ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 902/16/25

1.1. Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, Вінницької міської ради до Департаменту житлового господарства Вінницької міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до ПП "Подільська скарбниця", до ОСОБА_1 з вимогами: - визнати недійсним договір про закупівлю від 29.03.2017 № 212, який укладено між Департаментом житлового господарства Вінницької міської ради, ПП "Подільська скарбниця" та представником співвласників житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , - стягнути з ПП "Подільська скарбниця" на користь Департаменту житлового господарства Вінницької міської ради 110782, 57 грн, а з Департаменту житлового господарства Вінницької міської ради одержані ним за рішенням суду 110782, 57 грн стягнути в дохід держави.

1.2. Обґрунтовуючи аргументи позовної заяви прокурор вказав, що договір про закупівлю від 29.03.2017 № 212 підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача 2, на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України. Послався на рішення адміністративної колегії ПЗМТВ АМКУ від 03.11.2023 № 72/75-р/к у справі № 03-06/31-19, яким визнано, що під час проведення закупівлі UA-2017-03-13-001346-а її учасниками ПП "Подільська скарбниця та ТОВ "Енергоагроімпекс" вчинено порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю. Вказує, що через вчинення ТОВ "Енергоагроімпекс" та ПП "Подільська скарбниця" антиконкурентних узгоджених дій, змагання між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі у торгах не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Унаслідок цього замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки. Відтак, на думку прокурора, ТОВ "Енергоагроімпекс" та ПП "Подільська скарбниця" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарської діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави на суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції в державі. Прокурор переконаний, що в діях переможця закупівлі ПП "Подільська скарбниця" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який за відомо суперечить інтересам держави та суспільства. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення тендеру та недобросовісне отримання права на укладення договору про закупівлю робіт від 29.03.2017 № 212. Прокурор стверджує, що завідомо суперечлива мета дій ПП "Подільська скарбниця" полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах.

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.04.2026 у справі

№ 902/16/25 (суддя Виноградський О.Є.) у задоволенні позову прокурора відмовлено.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 (колегія суддів у складі: Тимошенко О.М., Романюк Ю.Г., Крейбух О.Г.) апеляційну скаргу заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 15.04.2026 у справі № 902/16/25 - без змін.

3.1. У касаційній скарзі прокурор з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 15.04.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі № 902/16/25 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 щодо неухильного дотримання учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18 про правомірність застосування наслідків, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України при укладенні правочину внаслідок вчинення сторонами антиконкурентних узгоджених дій, у тому числі, застосування частини третьої статті 228 ЦК України за відсутності обвинувального вироку.

4.2.1. Скаржник вказує на те, що судами також не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23.

4.2.2. За твердженням скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц про обґрунтованість застосування приписів статті 228 ЦК України до цивільно-правових правовідносин та про те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину однією зі сторін. При цьому судом зазначено, що доказом вини може бути (але не виключно) вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права (статей 203, 216, 228 ЦК України, статей 1, 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі"), та порушено норми процесуального права (статей 73, 75, 76, 77, 86, 236 - 238, 269 ГПК України), неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у результаті чого зроблено невірні висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Зокрема, внаслідок застосування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зроблено неправильний висновок про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції та завданням шкоди інтересам держави і суспільства, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

4.3.1. Скаржник вказує на те, що необхідним є відступлення від висновку щодо застосування норми права, а саме частини третьої статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

4.3.2. На думку скаржника, своїм висновком у справі № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду нівелює приписи частини четвертої статті 75 ГПК України та фактично ставить у привілейоване становище вирок суду поряд із судовими рішеннями іншої предметної юрисдикції.

4.3.3. За твердженням скаржника, надане Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду тлумачення частини третьої статті 228 ЦК України як санкції, не властивої нормам цивільного законодавства, унеможливлює правозастосування такої норми, а питання правильного тлумачення цієї норми та критерії її застосування залишаються не вирішеними.

4.4. Окрім того, скаржником подано клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду для відступу від висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, який викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

4.5. Вказане клопотання мотивовано, зокрема, наступним:

- висновки, які викладені у вищевказаній постанові, фактично виключили частину третю статті 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах;

- питання застосування частини третьої статті 228 ЦК України актуальне також у публічному, зокрема, адміністративному праві;

- наведене у вищевказаній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду формулювання "у виключних випадках" (навіть попри зазначення їх окремих прикладів), також не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак їх виокремлення;

- у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку;

- співставлення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду особливих правових наслідків недійсності правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (суми стягнення в дохід держави за частиною третьою статті 228 ЦК України) із збитками (сумою, на яку учасник закупівлі збагатився) суперечить змісту вказаної правової норми, а отже суперечить принципу правової визначеності, порушує критерій "якості закону" та принцип верховенства права;

- застосування передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення "порушника" економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- за відсутності чітких орієнтирів залишається невизначеним, у яких випадках такі обставини можуть свідчити про вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що створює ризик як фактичного невикористання частини третьої статті 228 ЦК України навіть за наявності істотного спотворення результатів закупівлі, так і її формального застосування без належної оцінки характеру порушення;

- частково є слушними висновки, викладені у постанові від 19.12.2025 у справі

№ 922/3456/23, щодо можливості застосування особливих наслідків недійсності правочинів, що суперечать інтересам держави, суспільства, його моральним засадам, у випадках вчинення порушень високого рангу.

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач - 1 просить Суд врахувати, що наразі в органів державного фінансового контролю відсутні повноваження на оскарження (визнання недійсними) у судовому порядку договорів, укладених за результатами проведених закупівель.

5.2. У відзиві на касаційну скаргу відповідач - 2 просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги Першому заступнику керівника Рівненської обласної прокуратури в повному обсязі, а рішення Господарського суду Вінницької області від 15.04.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі № 902/16/25 залишити без змін.

5.2.1. Відповідач - 2 у своєму відзиві на касаційну скаргу звертає увагу, що посилання Скаржника в касаційні скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладених у постановах від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, у справі № 420/12471/22, у справі № 924/971/23, у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, у постанові від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, у постанові від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 - не заслуговує на увагу, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформувавши нові висновки, які є на сьогодні останніми та відповідно підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

5.2.2. Відповідач - 2 зазначає, що Верховний Суд в постановах від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23 на які посилається скаржник в касаційній скарзі, не викладав висновок щодо можливості та правомірності застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

5.2.3. Відповідач - 2 вказує на те, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах, а саме у випадку вчинення суб`єктом господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, зокрема визначено, що частина третя статті 228 ЦК України не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

5.2.4. Відповідач - 2 покликається на те, що наведені Заступником прокурора правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, не суперечать сформованим об`єднаною палатою висновкам у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, оскільки в жодній з указаних справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України.

5.2.5. Відповідач - 2 звертає увагу на те, що Заступником прокурора у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наведено жодних вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

5.2.6. Відповідач - 2 вказує на те, що договір підряду по капітальному ремонту № 212 від 29.03.2017 укладений за результатом проведених публічних закупівель, між Департаментом житлового господарства ВМР, представником співвласників багатоквартирного будинку № 130А по вулиці Л. Ратушної та ПП "Подільська Скарбниця" не може суперечити інтересам держави та суспільства, так як він укладений із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів із врахуванням економії та ефективності їх використання, за результатом закупівлі не встановлено невигідності для держави даної закупівлі, Прокурором не надано доказів наявності збитків від укладення спірного договору, а також не надано доказів їх понесення державою.

5.2.7. Відповідач - 2 покликається на те, що посилання скаржником на висновки Верховного Суду зроблені в справі від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15 не заслуговують на увагу, оскільки предмет спору в даних справах не є подібним справі, що розглядається, оскільки визнання наведених у цих справах договорів недійсними відбувалось не з підстав вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у закупівлі встановленого рішенням АМКУ, а із зовсім інших підстав.

6.1. На веб-сайті "Prozorro" 13.03.2017 оприлюднено оголошення про проведення спрощеної/допорогової закупівлі UA-2017-03-13-001346-а. Конкретна назва предмету закупівлі - капітальний ремонт покрівлі житлового будинку по вул. Лялі Ратушної, 130а в м. Вінниці. Розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі 121000 грн. Згідно Форми реєстру отриманих тендерних пропозицій, з метою участі у спрощеній/допороговій закупівлі UA-2017-03-13-001346-а, подано трьома суб`єктами господарювання, а саме: ТОВ "Енергоагроімпекс", ПП "Подільська скарбниця" та Консорціум "Група компаній "Енергобуд".

6.2. Згідно з протоколом засідання № 91 від 23.03.2017 тендерного комітету департаменту житлового господарства Вінницької міської ради, повідомлення про намір укласти договір, Департамент житлового господарства Вінницької міської ради (замовник) та ПП "Подільська скарбниця" (підрядник) 29.03.2017 уклали договір підряду по капітальному ремонту № 212 , згідно п. п. 1-3 якого замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до умов договору, виконання капітального ремонту об`єкта. Об`єкт будівництва: капітальний ремонт покрівлі житлового будинку по вул. Л. Ратушної, 130а в м. Вінниця. Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені в проектно-кошторисній документації. Згідно п. 4 договору, підрядник розпочне виконання робіт протягом 3-х робочих днів з дати укладення договору і завершить - протягом 30 календарних днів з дня укладення договору. Відповідно до п. 9 договору, договірна ціна робіт визначається на основі орієнтовного кошторису, що є невід`ємною частиною договору і погоджується сторонами, є динамічною і складає 111 000 грн, в тому числі ПДВ (20%) 18 518, 50 грн, з них 101 000 грн, кошти міського бюджету, 1 000 грн кошти мешканців будинку. Згідно п. 10 договору, уточнення динамічної договірної ціни буде здійснюватися за письмовою згодою між сторонами у разі збільшення обсягів робіт або зростання цін на матеріальні ресурси, якщо вони перевищать 10% від договірної ціни - шляхом внесення змін до договору. Відповідно до п. 35 договору, фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів міського бюджету в сумі: 101 000 грн кошти мешканців будинку 10 000 грн.

6.3. Судами встановлено, що 06.06.2017 відповідачами укладено також додаткову угоду до договору № 212 від 29.03.2017 про виконання капітального ремонту покрівлі в житловому будинку по вулиці Лялі Ратушної, 130а у м. Вінниці, згідно якої викладено п. 9 договору підряду в наступній редакції: "Договірна ціна робіт визначається на основі приблизного кошторису, що є невід`ємною частиною договору, є динамічною і складає 110 782, 57 грн, в тому числі ПДВ (20%) 18 463, 76 грн, з них: 100 782, 57 грн кошти міського бюджету, 10 000 грн кошти мешканців будинку". Окрім того, додаткової угодою сторони виклали п. 33 договору підряду в наступній редакції: "Фінансування робіт (будівництво об`єкта) здійснюється за рахунок коштів міського бюджету в сумі 100 782, 57 грн".

6.4. Матеріалами справи стверджується, що 03.11.2023 Адміністративною колегією Південно-західного міжобласного територіального відділення антимонопольного комітету України ухвалено рішення № 72/75-р/к у справі № 03-06/31-19 яким: визнано, що ТОВ "Енергоагроімпекс" та ПП "Подільська скарбниця" вчинили порушення, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів спрощених/допорогових закупівель, які проводились Департаментом житлового господарства Вінницької міської ради в березні 2017 року на закупівлю робіт з Капітального ремонту покрівлі житлового будинку по вул. Лялі Ратушної, 130а в м. Вінниці, ДК 021:2015:45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (ідентифікатор закупівлі UA-2017-03-13-001346-а); за вчинення порушення, що зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено штраф на: 2.1. ТОВ "Енергоагроімпекс" у розмірі 16 650 грн; 2.2. ПП "Подільська скарбниця" у розмірі 16 650 грн; визнано, що ТОВ "Енергоагроімпекс" та ПП "Подільська скарбниця" вчинили порушення, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів спрощених/допорогових закупівель, які проводились Департаментом житлового господарства Вінницької міської ради в липні 2017 року на закупівлю робіт з Капітального ремонту житлового будинку по вул. Магістрацька 116, в м. Вінниці, ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація (ідентифікатор закупівлі UA-2017-07-04-002393-b); за вчинення порушення, що зазначене в пункті 3 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено штраф на: ТОВ "Енергоагроімпекс" у розмірі 56 550 грн; ПП "Подільська скарбниця" у розмірі 56 550 грн.

6.5. Південно-західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України встановлено, що ТОВ "Енергоагроімпекс" та ПП "Подільська скарбниця" узгоджували свою поведінку під час участі у зазначених торгах, що, зокрема, підтверджується наступним: наявністю спільних господарсько-правових відносин; одночасне перебування одних і тих же фізичних осіб у трудових відносинах із відповідачами; використання одних і тих же засобів зв`язку; використання одних і тих же IP-адрес як під час участі в Торгах-1, 2, так і в господарській діяльності; синхронністю в діях відповідачів; наданні тендерних пропозицій з одного електронного майданчика; залученні одного і того ж суб`єкта господарювання до підготовки документів тендерної пропозиції; схожості в оформленні документів; однаковими властивостями електронних файлів тендерної пропозиції обох відповідачів; нетиповій поведінці під час аукціону та після нього.

6.6. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2024 у справі № 924/230/24 у позові ПП "Подільська скарбниця" про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 72/75-р/к від 03.11.2023 у справі № 03-06/31-19 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, відмовлено. Рішення суду не оскаржувалось і набрало законної сили 02.08.2024.

6.7. Прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням ТОВ "Енергоагроімпекс" та ПП "Подільська скарбниця" законодавства про захист економічної конкуренції.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

8.2. Аналогічна за змістом була частина перша статті 208 ГК України чинна на час проведення закупівлі UA-2017-03-13-001346-а, відповідно до якої якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

8.3. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

8.4. За встановленими судами обставинами, прокурором не надано суду доказів, що укладений відповідачами Договір підряду спрямований на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін.

8.5. Також, як встановлено судами, прокурором не доведено, що внаслідок укладення Договору підряду держава понесла майнову шкоду. Навпаки, відповідач-2 у Відзиві стверджує, що Договір підряду укладений із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів із врахуванням економії та ефективності їх використання, за результатом закупівлі не встановлено невигідності для держави даної закупівлі. Прокурором не надано доказів наявності збитків від укладення спірного договору, а також не надано доказів їх понесення державою.

8.6. За встановленими судами обставинами, надавши докази порушення відповідачами законодавства про захист економічної конкуренції прокурором не доведено що метою такого порушення з боку відповідачів було саме завдання шкоди інтересам держави та суспільства.

8.7. У Постанові Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 зазначено, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

8.8. Об`єднана палата звернула увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

8.9. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

8.10. У наведеній Постанові від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 Об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі

№ 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, таким чином: "При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

8.11. Відтак, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

8.12. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.13. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.14. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.15. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.16. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.17. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин (див. пункти 24, 25, 26, 31, 32, 39).

8.18. Скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.19. Так, зокрема, скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц про обґрунтованість застосування приписів статті 228 ЦК України до цивільно-правових правовідносин та про те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину однією зі сторін, у постановах від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 щодо неухильного дотримання учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 про правомірність застосування наслідків, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України при укладенні правочину внаслідок вчинення сторонами антиконкурентних узгоджених дій, у тому числі, застосування частини третьої статті 228 ЦК України за відсутності обвинувального вироку.

8.20. У справах № 910/7385/23, № 922/4420/23, № 908/2939/23 предметом розгляду були позови про визнання недійсними рішень тендерних комітетів, договорів та стягнення коштів в дохід держави.

8.21. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справах № 910/7385/23, № 922/4420/23 у задоволенні наведених позовів відмовлено.

8.22. Верховний Суд у своїх постановах від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23 рішення судів попередніх інстанцій у наведених справах залишив без змін, зокрема, із посиланням на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 щодо застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України.

8.23. В свою чергу, Верховний Суд у своїй постанові від 03.03.2026 у справі № 908/2939/23 скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову, зокрема, із посиланням на правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 щодо застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України.

8.24. З огляду на викладене, в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.01.2026 у справі № 910/7385/23, від 05.02.2026 у справі № 922/4420/23, оскільки такі висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать, оскільки судами у справі № 902/16/25 також враховано правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23.

8.25. Окрім того, скаржник покликається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23.

8.26. Як вже було зазначено, у постанові від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 Об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

8.27. Враховуючи викладене, у судів попередніх інстанцій під час розгляду справи № 902/16/25 були відсутні правові підстави враховувати правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, в частині, що не узгоджується із висновками щодо застосування наведених положень ЦК України, викладених Об`єднаною палатою у справі № 922/3456/23.

8.27. Також, надаючи оцінку доводам скаржника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2026 у справі № 922/2986/24, від 31.10.2019 у справі № 461/5273/16 та від 07.11.2019 у справі № 682/2889/16-ц, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 колегія суддів зазначає наступне.

8.28. У справі № 922/2986/24 предметом розгляду був спір про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів.

8.28.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що укладення Відповідачами договорів поставки, оформлення ними фіктивних облікових документів, направлення податкових накладних для реєстрації в ЄРПН здійснено з єдиною метою - створення штучних підстав для незаконного отримання Фірмою "Здобушка" права на податковий кредит і, відповідно, для зменшення власних податкових зобов`язань перед бюджетом.

8.29. У справі № 461/5273/16 предметом розгляду був спір між фізичними особами про визнання договору недійсним.

8.29.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що особи, зловживаючи довірою позивача, заволоділи його коштами, які останній передав для купівлі квартири.

8.30. У справі № 682/2889/16-ц предметом розгляду був спір про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортних засобів.

8.30.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що цими правочинами були порушені права позивача, так як вони були вчинені з метою невиконання рішення суду про повернення боргу та всупереч нормам матеріального права.

8.31. У справі № 918/1043/21 предметом розгляду був спір про визнання недійсним договору та стягнення 199 850,40 грн.

8.31.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що Ліцей не був обізнаний з реальною вартістю товару за Договором та купив його у Підприємства за ціною, яка значно перевищує таку вартість. Водночас Підприємство не могло не знати про реальну вартість товару за Договором, а тому з метою отримання надприбутку навмисно ввело Ліцей в оману. Оскільки товар за Договором був придбаний за державні кошти, зазначений правочин суперечить інтересам держави і суспільства, у зв`язку із чим має бути визнаний недійсним, а сплачені за ним кошти стягнуті з Підприємства.

8.32. У справі № 420/12471/22 предметом розгляду був спір про визнання договорів недійсними.

8.32.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що оскільки вирок суду, який набрав законної сили, підтверджує фіктивний характер діяльності ТОВ "Агрорайс" та умисел його керівника на здійснення фіктивного підприємництва, тому правочини, які уклали відповідачі, в розумінні частини третьої статті 228 ЦК України є недійсними (не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам).

8.33. У справі № 924/971/23 предметом розгляду був спір про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації.

8.33.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що за результатами вирішення судового спору про заборону діяльності КПУ, ініційованого у 2014 році Мін`юстом, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність КПУ та передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. У подальшому в ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передання майна партії встановлено, що після подання позову у справі № 826/9751/14 КПУ відчужила належне їй майно БФ "Відродження Хмельниччини" на підставі спірного договору, який, на переконання позивача, є фіктивним і на підставі цього підлягає визнанню недійсним.

8.34. У справі № 910/114/19 предметом розгляду був спір про визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю.

8.34.1. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані порушенням процедури закупівлі, з посиланням на те, що ТОВ "Компанія Кит" та ТОВ "Альтаір і К" є пов`язаними між собою особами; ТОВ "Компанія Кит" у тендерній пропозиції зазначило недостовірну інформацію щодо ціни пропозиції, безпідставно завищену; при проведенні вказаної закупівлі фактично перевищено граничну суму витрат на придбання державними органами комп`ютерів, що визначена Постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 04.04.2001; при проведенні процедури закупівлі порушено вимоги до програмних продуктів, а саме технічних умов проведення відповідної процедури.

8.35. Отже, проаналізувавши судові рішення у вказаних справах на неврахування яких вказує скаржник у касаційній скарзі, Суд зазначає, що правові висновки у вказаних справах, викладено у справах з іншими підставами позовів, суб`єктним складом та за інших обставин справ встановлених судами, що відповідно вплинуло на правозастосування.

8.36. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.37. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.38. З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій наведених скаржником правових висновків Верховного Суду.

8.39. Натомість, встановлені судами у цій справі обставини, свідчать про неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у зазначених справах.

8.40. Доводи скаржника також в цьому випадку стосуються досліджених судами доказів та встановлених обставин справи, які визначають суть спірних правовідносин та формують принципи правозастосування у конкретній справі.

8.41. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, скаржником не доведено, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, які були б викладені саме у подібних правовідносинах із урахуванням усіх особливостей спору, який розглядали суди.

8.42. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій зазначених висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.43. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

8.44. Скаржник зазначає про те, що необхідним є відступлення від висновку щодо застосування норми права, а саме частини третьої статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, які враховані судами попередніх інстанцій.

8.45. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.46. За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

8.47. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі

№ 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено наступне: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.48. Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.49. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.50. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинні бути ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.51. Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.52. Прокурор у касаційній скарзі, у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

8.53. Доводи прокурора фактично зводяться до незгоди зі здійсненим об`єднаною палатою відступом (шляхом уточнення) від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23 та від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а не з наявністю обґрунтованих мотивів для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

8.54. Проте, мотиви свого відступлення (уточнення) об`єднана палата навела у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а висновки сформовані, саме виходячи з ґрунтовного аналізу правової природи санкції, передбаченої нормою частини третьої статті 228 ЦК України, у тому числі у контексті практики ЄСПЛ. При цьому при уточненні попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права, у тому числі, в контексті доводів скаржника, об`єднана палата досліджувала питання щодо: правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України; відповідності приписів частини третьої статті 228 ЦК України критеріям ЄСПЛ стосовно сумісності втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; винної особи; добросовісної сторони правочину.

8.55. З наведеного прокурором обґрунтування вбачається, що скаржник наводить власне суб`єктивне розуміння та трактування висновків, викладених у зазначеній постанові, а його доводи зводяться виключно до заперечення сформульованого об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підходу, без спростування мотивів його формування об`єднаної палатою та наведення об`єктивних причин для його перегляду. При цьому за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанції, які були зазначені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях.

8.56. Отже, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що скаржником не аргументовано та не доведено обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначених правових висновків і які відповідали б критеріям для відступу, а також те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та / або порушили норми процесуального права.

8.57. Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

8.58. З наведених підстав, Суд також вважає безпідставним клопотання скаржника про передачу справи на розгляд палати /об`єднаної палати.

8.59. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.60. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.61. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.62. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.63. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.64. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.65. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд