 2020 року ОСОБА_1 дав згоду на заняття посад інженера провідного сектору енергозбереження відділу використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження та екології апарату АТ «Укртрансгаз» або інженера провідного відділу обліку ремонтів, технічного обслуговування та діагностики та звернувся із заявами до комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі.

Рішенням комісії з визначення переважного права працівників на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, яке оформлене протоколом від 22 квітня 2020 року № 9, у зв`язку із виведенням посад зі штатного розпису товариства, не розглядали питання про визначення переважного права на залишення на роботі для працівників, які подали заяви, зокрема ОСОБА_1 .

Рішенням первинної профспілкової організації Виробничого ремонтно-технічного підприємства «Укргазенергосервіс», яке оформлено протоколом від 28 квітня 2020 року № 06, надано згоду за звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом від 29 квітня 2020 року № 97-к директора Філії «ВРТП «Укргазенергосервіс» АТ «Укртрансгаз» ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера виробничого відділу з 29 квітня 2020 року у зв`язку із скороченням, пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої вказаної вище статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що на день звільнення позивача відповідач не запропонував йому всіх посад, які були вільні на підприємстві, і які відповідали досвіду та фаху позивача, а відтак відповідачем не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача 29 квітня 2020 року, тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про звільнення з порушенням норм трудового законодавства є правомірними та доведеними, а позивач підлягає поновленню на роботі.

Крім того, апеляційний дійшов правильного висновку про те, що оскільки судом встановлено факт порушення прав позивача при його звільненні, то також наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено апеляційним судом, що запропонувавши позивачу посади, які були вільні станом на 10 квітня 2020 року та отримавши 14 квітня 2020 року його згоду на заняття двох із запропонованих посад, відповідач наказом від 15 квітня 2020 року № 222 генерального директора товариства вивів ці посади (провідного інженера відділу використання ПЕР, енергозбереження та екології та провідного інженера відділу обліку ремонтів, ТО та діагностики) з 16 квітня 2020 року зі штатного розпису працівників апарату АТ «Укртрансгаз», про що не був повідомлений позивач і йому не були запропоновані інші посади, які були вільні у товаристві, враховуючи значний перелік вільних посад, які були запропоновані позивачу 10 квітня 2020 року.

Крім того відповідач на надав доказів того, що посади, які були запропоновані позивачу станом на 10 квітня 2020 року, крім тих, які зайняти погодився позивач, були на день звільнення позивача виведені зі штатного розпису відповідача.

Таким чином, на день звільнення позивача відповідач не запропонував йому всіх посад, які були вільні на підприємстві, і які відповідали досвіду та фаху позивача, а відтак відповідачем не було дотримано вимог статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача 29 квітня 2020 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що позивач звернувся до суду з позовною заявою з пропуском місячного строку, є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, у редакції на час звільнення позивача, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З копії наказу відповідача від 29 квітня 2020 року № 97-к, яка наявна в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з цим наказом.

Водночас, матеріали справи не містять інформації, коли саме позивачу була вручена копія наказу про звільнення або видана трудова книжка, не зазначає про цю обставину і відповідач.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що підстав для застосовування строків визначних частиною першою статті 233 КЗпП України при вирішенні даного спору немає, оскільки у матеріалах справи відсутні документи, які б підтвердили вручення позивачу копії наказу про звільнення або трудової книжки.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» зі змінами, з 12 березня до 20 травня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин.

Згідно постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 дію запровадженого карантину на всій території України було продовжено до 31 серпня 2020 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ XII «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» постановлено пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викласти в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Відповідно до Розділу ІІ вказаного Закону України «Прикінцеві та перехідні положення», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Як вбачаєтеся у картці цього Закону на сайті https://zakon.rada.gov.ua/, він був опублікований 16 липня 2020 року та набрав чинності 17 липня 2020 року.

Тобто, з огляду на пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, продовжені Законом України від 30 березня 2020 року № 530-IX строки закінчуються через 20 днів, тобто 06 серпня 2020 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява була надіслана позивачем суду засобами поштового зв`язку 06 серпня 2020 року з посиланням на розділ XII «Прикінцеві положення» ЦПК України (т. 1, а. с. 185), тому строк визначений частиною першою статті 233 КЗпП України позивачем не пропущено.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження апеляційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки суду апеляційної інстанції

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи те, що висновки щодо застосування норм права, що викладені у постановах Верховного Суду на які посилалося АТ «Укртрансгаз» у касаційній скарзі стосуються схожих правовідносин, але ухвалені у різних фактичних обставинах справи, то клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження на підставі положень пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду