ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 521/16005/18

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19 листопада 2003 року, в якій вона зареєстрована з 06 лютого 2004 року.

16 травня 2018 року до вказаної квартири приїхав ОСОБА_2 та повідомив про придбання зазначеного майна на торгах, а також вимагав звільнити це житло. 19 травня 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності позивач отримала інформацію, з якої вбачається, що приватний нотаріус Ганченко О. М. зареєструвала 04 грудня 2017 року право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру та видала йому свідоцтво про придбання з торгів зазначеного майна.

Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради 28 лютого 2018 року зняв позивача з реєстрації за вказаною адресою на підставі заяви ОСОБА_2 , який зазначив, що він є власником квартири. Підставою для зняття з реєстрації місця проживання позивача зазначено - припинення права користування житлом, свідоцтво від 04 грудня 2017 року № 1450, витяг від 04 грудня 2017 року № 106145736. Вказувала, що такі дії відповідача є незаконними та протиправними, оскільки департамент з надання адміністративних послуг Одеської міської ради належним чином не перевірив правових підстав зняття позивача з обліку, зокрема, відсутність у заявника права на звернення з указаною заявою та судового рішення про позбавлення позивача права власності або права користування житловим приміщенням на підставі статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання». ОСОБА_1 оскаржила вказані електронні торги до суду.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 13 грудня 2018 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 як третю особу.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати незаконними дії департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття 28 лютого 2018 року з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача здійснити дії по формуванню та внесенню до реєстру територіальної громади, а також до Єдиного державного демографічного реєстру даних про скасування зняття з реєстрації місця проживання позивача у зазначеній квартирі.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 24 січня 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконними дії департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття 28 березня 2018 року з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язано департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити дії по формуванню та внесенню до реєстру територіальної громади, а також до Єдиного державного демографічного реєстру даних про скасування зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ОСОБА_2 звернувся 28 лютого 2018 року до відповідача із заявою про зняття з реєстрації місця проживання позивача за відсутності відповідного рішення суду про позбавлення останньої права користування житловим приміщенням або про виселення. Натомість, як випливає з норм права, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою. Дії щодо зняття осіб з реєстрації місця проживання, які здійснювалися за заявою власника житла без відповідного рішення суду про примусове виселення зазначених осіб або про позбавлення права користування житловим приміщенням, є протиправними. Наявність права власності у третьої особи на квартиру не є підставою для зняття позивача, яка зареєстрована в такому приміщенні, з реєстрації місця проживання. Зняття з місця реєстрації проживання на підставі лише документів, що підтверджують право власності нового власника, є підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Отже, у відповідача були відсутні підстави для зняття позивача з реєстрації місця проживання на підставі документів, наданих третьою особою. Під час розгляду цієї справи спір щодо визнання позивача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та її виселення, в судовому порядку не вирішувався. Позивача протиправно знято з реєстрації за її місцем проживання, отже її позовні вимоги є законними й обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційні скарги департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 січня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до

Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207

(далі - Правила), зняття з реєстраційного обліку відбувається за заявою самої особи та з інших визначених законом підстав, зокрема, на підставі рішення суду. Зняття з реєстрації дійсно відбувається за заявою, однак лише тієї особи, яка бажає знятись з місця реєстрації, заява подається особисто або її уповноваженим представником, зазначене підтверджується і самим текстом заяви про зняття з реєстрації місця проживання. Відповідач порушив законодавство, яке регулює порядок зняття осіб з реєстраційного обліку, що дає підстави для задоволення позову.

У касаційній скарзі департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відповідач посилається на пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повинен був відійти від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого

2021 року в справі № 755/14304/19, оскільки зазначений висновок на даний час не є своєчасним та ефективним, не узгоджується з нормами законодавства. У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19 викладено помилковий висновок про те, що зняття з реєстрації місця проживання позивача можливо лише за заявою тієї особи, яка має намір знятись з місця реєстрації або за рішенням суду.

На час надання адміністративної послуги норми матеріального права визначали підстави для зняття з реєстрації місця проживання осіб, зокрема, зняття з реєстрації місця проживання особи на підставі документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням. Станом на час виникнення спірних правовідносин новий власник квартири мав право звернутися до органу реєстрації з метою зняття з реєстрації попереднього власника житла, надавши при цьому документи, що підтверджують його право власності на цю квартиру та з документами, що підтверджують втрату права користування житлом попереднього власника для зняття останнього з реєстрації місця проживання. При цьому у даному випадку заява від попередніх власників на зняття їх з реєстрації місця проживання не повинна подаватись, як і рішення суду. Орган реєстрації не має право вимагати від заявника документи, які не передбачені статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пунктом 26 Правил, а наявність заяв від колишніх власників житла або їх згода, або необхідність наявності додаткових рішень суду на зняття реєстрації місця проживання не передбачена нормами матеріального права.

ОСОБА_1 через адвоката Павлишина Ю. М.подала до суду відзив, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Вказувала, що вона має право користування спірною квартирою відповідно до вимог закону, була її законним власником, а перехід права власності до третьої особи відбувся з порушенням вимог закону, що і оскаржується в судовому порядку. За відсутності відповідного рішення суду про позбавлення ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням або про виселення відповідач не мав права знімати її з реєстрації. Сам по собі факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення власника цього нерухомого майна.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

26 грудня 2022 року департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

05 квітня 2023 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 06 лютого 2004 року.

Відповідно до копії виконавчого листа № 2-3243/10, виданого 11 січня

2011 року Суворовським районним судом міста Одеси, з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитом на загальну суму 1 069 935,76 грн, судовий збір - 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення - 120 грн, а всього стягнуто - 1 071 755,76 грн.

Постановою державного виконавця Першого суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 листопада 2017 року щодо виконання виконавчого листа № 2-3243/10, виданого 11 січня 2011 року Суворовським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом на загальну суму 1 071 755,76 грн, накладено арешт на все майно, яке належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

Згідно зі свідоцтвом від 04 грудня 2017 року, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ганченко О. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1450, відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником Першого суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лавренюк А. О., 24 листопада 2017 року посвідчено, що

ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 , яка у цілому складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 60,9 кв. м, у тому числі житловою - 37 кв. м, яка придбана ОСОБА_2 за 496 604,80 грн, що раніше належала на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д. 19 листопада 2003 року за реєстровим № 4161, зареєстрованого в комунальному підприємстві «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 14 лютого 2007 року за № 253.

Спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 04 грудня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 грудня 2017 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 лютого 2018 року № 115661595.

ОСОБА_2 28 лютого 2018 року звернувся до департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання з квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою права користування житловим приміщенням та надав: заяву на отримання адміністративної послуги зі зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ; заяву про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , квитанцію про сплату адміністративного збору; свідоцтво від 04 грудня 2017 року, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ганченко О. М., зареєстроване у реєстрі за № 1450, а також витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 грудня 2017 року № 106145736 в якості документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням попереднім власником - ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_2 в якості документа, що посвідчує особу.

Після дослідження документів, наданих суб`єктом звернення для отримання адміністративної послуги зі зняття з реєстрації місця проживання, департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради

28 лютого 2018 року прийняв рішення про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою (у квартирі АДРЕСА_1 ) та cформував інформаційну довідку від 28 лютого 2018 року № 115661595 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право на житло є одним з фундаментальних прав людини, гарантованих не тільки Конституцією України, а і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), має велике економічне і соціальне значення, а тому суд при вирішенні спору, пов`язаного з правами на житло, зобов`язаний встановити не тільки законність втручання у право на повагу до житла та його мету, а також необхідність такого втручання в демократичному суспільстві.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі гарантується, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1990 року у справі Пауелл і Рейнер проти Сполученого Королівства). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада

1986 року в справі Гіллоу проти Сполученого Королівства), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року в справі Ларкос проти Кіпру).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Згідно з пунктом 26 Правил (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для проживання бездомної особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Отже, при здійсненні зняття з реєстрації місця проживання особи (на час виникнення спірних правовідносин) до уповноваженого органу подавалися документи, зі змісту яких випливало про позбавлення права користування житловим приміщенням, судове рішення, що набрало законної сили, інший документ, який свідчив про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 638/12779/20.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 755/14304/19 зроблено висновок, що «відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пункту 26 Правил зняття з реєстраційного обліку відбувається за заявою самої особи та з інших визначених законом підстав, зокрема на підставі рішення суду. Зняття з реєстрації дійсно відбувається за заявою, однак лише тієї особи, яка бажає знятись з місця реєстрації. Заява подається особисто, або її уповноваженим представником. Зазначене підтверджується і самим текстом заяви про зняття з реєстрації місця проживання».

Суди встановили, що заяв від позивача про зняття її з місця реєстрації не надходило, а також не ухвалювалися судові рішення, якими визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням (про виселення її чи зняття з реєстрації місця проживання).

Водночас з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що

29 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення її з квартири

АДРЕСА_1 , проте рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 червня 2023 року у справі № 523/15145/18 у задоволенні зазначеного позову відмовлено з тієї підстави, що ОСОБА_1 придбала вказану квартиру не за кредитні кошти, а згідно з нормами матеріального права не може бути виселена без надання житлового приміщення.

За встановлених у цій справі обставин лише перехід права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для підтвердження припинення підстав існування права позивача на користування спірною квартирою.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про порушення відповідачем законодавства, яке регулює порядок зняття осіб з реєстраційного обліку, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання незаконними дії департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради щодо зняття 28 лютого

2018 року з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 та зобов`язання відповідача здійснити дії по формуванню та внесенню до реєстру територіальної громади, а також до Єдиного державного демографічного реєстру даних про скасування зняття з реєстрації місця проживання позивача у зазначеній квартирі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19, враховуючи наступне.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. При цьому, таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав потреби відступлення від актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом України та/або Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Верховний Суд наголошує, що для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Водночас втрата чинності (виключення) норм матеріального права на час перегляду справи Верховним Судом, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, не може бути підставою для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 755/14304/19.

Верховний Суд дійшов переконання, що не існує жодних підстав для перегляду (відступу) зазначених правових висновків, оскільки позиція щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Правил (в указаній редакції), залишається незмінною.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду