ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 750/695/23

Описова частина

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Міністерства економіки України, Приватного акціонерного товариства «Експертно-кредитне агентство» (далі - ПрАТ «Експертно-кредитне агентство») про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, визнання недійсними записів у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13 квітня 2021 року на позачерговому засіданні наглядової ради ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» ОСОБА_1 обрано на посаду тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» з 15 квітня 2021 року.

15 квітня між ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» та позивачем укладено контракт терміном до 14 квітня 2024 року з можливістю припинення його дії раніше відповідно до пункту 5.4 контракту за рішенням наглядової ради.

13 грудня 2022 року ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» звернулося з листом до Міністерства економіки України, у якому ініціювало питання про припинення повноважень тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» ОСОБА_1 з метою забезпечення належного функціонування правління товариства на виконання вимог постанови Національного банку України від 24 грудня 2021 року № 153 «Про затвердження Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з наданням фінансових послуг».

Наказом Міністерства економіки України від 22 грудня 2022 року № 139-П звільнено ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до пунктів 34, 70, підпункту 14 пункту 91, пункту 112 Статуту ПрАТ «Експертно-кредитне агентство», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2018 року № 65 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2021 року № 874), з підстав, передбачених контрактом, а саме: підпункт 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту № 15/04/21, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України, та припинено дію контракту від 15 квітня 2021 року № 15/04/21.

На думку позивача, звільнення є незаконним, оскільки згідно з пунктом 112 Статуту ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» повноваження голови та членів правління припиняються рішенням наглядової ради, а відповідно до пункту 92 Статуту ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» питання, які належать до компетенції наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів акціонерів.

В оспорюваному наказі від 22 грудня 2022 року зазначено, що ОСОБА_1 звільнено на підставі підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту, тобто за рішенням загальних зборів товариства, проте на загальних зборах ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» рішення про припинення її повноважень не приймалося. Наказ про звільнення позивача підписаний міністром економіки України, до повноважень якого не належить прийняття рішення про звільнення членів правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство». Зазначала, що оскільки її роботодавцем є ПрАТ «Експертно-кредитне агентство», правом на звільнення наділене лише товариство в особі уповноважених органів чи осіб.

Відповідачі порушили гарантії працівника, передбачені частиною третьою статті 40 КЗпП України, оскільки звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності, яка тривала з 22 грудня до 30 грудня 2022 року. Крім того, наказ від 02 січня 2023 року про розрахунок у зв`язку зі звільненням видано ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» без належного розпорядчого документа уповноваженого органу управління товариства, оскільки дата звільнення згідно з наказом Мінекономіки від 22 грудня 2022 року та дата фактичного припинення трудових відносин, повного розрахунку та видачі трудової книжки не співпадають, чим не дотримано частини першої статті 47 та статті 116 КЗпП України.

У зв`язку з тим, що робота у ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» була єдиним джерелом доходу родини позивача, на її утриманні перебувають мати, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та батько, який є пенсіонером за віком, зважаючи на складну економічну ситуацію, рівень безробіття, які склалися у країні через воєнну агресію російської федерації, незаконне звільнення та втрата єдиного джерела доходу спричинили їй сильні душевні хвилювання та стрес, чим завдано моральної шкоди.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 22 грудня 2022року № 139-П «Про звільнення ОСОБА_1 »;

визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» від 02 січня 2023 року № 1/К «Про розрахунок ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням»;

визнати недійсними записи від 02 січня 2023 року № 50 та № 51 у трудовій книжці;

поновити ОСОБА_1 на посаді тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство»;

стягнути з ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня

2023 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, визнання недійсними записів у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу, що розгляд такої справи віднесено до компетенції господарського суду.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що визначальним при вирішенні юрисдикційності цього спору є надання правової оцінки наказу Міністерства економіки України з особового складу від 22 грудня 2022 року № 139-П «Про звільнення ОСОБА_1 », а не лише зазначеним підставам звільнення.

Оскільки за змістом заявлених вимог позивач вважає, що оскаржуваним наказом про звільнення її повноваження члена виконавчого органу у належний спосіб не припинено, а тому суть спору безпосередньо стосується реалізації учасником товариства корпоративних прав, що полягає у позбавленні його повноважень на управління товариством, у зв`язку з чим спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

26 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що:

суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 757/20430/21-ц, за змістом якого у порядку господарського судочинства розглядаються трудові спори стосовно керівника юридичної особи лише у разі, якщо такий спір стосується його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. В інших випадках трудові спори, у тому числі, спори, що виникають з трудових правовідносин, а також позови, спрямовані на захист порушених трудових прав і законних інтересів, повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства;

суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19, згідно з яким умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за статтею 41 КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення»;

суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, відповідно до якого припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Нагальність такої норми права зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

У порушення норм процесуального права та релевантної практики Верховного Суду суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України чи статті 99 ЦК України, що свідчить про необхідність розгляду спору в порядку цивільного судочинства.

У липні 2023 року ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому посилається на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваних судових рішень. З огляду на мотиви та обґрунтування позову ОСОБА_1 оскаржує наказ про звільнення члена виконавчого органу у зв`язку з тим, що оскаржуваний наказ не є протоколом загальних зборів, а його підписант не мав відповідних повноважень, що свідчить про правильність висновків судів щодо віднесення спору до господарської юрисдикції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.

У липні 2023 року справа № 750/695/23 надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12 січня 2024 року на підставі розпорядження Верховного Суду від 12 січня 2024 року № 65/0/226-24 справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року призначено справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 квітня 2021 року на позачерговому засіданні наглядової ради ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» ОСОБА_1 обрано на посаду тимчасово виконуючої обов`язки члена правління товариства з 15 квітня 2021 року з можливістю припинення її обов`язків за рішенням наглядової ради без визначення причин (т. 1, а. с. 17, 18).

15 квітня 2021 року ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» уклало з

ОСОБА_1 контракт, відповідно до пункту 1.2 якого остання зобов`язувалася безпосередньо та через правління товариства здійснювати управління поточною діяльністю товариства у межах компетенції правління товариства, забезпечувати ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна, а товариство зобов`язувалося створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці тимчасово виконуючої обов`язки члена правління (т. 1, а. с. 19-21).

13 грудня 2022 року ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» звернулося з листом до Міністерства економіки України, в якому просило припинити повноваження тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ОСОБА_1 з метою забезпечення належного функціонування правління товариства та виконання вимог постанови НБУ від 24 грудня 2021 року № 153 «Про затвердження Положення про ліцензування та реєстрацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з наданням фінансових послуг», недотримання яких унеможливить отримання ліцензії на провадження діяльності товариства (т. 1, а. с. 28, 29).

Наказом Міністерства економіки України з особового складу від 22 грудня

2022 року № 139-П ОСОБА_1 , тимчасово виконуючу обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство», звільнено з 22 грудня 2022 року та припинено з 22 грудня 2022 року дію контракту від 15 квітня

2021 року № 15/04/21. Підстава: підпункт 5.4.3.1 пункту 5.4 контракту

№ 15/04/21, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України (т. 1, а. с. 24).

02 січня 2023 року ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» видало наказ № 1/К «Про розрахунок ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням» (т. 1, а. с. 25).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У свою чергу, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Під час вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно керуватися визначеннями, наведеними у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин визначено статтею 167 ГК України, згідно з якою корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19)).

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою.

Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору та визначала критерії розмежування між трудовими та господарськими спорами з приводу звільнення членів виконавчого органу товариства, у тому числі члена правління, зокрема у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), 15 вересня

2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20).

Матеріалами справи підтверджено, що 13 квітня 2021 року на позачерговому засіданні наглядової ради ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» ОСОБА_1 обрано на посаду тимчасово виконуючої обов`язки члена правління товариства з 15 квітня 2021 року з можливістю припинення її обов`язків за рішенням наглядової ради без визначення причин.

15 квітня 2021 року між ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до пункту 1.2 якого остання зобов`язувалася безпосередньо та через правління товариства здійснювати управління поточною діяльністю товариства у межах компетенції правління товариства, забезпечувати ефективне використання і збереження закріпленого за ним державного майна, а товариство зобов`язувалося створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці тимчасово виконуючої обов`язки члена правління.

Таким чином, ОСОБА_1 мала повноваження тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» та була наділена товариством специфічним статусом, направленим на здійснення управління товариством, що свідчить про корпоративний характер відносин між сторонами.

Наказом Міністерства економіки України з особового складу від 22 грудня

2022 року № 139-П ОСОБА_1 , тимчасово виконуючу обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство», звільнено з 22 грудня

2022 року та припинено з 22 грудня 2022 року дію контракту від 15 квітня

2021 року № 15/04/21.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним наказу Міністерства економіки України з особового складу від 22 грудня 2022 року № 139-П, а також похідних вимог про визнання недійсними записів у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ОСОБА_1 оскаржує правомірність та законність наказу про звільнення як рішення суб`єкта уповноваженого органу, обґрунтовуючи позов тим, що Міністерство економіки України не мало повноважень на її звільнення, а підписант наказу не мав повноважень підписувати його. При цьому позивач зазначала про те, що оскільки її обрано тимчасово виконуючою обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство», тобто його посадовою особою відповідно до статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства», під час звільнення за рішенням загальних зборів належить керуватися саме пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а не пунктом 8 статті 36 КЗпП України, як зазначено в оскаржуваному наказі.

За змістом заявлених вимог позивач вважає, що наказом від 22 грудня

2022 року № 139-П «Про звільнення ОСОБА_1 » її повноваження члена виконавчого органу ПрАТ «Експертно-кредитне агентство» у належний спосіб не припинено, отже, суть спору безпосередньо стосується реалізації учасником товариства корпоративних прав, що полягають у неправомірному позбавленні його повноважень на управління товариством.

ОСОБА_1 фактично прагне поновити своє право на участь в управлінні юридичною особою згідно з наданими раніше повноваженнями, що відповідає корпоративному характеру спору, який підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Установивши характер спірних правовідносин та суть спору, який пов`язаний із реалізацією права особи на управління юридичною особою шляхом виконання обов`язків члена правління товариства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав наявними ознаки корпоративного характеру спору сторін у цій справі та правильно закрив провадження у справі, оскільки такий спір повинен розглядатися судом господарської юрисдикції.

Установивши, що оскаржений позивачем наказ за своїм змістом є рішенням власника про припинення повноважень тимчасово виконуючої обов`язки члена правління товариства, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про корпоративний, а не трудовий характер спірних правовідносин.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 листопада 2022 року у справі № 757/20430/21-ц, від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, за їх безпідставністю, оскільки у вказаних справах характер спірних правовідносин та заявлених вимог, суб`єктний склад учасників спору є відмінними зі справою, що переглядається.

Так, у справі № 757/20430/21-ц позивачем є профспілкова організація, в якої відсутні будь-які корпоративні права у товаристві, а предметом позову є визнання недійсними положень Статуту ПрАТ «Укргідроенерго», які стосуються трудових прав та інтересів члена профспілки. Таким чином, профспілка пред`явила позов до роботодавця в інтересах генерального директора ПрАТ «Укргідроенерго», який є її членом, з метою захисту його трудових прав, унаслідок чого цей спір підлягав розгляду у порядку цивільного судочинства.

У справі № 766/23789/19 судами установлено, що позивач не був членом наглядової ради чи правління акціонерного товариства, а працював на посаді заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «АМПУ», його призначення і фактичне звільнення відбулося не за рішенням засідання правління як виконавчого органу товариства, у зв`язку з чим Верховний Суд виснував про неможливість звільнення працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

У справі № 915/540/16 спір виник між юридичною особою та її учасником щодо участі у загальних зборах та пов`язаний із діяльністю й управлінням цією юридичною особою, у зв`язку з чим підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.

Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини та, виходячи із суті спору та суб`єктного складу учасників, вирішено питання юрисдикційності.

У свою чергу, у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи предметну юрисдикцію спору, виснувала про те, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не суперечать вказаній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дослідив та надав правову оцінку характеру спірних правовідносин і прав, за захистом яких позивач звернулася до суду, дійшов обґрунтованого висновку про наявність корпоративного спору між сторонами щодо звільнення з посади тимчасово виконуючої обов`язки члена правління ПрАТ «Експертно-кредитне агентство», у результаті чого з дотриманням норм процесуального права закрив провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду