ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/2022/25

1. Керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (прокурор) в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтаж" про стягнення 13 350 562,33 грн, з них: пені - 8 388 779,61 грн та штрафу - 4 961 782,73 грн.

2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 30.05.2024 № 73.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 (суддя Алєєва І. В.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтаж" на користь Військової частини НОМЕР_2 пені у сумі 1 265 043,84 грн; у решті позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідач порушив договірні зобов`язання в частині дотримання строків поставки продукції, що є підставою для покладення на нього обов`язку сплатити пеню, яка за перерахунком суду, становить 2 530 087,69 грн. При цьому, скориставшись наданим частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України правом, суд першої інстанції зменшив на 50% розмір пені до 1 265 043,84 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення штрафу у сумі 4 961 782,73 грн, суд першої інстанції виходив з того, що за своєю правовою природою заявлена до стягнення сума штрафу є помісячною пенею, тому задоволення позову в цій частині призведе до подвійного застосування до боржника одного виду юридичної відповідальності, що буде суперечити положенням статті 61 Конституції України.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 (судді: Сибіга О. М. - головуючий, Тищенко О. В., Гончаров С. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 скасовано; позов залишено без розгляду.

Постанову мотивовано тим, що прокурор фактично звертається до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва, що не відповідає висновку про заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, оскільки Військова частина НОМЕР_2 за своєю організаційно-правовою формою є державною установою та у спірних правовідносинах ця установа діяла як господарюючий суб`єкт, а не як суб`єкт владних повноважень, а тому пред`явлення позову в інтересах останнього є неправомірним і виходить за межі повноважень прокурорського представництва, що є підставою для залишення позову без розгляду.

5. У касаційній скарзі заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025, а справу № 910/2022/25 передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 2, 7, 11, 53, 73, 76-79, 86, 236, 237, 277 ГПК України, неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин - статтю 17 Конституції України, статті 1, 3, 14, 15 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1, 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статті 1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Сила України" в їх системному взаємозв`язку з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19, Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 910/15473/23, від 12.03.2025 у справі № 278/1999/17, від 19.12.2024 у справі № 910/20125/23, від 21.06.2023 у справі № 369/5244/20.

Скаржник наголошує на тому, що позов у цій справі пред`явлений прокурором саме в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , яка укладаючи договір № 73 на закупівлю військового майна, володіючи, користуючись і розпоряджаючись державними коштами, контролюючи їх належне та своєчасне використання, виконання поставлених перед нею завдань, по суті реалізує управлінські функції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтаж" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі № 910/2022/25 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 02.12.2025.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2025 зупинено касаційне провадження у справі № 910/2022/25 до закінчення перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі № 910/6530/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.07.2026 прийнято постанову у справі № 910/6530/24, яку було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21.07.2026.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.08.2026 поновлено провадження за касаційною скаргою заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 у справі № 910/2022/25, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 08.09.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 30.05.2024 між Військовою частиною (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтаж" (виконавець) укладено договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 73, за умовами якого:

- виконавець зобов`язується поставити та передати у 2024 році замовнику обладнання і предмети довгострокового користування в кількості, строки і за ціною, зазначеною у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1), а замовник прийняти та оплатити таку продукцію (код ДК № 021:2015 31440000-2 - Акумуляторні батареї) (пункт 1.1);

- ціна договору становить 21 171 422,60 грн (пункт 3.1);

- строк поставки продукції, передбаченої специфікацією, встановлюється до 30.06.2024 включно (пункт 5.1).

10. До договору від 30.05.2024 № 73 підписано специфікацію (додатком 1 до договору), в якій визначено найменування, кількість, ціну та строки поставки продукції.

11. На виконання умов договору від 30.05.2024 № 73 відповідач поставив, а позивач прийняв продукцію на загальну суму 12 408 818,40 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 13.06.2024 № 231 на суму 1 696 389,68 грн, від 02.07.2024 № 248 на суму 1 788 248,88 грн, від 12.08.2024 № 309 на суму 1 724 217,60 грн, від 13.09.2024 № 348 на суму 1 727 238,60 грн, від 05.11.2024 № 420 на суму 1 889 760,00 грн, від 07.11.2024 № 426 на суму 1 889 760,00 грн, від 15.11.2024 № 444 на суму 1 693 203,64 грн.

12. Прокурор зазначає, що продукцію за видатковою накладною від 13.06.2024 № 231 на суму 1 696 389,68 грн поставлено у визначений договором строк, продукцію за видатковими накладними: від 02.07.2024 № 248 на суму 1 788 248,88 грн, від 12.08.2024 № 309 на суму 1 724 217,60 грн, від 13.09.2024 № 348 на суму 1 727 238,60 грн, від 05.11.2024 № 420 на суму 1 889 760,00 грн, від 07.11.2024 № 426 на суму 1 889 760,00 грн, від 15.11.2024 № 444 на суму 1 693 203,64 грн поставлено не у визначені договором строки та не у повному обсязі. Продукцію на суму 8 762 604,20 грн відповідачем не поставлено.

13. Посилаючись на порушення відповідачем умов договору від 30.05.2024 № 73 в частині дотримання строків поставки продукції, прокурор нарахував та заявив до стягнення на підставі пункту 7.2.1 договору штрафні санкції (пеню та штраф) у сумі 13 350 562,33 грн, з них: пені - 8 388 779,61 грн та штрафу - 4 961 782,73 грн.

14. Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що порушення строків поставки продукції відбулося з незалежних від відповідача обставин. З огляду на викладене відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій до 1,00 грн.

15. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

17. Предметом касаційного перегляду є постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025, якою рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 було скасовано, а позов прокурора залишено без розгляду.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норми процесуального права, а саме статті 2, 7, 11, 53, 73, 76-79, 86, 236, 237, 277 ГПК України, неправильне застосування норми матеріального права до спірних правовідносин - статтю 17 Конституції України, статті 1, 3, 14, 15 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1, 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", статті 1, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Сила України" в їх системному взаємозв`язку з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19, Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 910/15473/23, від 12.03.2025 у справі № 278/1999/17, від 19.12.2024 у справі № 910/20125/23, від 21.06.2023 у справі № 369/5244/20.

20. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам прокурора, зазначає, що касаційне провадження в цій справі зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/6530/24. Тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України враховує під час розгляду касаційної скарги заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24.

21. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24 сформувала, зокрема, такі висновки:

"8.3. Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» (чинного на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судових рішень) та ГПК України.

…8.7. Крім того, Конституційний Суд України в пунктах 4.1, 4.2 свого рішення від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024 (59/24) зазначив, що представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави. Конституційний Суд України наголосив, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

8.8. У пункті 7.1 зазначеного рішення Конституційний Суд України також роз`яснив, що визначити законами України вичерпний перелік інтересів держави, які потребують захисту прокурорів у межах функції прокуратури, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, практично неможливо. Інакше виник би ризик того, що окремі інтереси держави, які об`єктивно потребують утручання прокурора, залишаться незахищеними через відсутність їх у такому переліку.

Водночас Закон покладає на прокурора обов`язок під час звернення до суду в таких інтересах самостійно визначати та обґрунтовувати підстави для представництва (абзац другий частини третьої, абзац перший частини четвертої статті 23). Умовою такого представництва визначено порушення або загрозу порушення інтересів держави, що зумовлює обов`язок прокурора також указувати в позовній заяві, у чому саме вони полягають. Крім того, Закон передбачає, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для цього (абзац другий частини четвертої статті 23). Тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, звертаючись до суду з відповідним позовом, покладено на суд.

8.9. Об`єднана палата зазначає, що випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

…8.16. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 року у справі № 905/1907/21).

…8.32. Відповідно до частин першої, третьої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

8.33. Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

8.34. З аналізу пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) слідує, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

8.35. Із системного аналізу положень статей 1, 3 Закону України «Про Збройні Сили України», статті 1 Закону України «Про оборону України» та пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ вбачається, що до суб`єктів владних повноважень належать, зокрема, органи військового управління та їх посадові особи під час здійснення публічно-владних управлінських функцій. Військові частини відповідно до законодавства входять до організаційної структури Збройних Сил України та є складовими військового формування, на яке покладено виконання завдань у сфері оборони держави.

8.36. За визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України «Про оборону України» органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Військові частини відповідно до законодавства входять до організаційної структури Збройних Сил України та є складовими військового формування, на яке покладено виконання завдань у сфері оборони держави.

Система управління ресурсами у сфері оборони - інтегрована система забезпечення узгодженого функціонування процесів оборонного планування, бюджетного планування, створення, утримання та розвитку спроможностей сил оборони, управління якістю, планування та здійснення оборонних закупівель у сфері оборони відповідно до сучасних принципів, підходів та стандартів держав - членів НАТО.

8.37. Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань, зокрема, виступає, відповідно до визначених Генеральним штабом Збройних Сил України потреб, вимог та пріоритетів, державним замовником при здійсненні оборонних закупівель, а також на поставку матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву Збройних Сил України (частина перша, абзац восьмий частини другої статті 10 Закону України «Про оборону України»).

…8.43. Об`єднана палата зазначає, що дійсно відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

8.44. У статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» зазначено:

- господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом;

- до господарської діяльності у Збройних Силах України належить діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України з оборонних закупівель, пов`язана із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом, яким в установленому законодавством порядку надані повноваження на право здійснення імпорту товарів військового призначення і товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю;

- господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом;

- Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, узгодженим з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, затверджує види військового майна, яке не підлягає приватизації.

8.45. У статті 414 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судових рішень (далі - ГК України) зазначено, що у Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність. Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених Законом.

8.46. Об`єднана палата виходить із того, що буквальне тлумачення положень Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» не дає підстав для безумовного застосування поняття «суб`єкт господарської діяльності», яке застосовується до військових частин у наведених вище випадках, до спірних правовідносин, заснованих на здійсненні оборонних закупівель, у яких військова частина виступила державним замовником та розпорядником бюджетних коштів у розумінні бюджетного законодавства.

…8.48. Водночас, як зазначено вище, військова частина не належить до органів військового управління та не має статусу суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ.

8.49. Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, яке є головним розпорядником бюджетних коштів для військових частин, забезпечує відповідно до законодавства виконання функцій уповноваженого органу з державного гарантування якості, головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель та державного замовника у сфері оборони; з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами.

…8.51. Об`єднана палата, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025, погоджується, що за умов воєнного стану питання забезпечення функцій з обороноздатності країни під час здійснення оборонних закупівель можуть мати виняткове значення, зумовлюючи підстави для представництва прокурором Міністерства оборони України у спірних правовідносинах, і прокурор має їх обґрунтовувати.

8.52. Щодо ВЧ НОМЕР_3 , то Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ВЧ НОМЕР_3 зазначив, що ВЧ НОМЕР_3 є стороною спірних договорів, і саме з цим пов`язаний її статус суб`єкта владних повноважень. Однак доводи прокурора спростовуються наведеним вище законодавством, яке не передбачає здійснення військовою частиною функцій органу владних повноважень як сторони зобов`язальних правовідносин, такі функції здійснюються Міністерством оборони України при організації своєї діяльності у сфері закупівель, у тому числі, й при укладенні договорів військовими частинами, як розпорядниками державного бюджету третього рівня.

8.53. З наведених вище мотивів, об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/4017/24 про те, що військова частина Збройних сил України не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень, а є суб`єктом господарської діяльності.

8.54. Тож суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про залишення без розгляду позову, який поданий прокурором в інтересах військової частини".

22. З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу № 910/2022/25, дійшов обґрунтованого висновку, що Військова частина НОМЕР_1 за своєю організаційно-правовою формою є державною установою та у спірних правовідносинах ця установа діяла як господарюючий суб`єкт, а не як суб`єкт владних повноважень.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про залишення без розгляду позову, який поданий прокурором в інтересах військової частини.

23. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

24. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

25. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

26. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

27. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку із чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат

28. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд