ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/1831/25

1. У травні 2025 року керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), до Харківської державної зооветеринарної академії та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (далі - ТОВ "Мегаенерго Постач") про визнання недійсними додаткових угод до договору від 19.02.2021 № 23 про постачання електричної енергії споживачу, а саме: додаткової угоди від 23.04.2021 № 1; додаткової угоди від 30.07.2021 № 2; додаткової угоди від 28.08.2021 № 3; додаткової угоди від 30.08.2021 № 4; додаткової угоди від 13.10.2021 № 5; додаткової угоди від 18.10.2021 № 6; додаткової угоди від 23.10.2021 № 7; додаткової угоди від 28.10.2021 № 8; додаткової угоди від 10.11.2021 № 9; додаткової угоди від 29.11.2021 № 10; додаткової угоди від 03.12.2021 № 11.

Прокурор також просить стягнути з ТОВ "Мегаенерго Постач" на користь МОН України грошові кошти у сумі 335 515,88 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що додаткові угоди №№ 1-11 до договору від 19.02.2021 укладені всупереч вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 632, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також суперечать інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання публічних коштів, виділених на вищевказану закупівлю.

За доводами прокуратури, додаткові угоди №№ 1-11 до договору не містять жодних обґрунтувань зміни істотних умов договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. Відсутні посилання на будь-які підтверджуючі документи від постачальника в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару. Загальний відсоток збільшення ціни за 1 кВт/год товару, порівняно з первісними умовами договору, склав 141%.

3. Господарський суд Харківської області рішенням від 17.03.2026 (суддя Кухар Н. М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (судді: Шутенко І. А. - головуючий, Гребенюк Н. В., Слободін М. М.), позовні вимоги задовольнив повністю.

4. Судові рішення мотивовано тим, що сторони, у випадку коливання цін на ринку, наділені правом вносити зміни до договору щодо ціни товару декілька разів, але кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. У додаткових угодах №№ 1-11 до договору взагалі не зазначено, які документи є підставами збільшення ціни. Як підставу для збільшення ціни в оспорюваних додаткових угодах зазначено - "коливання ціни товару на ринку". За висновками судів, цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, на які посилається відповідач-2, не є належними доказами коливання ціни, оскільки зазначені документи лише констатують рівень середньозважених цін купівлі-продажу товару на певні проміжки часу та не доводять її коливання. Отже, сторони правочину (відповідачі) укладенням додаткових угод необґрунтовано, без відповідної правової підстави, збільшили ціну електроенергії, що призвело до надмірного витрачання замовником бюджетних коштів. Укладення оспорюваних угод про зміну істотних умов договору закупівлі шляхом неодноразового збільшення ціни свідчить про недобросовісність дій постачальника після перемоги на аукціоні та порушення принципів закупівель, визначених Законом.

5. У касаційній скарзі ТОВ "Мегаенерго Постач" просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2026, справу № 922/1831/25 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме:

- пункту 3 статті 131-1 Конституції України, частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 в частині тлумачення понять "нездійснення захисту компетентним органом", "бездіяльність компетентного органу" (поняття "бездіяльність компетентного органу" застосовано судами до правовідносин у справі не у тому тлумаченні, яке викладено у висновках Верховного Суду);

- пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, від 21.11.2025 № 920/19/24 в частині позиції, що додаткова угода № 1 не перевищила встановлену 10-відсоткову межу максимального збільшення ціни за одиницю товару; а також у постановах від 06.02.2025 у справі № 916/747/24 (висновок: законом не передбачено форму/вигляд інформації щодо коливання ціни; внесення змін до договору про закупівлю можливе у разі факту коливання ціни на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим), від 04.09.2024 у справі № 924/71/24 (висновок: доведення підвищення ціни довідкою постачальника узгоджується з вимогами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" та умовами договору; довідка вважається належним доказом коливання ціни, якщо вона складена відповідно до умов договору, зокрема у ній зазначено ціну на дату укладення договору та на дату видачі, а також відсоток коливання).

На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24, шляхом їх конкретизації щодо можливості ретроспективного застосування до правовідносин, які виникли до моменту формування єдиної правозастосовної практики.

На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на тому, що у оскаржуваних рішеннях внаслідок неврахування висновків Верховного Суду порушено норми процесуального права щодо встановлення підстав для представництва інтересів позивача прокуратурою в частині обов`язку суду надати оцінку доказів (ст. 86 ГПК України), ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ст. 236 ГПК України). Зазначені порушення норм процесуального права, на думку скаржника, було допущено внаслідок того, що суд не дослідив зібрані у справі докази щодо повідомлення прокуратурою позивача про імовірне порушення інтересів держави. Скаржник також зазначає, що суди належними чином не дослідили зібрані у справі докази (листи ТОВ "Мегаенерго Постач" до замовника щодо обґрунтування підстав зміни ціни за одиницю товару, що передували укладенню оспорюваних додаткових угод та довідок ТПП; зміст договору, зміст оспорюваних додаткових угод).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Керівник окружної прокуратури м. Харкова у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Мегаенерго Постач" на рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 922/1831/25 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 25.08.2026.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2025 у судовому засіданні оголошено перерву з розгляду касаційної скарги ТОВ "Мегаенерго Постач" на рішення Господарського суду Харківської області від 17.03.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 у справі № 922/1831/25 до 08.09.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, Харківською державною зооветеринарною академією (Замовник, Споживач) у 2021 році проведено відкриті торги із закупівлі (UA-2021-01-12-003010-а) ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія.

10. У відкритих торгах брали участь три суб`єкти господарювання, а саме:

- ТОВ "Мегаенерго Постач" з остаточною пропозицією - 1 244 880,00 грн з ПДВ;

- ТОВ "Овіс Трейд" з остаточною пропозицією - 1 556 100,00 грн з ПДВ;

- ТОВ "Енергогазрезерв" з остаточною пропозицією - 1 560 212,55 грн з ПДВ;

- ТОВ "Укр Газ Ресурс" з остаточною пропозицією - 1 963 650,00 грн з ПДВ.

11. За результатами проведених відкритих торгів Харківською державною зооветеринарною академією з переможцем торгів - ТОВ "Мегаенерго Постач" (Постачальником), 19.02.2021 укладено договір № 23 про постачання електричної енергії споживачу на загальну суму 1 244 880,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 207 480,00 грн, за умовами якого:

- за цим договором Постачальник постачає Споживачу: електричну енергію для забезпечення потреб головного та навчального корпусів, код ДК 021:2015 09310000-5 - електрична енергія, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (товару) згідно з умовами цього договору (пункт 2.1);

- загальний обсяг товару: 741 000 кВт/год (пункт 2.4);

- Постачальник зобов`язався поставити споживачу електричну енергію у 2021 році, в строк з 23.02.2021 до 31.12.2021 (пункт 3.1);

- розрахунки за поставлену Споживачеві електроенергію здійснюються за ціною, що встановлюється за підсумками проведеної процедури закупівлі. Ціна за електричну енергію у 2021 році складає 1,68 грн за 1 кіловат-годину (кВт/год) з ПДВ (пункт 5.1);

- ціна електричної енергії є обов`язковою для сторін з дати набрання чинності договору. Визначена на її основі вартість електричної енергії буде застосовуватись сторонами при складанні актів приймання-передачі електричної енергії та розрахунках за електричну енергію згідно з умовами договору (пункт 5.4);

- зміна істотних умов договору у випадку - "збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (в Договорі)". Під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання ціни товару на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків. У разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару. Розрахунок відсотків зміни ціни і кількості товару здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного Договору, а у наступних додаткових угодах за потреби, - від останньої зміни ціни та кількості товару. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "Об`єднаної енергетичної системи України" (далі - "ОЕС України"). Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному веб-сайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за адресою в мережі Інтернет: https://www.oree.com.ua, - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" (за адресою в мережі Інтернет: https://www.oree.com.ua), або інші документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку. При цьому Споживач має право відмовитись від такої пропозиції Постачальника, в тому числі у разі надання Постачальником документу/документів, який/які не підтверджують коливання ціни такого товару на ринку. Коливання ціни на ринку визначається як відсоток зміни ціни у визначеному періоді: від дати встановлення поточної ціни (або дата укладення Договору або дата укладення останньої додаткової угоди до Договору про зміну ціни) до дати надання пропозиції Постачальником Споживачу про зміну ціни на відповідному ринку (пункт 13.6.2).

12. В подальшому сторони уклали додаткову угоду від 23.04.2021 № 1 до договору, відповідно до якої загальний обсяг постачання електричної енергії - 698930,633 кВт/год; ціна за електричну енергію у 2021 році складає 1,68 грн кВт/год; ціна за електричну енергію з 20.04.2021 складає 1,80 грн.

13. 30.07.2021 сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 668954,789610 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 1,94 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 16.07.2021.

14. 28.08.2021 сторони уклали додаткову угоду № 3 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 642530,139713 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 2,09 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 01.08.2021.

15. 30.08.2021 сторони уклали додаткову угоду № 4 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 615961,837168 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 2,26 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 03.08.2021.

16. 13.10.2021 сторони уклали додаткову угоду № 5 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 600121,954 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 2,448 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 01.09.2021.

17. 18.10.2021 сторони уклали додаткову угоду № 6 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 583592,265 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 2,652 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 07.09.2021.

18. 23.10.2021 сторони уклали додаткову угоду № 7 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 570071,119 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 2,88 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 03.10.2021.

19. 28.10.2021 сторони уклали додаткову угоду № 8 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 560322,684 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 3,132 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 13.10.2021.

20. 10.11.2021 сторони уклали додаткову угоду № 9 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 555852,456 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 3,408 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 04.11.2021.

21. 29.11.2021 сторони уклали додаткову угоду № 10 до договору, за умовами якої загальний обсяг товару (електроенергії) зменшено до 543590,247 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 3,711 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 11.11.2021.

22. 03.12.2021 сторони уклали додаткову угоду № 11 до договору, за умовами якої загальний обсяг постачання електроенергії складає 541288,048 кВт/год, при цьому внесено зміни до пункту 5.1 договору, згідно з якими ціна за електричну енергію у 2021 році складає 4,05 грн за 1 кВт/год. Ціна застосовується з 21.11.2021.

23. Договір виконано та оплачено на загальну суму 1 244 880 грн, що підтверджується Звітом про виконання договору про закупівлю та роздруківками платіжних інструкцій з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів.

24. Прокурор вважає, що додаткові угоди №№ 1-11 до договору від 19.02.2021 укладені всупереч вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 632, 652 ЦК України, а також суперечать інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання публічних коштів, виділених на вищевказану закупівлю, у зв`язку з чим зазначені угоди (правочини) підлягають визнанню недійсними. Разом з цим на підставі додаткових угод №№1-11 до договору Харківською державною зооветеринарною академією безпідставно сплачено бюджетних коштів на загальну суму 335 515,88 грн, які підлягають стягненню на користь МОН України.

25. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

27. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

28. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме:

- пункту 3 статті 131-1 Конституції України, частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 в частині тлумачення понять "нездійснення захисту компетентним органом", "бездіяльність компетентного органу" (поняття "бездіяльність компетентного органу" застосовано судами до правовідносин у справі не у тому тлумаченні, яке викладено у висновках Верховного Суду);

- пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справах № 922/2321/22, від 21.11.2025 № 920/19/24 в частині позиції, що додаткова угода № 1 не перевищила встановлену 10-відсоткову межу максимального збільшення ціни за одиницю товару; а також у постановах від 06.02.2025 у справі № 916/747/24 (висновок: законом не передбачено форму/вигляд інформації щодо коливання ціни; внесення змін до договору про закупівлю можливе у разі факту коливання ціни на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим), від 04.09.2024 у справі № 924/71/24 (висновок: доведення підвищення ціни довідкою постачальника узгоджується з вимогами пункту 2 частини 5 статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" та умовами договору; довідка вважається належним доказом коливання ціни, якщо вона складена відповідно до умов договору, зокрема у ній зазначено ціну на дату укладення договору та на дату видачі, а також відсоток коливання).

29. Як вбачається з матеріалів справи, прокурор позовну заяву подав в інтересах держави в особі МОН України з огляду на те, що відповідно до оголошення про проведення відкритих торгів, джерелом фінансування предмету закупівлі щодо закупівлі електричної енергії є кошти державного бюджету.

Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у захисті майнових інтересів держави, з метою поновлення порушеного права щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування навчальних закладів, виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ.

30. Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" (чинного на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судових рішень) та ГПК України.

31. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює (1) підтримання публічного обвинувачення в суді, (2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, (3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

32. Колегія суддів зауважує, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

33. Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 свого рішення від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що "інтереси держави" є оціночним поняттям (Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Крім того, Конституційний Суд України в пунктах 4.1, 4.2 свого рішення від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024 (59/24) зазначив, що представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави. Визначальним за пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини 1 її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави. Конституційний Суд України наголосив, що пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

34. У пункті 7.1 зазначеного рішення Конституційний Суд України також роз`яснив, що визначити законами України вичерпний перелік інтересів держави, які потребують захисту прокурорів у межах функції прокуратури, установленої пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, практично неможливо. Інакше виник би ризик того, що окремі інтереси держави, які об`єктивно потребують утручання прокурора, залишаться незахищеними через відсутність їх у такому переліку. Водночас Закон покладає на прокурора обов`язок під час звернення до суду в таких інтересах самостійно визначати та обґрунтовувати підстави для представництва (2 частини 3, абзац 1 частини 4 статті 23). Умовою такого представництва визначено порушення або загрозу порушення інтересів держави, що зумовлює обов`язок прокурора також указувати в позовній заяві, у чому саме вони полягають. Крім того, Закон передбачає, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для цього (абзац другий частини четвертої статті 23). Тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, звертаючись до суду з відповідним позовом, покладено на суд.

35. Суд зазначає, що випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України "Про прокуратуру", частина 3 статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини (окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 цього Закону, визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027, згідно з Рішенням Конституційного Суду від 03.12.2025№ 6-р(II)/2025).

36. Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

37. Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

38. Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

39. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

40. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

41. Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо Прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (на які посилається скаржник), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

42. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку, зокрема, посилається скаржник у касаційній скарзі, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 року у справі № 905/1907/21).

43. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що розглядається, спірні правовідносини виникли у сфері публічних закупівель, яка за своєю природою не може розглядатися виключно як договірна чи комерційна, оскільки передбачає використання коштів бюджету, сформованого за рахунок податків та обов`язкових платежів, а отже, стосується невизначеного кола осіб та держави в цілому.

Порушення законодавчо встановлених правил зміни істотних умов договору про закупівлю, багаторазове коригування ціни за одиницю товару, а також фактичне нівелювання принципів передбачуваності та визначеності бюджетних зобов`язань створюють системну загрозу публічному інтересу, а не лише окремому бюджету чи конкретному замовнику.

Водночас, виявлені порушення у сфері публічних закупівель та використання бюджетних коштів фактично не стали предметом реального правового реагування з боку жодного з органів, уповноважених діяти у відповідній сфері, а також відсутні об`єктивні підстави очікувати такого реагування у майбутньому.

44. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звернення прокурора у цій справі зумовлене не формальним дублюванням повноважень інших органів, а фактичним станом речей, за якого порушений суспільний інтерес у сфері використання бюджетних коштів.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що зволікання з судовим захистом ускладнить поновлення інтересів держави (у тому числі звернення до суду в межах строку позовної давності), оскільки невідповідність вимогам закону укладених додаткових угод до договору від 19.02.2021 № 23 напряму шкодить державному бюджету.

За обставин цієї справи, звернення прокурора до суду є єдиним реальним процесуальним механізмом, здатним трансформувати суспільний інтерес у судовий захист, забезпечити правову оцінку спірних правовідносин та відновити баланс публічних інтересів, що і становить сутність виключного випадку представництва інтересів держави.

45. У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначено:

"71. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

72. При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва".

46. Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції встановили, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у цій справі окружною прокуратурою на адресу МОН України направлено лист від 13.01.2025 в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З відповіді МОН України від 19.02.2025 вбачається, що згідно з Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (із змінами), Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Харківська державна зооветеринарна академія (код 00493758) є самостійною юридичною особою, що зареєстрована 30.10.2001. Договір про закупівлю від 19.02.2021 укладено самостійними суб`єктами господарської діяльності. Водночас, у разі залучення судом МОН України до участі у справі, представництво інтересів буде забезпечено у встановленому порядку.

З наведеного вбачається, що Міністерству було відомо про відповідні порушення з боку відповідачів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що останню оскаржувану додаткову угоду від 03.12.2021 було укладено зі сплином понад 4 роки до моменту звернення прокурора до суду з позовом у цій справі. Весь цей час Міністерство самостійно не вживало будь-яких заходів щодо оскарження відповідних додаткових угод та повернення грошових коштів, що, в свою чергу, також може свідчити про бездіяльність з боку Міністерства щодо захисту власних прав та інтересів.

З урахуванням наведеного та наданої відповіді, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що прокурор належним чином довів бездіяльність уповноваженого державного органу (МОН України) у спірних правовідносинах, що у свою чергу є підставою для подання відповідного позову безпосередньо прокурором в інтересах держави в особі цього державного органу.

47. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив МОН України позивачем за пред`явленим ним до суду позовом, оскільки останній є розпорядником бюджетних коштів та стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права й нести обов`язки та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно із законодавством України. Такий висновок цілком узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/19, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

48. Посилання скаржника на неправильне застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, від 06.02.2025 у справі № 916/747/24, від 04.09.2024 у справі № 924/71/24 колегія суддів вважає помилковим, з огляду на таке.

49. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміна ціни у бік збільшення є правом, а не обов`язком сторін, і вимагає обґрунтування належними доказами не просто коливання цін на ринку, а неможливості виконання договору за раніше узгодженою ціною (зокрема, через очевидну збитковість постачання, що загрожує повним припиненням виконання зобов`язань). Постачальник зобов`язаний довести, що зміна ринкових умов створила для нього реальну неможливість виконання зобов`язань за укладеним договором.

Постачальник, ініціюючи збільшення ціни, мав надати замовнику не лише статистику ТПП, а й власні економічні розрахунки та докази того, що виконання договору за ціною 1,68 грн/кВт спричинить для нього реальні та критичні збитки.

Разом з тим, Постачальник не надав суду доказів того, що станом на 19.04.2021 (дата ініціювання додаткової угоди № 1) виконання договору за початковою ціною 1,68 грн було економічно неможливим, а його господарська діяльність у межах цього договору набула ознак збитковості. Сама лише довідка ТПП № 941/21 без відповідного фінансово-економічного обґрунтування не є достатнім доказом для зміни істотних умов договору в розумінні статті 41 Закону "Про публічні закупівлі".

Оцінюючи правомірність укладення додаткової угоди від 23.04.2021 № 1, суди зазначили, що надана Постачальником довідка ТПП від 19.04.2021 № 941/21 лише констатувала статистичні дані щодо середньозважених цін на майданчику РДН станом на дві конкретні дати. Проте, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22, така довідка не є безумовною або автоматичною підставою для внесення змін до договору про закупівлю. Постачальником не було надано замовнику та суду жодних фінансово-економічних розрахунків (зокрема, калькуляції собівартості, доказів збитковості чи неможливості виконання договору за первісною ціною 1,68 грн/кВт). З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що комерційні ризики Постачальника були неправомірно перекладені на бюджетну установу.

Суди також звернули увагу на високу частоту укладення додаткових угод (наприклад, між додатковими угодами № 3 та № 4 пройшло лише 2 календарні дні, між додатковими угодами № 5 та №6 - 5 днів). Така частота підписання документів за відсутності реальних економічних розрахунків збитковості, коли відповідач-2 використовував найменші коливання ринку в межах кількох днів, як привід для безперервного підвищення ціни товару, повністю нівелюють саму суть та мету проведення процедури закупівлі, яка полягає у забезпеченні стабільності умов договору для бюджетної установи.

50. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

51. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

52. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

53. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження, однак у додаткових угодах №№ 1-11 до договору взагалі не зазначено, які документи є підставами збільшення ціни, а отже, висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, у наведених скаржником справах.

З огляду на підстави визнання додаткових угод недійсними, колегія суддів також вважає помилковими доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки визнали недійсною додаткову угоду № 1, якою не було перевищено встановлений законом відсоток коливання.

54. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

55. У касаційній скарзі скаржник просить відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24, шляхом їх конкретизації щодо можливості ретроспективного застосування до правовідносин, які виникли до моменту формування єдиної правозастосовної практики.

56. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

57. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

58. При цьому слід зазначити, що сама лише незгода скаржника з правовим висновком Верховного Суду та наявність у нього іншого бачення щодо застосування норм матеріального права не є достатньою й обґрунтованою підставою для відступу від уже сформованої сталої судової практики.

59. Отже, необхідність відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 розглянула питання щодо відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, та дійшла висновку про відсутність підстав для цього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 зазначила, що інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесенням змін можливість збільшення ціни договору до 10%, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі. Застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

60. Верховний Суд зазначає, відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

61. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

62. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

63. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

64. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду, зазначених скаржником.

У цьому випадку наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

65. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеними у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

66. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

67. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

68. Проте суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

69. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

70. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

71. Решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та встановлення її обставин, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією цього суду.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

72. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

73. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

74. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

75. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку із чим відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

76. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд