ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/25472/23

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, Офіс Генпрокурора), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 1135ц від 29.09.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) ( далі - прокурор відділу) з 03 жовтня 2023 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 03.10.2023;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і до моменту фактичного поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що наказом Генерального прокурора №1135ц від 29.09.2023 його звільнено з посади прокурора відділу з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX ).

На думку позивача, такий предмет атестації, як загальні здібності та навички, Законом № 113-IX не передбачений. Закон розмежовує предмет та етапи атестації (пункти 12, 13 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону), і хоча дозволяє змінювати етапи, не надає права змінювати її предмет. Позивач вважає, що відповідач вийшов за межі, визначені Законом, і всупереч судовому рішенню фактично змінив предмет атестації, що суперечить частині другій статті 19 та частині першій статті 129-1 Конституції України.

Таким чином, позивач вказав, що така підстава звільнення як рішення кадрової комісії, не ґрунтується на чинному законодавстві, оскільки неуспішне складення анонімного тестування на загальні здібності та навички не є предметом атестації, а тому не може бути підставою для застосування пп. 2 п. 19 розділу ІІ вказаного Закону.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1621ц від 19.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області); поновлено на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 23.11.2019; зобов`язано Офіс Генерального прокурора зробити запис у його трудовій книжці про перейменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.11.2019 по 10.06.2020.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 1.380.2019.007038 залишено без змін.

Ухвалою від 27.05.2021 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020. Судові рішення у справі № 1.380.2019.007038 набрали законної сили.

На виконання судових рішень наказом генерального прокурора № 423ц від 30.03.2023 ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області), на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.007038.

Генеральним прокурором 30.03.2023 видано накази:

- № 424ц, яким позивачу скасовано надбавки за виконання особливо важливої роботи;

- № 425ц, яким тимчасово визначено робоче місце позивача в Генеральній інспекції Офісу Генерального прокурора.

Після поновлення на роботі, позивач двічі подавав рапорти (27.06.2023 та 28.09.2023) про призначення та допуск до наступного етапу тестування - співбесіди з метою виявлення відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, в якому, з покликанням на норми права та судові рішення у справі № 1.380.2019.007038, обґрунтовував заперечення щодо складання іспиту на загальні здібності та навички.

Відповідачем 12.09.2023 повторно ОСОБА_1 призначено та проведено іспит на загальні здібності та навички.

За наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (другий етап атестації) ОСОБА_1 набрав 82 бали, що є менше прохідного балу (93) для успішного складання іспиту.

Рішенням кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 1 від 15.09.2023 визнано, що позивач не успішно склав іспит на загальні здібності та навички.

Наказом Генерального прокурора №1135ц від 29.09.2023 (спірний наказ) ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX ). Із зазначеним наказом позивача ознайомлено 03.10.2023.

Тому ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом про скасування спірного наказу та поновлення на роботі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року, з урахуванням ухвали від 30.05.2024 про виправлення описки, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 1135ц від 29.09.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу з 03.10.2023.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 04.10.2023.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і до моменту фактичного поновлення на роботі у розмірі 582 400,00 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 04.10.2023 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 72 800,00 грн звернуто до негайного виконання.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 073,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки - не є підставою для застосування підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону № 113-IX, оскільки тестування на загальні здібності та навички, не є предметом атестації. Указані обставини щодо неправомірності предмета атестації вже встановлені попереднім судовим рішенням у справі № 1.380.2019.007038 за позовом ОСОБА_1 . Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення кадрової комісії прийняте за результатами складання такого іспиту не може слугувати підставою для звільнення позивача, а відповідач мав натомість допустити позивача до співбесіди - єдиного етапу, який залишався непройденим згідно з висновками попереднього рішення.

Також суд першої інстанції, урахувавши, що пункт 6 розділу ІІ Закону № 113-IX, яким прокурори вважалися персонально попередженими про можливе майбутнє звільнення, визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023, дійшов висновку, що позивача не було персонально попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, як того вимагає частина перша статті 49-2 КЗпП України.

З огляду на це суд визнав протиправним та скасував наказ про звільнення, поновив позивача на посаді з 04.10.2023 та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.10.2023 по 29.05.2024 у розмірі 582 400 грн, розрахований виходячи з посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора з коефіцієнтом та надбавкою за вислугу років понад 25 років.

Позивачем, 06.06.2024 подано до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо способу виконання судового рішення, а саме позивач просив зобов`язати Офіс Генерального прокурора провести позивачу атестацію з етапу, передбаченого підпункту 2 пункту 13 Розділу II Закону № 113-IX співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року заяву позивача задоволено.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора провести ОСОБА_1 атестацію з етапу, передбаченого підпункту 2 пункту 13 Розділу ІІ Закону № 113-І - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Задовольняючи заяву про винесення додаткового рішення щодо способу виконання судового рішення у справі № 380/25472/23, шляхом зобов`язання Офіс Генерального прокурора провести позивачу атестацію з етапу, передбаченого підпунктом 2 пункту 13 Закону № 113-ІХ - співбесіди, суд першої інстанції вважав, що це не суперечить предмету спору у цій справі, відповідає вимогам закону, та по суті є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Восьмий апеляційний адміністративний суд 01 жовтня 2024 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 липня 2024 року у справі № 380/25472/23 та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ реформування органів прокуратури та включає три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку № 221, серед яких - складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Суд відхилив доводи позивача про те, що такий предмет атестації Законом не передбачений, зазначивши, що етапи атестації, включно з тестуванням на загальні здібності та навички, встановлені відповідно до Закону №113-ІХ підзаконним актом - Порядком № 221, а тому посилання позивача на невключення такого тестування до процедури атестації є необґрунтованим. Суд встановив, що позивач за результатами цього тестування набрав 82 бали за прохідного балу 93, у зв`язку із чим не був допущений до співбесіди, а кадрова комісія обґрунтовано прийняла рішення про неуспішне проходження ним атестації, яке відповідає вимогам щодо мотивування.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є не рекомендаційним, а безумовною та остаточною правовою підставою для видання керівником органу прокуратури наказу про звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, яка містить імперативну норму щодо обов`язковості такого звільнення. З огляду на це суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Генерального прокурора від 29.09.2023 № 1135ц прийнятий у межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства, а суд першої інстанції, задовольняючи позов, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи. Оскільки вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від правомірності звільнення, суд відмовив у їх задоволенні також.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 17 липня 2024 року, яким вирішувалося питання визначення способу виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що воно є невід`ємною частиною основного судового рішення, не має самостійного значення та не може існувати окремо від нього. Оскільки додаткове рішення покликане усувати недоліки повноти основного рішення, а не змінювати його суть, у разі скасування основного рішення ухвалене на його підставі додаткове рішення втрачає чинність. Отже, з огляду на скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду по суті спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування й додаткового рішення від 17 липня 2024 року як похідного від основного.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу оскарження рішення суду апеляційної інстанції позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої, пункту 5 частини третьої статті 2, частини четвертої статті 78 КАС України, пункту 12 Закону № 113-ІХ, пункту 5, пункту 9, абзацу 1 пункту 10 розділу І Порядку № 221 та частини першої статті 49-2 КЗпП України у спірних правовідносинах.

Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції не врахував обов`язкові преюдиційні обставини, встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038. Не звернув уваги на те, що позивач не подавав письмової заяви на підставі якої проводиться атестація, а також не застосував частину першу статті 49-2 КЗпП України щодо обов`язкового двомісячного попередження про звільнення, зазначаючи, що положення пункту 6 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, яке прирівнювало усіх прокурорів до персонально попереджених, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023 визнано неконституційним.

Верховний Суд ухвалою від 07 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України. За правилами частини першої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, було започатковано реформування органів прокуратури, одним із ключових елементів якого стало проведення атестації прокурорів з метою оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності як умови подальшої роботи в органах прокуратури.

Водночас нормативне регулювання процедури атестації та правових наслідків її проходження у подальшому зазнавало змін. Тому для вирішення цього спору має значення не лише первісна редакція Закону № 113-ІХ, а й редакція його положень, чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Загальні підстави для звільнення прокурора з посади вичерпно визначено у частині першій статті 51 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, серед яких прокурора звільняють з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9).

Законом № 113-ІХ, що набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи прокуратури через атестацію прокурорів з метою кадрового перезавантаження органів прокуратури. Пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачалося, що усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

За пунктом 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація здійснюється кадровими комісіями відповідно до Порядку № 221 від 03.10.2019 та включає, за пунктом 5 цього Порядку, оцінку професійної компетентності (включно із загальними здібностями та навичками) і професійної етики та доброчесності, а за пунктом 6 три такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (пункт 6 цього Порядку).

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Спірним у цій справі є питання правомірності звільнення позивача з посади з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX), а саме другого її етапу, іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

За висновком суду першої інстанції, обставини щодо неправомірності предмета атестації вже встановлені рішенням у справі № 1.380.2019.007038 за позовом ОСОБА_1 , яким визначено, що тестування на загальні здібності та навички не є предметом атестації і не може бути підставою для звільнення прокурора. Оскільки позивач усупереч цьому рішенню повторно склав такий іспит, суд дійшов висновку, що рішення кадрової комісії, прийняте за його результатами, не може слугувати підставою для застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, а звільнення позивача на цій підставі є незаконним.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов протилежного висновку та не знайшов підстав до задоволення позову, вказавши що проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом № 113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та є спеціальною процедурою оцінки професійної компетентності, етики та доброчесності, яка стосувалась усіх прокурорів без винятку. Верховний Суд у сталій практиці (постанови від 12.12.2023 у справі № 300/1611/20, від 23.05.2024 у справі № 440/17357/21 та ін.) неодноразово підтверджував, що атестація включає три етапи, зокрема іспит на загальні здібності та навички, і прокурор, який не набрав прохідного балу, не допускається до співбесіди, а кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації. Указане рішення комісії відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ є підставою для звільнення прокурора з займаної посади.

Позивач у доводах касаційної скарги стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 12, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої, пункту 5 частини третьої статті 2, частини четвертої статті 78 КАС України, скаржник переконує, що суд апеляційної інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 1.380.2019.007038 щодо відсутності у Генерального прокурора повноважень змінювати чи встановлювати предмет атестації та невключення тестування на загальні здібності та навички до її предмета, повторно піддавши сумніву питання, вже остаточно вирішене судовим рішенням, що набрало законної сили.

Крім того, скаржник вказує на незастосування судом апеляційної інстанції пункт 9, абз. 1 пункту 10 розділу І Порядку № 221, оскільки після поновлення на посаді письмової заяви про намір пройти атестацію не подавав, а звертався лише з рапортом про допуск до співбесіди.

Також скаржник посилається на незастосування ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України щодо обов`язкового двомісячного попередження про звільнення, зазначаючи, що положення п. 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ, яке прирівнювало усіх прокурорів до персонально попереджених, визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023, а тому на момент його звільнення (03.10.2023) підлягала застосуванню загальна норма КЗпП України, якої відповідач не дотримався.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

З набранням чинності Закону № 113-IX Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (у редакції до внесення змін), відповідно до якої неуспішне проходження атестації (оформлене відповідним рішенням кадрової комісії) може бути підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (зокрема, постанови від 21.09.2021 у справах № 200/5038/20-а та № 160/6204/20, від 29.09.2021 у справах № 440/2682/20 та № 640/24727/19, від 17.11.2021 у справі № 540/1456/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20, від 28.12.2021 у справі № 640/25705/19).

Стала і послідовна практика полягає в тому, що проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою реформування та включає три етапи, зокрема: складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, тобто у цьому випадку менше прохідного бала для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, встановленого наказом Генерального прокурора від 07.10.2020 № 474, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (постанови Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 300/1611/20, від 23.05.2024 у справі № 440/17357/21).

Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору установили, що позивач ще в 2019 році подав заяву з наміром пройти атестацію.

Під час проходження атестації позивач 22.10.2019 успішно склав перший етап атестації - іспит на виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, - однак за результатами другого етапу, іспиту на загальні здібності та навички, набрав 89 балів замість необхідних 93 балів. На підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII та рішення кадрової комісії позивача звільнено з посади та органів прокуратури.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 1.380.2019.007038, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 02.12.2020, скасовано наказ про звільнення № 1621ц від 19.11.2019 ОСОБА_1 , позивача поновлено на посаді з 23.11.2019, а на виконання цього рішення наказом від 30.03.2023 № 423ц його поновлено в органах прокуратури.

Після поновлення позивач двічі (27.06.2023, 28.09.2023) подавав рапорти про допуск до співбесіди, заперечуючи проти повторного складання іспиту на загальні здібності та навички.

12.09.2023 відповідач повторно призначив і провів іспит на загальні здібності та навички. За результатами цього іспиту позивач набрав 82 бали, що є меншим прохідного балу 93 для успішного складання іспиту. Рішенням кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 1 від 15.09.2023 визнано, що позивач не успішно склав іспит на загальні здібності та навички.

Наказом Генерального прокурора № 1135ц від 29.09.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).

Враховуючи сталу практику Верховного Суду яка стосувалась реформування та проведення атестації прокурорів з набрання чинності Закону № 113-IX , помилковими є доводи позивача, як і висновки суду першої інстанції про невключення такого тестування як іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки до процедури атестації та про зміну відповідачем предмета й етапів атестації.

Верховний Суд зауважує, що у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він міг звернутися до голови або секретаря комісії (пункт 2 розділу Порядку №221).

Разом із цим, як видно з матеріалів справи, до отримання негативного результату тестування та до його судового оскарження позивач не висловлював незгоди з проведенням іспиту на загальні здібності та навички, не подавав зауважень до комісії перед початком тестування відповідно до пункту 2 розділу Порядку №221, не оскаржував це в адміністративному чи судовому порядку, не наводив мотивів щодо нерівних умов чи дискримінації, не відмовлявся від проходження атестації, а натомість вдруге з`явився для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки та завершив його, отримавши свій результат.

Верховний Суд додатково звертає увагу на те, що на цьому етапі (іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки) рішення про успішне чи неуспішне проходження атестації залежить тільки від кількості набраних балів.

Інше мотивування та обґрунтування рішення кадрової комісії, ніж зазначення кількості набраних прокурором балів Порядком №221 не передбачено. У пункті 6 розділу ІІІ цього Порядку чітко визначено, що відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у разі набрання ним за результатами складення іспиту меншої кількості балів, ніж прохідний бал.

У цій справі встановлено, що за результатами повторного іспиту позивач набрав 82 бали, що є меншим прохідного балу 93 для успішного складання іспиту. Указані результати зафіксовано у відомості про результати тестування, в якій позивач власноручно поставив підпис. У «Примітках» до відомості будь-які зауваження з боку позивача або ж уповноваженої особи щодо процедури та порядку складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки відсутні.

На підставі цього кадрової комісії відповідно до вимог пунктів 13, 16, 17 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, пункту 6 розділу І, пунктів 5, 6 розділу ІІІ Порядку № 221, прийняла рішення від 15.09.2023 № 1 про неуспішне проходження позивачем атестації.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, оскільки таке є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачем за результатами складання тестування на загальні здібності та навички, лише 82 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому таке рішення скасуванню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що таке рішення є однією з підстав для звільнення з посади прокурора (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ із змінами), а тому наказ № 1135ц від 29.09.2023 про звільнення позивача прийнятий у межах повноважень та відповідно до закону.

Водночас суд апеляційної інстанції помилково послався у мотивувальній частині свого рішення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, оскільки на час виникнення спірних правовідносин (29.09.2023) абз. 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ діяв у редакції Закону № 1554-ІХ від 15.06.2021, за якою підставою звільнення є настання однієї з підстав пп. 1-4 пункту 19 цього розділу (зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації) без додаткової умови у вигляді ліквідації, реорганізації чи скорочення кількості прокурорів.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом від 29.09.2023 № 1135ц вирішено: «звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) з 03.10.2023 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону Украі?ни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

Підставою видання зазначеного наказу указано рішення кадрової комісії № 1 від 15.09.2023».

Отже, звільнення відбулося не з підстав передбачених статтею 51 Закону № 1697-VII (ліквідація, реорганізація органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів), а безпосередньо на підставі пп. 1-4 п. 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, і саме ця підстава - рішення кадрової комісії - зазначена у спірному наказі.

Таким чином, послання у рішенні суду апеляційної інстанції на статтю 51 Закону № 1697-VII підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що додаткове рішення є невід`ємною частиною основного судового рішення, покликаною усунути недоліки щодо його повноти (зокрема, коли не вирішено окремі позовні вимоги, спосіб виконання рішення чи питання судових витрат), і не може змінювати суть основного рішення чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Оскільки додаткове рішення втрачає чинність у разі скасування рішення, на підставі якого воно ухвалене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність скасування додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 24 жовтня 2019 року у справі № 922/2665/17, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 17 квітня 2023 року у справі № 160/2282/19, від 30 травня 2023 року у справі № 160/6648/20, від 08 червня 2023 року у справі № 560/18155/21.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції із заявою про зобов`язання Офісу Генерального прокурора провести йому атестацію з етапу співбесіди (підпункт 2 пункт 13 розділу ІІ Закону № 113-ІХ). Однак це питання не є способом виконання судового рішення про поновлення на посаді, а є самостійною вимогою, що стосується іншого права позивача - можливості бути переведеним у новостворений орган за умови успішного проходження атестації. Додаткове рішення не може виходити за межі спірних правовідносин та вирішувати питання, які не входили до предмета спору.

Отже, суд апеляційної інстанції правомірно скасував додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду у цій справі.

Оцінюючи доводи касаційної скарги позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права внаслідок незастосування пункту 9, абз. 1 пункту 10 розділу І Порядку № 221 (позивач не подавав письмової заяви на підставі якої проводиться атестація), колегія суддів зазначає таке.

Пунктами 9, 10 розділу І Порядку № 221 у редакції, чинній на момент подання позивачем заяви та початку проведення атестації (10.10.2019), передбачалося лише подання письмової заяви з наміром пройти атестацію до 15 жовтня 2019 року. Обов`язок особи, поновленої на посаді за рішенням суду, подати нову заяву протягом 5 днів з дня видання наказу про поновлення з`явився в абзаці першому пункту 10 розділу І цього Порядку лише з 04.02.2020 (Наказ Офісу Генерального прокурора №65) - тобто вже після подання позивачем заяви на виконання чинних на той час вимог.

Водночас ці зміни на позивача не поширювалися, оскільки він продовжував процедуру атестації на підставі раніше поданої ще в 2019 році заяви. Після поновлення на посаді його було допущено до наступного етапу, а 12.09.2023 він взяв участь у складанні іспиту, фактично підтвердивши намір пройти атестацію.

Разом з тим, якщо в позивача виникали зауваження чи заперечення щодо процедури проведення атестації, зокрема з приводу необхідності повторного подання заяви, він мав можливість звернутися з відповідним питанням до голови чи секретаря кадрової комісії (пункт 2 розділу Порядку №221) або оскаржити цю обставину до отримання результатів тестування. Проте, як убачається з матеріалів справи, до отримання негативного результату позивач такою можливістю не скористався, приступив до складання іспиту та завершив його.

Така послідовність дій свідчить про те, що позивач фактично погодився з порядком проведення атестації і на момент її проходження не надавав цій обставині визначального значення. Тому колегія суддів вважає, що наведений довід стосується радше формальної сторони процедури, ніж суті допущеного порушення, і не може бути самостійною підставою для визнання результатів іспиту неправомірними.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до підпункту 3 пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-ІХ (у редакції Закону № 1554-ІХ від 15.06.2021) положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які: 3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу (прокурори, які не подали заяви про переведення або неуспішно пройшли атестацію), щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах; .

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

Таким чином, за підпунктом 3 пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-ІХ у редакції Закону № 1554-ІХ від 15.06.2021 положення про атестацію поширюються на прокурорів, звільнених з підстав пп. 1, 2 п. 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді, а проходження ними атестації розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про її неуспішне проходження. Тобто закон не вимагає від такого прокурора подання нової заяви - атестація продовжується автоматично з відповідного етапу.

Відтак, оскільки позивач дотримав порядку та строку звернення із заявою про намір пройти атестацію, чинних на час її подання, підстав вважати, що після його поновлення на посаді виник обов`язок повторного подання такої заяви, немає.

А тому доводи позивача про необхідність подання нової заяви після поновлення на посаді є помилковими, оскільки закон прямо передбачав продовження атестації без повторного звернення. До того ж позивач і фактично підтвердив намір пройти атестацію, двічі звернувшись з рапортами та взявши участь в іспиті 12.09.2023 його другого етапу атестації.

Щодо неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.07.2025 року у справі № 761/40406/23 та у постанові від 11.09.2025 року у справі № 120/1081/25, колегія суддів зазначає таке.

Так, у справі № 761/40406/23 позивача звільнено вдруге з тих самих підстав, і роботодавець не здійснив нового належного попередження (за ст. 49-2 КЗпП), а спробував використати попередження, видане до першого (незаконного) звільнення. У другій (справа № 120/1081/25 (адміністративне провадження № К/990/23102/25) - йшлося про зменшення/скасування встановлених судовим рішенням соціальних гарантій.

Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації, а саме на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» № 113-ІХ.

Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини Верховний Суд уважає, що правові позиції, викладені у справах № 761/40406/23 та № 120/1081/25 до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цій справах та справі, яка розглядається, не є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). 3міст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому обставини, які формують зміст правовідносин i впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їx сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

З огляду на вищезазначене доводи скаржника не знайшли свого підтвердження.

Що стосується доводів позивача щодо преюдиційності обставин, встановлених рішенням у справі № 1.380.2019.007038, та застосування статті 78 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому преюдиційного значення набувають лише встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 160/5671/21).

Правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду, що розглядає нову справу (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18).

Преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (постанова Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 806/3572/17).

Наведений позивачем перелік обставин зі справи №1.380.2019.007038, зокрема щодо меж повноважень Генерального прокурора на визначення предмета атестації та невключення тестування на загальні здібності та навички до її предмета, є не фактами у розумінні статті 78 КАС України, а юридичною оцінкою, зробленою судом при зіставленні фактів з нормами права, яка не має преюдиційного значення та не є обов`язковою для суду в цій справі.

Таким чином, доводи позивача про преюдиційність зазначених висновків та про порушення судом апеляційної інстанції статті 78 КАС України є необґрунтованими.

Крім того, в касаційній скарзі позивач зазначав, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(II)/2023 визнано неконституційним пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, який прирівнював усіх прокурорів до персонально попереджених про можливе майбутнє звільнення, а тому вважав своє звільнення таким, що відбулося на підставі неконституційної норми.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку цьому доводу, зазначив, що оскільки позивача звільнено 03.10.2023, тобто вже після визнання цієї норми неконституційною, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина перша статті 49-2 КЗпП України, яка передбачає персональне попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, а належних доказів дотримання відповідачем цієї вимоги суду не надано. Суд апеляційної інстанції оцінки цьому доводу не надав.

Верховний Суд із цим не погоджується з огляду на таке. У постанові від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 Верховний Суд уже надавав оцінку визнаному неконституційним припису пункту 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ, за яким усі прокурори з дня набрання чинності цим Законом вважалися персонально попередженими про можливе майбутнє звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Верховний Суд зазначив, що ця норма стосувалася виключно ситуації, за якою всіх прокурорів законодавчо прирівняно до персонально попереджених - тобто підміняла індивідуальний акт правозастосування щодо конкретної особи законодавчим приписом загальної дії, саме тому Конституційний Суд визнав її такою, що суперечить Конституції: Верховна Рада України не уповноважена ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення конкретних осіб.

У справі №640/22579/19 (справа ОСОБА_2 ) позивач не подавав заяви про переведення та про намір пройти атестацію, а тому саме на нього поширювалася дія визнаної неконституційною норми (пункт 6), а Верховний Суд дійшов висновку про недотримання відповідачем процедури вивільнення позивача, зокрема, щодо своєчасного попередження.

Натомість у цій справі позивач самостійно подав заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора, в якій висловив намір пройти атестацію та надав згоду на застосування її процедур і умов, усвідомлюючи наслідки її неуспішного проходження. Тобто позивач, на відміну від ситуації, що склалася у справі № 640/22579/19 (де прокурор такої заяви не подавав і на атестацію не погоджувався), добровільно погодився на проходження атестації, а підставою його звільнення стало не саме по собі неповідомлення про можливе майбутнє звільнення, а прийняте за результатами такої атестації рішення кадрової комісії про її неуспішне проходження атестації.

Крім того, визнаний неконституційним пункт 6 розділу ІІ Закону №113-IX стосувався загального попередження прокурорів саме про можливе звільнення з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (зокрема, у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією органу прокуратури чи скороченням кількості прокурорів).

Верховний Суд звертає увагу, що Рішенням КСУ від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України також пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами (щодо ліквідації, реорганізації органу чи скорочення кількості прокурорів).

Серед іншого у справі № 640/22579/19 (справа ОСОБА_2 ) підставою для звільнення позивача з посади та органів прокуратури слугував пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VI.

Натомість підставою звільнення позивача у цій справі є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ (у редакції Закону № 1554-ІХ), тобто, самостійна, чинна норма спеціального Закону № 113-ІХ, а не пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII неконституційність якого встановлена Рішенням КСУ від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024.

Отже визнання неконституційними зазначених положень не поширюється на правову підставу звільнення позивача та не впливає на законність оскаржуваного наказу, а факт подання позивачем заяви про намір пройти атестацію нівелює значення визнання неконституційною норми пункту 6 розділу ІІ Закону №113-IX для цієї справи.

Варто додатково зазначити, що процедура атестації є динамічним, законодавчо змінюваним процесом, а не незмінною одноразовою конструкцією. Коли позивач вперше розпочинав проходження атестації у 2019 році, положення розділу ІІ Закону №113-ІХ діяли в первісній редакції: пункт 7 передбачав, що атестації підлягають лише прокурори, які станом на день набрання чинності Законом обіймали посади, а пункт 19 передбачав звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, доповнене пунктом 6 про попередження.

Натомість станом на час виникнення спірних правовідносин у цій справі (вересень-жовтень 2023 року) обидва ці пункти діяли вже в редакції Закону №1554-ІХ від 15.06.2021: пункт 7 доповнено підпунктом 3, який окремо поширив атестацію на прокурорів, поновлених судом, з продовженням процедури з етапу неуспішного проходження, а пункт 19 - самостійною підставою звільнення (рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації) без прив`язки до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Отже, перше та повторне проходження позивачем атестації відбувалися за неоднорідними нормативними процедурами: правовідносини, що виникли при повторному проходженні, врегульовані вже новою редакцією закону, прийнятою законодавцем самостійно, до визнання пункту 6 неконституційним. Ні пункт 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ (про персональне попередження), ні пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII зі змінами (неконституційність якого встановлена окремим Рішенням КСУ від 18.12.2024) не застосовувалися і не могли застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки в межах саме цих правовідносин ані рішення кадрової комісії, ані оскаржуваний наказ про звільнення позивача взагалі не містять посилань на ці норми - вони ґрунтуються на самостійній підставі, передбаченій пунктом 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ у чинній на момент звільнення редакції. Тому визнання неконституційними названих положень попередньої редакції закону не поширюється на правову підставу звільнення позивача та не впливає на законність оскаржуваного наказу.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у зв`язку з ненабранням позивачем прохідного балу за результатами іспиту кадрова комісія правомірно прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, а Генеральний прокурор на його підставі, керуючись підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, обґрунтовано прийняв наказ від 29.09.2023 № 1135ц про звільнення позивача.

Спірний наказ виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому підстави для його скасування відсутні.

Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні від вимоги про скасування наказу, задоволенню також не підлягають.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову, ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи, яким надано належну юридичну оцінку із правильним застосуванням норм матеріального права, за винятком помилкового посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, яке підлягає виключенню з її мотивувальної частини.

Натомість суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, дійшовши помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, суд касаційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин уважає за необхідне урахувати вже сформовані Верховним Судом за подібних правовідносин висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За частиною першою статті 351 КАС України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, зважаючи на приписи статті 351, 350 КАС України, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII як на підставу зазначену в оскаржуваному наказі про звільнення належить змінити, виключивши посилання на ліквідацію чи реорганізацію органів прокуратури, в іншій частині судове рішення апеляційної інстанції слід залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд