ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 201/10481/23

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначення йому відповідного покарання.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).

Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.

Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, підтверджується сукупністю зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів, на підставі яких прийняв законне та вмотивоване рішення.

Як убачається з матеріалів провадження, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 суди обґрунтували, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а також такими доказами:

- протоколом огляду від 31 березня 2023 року, відповідно до якого за посиланням «https://denis-pushilin.ru/akty-glavy-dnr/ukazy/» знаходиться збережений Указ т.в.о. Голови Донецької народної республіки № 15 від 23 січня 2023 року, про голову адміністрацію міста Маріуполя. Вказаний указ складається із одного аркуша і затверджений штампом круглої форми «для документів» від імені т.в.о. голови ДНР ОСОБА_12 за номером 15, датованим 23 січня 2023 року, виданим у м. Донецьк. На підставі цього доказу місцевий суд встановив, що ОСОБА_8 на тимчасово окупованій території Донецької області з 23 січня 2023 року обійняв посаду голови адміністрації м. Маріуполя. Крім того, місцевим судом був оглянутий DVD-R диск із вищевказаним указом та встановив, що його зміст відповідає змісту протоколу огляду (т. 1 а. п. 147 - 150);

- протоколом огляду відеозапису від 25 січня 2023 року (т. 1 а. п. 151 - 155), відповідно до якого в пошуковому рядку системи «Google» вказано ключові пошукові слова, а саме: «россия 24». Із зазначеного пошуку за ключовими словами встановлено, що першою публікацією інформаційного характеру є посилання на інтернет ресурс, розташований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 з назвою (мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_5». Далі, здійснивши перехід за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено наявність веб-сторінки з каналом російського телебачення «Россия 24», та наявного відеоролику тривалістю 6 хвилин 17 секунд. При збільшенні зображення наявного у вказаній публікації встановлено відображення двох чоловіків, які знаходяться в невстановлених приміщеннях, на задньому фоні особи зображеної з правого боку розташований прапор так званої ДНР. Нижній опис вказаного ресурсу має назву - мовою оригіналу: «ІНФОРМАЦІЯ_6» (мовою оригіналу). Ту ж саму назву зображено у вигляді титрів на самому відеороліку з верхньої сторони плеєра. В правому верхньому куті відеороліка зображено належність сюжету до телеканалу росії - «Россия 24», та вигляд надання інтерв`ю у вигляді прямого ефіру датованого ІНФОРМАЦІЯ_7 року час 14:20. Під час перегляду відеозапису, що має тривалість 6 хвилин 17 секунд, встановлено інформацію, що має значення для кримінального провадження, а саме: відео файл починається з фону на якому зображено інтерв`ю двох чоловіків приблизно 50 років, в окулярах, які знаходяться в невстановлених приміщеннях, на задньому фоні особи зображеної з правого боку розташований прапор так званої ДНР. У вигляді титрів з верху відеороліку, а саме з верхньої сторони плеєру мається опис вказаного роліку з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (мовою оригіналу). В правому верхньому куті відеороліка зображено належність сюжету до телеканалу Росії - «Россия 24», та вигляд надання інтерв`ю у вигляді прямого ефіру, датованого ІНФОРМАЦІЯ_7 року час 14:20. Останній під час інтерв`ю та на запитання ведучого, розповідає про своє бачення подальшого розвитку міста Маріуполя, його вклад в цей процес як новопризначеного мера, а також допомоги в цьому процесі зі сторони президента рф ОСОБА_14 та глави так званої ДНР ОСОБА_15 . До протоколу долучена стенограмма інтерв`ю (т. 1 а. п. 157-159). Оперативним шляхом особу невстановленого чоловіка, що дає інтерв`ю на вищезазначеному відеороліку, обізнано як колишнього виконуючого обов`язки начальника Маріупольського міського відділу міліції ГУМВС України в Донецькій області полковника міліції ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також місцевим судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаним інтерв`ю та встановлено, що воно відповідає змісту протоколу огляду (т. 1 а.п. 156);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 лютого 2023 року (т. 1 а.п. 170 -172), відповідно до якого свідок ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_8 за зовнішніми рисами обличчя, який виконував обов`язки начальника Маріупольського міського управління міліції ГУМВС України в Донецькій області;

- протоколом огляду від 02 лютого 2023 року (т. 1 а. п. 173-178) за участю свідка ОСОБА_9 , відповідно до якого свідкові пред`явлено інтернет ресурс, розташований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 з назвою (мовою оригіналу): « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перегляду відео, свідок ОСОБА_9 заявив, що інтерв`ю дає колишній виконуючий обов`язки начальника Маріупольського міського відділу міліції ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Місцевим судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаною слідчою дією - огляд від 02 лютого 2023 року за участю свідка ОСОБА_9 (т. 1 а.п. 173 - 178). Встановлено, що його зміст відповідає змісту протоколу огляду від 02 лютого 2023 року за участю свідка ОСОБА_9 (т. 1 а.п. 179);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 01 лютого 2023 року (т. 1 а.п. 190 -192), відповідно до якого свідок ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_8 за зовнішніми рисами обличчя, який виконував обов`язки начальника Маріупольського міського управління міліції ГУМВС України в Донецькій області;

- протоколом огляду від 01 лютого 2023 року (т. 1 а. п. 193-198) за участю свідка ОСОБА_10 , відповідно до якого свідкові пред`явлено інтернет ресурс, розташований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 з назвою (мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_8» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перегляду відео, свідок ОСОБА_10 заявив, що інтерв`ю дає колишній виконуючий обов`язки начальника Маріупольського міського відділу міліції ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Судом оглянутий DVD-R диск із вищевказаною слідчою дією - огляд від 01 лютого 2023 року за участю свідка ОСОБА_10 (т. 1 а.п. 193-198). Встановлено, що його зміст відповідає змісту протоколу огляду від 01 лютого 2023 року за участю свідка ОСОБА_10 (т. 1 а.п. 199).

Дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 поза розумним сумнівом в умисному та добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Суд апеляційної інстанції, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив викладені в ній доводи, які є аналогічні тим, що викладені в його касаційній скарзі, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У той же час колегія суддів апеляційного суду погодилася із вироком місцевого суду та зазначила, що наведені докази у своїй сукупності є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою, відповідають вимогам належності та допустимості, не містять розбіжностей або суперечностей, які б могли вплинути на правильність висновку суду щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Також, погоджуючись з визначеною кваліфікацією, суди обґрунтовано зазначили на логічній неможливості зайняття такої посади ОСОБА_8 без попереднього планування і домовленості з представниками окупаційної влади, зважаючи на те, що він був призначений на цю посаду відповідним указом.

Водночас суди дійшли висновку, що на добровільність вчинення інкримінованих дій засудженим указує надане ним інтерв`ю російському телеканалу «Россия 24», яке підтверджує невимушеність його поведінки та відсутність будь-якого примусу стосовно нього. До того ж матеріали провадження не містять будь-яких відомостей, які б підтвердили, що засуджений діяв через застосування до нього фізичного або психічного примусу.

Разом з тим, слушними є посилання судів на те, що посада голови адміністрації міста Маріуполя, як органу виконавчої влади, за своїм змістом передбачає виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функції.

Крім того, апеляційний суд, перевірячи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо оцінки місцевим судом доказів, дійшов мотивованого висновку про їх допустимість, зокрема даних протоколів оглядів інтернет ресурсів та відеозаписів до них.

Зі свого боку Верховний Суд наголошує, що працівниками органу досудового розслідування були проведені огляди публікацій в засобах масової інформації (наказ про призначення засудженого главою адміністрації м. Маріуполя та інтерв`ю, надане останнім телеканалу «россия 24») через мережу Інтернет і задля збереження доступності інформації у відкритих джерелах, здійснено її цифрове зберігання, яка надає змогу захистити та зберігати інформацію з плином часу, включаючи її справжність, доступність, ідентичність, постійність, рендеринг (візуалізацію) та зрозумілість, що корелюється зі стандартами, викладеними у Протоколах Берклі, визнаних Управлінням ООН.

Також Суд звертає увагу на те, що відсутні у справі відомості, які б вказували на те, що інформація, надана органом досудового розслідування, не відповідає дійсності, зокрема, що вона містить ознаки фальсифікації та/або навмисного спотворення даних.

Водночас оцінка достовірності цих доказів перебуває у компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.

Апеляційний суд також доречно зауважив, що не підтверджуються матеріалами провадження і доводи сторони захисту щодо порушення вимог кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування, зокрема під час внесення прокурором та слідчим відомостей до ЄРДР.

Так, судами встановлено, що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62023000000000120 від 20 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_8 було наслідком виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42022000000001158 від 26 серпня 2022 року.

Разом із цим, кримінальне провадження № 42022000000001158 від 26 серпня 2022 року об`єднувалося з низкою інших проваджень, зокрема внесених до ЄРДР за номерами 42022000000001159, 42022000000001160, 42022000000001161 від 26 серпня 2022 року за різними правовими кваліфікаціями, а подальшому й з внесеним до ЄРДР за № 42022000000001509 від 27 жовтня 2022 року за ч. 2 ст. 111 КК України.

У той же час внесенню відомостей щодо факту скоєння злочину та щодо уточнення правової кваліфікації до ЄРДР об`єктивно передувало складання слідчими та прокурорами відповідних рапортів.

Так, підставою для внесення відомостей до ЄРДР за № 42022000000001158 від 26 серпня 2022 року був рапорт прокурора, в якому він повідомляв про протиправні дії громадян України на тимчасово окупованій території м. Маріуполя та Маріупольського району.

Разом із цим, в ході досудового розслідування вказаного провадження, 23 вересня, 20 жовтня 2022 року і 03 лютого 2023 року слідчий відділу ГСУ ДБР звертався до керівника відділу ГСУ ДБР про надання дозволу на внесення відомостей до ЄРДР кваліфікуючої ознаки з посиланням на ч. 2 ст. 28 КК України.

Варто зауважити, що за положеннями ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом Бюро економічної безпеки України.

Облік кримінальних правопорушень за заявами, повідомленнями, які надійшли до органів прокуратури, досудового розслідування чи дізнання, або щодо виявлених прокурором, слідчим, дізнавачем з інших джерел обставин, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, здійснюється Реєстратором за дорученням керівника органу прокуратури або органу досудового розслідування, органу дізнання шляхом внесення до Реєстру відомостей, визначених частиною п`ятою статті 214 КПК України (пп. 1 п. 4 розділ ІІ згаданого порядку).

Тож апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії слідчого та прокурора відповідали вимогам закону, а тому відсутні будь-які сумніви у їх упередженості.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції також правильно визнав безпідставними доводи захисника щодо порушення правил підслідності цього кримінального провадження.

Так, приписи ст. 216 КПК України передбачають, що слідчі органи безпеки здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, зокрема, передбачених ст. 111-1 КК України.

Водночас положення цієї ж статті передбачають, що слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених, зокрема, працівником правоохоронного органу.

Як уже зазначалося вище, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62023000000000120 від 20 лютого 2023 року стосовно ОСОБА_8 було виділено з матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42022000000001158 від 26 серпня 2022 року.

Також судами встановлено, що 30 серпня 2022 року прокурор офісу Генерального прокурора ОСОБА_16 на підставі ч. 7 ст. 214, ч. 4 ст. 216 КПК України доручив проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000001158 від 26 серпня 2022 року, щодо правоохоронців (поліцейських) м. Маріуполя, які перейшли на бік ворога, слідчим ГСУ ДБР (т. 1 а. п. 36 - 37).

Варто зауважити, що докази, які були покладені судами в основу доведеності пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, були здобуті в межах кримінального провадження № 42022000000001158 від 26 серпня 2022 року.

Зважаючи на викладене, суди дійшли обгрунтованого висновку про безпідставність доводів захисника в цій частині, оскільки матеріалами справи підтверджується, що досудове розслідування кримінального провадження (до виділення в окреме провадження матеріалів стосовно ОСОБА_8 ) здійснювалося, зокрема, стосовно працівників правоохоронних органів, отже підслідність було об`єктивно визначено за Державним бюро розслідування, що узгоджується з вимогами КПК України.

Поза увагою апеляційного суду не залишилися доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_8 про притягнення його до кримінальної відповідальності та щодо порушення права ОСОБА_8 на захист.

Так, Верховний Суд неодноразово в своїх рішенням аналізував порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження. Така процедура у кримінальному провадженні є специфічною, оскільки проводиться без участі обвинуваченого, а повідомлення особи здійснюється з дотриманням певних правил, передбачених процесуальним законом.

Законодавець врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема, порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Згідно з приписами абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року вирішено здійснювати досудове розслідування у спеціальному провадженні. (т. 3 а. п. 152-153).

Надалі, у цій справі ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2024 року призначено відкрите спеціальне судове провадження. Крім того, місцевий суд констатував відсутність підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1 - 4 ч. 3 ст. 314 КПК України та призначив обвинувальний акт до розгляду по суті. Крім цього, цей суд встановив, що досудове розслідування здійснювалось у спеціальному провадженні на підставі відповідного рішення суду, а також і те, що за здобутою на стадії досудового розслідування інформацією ОСОБА_8 перебуває у м. Маріуполь Донецької області, який відноситься до тимчасово окупованої території України, дійшов висновку про призначення спеціального судового провадження.

Разом з тим, одночасне вирішення судом питань про здійснення спеціального судового провадження та призначення обвинувального акта до розгляду по суті не є порушенням кримінального процесуального закону, яке б вплинуло на законність і правильність вироку місцевого суду.

Також Суд окремо акцентує увагу на тому, що, всупереч доводам захисника, органом досудового розслідування з дотриманням вимог КПК України було повідомлено ОСОБА_8 про здійснення досудового розслідування цього кримінального провадження шляхом публікування відповідної інформації на сайті прокуратури та в газеті «Урядовий кур`єр», що відображено у відповідному протоколі огляду від 24 серпня 2023 року (а. п. 154, т. 3). Крім того, подальші повідомлення ОСОБА_8 здійснювалися як органом досудового розслідування так і судами відповідно до згаданих приписів шляхом публікування відповідних оголошень на сайті та у газеті «Урядовий кур`єр».

Тож, зважаючи на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України, належним чином повідомлений про розпочате щодо нього кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, з врахуванням того, що досудове розслідування цього кримінального провадження здійснювалося у спеціальному провадженні, місцевим судом обґрунтовано прийнято рішення від 01 квітня 2024 року про здійснення відкритого спеціального судового провадження (т. 4 а. п. 109).

Також апеляційний суд правильно зауважив, що протягом як досудового розслідування так і судового розгляду захист прав ОСОБА_8 здійснював захисник за призначенням - ОСОБА_11 , якою вимоги кримінального процесуального закону не порушувалися. Разом із тим, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2023 року здійснено заміну захисника згаданого адвоката у зв`язку із зміною підсудності провадження/підслідності кримінального провадження. Надалі активний захист здійснював професійний адвокат ОСОБА_7 , зокрема шляхом подання апеляційної та касаційної скарг, отже доводи касатора в цій частині також є безпідставними.

Разом з тим, у справі Sanader v. Croatia (від 12 лютого 2015 року, заява № 66408/12) Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження, яке відбувається за відсутності обвинуваченого, саме по собі не є несумісним із ст. 6 Конвенції, і ця норма буде порушена лише коли особа, засуджена заочно, згодом не може отримати від суду новий розгляд по суті обвинувачення, якщо не було однозначно встановлено, що вона відмовилася від свого права з`явитися і захищати себе або що він мав намір уникнути суду.

Чинний КПК України містить положення, які дозволяють забезпечити такий перегляд в суді апеляційної інстанції як щодо питань права, так і фактів.

Відповідно до ч. 3 ст. 400 КПК України якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених статтею 399 цього Кодексу.

Тож, засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне/касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судових рішень, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_8 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущенні під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.

Апеляційний суд, всупереч доводам захисника, також перевірив вирок місцевого в частині призначеного покарання та дійшов переконання, що воно призначено відповідно до вимог закону України про кримінальну відповідальність.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суди врахували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, а також ті обставини, що ОСОБА_8 вчинив злочин проти основ національної безпеки України та раніше судимий за ч. 1 ст. 258-3 КК України. Також судами прийнято до уваги обставину, яка обтяжує покарання - рецедив злочинів, а також відсутність обставин, які пом`якшують покарання. Крім того, апеляційний суд, оцінивши дані про особу, дійшов переконання, що вони у цьому випадку не є підставою для пом`якшення покарання, зважаючи на вчинення обвинуваченим злочину, який становить велику суспільну небезпеку.

З урахуванням викладеного, Суд уважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, установлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання. Отже колегія суддів дійшла висновку про відсутність будь-яких даних, які б підтверджували обґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційним судом не було повторно досліджені докази колегія суддів зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Водночас з матеріалів кримінального провадження не вбачається обґрунтованого клопотання сторони захисту до апеляційного суду про повторне дослідження доказів та надання їм іншої правової оцінки.

Зважаючи на те, що апеляційний суд погодився з наданою оцінкою доказам та з висновками суду першої інстанції в цілому, підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у цього суду не було.

Також Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання сторони захисту на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 13 червня 2019 року в справі № 607/9498/16-к є нерелевантним, оскільки обставини вказаної захисником справи суттєво відрізняються від обставин у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 .

Разом з тим, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами попередніх інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та практику ЄСПЛ, яка вказує на необхідність належної оцінки всіх важливих аргументів сторін і наведення в судовому рішенні достатніх мотивів, суд апеляційної інстанції перевірив під час апеляційного перегляду доводи поданої апеляційної скарги, вмотивовано погодившись із рішенням суду першої інстанції. У рішенні апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала цього суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК України. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, які здебільшого є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та/або апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення, і фактично зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом касаційного розгляду.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд