ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 200/11293/20-а

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Київської області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення та виділення частини позовних вимог, просив:

- стягнути з Прокуратури Київської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2016 по 19.11.2017 у сумі 274 559, 30 грн.;

- стягнути з Прокуратури Київської області на користь позивача різницю в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020 у сумі 590 474, 21 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у справі № 826/10460/16 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, постановою від 02.11.2016 суд вирішив питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.07.2016 по 02.11.2016. Звертає увагу, що з 02.11.2016 по 20.11.2017 позивач не працював в органах прокуратури, у зв`язку з чим вважає, що за цей час підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу.

3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2021 адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2016 по 19.11.2017 у сумі 274 559, 30 грн. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020 у сумі 590 474, 27 грн.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог.

5. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2021 рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги в частині стягнення з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2016 по 19.11.2017 у сумі 274 559, 30 грн. залишено без розгляду. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020 у сумі 590 474, 27 грн.

6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави, які зумовили позивача звернутися з цим позовом з вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виникли 20.11.2017 (дата поновлення позивача на посаді), тому фактичне звернення з адміністративним позовом 02.12.2020 відбулось з порушенням місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з прокуратури Київської області на користь позивача різницю в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Крім того, апеляційним судом зазначено, що враховуючи те, що позивача з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» по день звільнення з посади прокурора не переведено в результаті успішного проходження ним атестації до обласної прокуратури, оплата його праці правомірно здійснювалась відповідачем згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

7. Посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України заявник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування частини другої статті 235, частини другої статті 233, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 813/1247/17; не враховано висновок щодо застосування статті 235 Кодексу законів про працю України у частині розрахунку вимушеного прогулу та стягнення різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, викладений у постановах від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 09.12.2020 у справі № 2340/3865/18, від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 16.09.2020 у справі № 140/3020/19.

Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник вказує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у частині відсутності можливості отримання окладу, передбаченого зазначеною статтею з 26.03.2020.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив Протокол № 13 засідання комісії прокуратури Київської області з установлення періоду проходження служби від 14.11.2017, згідно якому комісія установила період проходження служби для одержання надбавки за вислугу років, яка склала 23 роки 2 місяці 22 дні, у тому числі період з 02.11.2016 по 19.11.2017.В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує про грубе порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд неправильно вирішив, що позивач звернувся до суду з позовом на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України. Позивач наголошує, що позов подано ним на підставі частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який є заробітною платою, а тому строки звернення до суду за пред`явлення таких вимог не можуть бути обмежені.

Також позивач вказує, що позов в частині стягнення з відповідача різниці в заробітку за період виконання меншоплачуваної роботи мотивовано саме тим, що позивач до поновлення на попередній роботі (28.04.2020) отримував мінімальну надбавку за особливо важливу роботу, не отримував надбавку за роботу за секретними документами, функціональні обов`язки не були пов`язані з підтриманням обвинувачення в судах, у зв`язку з чим робота не була інтенсивною, у відмінності з тією, яку позивач виконував до звільнення (01.07.2016).

8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

9. Ухвалою Верховного Суду від 13.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

10. Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2022 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

11. Наказом прокуратури Київської області від 27.01.2015 № 181к радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області з 27.01.2015 в порядку переведення з прокуратури міста Києва.

12. Наказом прокурора Київської області від 01.07.2016 № 375к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області, у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

13. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Прокуратури Київської області про:

- визнання протиправним та скасування наказу прокурора Київської області від 01.07.2016 № 375к про звільнення позивача з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;

- зобов`язання відповідача поновити позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБ України та Державної прикордонної служби Управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Київської області;

- зобов`язання відповідача нарахувати (обчислити) та виплатити Прокуратури Київської області заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.07.2016 по дату фактичного поновлення на роботі, яку обчислити у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, провівши її індексацію відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078;

- стягнення з прокуратури Київської області на користь позивача моральної шкоди в розмірі 300 000, 00 грн.

14. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2016 у справі 826/10460/16, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017, позовні вимоги було задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Київської області від 01.07.2016 № 375к про звільнення позивача із займаної посади;

- поновлено позивача на посаді, з якої його було звільнено;

- стягнуто з Прокуратури Київської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 70478,70 грн.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині адміністративного позову відмовлено.

15. На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2016, наказом від 20.11.2017 № 312к, скасовано наказ від 01.07.2016 № 375к, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області. Виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 70 478, 70 грн., за період з 01.07.2016 по 02.11.2016.

16. Наказом Прокурора області від 27.12.2017 № 330к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області з 28.12.2017 звільнивши його з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Київської області.

17. Наказом Прокурора області від 06.04.2018 № 63к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області з 10.04.2018 звільнивши з посади начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області.

18. Постановою Верховного Суду від 03.10.2019 зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 826/10460/16 в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, скасовано та в цій частині направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині вказані судові рішення залишено без змін.

19. Ухвалюючи таку постанову в частині скасування рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що посада, з якої позивача було звільнено та на якій його поновлено судами, не існувала на час постановлення судового рішення в цій справі, а тому задля повного та належного захисту порушеного права позивача, суд повинен був з`ясувати, яка посада в апараті Прокуратури Київської області є рівнозначною тій, яку позивач обіймав до звільнення.

20. При цьому, Верховний Суд зазначив, що при повторному розгляді цієї справи суду необхідно з`ясувати назву посади в апараті Прокуратури Київської області, яка за обсягом та переліком функціональних завдань та обов`язків, повноважень і відповідальністю є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач до звільнення, а також, що спосіб захисту порушеного права повинен бути пов`язаний безпосередньо з подальшою можливістю виконати судове рішення і є ефективним тоді, коли може забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

21. За результатами нового розгляду цієї справи в частині вирішення позовних вимог щодо поновлення позивача на роботі, Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалено рішення від 14.01.2020, яким у задоволенні позову в цій частині позовних вимог - відмовлено.

22. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020 у справі № 826/10460/16 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.01.2020 - скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позов в частині позовних вимог про поновлення на посаді - задоволено частково. Поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області. У задоволенні адміністративного позову в іншій частині таких позовних вимог - відмовлено.

23. Наказом Генерального прокурора від 04.05.2020 № 16ш посаду, яку обіймав ОСОБА_1 було ліквідовано та створено нову посаду з аналогічними функціональними обов`язками.

24. Наказом Прокурора області від 05.05.2020 № 203к, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2020 у справі № 826/10460/16, поновлено з 05.05.2020 ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області, звільнивши з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області.

25. Наказом Прокурора області від 06.05.2020 № 219к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про Прокуратуру» з 06.05.2020.

26. Вважаючи дії відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 02.11.2016 по 19.11.2017 та різниці в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

27. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

29. Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінка Верховного Суду

30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

32. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

33. При цьому, позивач наголошує на грубе порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

34. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

35. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права є прийнятні, з огляду на таке.

36. На переконання Верховного Суду судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не враховано приписи статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

37. Закріплений у частині другій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.

38. За правилами частини третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

39. Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.

40. З позовної заяви ОСОБА_1 встановлено, що позовними вимогами позивача є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2016 по 19.11.2017, які мотивовані тим, що у справі № 826/10460/16 суд вирішив лише питання вимушеного прогулу у період з 01.07.2016 по 02.11.2016. Тобто позовні вимоги у даному випадку заявлені позивачем на підставі частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України.

41. При цьому зі змісту оскаржуваного судового рішення встановлено, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 236 Кодексу законів про працю України, яка регулює питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, та вирішив правове питання, яке не було заявлено позивачем.

42. Крім того, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача різниці в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи, суд апеляційної інстанції надає оцінку діям відповідача з приводу здійснення нарахування позивачу заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505. Суд апеляційної інстанції помилково визначив, що позов в цій частині мотивовано тим, що різниця в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу з 20.11.2017 по 28.04.2020 виникла за рахунок неотримання позивачем заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

43. Водночас з матеріалів справи встановлено, що вимога в частині стягнення різниці в заробітку за виконання менш оплачуваної роботи під час вимушеного прогулу заявлена позивачем на підставі частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, та обґрунтована позивачем виконанням нижчеоплачуваної роботи до поновлення на попередній роботі.

44. Все вищевикладене дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

45. Крім того, 18.10.2022 позивачем подано до Верховного Суду клопотання, в якому зазначено, що у справі № 826/10460/16 на теперішній час вже вирішено питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 02.11.2016 по 19.11.2017 та вказано, що у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у цій же справі суд вказав, що правових підстав вважати період з 20.11.2017 до 28.04.2020 вимушеним прогулом Верховний Суд не вбачає.

46. З урахуванням повноважень касаційного суду, які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, відсутня можливість надати оцінку доводам позивача, вказаним у його заяві від 18.10.2022.

47. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

48. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

49. Оскільки судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

50. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

51. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

52. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд