ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/4118/26

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області № 001300 від 16 липня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

- визнати протиправними дії посадових осіб відділу Державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області щодо винесення постанови № 001300 від 16 липня 2025 року;

- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 14 січня 2026 року, винесену Солонянським ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області;

- зобов`язати Солонянський ВДВС у Дніпровському районі Дніпропетровської області закрити виконавче провадження № НОМЕР_2 від 14 січня 2026 року, зняти арешт з грошових коштів, накладений в межах виконавчого провадження;

- стягнути з Державного бюджету України на його користь безпідставно стягнуті грошові кошти у розмірі 45 461 грн, списані в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 08 червня 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Нестеченка Д.С., засобами поштового зв`язку звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху до надходження справи із суду першої інстанції.

Матеріали адміністративної справи надійшли до суду апеляційної інстанції 23 червня 2026 року.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання: клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин такого пропуску; доказів сплати судового збору.

На виконання вимог зазначеної ухвали, 01 липня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків, до якої було долучено документ про сплату судового збору у розмірі 998,40 грн. Також скаржником було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, в обґрунтування якого останній зазначав про те, що наразі проходить службу у лавах Збройних Силах України та не мав можливості у встановлений законом строк здійснювати відповідні процесуальні дії. Скаржник зауважував, що у суді першої інстанції здійснював захист своїх прав особисто, без участі представника. Лише 03 червня 2026 року між ним та адвокатом Нестеченком Д. С. укладено договір про надання правової допомоги у цій справі, а вже 08 червня 2026 року його представником було подано апеляційну скаргу. Тобто, апеляційна скарга була складена та подана представником через п`ять днів після підписання угоди з позивачем.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин такого пропуску та надання відповідних підтверджуючих доказів.

На виконання вимог зазначеної ухвали, 09 липня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій зазначено, що позивач ознайомився з повним текстом оскаржуваного рішення суду першої інстанції 07 травня 2026 року в системі «Електронний суд». У зв`язку з перебуванням в лавах Збройних Сил України позивач зміг укласти договір з представником - адвокатом Нестеченком Д. С. лише 03 червня 2026 року. Апеляційну скаргу було подано представником позивача 08 червня 2026 року. Крім того, до заяви була долучена довідка від 08 квітня 2026 року №151 за формою 5, видана військовою частиною НОМЕР_1 , про те, що старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено, у відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з апеляційною скаргою, а причини пропуску такого строку є неповажними.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що строк апеляційного оскарження рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2026 року у цій справі закінчився 15 травня 2026 року, а з апеляційною скаргою позивач звернувся лише 08 червня 2026 року. Водночас жодних документів, які свідчили б про неможливість подання апеляційної скарги у встановлений строк, скаржником надано не було.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що надана скаржником довідка від 08 квітня 2026 року № 151 за формою 5, видана військовою частиною НОМЕР_1 , свідчить лише про те, що старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у цій військовій частині, однак ніяким чином не підтверджує неможливості подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у встановлений строк.

Не погодившись з ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року про відмову у відкритті апеляційного провадження, позивач, в інтересах якого діє адвокат Нестеченко Д. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначене рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що повний текст рішення суду першої інстанції було йому надіслано 06 травня 2026 року та забезпечено загальний доступ до нього 07 травня 2026 року. Повний текст рішення отримано через систему «Електронний суд» та «Дія» 07 травня 2026 року.

Зауважує, що будучи діючим військовослужбовцем Збройних Сил України (старший солдат військової частини НОМЕР_1 ), під час розгляду справи у суді першої інстанції здійснював свій захист особисто, без залучення адвоката. Через перебування на військовій службі в умовах воєнного стану та пов`язане з цим обмеження доступу до фахової правової допомоги, позивач зміг укласти договір про надання правової допомоги з адвокатом Нестеченком Д. С. лише 03 червня 2026 року.

Уже 08 червня 2026 року (на п`ятий день після залучення адвоката) представник позивача подав апеляційну скаргу разом із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження. На підтвердження поважності причин пропуску такого строку до матеріалів скарги було долучено довідку військової частини НОМЕР_1 від 08 квітня 2026 року № 151 (за формою 5) про проходження ОСОБА_1 військової служби.

Скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990/98/25 та у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24.

Так, суд апеляційної інстанції повністю проігнорував факт обмеження доступу діючого військовослужбовця - старшого солдата ОСОБА_1 до фахової правової допомоги. Перебуваючи на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 під час дії воєнного стану, позивач не мав змоги завчасно залучити адвоката.

Скаржник зауважує, що пропуск строку на апеляційне оскарження був зумовлений об`єктивними, непереборними перешкодами, пов`язаними зі службою в Збройних Сил України та обмеженням доступу до правової допомоги.

Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути оскаржуване судове рішення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Право на апеляційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Умовою прийнятності апеляційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 296 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов`язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження, подання відповідного клопотання про його поновлення.

За загальним правилом апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення (частина перша статті 295 КАС України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України).

Разом з тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України, відповідно до частини четвертої якої, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України, частиною шостою якої встановлено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи пункту 4 частини першої статті 299 КАС України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.

Як убачається із матеріалів справи № 160/4118/26, її розгляд у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішення у цій справі прийнято Солонянським районним судом Дніпропетровської області 06 травня 2026 року.

Позивач зазначав, що ознайомився з повним текстом рішення суду першої інстанції 07 травня 2026 року в підсистемі «Електронний суд».

Апеляційна скарга на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2026 року була направлена до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку лише 08 червня 2026 року.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції констатував, що апеляційну скаргу у цій справі подано з пропуском десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а підстави пропуску такого строку є неповажними.

Отже, основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, з урахуванням вимог касаційної скарги, є визначення наявності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження у цій справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що право на апеляційне оскарження судового рішення кореспондується із обов`язком учасників справи дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними при вирішенні питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі.

У справі, що розглядається, позивач, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, посилався, зокрема, на те, що є військовослужбовцем Збройних Сил України та через перебування на військовій службі в умовах воєнного стану був обмежений в доступі до правової допомоги (договір про надання правової допомоги зі своїм представником позивач уклав лише 03 червня 2026 року).

Крім того, на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржником було надано довідку військової частини НОМЕР_1 від 08 квітня 2026 року № 151 (за формою 5).

Колегія суддів ураховує, що проходження військової служби, зокрема в умовах воєнного стану, за певних обставин може бути враховане судом при вирішенні питання про поновлення процесуального строку. Водночас сама собою ця обставина не зумовлює автоматичного поновлення строку, оскільки в кожному конкретному випадку суд має встановити, які саме умови проходження служби, у який період та яким чином вплинули на можливість особи своєчасно реалізувати своє процесуальне право.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, відповідно до якої сам по собі факт запровадження воєнного стану без належного обґрунтування неможливості звернення до суду саме цією особою у встановлений строк не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Разом із цим проходження військової служби за мобілізацією може бути враховане як істотна обставина, але лише за умови її належної конкретизації та підтвердження реального впливу на можливість особи вчинити процесуальну дію вчасно.

Колегія суддів також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 вересня 2025 року у справі N 990/98/25.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;

2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;

3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;

4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;

5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

З наведеного можна зробити висновок, що лише факт проходження військової служби особою, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду. Врахуванню підлягає, зокрема, обмеження доступу до правової допомоги, про що йде мова в апеляційній скарзі».

Оцінюючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження у справі, що розглядається, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що скаржником не було надано переконливих доказів на підтвердження того, що він був позбавлений реальної можливості в порядку, передбаченому законодавством, подати апеляційну скаргу.

Так, у наданій позивачем довідці військової частини НОМЕР_1 від 08 квітня 2026 року № 151 (за формою 5) лише зазначено, що старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у цій військовій частині.

Водночас ні матеріали апеляційної скарги, ні заява про поновлення строку на апеляційне оскарження, не містять посилань на підтверджені доказами конкретні, реальні, непереборні і об`єктивно нездоланні фактори та причини, які б свідчили про те, що саме проходження військової служби, зокрема місце такої служби, характер виконуваних обов`язків і їх обсяг, безпосереднє перебування у зоні активних бойових дій, вибуття з пункту постійної дислокації військової частини тощо, дійсно завадило позивачу вчасно звернутися до суду у встановлений процесуальним законом строк у будь-який зручний для нього спосіб, у тому числі засобами дистанційного зв`язку, та/або обмежувало доступ до правової допомоги.

За відсутність таких відомостей наявні матеріали справи не дають достатніх підстав для висновку, що пропуск строку на апеляційне оскарження пов`язаний саме з умовами проходження військової служби позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Крім того, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зауважує, що такі ж доводи позивач наводив і у поданій, зокрема, заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому, ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено і не доведено.

Отже, враховуючи, що в даному випадку скаржником було пропущено строк на апеляційне оскарження під час звернення з апеляційною скаргою, а наведені останнім підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не є такими, що не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, - суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,