ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 440/6814/24

1. У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава (далі - КЕВ м. Полтава, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава щодо відмови йому у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації права на безоплатну приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Полтава підготувати та направити до Полтавської міської ради довідку щодо балансової вартості квартири; відомості про нерухоме державне майно - квартиру згідно з формою № 2-б(д); копію технічного паспорта на квартиру; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нього як особи, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1 , для вирішення питання щодо надання попередньої згоди про прийняття квартири у власність територіальної громади.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 2006 року перебуває на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов у Полтавському гарнізоні при військовій частині НОМЕР_1 та з цього ж року отримав житлове приміщення у гуртожитку - кімнату АДРЕСА_1 (після зміни поштової адреси - АДРЕСА_1 ), у місті Полтаві , де разом з членами родини зареєстрував місце проживання, а у 2012 році будинок переобладнано зі зміною нумерації кімнати на квартиру АДРЕСА_1 . Звернувшись 04 червня 2024 року до відповідача із заявою щодо підготовки документів для реалізації невикористаного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, отримав 06 червня 2024 року відмову, яку КЕВ м. Полтава обґрунтовував тим, що відповідна житлова комісія не приймала рішення про надання йому квартири АДРЕСА_1 для постійного проживання.

Покликаючись на те, що на законних підставах проживає у зазначеній квартирі понад 18 років, з 2015 року на підставі резолюції Міністра оборони України від 09 січня 2015 року на листі Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06 січня 2015 року № 303/4/16/28 квартиру розподілено для постійного проживання, а з 30 січня 2020 року уклав як наймач з відповідачем договір про надання послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території і відшкодування витрат за надані комунальні послуги, позивач вважає, що КЕВ м. Полтава протиправно відмовив у підготовці документів для приватизації квартири, чим порушив його конституційні права на житло та гарантії, передбачені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

3. Відповідач не визнав позов, вказував на те, що КЕВ м. Полтава не наділене владно-управлінськими функціями та не здійснює делеговані повноваження органів державної влади. Крім того, відповідно до рішення заступника Міністра оборони України від 04 листопада 2022 року № 2551/3/5 та протоколу Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 16 листопада 2022 року № 142 питання щодо виключення житла зі складу службового житлового фонду передають на розгляд Комісії лише на членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або зникли безвісти, як виняток, у зв`язку з наданням іншого житла, тобто перед позивачем у черзі на квартирному обліку перебувають інші особи.

4. Міністерство оборони України (далі - Міноборони) подало письмові пояснення, в яких підтримало заперечення КЕВ м. Полтава; зазначало, що у разі подання документів для виключення квартири АДРЕСА_1 зі складу службового житла, буде порушено переважне право на житло інших військовослужбовців, які знаходяться перед позивачем у черзі.

5. У відповіді на відзив КЕВ м. Полтава та пояснення Міноборони ОСОБА_1 вказував, що квартирі АДРЕСА_1 не надавався статус службового житла та щодо черговості це житло йому вже надано для постійного проживання.

6. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 02 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.

7. Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували судові рішення тим, що державна реєстрація та постійне проживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 не підтверджує передачі йому цієї квартири у постійне користування з дотриманням процедури та оформлення документів відповідно до пунктів 3- 8 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міноборони від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380). До матеріалів справи не долучено рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо розподілу та надання ОСОБА_1 спірної квартири та ордеру на вселення, водночас позивач не є першим у черзі квартирного обліку згідно зі Списками військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, та не належить до категорії осіб, які отримують житло поза чергою, тому подання КЕВ м. Полтава відповідного клопотання до виконавчого комітету Полтавської міської ради порушуватиме переважне право інших військовослужбовців на отримання житла.

8. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

9. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 3, 47 Конституції України, статей 1, 2, 3, 5, 6, 8 Закону № 2482-XII, статті 12 Закону № 2011-XII, статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 9 ЖК України, статті 1, 5 Закону № 2482-XII, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 202/21075/23 щодо правових наслідків проживання особи в житлі у розрізі статті 8 Конвенції.

Позивач зазначає, що отримав житло від уповноваженого державного органу і мав підстави розраховувати на законність такої процедури, а покладення на нього відповідальності за неналежне оформлення ордера чи актів передачі суперечить принципу верховенства права.

Суди попередніх інстанцій застосували положення Інструкції № 380, яка, на думку ОСОБА_1 , не поширюється на правовідносини, що виникли у 2008 році.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

10. 21 січня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

11. Верховний Суд ухвалою від 10 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження.

12. Міноборони 13 лютого 2026 року, а КЕВ м. Полтава та Полтавська міська рада - 17 та 18 лютого 2026 року відповідно, отримали копію ухвали про відкриття касаційного провадження, проте не скористалися правом подати відзиви на касаційну скаргу.

13. Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2026 року призначив справу до розгляду в судовому засіданні колегією у складі трьох суддів на 28 липня 2026 року о 14 годині 00 хвилин у приміщенні Касаційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5.

14. 28 липня 2026 року Верховний Суд, заслухавши у судовому засіданні думку учасників справи, вирішив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

15. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що 29 травня 2006 року ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив поставити його на квартирний облік для поліпшення житлових умов складом сім`ї з трьох осіб - його самого, дружини ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 .

16. Того ж дня комісія військової частини НОМЕР_1 актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 29 травня 2006 року встановила, що сім`я ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає в гуртожитку військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , потребує поліпшення житлових умов і має право на отримання житла.

17. З 31 травня 2006 року ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які потребують поліпшення житлових умов.

18. 27 жовтня 2006 року житлова комісія військової частини НОМЕР_1 зарахувала сім`ю ОСОБА_1 у складі трьох осіб до списку осіб, які користуються правом позачергового одержання житла (протокол № 10) для отримання за рахунок фондів Міноборони двокімнатної квартири.

19. Упродовж 2007- 2009 років керівництво та житлова комісія військової частини НОМЕР_1 виділили військовослужбовцям Полтавського гарнізону вивільнені нежитлові приміщення навчальних аудиторій будівлі № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_4 на АДРЕСА_1 для переобладнання власними силами у гуртожиток та подальшого проживання; серед мешканців цієї будівлі був і ОСОБА_1 .

20. У 2012 році Міністр оборони України наказом від 22 березня 2012 року № 155 включив будівлю № 11 військового містечка № НОМЕР_4 на АДРЕСА_1 до переліку житлових об`єктів, що фінансувалися за рахунок бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», для реконструкції під житловий будинок.

21. 27 червня 2012 року на підставі Декларації № ПТ 14312107436 зазначену будівлю введено в експлуатацію як житловий будинок; ремонтні роботи проводилися без виселення мешканців, які після їх завершення залишилися проживати в будинку. У зв`язку зі зміною статусу гуртожитку на житловий будинок кімнату № 34, яку займав ОСОБА_1 , перенумеровано на квартиру АДРЕСА_1 .

22. 28 грудня 2013 року КЕВ м. Полтава на підставі фактичного проживання ОСОБА_1 здійснив його перереєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він зареєстрований з указаної дати.

23. 06 січня 2015 року Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України листом № 303/4/16/28 звернулося до Міністра оборони України з проханням підтримати клопотання щодо розподілу 27 квартир (№ № 2, 3, 5, 7, 8, 9, 10, 14, 16, 17, 22, 23, 28, 29, 30, 36, 39, 41, 43, 46, 47, 50, 53, 56, 57, 61, 62) у житловому будинку на АДРЕСА_1 під службові жилі приміщення, а решти 38 квартир - для постійного проживання.

24. 18 грудня 2018 року командир військової частини НОМЕР_1 наказом (по стройовій частині) № 329 зарахував ОСОБА_1 та членів його сім`ї на облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, за порядковим номером 107, а також на облік осіб, які потребують позачергового поліпшення житлових умов, за порядковим номером 21.

25. 09 квітня 2019 року КЕВ м. Полтава довідкою № 341 про місце проживання та склад сім`ї підтвердив, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 29,4 кв.м, яка складається з однієї кімнати житловою площею 13,0 кв. м та розташована на другому поверсі триповерхового будинку державної власності, що перебуває на балансі відділу, і в якій проживає один ОСОБА_1 .

26. 27 вересня 2019 року житлова комісія військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з розлученням ОСОБА_1 внесла зміни до його квартирної облікової справи та прийняла прапорщика запасу ОСОБА_1 на квартирний облік складом однієї особи у загальну чергу для отримання житла за рахунок фондів Міноборони (протокол № 21).

27. 04 січня 2024 року військова частина НОМЕР_1 довідкою № 19 підтвердила, що прапорщик запасу ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, з 31 травня 2006 року.

28. За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 362456395, сформованою 19 січня 2024 року, квартира, загальною площею 29,3 кв.м, житловою площею 12,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у державній власності Міноборони.

29. 22 лютого 2024 року КЕВ м. Полтава листом повідомив, що реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 органи Державної міграційної служби України провели на підставі наданих відділом документів; документи щодо реєстрації ОСОБА_1 у кімнаті АДРЕСА_1 , яка згодом стала квартирою АДРЕСА_1 , не збереглися у зв`язку із закінченням строку зберігання; у зв`язку зі зміною у червні 2012 року статусу гуртожитку на житловий будинок і перенумерацією кімнати АДРЕСА_1 , на підставі фактичного проживання Відділ здійснив перереєстрацію ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

30. 04 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Полтава із заявою № 184/24, в якій просив вжити заходів щодо підготовки та оформлення документів для реалізації ним права на безоплатну приватизацію квартири АДРЕСА_1 або передачі Міноборони цього житла територіальній громаді міста для подальшої приватизації в уповноваженому органі Полтавської міської ради, посилаючись на те, що не використав право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду та понад п`ятнадцять років проживає у зазначеному приміщенні, яке не є службовим.

31. 06 червня 2024 року КЕВ м. Полтава листом № 342/1249 повідомив ОСОБА_1 , що органу, уповноваженого передавати квартири у власність громадян, у відділі не визначено, проте налагоджено співпрацю з органами місцевого самоврядування щодо вирішення питань приватизації житла військовослужбовцями та особами, звільненими з військової служби; Комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями рішення про розподіл та надання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 як постійного житла не приймала, ордер на вселення в цю квартиру йому не видавався, а сам ОСОБА_1 перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та значиться у загальній черзі Полтавського гарнізону під № 459; право на безоплатну приватизацію квартири АДРЕСА_1 він зможе реалізувати за умови ухвалення позитивних рішень житловою комісією військової частини НОМЕР_1 та Комісією з контролю.

32. Вважаючи протиправними такі дії КЕВ м. Полтава щодо відмови у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації права на безоплатну приватизацію квартири, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

33. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

34. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

36. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

37. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

38. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року не відповідають, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими.

39. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

40. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

41. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) адміністративним органом є орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.

42. Розглядаючи звернення ОСОБА_1 з питань обліку житлового фонду, що перебуває в оперативному управлінні Міноборони (пункт 22 розділу VI Інструкції № 380), організації роботи органів приватизації (пункт 1 розділу Х Інструкції № 380) та підготовки документів для вирішення питань, пов`язаних із житловим фондом, КЕВ м. Полтава здійснював функції публічної адміністрації, а отже діяв як адміністративний орган у розумінні Закону № 2073-IX та як суб`єкт владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України.

43. Спірні правовідносини виникли не у зв`язку з проходженням військової служби чи застосуванням законодавства про національну безпеку і оборону, а під час розгляду заяви особи, звільненої з військової служби, щодо державного житлового фонду. Тому винятки, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 1 Закону № 2073-IX, на ці правовідносини не поширюються.

44. При цьому оскаржувана відповідь заявникові (лист КЕВ м. Полтава від 06 червня 2024 року № 342/1249) за своїм змістом є адміністративним актом, прийнятим за результатами розгляду заяви, який породжує правові наслідки для ОСОБА_1 , а тому таке рішення може бути переглянуто в порядку адміністративного судочинства.

45. На відміну від справи № 200/18858/16-ц у справі, що розглядається, позивач не просить безпосередньо передати квартиру у його власність. Предметом спору є виконання КЕВ м. Полтава публічно-процедурних обов`язків щодо розгляду заяви, підготовки документів, визначення компетентного органу та направлення заяви за належністю.

46. Частина перша статті 1 Закону № 2482-XII визначає, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

47. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (частина друга статті 1 Закону № 2482-XII).

48. Тобто суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду.

49. Відповідно до пункту першого статті 2 Закону № 2482-XII до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

50. Водночас з огляду на пункт 2 статті 2 Закону № 2482-XII не підлягають приватизації, зокрема квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень; квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.

51. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (пункти четвертий та п`ятий статті 5 Закону № 2482-XII).

52. Згідно з пунктом першим статті 8 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

53. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може, відповідно до пункту 4 статті 8 Закону № 2482-XII, бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

54. Таким чином, приватизація житлового фонду можлива за сукупності таких умов:

- житлове приміщення (квартира, будинок) має належати до державного житлового фонду в розумінні частини другої статті 1 Закону № 2482-XII та бути об`єктом приватизації відповідно до пункту 1 статті 2 цього Закону - квартирою (будинком), яка використовується громадянином на умовах найму;

- щодо житлового приміщення (квартири, будинку) має бути відсутньою будь-яка з обставин, які відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2482-XII виключають приватизацію, зокрема розташування його на території закритого військового поселення або віднесення у встановленому порядку до числа службових;

- громадянин має постійно проживати у цьому житловому приміщенні (квартирі, будинку) та не використати раніше право на безоплатну приватизацію житла.

55. У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що займана позивачем квартира перебуває в оперативному управлінні Міноборони та обліковується на балансі КЕВ. Отже, квартира належить до державного житлового фонду в розумінні частини другої статті 1 Закону № 2482-XII.

56. Водночас висновок про те, чи є вона об`єктом приватизації відповідно до пункту 1 статті 2 цього Закону, залежить, зокрема, від встановлення правових підстав користування квартирою, наявності відносин найму та відсутності передбачених законом обмежень щодо її приватизації.

57. Відповідно до пункту 9 статті 8 Закону № 2482-XII державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

58. Тобто зазначена норма визначає порядок передачі житлового фонду в комунальну власність територіальної громади з наступним вирішенням питання приватизації органом приватизації, утвореним відповідною радою.

59. Цей механізм є відмінним від приватизації державного житла органом приватизації, створеним при КЕВ.

60. Підготовка, оформлення документів та передання у власність громадян квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах, відповідно до пункту 1 розділу Х Інструкції № 380, здійснюються уповноваженими на це органами приватизації, створеними при КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, в порядку, передбаченому Законом № 2482-XII.

61. Тобто у випадку стосовно квартири (будинку), що перебуває в оперативному управлінні Міноборони та обліковується на балансі КЕВ, органом, уповноваженим здійснювати підготовку, оформлення документів та передання її у власність громадян, є орган приватизації, створений при відповідному квартирно-експлуатаційному органі (КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району).

62. Нестворення органу приватизації при квартирно-експлуатаційному органі не звільняє КЕВ м. Полтава від обов`язку належно розглянути заяву, встановити компетентний орган, підготувати наявні документи в межах своїх повноважень, а якщо вирішення порушених питань належить до повноважень Міноборони або іншого адміністративного органу, надіслати заяву за належністю та повідомити про це заявника.

63. Отже, у цій справі належало, зокрема, встановити, чи може квартира бути приватизована органом приватизації при КЕВ без її попередньої передачі у комунальну власність.

64. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Полтава із заявою щодо підготовки та передачі документів до Полтавської міської ради для подальшої приватизації займаної ним квартири АДРЕСА_1 .

65. Процедуру передачі майна Збройних Сил України в комунальну власність регулює Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1282 (далі - Порядок № 1282).

66. Згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 2-1 цього Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом передачі є нерухоме майно (будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно) та житловий фонд, інші об`єкти соціальної та інженерної інфраструктури, які передані в користування військовим частинам і передаються не у складі майнових комплексів.

67. Відповідно до абзацу дев`ятого пункту 3 Порядку № 1282 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальну власність територіальних громад можуть передаватися, зокрема житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями).

68. Передача такого військового майна з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах проводиться за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди відповідно районних або обласних рад (абзац дванадцятий пункту 3 Порядку № 1282).

69. Рішення про передачу об`єктів, визначених підпунктом 4 пункту 2-1, приймає Міноборони (підпункт 2 пункту 4 Порядку № 1282).

70. Ініціювати передачу військового майна можуть Міноборони, органи, уповноважені управляти державним майном, самоврядні установи і організації, органи місцевого самоврядування (пункт 6 Порядку № 1282).

71. Пропозиції щодо передачі військового майна за рішенням Міноборони після отримання його згоди погоджуються ініціатором передачі з відповідними органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними установами і організаціями або відповідними органами місцевого самоврядування, Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна, Держкомстатом і подаються Міноборони (пункт 8 Порядку № 1282).

72. З огляду на пункти 11- 14 Порядку № 1282 фактична передача проводиться комісією з питань передачі військового майна, до складу якої входять представники органу місцевого самоврядування, якому передається майно, та Міноборони, з оформленням акта приймання-передачі, до якого додаються виписки з книги (картки) обліку про кількість, якісний (технічний) стан, облікові номери та вартість майна.

73. Право власності територіальної громади на передане майно настає з дня затвердження акта приймання-передачі (пункт 15 Порядку № 1282).

74. Після переходу права власності питання приватизації вирішує орган приватизації, утворений відповідною радою, за правилами пункту першого статті 8 Закону № 2482-XII. При цьому органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (пункт 10 статті 8 Закону № 2482-XII).

75. КЕВ як адміністративний орган, в оперативному управлінні якого перебуває житловий фонд і який відповідно до пункту 22 розділу VI Інструкції № 380 веде його облік, у тому числі картки обліку житлових приміщень, наданих військовослужбовцям, з огляду на покладені на нього облікові функції може володіти обліковою, технічною та балансовою документацією на квартиру (будинок), без якої неможливо формування пропозицій щодо передачі житлового приміщення територіальній громаді. Також до акта приймання-передачі військового майна, відповідно до пункту 14 Порядку № 1282, додаються виписки з книг (карток) обліку з даними про кількісні і вартісні характеристики майна.

76. Отже, КЕВ м. Полтава зобов`язаний був перевірити, які із запитаних документів перебувають у його володінні та можуть бути підготовлені ним у межах компетенції, який орган уповноважений приймати рішення щодо передачі житлового фонду, а також чи підлягає заява або її відповідна частина направленню за належністю.

77. Верховний Суд наголошує, що слова «за їх бажанням», що використані у пункті 9 статті 8 Закону № 2482-XII, свідчать про дискреційний характер рішення щодо ініціювання передачі державного житлового фонду в комунальну власність. Водночас наявність такої дискреції не звільняє адміністративний орган від обов`язку повно і мотивовано розглянути заяву, визначити власну компетенцію та перевірити передбачені законом способи вирішення порушеного заявником питання.

78. Такий підхід узгоджується з принципом «належного урядування», сформульованим у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункти 70- 71) ЄСПЛ зазначив, що державні органи у питаннях, які зачіпають майнові права особи, повинні діяти вчасно, належно та якомога послідовніше; на державні органи покладається обов`язок запровадити внутрішні процедури, які мінімізують ризик помилок і сприяють юридичній визначеності; ризик помилки державного органу має покладатися на саму державу, а не на особу, якої така помилка стосується.

79. Цей підхід узгоджується також із Рекомендацією CM/Rec(2007)7 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про належне адміністрування» (Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), додатком до якої є «Кодекс належного адміністрування» (Code of good administration). Стаття 6 цього Кодексу закріплює принцип правової визначеності, а пункт 3 статті 13 передбачає, що в разі подання заяви органові, який не має відповідної компетенції, цей орган за можливості передає її компетентному органові та повідомляє про це заявника.

80. Правовий стан, за якого орган приватизації при КЕВ м. Полтава, передбачений пунктом 1 розділу Х Інструкції № 380, не створено (не визначений), а від вчинення дій, спрямованих на передачу будинку в комунальну власність, відповідач може ухилятися, залишає гарантоване статтею 8 Закону № 2482-XII право позивача на належний, повний і мотивований розгляд заяви щодо можливості приватизації житла без реалізації на невизначений строк. При цьому негативні наслідки організаційних недоліків публічної адміністрації покладаються на заявника, що несумісне з наведеними принципами та частиною другою статті 19 Конституції України.

81. Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи і враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

82. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.

83. Відповідно до статті 14 Закону № 2073-IX адміністративний орган організовує розгляд та вирішення справ, що належать до його компетенції, з найменшими витратами коштів та інших ресурсів, у простий та ефективний спосіб. Адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.

84. З огляду на статтю 16 цього Закону адміністративний орган:

- зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи;

- не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом;

- не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

85. У справі, що розглядається, встановлено, що листом № 342/1249 КЕВ м. Полтава фактично відмовив ОСОБА_1 у підготовці та передачі документів, необхідних для приватизації займаного ним житла, з підстав, що той у порядку, передбаченому пунктами 3-5 розділу VII Інструкції № 380, не забезпечувався житловим приміщенням для постійного проживання, а отже займане ним житло не може бути передане у власність.

86. Суди попередніх інстанцій не встановили, чи створено при КЕВ м. Полтава орган приватизації, які повноваження він має та який орган уповноважений розглядати заяву позивача у разі відсутності такого органу.

87. Тому предметом дослідження судів повинна бути правомірність відмови КЕВ м. Полтава, зокрема повнота з`ясування обставин, правильність визначення компетентного органу, наявність у КЕВ повноважень щодо підготовки окремих документів і виконання обов`язку направити заяву за належністю в межах дотримання адміністративної процедури, визначеної Законом № 2073-IX.

88. У цьому контексті не могли бути самостійною і достатньою підставою для відмови посилання відповідача та Міноборони на черговість квартирного обліку, рішення заступника Міністра оборони України від 04 листопада 2022 року № 2551/3/5 та протокол Комісії з контролю від 16 листопада 2022 року № 142. Черговість надання житла стосується механізму розподілу житлових приміщень особам, які перебувають на квартирному обліку (розділ VII Інструкції № 380), тоді як предметом звернення ОСОБА_1 була підготовка КЕВ м. Полтава документів для передачі в комунальну власність житла, в якому він уже проживає. Крім того, законодавство не визначає залежність процедури, передбаченої статтею 8 Закону № 2482-XII та Порядком № 1282, від черговості квартирного обліку.

89. Водночас черговість може мати значення для встановлення підстав надання квартири, її правового режиму та можливого впливу рішення на права інших військовослужбовців.

90. У справі, що розглядається, встановлено, що вселення позивача у спірне приміщення відбулося у 2006 році, тобто до затвердження Інструкції № 380 наказом Міноборони від 31 липня 2018 року. Тому під час оцінки правомірності користування позивачем житлом та причин відсутності ордера судам першої та апеляційної інстанцій належало б враховувати принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, закріплений частиною першою статті 58 Конституції України, та не застосовувати вимоги розділу VII Інструкції № 380 для оцінки правомірності вселення, яке відбулося раніше. Водночас ця Інструкція застосовується для визначення компетенції КЕВ та порядку розгляду ним заяви у 2024 році.

91. При з`ясуванні підстав користування позивачем спірним приміщенням суду першої інстанції слід було зважати й на практику ЄСПЛ щодо статті 8 Конвенції, на яку посилається скаржник. Відповідно до рішень ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 30856/03, пункт 40), «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia, заява № 58255/00, пункт 36), в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах незалежно від того, чи було проживання в ньому формально оформлене відповідно до національного законодавства, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на повагу до житла.

92. Водночас визнання приміщення «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції саме собою не породжує права на його приватизацію.

93. Суди попередніх інстанцій, обмежившись оцінкою відмови крізь призму пунктів 3- 5 розділу VII Інструкції № 380, які прямо не регулюють спірних правовідносин, не перевірили правовий режим спірного житлового приміщення, зокрема балансову належність будинку (закріплення за КЕВ м. Полтава); наявність або відсутність рішення виконавчого органу відповідної ради про включення квартири до числа службових, прийнятого в порядку пункту 8 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081; розташування будинку, в якому розміщується спірна квартира, поза межами закритого військового поселення (містечка); наявність чи відсутність інших обставин, які відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2482-XII виключають приватизацію.

94. Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 2 частини другої статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України) передбачає активну роль суду в адміністративному процесі, що відрізняє його від суто змагальної моделі судочинства. Суд самостійно визначає коло обставин, які підлягають встановленню для правильного вирішення спору, не лише досліджує надані сторонами докази, а й оцінює їхню достовірність (стаття 75 КАС України) та достатність (стаття 76 КАС України). У разі потреби суд має право витребовувати додаткові докази, звертати увагу учасників процесу на прогалини в доказовій базі та пропонувати їм надати уточнені або нові матеріали.

95. З огляду на зазначене суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили у взаємозв`язку наявні у справі документи щодо вселення позивача, реконструкції будинку, реєстрації місця проживання позивача, квартирного обліку та правового статусу квартири. Крім того, суди, реалізуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин, мали вирішити питання про витребування у КЕВ м. Полтава відповідної облікової, технічної та балансової документації.

96. Суди попередніх інстанцій також не з`ясували обставини розгляду Міноборони листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06 січня 2015 року № 303/4/16/28, прийняття за його результатами рішення від 09 січня 2015 року, на яке посилається позивач у позовній заяві, та чи було підтримано клопотання щодо розподілу решти 38 квартир для постійного проживання, чи належала до них квартира АДРЕСА_1 та які правові наслідки відповідне рішення мало для правового статусу цієї квартири і користування нею позивачем.

97. Зазначені обставини мають істотне значення як для визначення правового статусу спірної квартири, так і для оцінки доводів позивача про те, що житло вже розподілене йому для постійного проживання.

98. Також суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували підстави вселення позивача у спірну квартиру у 2006 році та користування нею дотепер, зокрема на підставі якого рішення (якого органу) відбулося вселення, причини невидачі ордера, зміст правовідносин найму, що фактично склалися, з урахуванням укладеного позивачем з відповідачем договору від 30 січня 2020 року про надання послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території і відшкодування витрат за надані комунальні послуги, а також чи використав позивач право на безоплатну приватизацію житла (пункт п`ятий статті 5 Закону № 2482-XII).

99. Згідно зі статтею 15 Закону № 2073-IX дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи. Сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності.

100. При цьому суди мали враховувати, що відсутність ордера, якщо вона спричинена незавершеністю процедур, які перебувають у сфері відповідальності квартирно-експлуатаційних органів, не може сама по собі тлумачитися на шкоду позивачеві (бути достатньою підставою для висновку про неправомірність користування позивачем житлом) з огляду на презумпцію правомірності дій та вимог особи відповідно до статті 15 Закону № 2073-IX.

101. Суди також не встановили, чи ініціювалася будь-ким передача житлового будинку на АДРЕСА_1 або частини його квартир в комунальну власність Полтавської міської територіальної громади в порядку, визначеному Порядком № 1282, на якій стадії перебуває відповідна процедура (підготовка пропозицій, згода Міноборони, погодження з Полтавською міською радою та іншими суб`єктами владних повноважень, визначеними пунктом 8 Порядку № 1282, рішення Міноборони), та чи існують визначені законодавством перешкоди для включення квартири № 44 до об`єктів передачі, передбачених підпунктом 4 пункту 2-1 цього Порядку.

102. Також суди попередніх інстанцій не надали оцінку діям КЕВ м. Полтава за наслідками розгляду звернення позивача в межах дотримання адміністративної процедури, визначеної Законом № 2073-IX, зокрема чи виконав відповідач обов`язки щодо повного з`ясування обставин справи та збирання доказів з власної ініціативи (статті 8, 16 Закону № 2073-IX); чи відповідає відмова відповідача, викладена в листі № 342/1249, вимогам до мотивування адміністративного акта (частина третя статті 8, частина друга статті 72 Закону № 2073-IX); чи вчинив КЕВ м. Полтава дії, віднесені до його компетенції в межах процедури, визначеної пунктом 9 статті 8 Закону № 2482-XII та Порядком № 1282, або, за належності окремих питань до відання Міноборони, чи надіслав заяву за належністю відповідно до статті 44 Закону № 2073-IX.

103. Частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

104. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»); з огляду на положення статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

105. Аналогічні застереження містяться у Рекомендаціях R(95)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 07 лютого 1995 року (Recommendation R(95)5 concerning the introduction and improvement of the functioning of appeal systems and procedures in civil and commercial cases). Зокрема, у пункті «g» статті 7 Рекомендацій R(95)5 зазначено, що у суді третьої (касаційної) інстанції не можна представляти нові факти та нові докази.

106. Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

107. З огляду на частину другу статті 353 КАС України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.

108. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

109. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили та не надали оцінки обставинам, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

110. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить встановити обставини, зазначені в цій постанові, щодо правового режиму спірного житлового приміщення, результатів розгляду листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 06 січня 2015 року № 303/4/16/28, підстав вселення позивача та користування ним спірною квартирою, стану процедури передачі житлового будинку чи квартири в комунальну власність згідно з Порядком № 1282, а також надати оцінку діям КЕВ м. Полтава на предмет дотримання адміністративної процедури, визначеної Законом № 2073-IX. У разі встановлення протиправності рішення КЕВ м. Полтава, слід вирішити питання про належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, зважаючи на те, що прийняття рішення про передачу житлового фонду в комунальну власність належить до повноважень Міноборони за згодою Полтавської міської ради, а вирішення питання приватизації після переходу права власності - до повноважень органу приватизації територіальної громади.

111. Верховний Суд підкреслює, що суд першої інстанції не вправі перебирати на себе дискреційні повноваження цих суб`єктів, водночас спосіб захисту не може зводитися до формального визнання відмови протиправною без визначення обов`язків відповідача щодо повторного розгляду звернення з урахуванням висновків суду.

112. Також Верховний Суд звертає увагу, що КАС України не лише допускає примирення сторін в адміністративному судочинстві, а й визначає активну роль суду у створенні процесуальних умов для мирного врегулювання публічно-правового спору. Так, відповідно до частини п`ятої статті 47 КАС України сторони можуть досягнути примирення, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу; пункт 2 частини другої статті 180 цього Кодексу покладає на суд обов`язок у підготовчому засіданні з`ясувати, чи бажають сторони вирішити спір шляхом примирення, провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді; а частина п`ята статті 194 КАС України прямо передбачає, що під час розгляду справи по суті суд сприяє примиренню сторін.

113. Отже, сприяння мирному врегулюванню спору, якщо характер спірних правовідносин це допускає, є передбаченою процесуальним законом складовою здійснення адміністративного судочинства.

114. При цьому необхідно розмежовувати примирення сторін, позасудове врегулювання спору шляхом медіації та врегулювання спору за участю судді.

115. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 16 листопада 2021 року № 1875-IX «Про медіацію» медіацією є позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів.

116. Врегулювання спору за участю судді є окремою судовою процедурою, врегульованою главою 4 розділу II КАС України (статті 184- 188), яка проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.

117. Встановлена частиною четвертою статті 188 КАС України передача справи іншому судді у разі припинення такої процедури з підстав, передбачених пунктами 1- 3 частини першої цієї статті, спрямована, зокрема, на забезпечення безсторонності подальшого судового розгляду.

118. Водночас інформування сторін про передбачені законом можливості мирного врегулювання, з`ясування їхнього волевиявлення та пропозиція розглянути можливість медіації самі по собі не означають здійснення суддею функцій медіатора та не ставлять під сумнів його безсторонність.

119. Такий підхід відповідає спеціальним європейським стандартам щодо альтернативного вирішення саме адміністративних спорів. У Рекомендації Rec(2001)9 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про альтернативи судовому розгляду спорів між адміністративними органами та приватними особами» (Recommendation Rec(2001)9 of the Committee of Ministers to member states on alternatives to litigation between administrative authorities and private parties), до альтернативних способів вирішення таких спорів віднесено, зокрема, примирення (conciliation), медіацію (mediation) та врегулювання шляхом переговорів (negotiated settlement) (розділ I, пункт 1(ii) Додатка).

120. Відповідно до пункту II.ii цього ж Додатка примирення, медіація та врегулювання шляхом переговорів можуть застосовуватися під час судового провадження, зокрема за рекомендацією судді, а згідно з пунктом III.2.i примирення та медіація можуть бути ініційовані сторонами, суддею або бути передбачені законом як обов`язкові.

121. Щодо врегулювання шляхом переговорів пункт III.3.i окремо застерігає, що, якщо інше не встановлено законом, адміністративні органи не повинні використовувати таке врегулювання для невиконання покладених на них обов`язків, а пункт III.3.ii передбачає, що посадові особи, які беруть участь у такій процедурі, повинні мати достатні передбачені законом повноваження для досягнення компромісу.

122. Водночас зазначена Рекомендація виходить із того, що використання альтернативних способів не повинно слугувати засобом уникнення адміністративними органами чи приватними особами своїх обов`язків або вимог верховенства права, а належний судовий контроль має зберігатися як остаточна гарантія захисту прав приватної особи та публічної адміністрації (пункти 10- 11 преамбули, пункти II.iv-v Додатка).

123. Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЕС) у Висновку № 6 (2004) «Про справедливий суд у розумний строк та роль судді у судових процесах з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» (Opinion No. 6 (2004) of the Consultative Council of European Judges (CCJE) to the attention of the Committee of Ministers of the Council of Europe on fair trial within a reasonable time and judge's role in trials taking into account alternative means of dispute settlement), зазначила, що у цивільному та адміністративному судочинстві медіація може застосовуватися за ініціативою сторін або за рекомендацією судді (пункт 149); така рекомендація може спонукати сторони, які спочатку не схильні до домовленості, розпочати діалог і виявитися вирішальною для подолання конфліктної ситуації (пункт 150). Водночас сторони повинні мати можливість відмовитися від медіації, і така відмова не може обмежувати їхнє право на вирішення справи судом (пункт 151). КРЄС окремо наголосила на необхідності збереження безсторонності судді, зокрема у випадку, якщо суддя особисто виконує функції медіатора (пункт 161), а також зазначила, що результат медіації не в усіх випадках потребує затвердження судом, проте, коли таке затвердження є необхідним, суддя повинен мати достатні контрольні повноваження, зокрема для перевірки рівності сторін, реальності їхньої згоди, дотримання закону та публічного порядку (пункти 163- 164).

124. Такий підхід до співвідношення мирного врегулювання та права на доступ до суду узгоджується і з практикою ЄСПЛ. У рішенні від 27 лютого 1980 року у справі «Девеер проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), заява № 6903/75, пункт 49, Суд визнав принципово допустимою відмову особи від реалізації права на судове вирішення спору на користь компромісного врегулювання, однак надав визначального значення тому, щоб така відмова була вільною від примусу. У рішенні від 26 березня 2015 року у справі «Момчилович проти Хорватії» (Momcilovic v. Croatia), заява № 11239/11, пункт 46, ЄСПЛ визнав, що встановлений національним законом обов`язок попередньо звернутися до компетентного органу з вимогою про мирне врегулювання спору з державою є обмеженням доступу до суду, яке, однак, переслідує легітимну мету процесуальної економії та створення можливості врегулювати вимоги без залучення судів.

125. Споріднений підхід у контексті принципу ефективного судового захисту простежується у практиці Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС). У рішенні від 18 березня 2010 року в об`єднаних справах C-317/08-C-320/08, Rosalba Alassini and Others v Telecom Italia SpA and Others, ECLI:EU:C:2010:146, пункт 67, Суд визнав сумісною з принципом ефективного судового захисту обов`язкову попередню спробу позасудового врегулювання за умови, зокрема, що така процедура не завершується обов`язковим для сторін рішенням, не спричиняє істотного затягування доступу до суду, не створює непропорційних витрат чи інших перешкод для судового захисту та не позбавляє особу можливості надалі звернутися до суду.

126. Отже, положення статей 47, 180 та 194 КАС України слід розуміти у системному взаємозв`язку: адміністративний суд не повинен обмежуватися пасивним очікуванням ініціативи сторін щодо примирення, а має у визначених Кодексом процесуальних формах з`ясовувати їхнє волевиявлення та, якщо характер спірних правовідносин допускає примирення на умовах, що не суперечать закону і не виходять за межі компетенції суб`єкта владних повноважень, сприяти створенню умов для мирного врегулювання спору.

127. Таке сприяння має бути безстороннім та не може перетворюватися на прямий чи опосередкований примус до примирення, створювати враження про наперед визначену судом оцінку обґрунтованості вимог або спричиняти для сторони несприятливі процесуальні наслідки внаслідок відмови від примирення чи медіації.

128. Водночас відповідно до частини першої статті 190 КАС України сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов`язків сторін. Сторони можуть примиритися на умовах, які виходять за межі предмета спору, якщо такі умови примирення не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Умови примирення не можуть суперечити закону або виходити за межі компетенції суб`єкта владних повноважень.

129. Отже, в адміністративному судочинстві сприяння примиренню не передбачає відступу від вимог закону чи здійснення відповідним суб`єктом владних повноважень, яких він не має. Примирення можливе лише щодо прав та обов`язків сторін і на умовах, які не суперечать закону та не виходять за межі компетенції суб`єкта владних повноважень.

130. У справі, що розглядається, можливість примирення об`єктивно обмежена характером розподілу компетенції між КЕВ м. Полтава, Міністерством оборони України, Полтавською міською радою та відповідним органом приватизації, оскільки умови примирення не можуть виходити за межі прав та обов`язків сторін, підміняти рішення суб`єктів владних повноважень, наділених законом самостійними повноваженнями, або покладати обов`язки на осіб, які не є учасниками цієї справи. Водночас наявність таких меж сама по собі не звільняє суд від обов`язку з`ясувати волевиявлення сторін щодо примирення в тій частині спору, яка стосується їхніх прав та обов`язків і не виходить за межі компетенції відповідача.

131. Тому під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, з`ясувати волевиявлення сторін щодо примирення та, за наявності такого волевиявлення, сприяти примиренню в межах, установлених статтею 190 цього Кодексу, не визначаючи наперед ймовірності досягнення примирення в конкретних обставинах справи або змісту можливих його умов.

132. У касаційній скарзі ОСОБА_1 покликався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21 та від 30 квітня 2025 року у справі № 202/21075/23, можливість застосування яких залежить від установлення підстав вселення позивача, характеру користування квартирою та причин відсутності ордера.

133. З огляду на частину шосту статті 139 КАС України, оскільки справа направляється на новий розгляд, то Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат на цій стадії судового розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд