ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/30382/21

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про звільнення позивача з посади заступника голови Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 24 вересня 2021 року №341/9-03-06;

- поновити позивача на посаді заступника голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 28 вересня 2021 року;

- стягнути з Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 вересня 2021 року по дату ухвалення рішення суду;

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що ним завчасно здійснено дії щодо відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, однак незважаючи на останню, т.в.о. голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів протиправно видано наказ про звільнення позивача. На переконання позивача, відповідачем порушено вимоги положень статті 38 Кодексу законів про працю України всупереч волевиявленню позивача щодо звільнення із займаної посади за власним бажанням.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про звільнення позивача від 24 вересня 2021 року № 341/9-03-06.

Поновлено позивача на посаді заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з 27 вересня 2021 року.

Стягнуто з Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23 листопада 2021 року по 14 лютого 2021 року, що становить 319 403, 59 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставини подання позивачем заяви від 24 вересня 2021 року про відкликання заяви про звільнення з 27 вересня 2021року є незаперечним фактом волевиявлення особи щодо небажання припинення трудових відносин за раніше поданою заявою, яка мала бути врахована відповідачем при прийнятті спірного рішення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що спірний наказ про звільнення позивача із займаної посади за власним бажанням винесено на підставі заяви позивача від 10 вересня 2021 року, на якій проставлена відповідна резолюція, що відповідає встановленому порядку визначеному в Інструкції з діловодства, затвердженою наказом відповідача від 09 квітня 2019 року № 188.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на заяві позивача про відкликання заяви про звільнення не проставлено жодної резолюції, що свідчить про відсутність підстав для уповноваженого відділу приймати будь які рішення з приводу вказаної заяви. Крім того, така заява була подана позивачем в день його звільнення, фактично після того як відповідачем було реалізовано право позивача на звільнення відповідно до заяви від 10 вересня 2021 року, що не можна розцінювати як завчасне звернення до відповідача із заявою про відкликання такої заяви.

Колегія суддів апеляційного суду зауважила, що позивач не був позбавлений можливості після написання заяви про звільнення до спливу двохтижневого строку звернутись до відповідача із заявою про відкликання попередньої заяви.

Також суд апеляційної інстанції через відсутність доказів критично оцінив твердження позивача про те, що питання щодо відкликання заяви про звільнення та продовження його перебування на займаній посаді узгоджувалось із керівником відповідача.

Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 810/2728/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17, від 05 лютого 2020 у справі № 819/744/16, від 19 травня 2020 року по справі № 9901/226/19, від 20 травня 2020 року у справі № 804/868/16.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Білак М.В., Калашнікова О.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10 вересня 2021 року позивачем подано заяву т.в.о. голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про звільнення його із займаної посади відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу» за власними бажанням з 27 вересня 2021 року.

24 вересня 2021 року позивачем подано заяву т.в.о. голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення. У заяві повідомлено про те, що продовжує працювати на своїй посаді та не вимагає припинення трудових відносин, заперечує проти свого звільнення (а.с. 10 т.1).

Відповідно до частини 1 статті 86 та статті 89 Закону України «Про державну службу» та статті 38 Кодексу законів про працю України т.в.о. голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів видано наказ від 24 вересня 2021 року № 341/9-03-ос про звільнення позивача з посади заступника Голови Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, 27 вересня 2021 за власним бажанням.

Вважаючи своє звільнення протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спірні правовідносини у цій справі виникли з підстав звільнення позивача з посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 86, статті 89 Закону України «Про державну службу» та статті 38 КЗпП України за умови подання ним заяви про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення за власним бажанням.

Як свідчать матеріали справи, позивач (державний службовець) відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про державну службу» звернувся із заявою про його звільнення за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Відповідно до частини 2, 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

З огляду на викладене, Верховний Суд вказує, що Законом України «Про державну службу» визначено як дві окремі підстави припинення державної служби припинення її з ініціативи державного службовця звільнення за власним бажанням та за угодою сторін.

Системний аналіз Закону України «Про державну службу», а також предмет цього спору свідчить про те, що при вирішенні питання щодо правомірності звільнення державного службовця за його власним бажанням суди повинні з`ясувати чи було волевиявлення державного службовця на звільнення; чи закінчився двотижневий строк попередження або чи була взаємна домовленість сторін про звільнення до закінчення строку попередження.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що основними умовами припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу» є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням. Водночас, визначення дати звільнення є обов`язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб`єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».

Проте, основними умовами для припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу» є строк, з якого припиняється державна служба, оскільки державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Визначення дати звільнення є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».

Водночас частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Таке правило зумовлене тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору.

Отже, КЗпП України цією правовою нормою надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 140/3179/19, від 07 березня 2018 року у справі № 810/2728/16, від 10 березня 2020 року у справі № 803/959/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 140/3179/19.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач 10 вересня 2021 року подав заяву на звільнення із займаної посади за власним бажанням 27 вересня 2021 року (а.с.9, т.1).

24 вересня 2021 року, до закінчення двотижневого строку з дня подання зави про звільнення 10 вересня 2021 року, позивач відкликав попередньо подану заяву про звільнення за власним бажанням (а.с. 10, т.1).

Таким чином, з урахуванням правової позиції та встановленими обставинами, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність видання спірного наказу про звільнення позивача, оскільки працівник (позивач), вчасно відкликавши попередньо подану заяву про звільнення, виявив бажання не розривати трудові відносини з відповідачем. При цьому судами попередніх інстанцій не встановлено факт запрошення на його посаду іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Тому Суд приймає доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 810/2728/16, відповідно до якої за працівником, який попередив власника або уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням, упродовж двотижневого строку зберігається право на залишення на роботі, за виключенням випадку, коли на його місце запрошену іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Крім того, оскільки звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Посилання позивача на постанову від 05 лютого 2020 у справі № 819/744/16 необґрунтоване, оскільки у цій справі були відсутні підстави для застосування норм трудового законодавства при вирішенні спору через те, що спірні правовідносини щодо звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням повністю врегульовані спеціальним законодавством.

Також Верховний Суд не враховує посилання позивача на постанову від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17, оскільки за висновком Суду у цій справі звільнення позивача за рапортом про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення тримісячного строку є порушенням прав працівника поліції, що є підставою для визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України.

Також Верховний Суд не враховує посилання позивача на постанову від 20 травня 2020 року у справі № 804/868/16, оскільки у цій справі підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII був його рапорт від 28 січня 2016 року, в якому позивач не пропонував конкретної дати припинення служби в поліції. Учинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого служба може бути припинена.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі встановлених обставин справи Суд вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду