ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 913/452/24

1. В листопаді 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі також - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства "Теплосервіс" Станично-Луганської селищної територіальної громади (далі також - КП "Теплосервіс") про стягнення 3 478 209,04 грн боргу, 269 132,39 грн 3% річних та 1 027 697,99 грн інфляційних нарахувань за договором постачання природного газу від 04.10.2021 №8336-НГТ-20.

2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за договором постачання природного газу від 04.10.2021 №8336-НГТ-20.

3. 04.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник, ЕІС-код 56X930000010610Х) та Комунальним підприємством "Теплосервіс" Станично-Луганської селищної територіальної громади (споживач, ЕІС-код 56XQ0000Z77CI007) було укладено договір №8336-НГТ-20 постачання природного газу, за умовами пункту 1.1 якого, постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

4. Згідно з пунктом 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб.

5. У відповідності до пункту 1.4 договору споживач підтвердив, що на момент підписання цього договору у нього в наявності є укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (надалі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.

6. Відповідно до пункту 1.5 договору у разі якщо об`єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ "Оператор газорозподільної системи "Луганськгаз", з яким споживач уклав відповідний договір (договори).

7. У відповідності до пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природною газу у період з червня 2021 до червня 2022 року (включно), в кількості 763 тис куб. метрів.

8. Підписанням цього договору споживач дав згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (пункт 2.3 договору).

9. Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ (пункт 3.1 договору).

10. Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС(пункт 3.2 договору).

11. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 договору).

12. У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (пункт 3.5.4 договору).

13. Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,58 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м (пункт 4.1. договору).

14. Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 30% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до 22 числа розрахункового періоду.

15. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

16. У пункті 5.4 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.

17. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.

18. За умовами пункту 13.1 договору він набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 30.06.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

19. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов вказаного договору у період з жовтня 2021 року по лютий 2022 року він передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 9 014 318, 70 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, в тому числі обсяги природного газу (193,20105 тис. куб.м), спожиті відповідачем в січні 2022 року, підтверджуються даними з Інформаційної платформи Оператора ГТС.

20. Відповідач лише частково розрахувався за поставлений у січні - лютому 2022 року природний газ, унаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 3 478 209,04 грн.

21. Через порушення відповідачем строків оплати та прострочення грошового зобов`язання, позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, додатково нарахував 3% річних у розмірі 269 132,39 грн та інфляційні втрати в сумі 1 027 697,99 грн

22. Господарський суд Луганської області рішенням від 28.10.2025 у справі №913/452/24, яке Східний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 23.06.2026, позов ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" до КП "Теплосервіс" про стягнення 4 775 039,42 грн задовольнив частково. Стягнув з КП "Теплосервіс" на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" 3 394 838,80 грн боргу, 262 779,09 грн 3% річних, 1 004 581,65 грн інфляційних нарахувань та 55 946,39 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

23. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані таким:

- суд визнає обґрунтованим борг у сумі 1 598 249,27 грн за газ, поставлений у січні 2022 року, та 1 796 589,53 грн боргу за газ, поставлений у лютому 2022 року (108,52906 х 13658,42 = 1482335,48; 108,52906 х 124,16 х 1,1 = 14822,46; 120% х (1482335,48 + 14822,46) = 1796589,53), який підлягає до стягнення на користь позивача. Щодо решти боргу у сумі 83 370,24 грн, який складається з вартості газу, поставленого 24.02.2022 та 28.02.2022 у кількості 5 036,26 тис. куб.м, то ці вимоги не підлягають задоволенню;

- з 24.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу, оскільки поставка з указаної дати відбувалась на окуповану територію;

- як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території;

- за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, враховуючи положення статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території з урахуванням частини першої статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України, факт тимчасової окупації місцезнаходження відповідача є загальновідомим фактом та не потребує окремого доказування в даному судовому провадженні;

- у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не контролює їх на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж відповідача, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території, покази по об`єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об`єктивно;

- ураховуючи відсутність підстав до стягнення усієї суми основного боргу, відсутні також підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, у стягненні якої відмовлено.

24. ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 28.10.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 83 370,24 грн основного боргу, 6 353,30 грн 3% річних та 23 116,34 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

25. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК), оскільки необхідно відступити від висновку щодо застосування пунктів 1 та 3 частини першої статті 3, частин першої та другої статті 13, частин першої та другої статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

26. ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у касаційній скарзі зазначає таке:

- для цілей Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до 19.03.2022 тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов`язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація рф, і не поширювалося це визначення на інші регіони України;

- сам по собі факт фактичної окупації певної території після 24.02.2022 не породжував автоматичного поширення на неї спеціального правового режиму, встановленого Законом "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", без дотримання визначеної законом процедури її офіційного визнання тимчасово окупованою. Відтак за відсутності такого рішення РНБО відповідна територія не набувала статусу тимчасово окупованої у спеціальному законодавчому розумінні, а передбачені Законом обмеження економічної діяльності не могли застосовуватися автоматично;

- правові висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 сформовані на підставі аналізу норм Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у редакції Закону №2217-IX від 21.04.2022 (чинній з 07.05.2022), тобто за умов іншого нормативно-правового регулювання, ніж те, яке діяло у лютому- квітні 2022 року та підлягало застосуванню у межах поточної справи;

- відповідачем належних та допустимих доказів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об`єкти відповідача, до матеріалів справи не представлено;

- відповідач мав виконувати свої зобов`язання, у тому числі припинити споживання газу, уникнувши нарахувань та сплати судового збору за вирішення спору в судовому порядку.

27. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

28. Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, а саме якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

29. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

30. Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

31. Так, відповідач просить відступити від висновку щодо застосування пунктів 1 та 3 частини першої статті 3, частин першої та другої статті 13, частин першої та другої статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, відповідно до якого правовий статус тимчасово окупованої території рф у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

32. Ураховуючи наведене, об`єднана палата виснувала про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23, про поширення положень статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України

33. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність відступлення від наведених правових висновків з огляду на таке.

34. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

35. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

36. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах №757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі №227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах №264/5957/17 (пункт 41) і №727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі №712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі №362/643/21 (пункт 45)).

37. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

38. Колегія суддів також зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж прийняття рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

39. Відступ від правових позицій Верховного Суду, сформованих нещодавно, з одного і того самого питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов`язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.

40. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

41. Разом із тим, відповідач у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків щодо застосування пунктів 1 та 3 частини першої статті 3, частин першої та другої статті 13, частин першої та другої статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення. Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній постанові; у свою чергу, вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правових позиції, вміщених у зазначеній постанові, у т.ч. помилковості попередніх рішень чи суттєвої зміни змісту правового регулювання спірних правовідносин внаслідок зміни законодавства, про яке зазначає скаржник.

42. Доводи скаржника про те, що правові висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 сформовані на підставі аналізу норм Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у редакції Закону №2217-IX від 21.04.2022 (чинній з 07.05.2022) та без врахування редакції цього Закону, яка діяла у лютому - квітні 2022 року, колегія суддів відхиляє, оскільки в межах справи №908/1162/23 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпосередньо вирішувалося питання про відступ від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, де предметом спору були вимоги щодо стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з лютого по серпень 2022 року. У справі №910/9680/23 Верховний Суд дійшов висновку, що позивач з лютого по серпень 2022 року не мав права здійснювати господарську діяльність з виробництва електричної енергії та передавати її лініями електропередач відповідачу, а також зазначив, що Закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" розповсюджується на спірні правовідносини (зокрема й ті, що виникли до 07.05.2022), оскільки статус тимчасово окупованої території виникає безпосередньо за обставиною її фактичного захоплення.

43. За наслідком здійснення касаційного перегляду справи №908/1162/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась із вказаним висновком та не відступила від нього.

44. Отже, час виникнення відповідних правовідносин - до набрання чинності Законом №2217-IX - сам по собі не є обставиною, яка не була врахована при формуванні правового висновку, від якого просить відступити скаржник. Навпаки, необхідність застосування цього підходу до правовідносин, що охоплювали період з лютого 2022 року, була безпосереднім предметом розгляду об`єднаної палати.

45. Відповідно, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду закріплює універсальний підхід: тимчасова окупація є об`єктивним матеріально-правовим фактом, а не наслідком його адміністративного оформлення. Подальше затвердження Кабінетом Міністрів України чи іншим органом влади відповідних переліків має лише ретроспективно-декларативне значення та не може спростувати реальну втрату контролю над територією у спірний період.

46. Вирішуючи спір у цій справі, суди правильно застосували наведену правову позицію до спірних правовідносин. Колегія суддів вважає ці висновки законними та обґрунтованими та не вбачає підстав для відступу від них.

47. Отже, зазначена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови із наведеної скаржником підстави.

48. Крім того, відмовляючи у стягненні спірної частини заборгованості, суди виходили не лише із правового режиму господарської діяльності на тимчасово окупованій території. Вони також установили, що внаслідок втрати оператором газорозподільної системи контролю над відповідною територією обсяг природного газу, фактично спожитого відповідачем у спірний період, не може бути об`єктивно визначений.

49. У межах заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, Верховний Суд не має підстав для повторної оцінки доказів та встановлення іншого обсягу спожитого природного газу.

50. Отже, навіть доводи скаржника щодо необхідності іншого підходу до застосування Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не спростовують самостійного висновку судів про недоведеність обсягу природного газу, за який заявлено спірну частину вимог.

51. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

52. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).

53. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд