ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 320/12515/23

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві (далі - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06 грудня 2022 року №345809, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті.

На обґрунтування позову позивачка зазначила, що оскаржуваною постановою її протиправно притягнуто до відповідальності за порушення вимог статті 48 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), оскільки вона не є автомобільним перевізником у розумінні цього Закону, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення встановлених ним вимог.

Позивачка стверджувала, що відомості, зазначені в акті № 324905, щодо її статусу автомобільного перевізника не відповідають дійсності. На підтвердження своєї позиції вона пояснила, що є власницею транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - транспортний засіб), що підтверджується свідоцтвом про його реєстрацію. Водночас зазначений транспортний засіб вона передала ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) для використання в особистих потребах, а не для перевезення вантажу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу 06 грудня 2022 року №345809, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначено статтями 39 та 48 Закону № 2344-III, покладається на автомобільного перевізника.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів та (або) вантажів транспортними засобами.

Суд першої інстанції встановив, що позивачка є власницею транспортного засобу, який 24 жовтня 2022 року передала в користування іншій особі для задоволення особистих потреб.

Водночас відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що позивачка, крім статусу власниці транспортного засобу, у спірних правовідносинах виступала також автомобільним перевізником. Зокрема, матеріали справи не містили товарно-транспортної накладної чи іншого документа, який підтверджував би здійснення перевезення вантажу позивачкою, а також доказів наявності трудових відносин між нею та водієм транспортного засобу.

З огляду на покладений на суб`єкта владних повноважень обов`язок довести правомірність свого рішення та відсутність належних доказів того, що позивачка є автомобільним перевізником, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість і протиправність оскаржуваної постанови.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи протилежне рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року № 379 (далі - Інструкція № 379), у разі передання власником транспортного засобу права користування або розпорядження ним іншій фізичній чи юридичній особі за письмовою заявою оформлюється та видається тимчасовий реєстраційний талон.

Водночас позивачка доказів передачі транспортного засобу в користування іншим особам ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала. Також, позивачка не надала доказів належності вантажу, який перевозився під час перевірки, третім особам та відсутності між нею та вказаними особами зобов`язальних правовідносин. Позивачка також не навела відповідних пояснень на обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме позивачка виступала автомобільним перевізником, а отже, несла відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту. Відповідно, суд визнав оскаржувану постанову правомірною.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт позивачка мала можливість надати пояснення та додаткові докази на підтвердження того, що документи про притягнення до відповідальності було складено стосовно неналежної особи, однак цим правом не скористалася.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржниця зазначила, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 1, статтю 33 та частину першу статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), а також допустив порушення норм процесуального права, дійшовши помилкового висновку про те, що позивачка як власниця транспортного засобу є автомобільним перевізником.

На переконання скаржниці, такий висновок суду апеляційної інстанції зроблено без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2025 року у справі № 380/13118/23, відповідно до якого відповідальність за статтею 60 Закону № 2344-III покладається виключно на автомобільного перевізника, а не на власника транспортного засобу, а сам статус автомобільного перевізника не може визначатися лише на підставі реєстраційних документів на автомобіль чи зі слів водія.

Скаржниця наголошує, що для визнання особи автомобільним перевізником необхідно встановити сукупність обставин, які свідчать про здійснення нею відповідної діяльності, зокрема наявність статусу суб`єкта господарювання, надання послуг з перевезення та здійснення перевезення вантажу на договірних умовах.

За твердженням скаржниці, вона не є суб`єктом господарювання, не здійснює підприємницької діяльності, передала автомобіль у користування ОСОБА_2 за усною домовленістю для його власних потреб. Жодних договорів про надання послуг з перевезення вона не укладала.

На думку скаржниці, відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт не встановив належного суб`єкта правопорушення та безпідставно притягнув її до відповідальності, спираючись лише на свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення, зазначивши, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року (судді: Загороднюк А.Г.↗, Єресько Л.О.↗, Соколов В.М.↗) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі № 320/12515/23.

Указаною ухвалою витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 320/12515/23.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.↗) повторно витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №320/12515/23.

До Верховного Суду надійшли матеріали адміністративної справи № 320/12515/23.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.↗) призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .

За твердженням позивачки, вказаний транспортний засіб вона передала ОСОБА_2 для використання в особистих потребах.

24 жовтня 2022 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт №324905 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень автомобільним транспортом.

За результатами перевірки встановлено порушення статті 34 Закону № 2344-III, яке полягало в незабезпеченні водія індивідуальною контрольною книжкою обліку робочого часу та полісом особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, що, за висновком посадових осіб контролюючого органу, свідчило про порушення вимог статті 48 цього Закону.

В Акті року №324905 автомобільним перевізником та відповідальною особою зазначено ОСОБА_1 .

За результатами розгляду Акта №324905 Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті 06 грудня 2022 року ухвалено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 345809 за порушення ОСОБА_1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» в розмірі 17 000,00 грн через відсутність на момент проведення перевірки індивідуально-контрольної книжки водія.

Не погодившись із указаною постановою, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

За змістом пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзац 2).

Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Відповідно до абзацу третього 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спір у цій справі виник у зв`язку прийняттям відповідачем постанови про накладення на позивачку адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Заперечуючи правомірність цієї постанови, позивачка зазначала про відсутність у неї статусу автомобільного перевізника в розумінні Закону № 2344-III. На підтвердження своєї позиції вона вказувала, що передала належний їй транспортний засіб ОСОБА_2 для використання в особистих потребах, а тому вважала, що не може нести відповідальність за порушення вимог Закону № 2344-III, виявлене під час перевірки цього транспортного засобу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка не надала доказів передачі транспортного засобу в користування іншій особі, а також доказів належності вантажу, який перевозився під час перевірки, третім особам та відсутності зобов`язальних правовідносин між нею і такими особами. З огляду на це суд дійшов висновку, що саме позивачка є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III, а отже, належним суб`єктом відповідальності за порушення вимог цього Закону.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України у зв`язку з доводами скаржниці про застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 20 березня 2025 року у справі № 380/13118/23.

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

Питання відповідності особи, яка перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом № 2344-III в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 Верховний Суд зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

При цьому Верховний Суд наголосив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20, Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 380/13118/23, на яку посилається скаржниця.

Також у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 280/2150/23 Верховний Суд зазначив, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який, у розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-III, має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Отже, для застосування передбаченої статтею 60 Закону № 2344-III відповідальності необхідно встановити, що особа, яку притягують до відповідальності, має статус автомобільного перевізника у відповідних правовідносинах. Належність транспортного засобу такій особі на праві власності не є достатньою підставою для покладення на неї відповідальності без з`ясування обставин здійснення перевезення.

Як установлено судом апеляційної інстанції, 24 жовтня 2022 року посадові особи Державної служби України з безпеки на транспорті провели перевірку транспортного засобу Mercedes-Benz номерний знак НОМЕР_1 , та встановили, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 його власницею є ОСОБА_1 , тоді як за кермом на момент перевірки перебував ОСОБА_2 .

Позивачка не заперечувала, що транспортний засіб зареєстрований на її ім`я, однак стверджувала, що 24 жовтня 2022 року передала його ОСОБА_2 для використання в особистих потребах. Отже, заперечуючи наявність у неї статусу автомобільного перевізника, позивачка посилалася на обставини фактичного користування транспортним засобом іншою особою.

Оцінюючи ці доводи, суд апеляційної інстанції взяв до уваги належність автомобіля позивачці та відсутність доказів передачі транспортного засобу іншій особі. Крім того, суд зазначив, що позивачка не довела належності вантажу, який перевозився, третім особам і відсутності зобов`язальних правовідносин між нею та такими особами. На підставі сукупності цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що автомобільним перевізником у спірних правовідносинах була саме ОСОБА_1 .

Проте такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність у позивачки статусу автомобільного перевізника, не дослідив документи, які водій транспортного засобу надав посадовим особам контролюючого органу під час перевірки, та не з`ясував, які саме відомості, що містилися в цих документах, стали підставою для висновку відповідача про те, що автомобільним перевізником є ОСОБА_1 .

Натомість, обґрунтовуючи свій висновок, суд апеляційної інстанції послався, зокрема, на те, що позивачка не надала тимчасового реєстраційного талона, який би підтверджував передачу транспортного засобу іншій особі 24 жовтня 2022 року.

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що під час перевірки водій надав посадовим особам контролюючого органу маршрутний лист та видаткові накладні. При цьому з Акта № 324905 убачається, що висновок про належність статусу автомобільного перевізника ОСОБА_1 посадові особи контролюючого органу зробили на підставі видаткової накладної № 34000013187.

Однак суд апеляційної інстанції не дослідив змісту зазначених документів, не з`ясував, які відомості вони містять щодо перевезення вантажу та його учасників, і не встановив, чи давали ці відомості достатні підстави для ідентифікації позивачки як автомобільного перевізника.

Суд апеляційної інстанції не застосував указаний підхід Верховного Суду щодо встановлення належного перевізника, адже не дослідив наданих документів відповідачу як контролюючому органу водієм транспортного засобу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам, які були в розпорядженні відповідача на момент вирішення питання про застосування адміністративно-господарського штрафу та мали значення для встановлення особи автомобільного перевізника.

Обґрунтовуючи висновок про правомірність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, суд апеляційної інстанції послався на ненадання нею тимчасового реєстраційного талону, який би підтверджував передачу належного їй транспортного засобу, щодо якого контролюючим органом здійснювалася перевірка, іншій особі.

Однак Верховний Суд у постановах від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22 та від 07 грудня 2023 року у справі № 600/1407/22-а указав, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

Отже, відсутність тимчасового реєстраційного талона не може розглядатися як достатня підстава для висновку про те, що власник транспортного засобу особисто здійснював перевезення вантажу та є належним суб`єктом відповідальності за порушення вимог Закону № 2344-III.

У постановах від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд підкреслював, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону №2344-III).

У цій же постанові Верховний Суд зауважив на тому, що під час здійснення уповноваженими особами Укртрансбезпеки контролю за додержанням перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці здійснення перевірки. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).

Отже, суд апеляційної інстанції не належно дослідив питання щодо автомобільного перевізника вантажу, який перевозився 24 жовтня 2022 року, відповідно законності накладення стягнення саме на позивачку.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх передбачених законом заходів для повного з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення. Зокрема, суд не встановив усіх обставин, пов`язаних із визначенням особи автомобільного перевізника на момент проведення перевірки, не надав належної оцінки документам, які перебували в розпорядженні контролюючого органу, та не перевірив, чи були вони достатніми для висновку про те, що саме позивачка є суб`єктом виявленого правопорушення з урахуванням положень законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Унаслідок цього суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку по суті позовних вимог без належного з`ясування фактичних обставин справи та наведення належного обґрунтування висновку про правомірність оскаржуваної постанови.

Водночас, відповідно до положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися обґрунтованою та законною, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд