ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/22718/21

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив стягнути з держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати у вигляді посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697, завдану неконституційними положеннями пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України, за період з 1 липня 2015 року до 22 жовтня 2021 року в розмірі 1 383 811 грн 46 коп.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що при нарахуванні йому заробітної плати у період 1 липня 2015 року до 22 жовтня 2021 року відповідачем не дотримано вимоги статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), якою прямо передбачено, що заробітна плата регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що призвело до виплати заробітної плати в значно меншому розмірі, ніж визначено законом, зокрема з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.

3. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зокрема, наполягав на тому, що у спірний період державним бюджетом України не виділялися кошти для реалізації положень статті 81 Закону №1697. При цьому, оплата праці працівникам прокуратури здійснювалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505).

3.1. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - 113-IX Закон № 113-IX) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. У зв`язку з цим відповідач зазначив, що позивачу, який не пройшов атестацію та був звільнений з посади у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, правомірно нараховувалася заробітна плата відповідно до Постанови №505.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.

4. У період з 2 квітня 2003 року до 22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури, а саме:

4.1. наказом від 1 квітня 2003 року №242 позивача призначено на посаду помічника прокурора м. Дніпродзержинська з 2 квітня 2003 року;

4.2. наказом від 8 червня 2012 року №1137 позивача переведено на посаду прокурора прокуратури м. Дніпродзержинська з 8 червня 2012 року;

4.3. наказом від 19 жовтня 2021 року №3330к позивача звільнено з посади та органів прокуратури з 22 жовтня 2021 року.

5. Згідно з копіями розрахункових листів позивача за 2015 - 2021 роки, посадовий оклад на посадах, які обіймав позивач в органах прокуратури, становив: за 2015, 2016 роки - 2048 грн, за 2017-2021 року - 5660 грн.

6. Позивачу заробітна плата нараховувалася відповідно до положень Постанови №505.

7. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, позов задоволено частково.

7.1. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати з 26 березня 2020 року до 22 жовтня 2021 року в порядку та у розмірах, передбачених частинами 2-5 та 7 статті 81 Закону №1697-VII.

7.2. Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року до 22 жовтня 2021 року в порядку та у спосіб, визначені частинами 2-5 та 7 статті 81 Закону №1697-VII та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до виплати.

7.3. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

8. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року№6-р/2020, тобто до 26 березня 2020 року, у Дніпропетровської обласної прокуратури не було законодавчих підстав для незастосування положень пункту 26 Прикінцевих і перехідних положень Бюджетного Кодексу України адже ця законодавча норма була діючою, а прокуратура не має права давати оцінку її конституційності, тому відповідач до 26 березня 2020 правомірно виплачував позивачу заробітну плату в розмірі, передбаченому Постановою №505. Натомість, після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, яким визнано неконституційним окреме положення пункту 26 Прикінцевих перехідних положень Бюджетного Кодексу України щодо виплати прокурорам заробітної плати в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, у відповідача перестали існувати підстави для нарахування заробітної плати ОСОБА_1 в розмірі, передбаченому Постановою №505, тому заробітна плата мала виплачуватися в порядку і розмірах, передбачених статтею 81 Закону №1697-VII.

8.1. Посилання відповідача на положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX суди попередніх інстанцій відхилили та наголосили, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання оплати праці прокурорів (справа № 1-223/2018(2840/18), виходив з того, що заробітна плата, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. У свою чергу, спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон №1697-VII. Оскільки до Закону №1697-VII не вносилися зміни (зокрема Законом №113-ІХ) щодо умов оплати праці прокурорів до їх переведення до обласної, окружної прокуратури у встановленому законом порядку, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач неправомірно нараховував та виплачував позивачу заробітну плату із застосуванням положень Постанови №505. При цьому, існування різних умов оплати праці прокурорів, які мають однаковий правовий статус, працюють в однакових умовах і виконують однакові функції, лише в зв`язку зі зміною назви органу прокуратури та проходженням чи непроходженням атестації, на переконання судів попередніх інстанцій, не може відповідати принципу верховенства права та є проявом дискримінації.

8.2. Разом з тим, суд першої інстанції визнав передчасними вимоги позивача про стягнення з відповідача неотриманої частини заробітної плати, оскільки стягненню підлягають вже нараховані суми, але невиплачені. При цьому, з метою ефективно захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції визнав за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати з 26 березня 2020 року до 22 жовтня 2021 року в порядку та у розмірах, передбачених частинами 2-5 та 7 статті 81 Закону №1697-VII та зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року до 22 жовтня 2021 року в порядку та у розмірах, передбачених частинами 2-5 та 7 статті 81 Закону №1697-VII та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до виплати.

ІV. Касаційне оскарження

9. 30 вересня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

10. Касаційну скаргу відповідачем подано на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

11. На обґрунтування наявності вказаної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не врахував викладені у постановах Верховного Суду висновки щодо застосування статті 81 Закону №1697-VII у взаємозв`язку з положення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у подібних правовідносинах, які пов`язані із застосуванням органами прокуратури з 26 березня 2020 року вимог Закону №113-ІХ при визначенні розміру заробітної праці прокурорів відповідно до положень Постанови № 505.

11.1. Так, скаржник зазначає, що у постанові від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20 Верховним Судом надано відповідь на питання, чи застосовується у спірний період положення частини третьої статті 81 Закону №1697-VII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію. У цій постанові Верховним Судом зазначено, що «…Системний аналіз приписів Закону №113-ІХ, дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови №505…Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-ІХ…».

11.2. Скаржник також зазначає, що у постанові від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 Верховний Суд викладено висновок щодо питання застосування норм права, а саме положення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, який полягає у тому, що "На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури".

12. Поряд із цим скаржник звертає увагу, що у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 Верховним Судом зазначено, що «…відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом №113-ІХ…».

13. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача.

14. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у зв`язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

15. Від позивача відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

16. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи

17. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги, тобто щодо правомірності нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 26 березня 2020 року до 22 жовтня 2020 року.

20. Отже, у цьому касаційному провадженні Верховний Суд, надаючи оцінку викладеним у касаційній скарзі доводам щодо незгоди з оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, має дати відповідь на питання, чи застосовуються в спірний період положення частини третьої статті 81 Закону №1697-VII з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.

21. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом № 1697-VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року.

22. Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

23. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).

24. Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

25. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома статті 81 Закону № 1697-VII).

26. Частиною першою статті 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

27. Відповідно до статті 90 Закону №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

28. За правилами статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

29. Приписами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України закріплено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

30. Водночас підпунктом 5 пункту 63 Розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

31. Постановою №505 (у редакції, яка була чинною в оспорюваному позивачем періоді) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з відповідними додатками. Надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці, з-поміж іншого, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 1, 2, 6 цієї постанови).

32. Законом № 113-ІХ, що набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

33. Цим Законом до статті 81 внесені зміни, зокрема частини третю - п`яту викладено в такій редакції:

"Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".

34. Приписами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX унормовано, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови КМУ, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Закон №113-IX є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.

35. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Визначено, що це положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

36. За правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

37. У світлі аргументів касаційної скарги відповідача слід зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 360/931/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 160/10050/21, досліджувалося питання щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII з урахування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.

38. Так, зокрема у постанові постановах від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20, Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

39. У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним законодавчим актом - Законом №113-ІХ, яким передбачена переатестація прокурорів.

40. Сам Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

41. Здійснивши аналіз приписів Закону №113-ІХ Верховний Суд зробив висновок про те, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови №505, яка була чинною у спірному періоді. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.

42. Крім того, у наведених постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.

43. Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених постановах у справах 160/13767/20, № 360/931/21, № 160/10050/21 зазначив таке.

44. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

45. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

46. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

47. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

48. Відтак, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.

49. Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

50. У розрізі обставин цієї справи Верховний Суд також констатує, що позивач, якого наказом від 19 жовтня 2021 року №3330к звільнено з посади прокурором прокуратури м. Дніпродзержинська та органів прокуратури, не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: Постанови № 505.

51. Отже, колегія суддів визнає такими що знайшли підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20 та від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21.

52. Водночас, реагуючи на доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції у цій справі правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, колегія суддів зазначає таке.

53. Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз`яснення як треба розуміти подібність правовідносин.

54. Розглядаючи це питання, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

55. Колегія суддів наголошує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

56. Аналіз постанови Верховного Суду 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не підтверджує підставу для касаційного оскарження судових рішень у справі, яка розглядається, оскільки у наведеній справі спірні правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 та до набрання чинності Законом № 113-ІХ.

57. Отже постанова Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 не може бути прикладом правозастосування, яке повинно враховуватися судом при виборі норми права, що підлягає застосуванню відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

58. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

59. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами попередніх інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, тому Верховний Суд, за правилами частини першої статті 351 КАС України, вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

60. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 339, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд