ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 926/2253/25

1.1. У липні 2025 року керівник Чернівецької окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації (далі - Чернівецька облдержадміністрація) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" (далі - ТОВ "Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд") про:

- скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" на об`єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції площею 49,4 м2, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 (реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3008348073060);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.12.2024 № 13318, укладеного між Чернівецькою міською радою та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" (далі - спірний договір);

- витребування в Чернівецької міської ради на користь Чернівецької облдержадміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 площею 0,7464 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (далі - спірна земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215, 317, 319, 321, 373, 388 Цивільного кодексу України та статтю 152 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що у травні 2005 року Чернівецькому регіональному відділенню "Державного фонду сприяння молодіжному будівництву" було видано державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків.

У подальшому за рішенням Чернівецької міської ради від 28.11.2024 припинено право постійного користування Чернівецького регіонального управління Державної спеціальної фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" на зазначену земельну ділянку на підставі заяви Регіонального управління про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою від 26.09.2024.

Вказаним рішенням також спірну земельну ділянку надано в оренду ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" на підставі заяви товариства та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на будівлю трансформаторної підстанції площею 49,4 м2, яка розташована на земельній ділянці.

24.12.2024 між Чернівецькою міською радою та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" укладено спірний договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Руська, 235-В, м. Чернівці.

Прокурор зазначав, що рішення Чернівецької міської ради та укладений на його підставі договір оренди землі, а також реєстрація права власності відповідача на будівлю трансформаторної підстанції є такими, що порушують інтереси держави, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності та її розпорядником є Чернівецька обласна державна (військова) адміністрація, яка станом на 01.01.2013, а саме на день набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012, земельна ділянка з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 площею 0,7464 га, яка розташована в межах вул. Руської в м. Чернівці, перебувала у користуванні державної установи на правовому титулі постійного землекористувача.

1.3. У відзиві на позовну заяву Чернівецька міська рада просила відмовити в її задоволенні, вказуючи на прийняття міською радою оспорюваного рішення в межах повноважень та відповідно до закону.

1.4. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 10.07.2025 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державну спеціалізовану фінансову установу "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецький молодіжний житловий комплекс" (далі - ТОВ "Чернівецький молодіжний житловий комплекс").

1.5. Державна спеціальна фінансова установа "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" у поясненнях на позовну заяву вказувала, що Чернівецьким регіональним управлінням Держмолодьжитла 26.09.2024 до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради було подано заяву про припинення права постійного користування земельною ділянкою в межах процедури припинення Чернівецького регіонального управління. Підставою таких дій було виконання наказу Міністерства розвитку громадян та територій України від 10.11.2022 " 207 "Про деякі питання Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" та рішення правління Державної спеціальної фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" від 03.10.2022 протокол № 117, відповідно до яких припиняється Чернівецьке регіональне управління шляхом реорганізації - приєднання до Держмолодьжитла.

Спірна земельна ділянка за рішенням Чернівецької міської ради від 02.12.2003 № 344 була погоджена для складання проєкту землевідведення з метою будівництва групи багатоквартирних будинків Чернівецького регіонального управління Держмолодьжитла. Необхідність будівництва була викликана реалізацією міської Програми молодіжного житлового будівництва.

Земельна ділянка належала до земель комунальної власності, виділялася за рахунок земель запасу міста та грошова вартість земельної ділянки була включена як внесок міської ради до фонду кредитних ресурсів за місцевою Програмою молодіжного житлового будівництва.

Спірна земельна ділянка не передавалася з комунальної власності у державну, про що свідчить відсутність інформації у Державному реєстрі земель як про державне майно.

При цьому земельна ділянка була включена як внесок міської ради до фонду кредитних ресурсів за міською Програмою молодіжного житлового будівництва, тобто використовувалася в інтересах територіальної громади м. Чернівці.

Державна спеціальна фінансова установа "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" вказувала, що беручи до уваги положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", міська рада є власником земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності.

1.6. У поясненнях на позовну заяву ТОВ "Чернівецький молодіжний житловий комплекс", заперечуючи проти її задоволення, вказувало, зокрема, на те, що Чернівецька міська рада законно розпорядилася земельною ділянкою комунальної власності, а не державної власності, як зазначено у позові. Зі змісту позовної заяви не зрозуміло яким чином ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" порушила права держави надавши документи на реєстрацію права власності на трансформаторну підстанцію.

1.7. ТОВ "Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" також заперечуючи проти позову вказувало на недоведеність та необґрунтованість доводів позовної заяви з підстав, наведених у поясненнях.

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції установив, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, її розпорядником є Чернівецька міська рада, а відтак відсутні порушення прав та законних інтересів позивача - Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації, в інтересах якої зверталась з даним позовом Чернівецька окружна прокуратура.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2025 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, а саме: скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" на об`єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції площею 49,4 м2, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 (реєстраційний номер об`єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3008348073060); визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 24.12.2024 № 13318, укладений між Чернівецькою міською радою та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд"; витребувано в Чернівецької міської ради на користь Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації спірну земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності і саме позивач - Чернівецька облдержадміністрація уповноважена приймати рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою та передачу її в оренду. В матеріалах справи відсутні докази про те, чи приймались позивачем рішення щодо припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою та передачу її в оренду.

Зважаючи на те, що Чернівецька облдержадміністрація не приймала рішень про передачу спірної земельної ділянки у комунальну власність, то спірна земельна ділянка підлягає витребуванню в Чернівецької міської ради на користь Чернівецької облдержадміністрації, а договір оренди землі слід визнати недійсним.

3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026, Чернівецька міська рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2025 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на таке.

3.1.1. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення з порушенням норм матеріального права, застосувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2025 у справі № 921/55/24, правовідносини в якій не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки зазначена постанова Верховного Суду стосувалася застосування пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, який регулює правовий режим земель державної власності за межами населених пунктів. У справі, що розглядається, спірна земельна ділянка розташована в межах міста Чернівці, отже до неї застосовуються положення Закону України від 06.09.2012 № 5245 VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", що визначає статус земель у межах населених пунктів.

Заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що спірна земельна ділянка не передавалась із комунальної у державну власність в порядку, визначеному статтею 117 Земельного кодексу України, підтвердженням є той фат, що у поземельній книзі зазначено "комунальна власність" і в матеріалах справи відсутнє рішення Чернівецької міської ради про передачу земельної ділянки у державну власність, як і відсутній акт приймання-передачі з комунальної у державну власність.

Вказаним спростовується твердження позивача, про те що облдержадміністрація наділена правом на спірну земельну ділянку в силу закону та відповідно не доведено те, що остання "була" і "є" безсумнівним власником спірної землі, яка витребовується. Крім того, відповідно до відомостей із поземельної книги на спірну земельну ділянку, відкриту у 2005 році, записів в ній від 01.08.2018, форма власності - комунальна.

Отже, скаржник наголошує, що Чернівецька міська рада, як законний власник та володілець спірної земельної ділянки (яка є комунальною власністю) на підставі належних та допустимих доказів, які знаходяться у матеріалах справи (Поземельна книга, витяг та інформація з ДЗК про земельну ділянку) правомірно розпорядилася нею, передавши в постійне користування із земель запасу міста, а в подальшому правомірно припинила це право рішенням міської ради за заявою землекористувача.

У касаційній скарзі зазначається, що Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 про те, що у спорах про витребування майна суд має встановити на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів, наявність таких обов`язкових елементів даного способу захисту права власності, а саме, що Позивач є безсумнівним власником спірної земельної ділянки, по-друге, майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею, по -трете, відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.

Проте позивачем не доведено зазначені вище обставини, та в матеріалах справи відсутні докази незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності.

Отже, на переконання скаржника, з урахуванням відсутності рішень відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки до державної власності, а також відсутність визначеної можливості автоматичного переходу земельної ділянки комунальної форми власності до державної, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про витребування в Чернівецької міської ради на користь Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації спірної земельної ділянки.

3.1.2. Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Чернівціжитлобуд" на об`єкт нерухомого майна та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що в матеріалах справи містяться документи про право власності на квартири та Витяги про державну реєстрацію права власності на квартири громадян, інвесторів будівництва, декларації та сертифікати введення в експлуатацію 4-х секцій житлових будинків, містобудівні умови та обмеження, схематичний план та фототаблиці до нього, які окремо свідчать про виконання реалізації міської Програми молодіжного житлового будівництва, для якої і надавалась спірна земельна ділянка за рішенням Чернівецької міської ради від 02.12.2003 № 344 та була погоджена для складання проєкту землевідведення з метою будівництва групи багатоквартирних будинків Чернівецькому регіональному управлінню Держмолодьжитло.

На момент надання в користування спірна земельна ділянка належала до земель комунальної власності, виділялась за рахунок земель запасу міста та грошова вартість цієї земельної ділянки була включена як внесок міської ради до фонду кредитних ресурсів за міською Програмою молодіжного житлового будівництва. Жодних державних коштів у будівництво не вкладалось, вкладались тільки кошти інвесторів, а тому вважати житлові будинки будівлями, спорудами, що перебували у користуванні державної установи не представляється можливим.

Ураховуючи викладене не доведено порушення прав держави, адже на даний час на спірній земельній ділянці розташовані житлові будинки (частина введених в експлуатацію, в яких проживають мешканці територіальної громади міста). Приміщень, які перебували у користуванні державних установ, чи мають державне право власності на спірній ділянці немає.

При цьому прокурор у позовній заяві не посилався на пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України як на правову підставу для витребування земельної ділянки. Однак, апеляційний суд визнав спірну ділянку державною власністю, саме на підставі вказаної норми.

Отже, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином обставини щодо статусу земельної ділянки на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та неправомірно застосував пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, хоча прокурор взагалі не посилався на цю норму у позові.

3.1.3. Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права (статті 14, 388 Цивільного кодексу України, статтю 120 та пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема:

- щодо принципу диспозитивності суду та заборони самовільної зміни підстав позову судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 904/5811/22);

- щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості третіх осіб (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/5201/19, № 910/10008/21);

- щодо необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 522/16296/23). Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

3.1.4. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зауважує, що станом на час подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частин 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012, зокрема в частині тлумачення термінів "вважаються" та "залишаються" та щодо застосування статті 117 Земельного кодексу України та Закону № 5245-VI від 06.09.2012 у спорах про витребування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності та не передавались у державну власність у встановленому законом порядку.

На думку скаржника, на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи переходять в автоматичному порядку з 01.01.2013 у державну власність землі, які хоч і були надані державній організації (установі), але виключно для виконання спеціальної "молодіжної програми будівництва", де державний орган (організація) виступав лише титульним замовником (посередником), а фактичне фінансування та будівництво здійснювалося за рахунок приватних коштів фізичних осіб, які стали кінцевими власниками збудованого майна. Метою формування висновку є те, що такі землі мають особливий правовий режим, не підпадають під автоматичне розмежування на користь держави та залишаються у комунальній власності в межах міста для захисту житлових прав громади.

Заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що суд апеляційної інстанції повністю знехтував принципом об`єктивності та не дослідив правову природу виникнення правовідносин між міською радою та державною установою. Так, спірна земельна ділянка була надана у користування державній установі за рішенням Чернівецької міської ради, що підтверджує її належність до комунальної власності до 01.01.2013. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з тексту рішення міської ради від 02.12.2003 № 344, земельну ділянку було надано державній установі з чітко визначеною та обмеженою метою - для будівництва об`єктів за міською Програмою молодіжного житлового будівництва.

Зважаючи на те, що земля з 2003 року була комунальною і на ній розпочалося будівництво за молодіжною програмою для громадян, до цих правовідносин підлягає застосуванню виключно підпункт "б" пункту 3 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", яким чітко визначено, що всі інші землі в межах населених пунктів (які не належали державі за критеріями пункту 4 цього розділу) вважаються комунальною власністю.

Тому Чернівецька міська рада реєструючи землю за собою у 2025 році не "забирала" землю у держави, а лише привела документи у відповідність до закону, зареєструвавши право комунальної власності, яке безперервно існувало з 2003 року та було підтверджено в силу закону у 2013 році.

3.1.5. Обґрунтовуючи підставу оскарження судового рішення, передбачену у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник касаційної скарги звертає увагу на тому, що суд апеляційної інстанції допустив процесуальне порушення, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки ухвалив судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України) не врахувавши, що у постановах Верховного Суду у справах № 910/5201/19 та № 910/10008/21, зокрема, зазначено, що суд не може розглядати спір про землю без залучення власників розташованої на ній нерухомості, оскільки рішення суду безпосередньо вплине на їхні майнові права.

Отже, витребувавши спірну земельну ділянку на користь держави, суд апеляційної інстанції фактично вирішив питання про майнові права громадян - власників квартир у зведених на цій земельній ділянці будинках та інвесторів недобудов. У той же час, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, фізичні особи, які набули право власності на квартири, автоматично набули право на відповідну частку земельної ділянки. Жоден із громадян чи об`єднань співвласників (ОСББ) не був залучений до участі у справі. Суд позбавив мешканців права на захист свого житла та майна, що є прямим порушенням пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини.

3.2. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026, ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" у касаційній скарзі також просить її скасувати, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.11.2025 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на таке.

Скаржник зауважує, що судом апеляційної інстанції порушені норм матеріального права:

- частини 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012, а саме неправильно витлумачено норму та не враховано, що ділянка належала до земель запасу міста (комунальна власність) і ніколи не передавалася державі в порядку статті 117 Земельного кодексу України;

- пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки апеляційний суд застосував норму, яка регулює правовий режим земель за межами населених пунктів, у той час як спірна ж земельна ділянка знаходиться безпосередньо в межах (рисі) міста Чернівці, а тому ця норма взагалі не підлягала застосуванню до спірних правовідносин;

- статтю 120 Земельного кодексу України та статтю 377 Цивільного кодексу України, а саме порушено принцип "єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі". На спірній земельній ділянці збудовано та введені в експлуатацію багатоквартирні житлові будинки, а також законно зареєстрована нерухомість (трансформаторна підстанція), що належить забудовнику. Суд апеляційної інстанції витребував усю ділянку на користь позивача, фактично відірвавши її від розташованої на ній законної нерухомості;

- статтю 388 Цивільного кодексу України щодо незаконного застосування віндикації (витребування майна). Так, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про витребування без обов`язкової перевірки та оцінки добросовісності володільця майна (ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд") та органу місцевого самоврядування.

Також суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права:

- статтю 282 Господарського процесуального кодексу України щодо вимог до постанови суду апеляційної інстанції та структури і змісту судового рішення, оскільки в постанові відсутні обставини, встановлені першою інстанцією; не зазначено, з якими саме висновками апеляція не погодилася; повністю проігноровано та не наведено мотивів відхилення висновків суду першої інстанції;

- статтю 14 Господарського процесуального кодексу України щодо диспозитивності господарського судочинства, оскільки апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та самовільно змінив підстави позову, у той час, як прокурор обґрунтовував позов виключно Законом № 5245-VI щодо автоматичного розмежування, суд апеляційної інстанції за власною ініціативою змінив підставу позову на пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, перебравши на себе функції позивача;

- пункт 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд ухвалив рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме витребувавши спірну земельну ділянку, суд позбавив права на неї понад 140 сімей - власників квартир у зведених багатоквартирних будинках та членів ОСББ, які є співвласниками землі під будинком за законом, але не були учасниками процесу.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, зокрема:

- Рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 № 13-pn/2002 про незворотність дії у часі законів та інших нормативно-правових актів (стаття 58 Конституції України);

- позиції Конституційного Суду України. викладеної у підпункті 3.1 пункту 3 рішення від 29.06.2010 № 17-рп/2010 щодо принципу правової визначеності (відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України громадяни є автоматичними співвласниками земельної ділянки під будинком);

- правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та від 06.05.2026 у справі № 522/16296/23 щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України (віндикація та оцінка добросовісності);

- позиції Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 522/16296/23, яка полягає в тому, що зареєстроване право власності чи оренди створює "презумпцію правомірності" (принцип правової визначеності);

- позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 відносно принципу єдності долі землі та нерухомості (щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України);

- Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024(59/24) щодо підстав і повноважень представництва прокурором органу виконавчої влади.

3.3. У відзиві на касаційні скарги прокурор просить залишити їх без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на необґрунтованість та помилковість доводів скаржників, з підстав, наведених у відзиві.

3.4. Чернівецька обласна державна (військова) адміністрація у поясненнях на касаційну скаргу ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, зазначаючи, зокрема, на тому, що сам факт розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту або обставина її надання рішенням Чернівецької міської ради не є підставою для віднесення такої земельної ділянки до земель комунальної власності, оскільки на відповідні дати така земельна ділянка перебувала у постійному користуванні державної установи, а тому відносилася до державної власності, розпорядження якою належить до повноважень Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, рішенням Чернівецької міської ради від 04.11.2004 № 565 надано Чернівецькому регіональному відділенню Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву земельну ділянку на вул. Руській, 235-В площею 0,7464 га в постійне користування для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків (пункт 42.2).

У пункті 42.4 вказаного рішення встановлено умови використання Чернівецьким регіональним відділенням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву земельної ділянки на вул. Руській, 235-В:

а) надання житла здійснюється виключно молодим сім`ям у відповідно до вимог чинного законодавства та положень Фонду;

б) залучення генерального підрядника будівництва групи багатоквартирних будинків по вул. Руській, 235-В здійснювати на конкурсній основі;

в) щоквартально звітувати перед координаційною радою з питань молодіжного житлового будівництва, утвореною відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 23.12.2003 року №1066/26 щодо використання коштів на будівництво групи багатоквартирних житлових будинків по вул. Руській, 235-В.

Чернівецькому регіональному відділенню Державного фонду сприяння молодіжному будівництву видано державний акт серії ЯЯ № 350111 від 11.08.2005 на право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 площею 0,7464 га, яка розташована за адресою м. Чернівці, вул. Руська, 235-В. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків.

Зазначений державний акт видано на підставі рішення Чернівецької міської ради від 04.11.2004 № 565.

4.3. 16.01.2007 між Чернівецьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівецький Молодіжний Житловий Комплекс" (забудовник) укладено договір про делегування повноважень замовника будівництва, в якому сторони передбачили, зокрема, такі умови:

- відповідно до пункту 2.1 договору сторони вирішили об`єднати свої зусилля, уклавши даний договір з метою будівництва житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян;

- згідно з пунктом 2.2 договору предметом цього договору є надання послуг забудовником замовникові із забезпечення проєктування та будівництва групи багатоквартирних житлових будинків за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 235-В на земельній ділянці площею 0,7464 га (далі - об`єкт житлового будівництва), здавання його в експлуатацію та залучення у будівництво позичальників. Технічна та вартісна характеристика об`єкта житлового будівництва визначатиметься в проектно-кошторисній документації. Оплата послуг забудовника здійснюється відповідно до коштів передбачених проектно-кошторисною документацією на утримання служби замовника;

- за змістом пункту 2.4 договору сторони погодили, що будівництво об`єкта житлового будівництва здійснюється поетапно, а строк його завершення визначається згідно затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

4.4. 12.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівецький Молодіжний Житловий Комплекс" (забудовник) та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" (генпідрядник) було укладено договір генерального підряду, в пункті 2.1 якого передбачено, що генпідрядник зобов`язується на свій ризик власними і залученими силами та засобами організувати та виконати комплекс робіт по спорудженню групи багатоквартирних житлових будинків на вул. Руська, 235-В в м Чернівці, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, договірної ціни, здати в обумовлені строки роботи замовнику, усувати на протязі гарантійного строку недоробки, які зумовлені неякісним виконанням робіт, а забудовник зобов`язується передати генпідряднику затверджену проєктно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик здійснювати оплату робіт та прийняти виконані роботи.

4.5. У подальшому, 03.10.2018 між Чернівецьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (Сторона-1), ТОВ "Чернівецький молодіжний житловий комплекс" (Сторона-2) та ТОВ Будівельна фірма "Чернівніжитлобуд" (Сторона-3) укладено договір про співробітництво, за умовами пункту 1.1 якого сторони домовилися про організацію робіт з проектування та будівництва силами Сторони-2 та Сторони-3 об`єкта - групи багатоквартирних житлових будинків за будівельною адресою: м. Чернівці, вул. Руська. 235-В ( І черга - секції 3.4: (IІ черга - секції 5, 6, 7, 8) та усунення недоліків Стороною 3 у зданому в експлуатацію житловому будинку за будівельною адресою: м. Чернівці, вул. Руська 235-В (I черга - секція 1-2), що встановлені комісією згідно з актом від 31.05.2016, у відповідності до Плану робіт, що будуть виконуватись (додаток 1.).

Згідно з пунктом 1.3 договору про співробітництво Сторона-1 підписанням цього договору надає згоду Стороні-2 та Стороні-3 на забудову земельної ділянки, зазначеної в пункті 1.2.1 цього договору на умовах згідно з договором.

4.6. 16.03.2020 між Чернівецьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (Сторона - 1), ТОВ "Чернівецький Молодіжний житловий комплекс" (Сторона - 2), та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" (Сторона - 3) укладено договір про внесення змін до договору про співробітництво від 03.10.2018.

4.7. 26.09.2024 Чернівецьке регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" звернулося до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради з заявою № 93, в якій просило припинити право постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером: 7310136600:33:002:0030, площею 0,7464 га та надати в оренду земельну ділянку ТОВ Будівельній фірмі "Чернівціжитлобуд" відповідно до договору про співробітництво від 03.10.2018 (зі змінами від 16.03.2020).

Заяву подано у зв`язку з реорганізацією Чернівецького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" шляхом приєднання до Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", що підтверджується наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.11.2022 № 207 та витягом з протоколу № 117 засідання правління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" від 03.10.2022.

4.8. 26.09.2024 ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" звернулося до директора Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради з листом № 105, в якому просило надати земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 площею 0,7464 га в оренду, у зв`язку із розташуванням на земельній ділянці трансформаторної підстанції ТП КН № 813, власником якої є товариство. У листі повідомлено, що на земельні ділянці відповідно до договору про співробітництво від 03.10.2018 (зі змінами від 16.03.2020 року) з Чернівецьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" введено в експлуатацію 1-шу чергу будівництва групи багатоквартирних житлових будинків на вул. Руській, 235-В в м. Чернівці та здійснюється будівництво 2-ої черги.

4.9. Чернівецькою міською радою за результатами розгляду заяв Чернівецького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" прийнято рішення від 28.11.2024 № 2078, згідно з яким вирішено вважати припиненим право постійного користування Чернівецькому регіональному управлінню Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" земельною ділянкою за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 235-В, площею 0,7464 га (кадастровий номер 7310136600:33:002:0030) для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків, що посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 11.08.2005 серія ЯЯ № 350111, у зв`язку із добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою (пункт 14).

Надано ТОВ Будівельній фірмі "Чернівціжитлобуд" земельну ділянку на вул. Руська, 235-В площею 0,7464 га, з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030 в оренду терміном на 5 років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

4.10. 24.12.2024 між Чернівецької міської радою (орендодавець) та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" (орендар) укладено договір оренди землі № 13318, за умовами пункту 1.1 якого на підставі рішення Чернівецької міської ради від 28.11.2024 № 2078 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Чернівці, вул. Руська, 235-В.

Пунктами 2.1 та 2.2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,7464 га з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030.

Договір укладено строком на п`ять років і діє до 23.12.2029 включно (пункт 3.1 договору).

Згідно з інформаційною довідкою № 423150520 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Чернівецькою міською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:33:002:0030.

Як вбачається з інформаційної довідки № 423152336 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.09.2024 за ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" зареєстровано право власності на будівлю трансформаторної підстанції КН № 813 літ "А", яка розташована на спірній земельній ділянці.

4.11. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Чернівецької облдержадміністрації до Чернівецької міської ради та ТОВ "Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" на об`єкт нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.12.2024 № 13318, укладеного між Чернівецькою міською радою та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" та витребування в Чернівецької міської ради на користь Чернівецької облдержадміністрації спірної земельної ділянки.

4.12. Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що станом на дату набрання чинності пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (27.05.2021) спірна земельна ділянка перебувала на праві постійного користування Чернівецького регіонального відділення Державного фонду сприяння молодіжному будівництву, отже спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, оскільки станом на момент набрання чинності пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України перебувала на праві постійного користування в державної установи - Чернівецького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву".

4.13. За змістом статті 14 Конституції України, статті 373 Цивільного кодексу України, статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частин 1-3 статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, та відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. При цьому у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні як предмета позову, так і способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальних норми статті 152 Земельного кодексу України.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 921/504/20.

Як вже зазначалося, на підставі рішення Чернівецької міської ради від 04.11.2004 № 565 Чернівецькому регіональному відділенню Державного фонду сприяння молодіжному будівництву видано державний акт серії ЯЯ № 350111 від 11.08.2005 на право постійного користування спірною земельною ділянкою для будівництва групи багатоквартирних житлових будинків.

За змістом частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час видачі державного акта від 11.08.2005) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26 вказаного Закону).

Статтею 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час видачі державного акта 11.08.2005) передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебуваються усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексу України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" . У державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони.

Згідно з пунктів 5, 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

4.14. Проте суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на положення розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, не встановлював обставини щодо правового статусу спірної земельної ділянки станом на її передачу в постійне користування Чернівецького регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", вжиття відповідними органами дій щодо реєстрації спірної земельної ділянки.

Судом не надано оцінки доводам Чернівецької міської ради, ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" та Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", викладених у відзивах на апеляційну скаргу, зокрема, стосовно того, що земельна ділянка до набрання чинності законом № 5245-VI (01.01.2013) перебувала в комунальній власності, а тому не могла залишитися у державній власності відповідно пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, а також, стосовно того, що обласною державною адміністрацією не доведено перебування спірної земельної ділянки у державній власності.

Суд апеляційної інстанції не надав також належної оцінки доводам ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" стосовно того, що Фонд ліквідував свої регіональні відділення на виконання вимог статті 97 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 і передав об`єкт (спірну земельну ділянку) власнику - Чернівецькій міській територіальній громаді, як й не надав оцінки доводам щодо виконання Програми молодіжного будівництва з метою чого спірну земельну ділянку було надано у постійне користування, без залучення державних коштів.

4.15. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник майна з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для витребування ним свого майна із чужого незаконного володіння оспорювання не тільки відповідних рішень компетентних органів, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.12.2024 № 13318, укладений між Чернівецькою міською радою та ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд", вказаного не врахував, наявність/відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору не встановив.

Також суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ Будівельна фірма "Чернівціжитлобуд" на об`єкт нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції площею 49,4 м2, розташованої на спірній земельній ділянці, дійшов висновку про доведеність відповідних вимог з огляду на відсутність рішення відповідного органу державної влади про передачу земельної ділянки товариству з метою розміщення спірної трансформаторної підстанції, не дослідивши при цьому питання щодо підстав виникнення у відповідача відповідного права, не з`ясувавши питання стосовно того, чи буде відновлене порушене право позивача, за захистом якого звернувся прокурор, та чи є таке втручання у право приватної власності обґрунтованим та правомірним.

4.16. Колегія суддів зазначає, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання, в тому числі приписів статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і, залежно від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. Тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 910/4549/25, від 01.07.2025 у справі № 910/9270/24.

За змістом частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, що виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Згідно з частинами 1, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, зокрема, щодо правового статусу спірної земельної ділянки на час передачі її в постійне користування Чернівецького регіонального управління Державної спеціальної фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" та після зміни законодавства з 01.01.2013 щодо розмежування земель, дійшов передчасних висновків про задоволення позову, а тому доводи касаційних скарг про неповне з`ясування судом апеляційної інстанції всіх обставин справи знайшли підтвердження, у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

5.1. За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.3. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026, слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд