ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/2408/21

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кимстрой» (далі - ТОВ«Кимстрой») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Кароліно-Бугазька сільська рада), Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради (далі - Затоківська селищна рада), про визнання недійсним рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради від 22.09.2014 за № 2191.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Кимстрой» є орендарем земельної ділянки на підставі укладеного 12.11.2004 із Затоківською селищною радою договору оренди, за умовами якого Затоківська селищна рада (Орендодавець) надала, а ТОВ «Кимстрой» (Орендар) прийняло у довгострокове платне користування терміном на 25 років земельну ділянку загальною площею 2,300 га для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, яка знаходиться за адресою: Одеська область, смт. Затока, м. Білгород-Дністровського, Лиманський курортний район (далі земельна ділянка). Позивач зазначив, що договір оренди є чинним та діючим, у судовому порядку недійсним не визнавався, земельна ділянка Орендодавцю не поверталася, позивач продовжує сплачувати орендну плату за договором, яка приймається Орендодавцем. Водночас, як зазначив позивач, з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.10.2020 за № 29-15-0.83-10517/2-20 йому стало відомо про прийняття Затоківською селищною радою рішення від 22.09.2014 за № 2191, яким, за твердженням позивача, було надано дозвіл на поділ орендованої земельної ділянки, і в результаті цього було утворено 48 нових, із присвоєнням їм відповідних кадастрових номерів, а їх власниками стали інші особи. Спірне рішення позивач вважає таким, що порушує його права як користувача земельної ділянки згідно з діючим договором оренди, адже в результаті незаконних дій Затоківської селищної ради його право користування земельною ділянкою фактично було припинено.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2026 у задоволенні позову відмовлено.

4. Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази в обґрунтування позовних вимог.

5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2026 рішення Господарського суду Одеської області 11.03.2026 у справі № 916/2408/21 залишити без змін.

6. Погодившись з висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд додатково виснував, що навіть у випадку доведення позивачем того факту, що допущення порушення його права оренди, дійсно відбулося внаслідок прийняття Затоківською селищною радою рішення від 22.09.2014 за № 2191, заявлена у цій справі позовна вимога (лише про визнання його незаконним та скасування) не спроможна забезпечити ефективного поновлення прав позивача, як землекористувача. Обрання ж позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Касаційна скарга

7. ТОВ «Кимстрой» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суд від 09.06.2026, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарг

8. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій позивач у касаційній скарзі визначив підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу.

9. Так, за твердженнями ТОВ «Кимстрой», ухвалюючи оскаржувані судові рішення, місцевий та апеляційний господарські суди ухвалені з порушенням норм процесуального права та з невірним застосуванням норм матеріального права, без врахування сталої судового практики Верховного Суду, а саме: щодо стандарту доказування «вірогідності доказів» (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18); щодо оцінки доказів (постанова від 14.12.2018 у справі № 914/809/18); щодо зобов`язання суду дотримуватися принципу оцінки доказів (постанова від 28.01.2020 у справі № 916/6891/19); щодо ефективності способу захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).

10. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не провели дослідження зібраних у справі доказів, номінально перелічивши матеріали (ухвали, листи), але побудувавши відмову виключно на відсутності копії рішення відповідача-2, що, на думку скаржника, порушує вимоги статі 236 ГПК України щодо обґрунтованості (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 названого Кодексу).

11. Кароліно-Бугазька сільська рада подала відзив на касаційну скаргу ТОВ «Кимстрой», у якому просить відмовити в її задоволенні, стверджуючи при цьому, що касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з оцінкою судами першої і апеляційної інстанцій фактичних обставин справи. При цьому, визначені позивачем підстави касаційного оскарження по суті є декларативними та не підтверджують того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду або ж допустив порушення, визначені в частині першій, третій статті 310 ГПК України.

12. Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористались, відповідні відзиви до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, 12.11.2004 між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та ТОВ «Кимстрой» (Орендар) укладено договір оренди, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у довгострокове платне користування терміном на 25 років земельну ділянку площею 2,300 га, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., смт Затока, м.Білгород-Дністровського, Лиманський курортний район, для будівництва оздоровчо-розважального комплексу.

14. 12.11.2004 договір посвідчено державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Щукіною Л. С. та зареєстровано в реєстрі за № 4-4872.

15. Доказів припинення вказаного договору або визнання його недійсним матеріали справи не містять.

16. Позивач зазначає, що у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр», було здійснено формування земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 5110300000:02:005:0003.

17. В подальшому, як вказує позивач, йому стало відомо про зникнення з Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку з номером 5110300000:02:005:0003, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі Держгеокадастру) з адвокатським запитом від 02.10.2020 № 1/2.

18. Листом від 20.10.2020 № 29-15-0.83-10517/2-20 Держгеокадастр, у відповідь на адвокатський запит представника позивача, повідомив про те, що рішенням Затоківської селищної ради від 22.09.2014 № 2191 надано дозвіл на поділ земельної ділянки загальною площею 2,300 га, розташованої за адресою Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Зактока, Лиманський район.

Також Держгеокадастр зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110300000:02:005:0003 перенесена до архівного шару програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

За інформацією Держгеокадастру, в результаті такого поділу утворено земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами.

19. Предметом позову у даній справі є вимога ТОВ «Кимстрой» про визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради від 22.09.2014 за № 2191.

20. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені фактичні обставини справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Кимстрой» не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

22. Як слідує зі змісту пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з цієї підстави можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та в постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права в подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли в подібних правовідносинах.

23. На обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження ТОВ«Кимстрой» у касаційній скарзі посилається на не урахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; від 14.12.2018 у справі № 914/809/18; від 28.01.2020 у справі № 916/6891/19; постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

24. Предметом позову в цій справі є вимога ТОВ «Кимстрой» про визнання недійсним рішення Затоківської селищної ради від 22.09.2014 за № 2191, яким надано дозвіл на поділ орендованої ТОВ «Кимстрой» земельної ділянки і в результаті якого утворено нові земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами.

25. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

26. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

27. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

28. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

29. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

30. Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

31. Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про те, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Таке рішення вичерпало свою дію виконанням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143; від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, пункт 78).

32. Конституційний Суд України, здійснюючи тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у абзаці шостому пункту 5 рішення № 7-рп/2009 від 16.04.2009 виснував, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (на що зверталась увага також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, пункт 10.68).

33. З огляду на те, що на час звернення ТОВ «Кимстрой» з позовом до суду рішення Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради від 22.09.2014 за № 2191 вже було реалізовано та вичерпало свою дію виконанням, висновок суду апеляційної інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом заявленням у цій справі позовної вимоги лише про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення, є правомірним, що у свою чергу з урахуванням сталої практики Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

34. З огляду на викладене, Суд не вбачає невідповідності між висновками (і діями) суду апеляційної інстанції у цій справі та висновками Великою Палатою Верховного Суду, постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, на неврахування яких посилається скаржник.

35. Щодо посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду щодо стандарту доказування «вірогідності доказів» (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18); щодо оцінки доказів (постанова від 14.12.2018 у справі № 914/809/18); щодо зобов`язання суду дотримуватися принципу оцінки доказів (постанова від 28.01.2020 у справі № 916/6891/19), Верховний Суд зазначає таке.

36. Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

37. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

38. Водночас для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

39. У цьому випадку наведені скаржником цитати з постанов Верховного Суду у наведених справах по суті є констатацією норм процесуального права; оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів. Отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів та за іншого предмета доказування.

40. Доводи скаржника в цій частині стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.

41. Окрім цього, з огляду на один з мотивів, які були покладені в основу висновків апеляційного господарського суду для відмови у позові - обрання позивачем неефективного способу захисту, що є самостійною і достатньою підставою для такої відмови, а також з огляду на викладене у пунктах 24-34 цієї постанови, зазначені у пункті 35 цієї постанови доводи не мають вирішального значення для правильного вирішення цієї справи.

42. З цих же міркувань Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанову від 26.07.2022 у справі № 905/825/21.

43. Безпідставними є і посилання скаржника на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, висновки Конституційного Суду України, ЄСПЛ, адже оскаржувані судові рішення ним не суперечать, та не підтверджують порушення конкретних норм процесуального та матеріального права судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень, а доводи скаржника в цій частині зводяться до власного трактування таких висновків, без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі.

44. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цієї підстави.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

45. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди не провели дослідження зібраних у справі доказів.

46. Проаналізувавши такі твердження скаржника, Верховний Суд вбачає, що по своїй суті вони фактично зводяться до заперечення обставин, установлених місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі дослідження доказів, поданих сторонами. Однак, саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій. До то ж при касаційному перегляді це, як вже зазначалось, суперечить імперативним нормам статті 300 ГПК України.

47. Так, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції (що і мало місце у цій справі при її новому розгляді), то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Схожий за змістом висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

48. Водночас згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

49. Таким чином, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів чи обставин справи за умови непідтвердження у цьому разі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

50. Сама ж по собі незгода ТОВ «Кимстрой» з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи, досліджених доказів, як і в результаті його незгода із ухваленими ними судовими рішеннями, не може бути підставою для їх зміни чи скасування за умов не підтвердження доводами касаційної скарги неправильного застосування чи порушення ними норм матеріального або процесуального права та визначених у процесуальному законі підстав касаційного оскарження.

51. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень з цієї підстави.

52. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

53. Доводи відзиву Кароліно-Бугазької сільської ради Верховним Судом ураховуються у тій мірі, що узгоджується із викладеним у цій постанові.

54. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

56. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

57. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд