ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/9880/21

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕТРАГРАММАТОН 7" (далі також - позивач 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОЛОС ДНІПРА» (далі також - позивач 2) звернулися до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі також - відповідач), треті особи: Департамент торгівлі та реклами Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Управління контролю за благоустроєм міста» Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Дніпровські активи» Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, в якому просили визнати нечинним та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17 червня 2021 року №629 «Про затвердження схеми розташування окремо розташованих рекламних засобів по пл. Старомостовій (до вул. Привокзальної, 3) та демонтаж рекламних засобів» з моменту його прийняття.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17 червня 2021 року № 629 «Про затвердження схеми розташування окремо розташованих рекламних засобів по пл. Старомостовій (до вул. Привокзальної, 3) та демонтаж рекламних засобів» в частині прийняття даного рішення відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТРАГРАММАТОН 7" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛОС ДНІПРА".

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 160/9880/21 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТРАГРАММАТОН 7", Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛОС ДНІПРА" про ухвалення додаткового судового рішення у адміністративній справі №160/9880/21 задоволено частково.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОЛОС ДНІПРА" за рахунок бюджетних асигнувань з Виконавчого комітету Дніпровської міської ради судові витрати за подання заяви про забезпечення позову у сумі 476,70 грн та витрати на правову допомогу у сумі 6240,50 грн, що разом складає 6717,20 грн.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТРАГРАММАТОН 7" за рахунок бюджетних асигнувань з Виконавчого комітету Дніпровської міської ради судові витрати за подання заяви про забезпечення позову у сумі 476,70 грн та витрати на правову допомогу у сумі 6415,50 грн, що разом складає 6892,20 грн.

В задоволенні решти вимог, викладених у клопотанні, відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 160/9880/21 залишено без змін.

Рішення ж Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року по суті позовних вимог скасовано постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року та прийнято нову постанові про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції від 01 грудня 2021 року та постановою суду апеляційної інстанції від 09 червня 2022 року, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради подав касаційну скаргу, в якій просить вказані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам у задоволенні клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу.

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що апеляційним судом порушено норми процесуального права та залишено поза увагою правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №280/5389/19 щодо застосування статті 139 КАС України.

Так, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради вказує на те, що додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог та не може існувати окремо від основного рішення у справі, а відтак у зв`язку з прийняттям Третім апеляційним судом постанови про відмову у задоволені позовних вимог у цій справі, скасуванню підлягає й додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення судових витрат.

Ухвалою Верховного суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у справі № 160/9880/21.

Позивачі у відзиві на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року - без змін.

Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

За змістом частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частини 1, 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

При цьому за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

Отже, суд вирішує питання щодо судових витрат під час ухвалення рішення, про що зазначає у його резолютивній частині (частина перша статті 143, частина п`ята статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини п`ятої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Стаття 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Виходячи з положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог.

Як вже було зазначено вище, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у цій справі є невід`ємною частиною основного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року.

Так, враховуючи скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, скасуванню мало б підлягати й додаткове рішення від 01 грудня 2021 року, оскільки відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для стягнення судових витрат у зв`язку з прийняттям Третім апеляційним адміністративним судом постанови про відмову в задоволенні позову.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 280/5389/19.

Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи основне рішення суду у цій справі та відмовляючи у задоволенні позову, залишив без змін додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення судових витрат.

Водночас, колегія суддів зазначає, що постановою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року у цій справі та залишено в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Так, в частині стягнення на користь позивачів судових витрат у визначеному судом розмірі касаційна скарга Виконавчого комітету не містить будь-яких доводів щодо неправомірності такого стягнення, а відтак в зазначеній частині додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року не переглядаються.

Відтак, оскільки за результатами перегляду постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2022 року колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку про необхідність її скасування та залишення в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, Верховний Суд дійшов висновку, що за вказаних обставин, постанову суду апеляційної інстанції від 09 червня 2022 про залишення без змін додаткового судового рішення та додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року слід залишити без змін.

Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд