ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/11318/25

1.1. У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні технології плюс" (далі - позивач та/або ТОВ "Будівельні технології плюс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради (далі - відповідач та/або Міськрада) про внесення змін до пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 24.04.2008 в частині строку початку будівництва об`єкта нерухомості, на підставі положень статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для внесення змін до укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, посвідченого 24.04.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 580 та зареєстрованого 24.04.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00474, з огляду на зміну істотних обставин при його виконанні, зокрема неможливість виконати містобудівні зобов`язання через настання несприятливих умов (повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, як наслідок, введення воєнного стану на території України, відмова контрагентів позивача від укладення інвестиційних договорів).

1.3. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність обумовлених законом підстав для внесення змін до пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 24.04.2008 в частині строку початку будівництва об`єкта нерухомості.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 24.04.2008 Міськрада (орендодавець) та ТОВ "Будівельні технології плюс" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 580 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 66-6-00474 (далі - договір від 24.04.2008 № 66-6-00474).

На виконання умов договору від 24.04.2008 № 66-6-00474, орендодавець на підставі рішення Міськради від 27.12.2007 № 1593/4426, передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) на 10 років земельну ділянку, кадастровий номер - 8000000000:66:480:0002, розміром 39 004 кв. м, розташовану біля об`їзної дороги м. Бровари у Дніпровському районі м. Києва, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об`єктів соціальної інфраструктури і комплексного обслуговування населення, про що 24.04.2008 сторони склали та підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.

10.06.2021 Міськрада прийняла рішення № 1478/1519 "Про поновлення ТОВ "Будівельні технології плюс" договору оренди земельної ділянки від 24.04.2008 № 66-6-00474" (далі - рішення від 10.06.2021 № 1478/1519), яким вирішено поновити на 10 років договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:66:480:0002, площа 3,9004 га) від 24.04.2008 № 66-6-00474, укладений між Міськрадою та ТОВ "Будівельні технології плюс" для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об`єктів соціальної інфраструктури і комплексного обслуговування населення біля об`їзної дороги м. Бровари у Дніпровському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - 02.07, справа № 573005334).

На виконання рішення Міськради від 10.06.2021 № 1478/1519, 15.11.2021 Міськрада як орендодавець та ТОВ "Будівельні технології плюс" як орендар уклали договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 1056, яким погоджено поновити на 10 (десять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений Кравченко Н. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24.04.2008 за реєстровим № 580 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації) 24.04.2008 за № 66-6-00474, строк дії якого закінчився, та викласти його в новій редакції (далі - договір оренди).

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди орендодавець на підставі рішень Міськради від 27.12.2007 № 1593/4426, від 10.06.2021 № 1478/1519 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об`єктів соціальної інфраструктури і комплексного обслуговування населення.

За змістом пункту 2.1 договору оренди об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішень Міськради від 27.12.2007 № 1593/4426, від 10.06.2021 № 1478/1519 та цього договору є земельна ділянка з такими характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:66:480:0002; місце розташування - біля об`їзної дороги м. Бровари у Дніпровському районі м. Києва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - 02.07 для іншої житлової забудови (для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та об`єктів соціальної інфраструктури і комерційного обслуговування населення); розмір (площа) - 3,9004 га.

Положеннями пункту 3.1 договору оренди встановлено, що він укладений на 10 років.

Відповідно до пункту 8.4 договору оренди орендар зобов`язаний, зокрема, розпочати будівництво об`єкта не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.11.2021 здійснено державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки за позивачем із внесенням відповідного запису за номером 45054866.

Отже, позивач взяв на себе обов`язок розпочати будівництво на отриманій в оренду згідно з договором оренди земельній ділянці не пізніше ніж 15.11.2024.

У той же час позивач звернувся до суду, посилаючись на наявність підстав для внесення змін до укладеного між сторонами договору оренди в частині строку початку будівництва об`єкта через істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору оренди на новий строк.

На обґрунтування звернення з такою вимогою до суду, позивач зазначав, що під час укладення договору оренди на новий строк він обґрунтовано розраховував на можливість виконання зобов`язання з початку будівництва на отриманій в оренду земельній ділянці у строки, встановлені в пункті 8.4 договору оренди, проте не зміг цього зробити внаслідок виникнення сукупності об`єктивних обставин, що не залежали від його волі та мали непередбачуваний характер.

Зокрема, позивач зазначав, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну та ініціювання у межах справи № 910/20105/23 заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах Міськради судового спору щодо розірвання договору оренди через незабудову позивачем спірної земельної ділянки у строк, визначений у пункті 8.4 договору у попередній редакції, що діяла до 15.11.2021, у нього виникли перешкоди в будівництві відповідного об`єкта на земельній ділянці в строк, встановлений пунктом 8.4 договору оренди в новій редакції.

Позивач вказував, що він намагався залучити інвесторів для фінансування підготовчих робіт, необхідних для початку будівництва, і самих будівельних робіт, через відсутність у нього достатніх коштів для цього, на підтвердження чого надав: попередній договір від 12.01.2022, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Танко" (передбачав укладення в майбутньому інвестиційного договору щодо будівництва на спірній земельній ділянці адміністративної будівлі з вбудовано-прибудованими приміщеннями торговельного призначення).

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Танко" через початок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну і його негативний вплив на галузь будівництва відмовилося від укладення інвестиційного договору, посилаючись на те, що ці обставини ставлять під загрозу виконання інвестиційного договору у разі його укладення.

Інший, за твердженнями позивача, потенційний інвестор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ягуар", з яким позивач також уклав попередній договір від 28.11.2023, відмовився від укладення інвестиційного договору через відкриття Господарським судом міста Києва провадження у справі № 910/20105/23 про розірвання договору оренди за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Міськради, задоволення якого унеможливило б будівництво за інвестиційним договором у разі його укладення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Господарський суд міста Києва рішенням від 24.06.2024 у справі № 910/20105/23, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 26.02.2025, у задоволенні позову відмовив з мотивів його передчасного пред`явлення, адже на момент звернення прокурора до суду визначений договором у новій редакції строк забудови земельної ділянки ще не сплив, а пункт 8.4 договору оренди землі у попередній редакції не підлягав застосуванню до спірних правовідносин у зв`язку з викладенням договору в новій редакції з 15.11.2021.

Крім того, позивач вказував, що розгляд справи № 910/20105/23 також перешкодив йому розпочати будівництво на спірній земельній ділянці, оскільки в цей період неможливо було вчиняти жодних дій, спрямованих на початок будівництва, а за час розгляду цієї справи судами визначений у пункті 8.4 договору строк для початку будівництва сплив.

Водночас з метою отримання дозволу на виконання будівельних робіт у зв`язку з початком будівництва на спірній земельній ділянці, позивач отримав у листопаді 2022 року містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва й уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "Порталгруп" після відновлення дії договору внаслідок скасування Верховним Судом постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 910/20105/23 договір на виконання проєктних робіт від 28.02.2025 № 2025/02-03 для розробки проєктної документації.

Тому для забезпечення можливості здійснити будівництво на спірній земельній ділянці ТОВ "Будівельні технології плюс" звернулося до Міськради в порядку статті 652 ЦК України з пропозицією (лист від 14.08.2025 № 1), в якій просило останню внести зміни до договору оренди, виклавши абзац другий пункту 8.4 у такій редакції: " - розпочати будівництво об`єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту скасування або припинення воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", шляхом підписання відповідної додаткової угоди, що була додана до цього листа.

У відповідь на цю пропозицію позивач отримав лист від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації) за № 057-10857 від 21.08.2025, яким йому було відмовлено в укладенні додаткової угоди про внесення змін до договору.

Враховуючи викладене, а також неможливість врегулювання спору мирним шляхом, позивач звернувся до суду з вимогою про внесення відповідних змін до договору.

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 02.02.2026 у справі № 910/11318/25 (суддя Ващенко Т. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 (Тищенко О. В. - головуючий, судді: Сибіга О. М., Гончаров С. А), позов задовольнив повністю. Вніс зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ТОВ "Будівельні технології плюс" та Міськрадою, посвідченого 24.04.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 580 та зареєстрованого 24.04.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Міськради (Київської міської державної адміністрації) за № 66-6-00474, а саме, виклав абзац другий пункту 8.4 у такій редакції: "- розпочати будівництво об`єкта не пізніше, ніж через три роки з моменту скасування або припинення воєнного стану, введеного в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні". Стягнув з Міськради на користь ТОВ "Будівельні технології плюс" витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.

3.2. Судові рішення арґументовано тим, що позивач довів наявність усіх необхідних умов для зміни договору оренди за рішенням суду на підставі положень статті 652 ЦК України, а відповідач їх наявність не спростував, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/11318/25, заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави (особа, яка не брала участі у справі) (далі - Прокурор) звернувся із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення та постанову скасувати, винести постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

4.2. На обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави Прокурор із посиланнями на положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вказує, що у цьому випадку інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади як дійсного власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земельної ділянки комунальної власності на території столиці з огляду на те, що держава вже втрачає потенційні надходження до місцевого бюджету внаслідок внесених змін до договору оренди земельної ділянки щодо відтермінування строку початку будівництва об`єкта, який визначено ТОВ "Будівельні технології плюс".

Так, ТОВ "Будівельні технології плюс" протягом тривалого часу, як з моменту укладення договору оренди у 2008 році, так і після поновлення договору у 2021 році, систематично допускає порушення умов договору оренди в частині обов`язку приступити до використання земельної ділянки та здійснити її забудову.

З огляду на те, що ТОВ "Будівельні технології плюс" не виконувало та не виконує зобов`язання за умовами договору оренди в частині обов`язку приступити до використання земельної ділянки (з урахуванням перерваного строку на виконання зобов`язання), із 04.04.2025 товариство має сплачувати орендну плату в подвійному розмірі. Таким чином, внесення змін до договору оренди фактично спрямовано на ухилення від сплати позивачем орендної плати у подвійному розмірі, як наслідок, бюджет столиці недоотримує кошти, чим порушуються права територіальної громади.

Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави, особливо в умовах воєнного стану.

Таким чином, позивач, зловживаючи своїми правами, на підставі судових рішень у справі № 910/11318/25 знайшов спосіб обійти вимоги чинного законодавства, змінити умови договору оренди в частині обов`язку приступити до використання земельної ділянки та здійснення її забудови, а також виконання зобов`язань щодо сплати орендної плати в подвійному розмірі.

Отже, відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є всі підстави для вжиття Прокурором заходів представницького характеру з метою захисту інтересів держави у цій справі.

Водночас щодо неналежного вжиття заходів уповноваженим органом - Міськрадою - у спірних правовідносинах Прокурор вказує, що Міськрада, усвідомлюючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту при розгляді справи № 910/11318/25, здійснює такий захист неналежним чином, що підтверджується таким.

1. Недостатньою обґрунтованістю апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026, поданої представником Міськради, що виявилося у відсутності в апеляційній скарзі, серед іншого: обґрунтовування наслідків невиконання ТОВ "Будівельні технології плюс" своїх зобов`язань в частині початку будівництва на орендованій земельній ділянці, у визначений умовами договору оренди строк, отже й обов`язку сплати орендної плати в подвійному розмірі; посилань на розгляд у Господарському суді міста Києва іншої справи № 910/9223/25, пов`язаної із цією справою № 910/11318/25; доводів про порушення судом першої інстанцій норм процесуального права шляхом помилкового та формального віднесення справи № 910/11318/25 до малозначних у той час, як ця справа з огляду на предмет спору віднесена до категорії таких, що однозначно підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження. Також апеляційна скарга Міськради ґрунтується на нормах, що втратили чинність (Господарський кодекс України, який із 28.08.2026 втратив чинність на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб").

2. Поданням Міськрадою відзиву на позовну заяву з порушенням встановлених судом процесуальних строків без відповідного клопотання про їх поновлення, що відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України могло мати наслідки у виді неприйняття судом першої інстанції доводів відповідача.

3. Неподанням Міськрадою відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "Будівельні технології плюс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2025 про зупинення провадження у справі № 910/11318/25 до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/9223/25 та набрання рішенням законної сили.

4. Неоскарженням Міськрадою станом на 25.05.2256 у касаційному порядку судових рішень у цій справі, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру судових рішень та вебсайту "Судова влада України".

Наведене вище в сукупності, на думку Прокурора, беззаперечно свідчить про неналежне здійснення уповноваженим органом повноважень на захист інтересів держави, що, у свою чергу, підриває суспільну довіру до органів влади та є безумовно виключним випадком для застосування Прокурором вимог статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Водночас Прокурор зауважує, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Київська міська прокуратура листом від 14.05.2026 № 15/1-434вих-26 поінформувала відповідача про те, що Прокурор буде вживати заходів щодо оскарження в касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/11318/25.

Прокурор вважає, що подання ним касаційної скарги у цьому випадку є найбільш ефективним способом захисту інтересів держави та територіальної громади столиці з метою якомога найшвидшого усунення порушень вимог чинного законодавства, збереження та раціонального використання земель комунальної власності. Також ініціювання Прокурором касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/11318/25 у зв`язку з неналежним здійсненням уповноваженим органом повноважень на захист інтересів держави є інструментом правосуддя, елементом забезпечення обґрунтованості та законності судового рішення та реалізації функцій держави як гаранта законності суспільних відносин.

4.3. Прокурор наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.4. Прокурор вказує, що у порушення частини четвертої статті 236 ГПК України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права, а саме:

- положення статті 6 Конституції України, статі 3, частини третьої статті 509, статей 651, 652, 654 ЦК України, статті 30 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21, відповідно до яких, істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору в зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору, є винятковим заходом;

- положення статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, а також у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18, у яких суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин, а також того, що суб`єкти господарювання реалізовують підприємницьку діяльність на власний ризик;

- положень статті 651 ЦК України, статті 30 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 922/676/19, від 11.12.2019 у справі № 922/1298/19, відповідно до яких лише у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку;

- положень статті 6 Конституції України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024 у справі № 990/167/24 та постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 902/453/23, відповідно до яких суд не може підміняти інший орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, перебираючи на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції відповідного органу.

Прокурор також вказує на неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 30.07.2024 у справі № 910/4928/23.

4.3. Крім того, Прокурор посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 2, 7, 86, 236, 238, 247 ГПК України), що, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до положень статті 311 ГПК України. Скаржник стверджує, що Господарський суд міста Києва всупереч положенням статей 238, 247 ГПК України безпідставно відніс справу до малозначних та неправомірно відмовив у задоволенні клопотання Міськради про розгляд цієї справи у загальному позовному провадженні.

4.4. У тексті касаційної скарги Прокурор також наголошує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт "а" частини третьої статті 287 ГПК України) щодо питання застосування положень статей 651, 652 ЦК України, статті 30 Закону України "Про оренду землі", зокрема, щодо внесення у договори оренди змін, які обумовлено завершенням дії воєнного стану та виконанням під час такого стану зобов`язань за вказаними договорами.

У контексті наведеного Прокурор вказує, виходячи зі спірних правовідносин, що потребує формування судова практика щодо застосування положень статті 652 ЦК України в контексті істотної зміни обставин, які пов`язані із запровадженням воєнного стану, особливо в тих правовідносинах, які розпочались до початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації.

Вказане питання має безумовно фундаментальне значення не тільки при розгляді цього спору, а й з урахуванням суспільних відносин сьогодення, великої кількості орендарів комунальної та державної землі, орендні відносини яких (їх виконання) зазнали зміни під час дії військового стану.

За твердженням Прокурора, виникає необхідність надання Верховним Судом правової оцінки і тлумачення особливостей застосування судами попередніх інстанцій при винесенні судових рішень у справі № 910/11318/25 норм матеріального права, зокрема статті 3, частини третьої статті 509, статей 651, 652 ЦК України, статті 30 Закону України "Про оренду землі", статті 6 Конституції України щодо можливості внесення змін до договору оренди на підставі судового рішення без наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, за наявності недобросовісної поведінки позивача, а також без прийняття відповідного рішення уповноваженим органом місцевого самоврядування, у тому числі в умовах воєнного стану.

4.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить закрити касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Прокурора на підставі пункту 2 або пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а у разі якщо колегія суддів дійде висновку про відсутність підстав для його закриття, - залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/11318/25 - без змін.

4.6. На обґрунтування наявності підстав для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 296 ГПК України, позивач вказує, що відповідач має повну процесуальну дієздатність. Міськрада активно брала участь у розгляді справи, подавши відзив та апеляційну скаргу. Прокурор не має права на представництво за статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки процесуальні помилки чи неподання відповідачем касаційної скарги не свідчать про неналежний захист інтересів держави.

Суд першої інстанції визнав справу малозначною, тому її рішення за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню (пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України). Відповідач не подавав касаційну скаргу саме через малозначність справи та відсутність винятків для оскарження, а не через самоусунення від процесу, що підтверджено його відповіддю на адвокатський запит.

Отже, Прокурор не довів підстав для представництва за статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 скарга Прокурора вважається підписаною особою без належних повноважень, що є підставою для закриття касаційного провадження.

4.7. Обґрунтовуючи наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, позивач вказує, що наведені Прокурором постанови Верховного Суду є нерелевантними. В одних справах висновки сформульовані у неподібних правовідносинах, а інші взагалі не містять висновків щодо застосування норм права, на які посилається Прокурор.

4.8. Позивач також зауважує, що суди попередніх інстанцій на виконання вимог статей 86, 236 ГПК України надали належну оцінку кожному доказу та в цілому дослідили наявність істотної зміни обставин (стаття 652 ЦК України). Врахувавши усталені висновки Верховного Суду, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для внесення змін до договору оренди землі. При цьому доводи касаційної скарги Прокурора у цій частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів і встановленими обставинами справи. Скаржник фактично просить про їх переоцінку, що згідно зі статтею 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

4.9. 02.09.2026 на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення Прокурора, в яких він наголошує, що у цьому випадку необхідність захисту Прокурором інтересів держави зумовлена як загальною потребою у забезпеченні дотримання закріпленого в Конституції України принципу законності набуття, реалізації права на землю та її раціонального використання, так і бездіяльністю органу, уповноваженого на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, - Міськрадою. Необхідність касаційного оскарження Прокурором судових рішень у цій справі № 910/11318/25 зумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу з метою забезпечення законності при користуванні та розпорядженні комунальною земельною ділянкою (значною площею - 3,90 га), недопущення її нераціонального використання (утримання земельних ділянок недобросовісними суб`єктам господарювання), що пов`язано з порушенням договірних зобов`язань, які виправдовують необхідність внесення змін у договори оренди зміною істотних обставин, пов`язаних із веденням бойових дій на території України.

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Питанням, яке слід вирішити у межах касаційного перегляду, є право звернення Прокурора до суду з касаційною скаргою.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У частині третій статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо стороною у справі є певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує відповідні наслідки.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, аналіз положень статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

З викладеного слідує, що прокурор має законне право самостійно звернутися з касаційною скаргою в інтересах держави, навіть якщо він не брав участі у судах першої та апеляційної інстанцій. Це право обумовлене субсидіарною роллю прокуратури та спрямоване на захист інтересів держави у випадку, коли компетентний орган виявляє пасивність або неналежно виконує свої обов`язки. Однак таке звернення обмежене процесуальними фільтрами: прокурор зобов`язаний обґрунтувати перед Верховним Судом винятковість цього випадку, довівши факт бездіяльності органу, та обов`язково надати документальне підтвердження того, що він завчасно письмово повідомив відповідний орган про намір подати касаційну скаргу згідно з вимогами частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та нормами ГПК України.

У справі, яка розглядається, Київська міська прокуратура листом від 14.05.2026 № 15/1- 434вих-26 поінформувала відповідача про те, що Прокурором будуть вживатися заходи щодо оскарження в касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі № 910/11318/25.

При цьому, обґрунтовуючи касаційну скаргу та додаткові пояснення у цій справі, Прокурор наголосив на системній бездіяльності та пасивній процесуальній поведінці Міськради в судах першої та апеляційної інстанцій, що суперечить інтересам держави. Неналежний захист виразився у поданні необґрунтованої апеляційної скарги на основі норм нечинного Господарського кодексу України, відсутності в ній доводів про подвійну орендну плату, посилань на пов`язану справу № 910/9223/25 і заперечень проти розгляду справи як малозначної, а також у порушенні строків подання відзиву на апеляційну скаргу щодо оскарження ухвали про зупинення провадження, неподанні власної касаційної скарги станом на 25.05.2026.

Колегія суддів вважає, що наведені факти у своїй сукупності беззаперечно свідчать про пасивну процесуальну поведінку, формальний підхід та належне невчинення Міськрадою необхідних дій для захисту інтересів держави. Така системна бездіяльність компетентного органу є винятковим випадком у розумінні положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та є прямою правовою підставою для звернення Прокурора з цією касаційною скаргою, що спростовує доводи позивача у зазначеній частині.

З огляду на обставини цієї справи колегія суддів наголошує, що в силу вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор наділений повноваженнями звернутися з касаційною скаргою на захист інтересів держави в особі саме того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямована скарга.

Суд зазначає, що питання застосування положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у кожному спорі є відмінними, оскільки кожного разу суд виходить з конкретних обставин, які залежать від предмета і підстав позову прокурора. Визначення складу учасників спору Прокурор здійснює самостійно виходячи із змісту правовідносин та інтересу держави, який підлягає захисту.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.

Так підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Згідно із вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Тобто відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах № 363/1834/17, № 910/15484/17, № 910/14155/21, № 917/1338/18, № 905/650/19, № 912/1984/17, № 912/3810/16, № 910/2376/18, № 922/676/19, № 922/1298/19, № 990/167/24, № 902/453/23, № 910/4928/23, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції, на які посилається Прокурор, відсутні з огляду на таке.

Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є внесення змін до пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки в частині строку початку будівництва об`єкта нерухомості, на підставі положень статті 652 ЦК України.

Разом із цим у справі № 363/1834/17 предметом спору було визнання недійсними пунктів 1.1 і 1.3.2 кредитного договору від 06.12.2005 № 940/П/2005-840, визнання дії відповідача щодо стягнення плати за управління кредитом неправомірними та зобов`язання перерахувати заборгованість позивача за кредитним договором.

У справі № 990/167/24 предметом спору було визнання протиправною бездіяльності Президента України та зобов`язання вчинити певні дії.

У справі № 917/1338/18 розглядався спір про визнання недійсними рішень зборів та редакцій статуту.

У справі № 905/650/19 розглядався спір про скасування рішення від 22.02.2019 № 50/VІІ-92 "Про припинення договору оренди землі Товариству з обмеженою відповідальністю "КИПАРИС НВИ" та визнання поновленим договору оренди землі від 27.03.2014 № 27/03-14 з урахуванням протоколу розбіжностей від 28.03.2014 на той самий строк та на тих самих умовах, які передбачені договором з протоколом розбіжностей, вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору на той самий строк, на тих самих умовах, в редакції, викладеній в позовній заяві.

У справі № 912/1984/17 розглядався спір про визнання недійсним рішення, викладеного у листі-повідомленні від 07.07.2016 № Т-2083/0-6325/0/6-16, про заперечення у поновленні договору оренди землі від 18.03.2011 та про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 18.03.2011 у редакції, викладеній у прохальній частині позову, а саме строком на 25 років та з оплатою орендної плати в розмірі 8 % нормативної грошової оцінки землі.

У справі № 912/3810/16 розглядався спір про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 07.10.2008.

У справі № 922/676/19 розглядався спір про стягнення 848 577,61 грн недоотриманого доходу за користування земельною ділянкою, яка орендована на підставі договору оренди землі від 26.10.2004.

У справі № 922/1298/19 розглядався спір про стягнення 512 605,98 грн заборгованості зі сплати орендної плати.

У справі № 902/453/23 розглядався спір про визнання протиправним і скасування рішення Козятинської міської ради 28 сесії 8 скликання від 23.09.2022 № 949-VІІІ, визнання укладеною між сторонами додаткової угоди до договору оренди землі від 22.02.2016 № 91.

У справі № 910/4928/23 розглядався спір про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини, що склалися між сторонами спору у справах № 990/167/24, № 363/1834/17, № 917/1338/18, № 905/650/19, № 912/1984/17, № 912/3810/16, № 922/676/19, № 922/1298/19, № 02/453/23, № 910/4928/23, є очевидно неподібними тим, які мають місце у цій справі № 910/11318/25, оскільки різняться вони змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також (що у цьому випадку важливо) об`єктом оскарження та предметом позовних вимог, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані Прокурором для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції - релевантними до обставин цієї справи.

Посилання Прокурора на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 910/15484/17 (про розірвання іпотечного договору від 20.02.2015 № 11) та № 910/2376/18 (про розірвання з 05.01.2018 договору оренди газопроводів та споруд від 01.10.2004 № 14/1289/04) щодо застосування статті 652 ЦК України колегією суддів також відхиляються як нерелевантні. У наведених справах предметом позову було розірвання договорів, тоді як у справі, що розглядається, предметом спору є внесення змін до договору. Попри спільне нормативне регулювання (стаття 652 ЦК України) зміна та розірвання договору є різними способами захисту прав із кардинально відмінними правовими наслідками, критеріями правозастосування та предметом доказування. З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду (справа № 233/2021/19), відсутність тотожності предмета спору виключає подібність правовідносин у цих справах, що унеможливлює застосування зазначених висновків за аналогією.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного в оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Зважаючи на викладене, доводи Прокурора про неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставними.

Варто також звернути увагу на те, що у справі № 910/14155/21, на яку посилається Прокурор як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, предметом розгляду були вимоги про внесення змін до пункту 10.1 договору від 21.05.2021 № УГВ 149/30-21 та до додатку 3 "Графік поставки товару" до цього договору.

Суд першої інстанції рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задовольнив, зокрема, з огляду на те, що: 1) матеріалами справи підтверджується, що зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, відбулася після дати укладення договору, про що свідчить лист Компанії виробника (належить до переліку компаній, які внаслідок карантинних обмежень зазнають труднощів у поставці компонентів, що призводять до збільшення строку виконання замовлення на більшість продуктів), яким вона повідомила, що орієнтовною датою надходження обладнання в Україну є дата пізніша, ніж граничний строк поставки позивачем товару за договором, що свідчить про те, що позивач об`єктивно не міг передбачити вказаних обставин при укладенні договору з відповідачем; 2) згідно з висновком Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин позивач відповідно до статті 652 ЦК України має право вимагати у відповідача перегляду та внесення змін до умов договору щодо поставки товару; 3) матеріали справи не містять доказів повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим зміна умов договору не суперечить приписам пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Верховний Суд постановою від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21 вказані судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, зазначивши про таке:

1) "За змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин у судовому порядку, виходячи з принципу свободи договору, є заходом, що застосовується за наявності підтвердження дійсно істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, вчиняючи цей правочин.

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї із сторін договору стає більш обтяжливим, ускладненим чи суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

При цьому закон пов`язує можливість внесення змін до договору у судовому порядку не лише з наявністю істотної зміни обставин (частина четверта статті 652 Цивільного кодексу України), а й з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті.

Водночас зміна договору за рішенням суду у такому разі допускається у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

З наведеного випливає, що у вирішенні питання про наявність підстав для внесення змін до договору в судовому порядку на підставі статті 652 ЦК України необхідним є з`ясування усіх обставин, якими сторони керувалися, укладаючи цей договір, а також надання їм правової оцінки щодо обставин, які істотно змінилися, та наслідком чого може бути зміна умов договору.

При цьому обов`язковому встановленню підлягає наявність визначених частиною другою вказаної статті чотирьох умов та передбачених частиною четвертою цієї статті виняткових випадків для внесення відповідних змін до договору." (пункт 8 постанови).

При цьому суди попередніх судових інстанцій не з`ясовували наявності умов, зазначених у частині другій вказаної статті ЦК України, та не досліджували пов`язаних з цим доказів;

2) в основу оскаржуваних судових рішень покладено, по суті, два документи: лист Компанії виробника та Висновок торгово-промислової палати України. При цьому суди залишили поза увагою те, що відповідний лист як доказ у справі в силу частини другої статті 86 ГПК України не має заздалегідь встановленої сили, а саме по собі запровадження карантинних заходів (в Україні та інших країнах) не є безумовною підставою для внесення змін до договору, оскільки наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими заходами та неможливістю виконання договірних зобов`язань у встановлений строк підлягає з`ясуванню і доведенню в загальному порядку. Відповідних обставин та пов`язаних з ними доказів суди попередніх інстанцій не встановлювали та не досліджували.

Проаналізувавши зміст наведеної Прокурором постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21 у контексті висновків судів попередніх інстанцій, які стали підставою задоволення позову у цій справі № 910/11318/25, та доводів касаційної скарги на спростування таких висновків, зокрема, стосовно того, що для внесення відповідних змін до договору в судовому порядку обов`язковому встановленню підлягає наявність визначених у частині другій статті 652 ЦК України умов та передбачених частиною четвертою цієї ж статті виняткових випадків, Суд зазначає, що висновки Верховного Суду в наведеній скаржником постанові від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21 є нерелевантними для цієї справи насамперед через неподібність спірних правовідносин за змістовим критерієм, а саме за змістом правовідносин, які є спірними у порівнюваних ситуаціях (за змістом обставин, які сторони у цих справах визначали як істотну зміну в розумінні вказаної статті).

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди, врахувавши правові висновки Верховного Суду, зокрема, в наведених скаржником справах щодо обов`язкового встановлення наявності визначених у частині другій статті 652 ЦК України умов та передбачених частиною четвертою цієї ж статті виняткових випадків, встановили, що у цій справі, заявляючи вимоги про внесення змін до договору на підставі статті 652 ЦК України, позивач як на істотну зміну обставин в розумінні вказаної статті посилався на настання несприятливих умов (повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України, як наслідок введення воєнного стану та території України, відмова контрагентів позивача від укладення інвестиційних договорів), що є відміним від обставин справи № 910/14155/21, на яку посилається Прокурор як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, в якій вирішувалися вимоги про внесення змін до договору з підстав карантинних обмежень. Оскільки фактичні обставини та предмет доказування в цих справах не є тотожними, правовідносини в них не є подібними, що виключає підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

У цьому контексті колегія суддів також звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З урахуванням викладеного відсутні підстави вважати, що правовідносини у наведених скаржником справах є подібними із правовідносинами у справі, що переглядається у касаційному порядку, а тому Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадженні у цій частині на підставі пункту 5 статті 296 ГПК України.

5.4. Стосовно доводів Прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статей 2, 7, 86, 236, 238, 247 ГПК України), що, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови відповідно до положень статті 311 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Так, Прокурор стверджує, що Господарський суд міста Києва всупереч положенням статей 238, 247 ГПК України безпідставно відніс справу до малозначних та неправомірно відмовив у задоволенні клопотання Міськради про її розгляд у загальному позовному провадженні.

Дослідивши зазначені доводи Прокурора, колегія суддів звертає увагу на їх неузгодженість із нормами законодавства та матеріалами справи з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного).

Частинами третьою, четвертою статті 12 ГПК України унормовано, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Водночас, частиною п`ятою зазначеної статті встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) ціну позову;

2) значення справи для сторін;

3) обраний позивачем спосіб захисту;

4) категорію та складність справи;

5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо;

6) кількість сторін та інших учасників справи;

7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною четвертою статті 247 ГПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи:

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3- 8 цієї частини.

Згідно із частинами першою, другою статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може:

1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або

2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Крім того, частинами п`ятою, шостою статті 252 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Таким чином, віднесення тієї чи іншої справи до малозначних є дискреційним правом суду за умови дотримання вимог, передбачених статтею 247 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 05.12.2025 у справі № 909/113/25.

Слід зазначити, що справа № 910/11318/25 не належить до вичерпного переліку справ, які розглядаються виключно у порядку загального позовного провадження.

У контексті встановлення підстав для віднесення справи до малозначної колегія суддів звертається до постанови Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 683/2317/18, де зазначено, що при визначенні незначної складності справи, що є підставою для визнання її малозначною, застосовуються такі критерії: наявність сталої судової практики зі спірного питання; характер і кількість фактів, які підлягають встановленню, тобто складність предмета доказування; ускладнення суб`єктного складу, можливість вступу до процесу інших учасників справи; кількість вимог, що розглядаються в межах однієї справи, можливість об`єднання, роз`єднання позовних вимог; пов`язаність з іншими справами, що перебувають на розгляді в судах; віддаленість із точки зору простору та часу між подіями і фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількість і специфіка доказового матеріалу, в тому числі свідків, яких слід допитати; потреба в забезпеченні доказів; інші обставини: оновлення законодавства, міжнародні фактори.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та інших матеріалів справи, предметом позову у цій справі є внесення змін до пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки в частині строку початку будівництва об`єкта нерухомості.

При цьому, визнаючи справу малозначною, місцевий господарський суд врахував предмет позову, складність справи, характер спірних правовідносин, предмет доказування, обсяг наданих наявних у матеріалах справи доказів, немайновий характер спору, який не підлягає грошовій оцінці.

Із наведеного вбачається, що, дослідивши повний перелік критеріїв, які визначають ступінь складності справи, суд у порядку реалізації судового розсуду (дискреції) мав усі законні підстави для її віднесення до категорії малозначних та розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Верховний Суд зауважує на тому, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, якщо відповідне порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення або до неправильного вирішення справи.

При цьому Верховний Суд враховує, що представник відповідача був присутній у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, висловлював свої доводи по суті заявлених позовних вимог та заперечення щодо позиції позивача, подавав до суду заяви по суті справи, а також клопотання про розгляд справи в загальнопозовному провадженні яке було розглянуто місцевим господарським судом та правомірно відхилено з огляду на викладене вище у цій постанові.

Таким чином, у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження у цьому випадку представник відповідача не був позбавлений права та можливості ознайомлюватися з матеріалами справи, подавати докази, брати участь у судових засіданнях, ставити питання іншим учасникам справи, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, тобто повною мірою здійснювати свої процесуальні права на участь у справі.

При цьому Прокурор у касаційній скарзі не наводить доводів щодо того, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, у касаційній скарзі відсутні посилання на те, що при розгляді цієї справи суди не дослідили зібраних у справі доказів або необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) позивача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або вирішили спір на підставі недопустимих доказів.

Отже, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження не призвів до неможливості встановлення фактичних обставин, а доводи касаційної скарги в цій частині не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини третьої статті 310 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, не підтвердилася.

Разом із цим колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що оскільки суд першої інстанції визнав справу малозначною, її рішення за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, адже у цьому випадку Прокурор належним чином підтвердив наявність виняткових випадків для касаційного перегляду рішення у малозначній справі на підставі підпунктів "а" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, що й було обґрунтовано враховано Верховним Судом під час відкриття касаційного провадження.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження та не стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вони спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за передбачені статтею 300 ГПК України межі касаційного розгляду, а тому судом касаційної інстанції не розглядаються.

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався Прокурор у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови за мотивів, викладених Прокурором у касаційній скарзі, оскільки доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд