ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/2648/25

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2025 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транском Строй" (далі - Відповідач, Товариство), в якому просив стягнути з останнього 4 659 505, 60 грн, з яких: 571 537, 28 грн заборгованості з орендної плати та 4 087 968, 32 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Департамент стверджував про те, що Товариство не виконало свого обов`язку щодо повернення орендованого приміщення після ухвалення Господарським судом Одеської області рішення від 06.03.2024 у справі № 916/4219/23 про розірвання, укладеного між сторонами договору оренди. У зв`язку з невиконанням в добровільному порядку вказаного рішення, Відповідач був виселений з орендованого приміщення у примусовому порядку, про що державним виконавцем складено акт від 09.04.2025. Таким чином, оскільки Товариство не звільнило орендоване приміщення до 09.04.2025, Департамент нарахував йому відповідну орендну плату станом на 08.04.2024.

3. Водночас, оскільки згадане судове рішення набрало законної сили ще 09.04.2024, а примусове виселення Відповідача відбулось лише 09.04.2025, то Департамент в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нарахував Товариству й неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення у період з 09.04.2024 по 09.04.2025.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4. Розглядаючи заявлений позов, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать будівлі складської бази загальною площею 780,9 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, буд. 27-б.

5. 26.03.2018 Департамент (як орендодавець) і Товариство (як орендар) уклали договір оренди нежитлового приміщення № 2-18/4 (далі - Договір), в п. 1.1 якого домовились, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування вказані нежилі будівлі та споруди, загальною площею 780,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-Б.

5.1. Згідно з п. 1.3 Договору, термін його дії - з 26.03.2018 до 26.02.2021.

5.2. Пунктом 2.2 Договору встановлено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць - 77 000,00 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

5.3. Відповідно до п. 3.4 Договору, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду приміщення, згідно з п. 1.1. цього договору, за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

5.4. Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди (п. 4.7 Договору).

5.5. У випадку припинення дії цього договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення (п. 4.10. Договору).

5.6. Відповідно до п. 7.11. Договору його дія припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

6. 25.04.2019 сторони підписали акт прийому-передачі нежилих будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-Б.

7. 31.01.2020 Департамент і Товариство уклали додатковий договір № 1 про внесення змін до Договору, згідно з умовами якого сторони дійшли згоди пункт 1.3 розділу "Предмет договору" доповнити наступним: "1.3 Продовжити термін дії цього Договору на 2 роки 11 місяців, а саме з 31 січня 2020 року до 31 грудня 2022 року". Інші умови договору залишено без змін.

8. У зв`язку з неналежним виконанням Товариством своїх зобов`язань за Договором, Департамент звертався до Господарського суду Одеської області з позовом про розірвання Договору, виселення Відповідача та стягнення з останнього заборгованості з орендної плати.

9. Господарський суду Одеської області рішенням від 06.03.2024 у справі № 916/4219/23 позов Департаменту задовольнив частково. Ухвалив розірвати Договір, виселити Товариство з орендованих приміщень та стягнути з нього заборгованість з орендної плати в сумі 1 299 880, 10 грн (за період з березня 2022 до 10.08.2023) і пеню в розмірі 165 579, 54 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовив.

10. 23.04.2024 місцевий суд видав відповідні накази на виконання ухваленого рішення.

11. Після набрання судовим рішенням законної сили 09.04.2024, Департамент подав до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

12. 09.12.2024 було відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 916/4219/23 від 06.03.2024 щодо виселення боржника з орендованих приміщень.

13. 09.04.2025 державний виконавець склав акт про те, що при виході за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-Б боржника виявлено не було; об`єкти, що зазначені в виконавчому документі, боржником не експлуатуються; майна боржника не виявлено.

Натомість, об`єкти, зазначені у виконавчому документі, експлуатуються Управлінням капітального будівництва ОМР, що підтверджується витягом з ДРРП на нерухоме майно та технічним паспортом на зазначений об`єкт. При цьому, частину приміщень, орендує ФОП Справка Сергій Вільямович на підставі договору оренди від 01.10.2009, а саме нежитлові приміщення №№ 2,3,4 літ. А загальною площею 128,3 кв.м. Зазначені обставини у повному обсязі підтверджуються особами, що були присутні при проведенні виконавчих дій (зокрема, представником стягувача).

14. У зв`язку з наведеним, 10.04.2025 державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 76743224 з примусового виконання рішення суду у справі № 916/4219/23 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" - у зв`язку з його фактичним виконанням.

15. Враховуючи те, що рішенням суду у справі № 916/4219/23 був встановлений факт припинення дії Договору з 09.04.2024, а орендна плата в межах вказаної справи була стягнута за період з березня 2022 по 10.08.2023, Департамент звернувся до господарського суду з позовом у цій справі про стягнення з орендаря несплаченого залишку оренди, а також неустойки за неповернення орендованого майна.

16. Департамент надав розрахунок боргу, згідно з яким заборгованість з орендної плати за період з вересня 2023 до квітня 2024 становить 571 537, 28 грн, з чим Товариство погодилося.

17. Разом з тим, зазначаючи, що Відповідач прострочив повернення об`єкту оренди після припинення орендних правовідносин, Позивач також заявив вимогу про стягнення неустойки за період з 09.04.2024 до 09.04.2025, розмір якої становить 4 087 968, 32 грн.

18. Розрахунок неустойки Позивач здійснив у розмірі подвійної орендної плати, визначеної у п. 2.2 Договору - 77 000 грн з додаванням до базової орендної плати індексу інфляції та ПДВ.

19. При цьому, Позивач вказав, що з урахуванням Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 № 969-VІІІ "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" та на підставі заяви орендаря - Товариства від 04.08.2022, Департамент видав наказ від 17.08.2022 № 547 "Про перерахунок орендної плати у період воєнного стану за договором оренди від 26.03.2018 № 02-18/4 нежилих будівель та споруд, загальною площею 780,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-Б".

Цим наказом встановлено нараховувати Товариству орендну плату у розмірі 50% орендної плати (з урахуванням її індексації), встановленої Договором на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів після припинення чи скасування його дії.

20. Разом з цим, Позивач також зазначав, що під час розрахунку неустойки наказ № 547 від 17.08.2022 він не враховував, адже такий застосовується лише до нарахування орендної плати.

21. Крім того, суди також з`ясували, що листом № 3 від 18.04.2024 Відповідач надсилав Позивачу проєкт акта повернення з оренди майна та з метою узгодження дати та часу зустрічі уповноважених осіб для підписання акта, просив зв`язатись з директором ТОВ "Транском Строй", зазначивши свій контактний номер телефону.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

22. Виходячи з наведених обставин, розглянувши заявлений позов, Господарський суд Одеської області рішенням від 18.02.2026 задовольнив його частково. Стягнув з Товариства на користь Департаменту заборгованість з орендної плати у сумі 571 537, 28 грн та неустойку у сумі 50 000 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовив.

23. Рішення мотивував такими аргументами і обставинами.

23.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 06.03.2024 у справі № 916/4219/23, яке набрало законної сили 09.04.2024, ухвалив розірвати Договір та виселити Товариство із займаних приміщень.

23.2. Доказів самостійного повернення об`єкта оренди Відповідачем на користь Позивача матеріали цієї справи не містять. Відсутні у матеріалах справи й докази сплати Відповідачем орендної плати з вересня 2023 до квітня 2024 (до 08.04.2024 включно) у сумі 571 537, 28 грн. При цьому, Відповідач проти вказаних обставин та нарахованої суми заборгованості не заперечує, відтак позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.

23.3. Поряд з цим, з огляду на набрання 09.04.2024 законної сили рішенням суду у справі № 916/4219/23 та враховуючи положення п. 4.7 Договору оренди, Товариство було зобов`язане передати Департаменту відповідне приміщення до 24.04.2024 включно шляхом підписання акта про повернення.

23.4. Водночас примусове виселення відбулось лише 09.04.2025, тому Відповідач вважається таким, що прострочив свої зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди, що (як правомірно стверджує Позивач) відповідно до приписів частини другої статті 785 ЦК України є підставою для нарахування йому неустойки у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення у період з 09.04.2024 по 09.04.2025.

23.5. Разом з тим, при перевірці проведеного Позивачем розрахунку заборгованості, суд встановив, що Департамент безпідставно нарахував на орендну ставку суму ПДВ, а також необґрунтовано здійснив нарахування неустойки до 09.04.2025 включно, у зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок неустойки у цій справі та констатував, що правильною сумою такої неустойки у спірних правовідносинах є 1 531 553, 58 грн.

23.6. При цьому, суд взяв до уваги також, що Відповідач вживав заходи для повернення орендованого майна, тоді як Департамент не надав доказів на підтвердження здійснення ним будь-яких дій щодо прийняття об`єкта оренди у володіння та користування. Крім цього, відповідно до акта державного виконавця від 09.04.2025, останнім станом на зазначену дату встановлено відсутність боржника в орендованому приміщенні; об`єкти, що зазначені в виконавчому документі, боржником не експлуатувались; майна боржника не виявлено. Навпаки, було зафіксовано наявність іншого орендаря у спірних приміщеннях.

23.7. З урахуванням зазначеного, а також принципів справедливості, добросовісності та розумності, відсутності доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану Позивача в результаті дій саме Товариства, місцевий суд, виходячи зі своїх дискреційних повноважень, дійшов висновку про можливість зменшення неустойки, що підлягає стягненню з Відповідача до 50 000 грн, а тому задовольнив позовні вимоги щодо неустойки тільки у цій частині.

24. Переглянувши справу в апеляційному порядку, Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 01.07.2026 рішення господарського суду першої інстанції змінив, виклавши його мотивувальну частину, що стосується застосування індексу інфляції при здійсненні нарахування неустойки за частиною другою статті 785 ЦК України в редакції своєї постанови. В іншій частині рішення місцевого суду у цій справі залишив без змін.

25. Суд апеляційної інстанції погодився з більшістю висновків місцевого суду як по суті спору, так і в частині здійснених нарахувань та зменшення належної до стягнення неустойки. Проте, визнав помилковим незастосування судом першої інстанції індексу інфляції при здійсненні розрахунку останньої, що і мало наслідком зміну мотивувальної частини рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційна скарга

26. Не погодившись із судовими рішеннями, Департамент звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить в частині відмовлених позовних вимог (зменшення неустойки, визначення періоду її нарахування) їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

27. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив підстави, передбачені у пунктах 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

28. Обґрунтовуючи наявності означених підстав стверджує про те, що:

28.1. суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи частини третьої статті 551 ЦК України, частини другої статті 785 ЦК України, порушили положення статей 74, 76, 80, 236 ГПК України і таке застосування суперечить висновкам Верховного Суду щодо правильного застосування і дотримання вказаних норм у подібних правовідносинах, які викладено, зокрема, у постановах від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 (та ін), від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від 26.06.2025 у справі № 910/8009/24;

28.2. суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи частини другої статті 785 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо правильного застосування наведеної норми за обставин узгодження сторонами в договорі оренди строку повернення об`єкта оренди після припинення такого договору.

29. Обґрунтовуючи своє твердження, скаржник пояснює, що суди попередніх інстанцій належну до стягнення з Відповідача суму неустойки зменшили без будь-яких вагомих обґрунтувань, відповідних доказів, без врахування майнового стану та інтересів Позивача, а також без пояснень методики проведених розрахунків, що призвело до безпідставного надання переваги правам Відповідача.

30. Також суди не врахували, що після припинення Договору орендар втратив правову підставу для користування майном, а тому неустойку у спірних правовідносинах Позивач обґрунтовано нарахував з дня припинення цього договору (набрання законної сили рішенням суду про його розірвання), а не після 15-ти денного періоду, визначеного для повернення орендованого майна. Користування комунальним майном не може здійснюватися без будь-якої компенсації, відтак позиція судів у цій частині суперечить правовій природі орендних правовідносин.

31. Окремо скаржник зауважує на неправомірності процесуальних дій апеляційного господарського суду, який апеляційну скаргу Департаменту залишив без задоволення, проте рішення місцевого суду змінив.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

32. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. Водночас висловлює й власну незгоду із зміною судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду.

33. Під час касаційного провадження Верховний Суд бере до уваги доводи Відповідача щодо касаційної скарги Департаменту. Однак, у зв`язку із тим, що Товариство не є заявником касаційної скарги його аргументи щодо неправомірності висновків апеляційного суду суд касаційної інстанції залишає без розгляду.

34. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Бондар А. Г.) і Відповідача (Новак Л. А.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

36. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

37. За приписами частини першої статі 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

38. Водночас статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

39. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

40. Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

41. Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

42. Водночас неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

43. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

44. У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

45. З цією метою у частині третій статті 551 ЦК України законодавець встановив, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

46. Колегія суддів враховує, що судова практика щодо застосування вказаної норм ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- ЦК України передбачає право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій з підстав неспівмірності розміру таких санкцій з розміром збитків кредитора, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

47. Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

48. При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

49. Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

50. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

51. Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

52. З обставин цього спору вбачається, що така оцінка була проведена судами попередніх інстанцій, а відповідна мотивація викладена в судових рішеннях. Ця мотивація в цілому співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

53. Верховний Суд також констатує, що аргументи касаційної скарги загалом не містять у собі питань права чи правозастосування, а є лише намаганнями Позивача спонукати суд касаційної інстанції до здійснення нової оцінки установлених обставин справи і переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, проте, в силу вже згаданих вище приписів статті 300 ГПК України, Верховний Суд таких повноважень немає.

54. У цій частині колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, де судом виснувано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

55. Звертаючись до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, колегія суддів також нагадує, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

56. Звідси ніякої неузгодженості у питаннях застосування вказаного припису матеріального права між здійсненим судами у цій справі та Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник, немає. За цим підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України в ході здійснення касаційного провадження не підтвердилася.

57. Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

58. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

59. В свою чергу, статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

60. У п. 4.7 Договору сторони узгодили, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

61. Виходячи з наведеного, Верховний Суд висновує, що оскільки сторони Договору визначили конкретний строк виконання орендарем обов`язку щодо повернення майна після припинення його дії, прострочення такого обов`язку у розумінні статей 610, 612 та частини другої статті 785 ЦК України виникає після спливу погодженого сторонами строку. Саме по собі припинення договору оренди не є достатньою підставою для нарахування неустойки за період, протягом якого орендар відповідно до умов договору ще мав право належним чином виконати обов`язок з повернення майна.

62. Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли аналогічного висновку, хоча і не формулювали його саме таким чином. Тому, заявлена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України свого підтвердження в межах здійснення касаційного провадження у цій справі також не знайшла.

63. Щодо ж аргументів скаржника в частині вчинення судом апеляційної інстанції взаємовиключних процесуальних дій, то суд касаційної інстанції їх поділяє. Однак, виходячи з того, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, підстав для зміни чи відміни постанови суду апеляційної інстанції не вбачає.

64. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України).

65. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

66. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова відповідають проаналізованим правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані. Водночас подана Департаментом касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

67. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги несе скаржник.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд