ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 307/4428/22

1. Описова частина

У листопаді 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (далі - КУ «Управління спільною власністю територіальних громад»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Центральна районна аптека № 14 Закарпатського обласного виробничого об`єднання «Фармація» (далі - КП «Центральна районна аптека № 14 ЗОВО «Фармація»), у якому просила суд визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № 05-07-01/88, укладений 19 серпня 2022 року між КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що впродовж 15 років вона орендує спірне комунальне нерухоме майно - приміщення аптеки № 29 площею 100,25 кв. м, що розташовано на АДРЕСА_1 . Вказане майно вона орендує на підставі договору оренди, укладеного 12 січня 2007 року з КП «Центральна районна аптека № 14 м. Тячів ЗОВО «Фармація», строк оренди за яким мав сплинути тільки 30 квітня 2023 року. Однак до закінчення вказаного строку та в порушення умов договору, без дострокового припинення договору, без вилучення нерухомого майна з користування у передбаченому законом порядку, без оцінки поліпшень, без складання акта, КП «Управління спільною власністю територіальних громад» (орендодавець) передало орендоване нею нерухоме майно ОСОБА_2 .

Стверджує, що в момент первісної передачі в оренду приміщень аптеки № 29 їх загальна площа становила 196,95 кв. м, та за рахунок поліпшень, здійсених нею (позивачкою), збільшена до 467,16 кв. м. Орендодавець, передаючи майно в оренду ОСОБА_2 , не встановив вартість поліпшень, на відшкодування яких позивачка має право відповідно до вимог статті. 598 ЦК України та умов пункту 7.3 договору оренди.

Крім цього, стверджує, що спірне нерухоме майно передано в подальшу оренду з порушенням виключної компетенції громади та обласної ради, неналежним суб`єктом з управління комунальним майном, на підставі підзаконних актів та рішень, які суперечать закону, всупереч встановленому порядку щодо процесу передачі майна в оренду, незважаючи на чинний договір оренди з нею (позивачкою), з повідомленням недостовірної інформації про спірне майно та з порушенням вимог до організації та проведення електронного аукціону.

Вказує на те, що функцію управління комунальним майном Закарпатської області може здійснювати виключно орган місцевого самоврядування або його органи - структурні підрозділи, повноваження з управління комунальним майном не можуть бути делеговані КП «Управлінню спільною власністю територіальних громад».

Майно спільної власності територіальних громад Закарпатської області не може перебувати на праві оперативного управління установи, оскільки щодо такого майна може здійснюватися управлінська функція. Комунальна установа вправі здійснювати функції орендодавця винятково відносно майна, що передано безпосередньо їй на праві оперативного управління, яке за розміром не перевищує 200 кв. м.

Також стверджує про порушення порядку вилучення спірного майна у попереднього балансоутримувача, оскільки рішення Закарпатської обласної ради «Про вилучення та передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (комунальної власності області)» від 13 грудня 2018 року № 1368 не містить відомостей про те, що спірна будівля аптеки № 29, загальною площею 447,76 кв. м, вилучалася у КП «Центральна районна аптека № 14 м. Тячів ЗОВО «Фармація» та була передана на баланс комунальної установи.

Вважає, що на момент прийняття спірних рішень будівля аптеки перебувала в її законному строковому платному користуванні до 30 квітня 2023 року у зв`язку відсутністю у будь-якої із сторін на момент сплину визначеного договором строку користування майном (2 роки 11 місяців) заперечень щодо продовження оренди на тих самих умовах.

Вважає, що оспорюваним договором порушено її переважне право на продовження договору у порядку статті 18 Закону України № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна», а також порядок зміни сторони (кредитора) в орендному зобов`язанні, оскільки орендареві не було доведено про зміну орендодавця та порушено положення статті 770 ЦК України та статті 23 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» щодо переходу до нового власника прав і обов`язків за договором оренди та збереження договору оренди для нового власника.

Позивач також вказує, що відповідачем було порушено порядок визначення розміру орендної плати, розміру гарантійного внеску, а рішення компетентного органу про визначення переможця аукціону та про укладення оскаржуваного договору не приймалося. Вказуючи на поновлення на посаді колишнього начальника КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Боршовської О. В. на підставі рішення суду, ухваленого у цивільній справі № 308/5864/18, вважає неповноважним нового керівника цієї комунальної установи.

Посилаючись на положення статей 203, 215, 228 ЦК України, просить визнати недійсним договір оренди нерухомого майна № 05-07-01/88, укладений 19 серпня 2022 року між КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ОСОБА_2 .

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна аптеки № 29 від 19 серпня 2022 року № 05-07-01/88, укладений між КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ОСОБА_2 , в частині орендованого ФОП ОСОБА_1 приміщення площею 100,25 кв. м, розташованого на першому поверсі будівлі аптеки АДРЕСА_1 .

У решті пред`явлених до КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ОСОБА_2 позовних вимог відмовлено.

Стягнуто солідарно з КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 2 481 грн витрат з оплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано встановленими судом обставинами щодо пролонгації договору оренди та його дії на час укладення договору з ОСОБА_2 , а також доведення матеріалами справи факту перебування майна на балансі КП ЦРА №14 ЗОВО «Фармація» та його передачі відповідачу під час дії договору оренди від 12 січня 2007 року, що свідчить про порушення прав позивачки як орендаря такого приміщення за цим договором.

Так, відповідно до пункту 2.2 договору строк користування приміщенням площею 100,25 кв. м слід обчислювати відповідно до акта прийому передачі об`єкта оренди в повному об`ємі, який підписаний сторонами договору, саме з 30 вересня 2008 року, та який сплив 30 квітня 2023 року.

Оспорюваний договір оренди укладено в період дії договору оренди, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та КП «Центральна районна аптека № 14 ЗОВО «Фармація» 30 травня 2020 року - 30 квітня 2023 року.

Разом з цим таке право належить ФОП ОСОБА_1 лише щодо частини орендованого нею приміщення площею 100,25 кв. м, розташованого на першому поверсі (під літ. «А»), а тому позовні вимоги щодо оскарження договору оренди решти переданого КУ «Управління спільною власністю територіальних громад», ОСОБА_2 площі майна, задоволенню не підлягають.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 березня 2025 року) апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Батрин С. В., залишено без задоволення. Апеляційні скарги КУ «Управління спільною власністю територіальних громад», ОСОБА_2 та Закарпатської обласної ради задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що строк дії договору оренди завершився 30 листопада 2009 року, і з урахуванням умов договору такий було неодноразово продовжено до 31 липня 2021 року включно.

Після 01 липня 2020 року внесення змін до договорів оренди, укладених до набрання чинності Законом України №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року «Про оренду державного та комунального майна» (введено в дію 01 лютого 2020 року), у частині продовження строку їх дій не вноситься, а по закінченню терміну, на який їх було укладено, продовжуються або переукладаються виключно на умовах та порядку, визначених чинним законодавством.

Отже, наступне продовження договору оренди є неможливим та відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець зобов`язується розмістити в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду та провести процедуру аукціону на право оренди майна або передати об`єкт в оренду без проведення аукціону.

Беручи до уваги норми чинного законодавства України та строк дії власності територіальних громад сіл, селищ, міст області право позивачки користуватися спірним нерухомим майном закінчилося з 01 серпня 2021 року.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при обчисленні строку дії оренди, це призвело до неправильного вирішення справи за відсутності порушеного права позивачки, що є підставою для відмови у позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 квітня 2025 року представник заявника ФОП ОСОБА_1 - адвокат Батрин С. В., засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 28 квітня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Тітов М. Ю. та судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., поновлено ФОП ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи з Тячівського районного суду Закарпатської області, відмовлено представнику ФОП ОСОБА_1 - адвокату Батрину С. В. у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року.

20 травня 2025 року справа № 307/4428/22 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 28 травня 2026 року у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 травня 2026 року) визначено суддю-доповідача - Черняк Ю. В.↗ та суддів, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.↗, Луспеника Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Батрин С. В., просить постанову Волинського апеляційного суду від 07 серпня 2025 року скасувати, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року змінити, задовольнивши позов повністю.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/14, від 14 листопада 2018 року в справі № 161/3245/15-ц, від 27 листопада 2018 року в справі № 905/1227/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17, від 25 травня 2021 року в справі № 461/9578/15-ц, від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц, від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 06 жовтня 2021 року в справі № 907/720/20, від 09 листопада 2021 року в справі № 908/2637/20, від 01 грудня 2021 року в справі № 916/647/21, від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20, від 13 грудня 2022 року в справі № 916/4073/21, від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 29 березня 2023 року в справі № 563/376/22-ц, від 12 квітня 2023 року в справі № 917/565/22, від 22 січня 2025 року в справі № 183/774/17, від 18 лютого 2025 року в справі № 260/5061/22, від 09 квітня 2025 року в справі № 760/34352/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Закарпатська обласна рада всупереч Конституції та Законам України, інтересам громади та позивачки, делегувала виключні повноваження на управління комунальним майном та передачу його в наступну оренду господарюючому суб`єкту КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» (який не є органом місцевого самоврядування).

Передача майна у наступну оренду стороннім до договору суб`єктом є дією на припинення сталої господарської діяльності позивачки, її конституційного права, яке є єдиним джерелом отримання доходів родини; фінансові втрати від таких наслідів підкреслювалися вище та є істотними. Майно, без попереднього припинення договору, самоправно передане неповноважним суб`єктом у користування іншій особі, на унеможливлення користування ним, і процедури відшкодування вартості невід`ємних покращень.

Апеляційний суд вийшов за межі предмету спору та визначив припиненим правовідношення оренди між позивачкою та КП (за первісним договором оренди), без наявності спору про викладене, та позовних вимог у цій або інших справах.

Посилання позивачки на норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а також статтю 287 ГК України, статтю 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» суди не оцінювали.

Суд не оцінював жоден з наведених нами доводів та доказ на обгрунтування недійсності правочину та не надавав оцінку аргументам на користь його нікчемності.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 19 травня 2025 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Романюк О. П. заперечує проти доводів представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката БатринаС. В., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року - без змін.

29 травня 2025 року КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2025 року.

У липні 2025 року ФОП ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про закриття провадження (з додатками) у справі з тих підстав, що стороною оспорюваного договору є ФОП ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 січня 2007 року в м. Ужгород між КП «Центральна районна аптека № 14 м. Тячів ЗОВО «Фармація», в особі завідуючої Олексієнко Г. І., що діє на підставі статуту, та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності теритріальних громад сіл, селищ, міст області. Договір погоджено генеральним директором ЗОВО «Фармація» Стец А. О. та начальником управління з питань майна комунальної власності Закарпатської ОДА Діхтяр С.А. (т. 1, а. с. 28).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І договору предметом договору є окреме індивідуальне майно приміщення аптеки АДРЕСА_1 площею 100,25 кв. м, розміщене на першому поверсі (будинку, приміщення будівлі), що знаходиться на балансі КП Центральна районна аптека №14 м. Тячів ЗОВО «Фармація», вартість якого визначена згідно з актом оцінки (47 630,79 грн) та яке орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування. Вказане майно передане в оренду з метою здійснення роздрібної торгівлі медичними та ортопедичними виробами (80,75 кв. м) та косметикою (19,5 кв. м).

Згідно з пунктом 2.2 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно з пунктом 10.1 розділу 10 договору сторони погодили строк укладення договору на два роки і одинадцять місяців, що діє з 01 січня 2007 року. Пунктом 10.6 договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 10.7 договору оренди реорганізація орендодавця чи орендаря або перехід права власності на орендоване майно третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Згідно з актами прийому-передачі майна від 30 травня 2007 року № 1, укладеними на виконання договору оренди від 12 січня 2007 року, КП ЦРА № 14 м. Тячів в особі завідувача Олексієнко Г. І. здав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв приміщення аптеки № 29 площею 41,6 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 33).

Згідно із актами прийому-передачі майна № 2 від 30 вересня 2008 року, укладеними на виконання договору оренди від 12 січня 2007 року, КП ЦРА № 14 м. Тячів в особі завідувача Олексієнко Г. І. здав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв приміщення аптеки № 29 площею 58,65 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 34).

Відповідно до пункту 10.8 договору оренди підставою для припинення договору оренди визначено закінчення строку, на який його було укладено.

З наявних в матеріалах справи квитанцій вбачається, що ФОП ОСОБА_1 з листопада 2021 року до жовтня 2022 року відповідно до розрахунку орендної плати (т. 1, а. с. 32) здійснювала оплату за користування орендованим майном (т. 1, а. с. 32, 56-77).

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» будівля аптеки № 29 була визначена об`єктом з передачі в оренду комунального майна на електронному аукціоні № LLE001-UA-20211020-59665, який відбувся 16 листопада 2021 року.

За результати електронного аукціону переможцем визначено ОСОБА_3

30 листопада 2021 року між переможцем аукціону та КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» було укладено договір оренди будівлі аптеки № 29, загальною площею 447,76 кв. м. (т. 1, а. с. 183).

Відповідно до угоди, укладеної 30 червня 2022 року між КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ОСОБА_3 , договір оренди комунального майна області № 05-07-01/153 від 30 листопада 2021 року достроково розірвано (т. 1, а. с. 196).

27 липня 2022 року проведено новий аукціон № LLE001-UA-20220720-25830.

Протоколом № 312 засідання комісії з питань оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, утвореної наказом КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» від 27 липня 2020 року № 54, 18 липня 2022 року затверджено умови оренди, у тому числі додаткові щодо будівлі, аптеки № 29, загальною площею 447,76 кв. м на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 201-208).

Протоколом № 317 засідання комісії з питань оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, утвореної наказом КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» від 27 липня 2020 року № 54, 01 серпня 2022 року відмовлено у затвердженні протоколу електронного аукціону № LLE001-UA-20220720-25830 від 27 липня 2020 року щодо передачі в оренду будівлі аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв. м на АДРЕСА_1 у зв`язку з відмовою від підписання переможцем електронного аукціону ОСОБА_4 протоколу (т. 1, а. с. 219-223).

19 серпня 2022 року КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» укладено договір оренди № 05-07-01/88 за результатами електронного аукціону № LLE001-UA-20220720-25830 з іншим учасником, який подав наступну за величиною цінову пропозицію - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 224-235).

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди комунального майна області (майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області) від 19 серпня 2022 року № 05-07-01/88, укладеного за результатами електронного аукціону згідно з протоколом електронного аукціону від 01 серпня 2022 року № LLE001-UA-20220720-25830, ОСОБА_2 передано в строкове платне користування будівлю аптеки № 29, загальною площею 447,76 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та 19 серпня 2022 року сторонами цього договору підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя стаття 124 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21).

Разом з тим у статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до пунктів 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами-підприємцями.

Критеріями належності справи до господарського судочинства, за загальними правилами, є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

За змістом статті 42 Конституції України та статті 50 ЦК України кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 42 ГК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час звернення до суду) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 ГК України).

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19)).

Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам собою не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) та інші.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).

Отже, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції».

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2021 року у справі № 532/53/20 виснував, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є відкритими і доступ до них є вільним.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається:

згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (та підтверджено, зокрема, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2026 року у справі № 907/864/25) ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем з 12 жовтня 2021 року, види діяльності:

46.77 оптова торгівля відходами та брухтом;

38.11 Збирання безпечних відходів;

38.21 Оброблення та видалення безпечних відходів;

38.32 Відновлення відсортованих відходів;

39.00 Інша діяльність щодо поводження з відходами;

49.41 Вантажний автомобільний транспорт;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.;

46.62 Оптова торгівля верстатами.

Підприємницька діяльність ОСОБА_2 станом на час розгляду справи судами не припинена.

У цій справі предметом спору є вимога ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 05-07-01/88 від 19 серпня 2022 року, укладеного між КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та фізичною особою ОСОБА_2

20 січня 2023 року представник КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» подав до місцевого суду клопотання про направлення цієї цивільної справи для розгляду за виключною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області з огляду на те, що між комунальною установою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № l/01 до договору оренди комунального майна області (майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області) № 05-07-01/88, якою змінено умови спірного договору оренди шляхом заміни сторони - ОСОБА_2 на ФОП ОСОБА_2 (а.с. 27-28, т.2).

У підготовчому засіданні 12 травня 2023 року в Тячівськогому районному суді Закарпатської області у справі, що переглядається, представник відповідача Симодейка В. М. підтримав заявлене клопотання про направлення справи за підсудністю та вказував про участь ОСОБА_2 в аукціоні щодо спірного майна саме в якості ФОП, а не фізичної особи.

У зв`язку з ненаданням доказів на підтвердження обставин, на які відповідачі посилалися у клопотанні, ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника КУ «Управління спільною власністю територіальних громад».

Разом з цим, в апеляційній скарзі на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Батрин С. В., серед інших порушень при укладені оспорюваного договору вказував на неможливість укладення відповідачем договору з КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» у статусі фізичної особи. Сторона позивача вказувала на укладення сторонами вказаного правочину додаткової угоди про внесення змін до договору оренди, яким його стороною визначили не ОСОБА_2 , а ФОП ОСОБА_2 , на підставі його заяви від 05 січня 2023 року (протокол комісії КУ № 1 від 11 січня 2023 року, додаткова угода від 12 січня 2013 року).

Надалі аналогічні відомості позивачка зазначала у відзивах на апеляційній скарги інших учасників цієї справи.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа (№ 907/864/25) за позовом ФОП ОСОБА_1 до КУ «Управління спільною власністю територіальних громад», ФОП ОСОБА_2 про:

- визнання недійсними результатів електронного аукціону № LLE001-UA-20220720-25830, що відбувся 27 липня 2022 року щодо будівлі аптеки № 29 загальною площею 447,76 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (протокол електронного аукціону від 01 серпня 2022 року № LLE001-UA-20220720-25830);

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 19 серпня 2022 року № 05-07-01/88, сторонами якого є КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ФОП ОСОБА_2 , укладеного щодо будівлі аптеки № 29 з усіма змінами, доповненнями та додатками.

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що на момент проведення спірного аукціону вона була орендарем відповідного приміщення на підставі договору оренди, строк дії якого неодноразово продовжувався. На думку позивачки, передача цього приміщення іншій особі (ФОП ОСОБА_2 ) за результатами аукціону та укладення нового договору оренди порушили її права та законні інтереси як чинного орендаря. Посилаючись на положення статей 203, 215, 228 ЦК України просила позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30 червня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмолено.

Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2026 року постанову Західного апеляційного господарського суду від 30 червня 2026 року у справі № 907/864/25 скасовано; справу № 907/864/25 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

У справі, що переглядається наразі, ОСОБА_2 , звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року, вказував на те, що позовна заява ФОП ОСОБА_1 підсудна господарському суду.

Суд апеляційної інстанції зазначені доводи залишив поза увагою.

На думку колегії суддів, з урахуванням викладеного вище, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що предметом спору у цій справі є незаконні, на думку позивачки, дії відповідача - КУ «Управління спільною власністю територіальних громад», щодо передачі в оренду ФОП ОСОБА_2 спірного приміщення аптеки для здійснення останнім господарської діяльності (комерційного використання).

Отже, характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчить про те, що він пов`язаний з укладенням відповідачами спірного договору для здійснення господарської діяльності, спір пов`язаний із оспорюванням дій юридичної особи щодо надання фізичній особі - підприємцю у користування нерухомого майна. Тобто позовні вимоги стосуються прав та інтересів фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» та ФОП ОСОБА_1 саме як учасників господарських відносин.

Враховуючи обставини цієї справи, спір між ФОП ОСОБА_1 та, зокрема ОСОБА_2 , який є фізичною особою - підприємцем, і комунальними установами та підприємствами щодо передачі в оренду приміщення аптеки для комерційного використання є господарсько-правовим, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Оскільки справу належить розглядати господарським судом, то Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду не має повноважень переглядати справу по суті.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду