ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/14711/25

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для зупинення виконання рішення АМК про визнання рішення Комітету таким, дія якого не зупиняється.

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність правових підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним та скасувати рішення Комітету про визнання рішення АМК таким, дія якого не зупиняється.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення АМК є неправомірним та таким, що порушує права позивача, оскільки прийнято:

- з перевищенням повноважень Комітету, визначених частиною четвертою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон);

- за відсутності правових підстав для визначення «не зупинення» дії рішення після відкриття судового провадження;

- з порушенням принципу правової визначеності та автоматичного зупинення, передбаченого частиною четвертою статті 60 Закону та з порушенням права на судовий захист.

2.1. Господарський суд міста Києва (головуючий - суддя Щербаков С.О.) ухвалою від 18.06.2026 у цій справі провадження у справі №910/14711/25 за позовом Товариства до АМК про визнання недійсним рішення закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 29.07.2026 апеляційну скаргу Товариства задовольнив, ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 про закриття провадження у справі №910/14711/25 скасував і матеріали справи №910/14711/25 передав для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.1. АМК, посилаючися на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити ухвалу суду першої інстанції і силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. У касаційній скарзі Комітет із посиланням на абзац другий частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що оскарження рішення органу Комітету, прийнятого відповідно до частини четвертої статті 48 Закону, не відповідає наведеному спеціальному порядку подання заперечень суб`єктом господарювання та є неефективним, оскільки такий позов розглядається за загальними положеннями ГПК України (абзац другий частина третя статті 12, пункт 5 частини четвертої статті 247) в загальному позовному порядку, отже, особа не має можливості отримати судовий захист у пришвидшеному порядку; проте подання заяви на підставі частини п`ятої статті 60 Закону забезпечує швидкий розгляд заперечень суб`єкта господарювання та у разі задоволення відповідної заяви унеможливить виконання рішення Комітету до завершення розгляду спору у справі про оскарження рішення про визнання вчинення порушення та накладання штрафу; на думку скаржника, апеляційний господарський суд не врахував відмінностей між «предметом спору» та «предметом позову».

5.1 Від позивача у визначений Судом строк відзив на касаційну скаргу не надійшов.

6.1. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, вказав, що від АМК 20.05.2026 до суду надійшло клопотання про закриття провадження, в якому Комітет зазначив, що Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2026 у справі №910/14711/25 сформував висновки щодо неможливості самостійного оскарження рішення Комітету від 23.10.2025 №697-р «Про визнання рішення Антимонопольного комітету України від 31 липня 2025 року №370-р таким, дія якого не зупиняється» (далі - рішення №697-р), у зв`язку з чим просив закрити провадження у справі №910/14711/25 на підставі статті 231 ГПК України.

6.2. Суд першої інстанції, розглянувши клопотання АМК про закриття провадження у справі, дійшов висновку про його обґрунтованість, з огляду на таке

- подане Комітетом клопотання про закриття провадження у справі обґрунтована тим, що Верховним Судом прийнято постанову від 26.03.2026 у цій справі, в якій сформовано висновки щодо неможливості самостійного оскарження рішення, яке є предметом спору в цій справі, а саме «... За наведеного, Верховний Суд зазначає, що всі питання, пов`язані з зупиненням дії рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, мають вирішуватися господарським судом, який розглядає справу про визнання рішення АМК, прийнятого, зокрема, відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, недійсним». Відтак, Комітет зазначає, що рішення №697-р не підлягає оскарженню окремо, а висновки Верховного Суду у цій справі свідчать про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до статі 231 ГПК України;

- предметом спору у цій справі є оскарження рішення №697-р, яким: визнано рішення Комітету від 31.07.2025 №370-р таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним, переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду; рішення АМК від 31.07.2025 №370-р підлягає виконанню у двомісячний строк з дня його одержання незалежно від порушення господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним; переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду;

- постановою Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 у справі №910/14711/25 - в частині задоволення заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову, було залишено без змін в оскаржуваній частині з мотивів, викладених у постанові Верховного Суду;

- Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2026 у цій справі дійшов таких висновків:

• всі питання, пов`язані з зупиненням дії рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, мають вирішуватися господарським судом, який розглядає справу про визнання рішення АМК, прийнятого, зокрема, відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, недійсним (пункт 45 постанови);

• саме під час розгляду справи про визнання недійсним рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, господарський суд у разі подання позивачем заяви про зупинення його дії, має дослідити та надати оцінку: мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК; доводам позивача на обґрунтування його заяви про наявність достатніх підстав для зупинення дії рішення АМК, дослідити та оцінити надані сторонами докази на підтвердження їх мотивів та доводів, та прийняти обґрунтоване судове рішення (пункт 46 постанови);

• отже, зазначені норми статей 48, 60 Закону №2210-III регулюють відносини зупинення дії або виконання саме рішення АМК, прийнятого відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, а не рішення АМК про незупинення дії або виконання такого рішення АМК (пункт 48 постанови);

• рішення АМК про незупинення дії рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, не створює самостійних наслідків для суб`єктів господарювання, не покладає на них ніяких зобов`язань, а лише «відновлює перебіг строків», передбачених абзацом першим частини третьої статті 56 Закону №2210-III (щодо сплати штрафу) та дію встановлених зобов`язань у рішеннях АМК, прийнятих відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III (пункт 49 постанови);

- при цьому, Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що Товариство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Комітету від 31.07.2025 №370-р, у частині, що стосується Товариства. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 прийнято позовну заяву Товариства до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12276/25. В свою чергу, АМК України 23.10.2025 прийняв рішення №697-р, яким рішення АМК від 31.07.2025 №370-р визнав таким, дія якого не зупиняється, у зв`язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним (пункти 51.2, 51.3 постанови).

6.3. Суд першої інстанції виснував, що відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі, які є обов`язковими для суду, саме під час розгляду справи №910/12276/25 про визнання недійсним рішення АМК від 31.07.2025 №370-р, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону суд має дослідити та надати оцінку, зокрема мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК, а саме мотивам рішення №697-р, тобто рішення №697-р не може бути самостійним предметом оскарження, оскільки є невід`ємною частиною рішення АМК від 31.07.2025 №370-р.

6.4. Суд першої інстанції врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у цій справі та зазначив, що вимога позивача про визнання недійсним та скасування рішення №697-р не може виступати самостійним предметом позову, оскільки дослідження та надання оцінки такому рішенню відноситься, згідно з висновками Верховного Суду, до компетенції господарського суду в межах справи №910/12276/25.

6.5. Суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

6.6. Суд першої інстанції зазначив, що наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів щодо розгляду в окремому судовому провадженні або коли право чи інтерес, про порушення якого стверджує позивач, не підлягають судовому захисту в судах України.

6.7. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. При цьому, враховуючи що пред`явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, оскільки всі питання, пов`язані з зупиненням дії рішення від 31.07.2025 №370-р мають вирішуватись господарським судом в межах справи №910/12276/25, відтак відсутні підстави для виконання обов`язку суду, передбаченого частиною другою статті 231 ГПК України, щодо роз`яснення позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом).

6.8. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу, та, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, вказав, зокрема, таке.

6.8.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в основу оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом покладено висновок Верховного Суду у цій справі, викладений в постанові від 26.03.2026 під час розгляду касаційної скарги Товариства щодо оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 скасовано в частині задоволення заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову. В іншій частині ухвалу залишено без змін. У задоволенні заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено повністю.

6.8.2. Колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу, що в постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у справі №910/14711/25 зокрема зазначено, що причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність правових підстав для забезпечення позову, поданого до подання позову.

6.8.3. Суд апеляційної інстанції вказав, що зі змісту постанови Верховного Суду від 26.03.2026 у справі №910/14711/25 вбачається таке:

- Товариство звернулося до суду з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову, в якій просило суд: зупинити виконання рішення №697-р; на час зупинення дії рішення №697-р зупинити виконання рішення АМК від 31.07.2025 №370-р та заборонити АМК вчиняти будь-які щодо нарахування пені та примусового стягнення штрафу та нарахування пені за рішенням АМК від 31.07.2025 №370-р до набрання законної сили рішення суду щодо оскарження рішення АМК №697-р;

- Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.12.2025 заяву Товариства про забезпечення позову задовольнив частково. До набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили у справі №910/14711/25 вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення №697-р в частині, що стосується Товариства. В іншій частині заяви суд відмовив;

- Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.01.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 скасував в частині задоволення заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову. В іншій частині ухвалу залишив без змін. У задоволенні заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову відмовив повністю.

6.8.4. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що Верховний Суд у справі №910/14711/25 в постанові від 26.03.2026 здійснював дослідження питання щодо забезпечення позову та виснував правові висновки в межах касаційної скарги щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції стосовно наявності/відсутності забезпечення позову у цій справі. Водночас, суд першої інстанції закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, якою передбачено, що господарський суд закриває провадженні у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

6.8.5. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, хибним висновок суду першої інстанції, що Верховний Суд в постанові від 26.03.2026 у цій справі вказав, що саме під час розгляду справи №910/12276/25 про визнання недійсним рішення АМК від 31.07.2025 №370-р, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону, суд має дослідити та надати оцінку, зокрема мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК, а саме мотивам рішення №697-р.

6.8.6. Колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу, що Верховний Суд в своїй постанові від 23.10.2025 у справі №910/14711/25 вказав, що суд має дослідити та надати оцінку, зокрема мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК, лише у разі подання позивачем заяви про зупинення його дії в межах справи №910/12276/25, в той же час, Верховний Суд не зазначав про те, що рішення №697-р не може бути самостійним предметом оскарження, оскільки є невід`ємною частиною рішення АМК від 31.07.2025 №370-р, що помилково зроблено судом першої інстанції. Тобто, Верховний Суд в постанові від 23.10.2025 у справі №910/14711/25, яка покладена місцевим господарським судом в основу обґрунтування та підстав для закриття провадження у цій справі вказав, що в межах розгляду справи про визнання недійсним рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону (тобто рішення АМК від 31.07.2025 №370-р) лише у разі подання позивачем заяви про зупинення його дії має дослідити та надати оцінку мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК (тобто рішення №697-р), а не досліджувати законність прийняття рішення №697-р в межах справи про визнання недійсним рішення АМК від 31.07.2025 №370-р.

6.8.7. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що частина п`ята статті 60 Закону жодним чином не обмежує і не замінює право позивача на самостійне оскарження рішення №697-р у порядку позовного провадження, а навпаки підтверджує можливість суду вживати заходи забезпечення доступу до правосуддя, не створюючи при цьому виключної чи спеціальної процедури, яка б унеможливлювала відкриття провадження за загальними правилами.

6.8.8. Суд апеляційної інстанції вказав, що рішення №697-р є самостійним актом органу державної влади, що має власну резолютивну частину, унікальний номер та дату прийняття.

6.8.9. Колегія суддів апеляційної інстанції наголосила, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

6.8.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи;

- перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 ГПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає;

- водночас, як правильно зазначено скаржником, жодним положенням Конституції України, ГПК України, Закону, будь-якого іншого закону чи нормативно-правового акту не встановлено заборони, обмеження або виключного способу судового захисту, які б позбавляли особу права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення АМК;

- суд першої інстанції не навів жодної норми права, яка б прямо виключала можливість судового оскарження такого рішення або встановлювала заборону на його розгляд у самостійному позовному провадженні;

- за відсутності прямого законодавчого обмеження право Товариства на звернення до суду підлягає реалізації на загальних підставах, оскільки право на судовий захист гарантоване Конституцією України, а будь-які винятки чи обмеження такого права мають бути чітко і недвозначно встановлені законом, чого у цьому випадку не існує, а відтак рішення №697-р може бути самостійним предметом судового оскарження.

6.8.11. Суд апеляційної інстанції виснував, що судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, помилково розтлумачено та застосовано висновок Верховного Суду, не вказано жодної норми права, яка б прямо виключала можливість судового оскарження рішення №697-р, що виключає наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

6.8.12. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 скасуванню, а справа №910/14711/25 передається на розгляд суду першої інстанції.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 20.08.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/14711/25 на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Верховний Суд ухвалою від 15.09.2026, яка занесена до протоколу судового засідання оголосив перерву з розгляду касаційної скарги на 22.09.2026.

7.3. Від АМК до Суду 16.09.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 15.09.2026) надійшли додаткові пояснення у справі.

7.4. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 22.09.2026 долучив вказані вище пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

8.2. Предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в силу приписів пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

8.3. Отже, слід перевірити порушення/не порушення застосування судом апеляційної інстанції норми процесуального права.

8.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

8.5. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (частина друга статті 231 ГПК України).

8.6. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги у цій справі, заперечення позивача, правильність застосування судами пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України у взаємозв`язку зі статтями 48, 60 Закону виходить, зокрема, з такого.

8.7. Згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України від 16.09.2014 №1678-VII), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

8.8. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

8.9. Стаття 20 ГПК регламентує справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

8.10. За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

8.11. У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

8.12. Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

8.13. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

8.14. У рішенні від 01.122004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

8.15. Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

8.16. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

8.17. Верховний Суд звертається до пунктів 65-66 постанови Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №440/3862/18 такого змісту:

« 65. Усі позови, які не підлягають судовому розгляду, умовно можна поділити на чотири категорії:

1. позови до Президента України або Верховної Ради України як політичних органів, які формуються шляхом всеукраїнських виборів, з позовною вимогою, яка не стосується безпосередньої управлінської діяльності цих суб`єктів владних повноважень;

2. позови, в яких заявник обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту;

3. позови, в яких заявник обрав неправовий (штучний) спосіб захисту;

4. позови, в яких заявник обрав спосіб захисту, для якого законом визначено спеціальний порядок або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом.

66. Зокрема, відмовляючи у відкритті провадження у справі №990/152/22, в ухвалі від 18 листопада 2022 року Верховний Суд звернув увагу, що у разі, якщо оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не створює для позивача жодних правових наслідків, то прийняття такого рішення не породжує для останнього права на судовий захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно щоб існував чіткий зв`язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів; відсутність публічно-правового спору зумовлено також відсутністю безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням і порушеними правами суб`єкта приватного права».

8.17. Відповідно до статті 48 Закону за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

примусовий поділ суб`єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

накладення штрафу;

блокування цінних паперів;

усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом`якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб`єктів господарювання на конкуренцію;

скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;

закриття провадження у справі.

Органи Антимонопольного комітету України оприлюднюють рішення за результатом розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції на офіційному веб-сайті Антимонопольного комітету України протягом 10 робочих днів з дня його прийняття. Рішення підлягає оприлюдненню в повному обсязі, крім інформації, яка визначена інформацією з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом має бути виключена або зачорнена чи змінена в інший спосіб, який забезпечує достатній її захист та достатню прозорість щодо обґрунтування органом Антимонопольного комітету України прийнятого рішення.

Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз`яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб`єктів господарювання органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про визнання рішення, прийнятого відповідно до частини першої цієї статті, частини першої статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з:

порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним;

переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Рішення органу Антимонопольного комітету України, передбачене цією частиною, може бути прийняте за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимонопольного комітету України. Таке рішення може прийматись як перед поданням відповідної заяви до господарського суду, так і після подання такої заяви, якщо господарським судом не зупинено дію рішення органу Антимонопольного комітету України, що оскаржується.

8.19. Згідно зі статтею 56 Закону рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок:

відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації);

відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття.

Особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов`язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням.

Строки, передбачені абзацом першим цієї частини, зупиняються на час розгляду судом справи про оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також на час проведення перевірки чи перегляду рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органом Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня сплати штрафу, накладеного рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Якщо штраф накладено на суб`єкт господарювання відповідно до частини четвертої статті 52, сплата штрафу може здійснюватися як повністю, так і частково будь-якою юридичною чи фізичною особою, яка входить до складу суб`єкта господарювання і на яку накладено штраф. Сплата штрафу у повному обсязі однією юридичною чи фізичною особою або декількома особами звільняє інших осіб, за яких цей штраф було сплачено, від сплати штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом:

справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу;

відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу (за умови надання такою особою письмової згоди з фактом вчинення порушення та розміром накладеного штрафу), але не більше ніж на 12 місяців.

У разі несплати пені органи Антимонопольного комітету України стягують пеню в судовому порядку.

У разі якщо протягом строку, встановленого абзацом першим частини третьої цієї статті, рішення органу Антимонопольного комітету України не виконується, Голова Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України видає наказ про примусове виконання рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про стягнення штрафу.

Наказ Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України про примусове виконання рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про стягнення штрафу, є виконавчим документом, який пред`являється до органів державної виконавчої служби для примусового виконання в порядку, визначеному законом.

Зазначені в абзаці першому цієї частини накази мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Сплата штрафу не звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також від виконання інших зобов`язань, встановлених рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Якщо рішення органу Антимонопольного комітету України прийнято стосовно декількох відповідачів або якщо виконання такого рішення має бути здійснено в різних місцях, або якщо таким рішенням передбачено вчинення декількох дій, Голова Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України видає декілька наказів, у кожному з яких зазначаються один відповідач та один стягувач, а також визначається, в якій частині має бути виконано рішення органу Антимонопольного комітету України, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Голова Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України, який видав наказ, передбачений частиною дев`ятою цієї статті, може з власної ініціативи або за заявою відповідача виправити помилку, допущену під час оформлення або видання наказу. Про виправлення допущеної помилки Голова Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України вносить до наказу про примусове виконання рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого за результатами розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про стягнення штрафу, зміни, які є невід`ємною частиною виконавчого документа.

Протягом п`яти днів з дня сплати штрафу та пені суб`єкт господарювання зобов`язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу, пені.

Суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до державного бюджету.

Рішення відповідних органів та посадових осіб Антимонопольного комітету України про накладення адміністративних стягнень на посадових осіб та інших працівників суб`єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю виконуються в порядку, встановленому законом.

Якщо стягнення з особи штрафу, накладеного органом Антимонопольного комітету України, неможливе внаслідок припинення такої особи, доведення до банкрутства або недостатності майна з вини її засновників (учасників, акціонерів), які мають право надавати обов`язкові для відповідача вказівки, у такому разі правонаступники такої особи, засновники (учасники, акціонери), що входять до групи, яка визнається суб`єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону і до якої на момент вчинення правопорушення входила така особа, на яку органом Антимонопольного комітету України було накладено штраф, солідарно несуть субсидіарну відповідальність щодо сплати штрафу, накладеного органом Антимонопольного комітету України.

8.20. Статтею 60 Закону передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.

Рішення, розпорядження Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, передбачені частиною першою цієї статті, оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:

згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

за результатами перевірки відповідно до частини п`ятої статті 57 цього Закону;

за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.

8.21. Слід зазначити, що Верховний Суд у цій справі надав висновки стосовно вказаних вище норм права, а саме у постанові від 26.03.2026 зазначено, зокрема, таке:

« 41. Ураховуючи зміст, структуру та значення норм статей 48, 56, 60 Закону №2210-III, Верховний Суд зазначає, що рішення органів АМК набирає чинності з дня його прийняття, є обов`язковим для виконання і, за загальним правилом, прийняття господарським судом до розгляду позовної заяви про визнання недійсним рішення органів АМК не зупиняє його виконання, крім випадків, якщо рішення АМК прийнято, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону 2210-III, у разі якщо органом АМК відповідно до частини третьої статті 48 Закону 2210-III чи господарським судом не визначено інше. При цьому, Верховний Суд відзначає, що не потрібно окремого судового рішення про зупинення виконання рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону 2210-III у зв`язку з порушенням судом провадження за позовною заявою суб`єкта господарювання про визнання такого рішення недійсним.

42. Верховний Суд висновує, що поняття «зупинення дії рішення АМК» та «зупинення виконання рішення АМК» не є тотожними поняттями, що обумовлюється правовою суттю та правовими наслідками, про що свідчить аналіз статей 48, 56, 60 Закону №2210-III.

43. Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.03.2026 у справі №910/11233/25, згідно з якими:

« 31. З наведених норм права вбачається, що певні рішення АМК, визначені частиною першою статті 48 Закону №2210-III, зокрема, про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, встановлюють певні обставини та не зобов`язують суб`єктів вчиняти подальші дії на їх виконання. Натомість інші рішення АМК, визначені частиною першою статті 48 Закону №2210-III зокрема, про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зобов`язання органу влади чи місцевого самоврядування скасувати або змінити прийняті ними рішення чи розірвати угоди, про примусовий поділ суб`єкта господарювання, накладення штрафу, блокування цінних паперів, усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зобов`язують суб`єктів вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення на виконання цих рішень.

32. Враховуючи це, наведені норми статей 48, 56, 60 Закону №2210-III розмежовують поняття 1) зупинення дії та 2) зупинення виконання рішень органів АМК. Зупинення дії рішення АМК полягає в тому, що таке рішення або його частина не діють протягом часу їх зупинення, відповідно, не створюють наслідків для зазначених у них суб`єктів, у тому числі щодо їх виконання. У свою чергу, зупинення виконання рішення АМК не зупиняє його дію, проте зупиняє виконання зазначеними в ньому суб`єктами зобов`язань, покладених на них цим рішенням.

33. При цьому, наведені норми статей 48, 56, 60 Закону №2210-III передбачають такий механізм. За загальним правилом прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу АМК не зупиняє його виконання.

Проте, якщо рішення АМК прийняте згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, порушення судом провадження у справі про визнання його недійсним зупиняє виконання такого рішення на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного судового рішення (постанови) та не вимагає окремого рішення суду для цього.

Разом із тим, з метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб`єктів господарювання АМК може прийняти рішення про визнання свого рішення, таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним або переглядом відповідного судового рішення (постанови), за умови якщо судом раніше не було зупинено дію такого рішення АМК.

Таке рішення АМК про визнання свого рішення таким, дія якого не зупиняється, в силу частини четвертої статті 60 має наслідком також незупинення виконання цього рішення. При цьому, незалежно від прийняття АМК такого рішення, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу АМК.

Оскільки зупинення дії рішення АМК включає в себе зупинення його виконання, господарський суд в залежності від обставин справи може прийняти рішення як про зупинення дії, так і про зупинення виконання такого рішення повністю або в частині».

44. Аналіз статей 48, 56, 60 Закону №2210-III та правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування, надає Верховному Суду можливість виснувати, що виконання рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, зупиняється у разі порушення судом провадження у справі про визнання таких рішень недійсними. Водночас, АМК має право, а відтак має повноваження (з метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб`єктів господарювання) прийняти мотивоване рішення про визнання рішення, яке прийняте, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, таким, дія якого не зупиняється у зв`язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним або перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, і таке рішення АМК в силу частини четвертої статті 60 Закону №2210-III обумовлює незупинення виконання оскаржуваного рішення. В свою чергу, суд має право, тобто суд має повноваження зупинити дію саме оскаржуваного рішення АМК, зокрема, передбаченого частиною першою статті 48 Закону №2210-III, (незалежно від прийняття АМК рішення про незупинення його дії) у разі наявності достатніх підстав.

44.1. Отже, оскільки зупинення дії рішення АМК, прийнятого, зокрема, відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, зупиняє саме його юридичну силу на час розгляду справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, що відповідно унеможливлює його використання як підстави для виконання, а тому має наслідком зупинення його виконання, господарський суд в залежності від обставин справи за наявності достатніх підстав має право прийняти рішення про зупинення дії рішення АМК, прийнятого відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III (повністю або частини), що і матиме наслідком зупинення виконання рішення АМК, прийнятого відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, що оскаржується суб`єктом господарювання у справі про визнання недійсними саме цих рішень АМК.

45. За наведеного, Верховний Суд зазначає, що всі питання, пов`язані з зупиненням дії рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, мають вирішуватися господарським судом, який розглядає справу про визнання рішення АМК, прийнятого, зокрема, відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, недійсним.

46. Саме під час розгляду справи про визнання недійсним рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, господарський суд у разі подання позивачем заяви про зупинення його дії, має дослідити та надати оцінку: мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК; доводам позивача на обґрунтування його заяви про наявність достатніх підстав для зупинення дії рішення АМК, дослідити та оцінити надані сторонами докази на підтвердження їх мотивів та доводів, та прийняти обґрунтоване судове рішення.

47. При цьому, окреме зупинення судом дії або виконання рішення АМК про незупинення дії або зупинення виконання рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, нормами статей 48, 56, 60 Закону №2210-III не передбачено, адже норма частини четвертої статті 60 цього Закону передбачає, що АМК може прийняти рішення про незупинення дії рішення, яке прийняте відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, в той час як норма частини п`ятої цієї статті встановлює, що суд незалежно від прийняття АМК рішення про незупинення рішення АМК, має право зупинити дію рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, за наявності достатніх підстав.

48. Отже, зазначені норми статей 48, 60 Закону №2210-III регулюють відносини зупинення дії або виконання саме рішення АМК, прийнятого відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, а не рішення АМК про незупинення дії або виконання такого рішення АМК.

49. Верховний Суд враховує, що рішення АМК про незупинення дії рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону №2210-III, не створює самостійних наслідків для суб`єктів господарювання, не покладає на них ніяких зобов`язань, а лише «відновлює перебіг строків», передбачених абзацом першим частини третьої статті 56 Закону №2210-III (щодо сплати штрафу) та дію встановлених зобов`язань у рішеннях АМК, прийнятих відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III.

49.1. В свою чергу, у разі наявності достатніх підстав і незалежно від прийняття АМК рішення про незупинення дії рішення АМК, прийнятого, зокрема, відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, суд має право зупинити дію цього рішення.

50. Оскільки наслідки для суб`єктів господарювання та зобов`язання з виконання виникають саме з рішення АМК, прийнятого відповідно до частини першої статті 48 Закону №2210-III, норми статей 48, 60 Закону №2210-III передбачають можливість зупинення дії лише цих рішень АМК, що і матиме наслідком зупинення виконання».

8.22. Отже, суд касаційної інстанції у постанові від 26.03.2026 у цій справі дійшов висновку про те, що рішення АМК про незупинення дії рішення АМК, прийнятого, зокрема, згідно з частиною першою статті 48 Закону, не створює самостійних наслідків для суб`єктів господарювання, не покладає на них ніяких зобов`язань, а лише «відновлює перебіг строків», передбачених абзацом першим частини третьої статті 56 Закону (щодо сплати штрафу) та дію встановлених зобов`язань у рішеннях АМК, прийнятих відповідно до частини першої статті 48 Закону.

8.23. Слід зазначити, що пред`явленню позову у цій справі про визнання недійсним і скасування рішення №697-р, передувало подання Товариством заяви про забезпечення позову (в порядку статті 136 ГПК України), в якій заявник просив зупинити виконання рішення №697-р, а також зупинити виконання рішення від 31.07.2025 №370-р.

8.24. Отже, метою Товариства є насамперед зупинення виконання рішення АМК 31.07.2025 №370-р і в цьому контексті Верховний Суд у постанові від 26.03.2026 у цій справі наголосив на тому, що саме під час розгляду справи про визнання недійсним рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону, господарський суд у разі подання позивачем заяви про зупинення його дії, має дослідити та надати оцінку мотивам рішення АМК про незупинення дії рішення АМК.

8.25. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

8.26. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження в судах із цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав є неправомірним [рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А № 18, пункти 28-36].

8.27. ЄСПЛ неодноразово здійснював тлумачення положень Конвенції та послідовно в своїх рішеннях зазначав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії» Ashingdane v. the. UnitedKingdom). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» Bellet v. France).

8.28. Верховний Суд виходить з того, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

8.29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що припис «суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства» (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі №638/17850/17, від 08.11.2019 у справі №910/7023/19, від 20.11.2019 у справі №591/5619/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі №607/15692/19, від 30.06.2020 у справі №333/6816/17).

8.30. Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки позовні вимоги про визнання недійсним і скасування рішення про незупинення рішення АМК, яким притягнуто до відповідальності та накладено штраф, не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, а питання правомірності чи неправомірності відповідних дій АМК (щодо ухвалення рішення про незупинення дії рішення АМК) підлягають з`ясуванню в межах розгляду вимог, зокрема, наведених у заяві про зупинення дії рішення АМК, яка подана в межах розгляду позовних вимог про визнання недійсним такого рішення, а не як окрема позовна вимога.

8.31. З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі не є обґрунтованими та свідчать про порушення норм процесуального права.

8.32. Також, Верховний Суд у контексті цієї справи вважає за необхідне наголосити на необхідності дотримання принципу процесуальної економії, який спрямований, у першу чергу, на пришвидшення розгляду справи (вирішення спору), яким у цьому випадку є саме визнання недійсним рішення АМК від 31.07.2025 №370-р та зупинення його дії, та зменшення судових витрат.

8.32.1. Принцип процесуальної економії господарського судочинства - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують усі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.

8.32.2. Сутність принципу процесуальної економії полягає в тому, щоб під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.

8.32.3. Елементами змісту принципу процесуальної економії господарського судочинства слід вважати:

- вимога оперативного розгляду справи;

- вимога економного використання процесуальних засобів судом, учасниками справи для повного та всебічного розгляду справи у господарському суді.

8.32.4. Втім, у цій справі вимога про визнання недійсним і скасування рішення №697-р не узгоджується з принципом процесуальної економії, оскільки, питання зупинення дії рішення від 31.07.2025 №370-р підлягає вирішенню у межах провадження щодо визнання такого рішення недійсним.

8.33. Товариство не позбавлено права висловити свою позицію та мотиви щодо незаконності рішення №697-р у межах справи, предметом розгляду якої є визнання недійсним рішення АМК, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону.

8.34. Верховний Суд наголошує, що рішення АМК про незупинення дії рішення Комітету, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 Закону, може бути оскаржено в суді, втім, вимога про визнання такого рішення недійсним має здійснюватися у межах провадження про визнання недійсним саме рішення, яким притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

8.35. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому є підстави для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

8.36. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.37. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

9.2. За змістом статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, ураховуючи частину третю статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, підтвердилися та є підстави для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі ухвалу суду першої інстанції, а тому касаційну скаргу Комітету слід задовольнити.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на Товариство, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу АМК задовольнив, а оскаржуване судове рішення скасував.

10.2. Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Верховним Судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви та документа, який підтверджував би те, що суми, стягнуті за раніше прийнятим судовим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє скаржника права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання рішення (скасованої постанови) у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 312, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд