ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 385/290/23

1. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до фермерського господарства «Олена» (далі - ФГ «Олена») про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди.

2. Позовна заява мотивована тим, що згідно державного акта про право приватної власності на землю серія VI-КР №035817 від 20 травня 2002 року їй належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0192, площею 3.0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

3. 30 листопада 2012 року між нею та ФГ «Олена» було укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну їй земельну ділянку, тобто до 30 листопада 2022.

4. Вказувала, що починаючи з осені 2022 року вона неодноразово зверталась до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди.

5. 09 грудня 2022 року вона звернулась до державного реєстратора з заявою про надання інформаційної довідки по належній їй земельній ділянці, яка є предметом розгляду даної справи.

6. Зазначала, що отримавши інформаційну довідку № 317195472 від 09 грудня 2022 року, їй стало відомо, що 30 листопада 2022 року державним реєстратором Корсун В. С. Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду б/н від 16 листопада 2022 року до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.

7. Звертала увагу, що вона не підписувала жодних додаткових угод з відповідачем по справі, не бажала те не бажає подальшої співпраці з ним.

8. Вважала, що такі дії відповідача грубо порушують її права як власниці земельної ділянки, тому вона вимушена звернутись до суду для захисту своїх порушених прав, оскільки належна їй земельна ділянка використовується без законних на те підстав.

9. Посилалась на те, що додаткова угода до договору оренди землі від 16 листопада 2022 є неукладеною, тому вважає, що саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація (записів) договору оренди землі, проведена 30 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право № 48594628.

10. Враховуючи наведене просила суд зобов`язати ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної їй земельної ділянки з кадастровим 3521110100:02:000:0192, площею 3.0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 16 листопада 2022 року до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30 листопада 2012 року, зареєстрованої 30 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право № 48594628.

11. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2023 року у складі судді Панасюка І. В. позов задоволено.

12. Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної їй земельної ділянки з кадастровий номер 3521110100:02:000:0192, площею 3.0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди від 16 листопада 2022 року до договору оренди землі від 30 листопада 2012 року, укладеного між сторонами. Здійснено розподіл судових витрат.

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що додаткова угода б/н від 16 листопада 2022 року до договору оренди від 30 листопада 2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року, позивачкою не підписувалася та не укладалася, тому реєстрація неукладеної між сторонами додаткової угоди порушує права та законні інтереси позивачки на розпорядження належної їй земельною ділянкою. Суд вважав, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, шляхом скасування державної реєстрації, є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

14. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Олена» задоволено, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.

15. Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачкою обрано неналежний захист порушеного права, оскільки на час укладення додаткової угоди законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування державної реєстрації договору. Державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки. Проте ОСОБА_1 з такими вимогами у вказаній справі не зверталась.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. У листопаді 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

19. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.

20. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року № 656/236/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 11 листопада 2022 року у справі № 394/486/21від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц, від 06 квітня 2023 року у справі № 388/964/21, від 04 липня 2023 року у справі № 388/965/21, від 28 липня 2023 року у справі № 391/797/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Також підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявниця зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що задоволення позову про скасування державної реєстрації додаткової угоди, яка не укладалась, забезпечить реальне відновлення порушеного права, шляхом повернення в стан, що існував до відповідної державної реєстрації.

23. Також заявниця просить стягнути витрати на правову допомогу в суді касаційної інстанції.

24. У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від ФГ «Олена», у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. ОСОБА_1 згідно державного акту про право приватної власності на землю серія VI-КР № 035817 від 20 травня 2002 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0192, площею 3.0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

26. 05 січня 2012 року між позивачем та ФГ «Олена» було укладено договір оренди землі строком на 10 років на належну їй земельну ділянку.

27. 17 грудня 2022 року позивачка зверталась до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення договору оренди.

28. З інформаційної довідки № 317195472 від 09 грудня 2022 року вбачається, що 30 листопада 2022 року Державним реєстратором Корсун В. С. Благовіщенської міської ради Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду б/н від 16 листопада 2022 року до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.

29. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

30. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

34. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

35. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

36. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

37. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

38. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

39. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

40. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

41. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

42. Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

43. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

44. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

46. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

47. Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

48. Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

49. У справі, яка переглядається Верховним Судом, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 16 листопада 2021 року № б/н до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 30 листопада 2012 року, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала зазначену додаткову угоду, тому ця угода є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною.

50. З матеріалів справи вбачається, що відповідач, заявляючи клопотання про витребування в Благовіщенській міській раді оригіналу реєстраційної справи про внесення змін до іншого речового права права оренди (продовження строку оренди) на підставі додаткової угоди № б/н від 16.11.2022 до договору оренди землі, обґрунтовував його тим, що фермерське господарство не має можливості надати оригінал додаткової угоди до договору оренди землі у зв`язку з його втратою.

51. Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача, витребувано у Благовіщенської міської ради Кіровоградської області оригінал реєстраційної справи про внесення змін до іншого речового права права оренди (продовження строку оренди) на підставі додаткової угоди № б/н від 16.11.2022 до договору оренди землі.

52. Ухвала суду про витребування документів, що безпосередньо стосуються предмету спору, не виконана, представником Благовіщенської міської ради повідомлено суд про відсутність у Благовіщенської міської ради оригіналу додаткової угоди від 16 листопада 2022 року, укладеної із позивачем.

53. Суд апеляційної інстанції вказував про те, що оскільки суду не надано відповідачем оригіналу додаткової угоди від 16 листопада 2022 року, суд першої інстанції був позбавлений можливості призначити у справі відповідну експертизу.

54. Разом із тим, вказані обставини сторонами не оспорюються. Касаційна скарга ОСОБА_1 містить доводи лише щодо ефективного способу захисту її прав, а тому з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення перевіряється судом касаційної інстанції тільки у цій частині.

Щодо способу захисту прав

55. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

56. За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

57. Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

58. Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

59. Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

60. Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

61. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

62. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

63. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

64. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

65. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

66. Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

67. Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21, провадження № 61-12824св22, від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23, провадження № 61-18254св23, від 20 березня 2024 року у справі № 385/35/23, провадження № 61-17386св23, щодо вирішення спору з ФГ «Олена».

68. Враховуючи обставини цієї конкретної справи та досліджені судом докази, оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про непідписання нею оспорюваної додаткової угоди, тому Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неукладення вказаного правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для реального відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

69. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 385/405/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 385/291/23, від 22 травня 2024 року у справі № 385/350/23.

70. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

71. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Кропивницького апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року - скасуванню, із залишенням в силі рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 травня 2023 року.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду

72. В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заявила клопотання про передачу справи на розгляд відповідної палати, в якому послалася на те, що існує обґрунтована необхідність відступити під висновків, сформованих в постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18, від 10 листопада 2021 року у справі №543/253/16-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 30 листопада 2022 року у справі № 656/241/19-ц.

73. Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

74. Частинами першою-п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

75. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

76. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

77. В заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини справи, які по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що свідчило б про необхідність передачі цієї справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

78. Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд відповідної палати, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , фактично мотивувала його неправильним, на її думку, застосуванням апеляційним судом норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

79. Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

80. За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Остащенко О. М., про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Щодо стягнення судових витрат

81. У касаційній скарзі представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , порушено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, а саме: витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції у розмірі 36 147,20 грн.

82. Розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, підтверджується договором про надання правової допомоги від 02 листопада 2023 року № 94 та додатковою угодою від 02 листопада 2023 року № 1, актом виконаних робіт від 02 листопада 2023 року, квитанцією від 03 листопада 2023 року, відповідно до якої позивачем сплачено частину гонорару за надану правову допомогу у розмірі 17 000 грн.

83. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

84. Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

85. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

86. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

87. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

88. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

89. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

90. Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

91. ФГ «Олена» у відзиві на касаційну скаргу зазначено про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу понесених у суду касаційної інстанції допомогу є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданими адвокатом послугами, витраченим ним часом та не відповідає реальності таких витрат, розумності їх розміру.

92. З урахуванням вищевказаного, обґрунтувань касаційної скарги, в якій порушено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів, а також заперечень проти задоволення відповідної заяви, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

93. Також з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 147,20 грн.

Керуючись статтями 137, 141, 400, 402, 413, 416, 418, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду