ПОСТАНОВА
суддів Мацедонської В. Е., Білак М. В., Губської О. А.
секретаря судового засідання - Рейтаровської О. С.
представника відповідача - Декалюка Д. Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року (головуючий суддя Вербицька Н. В., судді: Джабурія О. В., Кравченко К. В.), І. Суть спору
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Одеської області (далі - відповідач, Прокуратура, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року замінено правонаступником - Одеською обласною прокуратурою), у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
- визнати противоправним та скасувати наказ відповідача від 02 вересня 2016 року № 2087к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської обласної прокуратури та з органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та в органах прокуратури з 02 вересня 2016 року;
- стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 798,98 грн;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та в органах прокуратури з 02 вересня 2016 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за першій місяць в розмірі 15 862,77 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що жодних діянь, несумісних з посадою працівника прокуратури він не здійснював, оскаржуваний наказ прийнятий безпідставно, оскільки ані під час його прийняття, ані на момент подання позову не існує вироку суду, а також жодного процесуального документа, який би підтверджував вину ОСОБА_1 у вчиненні будь-якого протиправного діяння. Спірний наказ прийнято без проведення ретельної перевірки та з порушенням презумпції невинуватості. Крім того, позивач стверджував, що на час прийняття спірного наказу відповідач не призначив та не провів службову перевірку за фактом скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи, рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
З жовтня 2003 року ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури Одеської області.
Наказом прокурора Одеської області від 15 березня 2016 року № 478к позивач призначений на посаду першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області.
02 вересня 2016 року наказом прокурора Одеської області № 392 утворено Комісію для проведення службового розслідування обставин одержання першим заступником керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_1 неправомірної вигоди у вигляді грошової знижки на оренду приміщень, орендарем яких є його дружина - ОСОБА_2 . Підставою для проведення службового розслідування стало отримання інформації про затримання ОСОБА_1 01 вересня 2016 року під час скоєння злочину.
Службовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_1 на початку липня 2016 року звернувся до представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Маренеро» - ОСОБА_3 з приводу отримання в оренду для своєї дружини ОСОБА_2 частини приміщення, розташованого в АДРЕСА_1 та пообіцяв, що в разі отримання знижки на орендну плату він, як перший заступник керівника місцевої прокуратури, вирішить на території Суворовського району міста Одеси будь-які питання для ТОВ «Маренеро», а також на прохання керівництва цього товариства погодив у Суворовській районній державній адміністрації міста Одеси проект благоустрою території перед будівлею по АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_1 неодноразово зустрічався з ОСОБА_3 з приводу оренди приміщення та, використовуючи своє службове становище, просив надати йому знижку з орендної плати на зазначене приміщення. Згідно з підписаним 01 вересня 2016 року договором оренди, ОСОБА_1 отримав для себе та своєї дружини ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 51 919,00 грн у вигляді 50% знижки на оренду приміщення. Крім того, Комісією встановлено, що такі протиправні дії позивача викликали суспільний резонанс, а також компрометували звання працівника прокуратури та підірвали авторитет органів прокуратури в цілому.
02 вересня 2016 року прокурором Одеської області видано наказ № 2087к, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури за порушення статті 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури.
Водночас, 02 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Уважаючи протиправним наказ про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури є правомірним, здійснене уповноваженою на це посадовою особою, при наявності обставин скоєння позивачем дисциплінарних проступків, відповідає ступеню тяжкості скоєного, у зв`язку з чим, вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді не підлягають задоволенню. При цьому суди наголосили, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади слугувало тривале системне скоєння ним сукупності проступків, у тому числі порушення трудової дисципліни з корисних мотивів, а не скоєння кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється правоохоронними органами та ступінь його вини в цьому досліджується судом у кримінальному проваджені.
Указаний висновок судів попередніх інстанцій був підтриманий Верховним Судом у постанові від 26 липня 2019 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року залишено без змін.
01 серпня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року у справі № 815/5156/16 за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Указана заява вмотивована тим, що предметом судового розгляду у цій справі була правомірність прийнятого наказу про звільнення позивача із займаної посади, який напряму пов`язаний із фактом відкриття кримінального провадження № 42016160000000527 та повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Крім того, підставою для проведення службового розслідування стало отримання інформації про затримання позивача 01 вересня 2016 року під час скоєння злочину. Однак, 08 грудня 2022 року Суворовським районним судом міста Одеси постановлено вирок у справі № 523/1545/17, яким суд ухвалив ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, визнати невинуватим і виправдати на підставі пункту 3 частини першої статті 373 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Позивач наголосив, що ухвалюючи такий вирок, суд вказав, що сторона обвинувачення не надала суду беззаперечних доказів в підтвердження вини обвинуваченого у інкримінованому йому обвинуваченні, не встановлено судом обставин щодо скоєння ОСОБА_1 будь-яких протиправних дій, інших фактів та обставин, які б вказували на вчинення ним дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення від 13 січня 2017 року за нововиявленими обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що наведені у заяві ОСОБА_1 доводи не мають ознак нововиявлених обставин, про них було відомо сторонам та їх було досліджено адміністративним судом, вони не підпадають під підстави перегляду рішення за нововиявленими обставинами за пунктом 2 частини другої статті 361 КАС України. Суд зауважив, що доводи цієї заяви були б слушними лише у тому випадку, коли ОСОБА_1 було б звільнено з посади та органів прокуратури на підставі статті 56 Закону України «Про прокуратуру», яка регламентує звільнення прокурора у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього.
Водночас, Одеський окружний адміністративний суд зазначив, що підставою для винесення спірного наказу про звільнення слугували обставини недодержання позивачем вимог статті 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, тобто в рамках розгляду адміністративної справи не досліджувалось питання наявності або відсутності вини в діях обвинуваченого ОСОБА_1 , а надавалась правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики.
Крім того, суд першої інстанції вважає, що звернення із даною заявою фактично є інтенцією ОСОБА_1 ініціювати повторне судове провадження за спором, який вже вирішений остаточним рішенням, що набрало законної сили.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року за нововиявленими обставинами задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року скасовано. Ухвалено по справі постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано противоправним та скасовано наказ прокуратури Одеської області від 02 вересня 2016 року № 2087к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та в органах прокуратури з 02 вересня 2016 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 380 060,99 грн без урахування сплати податків та зборів.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури, Прокуратура Одеської області відтворила виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, який міститься у письмовому повідомленні про підозру. Водночас, під час кримінального провадження повністю спростовано факт використання ОСОБА_1 свого службового становища, для одержання для себе та своєї дружини неправомірної вигоди у вигляді знижки на оренду приміщень, вказане свідчить про відсутність порушень присяги ОСОБА_1 та, як наслідок, відсутність законних підстав для звільнення його з посади та органів прокуратури.
П`ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що встановлена вироком суду фальшивість доказів, на яких ґрунтувались висновки Прокуратури Одеської області при складанні висновку службового розслідування про встановлення факту порушення ОСОБА_1 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури тощо, а також при виданні наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури, є беззаперечною підставою для перегляду постанови Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року у справі № 815/5156/16 за нововиявленими обставинами на підставі пункту 2 частини другої статті 361 КАС України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що в даному випадку питання притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення в повній мірі регламентовано спеціальним законодавством, проте останнє не врегульовує питань поновлення таких працівників у випадках незаконного звільнення, у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне застосувати загальні норми трудового законодавства, а саме частину першу статті 235 Кодексу законів про працю України, а тому ОСОБА_1 слід поновити на посаді першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та в органах прокуратури з 02 вересня 2016 року. Також, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 вересня 2016 року по 16 листопада 2023 року у розмірі 1 380 060,99 грн (1827 дні вимушеного прогулу * 755,37 грн середньоденна заробітна плата) без урахування сплати податків та зборів.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
11 грудня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської обласної прокуратури на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
ІV. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі Прокуратура просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
На обґрунтування позиції скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини другої статті 361 КАС України в межах обставин вказаної справи, зокрема в частині можливості виправдувального вироку бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі вказаного пункту.
Відповідач зауважує, що під час розгляду цієї справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій, а також Верховним Судом було акцентовано увагу на тому, що відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності не може ототожнюватися з відсутністю факту порушення дисципліни. Порушення присяги працівника прокурори є окремою підставою для звільнення з органів прокуратури і у відповідних статтях Дисциплінарного статуту прокуратури України не йдеться про можливість застосування даної підстави для звільнення виключно в разі притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки вони не залежать один від одного.
Також Прокуратура вважає, що П`ятий апеляційний адміністративний суд помилково зазначив, що виправдувальним вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 встановлено фальшивість доказів та спростовано факт вчинення ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення у справі № 815/5156/16.
Стверджує, що вироком у справі № 523/1545/17 жодний доказ не визнавався фальшивим (у тому числі з тих доказів, які були дослідженні адміністративним судом у справі № 815/5156/16). Проте, П`ятий апеляційний адміністративний суд, процитувавши позицію суду кримінальної юрисдикції щодо критичної оцінки показань ОСОБА_3 , фактично самостійно зробив висновок про їх завідому неправдивість. Поряд з цим, суд кримінальної юрисдикції лише зауважив, що показання свідка ОСОБА_3 та його заява про злочин не здатні самостійно, без підтвердження їх об`єктивними доказами, довести вину обвинуваченого.
Відповідач уважає, що вказані вище обставини не є такими, що тягнуть за собою підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у відповідності до пункту 2 частини другої статті 361 КАС України.
Скаржник наголошує, що фактично за відсутності обвинувального вироку, яким би було встановлено факт завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, яким надавалась оцінка у цій адміністративній справі та на яких ґрунтувалося судове рішення, у даному випадку має місце лише переоцінка доказів судом іншої (кримінальної) юрисдикції, що є новим доказом та не підпадає під ознаки «нововиявлених обставин».
Також Прокуратура зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до заяви позивача наслідки, передбачені частиною четвертою статті 366 КАС України (підстави повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без розгляду), оскільки така заява була подана ОСОБА_1 після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 363 цього Кодексу. Заявником не надано змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних та можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права стосовно вчасного звернення до суду з відповідною заявою.
Крім того скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив кількість робочих днів вимушеного прогулу у спірному періоді, як наслідок завищив суму середнього заробітку. Більш того, у постанові судом апеляційної інстанції не зазначено, що сума середнього заробітку, яка має бути виплачена на користь позивача, включає в себе податки і збори.
28 лютого 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначив, що доводи відповідача про порушення строків звернення з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами і, як наслідок, наявності підстав для залишення без розгляду цієї заяви не заслуговують на увагу, оскільки вказане питання було належним чином досліджено судом першої інстанції і прийнято відповідне рішення, яким було поновлено позивачу строк на звернення з цією заявою задля дотримання принципу рівності перед законом. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що інакший судовий розсуд призвів би до порушення базового права людини на доступ до правосуддя, гарантований як Конституцією України, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Позивач стверджує, що за наявності вироку суду у справі № 523/1545/17, яким встановлено факт завідомо неправдивих показів свідка ОСОБА_3 та спростовано факт використання ОСОБА_1 свого службового становища для одержання для себе та своєї дружини неправомірної вигоди у вигляді знижки на оренду приміщень, суд апеляційної інстанції дійшов єдиного правильного та законного рішення, яким скасував ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року з прийняттям постанови про задоволення заяви позивача і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у цій справі. Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що висновки службового розслідування базувалися саме на фактах, які стали підставою для пред`явлення позивачу підозри, при цьому інших порушень дисципліни відповідачем не встановлено.
Також ОСОБА_1 не погоджується з аргументами скаржника стосовно неправильного розрахунку судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідач у касаційній скарзі не наводить, який саме, на його думку, розрахунок має бути правильний і де було допущено судом помилку.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до змісту частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання (частина перша статі 129-1 Основного Закону України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами частини другої статті 14 КАС України установлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Частиною першою статті 361 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
За змістом частини четвертої статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина шоста статті 361 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
VІ. Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
Так, Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини другої статті 361 КАС України в межах обставин вказаної справи, зокрема в частині можливості виправдувального вироку бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі вказаного пункту.
Верховний Суд уважає за необхідне першочергово звернути увагу на юридичну суть нововиявлених обставин, їх ознак та підстав для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
Так, усталеною є позиція Верховного Суду щодо розуміння поняття «нововиявлені обставини» у відповідності до положень статті 361 КАС України (зокрема, постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 303/3535/16, від 30 січня 2020 року у справі № 127/2-а-4944/11, від 10 червня 2021 року у справі № 759/7715/19, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 03 лютого 2021 року у справі № 826/20239/16), відповідно до якої, висновується, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: 1) існування цих обставин на час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; 2) на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; 3) істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Водночас, колегія суддів зауважує. що не належать до нововиявлених обставин нові докази або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову, спрямоване на переоцінку встановлених судом обставин. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 820/1400/17 зазначав, що інститут перегляду судових рішень у адміністративних справах за нововиявленими обставинами є додатковою гарантією та можливістю реалізації основного завдання адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За своєю суттю він докорінно відрізняється від права на апеляційне або касаційне оскарження судових рішень. Інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами спрямований на забезпечення додаткової можливості особі домогтися перегляду судового рішення з підстав наявності таких обставин навіть після використання права апеляційного та/або касаційного перегляду судових рішень, якими закінчено розгляд справи, і особа позбавлена можливості повторно звертатись до суду з таким самим позовом (до того самого відповідача, про той самий предмет спору і з тих самих підстав) і вимагати нового розгляду адміністративного спору з урахуванням нової обставини, яка має суттєве значення для його вирішення, але не була врахована судом при ухваленні судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 зазначила, що підставою перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
Поряд з цим, питання застосування частини другої статті 361 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, у тому числі і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 826/7677/17 Верховний Суд зазначав, що необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 361 КАС України, є те, що істотні для рішення суду фактичні обставини, які входять до предмета доказування у справі, на час її розгляду існували, але не були і не могли бути відомі ані суду, ані заявникові. Водночас для визначених пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України нововиявлених обставин характерним є їх виникнення після ухвалення судового рішення, в основу якого було покладено інше судове рішення, яке існувало на час розгляду справи і про яке було відомо суду і всім учасникам судового процесу. У цьому випадку нововиявленою є обставина, яка полягає у подальшому скасуванні такого преюдиційного судового рішення.
При цьому, у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 326/1062/16-а Верховний Суд зазначав, що під час вирішення питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, передбачених пунктом 2 частини другої статті 361 КАС України, дослідженню підлягає те, чи потягли за собою ухвалення незаконного рішення у справі, про перегляд якого подано заяву, встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів.
Отже, системний аналіз частини другої статті 361 КАС України у взаємозв`язку із вищенаведеними правовими позиціями Верховного Суду дають підстави для формулювання висновку, що правова природа нововиявлених обставин, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 361 КАС України є відмінною. Незважаючи на те, що усі ці обставини КАС України охоплює поняттям «нововиявлені», вимога про те, що такі обов`язково мали існувати на час ухвалення судового рішення, про перегляд якого подано заяву, стосується виключно тих обставин, що передбачені пунктом 1 частини другої статті 361 КАС України. Водночас для визначених пунктами 2, 3 частини другої статті 361 КАС України нововиявлених обставин характерним є їх виникнення після ухвалення судового рішення. Таким чином, процес перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами полягає у першочерговому з`ясуванні дійсної підстави для перегляду судового рішення з переліку, який встановлений частиною другою статті 361 КАС України, а в подальшому - чи є наведені заявником обставини нововиявленими у розумінні цієї статті, тобто, чи спростовують вони факти, покладені в основу судового рішення.
Задовольняючи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, П`ятий апеляційний адміністративний суд фактично виходив з того, що наявність виправдувального вироку Суворовського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 є достатньою підставою для перегляду судового рішення у справі № 815/5156/16 на підставі пункту 2 частини другої статті 361 КАС України, а висновки суду кримінальної юрисдикції щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення є належними і допустимими доказами, які підтверджують протиправність спірного наказу відповідача від 02 вересня 2016 року № 2087к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким радника юстиції ОСОБА_1 звільнено із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури.
При цьому, застосовуючи пункт 2 частини другої статті 361 КАС України, П`ятий апеляційний адміністративний суд посилався на те, що зазначеним вироком встановлений факт завідомо неправдивих показів свідка ОСОБА_3 (фальшивість доказів), що стали підставою для висновків про отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди, що і слугувало підставою для службового розслідування та висновків Прокуратури про порушення позивачем статті 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.
Верховний Суд зазначає, що буквальне розуміння наведених положень пункту 2 частини другої статті 361 КАС України дає змогу зробити висновок про те, що завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість письмових, речових чи електронних доказів можуть розцінюватися як нововиявлені обставини у адміністративній справі за умови, якщо такі встановлені вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що вказана норма КАС України визначає конкретні підстави, які не мають ознак неоднозначного (множинного) трактування.
Водночас, колегія суддів зауважує, що за завідомо неправдиве показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість письмових, речових чи електронних доказів у статті 384 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність, а тому належним засобом доказування існування викладених у заяві обставин слід вважати процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження, яким би було встановлено відповідні факти (на цьому наголошував Верховний Суд у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 315/793/16-к).
Проте, як убачається з матеріалів справи, належного підтвердження доводів у частині надання свідком - ОСОБА_3 завідомо неправдивих показань заявник до суду не надав. Результатів здійснення кримінальних проваджень за вказаними фактами матеріали справи не містять.
При цьому, колегія суддів установила, що у вироку Суворовського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 суд лише зазначив, що критично оцінює правдивість показань свідка ОСОБА_3 , а також те, що його показання та заява про злочин не здатні самостійно, без підтвердження їх об`єктивними доказами, довести вину обвинуваченого ОСОБА_1 .
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що П`ятий апеляційний адміністративний суд помилково вважав, що вироком суду у справі № 523/1545/17 встановлена фальшивість доказів, а саме завідомо неправдиві покази свідка ОСОБА_3 , а тому наведені в заяві позивача обставини не свідчать про наявність істотних обставин та не підпадають під підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, які передбачені пунктом 2 частини другої статті 361 КАС України.
Що стосується можливості виправдувального вироку бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами в адміністративній справі, предметом розгляду якої був наказ про звільнення особи, прийнятий на підставі висновків службового розслідування, в основу яких були покладені обставини кримінального правопорушення, колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для проведення службового розслідування стало отримання інформації про затримання першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області ОСОБА_1 01 вересня 2016 року під час скоєння злочину (одержання неправомірної вигоди у вигляді 50 % знижки на оренду приміщень в сумі 51 919,36 грн, орендарем яких є дружина позивача, а орендодавцем ТОВ «Маренеро», від імені якого діяв ОСОБА_3 ).
За результатами проведення службового розслідування було установлено факт вчинення ОСОБА_1 дій, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури і є несумісними з перебуванням на роботі в органах прокуратури. Крім того, факт встановлення наявності позаслужбових зв`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 компрометував звання працівника прокуратури та підривав авторитет органів прокуратури в цілому.
Зі змісту спірного наказу від 02 вересня 2016 року № 2087к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» слідує, що приймаючи цей наказ відповідач керувався положеннями Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) у частині підстав притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та Дисциплінарним статутом прокуратури України щодо порядку звільнення позивача.
Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі № 815/5156/16, суди першої та апеляційної інстанції, з якими погодився й Верховний Суд, виходили з того, що звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури є правомірним, здійснене уповноваженою на це посадовою особою, при наявності обставин скоєння позивачем дисциплінарних проступків, відповідає ступеню тяжкості скоєного, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді не підлягають задоволенню. При цьому, суди наголосили, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади слугувало тривале системне скоєння ним сукупності проступків, у тому числі порушення трудової дисципліни з корисних мотивів, а не скоєння кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється правоохоронними органами та ступінь його вини в цьому досліджується судом у кримінальному проваджені.
Отже, судами у цій справі встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 Одеської області та з органів прокуратури за скоєння проступку, який порочить звання працівника прокуратури.
Тобто, колегія суддів звертає увагу, що предметом розгляду справи № 815/5156/16, зокрема, слугувало питання щодо відповідності поведінки ОСОБА_1 вимогам Закону № 1697-VІІ та Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.
Водночас, у вироку Суворовського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 зазначено, що стороною обвинувачення не доведено отримання заступником керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_1 від ТОВ «Маренеро» для себе та для своєї жінки ОСОБА_2 неправомірної вигоди у виді грошової вигоди на суму 51 919,36 грн, у вигляді знижки на орендну плату. Крім того, за результатом дослідження доказів судом не встановлено доведеність обвинувачення ОСОБА_1 щодо використання свого службового становища першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 4 з метою отримання знижки за оренду приміщень, а саме домовленості з в. о. голови Суворовської райдержадміністрації міста Одеси Алексадрочкіним О. Ю. про погодження проекту благоустрою території перед будівлею по АДРЕСА_1 , в результаті чого останній та заступник начальника відділу ЖКГ та благоустрою Суворовської РДА Задорожний В. А. прийняли від ОСОБА_3 проект благоустрою та 18 серпня 2016 року Александрочкін О. Ю. погодив його.
З огляду на викладене, Суворовський районний суд міста Одеси дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 має бути визнаний невинуватим у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправданий на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку із недоведеністю того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Тобто, колегія суддів звертає увагу, що виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 установлено, що в його діях відсутні ознаки протиправних діянь, передбачених кримінальним законодавством України.
З цього приводу Верховний Суд зазначає, що однією із загальних рис дисциплінарної відповідальності, якою вона відрізняється від інших видів юридичної відповідальності, є можливість її застосування без рішення суду на підставі вчинення дисциплінарного проступку.
Аналіз співвідношення кримінальної та дисциплінарної відповідальності особи свідчить про те, що перша застосовується за діяння, котре є суспільно небезпечним, охоплюється положеннями КК України, та за яке передбачено найбільш суворий захід державного примусу. На відміну від кримінальної відповідальності, дисциплінарна відрізняється тим, що підставою її застосування завжди є порушення встановленої організації праці або порушення загальновстановлених зобов`язань, які можуть бути передбачені службовими обов`язками суб`єкта проступку.
Так, у рамках спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу, що статтею 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123, визначено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з`ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури з метою ухилення від відповідальності.
Згідно зі Стандартами професійної відповідальності та основними правами і обов`язками прокурорів, прийнятими Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року, прокурори повинні: завжди підтримувати честь та гідність професії; поводитись професійно, відповідно до закону, правил та етики їхньої професії; у будь-який час дотримуватись найвищих норм чесності.
Отже, для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, необхідно установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс. При цьому, обов`язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу прокурора винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № П/800/577/17 та неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 819/801/18 та від 22 жовтня 2020 року у справі № 826/3499/18.
При цьому, Верховний Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
За нормами статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 06 грудня 2005 року у справі «Popov v. Moldova», № 2, Суд зазначив, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би привести до іншого результату судового розгляду.
У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Khristov v. Ukraine» Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, тому сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russia» та від 09 червня 2011 року у справі «Zheltyakov v. Ukraine»).
Поряд з цим, у справах, що стосуються дисциплінарного провадження, ЄСПЛ погодився, що автоматичного порушення статті 6 Конвенції не буде тоді, коли заявника було визнано винним у скоєнні дисциплінарного проступку на основі тих самих фактів, на яких базувалося і попереднє кримінальне обвинувачення проти нього, яке не призвело до винесення обвинувального вироку проти нього. Суд підкреслив, що дисциплінарні органи мають право та є компетентними незалежно встановлювати обставини справ, які вони розглядають, і що склади кримінальних злочинів та дисциплінарних проступків не є ідентичними (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справах «Sikic проти Хорватії», № 9143/08, та від 14 січня 2010 року у справі «Vanjak проти Хорватії», № 29889/04).
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підставою для прийняття спірного наказу стало саме порушення правил прокурорської етики, а не факт вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а тому наявність виправдувального вироку у кримінальному провадженні жодним чином не може змінювати висновки, при формулюванні яких вказані відомості за основу не приймались. Також, Верховний Суд уважає слушним твердження суду першої інстанції стосовно того, що наявність виправдувального вироку суду у кримінальному провадженні щодо позивача є новою обставиною, проте не є нововиявленою.
При цьому, Одеський окружний адміністративний суд правильно вважає, що обґрунтування, вказані ОСОБА_1 у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, свідчать про його фактичну незгоду з висновками постанови Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2017 року (як була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 26 липня 2019 року) щодо відмови в задоволенні позову в цій справі, а тому не можуть вважатися нововиявленими за своїм визначенням.
Водночас, Верховний Суд уважає помилковими висновки П`ятого апеляційного адміністративного суду стосовно того, що вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 523/1545/17 було спростовано факт вчинення ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення у справі № 815/5156/16, з огляду на таке.
Дійсно, у мотивувальній частині виправдувального вироку Суворовський районний суд міста Одеси зазначив, що ним не встановлено обставини щодо скоєння ОСОБА_1 будь-яких протиправних дій, інших фактів та обставин, які б вказували на вчинення ним дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Так, відповідно до частини першої статті 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу (встановлена відсутність події кримінального правопорушення або встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).
З цього слідує, що спростування факту вчинення ОСОБА_1 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, яке наведене у мотивувальній частині виправдувального вироку у справі № 523/1545/17, не відноситься до компетенції суду кримінальної юрисдикції. Такий факт може бути підтверджений або спростований виключно під час проведення службового розслідування у дисциплінарному провадженні щодо прокурора про вчинення ним дисциплінарного проступку. Більш того, відповідальність за вчинення таких дій передбачена частиною першою статті 43 Закону № 1697-VII, а не Кримінальним кодексом України.
Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що під час кримінального провадження повністю спростовано факт використання ОСОБА_1 свого службового становища для одержання для себе та своєї дружини неправомірної вигоди у вигляді знижки на оренду приміщень, а тому це свідчить про відсутність порушень присяги ОСОБА_1 та, як наслідок, відсутність законних підстав на звільнення його з посади та органів прокуратури.
Водночас, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначені у заяві про перегляд постанови за нововиявленими обставинами вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Що стосується доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у частині поновлення позивачу строків на звернення з цією заявою і не залишення її без розгляду, колегія суддів зазначає таке.
Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії права на суд, може і має бути поновленим, у разі наявності на те поважних причин. При цьому, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій
Такий правовий висновок неодноразово був викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 19 серпня 2021 року у справі № 818/3711/15, від 15 лютого 2024 року у справі № 640/25648/21.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подав до суду клопотання про поновлення строків на звернення до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, зазначив причини пропуску такого строку та надав докази на їх обґрунтування.
За результатом розгляду такої заяви, Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що строк на звернення до суду ОСОБА_1 із даною заявою, з урахуванням сукупності повідомлених обставин, підлягає поновленню як такий, що пропущений з поважних причин. При цьому, суд уважав, що інакший судовий розсуд призвів би до порушення базового права людини на доступ до правосуддя, гарантований як Конституцією України, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що судом першої інстанції було дотримано норми процесуального права та прийнято відповідне процесуальне рішення, а тому незгода скаржника з цим рішенням не тягне за собою його незаконність.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 361 КАС України та положень Закону № 1697-VII, суперечать правовій позиції Верховного Суду та ЄСПЛ, а висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі, є правильними, колегія суддів уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355-356, 359 КАС України, Суд