ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 725/1375/19

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в рішення має бути зазначено підстави з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, він має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 вже було предметом неодноразового перегляду суду касаційної інстанції. Зокрема, востаннє, постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 травня 2025 року попередній вирок Чернівецького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 було скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з тим, що під час попереднього апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції надав показанням свідка ОСОБА_9 іншої оцінки, ніж це зробив суд першої інстанції, безпосередньо їх не дослідивши, що не відповідало приписам ст. 23 КПК України.

Зважаючи на наведене, колегія судів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тому, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, вирок стосовно ОСОБА_8 скасувала і призначила новий розгляд в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно було перевірити доводи про наявність/відсутність провокації в діях працівників правоохоронного органу, безпосередньо допитати свідка ОСОБА_9 та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

За результатом нового розгляду в суді апеляційної інстанції, з урахуванням зазначених вказівок суду касаційної інстанції, апеляційний суд повторно перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, допитав свідка ОСОБА_9 , перевірив доводи сторони захисту про провокацію злочину та скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції і ухвалив свій вирок, яким визнав винуватим ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 263 КК України та призначив покарання в межах санкцій зазначених статей.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погоджується з засудженням ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 368 КК України, посилаючись на відсутність у діях останнього складу інкримінованих злочинів, оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та надану судом апеляційної інстанції оцінку доказів.

Проте фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду апеляційної інстанції і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.

Тому при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судом апеляційної інстанції та вважає, що висновки цього суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, цей суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та, в їх сукупності, правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо останнього.

При цьому, як убачається зі справи, апеляційний суд при ухваленні свого вироку, зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 439 КПК України, керувався висновками та вказівками Верховного Суду, викладеними у попередніх постановах в цій справі щодо тих доводів, які належало перевірити під час нового апеляційного розгляду.

Зокрема, зважаючи на викладені в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 січня 2024 року та 13 травня 2025 року висновки про відсутність порушень кримінального процесуального закону при здійсненні процесуального керівництва в цьому кримінальному провадженні, призначенні групи прокурорів та дотриманні порядку визначення слідчого для здійснення досудового розслідування, а також про відсутність порушень вимог кримінального процесуального закону при наданні дозволів на проведення НСРД, проведенні цих заходів і їх оформленні у протоколах, про допустимість доказів, отриманих в ході проведення цих НСРД, апеляційний суд керувався вже встановленими висновками суду касаційної інстанції та виснував відсутність таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та свідчили б про недопустимість доказів, про які вказувала сторона захисту.

Аналогічно, з дотриманням положень ч. 2 ст. 439 КПК України, апеляційний суд визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про незаконність проведення огляду ОСОБА_8 07 червня 2018 року та недопустимість доказів за результатами його проведення, відхилив доводи щодо незаконності проведення обшуку у помешканні ОСОБА_8 та, як наслідок, недопустимості отриманих під час обшуку доказів, а також посилання про порушення правил підслідності, в зв`язку з тим, що досудове розслідування здійснювалось слідчим відділом УСБ України у Львівській, а не у Чернівецькій області.

Колегія суддів вважає такі висновки правильними та погоджується з наведеним у вироку апеляційного суду обґрунтуванням визнання безпідставними доводів сторони захисту про протилежне.

Перевіривши версію сторони захисту про те, що в даній справі мало місце вчинення ОСОБА_8 злочину внаслідок його провокації правоохоронцями, апеляційний суд визнав такі твердження безпідставними та виснував, що для висновку про провокацію злочину особа, якій пред`явлене обвинувачення, повинна визнавати той факт, що отримала саме неправомірну вигоду та не вчинила би такого діяння, якби її до цього не спонукали (провокували) правоохоронці.

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 заперечував факт отримання коштів саме як неправомірної вигоди від ОСОБА_9 , натомість вказував, що позичив свідку гроші у розмірі близько 38 тис гривень, які той йому повертав частинами при особистих зустрічах та на банківську карту. Зазначене виключає можливість стверджувати про вчинення злочину під впливом агента-провокатора та такі версії не можуть існувати одночасно, оскільки заперечення вчинення злочину та одночасне висунення тверджень, що особа була спровокована вчинити цей злочин, є непослідовним і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину».

Апеляційний суд, допитавши безпосередньо під час апеляційного розгляду свідка ОСОБА_9 щодо обставин зустрічей з ОСОБА_8 та надання йому неправомірної вигоди, обґрунтовано виснував, що дії засудженого мали ініціативний та добровільний характер, жодного примусу, погроз чи спонукання до вчинення протиправного діяння з боку свідка ОСОБА_9 чи правоохоронців встановлено не було.

Підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли відповідні працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.

Таких обставин у цьому провадженні не встановлено, натомість досліджені докази свідчать про те, що правоохоронці лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставною версію сторони захисту про провокацію/імітацію злочину враховуючи також те, що в матеріалах справи немає жодних даних про те, що ОСОБА_8 вживав передбачених ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» заходів, з метою повідомлення у встановлений законом спосіб про надання йому неправомірної вигоди ОСОБА_9 .

Отже, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 263 КК України.

З наведеними у вироку висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів та вважає, що постановлений за результатами розгляду апеляції сторони обвинувачення вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. При його прийнятті було враховано та виконано всі вказівки суду касаційної інстанції, як того вимагає ч. 2 ст. 439 КПК України.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що в цій справі обвинувальний акт було направлено до суду поза межами строків досудового розслідування, в зв`язку з чим кримінальне провадження підлягає закриттю також на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, то перевіркою матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції такі посилання сторони захисту свого підтвердження не знайшли.

Покарання, призначене ОСОБА_8 відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд