ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/12500/25

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл Карго" (далі - відповідач) про стягнення 2 026 953,60 грн штрафу за Договором № 27 від 28.04.2022 на зайняття залізничних під`їзних колій (відстій вагонів/локомотивів) та надання супутніх послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у цій справі в задоволенні позову відмовлено повністю.

20.01.2026 від відповідача до суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/12500/25, в якій заявник просив стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 90 000,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 заяву відповідача задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 залишено без задоволення, оскаржувані судові рішення першої інстанції залишено без змін.

28.04.2026 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/12500/25, в якій заявник просив стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

18.06.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяву відповідача про прийняття додаткового рішення у справі задовольнив частково; стягнув з позивача на користь відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; в іншій частині заяви відмовив.

Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2026, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 в частині перегляду вказаного додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у цій справі, й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій.

У касаційній скарзі скаржник визначає підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначив, що суди застосували норми статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. А саме, скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення заяв відповідача про розподіл судових витрат та стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу за відсутності доказів, які б підтверджували виставлення адвокатом рахунку на оплату його послуг, та доказів сплати відповідачем вартості наданих адвокатом послуг.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що відповідачем надано всі документи, що підтверджують дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність витрат на правову допомогу відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас, на думку відповідача, скаржником у касаційній скарзі наведено неактуальну практику Верховного Суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення у тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється у тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (частина четверта цієї ж статті).

11.06.2026 Верховний Суд постановив ухвалу, у якій повідомив учасників справи, що питання про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції у цій справі, відбудеться у порядку письмового провадження без їх повідомлення.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ять та шість статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ять та шість статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шість, сім та дев`ять статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ять - сім та дев`ять статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 90 000,00 грн відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додано копії: договору про надання правової допомоги від 01.01.2025, укладеного між відповідачем та адвокатом Сидоренко Дариною Олександрівною, додаткових угод № 1 від 10.10.2025 та № 2 від 01.11.2025 до цього договору, актів наданих послуг № 1 від 24.10.2025 на суму 75 000,00 грн, № 2 від 30.12.2025 на суму 10 000,00 грн, договору про надання правової допомоги від 01.01.2026, додаткової угоди №1 від 01.01.2026 до цього договору та акта наданих послуг № 1 від 15.01.2026 на суму 5 000,00 грн.

Отже, відповідачем, згідно з вимогами статті 74 ГПК України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Однак, суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення та частково покладаючи заявлені відповідачем витрати на позивача, виходив з того, що враховуючи фактичні обставини даної справи, її незначну складність, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає розмір витрат відповідача на правову допомогу в сумі 90 000,00 грн неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін, а покладення на позивача таких витрат у повному обсязі не відповідає критеріям розумності, реальності та необхідності таких витрат. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторін, є покладення на позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Апеляційний господарський суд, залишив без змін додаткове рішення суду першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності відшкодуванню за рахунок позивача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 40 000,00 грн, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додано копії: договору про надання правової допомоги від 02.01.2026, додаткової угоди № 2 від 04.03.2026 до договору про надання правової допомоги від 02.01.2026, актів наданих послуг № 2 від 16.03.2026 та № 3 від 27.04.2026.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до додаткової угоди № 2 від 04.03.2026 вартість 1 години адвоката складає 5000 грн.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що акт наданих послуг № 2 від 16.03.2026 містить детальний опис послуг, що були надані відповідачу, а саме опрацювання апеляційної скарги та підготовка відзиву на апеляційну скаргу позивача у справі № 910/12500/25, загальна кількість витрачених годин склала 2 години, вартість послуг за актом № 2 від 16.03.2026 - 10 000 грн.

Крім того, згідно із актом наданих послуг № 3 від 27.04.2026 адвокат брав участь у судовому засіданні 27.04.2026, витрачено 2 години часу, вартість послуг 10 000 грн.

Отже відповідачем, згідно з вимогами статті 74 ГПК України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткову постанову та частково покладаючи заявлені відповідачем витрати на позивача, виходив з того, що даний спір не є спором значної складності, спірні правовідносини не передбачають необхідності дослідженню адвокатом і застосуванню великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів. Також, апеляційний господарський суд зазначив, що участь представника відповідача у розгляді такої справи не вимагала вчинення значних процесуальних дій, дії представника відповідача зводилися переважно до участі в одному судовому засіданні та подання відзиву на апеляційну скаргу, що не створює підстав для визнання таких дій надмірними чи такими, що вимагають значних ресурсів. Відтак, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, враховуючи подане позивачем клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу у загальному розмірі 10 000, 00 грн, в решті заявленої суми слід відмовити.

Отже, зміст оскаржуваних судових рішень, а саме: додаткового рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, додаткової постанови суду апеляційної інстанції, свідчать, що суди попередніх інстанцій оцінили розмір заявлених витрат на професійну правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг та навели свої міркування визначеного до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, колегія суддів виснує, що висновки судів попередніх інстанцій засновані на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України та узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду щодо їх застосування.

Водночас, Суд відхиляє аргументи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, щодо застосування статті 126 ГПК України, оскільки в жодній із зазначених постанов Верховний Суд не викладав висновок про те, що відсутність доказів оплати витрат на правову допомогу є підставою для відмови у їх стягненні з іншої сторони.

Натомість, відповідно до усталеної практики Верховного Суду за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10. 2019 у справі № 922/445/19, додаткову постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 911/969/24).

З огляду на викладене доводи позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 126 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені з дотриманням норм права.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд