ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/2094/25

1.1. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - Підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Сара Володимира Васильовича (далі - ФОП Сара В. В., Підприємець, відповідач, скаржник) про стягнення 373 801,68 грн заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого державного майна, забезпеченню комунальними та іншими послугами від 13.04.2020 № 3-І-ІЗФ-20, з яких: 205 542,59 грн основного боргу, 118 998,45 грн пені, 37 540,15 грн інфляційних та 11 720,49 грн 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, в частині повної та своєчасної плати за користування приміщеннями, визначеної умовами договору оренди.

1.3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Підприємця на користь Підприємства в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) 373 801,68 грн заборгованості та 4 485,62 грн витрат зі сплати судового збору.

1.4. Не погодившись з цим рішенням, 05.06.2026 відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 у справі № 916/2094/25 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ФОП Сара В. В. на користь Підприємства 60 050,87 грн заборгованості, 30 619,32 грн пені, 2 725,04 грн інфляційних втрат та 3 139,09 грн 3 % річних, а також заявив клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

2.1. Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.07.2026 (колегія суддів: Богатир К. В., Аленін О. Ю., Таран С. В.): відмовив у задоволенні клопотання ФОП Сара В. В. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у цій справі та відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Сара В. В. на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2025, на підставі пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.1. Підприємець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду про відмову в відкритті апеляційного провадження від 09.07.2026 у справі № 916/2094/25, а справу передати на розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. У поданій касаційній скарзі Підприємець з посиланням на положення абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України вказує на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема, при вирішенні питання про поновлення строку апеляційного оскарження.

4.1.2. Скаржник зазначає про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановлена при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також невідповідності висновків суду обставинам (вимогам) апеляційного оскарження.

4.1.3. На думку скаржника, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не досліджував належним чином і не оцінював у сукупності обставини подання апеляційної скарги, а також доводи, наведені в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. У вирішенні його клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження проявив надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства, що мало наслідком визнання причин пропуску процесуального строку для подання апеляційної скарги необґрунтованим.

4.1.4. Скаржник стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції є формальними без урахування того, що фактично позивач під час виконання договору було обізнаним та вело своє листування з відповідачем за його фактичним місцезнаходженням, за адресою: м. Ізмаїл вул. Трипольського № 1. Однак у позовній заяві позивач умисно визначив адресою місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_2. При цьому, суд апеляційної інстанції взагалі не взяв до уваги, що у позовній заяві не вказано номеру квартири, офісу, тощо. При цьому скаржник наголошує, що будівля за вказаною адресою є фактично колишнім гуртожитком.

4.1.5. За наведеного, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції у вирішенні питання поновлення строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції не дотримався свого обов`язку щодо надання оцінки обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, зокрема, у взаємозв`язку з інтервалами часу (з моменту закінчення встановленого строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою), а також проявив надмірний формалізм, оскільки не врахував того, що в матеріалах справи достатньо доказів, які свідчать про наявність у відповідача також адреси фактичного місцезнаходження. Наведене, у свою чергу призвело до надання судом поверхневої оцінки обставинам, щодо належного вчинення місцевим господарським судом всіх необхідних дій задля належного повідомлення відповідача про ухвалене рішення суду від 01.07.2025 у цій справі.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

6.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, якою суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, а відтак з`ясуванню підлягає питання щодо наявності / відсутності поважних причин пропуску встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та правильності застосування судом апеляційної інстанції пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.

6.3. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд виходить з такого.

6.4. У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

6.5. Конституційний Суд України у рішенні від 13.06.2019 №4-рн/2019 зазначив, зокрема, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3. пункту 2 мотивувальної частини рішення).

6.6. Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 №5-р/2020).

6.7. Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.

6.8. У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

6.9. У пунктах 40, 41 рішення "Пономарьов проти України" ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу "res judicata" - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

6.10. У пункті 34 рішення ЄСПЛ "Перетяка та Шереметьєв проти України" зазначено, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту.

6.11. Отже, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.

6.12. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

6.13. Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6.14. Отже, законом чітко встановлено, як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.

6.15. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 256 ГПК України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

6.16. За положеннями частини третьої статті 256 ГПК України, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

6.17. Верховний Суд стало та послідовно зазначав про те, що інститут строків у господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

6.18. Отже, встановлення процесуальних строків передбачено законом з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій.

6.19. Водночас, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 ГПК України, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

6.20. Зокрема, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без руху, якщо така скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 260 ГПК України).

6.21. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

6.22. Таким чином, скаржник має право подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

6.23. Виходячи зі змісту частин другої та третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Водночас, поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 30.07.2025 у справі № 910/5829/19, від 04.11.2024 у справі № 910/2552/23, від 10.04.2018 у справі № 918/115/16, від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 29.05.2026 у справі № 925/780/25.

6.24. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

6.25. Отже, в кожному конкретному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

6.26. Водночас, у разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 ГПК України.

6.27. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

6.28. За встановленими обставинами справи, Господарський суд Одеської області рішенням від 01.07.2025 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі та стягнув із Підприємця на користь Підприємства в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) 373 801,68 грн заборгованості та 4 485,62 грн витрат зі сплати судового збору.

6.29. Як встановив апеляційний суд, рішення Господарського суду Одеської області ухвалене 01.07.2025 поза межами судового засідання, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Повний текст судового рішення складений 01.07.2025.

6.30. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

6.31. Суд апеляційної інстанції встановив, що судове рішення у цій справі відповідно до положень частини п`ятої статті 242 ГПК України протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі було направлено на адресу відповідача 02.07.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

6.32. Тоді як, за встановлених апеляційним судом обставин, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою лише 05.06.2026, тобто з пропуском процесуального строку, встановленого для її подання.

6.33. Суд апеляційної інстанції встановив, що у апеляційній скарзі відповідач також заявив клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги. У клопотанні для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Підприємець вказував, зокрема такі обставини щодо поважності причин пропуску строків :

- позивач звертаючись до суду з позовом у цій справі надав Господарському суду Одеської області недостовірну інформацію про місце проживання відповідача, а саме вказав адресу: АДРЕСА_2, що призвело до того, що ФОП Сара В. В. не брав участі у розгляді справи судом в суді першої інстанції, а також був позбавлений можливості своєчасно отримати судове рішення та, відповідно, подати вчасно апеляційну скаргу;

- розгляд справи № 916/2094/25 в Господарському суді Одеської області пройшов без участі ФОП Сара В. В., саме внаслідок того, що позивач помилково в позові зазначив адресу відповідача: АДРЕСА_2, а суд першої інстанції на означене уваги не звернув та не витребував Витяг із реєстру Ізмаїльської територіальної громади, з метою встановлення обставин щодо фактичного місця проживання відповідача;

- відповідач вказував, що на його думку, означені помилки позивача та суду першої інстанції свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду у справі № 916/2094/25;

- крім того, Підприємець вказував, що станом на час подання позову у цій справі та на день ухвалення судового рішення, він перебував поза межами України, зокрема, з кінця серпня 2023 року перебував у Канаді у відрядженні, пов`язаному з волонтерською діяльністю, з метою збору гуманітарної допомоги для українських громадян;

- лише 15.01.2026 йому стало відомо щодо наявності судових проваджень відносно нього, у зв`язку з чим Підприємець уклав із адвокатом Петровим В. С. договір про надання правової допомоги "по розшуку особи, яка має претензії до нього";

- адвокат Петров В. С. отримавши інформацію від державної виконавчої служби, 19.03.2026 подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи № 916/2094/25, водночас станом на час подання зави адвокат не був уповноваженим на подання апеляційної скарги в інтересах Підприємця;

- крім того, відповідач вказував, що підготовка апеляційної скарги потребувала значних зусиль та тривалого часу, зокрема, і детального бухгалтерського платежів, які проводилися на виконання умов договору, підбору і перевірці первинних документів, рахунків, актів виконаних робіт, тощо;

- лише 25.05.2026 адвокат Петров В. С. передав відповідачу повну інформацію про виявлені ним обставини ("по розшуку особи, яка має претензії до нього"), у тому числі і судове рішення у справі № 916/2094/25 та уклав договір з відповідачем про наданню юридичних послуг з представництва його інтересів у Південно-західному апеляційному господарському суді.

6.34. Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 апеляційну скаргу ФОП Сара В. В. на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 у справі № 916/2094/25 залишив без руху; встановив відповідачу строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги, шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду: 1) доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі, встановленому законом, 2) наведення інших поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 по справі №916/2094/25 протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснив апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту або суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

6.35. Суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки тим, що:

- відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фізична особа-підприємець Сара Володимир Васильович зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 ;

- в апеляційній скарзі апелянт зазначив, що він знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- з матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви у цій справі направлялася на адресу ФОП Сара В.В. - АДРЕСА_2 , засобами поштового зв`язку;

- отже відповідач був належним чином повідомлений про звернення Підприємства з позовом у ці справі;

- ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.05.2025 у справі № 916/2094/25 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи; запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (статей 251, 252 ГПК України) подати до суду відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, заяв з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копії статутних та реєстраційних документів; роз`яснено відповідачу, що відповідно до частини другої статті 178 ГПК України, у разі ненадання заяв по суті справи у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами;

- копія цієї ухвали направлялася на адресу ФОП Сара В. В. - АДРЕСА_1 , засобами поштового зв`язку - рекомендованим листом з повідомленням про вручення;

- копія ухвали повернулася до суду з відміткою оператора поштового зв`язку із зазначенням причини невручення: "у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою", що в розумінні положень частини шостої статті 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення про вчинення відповідної процесуальної дії;

- крім того, копія рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 у справі № 916/2094/25 також направлялася на адресу відповідача - АДРЕСА_1 , засобами поштового зв`язку - рекомендованим листом з повідомленням про вручення;

- вказаний лист повернувся на адресу суду із зазначенням причини невручення: "у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою", що в розумінні положень частини шостої статті 242 ГПК України свідчить, що адресат повідомлений належним чином про прийняття рішення у цій справі.

6.36. За наведеного, суд апеляційної інстанції визнав неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, які наведені відповідачем у поданому до суду клопотанні та зазначив, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що суд першої інстанції надсилав всі копії процесуальних документів на належну адресу відповідача - зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що у свою чергу, в силу приписів частини шостої статті 242 ГПК України дає підстави вважати їх врученими відповідачу.

6.37. Водночас ФОП Сара В. В. не підтвердив відповідними доказами поважні причини їх неотримання та не надав жодних доказів на підтвердження зазначених ним обставин щодо виїзду закордон, відрядження, проживання в Канаді, тощо.

6.38. Зі змісту оскаржуваної відповідачем ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що в подальшому 06.07.2026 відповідач подав суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

6.39. Заяву про поновлення процесуального строку, відповідач обґрунтовував аналогічними обставинами, які вже були зазначені у клопотанні поданому до суду разом із апеляційної скаргою відповідача.

6.40. Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.07.2026 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Сара В. В. на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 у справі № 916/2094/25.

6.41. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи відповідачу у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що фактично скаржник у поданій заяві посилається на підстави, яким уже надавалася оцінка апеляційним судом в ухвалі від 29.06.2026, а його доводи у цій заяві зводяться до зазначення обґрунтування, яке фактично виникло із обставин, що носять суб`єктивний характер.

6.42. Суд, зокрема, виходив із того, що наведені апелянтом підстави неотримання оскаржуваного судового рішення вже були визнані судом неповажними. Необізнаність відповідача про наявність судового спору в цій справі, пов`язана саме з його суб`єктивною поведінкою щодо неотримання ним поштової кореспонденції за адресою реєстрації, адже він належним чином повідомлявся судом про існування справи № 916/2094/25. Щодо посилання відповідача на те, що йому стало відомо про судові справи лише 15.01.2026, то наведеного відповідач не підтверджує, як і не зазначає обставин, зокрема, з яких джерел йому стало відомо про судове рішення у цій справі.

6.43. За висновком суду, такі обставини не змінюють перебігу процесуальних строків на подання апеляційної скарги та не встановлюють правових підстав для його поновлення.

6.44. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував та зазначив, що навіть, з урахуванням факту того, що заява про ознайомлення з матеріалами справи № 916/2094/25 була подана представником ФОП Сара В. В. - адвокатом Петровим В.С. лише через два місяці - 19.03.2026, то починаючи з цієї дати апеляційну скаргу подано лише 05.06.2026, тобто через 77 днів з моменту ознайомлення представника відповідача з матеріалами судової справи. Отже такі дії відповідача є невиправданим зволіканням щодо процесуальних строків. Суд також відхилив посилання відповідача на те, що він отримав примірник оскаржуваного рішення лише 25.05.2026, оскільки вказані обставини також не підтверджується жодним належним та допустимим доказом та базуються виключно на його посиланнях, як зацікавленої особи.

6.45. За відсутності доведення відповідачем інших обставин, які не носять суб`єктивного характеру, колегія суддів визнала неповажними причини пропуску строків подання апеляційної скарги.

6.46. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги наголошує, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

6.47. Аналіз норми статті 119 ГПК України діє підстави для висновків, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

6.48. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, винятком із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

6.49. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). Водночас норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

6.50. У постанові від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867 Верховний Суд наголосив, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку наведеного скаржником. Водночас лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.

6.51. Суд також враховує, що звернення сторони до суду апеляційної інстанції - це право, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями ГПК України. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку із чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється принцип правової визначеності res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

Звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений в апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя, четверта статті 13 ГПК України).

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.05.2026 у справі № 925/780/25.

6.52. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги зазначає та наголошує на тому, що а змістом статті 242 ГПК, а також пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

6.53. Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду у постанові від 30.09.2025 у справі №910/6088/22, від 22.10.2024 у справі №910/18480/20.

6.54. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.01.2026 у справі №910/4862/21, від 14.01.2026 у справі №910/14515/24, від 11.02.2026 у справі №752/29764/21.

6.55. Як встановив апеляційний господарський суд: 1) згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим (офіційним) місцем знаходження ФОП Сара В. В. є - АДРЕСА_1 ; 2) рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2025 у справі № 916/2094/25 було направлено на адресу відповідача 02.07.2025, однак, повернулось відправнику (Господарському суду Одеської області) із зазначенням причини повернення - адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 194- 196 том 1); 3) матеріали справи свідчать, що поштові відправлення з процесуальними документами Господарський суд Одеської області надсилав саме на вищезазначену адресу відповідача. За наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції своєчасно, а саме в установлені строки, направляв копії процесуальних документів на належну адресу відповідача, тоді як останній не підтвердив відповідними доказами поважні причини неотримання поштової кореспонденції.

6.56. Верховний Суд враховує та зазначає, що суд апеляційної інстанції також обґрунтовано врахував та зазначив, що представник ФОП Сара В. В. - адвокат Петров Володимир Степанович, звертаючись до суду з апеляційною скаргою також вказав адресу місцезнаходження відповідача, зокрема: АДРЕСА_2 . Отже, враховуючи зазначені вище обставини, Суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи скаржника в частині того, що позивачем надано Господарському суду Одеської області недостовірну інформацію щодо місця проживання відповідача (без зазначення номеру квартири), зокрема, з огляду на те, що з моменту ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи в суді першої інстанції, останній не був позбавлений можливості повідомити суду іншу відому йому адресу місця проживання відповідача. Водночас за відсутності вчинення відповідачем та/або його представником таких дій, Суд вважає ці доводи необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним фактичним обставинам спору.

6.57. Ураховуючи наведене вище, а також висновки суду апеляційної інстанції і доводи наведені на обґрунтування підстав касаційного оскарження у своїй сукупності, Суд доходить висновку, що доводи скаржника про поважність причин / підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, наведеними як в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, так і в касаційній скарзі не є такими, що узгоджуються з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин та правовими позиціями Верховного Суду щодо вмотивованості та обґрунтованості підстав для поновлення процесуального строку.

6.58. Верховний Суд зазначає та наголошує, що вирішення питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

6.59. Згідно з вимогами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

6.60. Водночас невиконання скаржником вимог процесуального законодавства, зокрема, недоведеність ним поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.

6.61. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

6.62. Оцінюючи правомірність обмеження доступу до правосуддя, слід враховувати практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження є сумісними з гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вони мають легітимну мету та є пропорційними і не порушуватимуть саму суть права. Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції не містить визначення "легітимна мета", втім приклади таких легітимних цілей містить практика ЄСПЛ. Пропорційність є одним із важливих принципів у практиці ЄСПЛ, вона вимагає щоб між законною метою, яку переслідує держава, і тими засобами, до яких вона вдається щоб її досягти, існував справжній баланс. Пропорційність вимагає знаходження справедливого балансу між правами особи і суспільним інтересом.

6.63. У контексті доводів скаржника Суд вкотре зауважує, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк. Таких висновків дійшов Верховний Суд також у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867.

6.64. Також Верховний Суд враховує, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою - це право, а не обов`язок, тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями ГПК України. Зловживання процесуальними правами не допускається.

6.65. Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів доходить висновку, що доводи скаржника про поважність причин / підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, наведеними як в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, так і в касаційній скарзі не є такими, що узгоджуються з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин та правовими позиціями Верховного Суду щодо вмотивованості та обґрунтованості підстав для поновлення процесуального строку.

6.66. За відсутності доведення скаржником інших причин, які перешкоджали зверненню до суду з апеляційною скаргою в межах строків, визначених у статті 256 ГПК України, суд апеляційної інстанції, з огляду на конкретні обставини цієї справи, дійшов заснованого на правильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Підприємця на рішення суду першої інстанції.

6.67. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, який, дослідивши та оцінивши всі наведені скаржником обставини (причини) пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в їх сукупності, вважав, що такі не свідчать про існування об`єктивно непереборних та пов`язаних з істотними перешкодами чи труднощами обставин для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо оскарження цих судових рішень.

6.68. У такий спосіб скаржник, який не згодний з наведеними апеляційним судом мотивами в аспекті відхилення зазначених ним обставин пропуску строку на апеляційне оскарження, по суті намагається ініціювати повторну оцінку обставин та доводів, які вже були належним чином досліджені судом апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими.

6.69. Суд апеляційної інстанції дотримався алгоритму дій, який є необхідним під час розгляду апеляційної скарги, поданої учасником справи з пропуском строку на апеляційне оскарження, та прийняв процесуальне рішення, що відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права відхиляються як необґрунтовані.

6.70. Верховний Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

6.71. Суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

6.72. Водночас доводи касаційної скарги фактично зводяться до заперечення відповідачем установлених судом апеляційної інстанції обставин справи та тверджень про не дослідження апеляційним судом доказів і надання доказам неправильної оцінки, без урахування меж касаційного перегляду та повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України.

6.73. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

8.1. Судовий збір, сплачений Компанією у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд