ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/1479/20

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), де просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії №1 (далі - Кадрова комісія) від 19 грудня 2019 року №10/2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2135ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань - начальника відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24 грудня 2019 року;

1.3. поновити позивача на посаді та стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про відсутність в оскаржуваному наказі конкретних правових підстав для звільнення, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), що не відповідає загальному принципу правової визначеності. Позивач указував, що на момент його звільнення не відбулася ліквідація чи реорганізація Генеральної прокуратури України, жодних розпорядчих рішень про скорочення кількості прокурорів Генеральної прокуратури України також не приймалося. У той час, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), вимоги якого застосовано до позивача, містить лише положення про зміну назви з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, що, на думку позивача, не може розцінюватися як припинення юридичної особи та створення іншої.

2.1. За твердженнями скаржника з моменту набрання чинності Законом № 113-ІХ він позбавлений прав та гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), зокрема, переважного права на залишення на роботі, права на пропозицію іншої роботи в установі, що реорганізується, що свідчить про погіршення становища позивача та обмеження його в реалізації прав та інтересів, які гарантуються державою.

2.2. Позивач уважає, що Генеральним прокурором порушено порядок формування кадрових комісій, недотримання гарантій проти незаконного звільнення. Кадрова комісія відносно нього ухвалили невмотивоване та необґрунтоване рішення про неуспішне проходження ним атестації.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Позивач за останньою посадою був заступником начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань - начальника відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

4. На виконання вимог пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

5. Позивачем успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 73 бали за перший іспит та 96 бали за другий іспит.

6. 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 приймав участь у третьому етапі атестації - співбесіді з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

7. Згідно з протоколом № 10 засідання Першої кадрової комісії (далі - Кадрова комісія) від 19 грудня 2019 року, поставлена на голосування пропозиція щодо ухвалення рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 , враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

8. За результатами голосування «за» - 1, «проти» - 5; вирішили - ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 відповідно до пункту 16 розділу IV Порядку (пункт 4 порядку денного).

9. 19 грудня 2019 року Кадровою комісією прийнято рішення № 10/2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно з яким, визнано ОСОБА_1 таким, що неуспішно пройшов атестацію.

10. Це рішення, обґрунтоване наявністю обставин, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності, а саме у частині відомостей про те, що він 18 червня 2018 року витребовував матеріали кримінального провадження з Київської місцевої прокуратури №7, яке стосувалося незаконної діяльності господарського товариства, кінцевим бенефіціаром якого є батько ОСОБА_1 .

11. Наказом Генерального прокурора №2135ц від 21 грудня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ звільнено ОСОБА_1 з посади, яку останній обіймав в Генеральній прокуратурі України та органів прокуратури з 24 грудня 2019 року. Підстава: рішення Кадрової комісії.

12. Позивач уважаючи рішення Кадрової комісії і наказ Генерального прокурора про звільнення протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

13. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнані протиправними та скасовані рішення Кадрової комісії від 19 грудня 2019 року №10/2 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2135ц про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора з 24 грудня 2019 року на посаді заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань - начальника відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) вказаній посаді та органів прокуратури. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року по 12 листопада 2020 року у сумі 406117,92 грн.

13.1. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішення та наказу, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що за відсутності ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду посилання відповідача у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII є безпідставним та породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

13.2. Суди попередніх інстанцій також виходили з того, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту.

13.5. Поряд із цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Кадрової комісії є необґрунтованим, оскільки відповідачами не надано доказів проведення службового розслідування, яким встановлено обставини, на які є посилання в оскаржуваному рішенні від 19 грудня 2019 року №10/2 щодо доброчесності ОСОБА_1 .

14. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора; стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 грудня 2019 року до дати фактичного поновлення на роботі. Прийнято в цій частині нову постанову: поновлено ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 грудня 2019 року до дати фактичного поновлення на роботі. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року залишено без змін.

14.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, суд апеляційної інстанції зазначив, що суди не наділені повноваженнями щодо переведення працівника на посаду в інший орган, а тому, позивач підлягає поновленню на посаді та в орган, з якої він був звільнений.

14.2. Суд апеляційної інстанції також указав на помилковість визначення судом першої інстанції дати поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначивши, що розрахунок середнього заробітку має проводитися з 25 грудня 2019 року.

15. 06 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/1479/20, де відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

15.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

15.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у пункті 57 постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а.

15.3. А в обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, що затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221) та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід, пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації та відповідно щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, як визначеної цим законом підстави для звільнення прокурорів.

15.4. За основним доводом цієї касаційної скарги саме до повноважень кадрових комісій в силу положень Закону № 113-ІХ та Порядку № 221 входить дослідження, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що в свою чергу і є дискреційними повноваженнями Кадрових комісій.

15.5. Скаржник наголошує, що Кадрова комісія уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття Кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.

15.6. Скаржник наполягає, що згідно з абзацом 3 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій від 17 жовтня 2019 року № 233 (далі - Порядок № 233) єдина вимога до обґрунтованості (своєрідний стандарт обґрунтованості) рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації як в цілому, так і на стадії співбесіди, зокрема, - мотивованість із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

15.7. Поряд із цим скаржник наголошує, що відповідно до пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ. При цьому, такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 вересня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

18. У судовому засіданні представник Офісу Генерального прокурора підтримав вимоги своєї касаційної скарги з підстав, викладених у ній та просив їх задовольнити.

19. 24 червня 2021 року від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сухарко Аліна Віталіївна, надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість їх висновків.

19.1. У судовому засіданні позивач та його представник проти задоволення вимог касаційної скарги заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

23. Касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Спірні правовідносини у цій справі склалися з приводу (не)правомірності звільнення позивача з посади прокурора у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).

25. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зазначає, що на час розгляду справи вже було сформовано правовий висновок щодо застосування приписів Закону № 113-ІХ, Порядку № 221, Порядку № 233, який викладено, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах № 160/6596/20 та №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справах №440/2682/20 та №640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі №540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі №160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі №640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі №640/25705/19, від 29 грудня 2021 року у справі №420/4777/20, та багатьох інших, та який є застосовним і до обставин цієї справи.

26. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від них і надалі зауважує таке.

27. 19 вересня 2019 року прийнято Закон №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не стільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.

28. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

29. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).

30. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

31. Відповідно до пункту 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

32. За пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

33. За текстом пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

34. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд про те, що у зв`язку з відсутністю ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, відсутні і підстави для звільнення відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, є помилковим та не відповідає правовій позиції щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах сформованій Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 540/1456/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 160/5745/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20, від 28 грудня 2021 року у справі № 640/25705/19.

35. Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

36. Натомість суди попередніх інстанцій вирішуючи спір у цій справі надаючи оцінку правомірності підстав звільнення позивача у результаті неуспішного проходження атестації застосовували пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII без взаємозв`язку із пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX.

37. При цьому, посилання суду першої інстанції на практику суду касаційної інстанції, викладену у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15 є безпідставними, оскільки вказані постанови були прийняті в часі раніше, до запровадження Законом № 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, а отже у вказаних справах Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов`язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у їх взаємозв`язку з положеннями Закону №113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин.

38. Таким чином Суд погоджується із доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у взаємозв`язку із пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, а відтак оскаржувані судові рішення у цій частині підлягають зміні в їх мотивувальній частині, шляхом викладення її у редакції цієї постанови.

39. Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, де в пункті 57 вказано, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, що є таким самим юридичним фактом як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, то з огляду на те, що в цій справі сторонами не оскаржується і не є предметом спору подання позивачем у встановлений строк заяви про намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі, за формою та змістом, визначеною Порядком № 221, такі посилання є безпідставними.

40. Відтак доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, а отже відсутні підстави для їх скасування з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

41. З моменту ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестацій, у керівника прокуратури виникає обов`язок, звільнити прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

42. У аспекті спірних правовідносин необхідно виходити з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

43. У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21 Верховний Суд зазначив, що досягнути мети атестування прокурорів, яку відповідач означив як підвищення ефективності діяльності прокуратури і рівня довіри до прокурорів, неможливо без зрозумілої, чіткої і передбачуваної процедури та можливості її перевірки судом, а механізм, визначений Законом № 113-ІХ для цілей атестації чинних прокурорів, не може применшувати чи заперечувати існуючих гарантій, зокрема на судовий захист.

44. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Офісу Генерального прокурора щодо незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями в частині визнання необґрунтованим та немотивованим рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, в основу яких скаржник покладає посилання на дискреційність повноважень кадрових комісій щодо прийняття відповідних рішень у межах їх компетенції, колегія суддів виходить із такого.

45. Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово надавав оцінку вказаним доводам та висловлював правову позицію щодо застосування, зокрема, і пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). У постановах від 10 квітня 2020 року (справа № 819/330/19), від 10 січня 2020 року (справа № 2040/6763/18), від 21 жовтня 2021 року (справа № 640/154/20), від 02 листопада 2021 року (справи № № 120/3794/20-а, 640/1598/20), від 04 листопада 2021 року (справа № 640/537/20), від 02 грудня 2021 року (справа № 640/25187/19), від 16 грудня 2021 року (справа № 640/26168/19), від 22 грудня 2021 року (справа № 640/1208/20) Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення на наслідками цієї процедури відповідних рішень.

46. За загальним правилом під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

47. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

48. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

49. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

50. З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).

51. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та з огляду на існуючу правозастосовну практику Верховного Суду у цій категорії спорів колегія суддів відхиляє посилання Офісу Генерального прокурора на відсутність повноважень у суду здійснювати оцінку дискреційного рішення кадрової комісії.

52. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

53. Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року № 221.

54. Згідно пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

55. Пунктом 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

56. Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку № 221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

57. Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

58. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221).

59. Відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

60. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку № 221).

61. Відповідно до пунктів 14-16 розділу IV Порядку № 221 члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

62. Тобто відомості, які містяться в декларації, поданій прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції, поряд з іншими відомостями, які отримано кадровою комісією відповідно до положень Порядку № 221, є матеріалами атестації, які досліджуються та обговорюються під час проведення співбесіди, за результатами якої кадрова комісія приймає рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації.

63. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку №221).

64. Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

65. Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

66. З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

67. Згідно позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, яка викладена зокрема у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 560/214/20, рішення кадрової комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності, не просто повинно містити мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документами, які перевіряються, і які містять інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

68. Отже, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерія ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

69. Виходячи із суті процедури атестації, Верховний Суд у справі № 540/1053/21 дійшов висновку, що особливість цієї процедури, її нормативно-правове регулювання не дає підстав вважати, що кадрові комісії не мають доводити обґрунтованість свого сумніву. Скоріше навпаки, адже це стосується проходження публічної служби чинними прокурорами. Тут не йдеться про необхідність відтворювати перебіг обговорення чи позицію кожного із членів Кадрової комісії стосовно прокурора за наслідками співбесіди, як вважає відповідач, а про потребу належно обґрунтувати колегіальне рішення в обсязі, якого буде достатньо (у кожному конкретному випадку) для розуміння підстав і мотивів його ухвалення, адже на відміну від перших двох етапів, на цьому етапі (співбесіди) результат атестації визначає не кількість балів, а думка членів кадрової комісії, їхній обґрунтований сумнів у відповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.

70. Вказане дає підстави для висновку, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.

71. Варто зауважити, що визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики і доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).

72. Повертаючись до обставин цієї справи зауважимо, що за наслідками проведення співбесіди Кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження прокурором атестації відносно позивача.

73. Із змісту оскаржуваного рішення комісії слідує, що комісії стала відома інформація, які свідчить про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності, а саме: на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі, отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності у частині відомостей про те, що він 18 червня 2018 року витребовував матеріали кримінального провадження з Київської місцевої прокуратури №7, яке стосувалось незаконної діяльності господарського товариства, кінцевим бенефіціаром якого є батько ОСОБА_1 .

74. Суди попередніх інстанцій надаючи оцінку оскаржуваному рішення комісії на предмет обґрунтованості виходили з того, що відповідачами не надано доказів проведення службового розслідування в частині відомостей про встановлені комісією вищезазначених обставин, які, на думку комісії, свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам доброчесності.

75. Варто зауважити в цьому рішенні відсутня будь-яка ідентифікуюча інформація стосовно кримінального провадження, а саме його номер та дата, назва товариства щодо незаконної діяльності якого воно стосувалося, тощо. В наданих до суду відповідачем матеріалах атестації такі відомості також відсутні.

76. Суд також зазначає, що оскаржуване рішення не містить і посилань на перелік документів, які підтверджують викладене у рішенні. Такі документи не долучено відповідачем до матеріалів справи, що позбавляє суд можливості співставити зазначене кадровою комісією джерелам походження цих відомостей.

77. Судами в свою чергу не встановлено інформації про наявність такої кримінальної справи.

78. У судовому засіданні у суді касаційної інстанції позивач стверджував, що не вчиняв дій по витребовуванню кримінального провадження про яке йдеться у спірному рішенні. оскільки такого не існує взагалі.

79. Представник Офісу Генерального прокурора у судовому засіданні конкретних відомостей щодо ідентифікації цього кримінального провадження надати не зміг. Натомість пояснив, що матеріали проходження атестації прокурорами, у тому числі позивача, знищені як і носії із аудиозаписом самої співбесіди.

80. Разом з тим відсутність конкретних відомостей щодо вищевказаних обставин не надає можливості суду підтвердити/спростувати обґрунтованість сумнівів комісії у доброчесності прокурора.

81. При цьому, посилання на певні обставини, які у членів Кадрової комісії викликають сумнів, потребує як належного підтвердження, так і пояснень у чому він полягає. Припущення чи домисли, які можуть виникати на основі інформації щодо особи прокурора, не можна вважати аргументом, який пояснює «обґрунтований сумнів» членів Кадрової комісії.

82. Підсумовуючи колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій надаючи оцінку оскаржуваному рішенню комісії крізь призму положень статті 2 КАС України не допустили порушення норм матеріального права та дійшли правильного висновку щодо наявності правових підстав для його скасування через його необгрунтованість. А відтак відсутні підстави для скасування судових рішень у цій частині.

83. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про неправомірність формування Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, у тому числі компетентності її членів та наявності у цих осіб необхідних професійних і моральних якостей, необхідного досвіду щодо проведення атестації, бездоганної ділової репутації, володіння тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту, колегія суддів зазначає таке.

84. Обставини правомірності формування кадрових комісій вже неодноразово були предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 02 грудня 2021 року у справі № 640/10373/20, від 25 січня 2022 року у справі № 160/6238/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 640/257/20, від 26 травня 2022 року у справі № 160/6479/20 та багатьох інш.

85. Зокрема, Верховний Суд у вказаних постановах указував, що створення кадрових комісій, у тому числі Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, затвердження порядку їх роботи відбулося за наказом Генерального прокурора в межах тих повноважень та порядку, який був визначений пунктами 9, 11, підпунктом 8 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, пунктом 3 Порядку № 233 та на виконання мети цього закону - проведення заходів із реформи органів прокуратури.

86. Отже висновки судів попередніх інстанцій про порушення створення кадрових комісій та їх робочих груп ґрунтуються на неправильному застосування норм матеріального права, а саме положень підпунктом 8 пункту 22 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, пункту 3 Порядку № 233.

87. Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

88. За правилами частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

89. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

90. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій ухвалено правильні судові рішення, але з помилковим застосуванням норми матеріального права, а тому наявні підстави для зміни рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у їх мотивувальній частині з викладених у цій постанові мотивів.

91. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,