ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 914/2921/25

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних від простроченої суми.

1.1. Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі позивачів-1,2,3 з позовною заявою до Представництва про стягнення 84 120 544,15 грн інфляційних втрат та 24 912 222,41 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- за інформацією Служби відповідачем станом на 31.08.2025 не виконано рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 у справі №914/71/24;

- незважаючи на задоволення Західним апеляційним господарським судом заяви відповідача від 09.12.2024 про відстрочення виконання судового рішення у справі №914/71/24 до 26.06.2025, відповідач упродовж понад 9 місяців (з дня набрання вказаним рішенням законної сили до 31.08.2025) не повернув замовнику із загальної суми заборгованості (понад 283 млн грн) жодних коштів, що свідчить про вочевидь недобросовісну поведінку та не відповідає інтересам держави;

- відтак, прокурор звернувся до суду про стягнення з відповідача додатково нарахованих у порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми.

2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 04.03.2026, яке залишено без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 10.06.2026 у цій справі, позов задовольнив повністю.

3.1. Представництво, посилаючися на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким:

- залишити позов, поданий заступником керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Служби без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог у справі №914/2921/25, заявлених в інтересах Агентства та Офісу повністю.

3.2. Також скаржник просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. У касаційній скарзі Представництво визначає, що касаційна скарга подається з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України та зазначає, що оскаржувані рішення суду підлягають скасуванню, а саме:

4.1.1. суди попередніх інстанцій неправильно застосували приписи статті 131-1 Конституції України, частини третю, четверту статті 23 Закону України «Про прокуратуру», порушили частину четверту статті 53 ГПК України та пункт 2 частини першої статті 226 ГПК України; суди не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №917/562/21, від 25.11.2021 у справі №917/269/21, від 25.11.2020 у справі №204/6292/18, від 17.06.2020 у справі №204/7119/18;

4.1.2. суди попередніх інстанцій неправильно застосовали статтю 55 Конституції України, пункт 21 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 04.12.2019 №1070 та порушили норми частини третьої статті 4, статті 14, частини третьої статті 41, статті 53, пункту 4 частини третьої статті 162, частини другої статті 236 ГПК України. Судами не правильно застосовано частину другу статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушено норму частини четвертої статті 75 ГПК України. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутні;

4.1.3. також судами порушено частину третю статті 310 ГПК України (недосліджено обставин і аргументів сторони, що мають значення для вирішення справи) та не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.12.2021 у справі №917/562/21, від 25.11.2021 у справі №917/269/21 та від 29.07.2020 у справі №924/526/18, що узгоджується із підставами касаційного оскарження за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України;

4.1.4. крім того зазначає, що слід звернути увагу на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права щодо правових наслідків додаткової угоди від 06.12.2024 №62/ДУ/301/АМ-20; зокрема, судом допущено помилковий висновок про відсутність ретроактивної дії угоди та про збереження зобов`язання з повернення авансу після зміни строків виконання підрядних робіт (пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України);

4.1.5. до того ж суд апеляційної інстанції, застосувавши формально-буквальний підхід до тлумачення ДУ №62, залишаючи поза увагою сукупність дій сторін після 2022 року, допустив неправильне застосування статей 628, 629, 637, 651, 653 Цивільного кодексу України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.03.2025 у справі № 922/1778/24 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23.

5.1. Прокуратура у відзиві на касаційну скаргу заперечила доводи скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила касаційну скаргу Представництва залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Служба у відзиві на касаційну скаргу заперечила доводи скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просила касаційну скаргу Представництва залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що:

- за результатами проведення відкритих торгів Службою (Замовник) та ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», від імені якого діє Представництво (Генпідрядник), укладено договір від 03.03.2020 №301 АМ-20 (далі - Договір);

- за інформацією Замовника від 04.06.2025 №28/554, фінансування за Договором від 03.03.2020 №301 АМ-20 упродовж 2020-2024 років здійснювалося виключно за рахунок коштів Державного бюджету України;

- Генпідрядник зобов`язується на свій ризик та/або з залученням субпідрядних організацій виконати та здати Замовнику в установлений Договором строк закінчені роботи за об`єктом «Будівництво автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м. Запоріжжі» (автомобільна дорога Н-08 Бориспіль Дніпро Запоріжжя (через м. Кременчук) Маріуполь «Під`їзд до о. Хортиця (автотранспортна магістраль через р. Дніпро у м. Запоріжжі) (І черга будівництва) [пункт 1.1 Договору];

- Замовник може надати Генпідряднику аванс (попередню оплату) на підставі чинного законодавства у терміни і в розмірах, що не перевищують терміни і розміри, визначені ним. Генпідрядник протягом строку, що визначений відповідними нормативними актами, з дня надходження коштів, як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в). Невідпрацьовані суми авансу повертаються Замовнику у триденний термін з дня закінчення терміну, на який надавався аванс (пункт 15.4 Договору);

- під час виконання зобов`язань за Договором сторонами укладено 62 додаткові угоди;

- додатковою угодою від 22.12.2021 №42 ДУ/301АМ-20 (далі - Додаткова угода №42) до Договору сторони на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439, від 04.12.2019 №1070 (зі змінами), від 20.12.2017 №1085, від 17.02.2021 №122 (зі змінами), від 18.08.2021 №891 (зі змінами), а також пункту 15.4 Договору узгодили надання Генпідряднику авансу в розмірі 410 000 000,00 грн на строк до 22.09.2022;

- відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №42 Генпідрядник зобов`язаний до 22.09.2022 відпрацювати наданий аванс та підтвердити використання авансу проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)», повернути невикористаний обсяг авансу на розрахунковий рахунок Замовника у випадку, якщо Генпідрядник не використав наданий аванс у повному обсязі;

- згідно з пунктом 3 Додаткової угоди №42 на підставі абзацу четвертому пункту 17.2 Договору за порушення строків, зазначених у пункті 2 цієї Додаткової угоди щодо підтвердження використання авансу проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» у разі порушення Генпідрядником строків повернення невідпрацьованих сум авансу, Генпідрядник за користування грошовими коштами Замовника сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від суми невикористаного авансу, що підлягала поверненню за кожен день затримки такого повернення. Генпідрядник, крім сплати штрафних санкцій, повертає Замовнику обсяг авансу, використання якого не підтверджено проміжними Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» у строки, передбачені пунктом 2 цієї Додаткової угоди, з урахуванням індексу інфляції;

- відповідно до пункту 15.4 Договору та Додаткової угоди №42 платіжним дорученням від 23.12.2021 №270 Замовником перераховано відповідачу аванс у сумі 410 000 000,00 грн (відмітка органу держказначейства 24.12.2021);

- всупереч умовам Договору та Додаткової угоди №42 Генпідрядником лише частково підтверджено Замовнику використання суми наданого авансу. У зв`язку з не відпрацюванням авансу (не підтвердженням у визначений строк належним чином оформленими актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та його неповерненням в розмірі 283 269 818,69 грн, Замовник звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача зазначеної суми коштів;

- Господарський суд Львівської області рішенням від 26.06.2024 у справі №914/71/24, яке залишив без змін Західний апеляційний господарський суд постановою від 19.11.2024, позов задовольнив повністю; стягнув з ONUR TAAHHUT TASIMACILIK INSAATTICARET VE SANAYI ANONIM SIRKETI «ОНУР ТААХХУТ ТАШИМАДЖИЛИК ІНШААТ ТІДЖАРЕТ ВЕ САНАЇ АНОНІМ ШИРКЕТІ», від імені якого діє Представництво на користь Служби грошові кошти в сумі 283 269 818,69 грн (повернення отриманого авансу);

- Верховний Суд ухвалою від 11.02.2025 у справі №914/71/24 касаційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №914/71/24 повернув скаржникові (у зв`язку з не усуненням її недоліків, а саме ненадання документа, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги);

- з огляду на набрання рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 у справі №914/71/24 законної сили, відповідач 09.12.2024 звернувся до суду із заявою про відстрочення його виконання;

- Західний апеляційний господарський суд постановою від 25.02.2025 у справі №914/71/24 задовольнив апеляційну скаргу відповідача та скасував ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.01.2025 у справі № 914/71/24, якою відмовлено боржнику в задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду терміном на 12 місяців до 19.11.2025; заяву відповідача від 09.12.2024 задовольнив частково, відстрочив до 26.06.2025 виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 у справі №914/71/24;

- обласною прокуратурою встановлено, що з боку органів, уповноважених державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту, а саме не пред`явлено до суду позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають нарахуванню відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на суму неповернутої відповідачем частини авансу в розмірі 283 269 818,69 грн, який надавався за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з пунктом 15.4 Договору та Додатковою угодою №42;

- за твердженням прокурора, внаслідок несвоєчасного повернення вказаної суми авансу, Державний бюджет України зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та недоотримав компенсацію за неналежне виконання зобов`язання, що свідчить про порушення державних інтересів;

- відтак, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 109 032 766,56 грн (3 % річних та інфляційних втрат за прострочення суми неповернутої частини авансу, наданого за договором про публічну закупівлю за рахунок коштів державного бюджету). При цьому, сума неповернутого авансу була предметом позову у справі №914/71/24, в якій ухвалено рішення Господарським судом Львівської області про задоволення позовних вимог.

6.2. Суд апеляційної інстанцій щодо оцінки доводів апеляційної скарги про відсутність правових підстав для звернення прокурора з цим позовом в інтересах держави в особі Офісу вказав, зокрема, таке:

- місцевим судом правильно встановлено, що при зверненні з цим позовом до суду прокурор обґрунтував, що порушення інтересів держави полягає одночасно в економічній площині (недоотримання державним бюджетом коштів, що зумовлено матеріальними втратами від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та недоотримання державним бюджетом компенсації за неналежне виконання грошового зобов`язання), у сфері публічних закупівель (неналежне виконання умов договору про закупівлю робіт за бюджетні кошти), у сфері виконання бюджетних програм (неефективне використання бюджетних коштів, що нівелює мету та завдання бюджетних програм, не відповідає пріоритетам державної політики у відповідній сфері, створює ризик затримки або ж взагалі зриву реалізації загальнодержавного інфраструктурного проекту), а також у порушенні фінансово-бюджетної дисципліни при використанні бюджетних коштів, наданих в якості попередньої оплати за договором про публічну закупівлю;

- цьому випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист;

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 53 ГПК України);

- у позовній заяві прокурором визначено такі органи, уповноважені здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Агентство (головний розпорядник бюджетних коштів), Службу (замовник розпорядник бюджетних коштів), Офіс (здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням державних капітальних вкладень);

- як зазначив прокурор, органами, уповноваженими державою на захист її інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту не пред`явлено до суду позов про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають нарахуванню на суму частини неповернутого відповідачем авансу в розмірі 283 269 818,69 грн, який надався за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до пункту 15.4 Договору та Додаткової угоди №42;

- отже, Агентством, Службою, Офісом та його структурним підрозділом належних заходів щодо захисту інтересів держави не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень;

- згідно з пунктом 21 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764, державні капітальні вкладення кошти державного бюджету, передбачені на фінансування капітального будівництва;

- контроль за цільовим та ефективним використанням державних капітальних вкладень здійснюється Держаудитслужбою, її міжрегіональними територіальними органами в установленому порядку;

- пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 04.12.2019 №1070 установлено, що Державній аудиторській службі під час здійснення заходів державного фінансового контролю необхідно перевіряти дотримання розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів законодавства щодо попередньої оплати товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти;

- законодавчі приписи свідчать про наявність у Східного офісу Держаудитслужби та його структурного підрозділу Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області обов`язку із здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері закупівель, за цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету, передбачених, зокрема, на фінансування капітального будівництва. Крім того, зазначений орган державного фінансового контролю зобов`язаний перевіряти дотримання розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів законодавства щодо попередньої оплати товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти;

- спірні правовідносини виникли внаслідок неналежного виконання генпідрядником умов договору про публічну закупівлю, Додаткової угоди №42, а також порушення приписів законодавства, якими регламентовано порядок використання попередньої оплати за договорами про закупівлю робіт за бюджетні кошти;

- отже, прокурором правомірно визначено Східний офіс Держаудитслужби в особі Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області співпозивачем у цій справі.

6.3. Стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Агентства суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, таке:

- відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439 (далі - Положення), Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (Агентство відновлення) є центральним органом виконавчої влади;

- Агентство відновлення реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; реалізує державну політику, зокрема, в частині здійснення заходів з будівництва (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту), ремонту, модернізації інфраструктури, інженерно-транспортної інфраструктури, інших об`єктів, що мають вплив на життєдіяльність населення;

- пунктом 5 Положення визначено, що Агентство відновлення з метою організації своєї діяльності забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, організовує планово-фінансову роботу в апараті Агентства відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, господарських товариствах, функції з управління корпоративними правами щодо яких здійснює Агентство відновлення, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; забезпечує внутрішній контроль в Агентстві відновлення, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;

- Агентство відновлення уповноважене видавати накази організаційно-розпорядчого характеру, організовувати і контролювати їх виконання (п. 8 Положення), а також забезпечує здійснення самопредставництва інтересів Агентства відновлення в судах України через уповноважених осіб у встановленому законодавством порядку, а також забезпечує представництво Агентства відновлення у судах та інших органах через представників (пункт 17 Положення);

- за інформацією Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області від 04.06.2025 №07.2-08.2-06/3486 видатки відповідно до платіжного доручення Служби від 23.12.2021 №270 на суму 410 000 000,00 грн проведено за Договором за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за кодом програмної класифікації видатків державного бюджету 3111020 «Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування» як попередня оплата для закупівлі матеріалів, конструкцій, виробів, необхідних для виконання робі (головний розпорядник Агентство);

- згідно з частиною п`ятою статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; приймає рішення щодо делегування повноважень одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів тощо;

- відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 04.12.2019 №1070 розмір та строк попередньої оплати в межах строків, визначених у абзацах другому - четвертому цього пункту, кількість платежів з попередньої оплати в межах строку, а також положення щодо здійснення в поточному бюджетному періоді попередньої оплати тих товарів, робіт і послуг, що згідно з договорами про закупівлю передбачається поставити, виконати і надати протягом поточного чи наступного бюджетного періоду, визначаються головним розпорядником бюджетних коштів виходячи із необхідності, що обґрунтовується, зокрема, реальним станом поставки товару, виконання робіт, надання послуг, помісячним розподілом бюджетних асигнувань, сезонністю робіт, циклом виробництва;

- головні розпорядники бюджетних коштів відповідають за прийняте рішення, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів відповідно до вимог БК України;

- отже, Агентство є головним розпорядником коштів державного фонду (зокрема і розпорядником бюджетних коштів за Договором), та є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства згідно з вимогами частини першої статті 10 Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України», підпункту 1 пункту 1 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439;

- Служба відновлення належить до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, державною неприбутковою організацією;

- Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України є засновником Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області;

- отже, Державне агентство є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, є суб`єктом владних повноважень та головним розпорядником бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалося фінансування закупівлі, в тому числі уповноважено здійснювати контроль на вживати заходів із судового захисту у випадку порушення строків виконання грошових зобов`язань з повернення бюджетних коштів;

- Агентство, контролюючи використання бюджетних коштів та будучи засновником Служби, як сторони договору, уповноважено на звернення до суду в інтересах такої служби, інтереси якої повністю збігаються з інтересами держави, в особі головного розпорядника бюджетних коштів.

6.4. Суд апеляційної інстанції щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Служби вказав, зокрема, таке:

- відповідно до приписів статей 5, 7, 8, 10, 11, 13 Закону України «Про автомобільні дороги» виключно держава через уповноважених суб`єктів здійснює управління автомобільним дорогами загального користування державного значення;

-отже, суб`єктом, наділеним на основі законодавства здійснювати управлінські функції щодо об`єктів державної власності автомобільних доріг загального користування державного значення є Служба, яка відповідно до пункту 1.1 Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Запорізькій області, затвердженого наказом Державного агентства відновлення та розвиту інфраструктури України від 10.02.2025 №Н-46/11-01 (далі - Положення №46) є державною неприбутковою організацією, яка заснована на державній власності і належить до сфери управління Державного агентства відновлення та розвиту інфраструктури України (Уповноважений орган управління);

- джерелами фінансового забезпечення діяльності Служби є кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а також кошти з інших джерел, незаборонених законодавством, які надходять на рахунки Служби для фінансування мети, предмету діяльності та функцій Служби. Майно Служби є державною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління. Відчуження Службою майна, що належить до основних фондів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з Уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законодавством (пункти 4.1, 5.1, 5.9 Положення №46);

- правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок);

- відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;

- стаття 23 цього Кодексу встановлює загальне правило, згідно з яким будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша);

- пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;

- розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку);

- поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету;

- бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України);

- абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду;

- установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду;

- за змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду;

- ураховуючи наведене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що Служба у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником робіт за Договором в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

6.5. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги в частині порушення норм процесуального права, оскільки, прокурором дотримано попереднього порядку звернення до суду та належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави, в особі трьох співпозивачів: Агентства, Служби та Офісу.

6.6. Стосовно обставин порушення відповідачем зобов`язання з повернення авансу (попередньої оплати) суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке:

- із укладеного сторонами Договору (пункт 1.1) встановлено, що відповідач як Генпідрядник зобов`язався, на свій ризик, виконати та здати Замовнику (позивачу) у визначений строк закінчені роботи з першої черги будівництва автотранспортної магістралі через річку Дніпро в місті Запоріжжі, а Замовник зобов`язався прийняти та оплатити закінчені роботи. Отже, відповідач як генпідрядник за договором, взяв на себе «натуральні» зобов`язання (тобто зобов`язання виконати підрядні роботи), а не грошові;

- Додатковою угодою №42 сторони на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439, від 04.12.2019 №1070 (зі змінами), від 20.12.2017 №1085, від 17.02.2021 №122 (зі змінами), від 18.08.2021 №891 (зі змінами), а також пункту 15.4 Договору узгодили надання Генпідряднику авансу в розмірі 410 000 000,00 грн на строк до 22.09.2022;

- відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №42 Генпідрядник зобов`язаний до 22.09.2022 відпрацювати наданий аванс та підтвердити використання авансу проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» повернути невикористаний обсяг авансу на розрахунковий рахунок Замовника у випадку, якщо Генпідрядник не використав наданий аванс у повному обсязі;

- згідно з пунктом 3 Додаткової угоди №42 на підставі абзацу четвертого пункту 17.2 Договору за порушення строків, зазначених у пукнті 2 цієї Додаткової угоди щодо підтвердження використання авансу проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» у разі порушення Генпідрядником строків повернення невідпрацьованих сум авансу, Генпідрядник за користування грошовими коштами Замовника сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від суми невикористаного авансу, що підлягала поверненню за кожен день затримки такого повернення. Генпідрядник, крім сплати штрафних санкцій, повертає Замовнику обсяг авансу, використання якого не підтверджено проміжними Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в)» у строки, передбачені пунктом 2 цієї Додаткової угоди, з урахуванням індексу інфляції;

- з огляду на викладене, у Додатковій угоді №42 Службою та відповідачем узгоджено порядок підтвердження використання наданого авансу, а також строк його повернення;

- Верховним Судом сформовано усталені правові висновки, згідно з якими належними і допустимими доказами використання підрядником одержаного авансу є підписані сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) і довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3);

- виходячи з умов підрядних договорів щодо авансування робіт замовником та документів, які підтверджують використання одержаного авансу підрядником, подібних до умов договору, укладеного сторонами спору у справі, належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт», КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати», зазначаючи, що виходячи з договірного погодження сторін саме ці докази підтверджують відповідні обставини та погоджуючись із відхиленням судами інших, наданих підрядником доказів (реєстрів накладних на придбання матеріальних цінностей, видаткових накладних, листування сторін тощо), на підтвердження використання авансу;

- визначальним є підтвердження цільового використання авансу в обумовлений договором період, документами, погодженими сторонами у договорі (акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3);

- відсутність такого підтвердження має наслідком повернення суми невикористаного авансу (у непідтвердженій відповідними документами частині) з нарахуванням штрафних санкцій у разі погодження такої умови сторонами договору;

- Господарський суд Львівської області рішенням від 26.06.2024 у справі №914/71/24, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 19.11.2024, вже встановлено, що відповідачем підтверджено використання лише частини наданого авансу, тому, згідно з умовами пункту 2 Додаткової угоди №42 та пункту 15.4 Договору, у Генпідрядника виникло, після 22.09.2022, грошове зобов`язання з повернення невідпрацьованої частини авансу в сумі 283 269 818,69 грн (у 3-денний строк);

- суди дійшли висновку, що позовна вимога Служби про стягнення з відповідача зазначеного розміру невідпрацьованого авансу повністю обґрунтована, що зумовлює наявність підстав для її задоволення;

- суд апеляційної інстанції виснував, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №914/71/24 обставини з приводу виникнення у відповідача саме грошового зобов`язання з повернення Службі невикористаної (непідтвердженої проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2В) частини авансу в сумі 283 269 818,69 грн, а також граничного строку повернення коштів 22.09.2022, є преюдиційними.

6.7. Щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке:

- відповідно до статті 629 ЦК України, умови Договору та додаткових угод до нього є обов`язковим для виконання сторонами, а зміна таких умов можлива лише за взаємним погодженням сторін (та відповідно до норм чинного законодавства);

- узгоджуючи можливість отримання відповідачем авансу, встановлюючи порядок підтвердження його використання та строки повернення, до закінчення строку дії договору підряду, сторони керувалися ДСТУ БД.1.1-1.2013 "Правила визначення вартості будівництва" (пункти 3.2, 3.3 Договору);

- вказані Правила втратили чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, яким затверджено також нові правила з ціноутворення у будівництві Настанову з визначення вартості будівництва (набула чинності 08.11.2021);

- про обов`язковість застосування до відносин Сторін вказаного нормативного акта Настанови з визначення вартості будівництва зазначено в умовах пункту 15.2 Договору (у редакції Додаткової угоди №49);

- оскільки спірні правовідносини Сторін стосовно повернення невідпрацьованої частини авансу виникли 22.09.2022, тобто після набрання чинності Настановою з визначення вартості будівництва, при вирішенні спору застосуванню підлягають норми Настанови;

- відповідно до пункту 6.3 Настанови за динамічної договірної ціни прямі витрати при визначенні вартості виконаних робіт розраховуються на підставі нормативних витрат трудових і матеріально-технічних ресурсів, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт та цін ресурсів;

- вартість матеріальних ресурсів у складі прямих витрат при проведенні розрахунків за обсяги виконаних робіт визначається на підставі виконаних обсягів робіт, нормативних витрат матеріальних ресурсів і їх уточненої вартості (пункт 6.4 Настанови);

- відповідно до пункту 6.1 Настанови взаєморозрахунки за обсяги виконаних робіт проводяться за період, встановлений у договорі (щомісячно, за етап тощо); при визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єкту будівництва застосовуються первинні облікові документи "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (форма № КБ-2в) і "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (форма № КБ-3), які наведено у Додатках 36 та 37;

- отже, нормами Настанови, як і умовами Договору та нормами статей 837, 875, 882 ЦК України, передбачено визначення вартості саме будівельних робіт (із врахуванням вартості використаних будівельних матеріалів та устаткування) та встановлено обов`язковість складення первинних облікових документів стосовно вартості будівельних робіт акту приймання виконаних будівельних робіт (форми №КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми №КБ-3);

- відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом;

- нарахування, передбачені цією статтею, входять до складу грошового зобов`язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору;

- з аналізу вказаних норм слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу;

- суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов`язання відповідача з повернення невикористаного авансу після 22.09.2022 є грошовим зобов`язання, а з 26.09.2022 простроченим грошовим зобов`язанням, на суму якого нараховуються міри цивільної відповідальності, визначені частиною другою статті 625 ЦК України;

- судом першої інстанції правильно зазначено, що юридичні дії між Замовником та відповідачем щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 86 486 167,48 грн відбулись у вересні 2025 року;

- прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 109 032 766, 56 грн, з урахуванням положень пункту 15.4 Договору щодо триденного строку повернення невикористаного авансу, нарахованих за період з 26.09.2022 до 31.08.2025;

- суд апеляційної інстанції виснував, що зарахування зустрічних однорідних грошових вимог у вересні 2025 року не спростовує правомірності застосування частини другої статті 625 ЦК України у періоді до моменту здійснення такого зарахування;

- при цьому, відповідачем визнається вчинення дій щодо зарахування суми неповернутого авансу з метою зарахування зустрічних зобов`язань з оплати виконаних робіт за договором, що підтверджує правомірність застосування частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення невикористаного авансу до моменту здійснення зарахування зустрічних грошових вимог;

- на думку суду апеляційної інстанції, доводи апеляційної скарги є хибними та засновані на неправильному розмінні апелянтом правової природи порушених зобов`язань, які визначені пунктом 15.4 Договору та умовами Додаткової угоди №42.

6.8. Щодо розрахунку стягнених з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних суд апеляційної інстанції вказав, що, здійснивши перевірку нарахування заявлених до стягнення штрафних санкцій, встановив правомірність та правильність їх нарахування.

6.9. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта з приводу можливості зменшення відповідних сум та наявності підстав для врахування ступеню вини відповідача у простроченні виконання грошового зобов`язання, або завершення виконання підрядних робіт та прийняття їх замовником.

6.10. Стосовно наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності та впливу форс-мажорних обставин суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке:

- листом від 03.03.2022 №103/03/03 відповідач повідомив Службу про призупинення робіт за Договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та надав сертифікат Торгово-промислової палати України від 15.11.2024 №3100-24-2100, яким засвідчено настання форс мажорних обставин за Договором. Отже, відповідачем надано суду докази того, що неналежне виконання зобов`язань відповідачем за Договору відбулося у зв`язку з низкою не залежних від його волі та дій обставин та факторів (обставини непереборної сили);

- додатковою угодою від 06.12.2024 №62/ДУ/301/АМ-20 до Договору сторони спору у зв`язку з форс-мажорними обставинами внесли зміни до Договору, а саме: пунктів 2.1 «Строк виконання робіт: з 03.03.2020 до 31.12.2025», п.19.1. Цей Договір набирає чинності з 03.03.2020 і діє по 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків», Додатку 4 «Календарний графік виконання робіт»;

- сертифікат №3100-24-2100 Торгово-промислової палати України від 15.11.2024, наданий відповідачем, засвідчує існування форс-мажорних обставин у відповідача за період з 24.02.2022 і тривають станом на 15.11.2024;

- посилаючись на вказаний документ, відповідач фактично вважає, що в силу форс-мажорних обставин у нього відсутній обов`язок щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % від простроченої суми;

- проте, такі доводи відповідача суперечать висновкам Верховного Суду [Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19). Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору (постанови Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 16.05.2024 у справі №913/308/23 та від 25.09.2024 у справі №910/17252/23)];

- рішенням суду, яке набрало законної сили у справі №914/71/24, вже встановлені обставини з приводу виникнення у відповідача саме грошового зобов`язання з повернення Службі невикористаної (непідтвердженої проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма КБ-2В) частини авансу в сумі 283 269 818,69 грн;

- Верховний Суд неодноразово у постановах від 25.09.2024 у справі №910/17252/23, від 04.12.2024 у справі №910/4843/24, від 11.12.2024 №927/1732/23, від 18.02.2025 у справі №904/3016/23 висновував, що правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми;

- суд апеляційної інстанції зауважив, що укладення Додаткової угоди №62/ДУ/301/АМ-20 (далі - Додаткова угода №62) мало місце 06.12.2024, в той час як прострочення повернення невикористаного авансу розпочалося 26.09.2022;

- сторонами чітко узгоджено зміни до Договору, а саме: пункти 2.1, 19.1, Додатку 4 «Календарний графік виконання робіт», які регулюють питання строків виконання підрядних робіт, загального строку дії Договору;

- однак, сторонами не використано право на внесення змін до пункту 15.4. Договору, яким врегульовано питання сплати та повернення авансу (попередньої оплати), та Додаткової угоди №42, якою визначено граничний строк використання авансу до 22.09.2022;

- зі змісту Сертифікату №3100-24-2100 Торгово-промислової палати України від 15.11.2024 встановлено його застосування відносно конкретного переліку підрядних робіт, а саме: забезпечення, за календарним графіком, належним чином виконання робіт п`ятого пускового комплексу та шостого пускового комплексу, із визначенням переліку споруд, шляхопроводів, транспортних розв`язок. Тобто, відповідні докази стосуються дії форс-мажорних обставин до обов`язків відповідача щодо виконання договору в натурі, а не грошових зобов`язань, зокрема з повернення невикористаного авансу, строк виконання яких настав до моменту видачі сертифікату 15.11.2024 та підписання Додаткової угоди №62 06.12.2024;

- апеляційний суд наголосив, що, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- аванс повністю перераховано на рахунок відповідача, невикористана його частина повинна була зберігатися відповідачем та не використовуватись у інших цілях, ніж передбачено умовами Договору, тому відповідачем не доведено прямого причинно-наслідкового зв`язку між визначеними у сертифікаті №3100-24-2100 Торгово-промислової палати України від 15.11.2024 обставинами, бойовими діями, введенням воєнного стану та неможливість здійснювати своєчасно розрахунки з повернення грошових коштів на користь Служби у розмірі невикористаного авансу (попередньої оплати).

6.11. Суд апеляційної інстанції виснував, що з урахуванням фактичних обставин справи та долучених доказів, наведених висновків Верховного Суду, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача та задоволено позовні вимоги повністю.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 02.07.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №914/2921/25 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України.

7.2. Від Агентства 16.07.2026 до Суду надійшла заява, в якій позивач-1, зокрема, просив прийняти пояснення та долучити їх до матеріалів справи, відмовити у задоволенні касаційної скарги та розгляд справи здійснювати без участі Агентства.

7.3. Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.08.2026 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/2921/,25 відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М.↗ (головуюча), Бенедисюк І.М.↗, Власов Ю.Л.↗

7.4. Від Офісу 14.08.2026 до Суду надійшли письмові пояснення.

7.5. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 18.08.2026 долучив вказані вище письмові пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.6. Верховний Суд ухвалою від 18.08.2026 у цій справі повідомив учасників справи, що наступне судове засідання із розгляду касаційної скарги відбудеться 15.09.2026.

7.7. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

8.2. Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд виходить з того, що:

- зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності;

- касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.3. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.4. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.5. Щодо питання застосування норми права та їх неврахування судами попередніх інстанцій, Верховний Суд застосовує висновки щодо тлумачення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які містяться, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі №916/5633/23, в якій, зокрема, означено таке:

- підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови;

- неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі;

- для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд виходить також з того, що, досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду, кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а крізь призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.7. Предметом судового розгляду у цій справі є стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за позовом прокурора в інтересах держави в особі Агентства, Служби та Офісу.

8.7.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що:

- за інформацією Служби відповідачем станом на 31.08.2025 не виконано рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 у справі №914/71/24;

- незважаючи на задоволення Західним апеляційним господарським судом заяви відповідача від 09.12.2024 про відстрочення виконання судового рішення у справі №914/71/24 до 26.06.2025, відповідач упродовж понад 9 місяців (з дня набрання вказаним рішенням законної сили до 31.08.2025) не повернув замовнику із загальної суми заборгованості (понад 283 млн грн) жодних коштів, що свідчить про вочевидь недобросовісну поведінку та не відповідає інтересам держави;

- відтак, прокурор звернувся до суду про стягнення з відповідача додатково нарахованих у порядку статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми основного зобов`язання, а саме на грошове зобов`язання, яке виникло у зв`язку з неналежним виконанням договору підряду генпідрядником.

8.7.2. Під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій вирішували, зокрема, питання щодо наявності/відсутності підстав для: представництва прокурором інтересів держави в особі Агентства, Служби та Офісу; застосування преюдиції; звільнення від відповідальності внаслідок настання обставин непереборної сили.

8.8. Скаржник у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує низку постанов Верховного Суду (дивися пункти 4.1.1, 4.1.3, 4.1.5 цієї постанови).

8.9. Щодо справ, які наведені у пункті 4.1.1 цієї постанови, то слід зазначити, що скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду з них у контексті неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 131-1 Конституції України, частини третю, четверту статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та порушення частини четвертої статті 53 ГПК України та пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

8.10. З огляду на те, що у справах №905/1907/21, №911/2169/20, №912/2385/18, №587/430/16-ц, №917/562/21, №917/269/21, №204/6292/18, №204/7119/18 та у цій справі судами вирішувалося питання наявності/відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, то наведене свідчить про схожість спірних правовідносин, зокрема, і щодо застосування приписів вказаних вище норм права.

8.11. Щодо справ, наведених у пункті 4.1.3 цієї постанови, то слід зазначити, що скаржник покликаючися на правові висновки Верховного Суду, наведені у них вказує, що судами попередніх інстанцій порушено приписи частини третьої статті 310 ГПК України, а саме недосліджено обставини та аргументи сторони, що мають значення для вирішення справи у контексті наявності/відсутності представництва прокурором інтересів держави, що свідчить про схожість спірних правовідносин у справах №№917/562/21, №917/269/21 та №924/526/18 та у цій справі.

8.12. Також, скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що суд апеляційної інстанції, застосувавши «формально-буквальний підхід» до тлумачення Додаткової угоди №62, залишаючи поза увагою сукупність дій сторін після 2022 року, допустив неправильне застосування статей 628, 629, 637, 651, 653 ЦК України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.03.2025 у справі №922/1778/24, та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23.

8.13. Предметом розгляду справи №922/1778/24 було стягнення суми авансового платежу, сплаченого на виконання умов договору підряду, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

8.13.1. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем договірних зобов`язань, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачеві авансовий платіж та сплатити інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

8.14. Предметом розгляду справи №918/391/23 було:

- розірвання договорів оренди землі;

- зобов`язання повернути земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому відповідач отримав їх в оренду.

8.14.1. Прокурор обґрунтовував пред`явлений позов тим, що відповідач протягом 2018-2022 років порушував взяті на себе договірні зобов`язання, не сплачував орендну плату за землю повністю.

8.15. З огляду на викладене вище спірні правовідносини у цій справі та справі №922/1778/24 є схожими в частині, що стосується предмета позову (стягнення 3 % річних та інфляційних втрат), видом договору (договір підряду).

8.16. Що ж до справи №918/391/23, то слід зазначити, що спірні правовідносини в ній не є схожими зі спірними правовідносинами у цій справі, з огляду на предмет і підстави позову, нормативно-правове регулювання, що виключає подібність спірних правовідносин. Водночас скаржник вказує на неврахування висновків щодо застосування норм процесуального права, які викладені у вказаних справах, а саме стосовно статей 74, 75 ГПК України.

8.19. Верховний Суд наголошує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.19.1. Сама собою різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.20. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.21. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.22. Скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що відсутні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які неправильно застосовані та порушені судами попередніх інстанцій, а саме: стаття 55 Конституції України; пункт 21 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1764; пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» від 04.12.2019 №1070; частина третя статті 4, стаття 14, частина третя статті 41, стаття 53, пункт 4 частини третьої статті 162, частина другої статті 236 ГПК України; частина друга статті 625 ЦК України; частина четверта статті 75 ГПК України.

8.23. Верховний Суд, ураховуючи доводи та покликання скаржника у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність розгляду підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, у їх взаємній і логічній послідовності та поєднанні з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК України.

8.24. Узагальнені доводи касаційної скарги свідчать про те, що, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не з`ясовано вагомі та ключові питання для вирішення цього спору та не зазначено у судових рішеннях мотивованої оцінки аргументів, які наведені відповідачем щодо відсутності підстав для задоволення позову стосовно, зокрема, такого:

- відсутність підстав для представництва прокурором інтересів Служби, оскільки позивач-2 є установою та не наділений владними повноваженнями;

- відсутність підстав для застосування преюдиції;

- неправильне тлумачення умов Додаткової угоди №62.

8.25. Зі змісту оскаржуваних судових рішення (дивися розділ 6 цієї постанови) вбачається, що суди попередніх інстанцій частково навели мотиви відхилення аргументів відповідача та допустили порушення норм процесуального права, з огляду на таке.

8.26. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.27. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.28. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.29. Відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням:

а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

8.30. Верховний Суд наголошує, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

8.31. Відхиляючи аргументи й доводи Представництва щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Служби суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач-2 у спірних правовідносинах діяв як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником робіт за Договором в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

8.32. Втім, такі аргументи та мотивування не узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, на яку покликається і скаржник, який викладений у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 такого змісту:

« 8.12. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду підтверджує свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону №1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

8.33. Отже, суд апеляційної інстанції не з`ясував яким чином Служба у спірних правовідносинах, будучи розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та стороною Договору, а саме замовником, виконувала публічно-владні управлінські функції.

8.34. Стосовно правильності/неправильності застосування судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 75 ГПК України слід зазначити таке.

8.35. Суди попередніх інстанцій покликалися на судові рішення у справі №914/71/24 та виснували, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №914/71/24 обставини з приводу виникнення у відповідача саме грошового зобов`язання з повернення Службі невикористаної (непідтвердженої проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2В) частини авансу в сумі 283 269 818,69 грн, а також граничного строку повернення коштів 22.09.2022, є преюдиційними.

8.36. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

8.37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 зазначила, що «преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи».

8.38. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо [постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження № 12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.8)].

8.39. У постанові від 19.12.2025 у справі №910/10365/15 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо [постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження №12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі №910/6355/20 (провадження №12-41гс21, пункт 9.8)].

8.39.1. У зазначеній постанові об`єднана палата, узагальнюючи підходи Великої Палати Верховного Суду, наголосила на необхідності розмежування юридичних фактів та їх правової оцінки, підкресливши, що преюдиційне значення можуть мати лише встановлені судом обставини (факти), тоді як висновки суду щодо застосування норм права за певних обставин не є такими обставинами.

8.40. Втім, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, фактично не дослідили обставини цієї справи та виснували про преюдиційність вказаних вище обставин (дивися пункт 8.35 цієї постанови), залишаючи поза увагою зміну умов Договору сторонами після ухвалення судових рішень у справі №914/71/24, а саме шляхом укладення Додаткової угоди №62, якою замовником і гепідрядником внесено зміни щодо строку виконання робіт.

8.41. Верховний Суд виходить з того, що такий підхід судів попередніх інстанцій не узгоджується із наведеними вище правовими позиціями, оскільки, правова оцінка, надана судом у іншій справі, не є юридичним фактом у розумінні процесуального закону та не може підміняти собою дослідження обставин конкретної справи, ураховуючи зміну умов Договору його сторонами.

8.42. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

8.42.1. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (пункт 43), від 09.02.2021 у справі №520/17342/18 (пункт 7.53), від 19.07.2023 у справі №910/16820/21 (пункт 8.45), від 03.10.2023 у справі №366/203/21).

8.43. У контексті неправильного тлумачення судом апеляційної інстанції Додаткової угоди №62 скаржник вказує, зокрема, таке:

- зобов`язання повернути аванс є похідним від зобов`язання виконати роботи та виникає лише при порушенні строку їх виконання;

- аванс за Договором надавався не як самостійна грошова позика, а виключно як попередня оплата підрядних робіт. Пункт 15.4 Договору прямо встановлює: «Генпідрядник протягом строку, що визначений відповідними нормативними актами, з дня надходження коштів як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з проміжними «Актами приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в). Невідпрацьовані суми авансу повертаються Замовнику у триденний термін з дня закінчення терміну, на який надавався аванс»;

- отже, обов`язок повернути аванс є умовним: він виникає лише тоді і в тій мірі, в якій генпідрядник не підтвердив використання авансу актами виконаних робіт у строк, «на який надавався аванс». Якщо строк виконання робіт, протягом якого надавався аванс, продовжений, відповідно продовжується і строк для відпрацювання авансу, а обов`язок його повернення не виникає або відкладається;

- відповідно до Додаткової угоди №42 аванс наданий «на строк до 22.09.2022». Проте в Додатковій угоді №62 встановлено нові строки виконання всього комплексу робіт за Договором - «з 03.03.2020 до 31.12.2025». Це означає, що сторони погодили нову часову рамку, в межах якої генпідрядник має виконати роботи та відпрацювати аванс. Зміна строку виконання підрядних робіт у такому контексті це і є зміна строку, «на який надавався аванс», оскільки аванс призначений саме для виконання цих конкретних підрядних робіт;

- чинним законодавством передбачено, що сторони мають право ретроактивно врегулювати відносини, що склалися раніше;

- апеляційний суд зробив хибний висновок про те, що Додаткова угода №62 не має правового значення для відносин, що виникли до її укладення, оскільки «прострочення розпочалося 26.09.2022»;

- відповідно до статей 628 та 629 ЦК України умови договору визначаються на розсуд сторін; зміна договору можлива за взаємною згодою сторін відповідно до статті 651 ЦК України;

- закон не забороняє сторонам домовитись про те, що нові умови договору застосовуються до відносин, що виникли раніше. Така можливість прямо передбачена частиною третьою статті 653 ЦК України, згідно з якою у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором або законом;

- укладаючи Додаткову угоду №62, сторони (замовник і генпідрядник) свідомо та взаємно погодили нові строки виконання робіт, прямо зазначивши у тексті угоди, що підставою для змін є форс-мажорні обставини, підтверджені сертифікатом ТПП;

- замовник визнав наявність форс-мажорних обставин і погодився на продовження строків. Це є юридично значимим волевиявленням сторін, яке охоплює і ретроспективний вплив на відносини щодо авансу;

- апеляційний суд не навів жодної норми закону, яка б забороняла сторонам ретроспективно врегулювати строки виконання договору та їх вплив на зобов`язання з повернення авансу. Відсутність такого обґрунтування є порушенням вимог статті 236 ГПК України про законність та обґрунтованість судового рішення;

- у свою чергу, незміненість формулювання пункту 15.4 Договору не означає незміненості строку, «на який надавався аванс»;

- суд апеляційної інстанції зазначив, що сторони «не використали право на внесення змін до п. 15.4 Договору та Додаткової угоди №42». Однак цей висновок ґрунтується на формально-буквальному тлумаченні, яке суперечить системному розумінню договору в цілому;

- пункт 15.4 Договору встановлює механізм: аванс надається «на строк до [дати]» і повертається протягом трьох днів після закінчення «терміну, на який надавався аванс». «Строк, на який надавався аванс» не є константою - він може змінюватись шляхом зміни строків виконання самих підрядних робіт, оскільки аванс нерозривно пов`язаний з виконанням цих робіт.

8.44. Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього ж Кодексу.

8.45. Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину.

8.46. З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16).

8.47. Верховний Суд наголошує, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

8.48. Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (див., для прикладу, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №915/692/19, від 05.02.2020 у справі №910/15161/18, від 09.07.2020 у справі №922/404/19, від 19.12.2023 у справі №925/1205/22, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №757/5305/13-ц, від 11.10.2023 у справі №753/13820/16-ц, від 13.03.2024 у справі №686/16312/22 тощо).

8.49. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.

8.50. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

8.51. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

8.52. Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц, від 10.04.2019 у справі №916/2500/15, постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, від 05.12.2022 у справі №753/8945/19).

8.53. Відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

8.54. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

8.55. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

8.56. Укладений відповідачем і позивачем-2 Договір є договором з виконання робіт за об`єктом щодо будівництва автотранспортної магістралі, як встановлено судами попередніх інстанцій.

8.57. Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

8.58. Отже, тлумачення умов Договору та додаткових угод до нього, ураховуючи правила тлумачення визначені статтею 213 ЦК України, має здійснюватися з урахуванням правової природи правочину та дійсного наміру сторін.

8.59. З огляду на викладене вище, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права (зокрема, статей 75, 236, 237, 282 та 269 ГПК України) та неправильно застосували норми матеріального права (статті 213, 625 ЦК України), не врахувавши висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, які наведені у цій постанові, що мало своїм наслідком неповне з`ясування обставин цієї справи, за наведеними у справі доводами та запереченнями, ураховуючи предмет і підстави позову та характер спірних правовідносин, за наявними у справі доказами, доводами та запереченнями сторін.

8.60. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.61. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8.62. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.63. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.64. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє часткове підтвердження з огляду на мотиви та міркування, які викладені у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.4. Ураховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм права, яке не було виправлене судом апеляційної інстанції, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Представництва задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд