ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/74831/17-ц

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Київського національного університету технологій та дизайну про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що у трудових відносинах із Київським національним університетом технологій та дизайну, згідно із записами у трудовій книжці, він перебував у період з 01 жовтня 2015 року по 02 листопада 2017 року, однак, у фактичних трудових відносинах перебував з 27 серпня 2015 року, що заперечується керівництвом вказаного навчального закладу.

Позивач зазначав, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року № 547-р «Про реорганізацію державного вищого навчального закладу «Міжгалузева академія управління» (далі - ДВНЗ МАУ) та відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 року № 661 року «Про реорганізацію державного вищого навчального «Міжгалузева академія управління» зазначений державний навчальний заклад реорганізовано шляхом його приєднання до Київського національного університету технологій та дизайну з утворенням на його базі структурного підрозділу Університету. До моменту реорганізації шляхом приєднання, позивач працював доцентом у ДВЗН МАУ, до 30 червня 2015 року проводив заняття, приймав екзамени та заліки у приміщенні ДВНЗ МАУ. Із 01 липня 2015 року до 26 серпня 2015 року перебував у відпустці, після закінчення якої був попереджений керівництвом ДВЗН МАУ про те, що він з 27 серпня 2015 року виходить на роботу до Київського національного університету технологій та дизайну. Також, 06 серпня 2015 року він разом із іншими викладачами юридичного факультету мав співбесіду із керівництвом Київського національного університету технологій та дизайну і в цей же день написав заяву про переведення на посаду доцента кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну. На цій співбесіді було підтверджено те, що він повинен стати до роботи в Київському національному університеті технологій та дизайну ІНФОРМАЦІЯ_1 . Прибувши 27 серпня 2015 року на нараду юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну, він отримав навчальне навантаження на перший семестр, почав готувати конспекти лекцій, виконувати іншу роботу, зокрема, був присутній на посвяті студентів І курсу юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну, яка відбулась 31 серпня 2015 року, а з 02 вересня 2015 року почав проводити лекційні та практичні заняття із студентами вже Київського національного університету технологій та дизайну.

Факт його перебування у трудових відносинах з Київським національним університетом технологій та дизайну у період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2105 року заперечується керівництвом Київського національного університету технологій та дизайну, оскільки в його трудовій книжці зроблено запис, що до 30 вересня 2015 року він працював у ДВНЗ МАУП, а лише з 01 жовтня 2105 року на підставі наказу ректора Київського національного університету технологій та дизайну ОСОБА_4 від 28 вересня 2015 року № 328 о.с. його переведено за його згодою на посаду доцента кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну, що не відповідає дійсності.

Позивач стверджував, що при звільненні за власним бажанням 02 листопада 2017 року він отримав довідку про підтвердження педагогічного стажу № 21-ВК, в якій зазначена аналогічна інформація. У цій довідці начальник відділу кадрів послався, зокрема, на накази Київського національного університету технологій та дизайну від 01 липня 2015 року № 122, від 06 серпня 2015 року № 150 та від 28 серпня 2015 року № 328 о.с., які пов`язані з його переводом на посаду доцента кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну і які можуть допомогти встановити дату початку його трудових відносин із Київським національним університетом технологій та дизайну з 27 серпня 2015 року. Позивач вказував, що ці обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та розкладом занять для студентів юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну на перший семестр 2015-2016 навчального року, записами у журналі обліку роботи викладача ОСОБА_1 на 2015-2016 навчальний рік.

Позивач вказував, що із отриманих відомостей із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 04 грудня 2017 року № 2006 вбачається, що заробітна плата до 26 серпня 2015 року, тобто до закінчення відпустки, нараховувалась йому ДВНЗ МАУ, а Київським національним університетом технологій та дизайну лише з 01 жовтня 2015 року, що вказує на те, що за період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року йому заробітна плата Київським національним університетом технологій та дизайну не нараховувалась та не виплачувалась, хоча він виконував у цей час обов`язки доцента кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну. Не були виплачені Київським національним університетом технологій та дизайну, як це передбачено статтею 47 КЗпП України, всі суми у день його звільнення - 02 листопада 2017 року за власним бажанням.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт його перебування у трудових відносинах з Київським національним університетом технологій та дизайну у період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року;

- стягнути з Київського національного університету технологій та дизайну на його користь заборгованість заробітної плати за період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 6 864,32 грн, яка, з урахуванням індексу інфляції, становить 10 021,91 грн;

- стягнути з Київського національного університету технологій та дизайну на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 листопада 2017 року по 04 листопада 2019 року за 503 дні розрахункового періоду у сумі 358 724,51 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року, ухваленим у складі судді Писанця В. А., позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із Київським національним університетом технологій та дизайну у період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року.

Стягнуто з Київського національного університету технологій та дизайну на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, з урахуванням індексу інфляції, у сумі 10 021,91 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 358 724,51 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах з Київським національним університетом технологій та дизайну, а також з ДВНЗ МАУ, який реорганізовано шляхом приєднання, у період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року. Оскільки при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, тому, встановивши факт трудових відносин позивача з відповідачем, суд з урахуванням приписів статей 116, 117 КЗпП України стягнув заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При задоволенні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року, з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 10 021,91 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позивачу не нарахована та не сплачена заробітна плата у розмірі 6 864,32 грн.

Врахувавши, що останнім місяцем, за який не сплачено позивачу заробітну плату, є вересень 2015 року, суд першої інстанції здійснив обчислення приросту індексу споживчих цін з жовтня 2015 року.

В основу висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 358 724,51 грн суд першої інстанції поклав обчислення, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача: вересень та жовтень 2017 року, врахував, що розмір нарахованої заробітної плати, згідно з довідкою про доходи та розрахункового листка, які наявні у матеріалах справи, у вересні 2017 року - 10 218,60 грн, у жовтні - 19 734,56 грн, а тому, загальна сума за два останні місяці склала 29 953,16 грн, кількість робочих днів у вересні 2017 року - 21, у жовтні - 21, що загалом складає - 42 дні. Відповідно, середньоденна заробітна плата становила 713,17 грн (29 953,16 : 42).

Обраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції визначив, що кількість робочих днів з 03 листопада 2017 року по день винесення судового рішення складає 503 робочі дні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залучено до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_2 : ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу Київського національного університету технології та дизайну задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року у частині стягнення з Київського національного університету технологій та дизайну на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки розрахунку змінено.

Зменшено стягнення з Київського національного університету технологій та дизайну на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_1 , розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з 358 724,51 грн до 20 000,00 грн.

У решті рішення суду залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині встановлення факту та стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції вказав, що внаслідок реорганізації ДВНЗ МАУ шляхом приєднання його до Київського національного університету технологій та дизайну, у результаті якого припиняється діяльність однієї юридичної особи та відбувається передача всіх прав і обов`язків, у тому числі у трудових відносинах, до іншої юридичної особи, у цьому випадку - Київського національного університету технологій та дизайну. Суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що реорганізація ДВНЗ МАУ, яким з працівником ОСОБА_1 укладений трудовий договір (контракт), не припиняє дію цього договору. При цьому вважав, що позивач має право на отримання виплат, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції врахував: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 358 724,51 грн із встановленим розміром заборгованості із заробітної плати, з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 10 021,91 грн, визнання відповідачем вимог позивача у частині виплати коштів на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу за 2016-2017 роки, яка з вирахуванням видатків та відрахувань до пенсійного фонду, у розмірі 9 587,24 грн вже виплачена позивачу, дій позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20 000,00 грн.

У вересні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коновал О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині встановлення факту та стягнення заборгованості із заробітної плати сторони не оскаржили, тому у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій у цій частині не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Коновал О. В. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

04 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвокат Коновал О. В. про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Печерського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

22 травня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково змінив законне рішення суду першої інстанції.

Посилаючись на положення статті 116, 117 КЗпП України заявник вказує, що позивач мав право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Звертає увагу на існування критеріїв щодо визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку, сформований у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, а саме: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу належних до виплати працівників сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між вказаними сторонами після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні були сплачені роботодавцям; прийняття судом рішення щодо частково задоволення вимог працівника про виплату належної йому при звільненні розрахунку сум у строки, визначенні статтею 116 КЗпП України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні урегульовано нормами трудового права, як у КЗпП України так і у Законі України «Про оплату праці» і не потребує додаткового застосування норм ЦК України, оскільки правова природа такого відшкодування здійснює функцію гарантування прав найманих працівників, а не станційну за невиконання стороною своїх зобов`язань. Заявник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 569/12154/17 (провадження № 61-11689св18), від 28 березня 2019 року у справі № 569/14363/17 (провадження № 61-16549св18).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)

У листопаді 2022 року Київський національний університет технологій та дизайну подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без розгляду, а постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року - без змін.

Звертає увагу, що справа довгий час перебувала на розгляді у суді першої інстанції, тому стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з грудня 2017 року по грудень 2019 року відбулося не з вини відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 жовтня 2013 року по 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДВНЗ МАУ, займав посаду виконуючого обов`язки доцента кафедри цивільно-правових дисциплін, з 01 січня 2015 року переведений на посаду виконуючого обов`язки доцента кафедри публічного і приватного права юридичного факультету.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 року № 547-р прийнято пропозицію Міністерства освіти і науки щодо реорганізації ДВНЗ МАУ шляхом приєднання до Київського національного університету технологій та дизайну з утворенням на його базі структурного підрозділу університету.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 № 661 припинено юридичну особу - ДВНЗ МАУ шляхом реорганізації (приєднання) його до Київського національного університету технологій та дизайну.

На виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 № 661 «Про реорганізацію державного вищого навчального закладу «Міжгалузева академія управління»» наказом Київського національного університету технологій та дизайну від 01 липня 2015 року № 122 створено комісію з реорганізації, а саме, приєднання ДВНЗ МАУ, як структурного підрозділу університету, введено до структури університету структурний підрозділ - юридичний факультет.

Пунктом 3, підпунктами 4.5., 4.10. зазначеного наказу, передбачено забезпечення виконання плану згідно з додатком 2, забезпечення організацію заходів, пов`язаних з подальшим працевлаштуванням працівників ДВНЗ МАУ, надано пропозицію начальнику відділу кадрів ОСОБА_7 щодо забезпечення працевлаштування співробітників та оформлення їх особових справ.

У додатку № 2 визначені перелік заходів та терміни їх виконання, відповідальні особи щодо забезпечення виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 № 661 «Про реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Міжгалузева академія управління»».

Пунктом 11 заходів передбачено забезпечення працевлаштування співробітників та оформлення особових справ до 01 вересня 2015 року.

Наказом від 06 серпня 2015 року № 150 «Про внесення змін до наказу № 134 від 08 липня 2015 року» на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 19 червня 2015 року № 661 «Про реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Міжгалузева академія управління»» та наказу Київського національного університету технологій та дизайну від 01 липня 2015 року № 122 введено до штатного розпису юридичного факультету університету 20 штатних одиниць.

Відповідно до наказу Київського національного університету технологій та дизайну № 328 о.с. від 28 вересня 2015 року, про що міститься запис у трудовій книжці, особовій картці працівника, ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року переведено на посаду доцента кафедри господарського права за строковим трудовим договором, до обрання за конкурсом по 30 червня 2016 року, з продовженням терміну дії строкового трудового договору по 31 грудня 2016 року, з переведенням на посаду доцента цієї ж кафедри за контрактом як обраного за конкурсом по 30 червня 2021 року.

З 02 листопада 2017 року наказом Київського національного університету технологій та дизайну від 26 жовтня 2017 року № 360 о.с., позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням, за статтею 38 КЗпП України.

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Київським національним університетом технологій та дизайну у період з 27 серпня 2015 року по 30 вересня 2015 року заперечувався керівництвом Київського національного університету технологій та дизайну, про що свідчить видана ОСОБА_1 довідка Київського національного університету технологій та дизайну від 02 листопада 2017 року № 21-К, з якої встановлено, що до переведення до Київського національного університету технологій та дизайну, ОСОБА_1 працював у ДВНЗ МАУ з 08 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року на посаді виконуючого обов`язки доцента кафедри цивільно-правових дисциплін, з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2015 року на посаді виконуючого обов`язки доцента кафедри публічного і приватного права юридичного факультету.

Встановлено, що до 30 червня 2015 року ОСОБА_1 проводив заняття, приймав екзамени та заліки в приміщенні ДВНЗ МАУ, що розташований у будівлі № 15 по вулиці Ушинського у місті Києві, у студентів цього навчального закладу, оскільки саме з останнім він перебував у трудових відносинах.

З 01 липня 2015 року до 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, після закінчення якої, 27 серпня 2015 року його попереджено керівництвом навчального закладу про те, що він повинен стати до роботи до Київського національного університету технологій та дизайну у зв`язку реорганізацією.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених ОСОБА_1 доходів та утриманих податків, які знайшли відображення у довідці, виданій Чернігівською об`єднаною податковою інспекцією Державної фіскальної служби України від 04 грудня 2017 року № 2006, заробітна плата позивачу нараховувалася ДВНЗ МАУ лише до 26 серпня 2015 року, тобто до закінчення відпустки.

06 серпня 2015 року ОСОБА_1 мав співбесіду із керівництвом Київського національного університету технологій та дизайну, а також в цей же день написав заяву про переведення його на посаду доцента кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну, де також підтверджено, що позивач повинен стати до роботи 27 серпня 2015 року, прибувши за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, до корпусу № 4 Київського національного університету технологій та дизайну.

27 серпня 2015 року ОСОБА_1 був присутній на нараді юридичного факультету, отримав навчальне навантаження на перший семестр, почав готувати конспекти лекцій, виконував іншу роботу, зокрема був присутній на посвяті студентів 1 курсу юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну, яка відбулася 31 серпня 2015 року.

ОСОБА_8 , допитана як свідок у суді першої інстанції, яка була студентом позивача у спірний період, зазначила, що дійсно 01 вересня 2015 року викладач ОСОБА_1 провів заняття зі студентами з господарського процесу, яке відбувалось у 4 корпусі Київського національного університету технологій та дизайну, інформація про що була розміщена у розкладі факультету із зазначенням прізвища викладача.

Свідок ОСОБА_6 пояснив суду першої інстанції, що він очолював кафедру, де працював позивач, та вони були присутні на нараді, яка відбувалась 27 серпня 2015 року, на якій ОСОБА_1 отримав навчальне навантаження на перший семестр та з 02 вересня 2015 року проводив лекційні та практичні зайняття зі студентам юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну.

Факт проведення викладачем ОСОБА_1 лекційних та практичних занять зі студентами Київського національного університету технологій та дизайну з вересня 2015 року підтверджується розкладом занять для студентів юридичного факультету Київського національного університету технологій та дизайну на перший семестр 2015-2016 навчального року, записами у журналі обліку роботи викладача ОСОБА_1 на 2015-2016 навчальний рік.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач визнав одну із вимог позивача, а саме - вимогу про стягнення коштів на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу за 2016-2017 роки, яка з вирахуванням видатків та відрахувань до пенсійного фонду була сплачена позивачу 28 березня 2019 року шляхом перерахування відповідачем на картковий рахунок позивача суми у розмірі 9 587,24 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залучено до участі у справі правонаступників позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коновал О. В. не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає, і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстави, зазначеної у пункті 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Змінюючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення 358 724,51 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив з розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також врахував те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Апеляційний суд належним чином дослідив надані сторонами докази, встановив обставини справи, виходив з очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 358 724,51 грн, із встановленим розміром заборгованість із заробітної плати, з урахуванням індексу інфляції у сумі 10 021,91 грн; визнання відповідачем вимог позивача у частині виплати коштів на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу за 2016-2017 роки, яка з вирахуванням видатків та відрахувань до пенсійного фонду, у розмірі 9 587,24 грн вже виплачена позивачу; дій позивача та відповідача. Суд апеляційної інстанції вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20 000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення виходив із критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника і його колишнього роботодавця та не знаходить підстав для скасування чи зміни постанови апеляційного суду в цій частині.

Аргументи заявника про те, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку у повному обсязі, колегія суддів відхиляє, оскільки на підставі всебічного розгляду справи суд апеляційної інстанції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, обґрунтовано зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Отже, висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду