ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 922/3725/25

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження.

1.1. АТ «Укргазвидобування» подало до суду скаргу на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, в якій просило про таке:

- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.03.2026 ВП № НОМЕР_1, винесену державним виконавцем Павліченко В.О. з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 24.03.2026 № 22/3725/25 про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штрафу за неналежне виконання умов договору від 06.04.2018 №УБГ223/035-18 та додаткової угоди від 18.07.2024 №17 в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн;

- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 27.03.2026, винесену державним виконавцем Павліченко В.О. у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2;

- скасувати постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження від 27.03.2026, винесену державним виконавцем Павліченко В.О. у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Павліченко В.О. щодо відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 та вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 24.03.2026 №922/3725/25 про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штрафу за неналежне виконання умов договору від 06.04.2018 №УБГ223/035-18 та додаткової угоди від 18.07.2024 №17 в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн;

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Павліченко В.О. з неповернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон);

- зобов`язати державного виконавця Павліченко В.О. повернути наказ Господарського суду Харківської області від 24.03.2026 №922/3725/25 про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штрафу за неналежне виконання умов договору від 06.04.2018 №УБГ223/035-18 та додаткової угоди від 18.07.2024 №17 в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн без прийняття до виконання.

1.2. Вказана скарга мотивована тим, що:

- АТ «Укргазвидобування» вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 27.03.2026 ВП НОМЕР_2 підлягає скасуванню, а дії державного виконавця з винесення цієї постанови та вчинення всіх виконавчих дій в межах виконавчого провадження, а також покладення на боржника обов`язку зі сплати виконавчого збору та витрат виконавчих проваджень на рахунок Відділу ДВС є неправомірними;

- відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

- згідно з абзацом третім пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом від 02.04.2012 №512/5 Міністерством юстиції України (далі - Інструкція), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, які містять відомості, що становлять державну таємницю, а також рішення, за якими сума зобов`язання становить п`ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті;

- сума зобов`язання за рішенням Господарського суду Харківської області від 05.01.2026 у справі №922/3725/25, на виконання якого Господарським судом Харківської області 24.03.2026 видано наказ від 24.03.2026 №922/3725/25 про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства, складає 52 344 416,65 грн, тобто становить більше п`ятдесяти мільйонів гривень;

- отже, примусове виконання наказу Господарського суду Харківської області від 24.03.2026 №922/3725/25 підвідомче Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, оскільки зобов`язання за рішенням Господарського суду Харківської області від 05.01.2026 у справі №922/3725/25 становить більше п`ятдесяти мільйонів гривень, а саме 52 344 416,65 грн;

- натомість, виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного наказу відкрито державним виконавцем Відділу ДВС, якому даний наказ не підвідомчий.

2.1 Господарський суд Харківської області ухвалою від 10.06.2026 у цій справі, яка залишена без змін Східним апеляційним господарським судом постановою від 23.07.2026 у цій справі, відмовив у задоволенні скарги АТ "Укргазвидобування" на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення (від 03.04.2026 вх.№7990) у справі №922/3725/25.

3.1. АТ «Укргазвидобування», посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані ухвалу та постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу АТ «Укргазвидобування» на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення у справі №922/3725/25 повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. У касаційній скарзі АТ «Укргазвидобування» із посиланням на абзац другий частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими, прийнятими з порушенням норм процесуального права при неправильному застосуванні норм матеріального права та підлягають скасуванню; суди попередніх інстанцій порушили приписи статей 236, 343 ГПК України при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема статей 4, 27 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу шостого пункту 4 Інструкції.

5.1. Державний виконавець Павліченко В.О. у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Укргазвидобування».

5.2. Від Товариства відзив на касаційну скаргу до Суду у визначений в ухвалі від 20.08.2026 у цій справі строк не надійшов.

6.1. Суди попередніх інстанцій вказали, що:

- АТ «Укргазвидобування» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства, в якому просило суд стягнути з Товариства на користь АТ «Укргазвидобування» грошові кошти в сумі 217 817 898,10 грн, з яких заборгованість в сумі 8 733 554,40 грн, штрафні санкції в сумі 209 084 343,70 грн, також стягнути з судові витрати;

- у подальшому Товариство звернулося до господарського суду із зустрічною позовною заявою до АТ «Укргазвидобування», в якій просило суд стягнути з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штраф за неналежне виконання умов договору від 06.04.2017 №УБГ223/035-18 та додаткової угоди від 18.07.2024 №17 у розмірі 109 086 825,40 грн, а також розподілити судові витрати;

- Господарський суд Харківської області рішенням від 05.01.2026, яке Східний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 10.03.2026 у цій справі, клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення розміру штрафних санкцій задовольнив частково; зменшив розмір штрафу на 95%; первісний позов задовольнив частково; стягнув з Товариства на користь АТ «Укргазвидобування» штраф у сумі 4 863 218,70 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 378 594,36 грн, в частині первісних позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 8 733 554,40 грн, штрафу у розмірі 92 401 155,20 грн, штрафу у розмірі 103 086 425,40 грн, штрафу у розмірі 8 733 544,40 грн відмовив; клопотання відповідача за зустрічним позовом щодо зменшення штрафних санкцій задовольнив частково; зменшив розмір штрафу на 50%; зустрічний позов задовольнив частково; стягнув з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штраф за неналежне виконання умов договору від 06.04.2017 №УБГ223/035-18 та додаткової угоди від 18.07.2024 №17 в розмірі 51 543 212,70 грн і витрати зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн; в частині зустрічних позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 57 543 612,70 грн відмовив;

- Господарський суд Харківської області 24.03.2026 на виконання рішення від 05.01.2026 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у цій справі видав відповідні накази суду на примусове стягнення;

- АТ «Укргазвидобування» 03.04.2026 подало скаргу на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення за вх.№7990 (див. вимоги у пункті 1.1 цієї постанови);

- Господарський суд Харківської області ухвалою від 08.04.2026 у цій справі відклав вирішення питання про прийняття до розгляду скарги АТ «Укргазвидобування» на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення (від 03.04.2026 вх.№7990) до повернення матеріалів справи №922/3725/25 з Касаційного господарського суду Верховного Суду;

- Верховний Суд постановою від 06.05.2026 у цій справі касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» задовольнив частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.01.2026 скасував у частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог АТ «Укргазвидобування» про стягнення заборгованості у розмірі 8 733 554,40 грн, штрафу у розмірі 103 086 425,40 грн (нарахованого на підставі підпункту 5.4.4 договору від 06.04.2018 №УБГ 223/035-18), штрафу у розмірі 8 733 544,40 грн (нарахованого на підставі підпункту 5.4.9 договору від 06.04.2018 №УБГ 223/035-18), а справу №922/3725/25 у зазначеній частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 05.01.2026 залишив без змін;

- Господарський суд Харківської області ухвалою від 18.05.2026 призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження; прийняв до розгляду скаргу АТ «Укргазвидобування» на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення (від 03.04.2026 вх.№7990);

- Господарський суд Харківської області ухвалою від 10.06.2026 у цій справі в задоволені скарги відмовив.

6.2. Колегія судів апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення заявлених у скарзі на дії та бездіяльність державного виконавця вимог не є ефективним способом захисту, оскільки навіть задовольнивши таку скаргу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право відповідача.

6.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи цієї справи вбачається, що 31.03.2026 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону (фактичне виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом)

6.4. Колегія судів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що визнання у цьому випадку неправомірності дій та бездіяльності державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке наразі закінчене, не поновить порушеного права скаржника, а матиме лише наслідком встановлення юридичних фактів.

6.5. Суд апеляційної інстанції виснував, що задоволення заявлених у скарзі на дії та бездіяльність державного виконавця вимог не є ефективним способом захисту у розумінні наведених у постанові суду апеляційної інстанції норм та висновків, оскільки навіть задовольнивши таку скаргу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право відповідача - зазначене є самостійною підставою для відмови у задоволенні скарги та не вимагає з`ясування інших обставин по суті спору.

6.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №910/15184/21 (910/4519/21).

6.7. Колегія суддів апеляційної інстанції відхилила доводи апелянта про наявність підстав для скасування ухвали, оскільки судом першої інстанції не було з`ясовано усі обставини справи не зроблено висновок про те, чи діяв державний виконавець відповідно до вимог чинного законодавства.

6.8. Щодо необхідності повернення скаржнику сплаченого виконавчого збору колегія суддів апеляційної інстанції вказала, що рішення суду в частині стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь ТОВ «АДР-СЕРВІС АГРО» штрафу за неналежне виконання умов договору від 06.04.2018 №УБГ223/035-18 та додаткової угоди від 18.07.2024 №17 в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн набрало законної сили, залишено без змін постановою Верховного Суду, та є обов`язковим до виконання, у зв`язку з чим сплачений виконавчий збір поверненню Товариству (боржнику за виконавчим провадженням) не підлягає в будь-якому разі, адже для цього відсутні жодні правові підстави.

6.9. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону (у зв`язку із фактичним виконання в повному обсязі рішення господарського суду згідно з виконавчим документом) визнання у цьому випадку неправомірності дій та бездіяльності державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке наразі закінчене, не поновить порушеного права скаржника, а матиме лише наслідком установлення юридичних фактів, відтак задоволення заявлених у скарзі на дії та бездіяльність державного виконавця вимог не є ефективним способом захисту. При цьому, факт стягнення з АТ «Укргазвидобування» виконавчого збору є правомірним та повністю відповідає обставинам справи та приписам чинного законодавства.

6.10. Щодо доводів апелянта про неправомірність дій державного виконавця під час виконання судового рішення, на які він посилається у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанцій вказав, зокрема, таке:

- з матеріалів справи вбачається, що обсяг зобов`язання згідно резолютивної частини виконавчого документа наказу Господарського суду Харківської області №922/3725/25 був зменшений до моменту відкриття виконавчого провадження, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог Про зазначену обставину стягувач повідомив державного виконавця на етапі відкриття виконавчого провадження, долучивши копію заяви про зарахування зустрічних вимог;

- сума зобов`язання це реальний залишок боргу, який підлягає примусовому стягненню на момент відкриття провадження;

- сума зобов`язання на стадії відкриття виконавчого провадження становила 47 102 603, 59 грн, про що було зазначено у заяві разом з наданим додатком (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.03.2026 за вих.№1203/26-1), а тому відповідно до норм чинного законодавства віднесено до підвідомчості Відділу;

- при цьому, на стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець не уповноважений перевіряти правильність зазначення стягувачам суми боргу (залишку заборгованості), а також ставити під сумнів суму, що підлягає стягненню після її зменшення. Відповідно до пояснень державного виконавця, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 державний виконавець фактично виходив із суми, зазначеної стягувачем у заяві, розглядаючи її як актуальний розмір зобов`язання боржника на момент відкриття провадження;

- проте, зазначені висновки колегії суддів апеляційної інстанції щодо правомірності дій державного виконавця, у цьому випадку, не впливають на законність оскаржуваної ухвали, оскільки, як зазначалося вище, у задоволенні скарги на дії державного виконавця відмовлено саме з підстав завершення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду, і як наслідок, оскарження цих дій не є ефективним способом захисту оскільки жодним чином не поновить права заявника (скаржника). При цьому зазначена обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні скарги та не вимагає з`ясування інших обставин по суті спору.

6.11. Суд апеляційної інстанції виснував, що ухвала суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, ухвала суд залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2026, зокрема, постановлено відкрити касаційне провадження у справі №922/3725/25 за касаційною скаргою АТ «Укргазвидобування» на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи та вказано, що інші учасники справи мають право подати відзив на касаційну скаргу до 04.09.2026.

7.2. Від Товариства 08.09.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 07.09.2026) до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому стягувач просив:

- поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу;

- касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» залишити без задоволення;

- постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2026 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/3725/25 без змін.

7.3. Товариство мотивувало поновлення строк на подання відзиву на касаційну скаргу таким:

« 04.09.2026 ТОВ «АДР-Сервіс Агро» не мало технічної можливості подати відзив через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з відсутністю електропостачання. Відзив подається в наступний робочий день. У зв`язку з нетривалим порушенням встановленого терміну, а також тим, що таке порушення виникло з незалежних від заявника причин, ТОВ «АДР-Сервіс Агро» визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу».

7.4. Втім, Товариство не надало Суду жодного доказу на підтвердження відсутності електропостачання та відсутності технічної можливості подати відзив через підсистему «Електронний суд».

7.5. Також, стягувач не наводить обставин, які б перешкоджали йому подати відзив на касаційну скаргу, у період з 21.08.2026 (доставка ухвали про відкриття касаційного провадження в електронний кабінет) до 04.09.2026.

7.6. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відновлення строку на подання відзиву та відмовив у задоволені клопотання Товариства на підставі приписів статті 118 - 119 ГПК України. Втім, залучив його до матеріалів справи з огляду на статтю 42 ГПК України і оцінюватиме його як письмові пояснення у межах статті 300 ГПК України.

7.7. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

8.2. Предметом касаційного провадження у цій справі є ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення та постанова суду апеляційної інстанції про залишення вказаного судового рішення без змін.

8.3. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій застосовано висновки Верховного Суду, які не є релевантними до правовідносин у цій справі, та державним виконавцем неправомірно відкрито виконавче провадження, оскільки загальна сума зобов`язання за наказом становить більше п`ятдесяти мільйонів гривень.

8.4. Верховний Суд виходить з того, відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

8.5. За змістом статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

8.6. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

8.7. Аналогічні положення містить частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

8.8. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

8.9. Водночас, положеннями статті 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

8.10. Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

8.11. За приписами частини першої статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

8.11.1. Відповідно до частини першої статті 74 Закону, в редакції Закону України від 07.04.2026 №4833-IX, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

8.11.2. При цьому, на момент призначення скарги АТ «Укргазвидобування» судом першої інстанції до розгляду (18.05.2026) та ухвалення оскаржуваних судових рішень (ухвала суду першої інстанції від 10.06.2026 та постанова суду апеляційної інстанції від 23.07.2026) частина перша статті 74 Закону діяла саме у зазначеній вище редакції.

8.12. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій встановлено, що стягувач звернувся до Відділу ДВС із відповідною заявою, в якій просив виконати судове рішення, з урахуванням зарахування зустрічних однорідних вимог і сума стягнення була меншою п`ятдесяти мільйонів гривень (дивися пункт 6.10 цієї постанови).

8.13. Втім, підставою для відмови у задоволенні скарги АТ «Укргазвидобування» суди першої та апеляційної інстанцій вказали те, що задоволення заявлених у скарзі на дії та бездіяльність державного виконавця вимог не є ефективним способом захисту, оскільки навіть задовольнивши таку скаргу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №910/15184/21 (910/4519/21).

8.14. Суд вважає слушними доводи Товариства, наведені у касаційній скарзі, про нерелевантність висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №910/15184/21 (910/4519/21), з огляду на таке.

8.14.1. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

8.14.2. Стосовно визначення подібних правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, а саме такого змісту:

« 24. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

25. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

26. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом»;

« 32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини)».

8.14.2. Предметом касаційного розгляду у справі №910/15184/21 (910/4519/21) була ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, та якою відмовлено у задоволенні скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника в межах всієї суми виконавчого провадження при наявності доказів її оплати; на бездіяльність державного виконавця, що полягає у: не направленні до банківської установи платіжної інструкції про примусове списання коштів, внаслідок чого залишаються арештованими кошти на всіх рахунках відповідача; не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження при наявності доказів сплати стягнутих судом коштів до звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження.

8.14.3. Так, скарга у справі №910/15184/21 (910/4519/21) мотивована тим, що до звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження боржник добровільно виконав рішення суду. Дізнавшись про відкриття виконавчого провадження з виконання судового рішення, боржник подав державному виконавцю докази добровільного його виконання, як це передбачено частиною четвертою статті 19 Закону, та звернувся із заявою про закінчення виконавчого провадження. Однак державний виконавець надані докази не розглянув, постанову про закінчення виконавчого провадження не виніс, натомість неправомірно наклав арешт на кошти боржника на суму погашеного основного боргу, чим порушив пункти 1, 3, 5, 8 частини першої статті 2, пункт 1 частини другої статті 18 Закону.

8.14.4. З огляду на викладене, правовідносини у цій справі та справі №910/15184/21 (910/4519/21) є неподібними у контексті змістовного критерію, а тому правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 13.03.2025 у справі №910/15184/21 (910/4519/21) не є релевантними для вирішення скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі.

8.14.5. Отже, касаційна скарга в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

8.15. Втім, Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваних судових рішень, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, з огляду на таке.

8.16. Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

8.17. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

8.18. Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості:

назва і дата видачі виконавчого документа;

прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача;

дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача;

номер телефону стягувача;

унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (далі - УНЗР) стягувача - фізичної особи (за наявності);

спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів);

реквізити рахунку, відкритого у банку або іншій фінансовій установі, небанківського надавача платіжних послуг, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності);

відомості про часткове виконання рішення боржником.

8.19. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій встановили, що сума зобов`язання на стадії відкриття виконавчого провадження становила 47 102 603, 59 грн, про що було зазначено у заяві разом з наданим додатком (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.03.2026 за вих.№1203/26-1), а тому відповідно до норм чинного законодавства віднесено до підвідомчості Відділу.

8.20. Згідно з абзацом шостим пункту 4 розділу І Інструкції відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

8.21. Отже, державний виконавець, з огляду на заяву стягувача, в якій він просив стягнути суму меншу за п`ятдесят мільйонів та докази зарахування зустрічних однорідних вимог, не порушив підвідомчість виконання рішення суду у цій справі.

8.22. Суд критично оцінює покликання скаржника про те, що при відкритті виконавчого провадження при визначенні розміру стягнення та підвідомчості державний виконавець Павліченко В.О. порушила приписи Закону та Інструкції, оскільки, повинна була керуватися не сумою, яка вказана стягувачем у заяві, а сумою, яка зазначена у наказі.

8.23. Таке тлумачення приписів Закону та Інструкції скаржника є власним розумінням вимог законодавства і дій державного виконавця та призводить до надмірного формалізму та обумовлює підвідомчість не з урахуванням дійсної суми зобов`язання, яке підлягає стягненню державним виконавцем, а з урахуванням суми, зобов`язання, яке хоч і зазначено у виконавчому документів, але з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог вже не існує в розмірі, що перевищує п`ятдесят мільйонів гривень.

8.24. Щодо покликань скаржника на правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.05.2021 у справі №904/1201/15, то слід зазначити таке.

8.24.1. Предметом касаційного розгляду у справі №904/1201/15 була ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, та яка постановлена за результатом розгляду скарги на дії державного виконавця, в якій скаржник просив:

- визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень;

- визнати недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт майна боржника.

8.24.2. Вказана вище скарга обґрунтована, зокрема, тим, що порушенням приписів пункту 4 розділу 1 Інструкції та частини четвертої статті 4 Закону у частині прийняття державним виконавцем до виконання наказу господарського суду та відкриття з його виконання виконавчого провадження не за підвідомчістю, оскільки з огляду на заставну вартість обладнання, що становить суму 12 763 590,40 грн, підвідомчість цього виконавчого документу належить до відділу державної виконавчої служби за місцем знаходження заставного майна, на яке звернуто стягнення.

8.24.3. Підставою передачі справи №904/1201/15 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду було визначено необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.09.2020 у справі №904/1202/15 щодо підвідомчості відкриття виконавчого провадження у спірних правовідносинах, що має визначатися не виходячи з розміру основного зобов`язання за кредитним договором, на виконання якого здійснюється стягнення за рахунок предмета іпотеки, а виходячи з вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

8.24.4. При цьому, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.05.2021 у справі №904/1201/15 вказала таке:

«Правовий аналіз вказаних норм права свідчить про те, що виконавець наділений повноваженнями щодо вчинення виконавчих дій підставі виконавчого документа, який повинен містити резолютивну частину рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, тому є обґрунтованим, що підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду (зазначена у резолютивній частині рішення, виконавчому документі або підлягає визначенню відповідно до чинного законодавства), тобто у даному випадку виходячи з вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, оскільки сума заборгованості ТОВ "Фосфат" обмежена вартістю заставленого майна, на яке за рішенням суду від 26.07.2018 звернуто стягнення шляхом реалізації з прилюдних торгів, за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, тому що правовідносини застави регулюються статтями 572-593 ЦК України та Законом України "Про заставу", відповідно до яких заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково у межах вартості предмета застави.

Наведеними нормами права керувались і суди попередніх інстанцій у даній справі №904/1201/15, що, у свою чергу, свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/14188/16 щодо того, що визначення підвідомчості з виконання виконавчого документу органу державної виконавчої служби має визначатись виходячи саме з розміру основного зобов`язання за кредитним договором, виконання якого забезпечене і в рахунок задоволення вимог за яким здійснюється таке звернення, а не виходячи із вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором».

8.24.5. З огляду на викладене, правовідносини у цій справі та справі №904/1201/15 є неподібними у контексті змістовного критерію, а тому правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.05.2021 у справі №904/1201/15 (дивися пункт 8.24.4 цієї постанови), не є релевантними для вирішення скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі, оскільки правові висновки у справі №904/1201/15 стосуються виконавчих проваджень щодо звернення стягнення на предмет застави.

8.25. Отже, оскаржувані судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, які наведені вище.

8.26. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях, в тих частинах, які узгоджуються з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.27. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.28. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

9.3. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 ГПК України).

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, втім, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд змінює оскаржувані судові рішення, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,