ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 607/9955/25

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 2 грудня 2025 року, залишеним без змін 5 березня 2026 року Тернопільським апеляційним судом, ОСОБА_5 було засуджено за ч. 2 ст. 259 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1місяць.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні за детально викладених у вироку обставин кримінальних правопорушень проти громадської безпеки.

Як установив суд, 12 березня 2025 року близько 13:10, 13:39, 14:34 у невстановленому місці ОСОБА_5 з мобільного телефону (абонентський номер « НОМЕР_1 ») зателефонував на гарячу лінію «101» та повідомив завідомо неправдиву інформацію про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей та іншими тяжкими наслідками, у приміщеннях комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» (вул. Тролейбусна, 14), КНП «Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер» (вул. Купчинського, 8) та Управління патрульної поліції у Тернопільській області (вул. Котляревського, 24).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів зводиться до того, що розгляд провадження здійснено неповно, із порушенням процесуальних норм, винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину не доведено поза розумним сумнівом, а протилежні висновки ґрунтуються на недопустимих фактичних даних, відображених у висновку експерта від 24 квітня 2025 року. Як йдеться в скарзі, в цій справі не доведено факт здійснення дзвінків саме засудженим з мобільного телефону, доступ до якого могли мати інші особи, адже вказаний пристрій у ОСОБА_5 не вилучався. Наполягаючи на недопустимості згаданого висновку, захисник стверджує, що використання відеозапису обшуку, на якому зафіксований голос засудженого, як зразка для проведення дослідження, є неправомірним. Поряд із цим, заперечуючи осудність ОСОБА_5 , скаржник зазначає, що той перебував у хворобливому стані психіки, однак комплексна судово-психіатрична експертиза не призначалася. На думку захисника, апеляційний суд не зважив на допущені місцевим судом порушення, не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги сторони захисту і постановив ухвалу, яка не відповідає ст. 419 КПК.

На касаційну скаргу прокурор ОСОБА_8 , який брав участь у суді першої інстанції, подав заперечення, у котрих, наводячи доводи, наполягає на законності оспорюваних рішень і просить залишити їх без зміни.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.При цьому перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При здійсненні касаційного провадження Суд виходить із установлених судами попередніх інстанцій фактів у справі.

У поданій скарзі захисник, серед іншого, твердить про неповноту судового розгляду, заперечує висновки судів щодо фактичних обставин кримінального провадження. Однак перевірка цього не належить до повноважень суду касаційної інстанції згідно зі ст. 433 КПК.

Як убачається з матеріалів справи, висновок суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його було засуджено, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, котрі підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Такого висновку суд дійшов проаналізувавши фактичні дані, що містяться у протоколах огляду місця події та актах перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 12 березня 2025 року, протоколах обшуку від 17 квітня 2025 року, огляду від 4 квітня 2025 року оптичного носія інформації (компакт-диска Axent DVD-R) із аудіозаписами розмов, висновках експертів, інших документах, зміст яких детально відображено у вироку.

Виконуючи законодавчі приписи, суд також з`ясував позицію ОСОБА_5 , котрий не визнав своєї провини і заперечив здійснення ним телефонних дзвінків із неправдивими повідомленнями про підготовку вибуху.

Ретельно перевіривши висунуту на свій захист версію обвинуваченого, суд першої інстанції умотивовано її відхилив.

Зокрема, суд дослідив протокол огляду компакт-диска AxentDVD-R «PR25014-P16» із трьома аудіозаписами, за змістом яких невідома особа повідомила службу порятунку про те, що вона заклала вибухові пристрої у Тернопільській психоневрологічній лікарні, онкологічному диспансері та приміщенні Управління патрульної поліції у Тернопільській області. Також на одному з аудіозаписів зафіксовано, що ця особа назвалася « ОСОБА_5 ».

На підставі даних, відображених у протоколах огляду місця події та актах перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів, складених групою спеціалістів-вибухотехніків Управління вибухотехнічної служби в Тернопільській області, було встановлено, що у вказаних закладах охорони здоров`я й будівлі, що забезпечує діяльність органів державної влади, не виявлено підозрілих предметів невідомого походження, вибухонебезпечних пристроїв та легкозаймистих речовин.

Зважив суд і на представлені стороною обвинувачення рапорти старшого інспектора чергового Тернопільського РУП ГУНП у Тернопільській області від 12 березня 2025 року щодо звернення в цей день близько 13:10, 13:39, 14:34 на лінію служби невідомої особи (абонентський номер « НОМЕР_1 », згідно бази ІПНП належить ОСОБА_5 ) із повідомленнями про замінування психоневрологічної лікарні, онкологічного диспансеру та приміщення патрульної поліції.

За результатами проведеної у справі судової експертизи відео-, звукозапису № СЕ-19/120-25/5025-ВЗ від 24 квітня 2025 року, місцевий суд з`ясував, що голос та мовлення в фонограмах, зафіксованих на оптичному диску AxentDVD-R «PR25014-P16», належать ОСОБА_5 .

Згідно зі ст. 87 КПК докази визнаються недопустимими, якщо їх отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або здобуто завдяки інформації, отриманій унаслідок такого порушення. Висновок про застосування цієї норми права, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17), полягає в тому, що питання допустимості доказу залежить від того, чи призвів спосіб його отримання до порушення певних прав і свобод конкретної людини, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та/або Конституцією України. Однак переконливих аргументів на підтвердження допущення окреслених порушень у розумінні ст. 87 вказаного Кодексу скаржник не навів.

Слід зазначити, що зразки, які отримуються для проведення експертного дослідження, мають особливий процесуальний статус покликаний насамперед на перевірку вже наявного у сторони кримінального провадження доказу, забезпечення повноти й об`єктивності проведеного дослідження з метою встановлення предмету конкретної експертизи.

У справі що розглядається, для проведення дослідження орган досудового розслідуваннянадав експерту в якості зразка голос ОСОБА_5 , зафіксований на відеозаписі санкціонованого слідчим суддею обшуку за місцем проживання засудженого. Як видно з дослідженого судом протоколу від 17 квітня 2025 року із додатком (флеш-накопичувач із відеозаписом) перед обшуком ОСОБА_5 було повідомлено про застосування технічних засобів фіксації, а саму процедуру проведено з додержанням вимог статей 223, 234, 236 КПК. При цьому в ході процесуальної дії ОСОБА_5 не надавав жодних визнавальних або викривальних показань, а відео-, звукозапис обшуку, одержаний у процесуальний спосіб, було використано виключно як зразок для проведення експертного дослідження. Тож, з огляду на приписи ст. 87 КПК відсутні підстави стверджувати про недопустимість висновку експерта від 24 квітня 2025 року. Тому його використання судом правомірне.

Такий підхід узгоджується з практикою Суду (наприклад, див. постанови від 20 червня 2022 року в справі № 646/8454/17, від 22 березня 2023 року в справі № 761/17704/20).

Надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення проти громадської безпеки, а протилежні твердження в скарзі, в тому числі й про те, що в засудженого не було знайдено мобільного телефона, вказаних висновків не спростовують.

Вирішуючи питання щодо осудності ОСОБА_5 , місцевий суд слушно спирався на проведену в справі судово-психіатричну експертизу № 367 від 8 травня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_5 страждає манією без психотичних симптомів, стан ремісії, обтяженою вживанням алкоголю, що не досягає рівня хронічного психозу чи вираженого недоумства; в період вчинення злочину й на час проведення експертизи міг давати звіт своїм діям та керувати ними; не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.

Щодо посилання в касаційній скарзі захисника на те, що в справі не призначалася комплексна судово-психіатрична експертиза, то враховуючи положення ст. 332 КПК під час розгляду кримінального провадження суд має право доручити проведення експертизи компетентній установі, експерту або експертам лише за наявності передбачених цією нормою підстав. Проте їх не було встановлено, а доводів, які би свідчили про неналежність чи недопустимість експертного дослідження № 367, у касаційній скарзі немає.

Натомість у розрізі засад змагальності сторони самостійно обстоюють свою правову позицію і мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Отже, сторона захисту не була позбавлена можливості самостійно залучити експертів на договірних умовах для проведення експертизи, як це передбачено положеннями ч. 2 ст. 243 процесуального закону. Однак таким правом не скористалася.

За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, суспільно небезпечне винне діяння ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 259 КК і призначено йому покарання в межах санкції цього закону, а остаточне - за правилами ст. 71 вказаного Кодексу. Доводів про несправедливість заходу примусу в касаційній скарзі не міститься.

Ухвалений за наслідками судового розгляду обвинувальний вирок не суперечить ст. 374 КПК.

Крім того, аналогічні доводи сторони захисту з питань доведеності винуватості ОСОБА_5 та законності його засудження перевіряв апеляційний суд, який у змагальній процедурі ретельно розглянув їх, дав вичерпні відповіді і, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені апеляційні вимоги - без задоволення.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає ст. 419 КПК.

Істотних порушень норм права, що зумовлюють обов`язкове скасування оспорюваних судових рішень із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, як про це йдеться в касаційній скарзі, у кримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури не встановлено.

Ураховуючи, що постановлені вирок та ухвала є законними, обґрунтованими й вмотивованими, подану захисником скаргу належить залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд