ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/1776/25

1.1. Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривбастехмаш», в якій просить визнати укладеним договір оренди земельної ділянки між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кривбастехмаш» в редакції позивача.

Позов обґрунтований тим, що на спірній земельній ділянці розміщено об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності відповідачу. Таким чином, приписи чинного законодавства передбачають обов`язок Товариство з обмеженою відповідальністю «Кривбастехмаш» оформити належним чином землекористування відповідно до норм Земельного кодексу України.

Однак, на теперішній час відповідачем не вчинено належних дій по врегулюванню фактично існуючих земельних правовідносин та всупереч рішення Криворізької міської ради №1460 від 30.09.2022, приписів статті 144 Конституції України не укладено з Криворізькою міської радою договір оренди земельної ділянки за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Бикова, 23. Відповідач фактично ухиляється від належних дій по підписанню договору оренди та його виконанню, що обумовлює використання земельної ділянки без відповідної правової підстави. Наведені обставини порушують права та охоронювані законом інтереси Криворізької міської територіальної громади як власника земель міста.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» №13540794 від 12.02.2007, записано в книзі 10Н-282, запис №4282 (а.с. 51 том 1): за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кривбастехмаш» зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель, за адресою Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Бикова, 23.

Розглянувши звернення заявників (користувачів) - власників будівель або споруд, розташованих на земельних ділянках, про надання в оренду земельних ділянок, Криворізькою міською радою прийнято рішення №1460 від 30.09.2022 «Про надання в оренду земельних, ділянок, на яких розташовано будівлі або споруди, що перебувають у власності заявників (користувачів)» (а.с. 21-22), яким надано заявникам (користувачам) в оренду земельні ділянки, на яких розташовані будівлі або споруди, що перебувають у їх власності, за обумовленими цільовими призначеннями відповідно до додатка - на 1 рік з можливістю поновлення договорів оренди з урахуванням вимог статті 126-1 Земельного кодексу України.

Визначено розмір плати за користування земельними ділянками відповідно до Податкового кодексу України та рішення міської ради від 26.05.2021 №506 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу», зі змінами (пункт 2 рішення №1460 від 30.09.2022 «Про надання в оренду земельних, ділянок, на яких розташовано будівлі або споруди, що перебувають у власності заявників (користувачів)»).

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 рішення №1460 від 30.09.2022 «Про надання в оренду земельних ділянок, на яких розташовано будівлі або споруди, що перебувають у власності заявників (користувачів)» заявники зобов`язані укласти з міською радою договори оренди земельних ділянок та зареєструвати право оренди, що підлягає державній реєстрації, відповідно до закону.

Відповідно до витягу з додатку до вищезгаданого рішення «Список заявників (користувачів), яким надаються в оренду земельні ділянки, на яких розташовані будівлі або споруди, що перебувають у їх власності» (зворотній аркуш 22 том 1), за №12 зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Кривбастехмаш» для надання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:06:175:0011, що розташована за адресою: Саксаганський район, вул. Бикова, 23.

На виконання рішення міської ради №1460 від 30.09.2022, відповідачу було направлено пропозицію укласти договір оренди №20/18/6100 від 19.09.2023 (а.с. 18-зворотній аркуш 20 том 1), до якої додано проект договору оренди із розрахунком розміру орендної плати за землю та витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

01.11.2023 позивач отримав від відповідача лист від 28.10.2023 за вх.№4095/20 від (а.с. 23-26 том 1), у якому відповідачем зазначено, що зміст проекту договору оренди земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Кривбастехмаш» запропонований Криворізькою міською радою не відповідає Типовій формі договору оренди землі, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Окремі умови проекту договору прямо суперечать приписам Конституції України щодо непорушності права власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці, не відповідають даним Державного земельного кадастру щодо відомостей зареєстрованих про земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:175:0011, що у сукупності є підставою для відхилення пропозиції укласти договір на тих умовах, які визначені в проекті договору оренди земельної ділянки.

За результатами розгляду вищенаведеного листа, Криворізькою міською радою листом за вих.№20/18/7599 від 22.11.2023 (а.с. 31 том 1) було зазначено, що повні і вичерпні відповіді щодо всіх положень проекту договору було надано у попередніх листах.

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19.08.2025, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 27.05.2026 залишив без змін, позов задовольнив.

Судові рішення аргументовані тим, що оцінюючи доводи скаржника в контексті звернення до суду з переддоговірним спором у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходить з того, що права іншої сторони на укладення договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії у разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону.

Законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у положеннях ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

З огляду на викладене, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

При цьому новий власник будівлі, споруди у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку у визначений законом порядок і спосіб.

Оскільки ТОВ «Кривбастехмаш» є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 1211000000:06:175:0011, то укладення договору оренди вказаної ділянки є обов`язковим.

Криворізькою міською радою прийнято рішення №1460 від 30.09.2022 «Про надання в оренду земельних, ділянок, на яких розташовано будівлі або споруди, що перебувають у власності заявників (користувачів)», яким надано, зокрема, відповідачу в оренду земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у його власності.

Проект договору, зміст якого викладений у позовній заяві, разом з додатками надсилався для підписання відповідачу, проте відповідач зазначений договір не підписав. Доказів на спростування вказаного до матеріалів справи не подано.

На виконання вимог статті 14 Закону України «Про оренду землі» постановою Кабінету Міністрів України №220 від 03.03.2004 (зі змінами) затверджено Типовий договір оренди землі.

Типові умови договору в силу їх імперативності є обов`язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов`язань і не підлягають зміні ними. Сторони можуть тільки конкретизувати такі умови без відступу від змісту типового договору.

Відхилено доводи відповідача щодо невідповідності п.п. 9, 12 проекту договору п. 36 Типової форми договору оренди.

У разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням ч. 2 ст. 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.06.2024 р. у справі 914/2848/22 дійшла висновку, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки.

Обов`язковість врахування ставки земельного податку, встановленого органом місцевого самоврядування під час визначення орендної плати за земельну ділянку державної та комунальної власності встановлена законом.

Крім того, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК тобто не менше земельного податку визначеного органом місцевого самоврядування на певній території.

Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт/ставку, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах.

Суд апеляційної інстанції не вбачав порушень норм законодавства та обмежень прав відповідача у зв`язку з включенням до проекту договору умов, які передбачають автоматичне внесення змін до договору у зв`язку зі зміною вищевикладених обставин.

Відхилено доводи відповідача про неможливість прийняття редакції договору оренди запропонованої Криворізькою міською радою щодо умов повернення земельної ділянки. Суди зазначили, що у справі встановлено, що сторонами не заперечувалося, що спірна земельна ділянка була передана відповідачу за актом приймання-передачі раніше. На момент розгляду даної справи докази підписання сторонами акта повернення з оренди спірної земельної ділянки в матеріалах справи були відсутні.

Таким чином, запропонована позивачем умова договору оренди щодо обов`язку повернути земельну ділянку за відсутності обов`язку орендодавця передати орендарю земельну ділянку за актом приймання-передачі з урахуванням викладених обставин не суперечить вимогам чинного законодавства та Типовому договору оренди.

Приведення у придатний стан включає в себе благоустрій земельної ділянки. Умови запропонованого позивачем договору оренди не містить вимоги/обов`язку Орендаря щодо знесення (демонтаж) об`єктів нерухомого майна, що розміщені на земельній ділянці.

В той же час, відповідно до п. 21. Типового договору оренди землі після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку (земельні ділянки) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки (орендованих земельних ділянок), пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку. У разі погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей орендованої земельної ділянки (орендованих земельних ділянок) або приведення її (їх) у непридатний для використання за цільовим призначенням стан збитки, що підлягають відшкодуванню, визначаються відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284.

З огляду на викладене, запропоновані позивачем умови договору оренди в цій частині відповідають положенням Типового договору оренди землі та не порушують будь-які вимоги чинного законодавства.

Відхилено також доводи щодо недоведення належними доказами нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який пропонується внести у договір. Позивачем долучено до матеріалів справи витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, сформований Головним управлінням Дергеокадастру у Дніпропетровській області №97-4-0.110,4-12607/301-22 від 14.11.2022 (зворотній аркуш 17 том 1), відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:06:175:0011 становить 9182641,55 грн. Вказаний Витяг було направлено відповідачу разом із проектом договору оренди, що не заперечується останнім.

Наданий Позивачем Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформований Головним управлінням Дергеокадастру у Дніпропетровській області №97-4-0.110,4-12607/301-22 від 14.11.2022 є належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровим номером 1211000000:06:175:0011. Відповідач не спростував належними та допустимими доказами, визначений Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №97-4-0.110,4-12607/301-22 від 14.11.2022 розмір нормативної грошової оцінки, не надав інших доказів, які визначають нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки інакше.

Відсутні підстави для відмови у визнані укладеним договору і через обставини зміни найменування адреси об`єкту, оскільки ці обставини не створюють невизначеності щодо предмету договору, не є істотними та носять технічний характер.

Щодо посилання відповідача на взаємовиключність положень п. 5, п. 26, п. 27 проєкту суд апеляційної інстанції зазначив, що такі умови в цілому відповідають умовам Типового договору оренди, тому також не можуть бути підставою для відмови у визнанні укладеним спірного договору.

Також апеляційний господарський суд надав оцінку доводам відповідача про права третіх осіб на спірну земельну ділянку та встановив, що відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, скріпленого підписом та печаткою державного кадастрового реєстратора Грищук Г.О. управління Держземагенства у Криворізькому районі Дніпропетровської області 28.08.2014 встановлено тип обмеження щодо земельної ділянки як право поїзду на транспортному засобі по наявному шляху (код обмежень 0702) площею 391,05 кв. м з зазначенням графічно розташування цих обмежень, і ці дані включені до проєкту землеустрою по відведенню даної земельної ділянки розробленого ПП «Геохора» та в подальшому затвердженого відповідним рішенням Криворізької міської ради.

Окрім цього, при узгодженні проєкту землеустрою при формуванні даних щодо експлікації земельних угідь начальником управління містобудування і архітектури Гнатовським П.П. та начальником управління Держземагенства у Криворізькому районі Дніпропетровської області В.В. Чувпило погоджено склад земельних угідь та визначено, що земельна ділянка має відповідні обмеження у формі сервітуту для проїзду та проходу, про що зазначено в експлікації земельних угідь, яка є складовою проєкту землеустрою і з даними цього проєкту погодилась Криворізька міська рада, затверджуючи його в установленому законом порядку.

Іншим підтверджуючим документом, в якому містяться дані про наявність обмежень у використанні земельної ділянки, за доводами відповідача, є погодження містобудівного обґрунтування спірної земельної ділянки від 10.06.2011 надане управлінням містобудування і архітектури виконавчого комітету Криворізької міської ради №10/869-09 при визначенні умов подальшого використання земельної ділянки, де орган, який надав погодження, зазначив, що право проїзду та проходу до суміжних виробничих будинків та гаражів має бути встановлено при розробці та затвердженні технічної документації із землеустрою, що підтверджує те, що дані питання визначення обмежень у використанні земельної ділянки не потребують додаткових технічних рішень з розробки нової технічної документації з землеустрою, але водночас власник земельної ділянки, який здійснює передачу її в оренду відповідно до приписів законодавства України, незважаючи на наявність або відсутність дій з боку набувача прав на землю, має забезпечити врегулювання відносин з включення до даних Державного земельного кадастру відповідних відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки, і ці відомості мають бути використані при подальшому врегулюванні земельних відносин з ТОВ «Кривбастехмаш», що не було враховано судом першої інстанції при винесенні рішення.

Підтвердженням того, що відомості про обмеження у використанні земельної ділянки після реєстрації земельної ділянки в установленому законом порядку та внесення відомостей щодо неї до даних Державного земельного кадастру є те, що редакція попереднього договору оренди земельної ділянки, який був укладений між Криворізькою міською радою та ТОВ «Кривбастехмаш», містила положення, що земельна ділянка, яка передається в оренду, є обмеженою правами третіх осіб.

Позивач такі доводи відхилив зазначаючи про відсутність належним чином встановлення таких обмежень та відповідно відсутність обов`язку відображення їх у договорі. Зокрема посилається на висновки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 у справі № 904/1653/24

Так, у межах справи № 904/1653/24 суд встановив відсутність сервітуту відносно спірної земельної ділянки.

Апеляційний господарський суд погодився з доводами відповідача, що технічна документація із землеустрою є обов`язковою для використання при регулюванні земельних відносин, проте зазначив, що вид обмеження у користуванні земельною ділянкою, на наявність якого посилається відповідач, потребує спеціального порядку встановлення. Сама технічна документація лише фіксує та обґрунтовує графічні межі й технічні характеристики тієї частини земельної ділянки, на яку планується чи вже накладено обмеження. Відтак, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, тоді як згідно з відомостями Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Бикова, 23 у Саксаганському районі (1211000000:06:175:0011), обмеження (зокрема, сервітути) у використанні земельною ділянкою за вказаною адресою не зареєстровані.

Саме по собі невнесення до договору оренди положення про можливе встановлення земельного сервітуту, обмежень передбачених містобудівною та землевпорядною документацією, не свідчить про порушення чинного законодавства та прав орендаря, оскільки відповідні обмеження використання земельної ділянки вже відображені у документації із землеустрою та є складовою правового режиму земельної ділянки, з яким відповідач обізнаний.

Включення до договору оренди положень щодо обмежень у використанні земельної ділянки за відсутності їх належного оформлення та державної реєстрації не спричиняє автоматичного виникнення таких обмежень як речових прав чи обтяжень. Договір оренди не породжує відповідне обтяження/обмеження, а лише фіксує його наявність у разі належного встановлення такого обмеження.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ «Кривбастехмаш» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Скарга обґрунтована тим, що редакція договору оренди земельної ділянки, визнана судами укладеною за позовом Криворізької міської ради, за змістом суперечить технічній документації із землеустрою (висновку управління Держземагентства від 18.03.2014 №ДН/1211000000:06:370/0201, кадастровому плану, плану меж зон обмежень і обтяжень, пояснювальній записці), на підставі якої земельна ділянка була сформована, зареєстрована та передана в оренду згідно з рішенням Криворізької міської ради № 2679 від 30.04.2014, - зокрема в частині виключення з договору відомостей про обмеження у використанні ділянки, а також у частині взаємовиключних положень пунктів 5, 26, 27 проєкту договору щодо наявності/відсутності прав третіх осіб. Суди не встановили правових підстав неврахування обмежень, передбачених документацією із землеустрою, не з`ясували, яким рішенням такі обмеження були припинені.

У цьому контексті скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 21.11.2024 у справі №140/11950/23 про те, що зміна правового режиму земельної ділянки (цільового призначення) можлива лише відповідно до затвердженої документації із землеустрою та не може суперечити їй; від 19.04.2021 у справі №640/11650/20 про те, що вид використання земельної ділянки, визначеним в договорі оренди земельної ділянки, повинен відповідати технічній документації із землеустрою; від 14.07.2020 у справі №916/1998/19, від 17.04.2025 у справі №910/127/21 відповідно до якого використання земельної ділянки повинно здійснюватися з обов`язковим дотриманням документації із землеустрою; від 21.10.2021 у справі №826/10210/16 - технічна документація із землеустрою є сукупністю текстових і графічних матеріалів, на підставі яких органи державної влади та місцевого самоврядування реалізують свої повноваження щодо земельних ділянок; від 22.02.2023 у справі №461/8686/17 щодо надання правову оцінки встановленим документацією обмеженням у використанні (забудові) земельної ділянки; від 04.12.2018 у справі №32/563 щодо рішення органу місцевого самоврядування як необхідної передумови виникнення орендних правовідносин на земельну ділянку комунальної власності.

Судами не надано оцінки пункту 39 договору, що не відповідає Типовій формі та порушує баланс інтересів сторін.

Суд першої інстанції не надав оцінку: копії висновку управління Держземагенства у Криворізькому районі Дніпропетровської області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 18.03.2014 №ДН/1211000000:06:370:0201; копії листа Управління містобудування і архітектури виконкому міської ради від 10.06.2011 № 10/869-09; копії складової проекту землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:175:0011 - план меж зон обмежень і обтяжень земельної ділянки (сервітут) ТОВ «Кривбастехмаш»; копії кадастрового плану щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:175:0011 та пояснювальної записки до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови проєкту договору щодо автоматичної, без згоди сторін, зміни розміру орендної плати (п. 9, п. 12) не відповідають Типовій формі договору оренди землі, яка передбачає перегляд орендної плати за взаємною згодою сторін або в судовому порядку, а не автоматично.

Суди не надали оцінки доказам відмови кадастрового реєстратора у наданні відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, чим допустили визнання договору укладеним на підставі неналежно підтвердженої істотної умови і, як наслідок, суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимих доказів наданих позивачем про вартість спірної земельної ділянки, її нормативну грошову оцінку.

У контексті зазначеного скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 28.05.2019 у справі № 925/859/16, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18 щодо застосування статті 237 ГПК України.

Скаржник стверджує, що судами не були застосовані правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 30.07.2019 у справі № 906/783/18, від 25.04.2018 у справі № 910/6002/17 та від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18 щодо визнання договорів оренди земельних ділянок не укладеними в разі відсутності домовленостей сторін стосовно істотних умов договору оренди земельної ділянки.

Також у скарзі наведено висновки Верховного Суду щодо принципів справедливості, добросовісності та розумності на переддоговірній стадії (постанови від 29.09.2020 у справі №688/29/08/16-ц, від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019 у справах №912/1984/17 та №912/3810/16, від 23.11.2023 у справі №906/1314/21

Посилаючись на постанови Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 та від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц скаржник стверджує про порушення балансу інтересів сторін та принципу добросовісності та свободи договору внаслідок визнання договору оренди укладеним в редакції позивача, яка покладає додаткові обов`язки на орендаря, які не передбачені законодавством та положеннями Типової форми договору оренди земельної ділянки.

У касаційній скарзі з посиланнями на висновок Верховного Суду щодо обов`язку державного реєстратора відмовити в реєстрації речового права за наявності суперечності між заявленими правами та відомостями офіційних реєстрів (постанова від 21.02.2024 у справі №520/7983/21) зазначено, що суди залишили поза увагою обставини зміни у 2024 році назви адреси земельної ділянки, що унеможливлює державну реєстрацію права оренди за застарілою адресою та, відповідно, виконання судового рішення.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

4.3. Також скаржник надіслав заперечення на відзив у яких підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

У справі №140/11950/23 заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, в якому просив визнати протиправним запис державного кадастрового реєстратора Держгеокадастру від 07 лютого 2019 року № 019 в Поземельній книзі, яким внесені зміни до відомостей у Державному земельному кадастрі та зобов`язати державного кадастрового реєстратора виправити такі відомості;

- у справі № 640/11650/20 (постанова Верховного Суду від 19.04.2021) розглядався спір за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Віта» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Подимайло Є. В., про визнання протиправним і скасування рішення про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для проектування об`єкта - будівництва житлового будинку;

у справі № 916/1998/19 Одеська міська рада звернулася з позовними вимогами до Приватного підприємства «Мода» в якому просила розірвати договір оренди землі та зобов`язати повернути на користь міськради земельну ділянку. Судами під час розгляду справи встановлено, що мала місце зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови, а не використання її відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням. Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що у наведеному випадку немає передбачених законом підстав розірвання спірного договору та повернення земельної ділянки з підстав, заявлених міськрадою у позовній заяві. Тобто з підстав саме нецільового використання землі;

У справі № 910/127/21 з позовом про припинення права користування земельними ділянками та зобов`язання повернути ці ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки за встановленими обставинами справи доказів того, що КМДА як розпорядник спірних земельних ділянок приймала рішення про їх передачу для будівництва багатоквартирних житлових будинків або про зміну цільового призначення із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, матеріали справи не містять. Докази про розробку НАВС проєктів землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок відповідачем також подані не були і в матеріалах справи відсутні;

у справі № 826/10210/16 Приватне акціонерне товариство «АТЕК» звернулося із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, в якому, просило визнати недійсними погодження документації з землеустрою Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві відносно земельної ділянки; зобов`язати скасувати державну реєстрацію земельної ділянки та внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру;

у справі № 461/8686/17 фізична особа звернулася із позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради і просила визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту містобудування 26.12.2014 № 445, яким затверджені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво багатоквартирного житлового будинку.

У справі № 910/6002/17 Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про стягнення 1 313 238,55 грн заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг процесингового центру.

У справі № 520/7983/21 позивачка звернулася з адміністративним позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради, в якому просила скасувати рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру та зобов`язати Департамент реєстрації зареєструвати таке право власності. Верховний Суд у постанові від 21.02.2024, якою залишено без змін судові рішення про відмову у позові, зазначив, що існування судового рішення, яке набрало законної сили, резолютивна частина якого не встановлює набуття заявником права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, свідчить про існування суперечності між заявленими вимогами та документами, що їх посвідчують, і це відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації на такий об`єкт. Отже, у вказаній справі спір стосувався інших правовідносин ніж у справі яка переглядається, а відповідний висновок Верховного Суду, на який посилається скаржник, не вказує на помилковість мотивів суду апеляційної інстанції про те, що обставини зміни найменування адреси об`єкту, оскільки ці обставини не створюють невизначеності щодо предмету договору, не є істотними та носять технічний характер.

Колегія суддів зауважує, що зазначені справи мають інший предмет та підстави позовних вимог та змістовно стосуються інших правовідносин ніж у справі № 904/1776/25, яка переглядається і не містять ознак подібності, які б зумовлювали врахування відповідних висновків під час розгляду цієї справи.

У свою чергу, у справі № 32/563 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Рибалка» звернулося з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило визнати за ним право оренди земельної ділянки та визнати укладеним договір оренди цієї земельної ділянки. Так, у постанові від 04.12.2018 у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Тобто прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду. Отже, відсутність рішення Київради про передачу позивачеві в оренду для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Центральна, 12а, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) ТОВ «ТД «Рибалка» шляхом укладення з ним відповідного договору оренди.

Водночас, у справі яка переглядається суди навпаки встановили, що Криворізька міська рада прийняла рішення від 30.09.2022 № 1460 «Про надання в оренду земельних, ділянок, на яких розташовано будівлі або споруди, що перебувають у власності заявників (користувачів)», яким, зокрема, скаржнику надано в оренду спірну земельну ділянку. Саме на підставі зазначеного рішення позивач звернувся із цим позовом. У зв`язку із цим, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563.

У справі № 906/783/18 Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства «Житомиргаз» про визнання укладеним договору про транспортування природного газу. У вказаній справі відмовляючи у позові суди зауважили, що у спірному пункті 9.3. договору позивач посилається на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, що втратив чинність, крім того, між сторонами вже діє договір на транспортування газу № 1512000704 від 17.12.2015, який за своєю правовою природою є аналогічним спірному і є чинним (не розірваним, не припиненим) на час розгляду справи. Отже, Верховний Суд зауважує, що у справі № 904/1776/25, яка переглядається і стосується укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване майно відповідача, зміст правовідносин є відмінним від справи № 906/783/18.

У справі № 904/5542/18 Криворізька міська рада звернулася з позовною заявою до відповідачів: Фізичної особи-підприємця, в якій просила визнати укладеним договір оренди земельної ділянки. Водночас постановою від 19.12.2019, на яку посилається скаржник, скасовано постанову апеляційного господарського суду про відмову у позові і справу направлено на новий розгляд. Так, Верховний Суд вважав помилковими висновки апеляційного суду, що між сторонами у квітні 2018 року вже укладено договір оренди земельної ділянки. Суд зауважив, що 23.04.2018 на адресу Криворізької міської ради від відповідачів надійшов підписаний проект договору оренди земельної ділянки разом з протоколом розбіжностей. Розглянувши зазначений протокол розбіжностей, позивач, листом від 08.05.2018 за №6/18-1371 направив протокол узгодження розбіжностей до договору оренди земельної ділянки, згідно з яким переважну більшість розбіжностей залишено в редакції орендодавця, що не було узгоджено орендарем. Отже позивач у вищевказаний двадцятиденний строк висловив та довів відповідачам свою незгоду з пропозиціями, викладеними в протоколі розбіжностей. За викладених обставин доводи апеляційного суду, що позивачем не було передано у двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, відтак в силу ч. 7 ст. 181 ГК України пропозиції відповідачів, викладені у протоколі розбіжностей до договору оренди земельної ділянки є прийнятими, а договір є укладеним в редакції не переданого на вирішення суду протоколу розбіжностей, є неправомірними.

Отже, у постанові від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18 висновок Верховного Суду стосувався оцінки мотивів суду апеляційної інстанції щодо фактичного укладення договору оренди до звернення із відповідним позовом і саме помилковість таких аргументів стала підставою для направлення справи на новий розгляд. Водночас у справі № 904/1776/25 суди попередніх інстанцій не викладали подібних висновків і навпаки виходили з необхідності оцінки проєкту договору, який зазначив позивач у прохальній частині позову та обов`язковості укладення договору з огляду на наявність на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.06.2019 у справі № 903/581/18, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 28.05.2019 у справі № 925/859/16, від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 14.12.2018 у справі № 914/809/18 щодо застосування статті 237 ГПК України є загальними висновками щодо застосування процесуальних норм та по суті є констатацією норм процесуального права; оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів. Отже, вони не можуть бути покладені у заперечень висновків судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів та за іншого предмета доказування.

Аналогічним чином посилання скаржника на загальні принципи справедливості, добросовісності та розумності, балансу інтересів сторін і свободи договору у контексті висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/29/08/16-ц, від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019 у справах №912/1984/17 та №912/3810/16, від 23.11.2023 у справі №906/1314/21, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 та від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц мають декларативний характер, не спростовують ключових мотивів судів попередніх інстанцій у контексті оцінки змісту умов договору оренди, який просить визнати укладеним позивач і не вказують на наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, адже зміст правовідносин у вказаних справах є відмінним від справи № 904/1776/25 і не вказує на наявність ключових ознак подібності, які б підтверджували неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

5.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Оскільки у цій справі не підтвердилася визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не вбачає правових підстав для розгляду доводів касаційної скарги позивача за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

У свою чергу, хоча скаржник посилається на недослідження низки доказів, які наявні у матеріалах справи, однак зі змісту постанови апеляційного господарського суду слідує, що такі докази були враховані під час розгляду справи і оцінені у сукупності із іншими обставинами щодо наявності підстав для задоволення позову.

Посилання скаржника на необґрунтованість включення пункту 39 до проєкту спірного договору спростовуються приписами статті 32 Закону України «Про оренду землі», які змістовно містять аналогічні положення.

За змістом положень пункту 4 частини 2 статті 287 та пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою касаційного оскарження є встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зокрема, скаржник вважає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме наданих позивачем щодо вартості спірної земельної ділянки, її нормативну грошову оцінку.

Проте Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (схожий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (такий правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).

Однак відповідач у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, у чому саме проявилося порушення статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого позивачем отримано оцінені докази та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

Як зауважив суд апеляційної інстанції, наданий позивачем Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сформований Головним управлінням Дергеокадастру у Дніпропетровській області №97-4-0.110,4-12607/301-22 від 14.11.2022 є належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:06:175:0011. У свою чергу, відповідач не спростував належними та допустимими доказами, визначений Витягом розмір нормативної грошової оцінки, не надав інших доказів, які визначають нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки інакше.

Таким чином, відповідач належним чином не обґрунтував і не довів того, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку оцінки доказів, зокрема процедури отримання доказів та/або дослідження доказів.

Отже, інша вказана скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі №916/1004/18).

Відповідно, доводи скаржника спрямовані на спонукання до переоцінки вже досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів відхиляються Верховним Судом.

Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування судових рішень.

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд