ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/4149/25

1.1. У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Пригородна нерухомість" (далі - ТОВ "Пригородна нерухомість") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність Харківської міської ради щодо незвернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га на вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052);

- зобов`язати Харківську міську раду звернутися до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га на вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052).

1.2. Позовні вимоги ТОВ "Пригородна нерухомість" обґрунтовані тим, що Харківська міська рада не в повному обсязі виконала обов`язок, передбачений статтею 20 Земельного кодексу України, а саме не визначила код класифікації виду цільового використання земельної ділянки. При цьому, як стверджував позивач, крім визначення коду класифікації виду цільового використання земельної ділянки, всі інші елементи виду цільового призначення земельної ділянки були визначені договором оренди землі від 11.06.2012.

За доводами позивача, відповідно до частин 4, 5 статті 20 Земельного кодексу України при внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці 1 цієї частини. Проте позивач зазначав, що в даних Державного земельного кадастру код класифікації виду цільового призначення земельної ділянки вказаний не був.

На переконання позивача, тільки власник земельної ділянки може вчинити дії щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства запису в Державному земельному кадастрі, зокрема, шляхом подання заяви з відповідними додатками до Державного земельного кадастру для визначення коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки. ТОВ "Пригородна нерухомість" також стверджувало, що Харківська міська рада мала можливість і була зобов`язана вчинити дії щодо своєчасного та повного відображення в Державному земельному кадастрі відомостей про орендовану земельну ділянку, однак цього не зробила. За таких обставин, на думку позивача, невиконання обов`язків, покладених на відповідача, призводить до порушення прав ТОВ "Пригородна нерухомість" як орендаря земельної ділянки.

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2026, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 у справі № 922/4149/25, відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Пригородна Нерухомість".

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Пригородна Нерухомість", виходили з того, що внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки можливе як за заявою власника земельної ділянки, так і за заявою користувача земельної ділянки - ТОВ "Пригородна нерухомість". При цьому, за висновками господарських судів попередніх інстанцій, саме власник земельної ділянки або землекористувач мають бути зацікавленими в тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб`єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку.

На підставі наведеного суди виснували, що саме орендар як користувач земельної ділянки має бути зацікавлений у тому, щоб у Державному земельному кадастрі були наявні відомості щодо цільового призначення земельної ділянки. Однак, як установили господарські суди попередніх інстанцій, позивач не надав, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ТОВ "Пригородна Нерухомість" здійснювало дії, спрямовані на внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах справи немає листування з відповідачем, яке би було ініційоване позивачем, із приводу врегулювання з боку Харківської міської ради (як землевласника) спірного питання. За таких обставин суди виснували, що відповідач як землекористувач не вчинив жодних дій стосовно внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки. З урахуванням наведеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Пригородна Нерухомість".

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 та рішенням Господарського суду Харківської області від 10.03.2026 у справі № 922/4149/25, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Пригородна Нерухомість" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу № 922/4149/25 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Пригородна Нерухомість" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Пригородна Нерухомість", звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, за доводами скаржника, оскаржувані судові рішення належить скасувати на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТОВ "Пригородна Нерухомість" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 13, 74, 79, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20, від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20 (щодо стандарту "вірогідності доказів" і правил доказування в господарському судочинстві).

3.4. Скаржник із покликанням на висновки Верховного Суду, викладені в зазначених постановах, стверджує, що умовами договору оренди землі від 11.06.2012 не передбачено будь-яких прав і зобов`язань ТОВ "Пригородна Нерухомість" щодо звернення із заявою про внесення коду класифікації виду цільового використання земельної ділянки. Тому, за доводами ТОВ "Пригородна Нерухомість", відсутність у позивача повноважень на подання заяви про внесення змін у Державному земельному кадастрі та необхідних для звернення із такою заявою документів свідчить про те, що позивач як орендар не мав ні повноважень, ні можливості звернутися до відповідних органів для внесення відомостей про цільове призначення земельної ділянки.

3.5. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Пригородна Нерухомість" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому Харківська міська рада стверджує, що жодні правила оцінки доказів не можуть створити для відповідача обов`язок там, де закон (зокрема, стаття 26 Закону України "Про Державний земельний кадастр") чітко передбачає лише диспозитивне право.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 11.06.2012 між Харківською міською радою (орендодавець) і ТОВ "Пригородна нерухомість" (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований 22.06.2012 в Управлінні Держкомзему у місті Харкові в Державному реєстрі земель за № 631010004000720.

4.2. Відповідно до пункту 1 договору оренди землі від 11.06.2012 орендодавець на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.12.2008 № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", рішення 31 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.02.2009 № 20/09 "Про внесення змін до рішень сесії Харківської міської ради", рішення 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 № 625/12 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, 50.

4.3. Згідно з пунктом 2 договору оренди землі від 11.06.2012 в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052) загальною площею 1,5910 га, в тому числі: під забудовою - 0,0125 га, інших угідь - 1,5785 га.

4.4. На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "АЕ-2", літ. "АД-1", а також інші об`єкти інфраструктури - споруди, залізнична колія (пункт 3 договору оренди землі від 11.06.2012).

4.5. Відповідно до пункту 5 договору оренди землі від 11.06.2012 нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом від 10.02.2009 № 22/09 складає 6 674 988,00 грн, а з урахуванням коефіцієнта індексації за 2009 рік складає 7 068 812,00 грн.

4.6. За змістом пункту 9 договору оренди землі від 11.06.2012 розмір орендної плати за земельну ділянку на рік згідно з розрахунком від 02.04.2012 № 278/12 складає 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки (212 064,37 грн). Розмір орендної плати за земельну ділянку в місяць складає: 17 672,03 грн.

4.7. Позивач, звертаючись до суду із позовом, зазначав, що наведене в договорі оренди землі від 11.06.2012 цільове призначення земельної ділянки відповідало класифікації видів цільового призначення земель, яке було затверджене наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548.

4.8. Крім того, як зазначав позивач, постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 було затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, додатки № 58, № 59 до якого містять класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, а також правила його застосування. За доводами ТОВ "Пригородна нерухомість", із урахуванням додатку № 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру цільовому призначенню земельної ділянки відповідає код 11.02, а саме: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема, із енергогенеруючим блоком. Однак, за доводами позивача, в даних Державного земельного кадастру щодо орендованої земельної ділянки цей код відсутній.

4.9. Позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок безпідставної, на його думку, бездіяльності Харківської міської ради щодо незвернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га на вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052), звернувся до Господарського суду Харківської області із цим позовом.

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Пригородна Нерухомість" до Харківської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та про зобов`язання вчинити певні дії.

5.4. Позовні вимоги ТОВ "Пригородна нерухомість" обґрунтовані тим, що Харківська міська рада не в повному обсязі виконала обов`язок, передбачений статтею 20 Земельного кодексу України, а саме не визначила код класифікації виду цільового використання земельної ділянки. При цьому, як стверджував позивач, крім визначення коду класифікації виду цільового використання земельної ділянки, всі інші елементи виду цільового призначення земельної ділянки були визначені договором оренди землі від 11.06.2012. На переконання позивача, тільки власник земельної ділянки може вчинити дії щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства запису в Державному земельному кадастрі, зокрема, шляхом подання заяви з відповідними додатками до Державного земельного кадастру для визначення коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки. ТОВ "Пригородна нерухомість" також стверджувало, що Харківська міська рада мала можливість і була зобов`язана вчинити дії щодо своєчасного та повного відображення в Державному земельному кадастрі відомостей про орендовану земельну ділянку, однак цього не зробила. За таких обставин, на думку позивача, невиконання обов`язків, покладених на відповідача, призводить до порушення прав ТОВ "Пригородна нерухомість" як орендаря земельної ділянки.

5.5. Господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши справу № 922/4149/25 по суті позовних вимог, дійшли висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ "Пригородна нерухомість".

5.6. ТОВ "Пригородна нерухомість" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі. ТОВ "Пригородна Нерухомість", звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, за доводами скаржника, оскаржувані судові рішення належить скасувати на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. ТОВ "Пригородна Нерухомість" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 13, 74, 79, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20, від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20 (щодо стандарту "вірогідності доказів" і правил доказування в господарському судочинстві).

5.8. Скаржник із покликанням на висновки Верховного Суду, викладені в зазначених постановах, стверджує, що умовами договору оренди землі від 11.06.2012 не передбачено будь-яких прав і зобов`язань ТОВ "Пригородна Нерухомість" щодо звернення із заявою про внесення коду класифікації виду цільового використання земельної ділянки. Тому, за доводами ТОВ "Пригородна Нерухомість", відсутність у позивача повноважень на подання заяви про внесення змін у Державному земельному кадастрі та необхідних для звернення із такою заявою документів свідчить про те, що позивач як орендар не мав ні повноважень, ні можливості звернутися до відповідних органів для внесення відомостей про цільове призначення земельної ділянки.

5.9. Верховний Суд, розглянувши доводи скаржника, вважає за необхідне насамперед перевірити рішення господарських судів попередніх інстанцій на предмет дотримання судами правил юрисдикції господарських судів.

5.10. Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. В передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

5.11. Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

5.12. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

5.13. Поняття "суд, установлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

5.14. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

5.15. За змістом частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

5.16. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

5.17. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

5.18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25, від 03.07.2026 у справі № 910/591/26, від 20.05.2026 у справі № 911/3678/25, від 20.05.2026 у справі № 902/601/24.

5.19. Колегія суддів зазначає, що предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які належать до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

5.20. Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами: Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, в тому числі тими, які регулюють процедурні питання.

5.21. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних правовідносин. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/3512/19 і постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25, від 26.08.2025 у справі № 910/8610/24 від 01.04.2025 у справі № 909/1046/23, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24.

5.22. Згідно з приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

5.23. Частинами 1- 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

5.24. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, згідно із частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

5.25. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21 і постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25, від 03.07.2026 у справі № 910/591/26, від 17.06.2026 у справі № 916/726/25, від 19.05.2026 у справі № 927/1253/25.

5.26. Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

5.27. Водночас згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1- 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

5.28. При цьому положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та визначено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

5.29. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25, від 16.06.2026 у справі № 914/594/25, від 12.06.2026 у справі № 920/170/26, від 17.06.2026 у справі № 906/957/24.

5.30. Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції належать, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до усталеної судової практики до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча би один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18, від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 та постанові Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25.

5.31. Верховний Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25, від 17.06.2026 у справі № 906/957/24, від 12.06.2026 у справі № 920/170/26, від 19.05.2026 у справі № 927/1253/25.

5.32. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатнім є застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, із яких виник спір. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 та постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 913/288/25, від 26.08.2025 у справі № 910/8610/24, від 10.03.2025 у справі № 912/2027/24.

5.33. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владно-управлінські функції.

5.34. Як зазначалося, ТОВ "Пригородна нерухомість", звертаючись із позовом, стверджувало, що Харківська міська рада мала можливість і була зобов`язана вчинити дії щодо своєчасного та повного відображення в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку. За таких обставин, на думку позивача, невиконання обов`язків, покладених на відповідача, призводить до порушення прав ТОВ "Пригородна нерухомість".

Крім того, ТОВ "Пригородна нерухомість", звертаючись із апеляційною скаргою на рішення господарського суду першої інстанції, в апеляційний скарзі зазначало, що Харківська міська рада як суб`єкт владних повноважень не вчинила управлінське волевиявлення у формі звернення до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки.

5.35. Однак господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши по суті позов ТОВ "Пригородна нерухомість" про визнання протиправною бездіяльності Харківської міської ради та про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, помилково не врахували того, що спір у цій справі безпосередньо пов`язаний із реалізацією Харківською міською радою наданих їй законодавством владних управлінських повноважень у сфері земельних відносин.

5.36. При цьому позовні вимоги ТОВ "Пригородна нерухомість" про зобов`язання Харківської міської ради звернутися до органів Державного земельного кадастру із заявою про приведення відомостей Державного земельного кадастру у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме для внесення цифрового коду класифікації виду цільового призначення земельної ділянки загальною площею 1,5910 га на вул. Диканівській, 50 у м. Харкові (кадастровий номер 6310138800:05:050:0052), фактично спрямовані на спонукання органу місцевого самоврядування до вчинення відповідних управлінських дій.

5.37. Крім того, за встановленими судами обставинами справи, виникнення спірних правовідносин у цій справі зумовлене саме нездійсненням, на думку позивача, Харківською міською радою своїх повноважень як суб`єкта владних повноважень, а не участю в господарських або цивільно-правових відносинах. Колегія суддів також зазначає, що предметом дослідження в цій справі є оцінка правомірності поведінки Харківської міської ради як органу місцевого самоврядування під час здійснення нею владних повноважень, а не виконання нею договірних зобов`язань.

5.38. Отже, Верховний Суд зазначає, що за суб`єктним складом, характером пред`явлених позовних вимог і змістом правовідносин цей спір виник у зв`язку із здійсненням органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, а тому не є спором, який належить вирішувати за правилами господарського судочинства. Колегія суддів також зазначає, що подібні справи розглядають суди адміністративних юрисдикцій, про що, зокрема, свідчить постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24.11.2021 у справі № 817/1780/17.

5.39. При цьому колегія суддів ураховує, що за змістом статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20- 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Тому в цьому випадку доводи касаційної скарги ТОВ "Пригородна нерухомість" не впливають на результат вирішення цієї справи.

5.40. Таким чином, касаційну скаргу ТОВ "Пригородна нерухомість" належить задовольнити частково, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - скасувати, а провадження у справі № 922/4149/25 закрити відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

6.1. Частинами 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

6.3. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині

6.4. Згідно із частинами 1, 2 статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20- 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення - скасувати, а провадження у справі № 922/4149/25 - закрити.

6.6. Крім того, Верховний Суд роз`яснює учасникам справи № 922/4149/25, що розгляд цієї справи належить до компетенції суду адміністративної юрисдикції, а тому вони мають право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

7. Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній і касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 231, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд