ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 1-204/2001

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. Вироком Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2001 року ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Макіївка Донецької області, засуджено та призначено покарання за:

ст. 69 Кримінальногокодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) до позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

за ч. 2 ст. 17, ст. 86-1 КК 1960 року до позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

за ч. 3 ст. 142 КК 1960 року до позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю;

за п. «а», «е», «з», «і», «и» ст. 93 до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, і на підставі ч. 1 ст. 42 цього Кодексу за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі у тюрмі суворого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

2. ОСОБА_18 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд залишив без змін до набрання вироком законної сили.

3. Початок строку відбування покарання - 21 лютого 1999 року.

4. Цим же вироком засуджено ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 питання про перегляд судового рішення щодо яких у заяві не порушується.

5. Ухвалою ВСУ від 19 серпня 2004 року касаційні скарги потерпілого ОСОБА_28 , засуджених ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , захисника ОСОБА_29 в інтересах ОСОБА_21 залишені без задоволення.

6. Вирок Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2001 року щодо ОСОБА_18 і ОСОБА_21 у порядку статті 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) змінено.

7. Дії ОСОБА_18 кваліфіковано за статтею 15, частиною 3 статті 185 КК з призначенням покарання у виді шести років позбавлення волі і виключено вказівку суду про конфіскацію майна за зазначеною статтею.

8. ОСОБА_18 засуджений на підставі статті 42 КК 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених зазначеним законом, а також статтею 69, частиною 3 статті 142, п. п. «а», «е», «з», «і», «и» статті 93 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

9. У решті вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_18 залишений без зміни.

10. Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 січня 2018 року засудженому ОСОБА_18 у строк основного покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком апеляційного суду, зараховано строк попереднього ув`язнення з 21 лютого 1999 року до 19 серпня 2004 року за правилами частини 5 статті 72 КК 2001 року (в редакції від 26 листопада 2015 року), з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає два дні позбавлення волі.

11. Апеляційним судом Донецької області ОСОБА_18 було визнано винуватим у вчинені ряду злочинів, за обставин детально викладених у вироку суду.

12. Зокрема встановлено, що ОСОБА_21 разом з іншою особою організував банду, до складу якої ввійшли: весною 1995 року - ОСОБА_18 , у листопаді цього ж року - ОСОБА_22 , у квітні 1996 року - ОСОБА_24 , у серпні 1997 року - ОСОБА_23 і в липні 1998 року - ОСОБА_25 .

13. ОСОБА_21 у період з червня 1994 до жовтня 1998 року озброїв цю банду, зокрема: у червні та грудні 1994 року він придбав по пістолету "ТТ" і по 50 патронів; у лютому 1995 р. - автомат "АКМ", гвинтівку "Мосіна" і 60 патронів; у травні 1996 року ще один "АКМ" та 60 патронів і рушницю зі 100 патронами; у вересні-жовтні 1996 року - рушницю, обріз, пістолет "ТТ"; у липні 1997 р. - два пістолети "ТТ", пістолет-кулемет, револьвер, 190 патронів і гранату РГ; у жовтні 1998 р. дві рушниці і 50 патронів.

14. У кінці січня 1995 року між ОСОБА_21 , з одного боку, та ОСОБА_23 , ОСОБА_22 - з іншого, виникли суперечки щодо поділу злочинно набутого майна, у зв`язку з чим останні разом з іншою особою утворили нову банду, яку озброїли ножем, одноствольним і двоствольним обрізами 12-го калібру, обрізом 16-го калібру, двома пістолетами ТТ. До складу цієї банди входив також і ОСОБА_18 , який одночасно перебував і у складі банди, яку очолював ОСОБА_21 .

15. Весною 1995 року ОСОБА_21 , ОСОБА_18 та інша особа, маючи умисел на заволодіння державним майном, проникли до складського приміщення ЖЕКу МПО «Дон», що розташований в будинку 134 на вул. Університетська, у м. Донецьк, звідки викрали 800 коробок прального порошку «Немо» вартістю 2000 грн., який належав приватному підприємцю ОСОБА_30 .

16. У ніч на 15 листопада 1995 року ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та інша особа у складі банди проникли до квартири АДРЕСА_1 , де напали на ОСОБА_31 , заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, і погрожуючи ножем, заволоділи майном потерпілого вартістю 9 567,30 грн.

17. 19 січня 1996 року ОСОБА_21 , ОСОБА_18 разом з іншою особою неподалік будинку № 24 кварталу «Залізничний» що у м. Макіївці, напали з ножем на неповнолітніх ОСОБА_32 і ОСОБА_33 , після чого вивезли їх автомобілем до лісосмуги, що неподалік шахти «Бажанова», де почергово зґвалтували потерпілу ОСОБА_32 , а ОСОБА_21 зґвалтував і ОСОБА_34 .

18. 26 березня 1996 року ОСОБА_21 і ОСОБА_18 перебуваючи біля стадіону «Аванград», що розташований на бул. 8 Вересня у м. Макіївка, Донецької області, напали на неповнолітніх ОСОБА_35 і ОСОБА_36 , побили їх, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та почергово зґвалтували.

19. 9 квітня 1996 року ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_24 та інша особа, перебуваючи на вул. Бакинських Комісарів у м. Макіївці Донецької області, напали на ОСОБА_37 і, застосувавши до неї фізичне насильство, вивезли її автомобілем до водойми, що біля шахти ім. Леніна на вул. Купали, де почергово задовольнили з нею статеву пристрасть неприродним способом.

20. 30 жовтня 1996 року приблизно о 20 год ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та інша особа у складі банди, перебуваючи біля будинку № 28 на просп. Ілліча в м. Донецьку напали на ОСОБА_38 і, завдаючи йому множинні удари руками в різні частини тіла та здавлюючи шию руками, умисно вбили останнього й заволоділи його майном, а саме: автомобілем марки «Тойота-Селина», іноземною валютою у розмірі 7000 доларів США та іншим майном, спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 35480 грн.

21. 8 листопада 1996 року ОСОБА_21 разом з іншою особою викрали з двору будинку АДРЕСА_2 , автомобіль марки ВАЗ-21063, д.р.н. НОМЕР_1 , , який належав ОСОБА_39 , заподіявши їй матеріальну шкоду у розмірі 9 525 грн.

22. 27 грудня 1996 року ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 та інша особа у складі банди, перебуваючи на вул. Собінова у м. Донецьку, напали на ОСОБА_40 , побили його, наділи наручники та відібрали в нього автомобіль марки «Мерседес- 220», д.р.н. НОМЕР_2 . Після цього, нападники ввірвались до квартири потерпілого та заволоділи іншим майном спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 78976 грн.

23. 3 лютого 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , спочатку в м. Зугресі, а потім у м. Харцизьку вчинили напади на неповнолітніх ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 і ОСОБА_44 , яких насильно посадили в авто, привезли в квартиру АДРЕСА_3 , де почергово неодноразово зґвалтували потерпілих та задовольнили статеву пристрасть неприродним способом.

24. 3 березня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_18 та інша особа у м. Харцизьку вчинили напад на неповнолітніх ОСОБА_45 і ОСОБА_46 та намагалися вивезти їх в інше місце, щоб зґвалтувати і задовольнити статеву пристрасть неприродними способом. Заподіяли потерпілим легкі тілесні ушкодження, а потерпілій ОСОБА_47 заподіяли середньої тяжкості тілесні ушкодження. Після чого нападники відмовились від доведення злочинних дій до кінця.

25. 14 березня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 та інша особа у складі банди перебуваючи на АДРЕСА_4 , напали на неповнолітніх ОСОБА_48 і ОСОБА_49 , яких, так само як і ще двох неповнолітніх ОСОБА_50 і ОСОБА_51 , затягнули до автомобіля і привезли до квартири АДРЕСА_3 , де ОСОБА_21 і ОСОБА_18 почергово зґвалтували потерпілих, окрім ОСОБА_50 , яку незаконно позбавили волі, а ОСОБА_21 ще й задовольнив із ОСОБА_52 статеву пристрасть неприродними способом.

26. Залишаючи квартиру, на дорозі Зугрес - Шахтарськ озброєні ОСОБА_21 і ОСОБА_18 не виконали законних вимог працівників міліції, які намагалися їх зупинити. До того ж на вул. Д. Бідного у м. Шахтарську ОСОБА_18 зробив декілька пострілів із пістолета ТТ у напрямку автомобіля працівників міліції.

27. У ніч із 15 на 16 вересня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 викрали з гаражу мешканки м. Донецьку, автомобіль марки «Мазда 323», д. р. н. НОМЕР_3 , завдавши ОСОБА_53 матеріальну шкоду на загальну суму 20 000 грн.

28. 24 вересня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , перебуваючи у під`їзді буд. 5-А, що на просп. Миру в м. Донецьку, напали на ОСОБА_54 і побили його, заволоділи автомобілем марки «БМВ-325», д. р. н. НОМЕР_4 , який йому належав, на якому його вивезли в інше місце, де, погрожуючи вбивством, відібрали в нього прикраси, 800 доларів США й інше майно, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 63 611 грн.

29. 22 жовтня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 перебуваючи у кварталі «Шахтарський» у м. Макіївці Донецької області, напали на ОСОБА_55 і побили його. Коли потерпілий втратив свідомість, вони вивезли його в інше місце і продовжили бити, примушуючи передати гроші. Виконуючи вимоги нападників, які привезли потерпілого до його квартири, дружина останнього змушена була викинути їм через вікно 4000 доларів США. Після цього нападники вивезли потерпілого в безлюдне місце і продовжили розправу над ним, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження.

30. У ніч на 25 жовтня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та інша особа викрали з гаража на що АДРЕСА_13 автомобіль марки «Мазда 626», д. р. н. НОМЕР_5 , завдавши ОСОБА_56 матеріальну шкоду на загальну суму 12300 грн.

31. 21 листопада 1997 року приблизно ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 , озброєні пістолетом ТТ, перебуваючи на вул. Стадіонній у м. Донецьк, напали на ОСОБА_57 та побили його. Потім проникли до його квартири, де заволоділи майном, завдавши матеріальну шкоду на загальну суму 7 433 грн.

32. 30 грудня 1997 року ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 з іншою особою, перебуваючи біля будинку № 323, що на вул. Театральній у м. Донецьку, напали і побили ОСОБА_58 , подавивши волю останнього до спротиву, на автомобілі потерпілого перевезли його в м. Макіївку Донецької області, де, погрожуючи вбивством та тортурами, примушували останнього передати їм гроші. ОСОБА_59 указав на ОСОБА_28 як на особу, у якої він зможе взяти гроші в борг і передати їм, то нападники скористалися цим. Вони ввірвалися до квартири ОСОБА_28 , де ОСОБА_21 з ОСОБА_23 де ОСОБА_21 спочатку вистрілив із рушниці в потерпілого ОСОБА_28 і поранив останнього в ноги, а потім декількома пострілами вбив дружину потерпілого - ОСОБА_60 , яка встигла передати їм грошові кошти у розмірі 11 000 доларів США. Внаслідок зазначених злочинних дій нападники заволоділи майном потерпілих, завдавши матеріальну шкоду на загальну суму 46 004 грн.

33. У кінці 1997 року ОСОБА_21 запропонував ОСОБА_23 , ОСОБА_22 й іншій особі вчинити напад на сім`ю ОСОБА_61 , які мешкали у м. Макіївка Донецької області. Створили необхідні умови для нападу до 28 січня 1998 року. Проте напад та інші дії, які не охоплювались умислом цих нападників, у будинку потерпілих ОСОБА_61 вчинила інша особа.

34. 3 березня 1998 року ОСОБА_23 , ОСОБА_22 та інша особа, проникли до будинку АДРЕСА_5 , де вчинили напад на подружжя ОСОБА_62 і заволоділи майном потерпілих спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 55769 грн.

35. 26 березня 1998 року ОСОБА_23 з ОСОБА_22 та іншою особою біля гаража на вул. Ніколаєва в м. Макіївці Донецької області вчинили напад на ОСОБА_63 і з особливою жорстокістю, завдаючи йому множинні удари по тілу, зокрема ножем, вбили його, а також побили і його дружину ОСОБА_64 , яка прийшла на допомогу, та заволоділи майном потерпілих, заподіявши останнім матеріальну шкоду на загальну суму 2100 грн.

36. 24 квітня 1998 року ОСОБА_23 з іншою особою, перебуваючи на території гаражного масиву поблизу ЖБІ в м. Макіївці Донецької області, напали на подружжя ОСОБА_65 . Під час нападу, ОСОБА_66 почала кликати на поміч, інша особа вистрелив в неї з пістолета ТТ, а другим пострілом поранив ОСОБА_67 . Після цього ОСОБА_23 разом із зазначеною особою з особливою жорстокістю, застосовуючи паяльну лампу і сокиру, з користі вбили і ОСОБА_67 .

37. 28 травня 1998 року ОСОБА_22 , ОСОБА_23 й інша особа проникнувши до будинку на АДРЕСА_6 , що належав сім`ї ОСОБА_120, де жорстоко побили подружжя ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , а також заволоділи їх майном спричинивши останнім матеріальну шкоду на загальну суму 77150 грн.

38. 14 червня 1998 року ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_18 та інша особа, перебуваючи на вул. Чехова в м. Макіївці Донецької області, напали на подружжя ОСОБА_70 , зв`язали потерпілих, перевезли їх до вентиляційної шахти «Амур», де ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , і ОСОБА_18 утримували ОСОБА_71 , допитуючи про місце зберігання грошей, а інша особа вчинила розправу над ОСОБА_72 результаті зазначених злочинних дій нападники заволоділи майном потерпілих спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 61646 грн.

39. 4 серпня 1998 року ОСОБА_22 , ОСОБА_23 й інша особа перебуваючи на вул. Парковій у м. Макіївці напали на ОСОБА_73 , побили її, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, та заволоділи майном останньої спричинивши матеріальну шкоду у розмірі 31500 грн.

40. 16 серпня 1998 року ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 перебуваючи на АДРЕСА_14 з пістолетами ТТ ввірвалися до гаража ОСОБА_74 , напали на потерпілого, вимагали гроші і, погрожуючи розправою, примусили взяти в борг в іншої особи 10000 доларів США, заволоділи грошима, автомобілем марки «Джип Гранд Черокі» вартістю 100000 грн.

41. 26 серпня 1998 року ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , перебуваючи на автостоянці МЧП «Авто» в м. Макіївці Донецької області, здійснили напад на ОСОБА_75 , побивши його, заволоділи майном останнього, завдавши матеріальну шкоду у розмірі 8 429 грн., та автомобілем марки «Тойота Прадо», д. р. н. НОМЕР_6 .

42. 1 вересня 1998 року ОСОБА_23 , ОСОБА_22 і ОСОБА_18 , перебуваючи на території СПТУ № 102, що на вул. 2-ї П`ятирічки у м. Макіївка Донецької області, напали і побили ОСОБА_76 і заволоділи майном останнього та автомобілем марки «Ауді С-4», завдавши матеріальну шкоду у розмірі 40000 грн.

43. 6 жовтня 1998 року приблизно ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , а також ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , які не були учасниками банди, озброєні автоматом, пістолетом, битою і металевими трубами, проникли до будинку ОСОБА_121 що розташований у АДРЕСА_15, де побили потерпілих ОСОБА_77 та ОСОБА_78 та заволоділи майном потерпілих, завдавши їм матеріальну шкоду на загальну суму 32 458 грн.

44. У ніч із 10 на 11 жовтня 1998 року ОСОБА_23 з іншою особою викрали з гаражу на АДРЕСА_16, автомобіль марки «Нісан Прімера» й інше майно, завдавши ОСОБА_79 матеріальну шкоду на загальну суму 35296 грн.

45. 10 жовтня 1998 року ОСОБА_21 і ОСОБА_24 підпалили магазин «Смак» ТОВ «Донбас-Ресурс» у м. Макіївці Донецької області, пошкодивши обшивку магазину чим заподіяли матеріальну шкоду на загальну суму 450 грн.

46. 3 листопада 1998 року ОСОБА_23 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 й інша особа, озброєні пістолетом ТТ і обрізом, перебуваючи на території гаражного масиву кварталу «Шахтарський» у м. Макіївці Донецької області, здійснили напад на ОСОБА_80 і ОСОБА_81 . Коли ОСОБА_82 почав чинити активний опір, то інша особа та ОСОБА_22 , виконуючи план нападу, декількома пострілами з обріза та пістолета вбили останнього.

47. 10 листопада 1998 року ОСОБА_22 , ОСОБА_23 й інша особа, перебуваючи у під`їзді буд. № 4, що на бульварі Шахтобудівельників у м. Донецьку з метою заволодіння майном напали на ОСОБА_83 і пострілом із пістолета ТТ намагалися вбити його. Для цього інша особа зробила в потерпілого постріл, а ОСОБА_23 з ОСОБА_22 заволоділи його майном, заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 3703 грн. Водночас всі нападники були переконані, що вбили потерпілого, однак злочинні дії не було доведено до кінця у зв`язку з вчасно наданою медичною допомогою ОСОБА_84 .

48. 24 листопада 1998 року ОСОБА_22 з ОСОБА_23 та іншою особою на території ВПУ №67, що на вул. Путилівська Роща в м. Донецьку напали на ОСОБА_85 і заволоділи автомобілем марки «Ауді А6» та іншим майном, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 50 222 грн.

49. 5 грудня 1998 року ОСОБА_21 , ОСОБА_24 і ОСОБА_18 пострілом із рушниці по вітрині магазину «Смак», що на вул. 250-річчя Донбасу в м. Макіївці, умисно пошкодили майно загальною вартістю 1075 грн, а другим пострілом у ноги ОСОБА_86 заподіяли останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

50. 23 грудня 1998 року ОСОБА_22 , ОСОБА_23 й інша особа, озброєні ножем і пістолетом ТТ, перебуваючи на автостоянці «Спектр-96», що на просп. Ілліча в м. Донецьку, напали на ОСОБА_87 , діючи з особливою жорстокістю завдали останньому множинних ударів руками, ногами, ножем та удавкою, вбивши останнього та заволодівши його майном на загальну суму 4410 грн.

51. 7 січня 1999 року ОСОБА_21 і ОСОБА_18 перебуваючи на вул. Купріна в м. Донецьку напали на неповнолітніх ОСОБА_88 і ОСОБА_89 , яких насильно завезли до квартири АДРЕСА_3 , де почергово зґвалтували їх та задовольнили статеву пристрасть неприродним способом.

52. 12 січня 1999 року ОСОБА_23 і ОСОБА_22 з іншою особою перебуваючи у під`їзді будинку АДРЕСА_7 , напали на ОСОБА_90 , побили його і примусили видати 1000 доларів США, а потім заволоділи й іншим майном спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 7974 грн.

53. 3 лютого 1999 року приблизно о 20 год ОСОБА_21 , ОСОБА_18 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 після тривалого слідкування за потерпілим ОСОБА_91 , озброївшись металевими трубами, двома пістолетами ТТ і битою, перебуваючи на вул. Московській у м. Макіївці напали на потерпілого, коли той перебував разом з малолітнім сином і завдали ОСОБА_92 численних ударів зазначеними предметами у різні частини тіла та вбили потерпілого.

54. 9 лютого 1999 року ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 і ОСОБА_25 , ввірвалися до будинку родини ОСОБА_93 , яка мешкала у АДРЕСА_8 , де вчинили напад на потерпілих і заволоділи їх майном спричинивши матеріальну шкоду на загальну суму 17960 грн.

Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини

55. У своїй заяві до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)ОСОБА_18 , серед іншого, скаржився, що у виправній колонії № 70 він тримався під вартою в умовах, які суперечили статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), перш за все, у зв`язку з переповненістю та неналежними побутовими умовами, а також на ненадання йому безоплатної правової допомоги для підготовки касаційної скарги та на відсутність у нього ефективного національного засобу юридичного захисту щодо його скарг на умови тримання його під вартою у виправній колонії.

56. За зазначеними скаргами ЄСПЛ в остаточному рішенні від 11 липня 2019 року у справі «Долгіх проти України» (заява № 34697/04) (далі - Рішення) установив порушення ст. 3 Конвенції щодо умов тримання заявника під вартою у виправній колонії № 70; ст. 13 Конвенції через відсутність ефективного засобу юридичного захисту щодо зазначених скарг на умови утримання під вартою за статтею 3 Конвенції, тобто засобів юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню чи продовженню порушень або могли б надати йому відповідне відшкодування; п. 1 та підпункту «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_18 можливості отримати безоплатну правову допомогу у кримінальному провадженні під час написання касаційної скарги, та у зв`язку з зазначеними порушеннями постановив державі-відповідачу сплатити ОСОБА_18 16 000 (шістнадцять тисяч) євро як відшкодування моральної шкоди.

57. Щодо скарг ОСОБА_18 за п. 1 ст. 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції - на ненадання йому належного часу та можливостей для підготовки свого захисту під час провадження у Верховному Суді України; за п. 8 Конвенції - на обмеження побачень з родичами під час тримання його під вартою після засудження; за ст. 8 і 34 Конвенції - на перехоплення та перегляд його кореспонденції адміністрацією виправної колонії; головним чином, за ст. 13 Конвенції - на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту щодо його скарг за ст. 8 Конвенції; за ст. 34 Конвенції - на неможливість отримати та зберігати копії певних документів із матеріалів справи, що розглядалась на національному рівні, то ЄСПЛ постановив про відсутність підстав для їх розгляду.

58. До того ж ЄСПЛ у контексті всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції не виявив жодних ознак порушення прав і свобод ОСОБА_18 , гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, у його скаргах за ст. 3 Конвенції, підпунктом «с» п. 1 та п. 3 ст. 5 Конвенції, п. 1, 2 і підпунктом «d» п. 3 ст. 6, ст. 7, 8, 10 і 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції: на жорстке поводження працівників міліції у лютому та березні 1999 року та не проведення ефективного розслідування у зв`язку із цим; на умови тримання його під вартою у різних установах виконання покарань у період з лютого 1999 року до червня 2005 року; на жорстоке поводження після закінчення кримінального провадження щодо нього та ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою; на незаконність його затримання та тримання під вартою у 1999 році; на перешкоджання його праву на підготовку захисту на стадії досудового слідства в рамках провадження щодо нього; що його засудження ґрунтувалося на підроблених доказах та неправильних висновках суду; на небезсторонність судів з огляду на те, що інформація про розслідування у його справі була опублікована у засобах масової інформації до розгляду справи у суді; на незаконність обраного йому покарання, оскільки на момент вчинення ним злочинів покарання у виді довічного позбавлення волі не існувало; на неповернення йому та іншим законним власникам речей, вилучених працівниками міліції в ході обшуку його квартири під час досудового слідства; на незаконність конфіскації його квартири та її продажу відповідно до вироку Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2001 року; на порушення під час кримінального провадження щодо нього органами влади прав інших осіб, у тому числі його матері та його співобвинувачених і на побиття невідомого співкамерника охоронцями виправної колонії № 70 у квітні 2008 року (п. 63 Рішення), а тому в цій частині заяву ОСОБА_18 було відхилено як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» п. 3 і п. 4 ст. 35 Конвенції (п. 64 Рішення).

59. У заяві та доповненнях ОСОБА_18 просить скасувати ухвалу ВСУ від 19 серпня 2004 року на підставі встановленого ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань. Він посилається на висновки ЄСПЛ про те, що під час касаційного перегляду його доводів щодо неповноти судового слідства, істотних процесуальних порушень та невідповідності призначеного покарання його не було забезпечено безоплатною правовою допомогою, що порушило його право на захист. У зв`язку з цим заявник просить скасувати ухвалу та звільнити його з-під варти, вважаючи, що подальше тримання під вартою на підставі рішення, ухваленого з порушенням статті 6 Конвенції, також становить порушення статті 5 Конвенції.

Вжиті Великою Палатою процесуальні заходи для отримання та відновлення матеріалів кримінальної справи та забезпечення розгляду заяви за виключними обставинами.

60. ВП ухвалою від 29 жовтня 2019 року відкрила провадження за заявою засудженого ОСОБА_18 про перегляд ухвали Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 19 серпня 2004 року за виключними обставинами, витребувала матеріали кримінальної справи з Донецького апеляційного суду та призначила справу до розгляду на 18 грудня 2019 року.

61. У заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами ОСОБА_18 також порушив питання відновлення матеріалів кримінальної справи щодо нього. Це питання підлягало вирішенню відповідно до положень Глави 41 Розділу VII Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), якою врегульовано порядок відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, на підставі яких ухвалювалося судове рішення.

62. Відповідно до статті 527 КПК особа, яка звертається з проханням про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, повинна надати докладну інформацію щодо конкретних матеріалів у справі, імена та адреси учасників судового розгляду, можливе місце втрачених матеріалів та обставини, за яких їх було втрачено, а також подати суду всі наявні в неї документи.

63. На підставі зібраних і перевірених відомостей суд відповідно до ст. 531 КПК має право постановити ухвалу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити, або припинити розгляд заяви та роз`яснити сторонам право на повторне звернення у разі появи необхідних документів.

64. ЄСПЛ у рішенні від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» (заява № 2945/16) зазначив, що наведений порядок відновлення втрачених матеріалів кримінальних проваджень, зокрема статті 527, 529-531 КПК, є релевантним механізмом реагування держави на ситуації, коли матеріали справи залишилися на тимчасово непідконтрольній території, і що під час його застосування національні суди повинні вживати всіх доступних заходів для забезпечення ефективного доступу особи до правосуддя за статтею 6 Конвенції.

65. У рішенні «Хлєбік проти України» ЄСПЛ наголосив, що в ситуаціях, коли матеріали кримінальних справ залишаються на території, непідконтрольній державі, ключовим є питання, чи держава вжила всіх заходів, які від неї залежали, для організації функціонування судової системи так, щоб права, гарантовані статтею 6 Конвенції, залишались реальними й дієвими, а не суто теоретичними (§70-72, 77). Суд також підкреслив, що державні органи не можуть обмежитися формальними діями, а повинні демонструвати активні кроки для забезпечення можливості розгляду справи навіть за умов збройного конфлікту.

66. На виконання ухвали Великої Палати в. о. голови Донецького апеляційного суду листом від 11 листопада 2019 року повідомив про неможливість надіслати матеріали кримінальної справи № 1-204/2001, оскільки вони перебувають в архівосховищі суду в місті Донецьку, яке розташоване на тимчасово окупованій території, що унеможливлює їх вивезення. В архівосховищах у містах Бахмуті та Маріуполі матеріали цієї кримінальної справи відсутні.

67. Ухвалою від 18 грудня 2019 року Велика Палата зупинила провадження у справі за заявою ОСОБА_18 до отримання матеріалів кримінальної справи заявника.

68. З огляду на неможливість безпосереднього отримання матеріалів кримінальної справи з тимчасово окупованої території Велика Палата Верховного Суду зверталася до Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Державної судової адміністрації України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, а також до голови комісії з припинення роботи ВСУ з проханням посприяти в отриманні матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_18 . Проте зазначені заходи очікуваного результату не дали.

69. ВП також звернулася до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. На запит Великої Палати Уповноважений надіслав наявні в Міністерстві юстиції України копії матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_18 .

70. Ухвалою Великої Палати від 27 березня 2024 року поновлено провадження за заявою ОСОБА_18 про перегляд ухвали ВСУ від 19 серпня 2004 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом та призначено судовий розгляд на 29 травня 2024 року.

71. У подальшому ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2024 року за клопотанням заступника керівника Донецької обласної прокуратури і захисника ОСОБА_19 було відновлено частину матеріалів втраченої кримінальної справи щодо ОСОБА_18 .

72. За обставин, що склалися, Верховний Суд та інші органи державної влади вжили всіх заходів в межах їхньої компетенції, для встановлення та отримання матеріалів кримінальної справи й забезпечення можливості судового розгляду відповідно до вимог статті 6 Конвенції. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями, сформульованими Європейським судом з прав людини в пункті 77 рішення у справі «Хлєбік проти України», згідно з якими держава повинна довести, що вжила всіх доступних заходів для забезпечення ефективного доступу до правосуддя в умовах збройного конфлікту та відсутності контролю над частиною території.

73. За наявного обсягу відновлених матеріалів сторона захисту та прокурор не заперечували проти продовження розгляду заяви, що також свідчить про можливість здійснення подальшого перегляду судового рішення.

Позиції учасників судового провадження

74. Засуджений ОСОБА_18 у судовому засіданні не заперечував проти розгляду його заяви та касаційної скарги Великою Палатою, підтримав доводи своєї заяви та касаційної скарги з доповненнями та просив їх задовольнити.

75. Захисник ОСОБА_19 підтримав позицію свого підзахисного ОСОБА_18 , а також доводи заяви та скарг останнього й просив їх задовольнити.

76. Прокурор ОСОБА_20 вважала за можливе провести перегляд Великою Палатою кримінального провадження щодо ОСОБА_18 за його заявою та касаційною скаргою з доповненнями. Заперечувала проти задоволення касаційної скарги з доповненнями ОСОБА_18 просила залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу з доповненнями без задоволення.

77. Частиною п`ятою статті 55 Конституції України (далі - Конституції) визначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

78. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Зазначена гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві, зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

(далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

79. До того ж відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною.

80. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

81. Відповідно до положень глави 3 Закону № 3477-IVвстановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

82. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

83. Як зазначено вище, заперечуючи справедливість засудження, ОСОБА_18 звернувся до ЄСПЛ із заявами про недодержання Україною міжнародних зобов`язань.

84. ЄСПЛ встановив у справі «Долгіх проти України» порушення статті 3 Конвенції щодо умов тримання заявника у виправній колонії № 70, порушення статті 13 Конвенції у зв`язку з відсутністю ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг, а також порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, пов`язане з ненаданням заявникові можливості отримати безоплатну правову допомогу під час провадження у Верховному Суді України. ЄСПЛ присудив заявникові справедливу сатисфакцію відповідно до статті 41 Конвенції, яка охоплює всі встановлені порушення.

85. Водночас відповідно до статті 10 Закону № 3477-IV грошова компенсація не виключає необхідності застосування додаткових заходів індивідуального характеру у випадках, коли порушення стосується суті кримінального провадження і могло вплинути на його результат. Порушення гарантій статті 6 Конвенції, встановлене ЄСПЛ у цій справі, виникло під час касаційного розгляду та безпосередньо стосується права заявника на ефективний захист. Тому виплата сатисфакції не є достатнім засобом відновлення його прав, а належним способом виконання рішення ЄСПЛ є перегляд судового рішення, ухваленого за відсутності доступу до правової допомоги, що відповідає принципу restitutio in integrum.

86. Згідно із частиною 3 статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

87. Відповідно до Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи (далі - Комітет міністрів) державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (1), прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація), зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує Суд, згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

88. Пункт перший наведеного джерела міжнародного права рекомендує договірним сторонам забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення restitutio in integrum, наскільки це можливо.

89. Проте встановлення конкретних способів втілення цієї мети є компетенцією уповноважених органів держави і визначається нормами національного процесуального закону.

90. Згідно з пунктом другим Рекомендації Комітет Міністрів закликає договірні сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:

і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

91. Повторний розгляд справи є адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ у тому випадку, якщо такі порушення є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні.

92. Проте, ані Рекомендація, ні Закон № 3477-IVне встановлюють обмежень щодо того, суд якої інстанції має здійснювати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження. Адже процедури відповідного розгляду в різних правових системах істотно відрізняються і встановлюються в кожній державі нормами національного процесуального закону та в кожному конкретному випадку залежать від суті встановленого порушення та, відповідно, заходів, які мають бути вчинені у конкретній справі на виконання рішення ЄСПЛ.

93. Водночас відсутність нормативних обмежень щодо інстанції, яка здійснює повторний розгляд справи, не покладає на суд обов`язку в кожному випадку передавати справу до іншого суду, а навпаки наділяє суд, що здійснює перегляд, дискрецією обрати такий спосіб виконання рішення ЄСПЛ, який є необхідним і достатнім для відновлення порушеного права з урахуванням суті встановленого порушення. У випадках, коли констатоване міжнародною судовою установою порушення може бути усунуте безпосередньо судом, який здійснює перегляд, направлення справи до іншого суду виходить за межі неодмінного для досягнення мети restitutio in integrum.

94. Цей підхід узгоджується з усталеною позицією ЄСПЛ, згідно з якою ні Конвенція, ні Рекомендація № R (2000) 2 не гарантують засудженому права на автоматичне відновлення провадження як єдиний можливий наслідок установленого порушення статті 6 Конвенції; повторний розгляд є лише одним із можливих (хоча й пріоритетних) заходів, а належний спосіб виконання рішення залежить від характеру конкретного порушення. (рішення від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Italy), § 249; від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії, № 2)» (Moreira Ferreira v. Portugal, № 2)).

95. З урахуванням ч. 1 ст. 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, ч. 2 ст. 19 Конституції щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, ч. 1, 3 ст. 124 Конституції та частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

96. Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, принцип остаточності рішень суду (res judicata) є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Він означає, що перегляд остаточного та обов`язкового судового рішення не допускається з метою формального нового слухання справи, а лише для виправлення судових помилок та недоліків судочинства (наприклад, рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, п. 40).

97. До цього ж у розумінні пункту другого Рекомендації засудження особи та відбування нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень, які можуть бути виправлені винятково через повторний розгляд справи шляхом скасування цього судового рішення, лише у випадках, коли порядок постановлення вироку та/або його зміст загалом є несумісними з установленими Конвенцією гарантіями справедливого судового розгляду.

98. ЄСПЛ неодноразово повторював, що саме відповідна держава під контролем Комітету міністрів має вибирати засоби, які будуть використані в її національному правопорядку для виконання її правового зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби сумісні з висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ. Це право на власний розсуд щодо способу виконання судового рішення відображає свободу вибору, пов`язану з основним зобов`язанням договірних держав згідно з Конвенцією забезпечувати гарантовані права та свободи (наприклад, рішення у справі «Ассанідзе проти Грузії», заява № 71503/01, пункт 202).

99. Водночас перегляд Великою Палатою судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом як особливий порядок виключного судового провадження вже сам собою є формою відновлення провадження і повторного розгляду справи.

100. З огляду на правила п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами і можливого втручання у них за результатами такого перегляду є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

101. Згідно із ч. 5 ст. 33 КПК та п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом належить до виключної компетенції Великої Палати.

102. Норми ст. 467 КПК, якими регламентовано повноваження суду за результатами перегляду судових рішень з підстави, встановленої п.2 ч. 3 ст. 459 КПК, передбачають можливість скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

103. Відтак повторний розгляд Великою Палатою касаційної скарги заявника в межах цього провадження не потребує направлення справи до іншого суду. Самий собою перегляд за виключними обставинами вже є формою відновлення провадження і повторного розгляду справи, а здійснення його органом, наділеним повноваженнями суду касаційної інстанції, забезпечує повноцінну реалізацію права заявника на касаційне оскарження з дотриманням гарантій статті 6 Конвенції. Передання справи на новий розгляд за цих умов не додавало б до обсягу відновлених прав заявника нічого, чого не може забезпечити Велика Палата безпосередньо.

104. Наведене повноваження не є безальтернативним і не зобов`язує Велику Палату в кожному випадку скасовувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд. Вибір конкретного повноваження з-поміж передбачених статтею 467 КПК визначається характером установленого ЄСПЛ порушення, стадією провадження, на якій воно виникло, та тим, чи може воно бути усунуте безпосередньо судом, який здійснює перегляд, без передання справи до іншого суду.

105. Скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд є потрібним передусім тоді, коли усунення констатованого порушення потребує повторного встановлення фактичних обставин справи, дослідження доказів за правилами відповідної інстанції або вчинення процесуальних дій, які виходять за межі повноважень суду, що здійснює перегляд. Якщо ж порушення має суто процесуальний характер, не зачіпає правильності встановлення фактів і може бути виправлене самим судом перегляду, направлення справи на новий розгляд не лише не є неодмінним, а й суперечило б засаді процесуальної економії та принципу остаточності судових рішень.

106. Як вже зазначено, ЄСПЛ констатував, зокрема, порушення права на захист ОСОБА_18 , що було допущено на стадії розгляду його касаційної скарги у ВСУ, де його не було забезпечено адвокатом, а у судовому засіданні був сам ОСОБА_18 , засуджений ОСОБА_25 та прокурор.

107. Перегляд судових рішень за виключними обставинами після ухвалення рішення ЄСПЛ обумовлений не лише необхідністю формального врахування висновків міжнародної судової установи, а насамперед потребою відновлення попереднього правового становища засудженого, яке існувало до допущеного порушення її конвенційних прав. Водночас Велика Палата не вдається до застосування повного комплексу процесуальних механізмів, передбачених КПК для стадії перевірки касаційної скарги, зокрема щодо перевірки її відповідності вимогам цього Кодексу та проведення інших дій, визначених ст. 427 КПК.

108. Враховуючи викладене, Велика Палата вважає за необхідне провести розгляд заяви ОСОБА_18 за виключними обставинами, а також його касаційної скарги з доповненнями без повернення провадження до стадії подання касаційної скарги чи вирішення питання про відповідність цієї скарги вимогам процесуального закону, оскільки ЄСПЛ установив порушення прав заявника саме на стадії розгляду цієї касаційної скарги у зв`язку з відсутністю реальної можливості отримати правничу допомогу під час касаційного провадження за участі в судовому засіданні лише прокурора.

109. Перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією передбачає розгляд поданих заяв за правилами КПК для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд (ч. 1 ст. 466 КПК). Верховний Суд як найвищий суд у триланковій системі судоустрою України здійснює правосуддя у кримінальних провадженнях як суд касаційної інстанції (ч. 3 ст. 33 КПК). Отже, структурний підрозділ Верховного Суду - Велика Палата, ухвалюючи на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК своє рішення (ч. 1 ст. 467 цього Кодексу), користується повноваженнями суду касаційної інстанції.

110. Враховуючи викладене, а також положення ч. 1 ст. 466, ч. 3 ст. 33, п. 2 ч. 3 ст. 459 і ч. 1 ст. 467 КПК, Велика Палата має повноваження на перегляд касаційної скарги ОСОБА_18 у відповідному кримінальному провадженні.

111. Велика Палата діє у складі Верховного Суду - найвищого суду в системі судоустрою України (статті 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), який здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку. Здійснюючи перегляд за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 3 статті 459 КПК, Велика Палата діє з повноваженнями суду касаційної інстанції (частина 1 статті 467 цього Кодексу).

112. Оскаржувана ухвала ВСУ від 19 серпня 2004 року є рішенням суду касаційної інстанції, ухваленим за результатами касаційного перегляду вироку Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2001 року. Установлене ЄСПЛ порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції стосується саме стадії касаційного перегляду (відсутності у заявника правової допомоги під час розгляду його касаційної скарги), а не стадії встановлення фактичних обставин справи чи оцінки доказів судом першої інстанції.

113. За таких умов направлення справи на новий розгляд до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду означало б передання її до суду, який також здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку, тобто фактичне повторення касаційної процедури. Проте, констатоване ЄСПЛ порушення не пов`язане з неправильним вирішенням судом касаційної інстанції питань факту і не потребує повторного встановлення фактичних обставин справи; воно полягає винятково у незабезпеченні заявника правовою допомогою на стадії розгляду його касаційної скарги, тобто стосується умов розгляду касаційної скарги, а не змісту перевірених доказів чи встановлених фактів.

114. Доводи, які ОСОБА_18 наводить у касаційній скарзі то вони стосуються неправильності кваліфікації його дій за статтями 69, 93, 86-1, частиною 3 статті 142 КК 1960 року, порушення вимог КПК, невідповідністю призначеного покарання. Перевірка таких питань належить до повноважень суду касаційної інстанції і не вимагає дослідження доказів за правилами КПК для суду першої чи апеляційної інстанцій. Велика Палата, діючи з повноваженнями суду касаційної інстанції та забезпечивши заявника правовою допомогою, спроможна вирішити ці питання безпосередньо, без передання справи на новий розгляд.

115. Передання справи до іншого суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду) за відсутності потреби у повторному встановленні фактів не є неодмінним для відновлення порушеного права заявника та суперечило б засаді остаточності судових рішень (res judicata), штучно подовжуючи перегляд рішення, що набрало законної сили ще у 2004 році, без жодної доданої цінності для захисту прав заявника.

116. З огляду на визначені процесуальні межі цього перегляду Велика Палата переходить до оцінки обставин, пов`язаних із реалізацією ОСОБА_18 права на захист та права на касаційне оскарження, оскільки саме ці обставини мають значення для вирішення питання про належний спосіб виконання рішення ЄСПЛ, які були порушені у заяві ОСОБА_18 у його заяві за виключними обставинами.

117. Так, після затримання ОСОБА_18 як особи, підозрюваної у вчиненні злочинів, та оголошення йому постанови про застосування запобіжного заходу його інтереси представляв адвокат ОСОБА_94 . Цей же адвокат здійснював захист ОСОБА_18 під час розгляду справи в Апеляційному суді Донецької області. Скарг на дії захисника останній не подавав.

118. У вересні 2001 року, після оголошення вироку, ОСОБА_18 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про заміну його захисника на іншого, оскільки діючий захисник не дбав про результати його справи.

119. Водночас КПК 1960 року, чинний на момент розгляду справи, не передбачав такого процесуального механізму, який би гарантував засудженому заміну захисника для підготовки і підтримання касаційної скарги, а також не встановлював його обов`язкової участі під час провадження в суді касаційної інстанції. Про що ОСОБА_18 повідомляв суд апеляційної інстанції.

120. Засуджений ОСОБА_18 , реалізовуючи своє право на судовий захист, у грудні 2001 року, самостійно склав касаційну скаргу, а надалі 24 травня 2004 року та в період з червня до серпня цього ж року доповнив свою касаційну скаргу подавши доповнення, виклавши у них свої доводи щодо незаконності та необґрунтованості вироку Апеляційного суду Донецької області, що свідчить про фактичну реалізацію ним права на звернення до касаційної інстанції та отримання судового розгляду своїх аргументів.

121. У касаційній скарзі ОСОБА_18 зазначив, що після ухвалення вироку апеляційним судом захисник протягом трьох місяців не відвідував його та не надавав правової допомоги, попри звернення засудженого до Апеляційного суду Донецької областіз проханням призначити іншого адвоката для підготовки касаційної скарги. На думку ОСОБА_18 , бездіяльність захисника фактично позбавила його можливості реалізувати право на ефективний захист на цій стадії провадження.

122. ЄСПЛ, оцінюючи наведені обставини, дійшов висновку про порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки ОСОБА_18 не мав реальної можливості отримати безоплатну правову допомогу під час розгляду його касаційної скарги у Верховному Суді України, що унеможливило належну реалізацію права на касаційне оскарження. У той час як сторону обвинувачення у судовому засіданні представляв прокурор.

123. Як вказав ЄСПЛ, встановлення порушення п. 1 і 3 ст. 6 Конвенції щодо заявника не призвело до висновку про те, що ОСОБА_18 було засуджено неправомірно, і відсутній висновок щодо того, що могло б статися, якби цього порушення не було.

124. У рішенні ЄСПЛ щодо ОСОБА_18 не йдеться про те, що допущене порушення права заявника на справедливий судовий розгляд через неможливість скористатися безоплатною правовою допомогою на стадії касаційного розгляду поставило під сумнів результат провадження й загальну його справедливість загалом.

125. Висновок ЄСПЛ про порушення у справі ОСОБА_18 пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції стосується процедурного аспекту справедливості провадження (забезпечення заявника правовою допомогою на стадії касації), а не суті обвинувачення чи правильності встановлення винуватості заявника. ЄСПЛ не встановив, що засудження ОСОБА_18 є несправедливим по суті, що ухвалені щодо нього судові рішення суперечать Конвенції за своїм змістом або що в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат провадження (у розумінні підпункту «іі» пункту 2 Рекомендації № R (2000) 2).

126. Ця обставина має визначальне значення для обрання способу виконання рішення ЄСПЛ. Оскільки констатоване порушення не зачіпає змісту вироку та правильності встановлення фактів, його виправлення не вимагає ні повторного дослідження доказів, ані нового встановлення обставин справи, а отже і направлення справи на новий розгляд. Достатнім і належним заходом індивідуального характеру є повторний розгляд касаційної скарги заявника Великою Палатою як судом касаційної інстанції із забезпеченням його правовою допомогою.

127. Відповідно до ст. 59, 63 Конституції кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

128. Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист є одним з основних засад судочинства (ст. 129 Конституції) та фундаментальним для кримінального процесу.

129. Гарантії реалізації права на захист поширюються на всі стадії кримінального провадження, в тому числі й на стадію судового провадження з перегляду судових рішень в касаційному порядку.

130. ЄСПЛ у справі «Долгіх проти України», яка стала продовженням сформованої практики Суду щодо аналогічних порушень, звернув увагу, що подібні ситуації вже розглядалися ним у низці справ проти України, у яких Суд встановлював порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю у заявників в Україні можливості отримати безоплатну правову допомогу на стадії оскарження у кримінальному провадженні (див., зокрема, рішення у справах «Максименко проти України», пп. 26-32; «Довженко проти України», пп. 62-65; «Ніколаєнко проти України», пп. 64-67). З огляду на таку усталену практику Суд дійшов висновку, що у справі ОСОБА_18 постала системна проблема, що, в свою чергу, вказує на відсутність у той час ефективного національного механізму, який би забезпечував заявникові реальну можливість отримати необхідну юридичну допомогу на стадії касаційного перегляду судового рішення Апеляційного суду Донецької області.

131. Прийняття КПК 2012 року та прийняття у 2011 році Закону України «Про безоплатну правову допомогу» (назву закону було змінено на «Про безоплатну правничу допомогу» відповідно до змін, внесених Кабінетом Міністрів України у 2023 році) усунуло ту системну проблему, на яку неодноразово звертав увагу ЄСПЛ, а саме забезпечило змагальність процесу та обов`язкову участь захисника на всіх стадіях кримінального провадження.

132. Усунення цієї системної проблеми на рівні законодавства має безпосереднє значення для визначення належного способу виконання рішення ЄСПЛ у цій справі. Оскільки чинний КПК 2012 року гарантує обов`язкову участь захисника та забезпечення безоплатної правничої допомоги на всіх стадіях кримінального провадження, повторний розгляд касаційної скарги заявника за правилами чинного процесуального закону вже сам собою усуває те порушення, яке констатував ЄСПЛ, і відновлює заявника у тому правовому стані, в якому він перебував би за відсутності порушення.

133. Інакше кажучи, причина констатованого порушення (відсутність на час подій ефективного національного механізму надання правової допомоги на стадії касації) на сьогодні усунута заходами загального характеру, а наслідок порушення (розгляд касаційної скарги без участі захисника) усувається заходом індивідуального характеру безпосередньо Великою Палатою як судом касаційної інстанції в межах цього провадження. За таких умов потреби у направленні справи до іншого суду для повторного розгляду не виникає.

134. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сам факт розгляду касаційної скарги ОСОБА_18 відповідно до вимог чинного КПК 2012 року відновлює порушене право заявника на захист. У процесі розгляду касаційної скарги ОСОБА_18 забезпечений захисником, що гарантує реалізацію його права на ефективний юридичний захист та відповідає процесуальним стандартам, визначеним статтею 6 Конвенції. Отже, поновлення провадження і повторний розгляд касаційної скарги Великою Палатою становлять належний засіб відновлення порушеного права заявника у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV та принципу restitutio in integrum.

135. Такий підхід відповідає правовій природі перегляду за виключними обставинами як особливого порядку, що самий собою є формою відновлення провадження і повторного розгляду справи. Велика Палата, поновивши провадження та повторно розглянувши касаційну скаргу за участю захисника ОСОБА_19 , забезпечує заявникові саме той обсяг процесуальних гарантій, відсутність якого зумовила висновок ЄСПЛ про порушення статті 6 Конвенції. Відновлення попереднього юридичного стану заявника (restitutio in integrum) у цій справі досягається не направленням справи до іншого суду, а реальним наданням заявникові можливості касаційного оскарження з дотриманням гарантій статті 6 Конвенції, чого він був позбавлений у 2004 році.

136. Отже, у межах цього провадження встановлене ЄСПЛ порушення прав ОСОБА_18 усуває шляхом забезпечення засудженого захисником ОСОБА_19 та надання ОСОБА_18 і його захиснику можливості висловити доводи щодо касаційної скарги засудженого і поданих до неї доповнень.

137. З огляду на те, що встановлене ЄСПЛ порушення пункту 1 та підпункту «с» п. 3 ст. 6 Конвенції було допущене саме під час касаційного провадження, за результатами якого постановлено ухвалу Верховного Суду України від 19 серпня 2004 року, Велика Палата вважає, що зазначена ухвала щодо ОСОБА_18 підлягає скасуванню. Її скасування та повторний розгляд касаційної скарги із забезпеченням ОСОБА_18 правовою допомогою забезпечують усунення наслідків установленого ЄСПЛ порушення та відновлення прав заявника відповідно до принципу restitutio in integrum.

138. За таких умов Велика Палата переходить зі стадії розгляду заяви ОСОБА_18 про перегляд зазначеної ухвали ВСУ за виключними обставинами до перевірки доводів касаційної скарги ОСОБА_18 та доповнень до неї в тому обсязі, в якому вони були подані засудженим, підтримані ним і його захисником під час розгляду справи у цьому провадженні.

139. Здійснюючи повторний розгляд касаційної скарги, Велика Палата проводить її повну перевірку по суті наведених у ній доводів у тому обсязі, в якому скарга та доповнення до неї подані заявником і підтримані ним та його захисником, забезпечуючи заявникові ту саму повноту касаційного перегляду, якої він був позбавлений у 2004 році через відсутність правової допомоги. Саме така повторна перевірка касаційної скарги по суті, а не формальне направлення справи до іншого суду, є тим заходом, що реально відновлює порушене право заявника.

Щодо виконання рішення ЄСПЛ у частині порушень статей 3 та 13 Конвенції

140. Велика Палата звертає увагу, що встановлені ЄСПЛ у справі «Долгіх проти України» порушення мають різну правову природу та різний зв`язок із кримінальним провадженням щодо заявника, що зумовлює необхідність диференційованого підходу до визначення належних заходів на їх виконання.

141. Порушення статті 3 Конвенції у цій справі було констатоване у зв`язку з умовами тримання ОСОБА_18 під вартою у виправній колонії № 70 (переповненість та неналежні побутові умови), а порушення статті 13 Конвенції - через відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг на такі умови. Жодне з наведених порушень не стосується кримінального провадження щодо заявника, не ставить під сумнів справедливість судового розгляду, правильність встановлення фактичних обставин справи, оцінку доказів чи законність ухвалених щодо нього судових рішень.

142. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додаткові заходи індивідуального характеру застосовуються у випадках, коли встановлене ЄСПЛ порушення не може бути виправлене лише виплатою грошової компенсації і коли таке порушення має безпосередній зв`язок із судовим рішенням, що зумовлює необхідність його перегляду для досягнення restitutio in integrum.

143. Порушення статей 3 і 13 Конвенції, встановлені у справі заявника, виникли поза межами судового провадження, а саме під час відбування ним покарання у виправній установі. Такі порушення за своєю природою не можуть бути усунені шляхом перегляду судового рішення, оскільки їх джерелом є не судове провадження, а дії (бездіяльність) органів виконання покарань та відсутність на той час відповідних національних правових механізмів.

144. У розумінні підпункту «іі» пункту 2 Рекомендації № R (2000) 2 повторний розгляд справи є належним заходом індивідуального характеру тоді, коли оскаржене судове рішення суперечить Конвенції по суті або коли в основі визнаного порушення лежать істотні процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Порушення статей 3 і 13 Конвенції у цій справі не відповідають жодному із зазначених критеріїв.

145. За таких обставин ЄСПЛ, присуджуючи заявникові справедливу сатисфакцію у розмірі 16 000 євро на підставі статті 41 Конвенції, визначив її як відшкодування моральної шкоди, завданої всіма встановленими порушеннями у їх сукупності. Виплата зазначеної сатисфакції є належним і достатнім засобом виконання рішення ЄСПЛ у частині порушень статей 3 і 13 Конвенції, а додаткові заходи індивідуального характеру щодо цих порушень не потребуються.

146. Щодо заходів загального характеру, пов`язаних з умовами тримання під вартою та забезпеченням ефективних національних засобів юридичного захисту, то їх вжиття належить до компетенції інших органів державної влади у межах виконання Україною зобов`язань за статтею 46 Конвенції під наглядом Комітету міністрів Ради Європи і виходить за межі предмета цього судового провадження.

147. Відтак предметом розгляду Великої Палати в межах цього провадження за виключними обставинами є визначення належного заходу індивідуального характеру виключно щодо порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки саме воно безпосередньо стосується судового провадження щодо заявника та може бути усунуте шляхом перегляду оскаржуваного судового рішення.

148. У своїй касаційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_18 , посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ступеню тяжкості, просив вирок Апеляційного суду Донецької області щодо нього змінити. На думку ОСОБА_18 , його злочинні дії щодо потерпілих ОСОБА_95 , ОСОБА_96 та ОСОБА_80 мають кваліфікуватися за статтями 101 та 142 КК 1960 року, а не за ст. 93 КК 1960 року, оскільки він не мав наміру вбивати потерпілих. Також ОСОБА_18 заперечував, що вчиняв злочини у складі банди. Зазначав про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 140 КК 1960 року, а також про те, що потрібно здійснити перекваліфікацію його дій зі ст. 86 КК 1960 року до відповідної статті КК 2001 року. Вказував на відсутність захисника під час відтворення обстановки і обставин подій нападів на потерпілих, а тому протоколи за результатами цих слідчих дій є недопустимими. Зазначав про відсутність підписів понятих у документах, від підписання яких він відмовився. Також ОСОБА_18 посилався на факт жорстокого поводження із ним з боку працівників міліції.

149. Також засуджений ОСОБА_18 у своїй касаційній скарзі посилався на обставини, що стосуються порушення прав інших засуджених у межах цього кримінального провадження.

150. Колегія суддів ураховує, що аналогічні за своєю суттю доводи вже були предметом оцінки Європейського суду з прав людини у справі «Долгіх проти України» (заява № 34697/04). Так, у пункті 63 зазначеного рішення ОСОБА_18 , серед іншого, скаржився на порушення прав інших засуджених, що були допущені під час кримінального провадження щодо нього органами влади.

151. За результатами оцінки цих скарг ЄСПЛ у пункті 64 рішення зазначив, що, у контексті всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, наведені питання не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, у зв`язку із чим визнав цю частину заяви явно необґрунтованою та відхилив її.

152. За таких обставин Велика Палата не встановила підстав для повторної оцінки наведених ОСОБА_18 доводів щодо порушення під час кримінального провадження процесуальних прав інших засуджених.

153. До того ж, посилаючись на порушення вимог КПК, допущені під час досудового слідства, ОСОБА_18 не конкретизує їх змісту, не наводить будь-яких даних щодо недотримання вимог кримінально-процесуального закону під час проведення конкретних слідчих (розшукових) дій та не обґрунтовує, як такі порушення могли вплинути на допустимість доказів або законність ухваленого судового рішення. Зокрема, засуджений посилається на відсутність його підпису та наявність підписів понятих на окремих процесуальних документах.

154. У п. 78 Рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Артур Пархоменко проти України» ЄСПЛ навів критерії, які мають ураховуватися під час оцінки того, чи вплинули процесуальні недоліки, допущені на досудовому етапі, на загальну справедливість кримінального провадження.

155. Застосовуючи наведені ЄСПЛ критерії до обставин цієї кримінальної справи, Велика Палата констатує, що:

- відсутні фактори, які б вказували на те, що ОСОБА_18 був особливо вразливим під час проведення досудового слідства чи був позбавлений можливості отримувати реальну правову допомогу від безпосередньо обраних ним захисників;

- з наявних матеріалів справи не випливає, що ОСОБА_18 , маючи захисників, був позбавлений можливості під час розгляду справи по суті чи перегляду його скарги оспорювати достовірність доказів або що його можливість в цій частині була обмеженою;

- немає жодних ознак, які би могли свідчити про порушення права на захист під час оцінки якості доказів, які суд сприймав безпосередньо та які було покладено в основу вироку;

- докази у справі були оцінені професійними суддями;

- сила доказів, які суд сприймав безпосередньо, показання самого ОСОБА_18 , інших засуджених, показання потерпілих, з урахуванням інших доказів, що загалом узгоджуються між собою, є суттєвою;

- громадський інтерес у переслідуванні злочинів, в яких обвинувачено, зокрема й ОСОБА_18 , що спричинили особливо тяжкі наслідки, є сильним.

156. Оцінюючи наведені ОСОБА_18 твердження про недоліки досудового та судового слідства крізь призму зазначених критеріїв, Велика Палата дійшла висновку, що обставини, на які він посилається, не вплинули на загальну справедливість кримінального провадження.

157. Водночас доводи засудженого ОСОБА_18 щодо порушень вимог КПК допущених, на його думку, під час оформлення процесуальних документів, пов`язаних із залученням понятих, Велика Палата вважає безпідставними.

158. Чинний на час проведення відповідних процесуальних дій КПК передбачав залучення понятих під час проведення обшуку, виїмки, огляду, пред`явлення осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, а також опису майна.

159. Водночас засуджений ОСОБА_18 , посилаючись на відсутність його підпису чи підписів понятих на окремих процесуальних документах, не оспорював змісту чи доказового значення висновків експертів у цій кримінальній справі. Наведені ним зауваження щодо оформлення окремих документів самі собою не свідчать про недопустимість відповідних доказів і не спростовують їх доказового значення. Докази, надані стороною обвинувачення, були предметом безпосередньої перевірки суду першої інстанції, який дійшов висновку про їх належність, допустимість і достовірність та визнав їх у сукупності достатніми для доведення винуватості ОСОБА_18 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

160. Доводи ОСОБА_18 не ставлять під сумнів допустимість чи належність експертних висновків та інших доказів, покладених в основу вироку, та не свідчать про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені органами досудового розслідування або судом під час оцінки доказів.

161. Доводи ОСОБА_18 про недопустимість як доказів відомостей, отриманих під час проведення слідчих дій, а саме: відтворення обстановки і обставин подій нападів на потерпілих ОСОБА_95 , ОСОБА_80 та ОСОБА_96 , у зв`язку з тим, що згадані дії проведені без участі захисника, є необґрунтованими, оскільки, як випливає з вироку суду, зазначені докази не було покладено в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_18 , а доведеність його винуватості була здійснена на підставі узгоджених між собою показань засуджених, потерпілих, висновків судово-медичних експертиз та інших доказів досліджених судом, які не оспорювались останнім.

162. До того ж Велика Палата звертає увагу, що у своїй касаційній скарзі та доповненнях до неї, ОСОБА_18 не оспорював належність, допустимість і достовірність інших зібраних у кримінальній справі доказів, а також не порушував питання щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі судом першої інстанції.

163. Доводи касаційної скарги ОСОБА_18 щодо жорстокого поводження з ним з боку працівників міліції у лютому-березні 1999 року є безпідставними, оскільки відповідні твердження були перевірені та відхилені судом під час розгляду кримінальної справи не знайшли свого підтвердження.

164. Доводи захисника ОСОБА_19 про те, що внаслідок дій працівників органу досудового розслідування ОСОБА_18 перебував у пригніченому стані, є безпідставними. Наведені твердження самі собою не ставлять під сумнів допустимість і достовірність зібраних у кримінальній справі доказів та не можуть слугувати підставою для скасування чи зміни постановленого щодо ОСОБА_18 вироку.

165. Така оцінка узгоджується і з висновками ЄСПЛ у справі ОСОБА_18 . У поданій до Суду заяві він також посилався на незаконні дії працівників органу досудового розслідування, однак скарга в цій частині була розглянута та визнана неприйнятною (розділ IV, пункти 63, 64).

166. ОСОБА_18 заперечував свою участь у банді, що було предметом ретельної перевірки під час судового розгляду. Дослідивши фактичні обставини кримінального провадження, надавши належну оцінку доказам, поданим стороною обвинувачення, з урахуванням їх допустимості, належності та достовірності у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність участі ОСОБА_18 у вчиненні інкримінованих йому злочинів у складі банди та правильність правової кваліфікації його дій за ст. 69 КК 1960 року. Велика Палата погоджується із зазначеними висновками суду, оскільки вони є логічними, послідовними, ґрунтуються на належній оцінці досліджених доказів та відповідають встановленим обставинам справи і вимогам закону.

167. Банда вважається створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об`єднання набуло всіх обов`язкових ознак банди.

168. Обов`язковими ознаками організації банди є мета цієї діяльності - вчинення нападів та озброєність її учасників або хоча б одного з них. Організація такого об`єднання утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів.

169. Судом встановлено, що засуджений ОСОБА_18 брав безпосередню участь у вчиненні злочинів у складі банди, яку організував, озброїв та керував ОСОБА_21 , і до складу якої також входили засуджені ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 ОСОБА_25 . Висновки суду ґрунтуються на досліджених судом доказах, а також показаннях самих засуджених, потерпілих та свідків у справі.

170. Засуджений ОСОБА_21 , розповів про обставини створення банди, зазначив про осіб, які входили до її складу, в тому числі й ОСОБА_18 . Також вказав, що починаючи з 1994 року він разом з ОСОБА_97 неодноразово купували вогнепальну зброю та боєприпаси до неї. Взимку 1997 року він посварився з ОСОБА_97 , після чого банда розділилася, і надалі ОСОБА_98 вчиняв злочини вже без нього, за таких обставин ОСОБА_21 передав ОСОБА_99 частину зброї, а решта зброї була спільною й зберігалася у гаражі ОСОБА_21 й видавалася учасникам банди безпосередньо перед вчиненням злочинів. Планування злочинів здійснювалося всіма членами банди, ролі розподілялися наперед, а здобуті гроші, цінності та валюта ділилися порівну. Кошти, які відкладалися на «загальні потреби», зберігалися у нього та у ОСОБА_100 .

171. Засуджений ОСОБА_24 повідомив, що був знайомий з ОСОБА_21 з дитинства, а з іншими учасниками банди, в тому числі й ОСОБА_18 , познайомився пізніше. ОСОБА_21 мав вогнепальну зброю та боєприпаси до неї, розробляв плани вчинення злочинів, розподіляв ролі та ділив майно, здобуте злочинним шляхом, між учасниками банди.

172. Сам ОСОБА_18 не заперечував, що входив до складу банди, організованої ОСОБА_21 , повідомив коли до неї приєднався, а також підтвердив наявність зброї та назвав прізвища членів банди й описував обставини вчинених злочинів у складі банди.

173. Інші учасники банди надали аналогічні показання, й повідомили такі подробиці організації банди, її діяльності та участі кожного з них, які могли бути відомі лише особам, причетним до цих подій.

174. Наявність та використання бандою зброї також підтверджується протоколами обшуку гаража, що належав підсудному ОСОБА_21 , розташованого у дворі будинку АДРЕСА_9 , місця проживання матері ОСОБА_24 на АДРЕСА_10 , гаража ОСОБА_101 , що на АДРЕСА_11 та орендованої бандою квартири на АДРЕСА_12 , де було виявлено та вилучено велику кількість зброї, а саме: два автомати «Калашникова» АК-47, пістолет-кулемет «Скорпіон», револьвер «Сміт і Вессон», три помпові штурмові рушниці, ручну гранату, мисливську рушницю, два газові пістолети, три пістолети «ТТ», три обрізи виготовлені з мисливських рушниць, комплектуючі до зазначеної зброї, в тому числі й набої до неї, а також ножі і гумові кийки.

175. Відповідно до висновків балістичних експертиз, вилучені під час зазначених обшуків граната, зброя та набої до неї відносяться до вогнепальної нарізної та гладкоствольної зброї, придатні для стрільби зі штатними боєприпасами до відповідних видів зброї, а також ручною осколковою гранатою наступального типу ГР-42.

176. Отже, судом встановлено, що злочинні діяння вчинялися учасниками озброєної банди, яка за змістом ст. 69 КК України 1960 року є одним із видів організованого злочинного об`єднання, а також, що кожен із засуджених, зокрема й ОСОБА_18 , усвідомлював те, що він є учасником банди, у кожному конкретному випадку він бере участь у виконання тієї чи іншої частини або всіх взаємоузгоджених злочинних дій і вчиняє сумісно з іншими учасниками цього злочинного об`єднання єдиний злочин (злочини) з розподілом ролей за попередньо обумовленим планом.

177. До того ж самі засуджені зазначали, що під час вчинення злочинів виконували вказівки (з чітко розподіленими ролями) ОСОБА_21 і ОСОБА_101 як організаторів банди, які забезпечували банду зброєю, а також, що кожен із засуджених був у деталях поінформований про наміри, і на місці події кожен учасник виконував саме ті дії, які передбачалися попередньо відпрацьованим планом банди.

178. Проаналізувавши наявні докази суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях засудженого ОСОБА_18 складу злочину передбаченого ст. 69 КК України 1960 року, а саме приймання участі в озброєній банді та у вчинюваних нею нападах, з яким погоджується й Велика Палата.

179. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, вважається, якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисел на вбивство як співвиконавці.

180. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв`язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

181. Засуджений ОСОБА_18 визнавав себе частково винним у вчиненні нападів на потерпілих ОСОБА_95 , ОСОБА_80 та ОСОБА_96 та повідомив суду наступне.

Щодо нападу на потерпілого ОСОБА_103 .

182. Засуджений ОСОБА_18 повідомив, що восени 1997 року почув розмову про укладання угод на значну суму, під час якої було названо учасників і місце зустрічі. Приблизно через півроку він, ОСОБА_98 , ОСОБА_23 і ОСОБА_22 вирішили здійснити напад на ОСОБА_95 з метою заволодіння майном останнього. Коли потерпілий ОСОБА_104 разом з дружиною приїхали до свого гаража вони, діючи за планом, напали та зв`язали потерпілих й помістили їх в багажник.

183. Засуджений ОСОБА_22 повідомив як він, ОСОБА_18 і ОСОБА_98 впродовж приблизно пів року готувалися до нападу на ОСОБА_95 з метою заволодіння майном останнього. У нападі взяв участь і ОСОБА_23 . Нападники чекали потерпілого біля його гаража. ОСОБА_98 був озброєний пістолетом «ТТ». Коли ОСОБА_105 разом із дружиною зайшли до гаража, ОСОБА_98 увірвався всередину та вистрілив у ОСОБА_95 , а ОСОБА_22 одягнув на нього наручники, після чого потерпілих поклали до багажника їхнього ж автомобіля та привезли до будівлі насосної станції у м. Макіївці, де ОСОБА_106 , під охороною ОСОБА_23 , поставили до стіни, а з ОСОБА_95 вимагали гроші ОСОБА_98 та ОСОБА_22 . Нападники заволоділи 300 доларами США, які ОСОБА_98 знайшов у одязі ОСОБА_103 .

184. Потерпіла ОСОБА_107 повідомила, що на неї та її чоловіка напали чотири чоловіки, зв`язали скотчем, й поклали в багажник. Після чого їх привезли до іншого місця де з нею залишився один із нападників, який її бив і вимагав вказати місце зберігання грошей. Згодом її знову поклали в багажник, а потім в багажник поклали й чоловіка, який уже був мертвий.

185. Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть потерпілого ОСОБА_95 настала внаслідок отриманих численних тілесних ушкоджень завданих по голові, тулубу, рукам, ногам, а також двох вогнепальних поранень з дефектом тканин на передній поверхні правого стегна у верхній та середній третині з вихідними ранами на задній поверхні правого стегна, що супроводжувалися крововиливом у черевну порожнину, розвитком шоку, набряком головного мозку та легень.

Щодо нападу на потерпілого ОСОБА_108 .

186. Засуджений ОСОБА_18 пояснив, що у жовтні 1998 року почув розмову про продаж квартири, з ОСОБА_97 впродовж тижня готувалися до вчинення нападу на потерпілого ОСОБА_80 3 листопада 1998 року о 18 годині біля будинку потерпілого зустрівся з ОСОБА_97 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 котрі мали при собі обріз, пістолет «ТТ», маски і наручники. Діючи відповідно до попередньо узгодженого плану, ОСОБА_23 залишився біля будинку потерпілого ОСОБА_80 , а інші пішли до гаража й здійснили напад на потерпілого ОСОБА_80 попередньо одягнувши маски. Коли зачиняв ворота, пролунали постріли. Підійшовши до ОСОБА_100 , на підлозі гаража побачив потерпілого ОСОБА_80 , який лежав обличчям донизу. Виконуючи вказівку ОСОБА_101 , намагався застібнути на потерпілому наручники, у цей час ОСОБА_82 підвівся з підлоги та попрямував у напрямку ОСОБА_101 і той вистрілив, поранивши ОСОБА_80 , проте останньому вдалося вихопити з рук ОСОБА_101 обріз, і в цей момент ОСОБА_98 знову вистрілив у потерпілого.

187. Засуджені ОСОБА_23 та ОСОБА_22 також підтвердили, що діяли за вказівками ОСОБА_101 під час здійснення нападу на потерпілого ОСОБА_80 , ОСОБА_23 залишився біля будинку й спостерігав за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_22 , ОСОБА_18 та ОСОБА_98 маючи з собою пістолет і обріз, пішли до гаража потерпілого. Коли ОСОБА_82 поставив автомобіль у гараж, вони ввійшли до гаража утрьох і ОСОБА_23 сів на заднє сидіння автомобіля, де утримував жінку, яку потім вивів з машини та поклав на підлогу гаража.

188. Засуджений ОСОБА_22 , називавав ОСОБА_101 , ОСОБА_18 і ОСОБА_23 серед учасників нападу на потерпілого ОСОБА_80 , а також про підготовку та розробку плану нападу. Описав події як у гаражі ОСОБА_98 напав на потерпілого ОСОБА_80 , а ОСОБА_22 з ОСОБА_18 - на жінку, яку поклали на підлогу обличчям донизу. ОСОБА_98 , погрожував ОСОБА_109 обрізом, наказав йому лягти, але той не підкорився, а тому він вистрілив у потерпілого, після чого той ліг на підлогу. ОСОБА_18 намагався зв`язати ОСОБА_109 руки, але той підвівся і почав йти в сторону ОСОБА_101 , проте останній знову вистрілив у потерпілого. Після поранення потерпілий ОСОБА_82 вихопив з рук ОСОБА_101 обріз і, ОСОБА_22 вистрілив у ОСОБА_80 з обрізу, після цього ОСОБА_98 ще раз вистрілив із пістолета в потерпілого.

189. Потерпіла ОСОБА_110 , показала, що 3 листопада 1998 року вона разом з ОСОБА_111 та ОСОБА_112 заїхали до гаража, ОСОБА_82 заглушив двигун і вийшов, щоб зачинити ворота, у цей час її хтось схопив за шию, почав душити й закривати рот рукою; від застосованого насильства вона втратила свідомість. Хтось із чоловіків витягнув її з автомобіля й поклав у гаражі обличчям донизу. Біля воріт гаража вона побачила двох чоловіків у масках. З протилежного боку автомобіля вона почула, як потерпілий ОСОБА_82 пропонував нападникам узяти все, що вони хочуть і піти, потім одразу пролунали постріли, надалі вона побачила, як один із нападників виходить з гаража, а за ним вийшов потерпілий ОСОБА_82 який через незначний проміжок часу помер.

190. Зазначені показання підтвердила і потерпіла ОСОБА_113 .

191. Висновком медико-криміналістичної експертизи, встановлено, що на сорочці ОСОБА_80 є слід пострілу з нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62 мм з неблизької дистанції.

192. Смерть ОСОБА_80 настала внаслідок гострої крововтрати, що розвинулася у результаті отриманих вогнестрільних поранень із пошкодженням селезінки, шлунку, підшлункової залози та товстої кишки. Потерпілому було заподіяно поєднане вогнестрільне кульове поранення обличчя і грудної клітки; наскрізне вогнестрільне дробове поранення лівого плеча; сліпе дробове поранення грудної клітки; наскрізне дробове поранення правої кисті, а також сліпі непроникні дробові поранення передньої черевної стінки; поверхнева рана на передній черевній стінці праворуч, садно на передній поверхні правого колінного суглоба, садно і крововилив у лівій скроневій ділянці.

Щодо нападу на потерпілого ОСОБА_102 .

193. Засуджений ОСОБА_18 пояснив, що наприкінці січня 1999 року, ОСОБА_21 повідомив йому, що необхідно вбити комерсанта. Ввечері 3 лютого 1999 року, ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 і ОСОБА_25 пішли до місця проживання ОСОБА_102 . Засуджені були озброєні, ОСОБА_18 металевим прутом, ОСОБА_21 - битою, чим були озброєні ОСОБА_24 і ОСОБА_114 - ОСОБА_18 не згадав, також останній не пам`ятає як саме завдавали тілесних ушкоджень ОСОБА_115 .

194. Засуджені ОСОБА_24 і ОСОБА_25 пояснювали, що діючи за вказівкою ОСОБА_21 , вони ( ОСОБА_21 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 і ОСОБА_18 ) 3 лютого 1999 року вони прийшли до місця проживання ОСОБА_96 , взявши з собою дерев`яну биту, металеві прути та два пістолети «ТТ». ОСОБА_21 завдав удару битою по голові потерпілого ОСОБА_96 , а ОСОБА_18 закрив останньому рот рукою. Далі ОСОБА_24 та ОСОБА_25 по черзі утримували сина потерпілого ОСОБА_102 , а інші учасники банди завдавали ударів потерпілому зброєю, яку мали при собі.

195. Засуджений ОСОБА_25 повідомив про підготовку до вчинення нападу на ОСОБА_96 , розподіл ролей, про те, що перший удар наніс ОСОБА_21 , а він і ОСОБА_24 по черзі утримували сина потерпілого. За вказівками ОСОБА_21 всі учасники банди мали завдавати ударів потерпілому. Сам ОСОБА_25 стверджував, що лише імітував удари.

196. ОСОБА_21 , повідомляв про підготовку до вбивства ОСОБА_96 , назвав учасників нападу: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_18 , повідомив, що кожен з учасників був озброєний, він - дерев`яною битою, ОСОБА_24 - ломом, ОСОБА_25 - трубою, а ОСОБА_18 - прутом. Перший удар по голові ОСОБА_96 битою наніс він, після чого потерпілому завдавали удари всі учасники банди.

197. Засуджений ОСОБА_18 , підтвердив показання надані засудженими ОСОБА_21 і ОСОБА_25 , та додав, що удари по тулубу, руках і ногах потерпілого ОСОБА_96 завдавали всі учасники нападу, а він лише утримував потерпілого.

198. Згідно з висновком судово-цитологічної експертизи на дерев`яній биті, яку було вилучено під час огляду гаража ОСОБА_21 , виявлено кров людини, яка могла походити від потерпілого ОСОБА_96 , й піт, що міг належати ОСОБА_18 , ОСОБА_21 , ОСОБА_25 та ОСОБА_24 , що підтверджує показання засуджених про те, якими предметами, зокрема й дерев`яною битою, завдавали удари ОСОБА_92 , а також про те, що під час побиття бита передавалася між засудженими.

199. Відповідно до висновків експертиз, смерть потерпілого ОСОБА_96 настала від поєднаних тупих травм тіла, що супроводжувалися крововиливами під тверду та м`які мозкові оболонки, у шлуночки головного мозку і в речовину мозку, закритим переломом 6-7 ребер справа зі скупченням повітря у правій плевральній порожнині, відкритими уламковими переломами правої плечової кістки та кісток правої гомілки, закритим уламковим переломом правої ліктьової кістки, а також розвитком шоку.

200. Надаючи оцінку доказам і показам засуджених ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_18 про обставини нападу на потерпілих ОСОБА_95 , ОСОБА_80 та ОСОБА_96 , наданим як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що ці показання не містять суперечностей. Суд урахував, що кожен із засуджених намагається уникнути відповідальності за вбивства потерпілих, применшуючи свою роль у вчинених злочинах, описуючи власні дії як незначні та такі, що, на їхню думку, не могли спричинити смерть потерпілих, намагаючись перекласти вину на інших учасників.

201. Спільність умислу, спрямованого на здійснення нападів та вбивства потерпілих ОСОБА_95 , ОСОБА_80 та ОСОБА_96 , підтверджено конклюдентними діями самих засуджених, адже вони діяли бандою як співвиконавці. Зокрема, ОСОБА_18 у кожному конкретному випадку виконував відведену для нього роль: зв`язував або утримував потерпілих, спостерігав за зміною обстановки чи завдавав ударів. Тому суд, поза розумним сумнівом, дійшов обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети у всіх нападників та узгодженості у своїх діях, що свідчить про їхню попередню домовленість, і навіть якщо засуджений ОСОБА_18 безпосередньо не завдавав тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілих, він діяв як учасник банди та забезпечував її скоординовану діяльність під час вчинення зазначених вбивств із використанням зброї.

202. Доводи ОСОБА_18 про необхідність перекваліфікації його дій зі статті 93 на статті 101 та 142 КК 1960 року з мотивів відсутності в нього наміру позбавити потерпілих життя Велика Палата відхиляє.

203. Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 3 ст. 101 КК 1960 року, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним у цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: під час умисного вбивства настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

204. Застосовуючи ці критерії до встановлених обставин, Велика Палата зазначає, що засуджені, зокрема й ОСОБА_18 , заздалегідь готувалися до нападів, озброювалися знаряддями, придатними для заподіяння смерті (вогнепальною зброєю, металевими трубами, битою), завдавали потерпілим множинних ударів у життєво важливі частини тіла та здійснювали постріли, а в епізоді щодо ОСОБА_96 напад було вчинено на прямо висловлене ОСОБА_21 завдання позбавити потерпілого життя. Така сукупність обставин, а також характер і локалізація заподіяних потерпілим ушкоджень, що спричинили їх смерть, доводять умисел нападників саме на заподіяння смерті, що виключає кваліфікацію за статтею 101 КК 1960 року.

205. Безпідставними є й доводи про необхідність кваліфікації дій заявника лише за статтею 142 КК 1960 року замість статті 93 цього Кодексу. Заволодіння майном потерпілих та умисне позбавлення їх життя з корисливих мотивів утворюють самостійні склади злочинів, що кваліфікуються за сукупністю; вчинення вбивства в процесі або з метою заволодіння майном не поглинається складом розбою і не дає підстав для перекваліфікації умисного вбивства за пунктом «а» статті 93 КК 1960 року на статтю 142 цього Кодексу.

206. Проаналізувавши всі зазначені докази, показання засуджених, висновки судово-медичних експертиз, кількість та локалізацію нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, використання заздалегідь підготовлених знарядь для нанесення тілесних ушкоджень, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у засуджених, в тому числі й у ОСОБА_18 як одного з учасників банди, мети саме на вчинення вбивства потерпілих ОСОБА_116 , ОСОБА_80 та ОСОБА_96 , з чим погоджується й Велика Палата.

207. Доводи ОСОБА_18 з приводу незаконного засудження його за ст. 86-1 КК 1960 року, за епізодом викрадення чужого майна з приміщення ЖЕКу МПО «Дон», є безпідставними.

208. У судовому засіданні ОСОБА_18 визнавав свою винуватість у вчиненні крадіжки прального порошку «Немо» з приміщення ЖЕКу МПО «Дон», учиненої ним спільно з ОСОБА_21 , ОСОБА_97 та ОСОБА_117 . Водночас він вважав, що викрадене майно належало ЖЕКу МПО «Дон».

209. Викрадений пральний порошок органами досудового розслідування було виявлено та вилучено 128 пачок прального порошку за місцем проживання матері ОСОБА_18 , що зафіксовано у протоколі обшуку від 19 лютого 1999 року. ОСОБА_18 пояснював, що саме цей порошок викрадено з приміщення ЖЕКу МПО «Дон». До того ж за місцем проживання ОСОБА_100 вилучено 48 пачок прального порошку, про що складено протокол обшуку від 12 лютого 1999 року, а за місцем проживання ОСОБА_21 - 107 пачок прального порошку, що зафіксовано у протоколі обшуку від 15 лютого 1999 року.

210. Тож висновки суду про винуватість ОСОБА_18 у вчиненні зазначеного злочину ґрунтується на наданих органом досудового розслідування доказах, належно оцінених судом.

211. Велика Палата, з огляду на вимоги Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року, вважає, що кваліфікацію дій ОСОБА_18 потрібно узгодити з приписами чинного кримінального закону шляхом перекваліфікації його дій зі ст. 17, ст. 86-1 КК 1960 року на ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК 2001 року.

212. Враховуючи, що на момент розгляду ОСОБА_118 зазначеного кримінального провадження сплинули строки давності, визначені ст. 49 КК, цей Суд, залишаючи вирок в силі в частині засудження за ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, вважає за необхідне змінити вирок в цій частині кваліфікації дій ОСОБА_18 та звільнити його від покарання, визначеного судом першої інстанції.

213. Щодо доводів ОСОБА_18 про невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого, Велика Палата вважає, що вони є необґрунтованими.

214. Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_18 виду та розміру покарання, суд, враховуючи ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, взяв до уваги, що ця особа раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, за місцем проживання характеризувалася задовільно. Водночас суд урахував, що ОСОБА_18 вчинив особливо тяжкі злочини, а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та дійшов висновку про неможливість призначення покарання на певний строк і обґрунтованість призначення йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

215. Застосування найтяжчого виду покарання - довічного позбавлення волі - обумовлювалося принципом соціальної доцільності, а також принципом співмірності застосованої судом відповідальності вчиненим злочинам. За встановлених судом обставин саме таке покарання є потрібним і достатнім для попередження вчинення ОСОБА_18 нових злочинів.

216. Втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України є в Україні найвищою соціальною цінністю та особливим об`єктом кримінально-правової охорони, бо життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті, а тому призначена ОСОБА_18 міра покарання у виді довічного позбавлення волі, з урахуванням обставин справи, кількості вчинених злочинів і потерпілих, відомостей про особу засудженого, є справедливою, відповідає вимогам КК з огляду також на невстановлення підстав для зміни вироку в цій частині.

217. Велика Палата, оцінюючи доводи засудженого щодо виду та розміру призначеного судом покарання, дійшла висновку, що ізоляція ОСОБА_18 шляхом довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде потрібним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

218. Велика Палата також зауважує, що, здійснюючи перегляд за касаційною скаргою самого засудженого, вона зв`язана забороною повороту до гіршого (reformatio in peius) і не має права погіршувати становище ОСОБА_18 порівняно з оскаржуваними судовими рішеннями. З огляду на це та на висновок про необґрунтованість доводів касаційної скарги в частині кваліфікації злочинів проти життя, участі у складі банди й виду та розміру покарання, єдиною зміною, що вноситься у вирок, є сприятлива для засудженого перекваліфікація його дій за статтею 86-1 КК 1960 року на відповідну статтю чинного кримінального закону зі звільненням від призначеного покарання та закриттям кримінального провадження у цій частині на підставі ч. 2 ст. 284 КПК, тоді як остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, визначене за сукупністю злочинів, залишається незмінним.

Щодо обов`язку держави забезпечити ефективне реагування на посягання на життя потерпілих

219. Висновок щодо призначення покарання ОСОБА_18 не є ізольованою оцінкою лише суворості призначеного покарання, а випливає із ширшого конституційного обов`язку держави забезпечувати реальний захист життя людини. Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язком держави є захищати життя людини. Конституційний Суд України у Рішенні від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99 зазначив, що конституційне право людини на життя є невід`ємним, невідчужуваним, непорушним та захищається державою. (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини). Стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності, що означає необхідність правового і справедливого характеру кримінально-правового реагування держави навіть у справах про найтяжчі злочини. Саме тому питання про виконання рішення ЄСПЛ у цій справі має вирішуватися не формально, а з урахуванням як необхідності відновлення порушених прав заявника, так і обов`язку держави забезпечити ефективну охорону життя людини.

220. Тож, вирішуючи питання про належний спосіб виконання рішення ЄСПЛ у частині відновлення порушених прав заявника, Велика Палата повинна враховувати характер кримінальних правопорушень, за які ОСОБА_18 був засуджений, велику кількість потерпілих осіб та незворотні наслідки, що настали в результаті їхнього вчинення. Оскільки йдеться про посягання, що призвели до позбавлення життя потерпілих, будь-яке втручання у остаточне судове рішення має оцінюватися також крізь призму обов`язків держави за статтею 2 Конвенції. Тому подальший розгляд заяви потребує перевірки того, щоб заходи індивідуального характеру, спрямовані на усунення встановленого порушення статті 6 Конвенції, не створювали ризику недотримання інших конвенційних стандартів, які стосуються забезпечення ефективного реагування держави на посягання на життя.

221. Велика Палата наголошує, що обрання способу виконання рішення ЄСПЛ у частині усунення порушення статті 6 Конвенції не може здійснюватися ізольовано, тобто без урахування обов`язку держави за статтею 2 Конвенції забезпечити ефективне реагування на посягання на життя, а також інтересів потерпілих від злочинів та публічного інтересу у притягненні винних осіб до відповідальності.

222. ОСОБА_18 засуджений за злочини, що вчинені у складі озброєної банди, які призвели до заподіяння тяжкої шкоди та загибелі великої кількості потерпілих. Інтереси цих потерпілих та їхніх близьких, як і обов`язок держави забезпечити ефективне кримінально-правове реагування на посягання на життя, є тими конвенційними цінностями, які держава зобов`язана захищати поряд із правом заявника на справедливий судовий розгляд. Спосіб виконання рішення ЄСПЛ має забезпечувати справедливий баланс між цими інтересами.

223. У заяві та доповненнях до неї ОСОБА_18 , поряд із вимогою про скасування ухвали Верховного Суду України, порушує питання про звільнення його з-під варти, посилаючись, зокрема, на сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

224. Велика Палата враховує, що обрання такого способу виконання рішення ЄСПЛ, за якого оскаржуване рішення скасовувалося б із направленням справи на новий розгляд, мало б наслідком втрату вироком суду першої інстанції законної сили та повернення провадження у стан, що передує його остаточному вирішенню. У такій ситуації, з огляду на час, що минув з моменту вчинення злочинів (1995-1999 роки), безпосередньо постало б питання застосування інституту давності (стаття 49 КК), а щодо злочинів, за які заявникові не призначено довічного позбавлення волі, - і питання звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строків давності.

225. Настання таких наслідків через усунення суто процесуального порушення, яке не стосується ні правильності встановлення винуватості заявника, ні суті призначеного йому покарання, не відповідало б ані меті відновлення порушеного права, ані обов`язку держави за статтею 2 Конвенції. Принцип restitutio in integrum передбачає відновлення стану, що існував до порушення Конвенції, а не поліпшення становища заявника понад той стан; виконання рішення ЄСПЛ не може мати наслідком звільнення засудженого за особливо тяжкі злочини проти життя від відповідальності з формальних причин, не пов`язаних із суттю констатованого порушення.

226. Отже, належний спосіб виконання рішення ЄСПЛ має забезпечувати справедливий баланс між відновленням порушеного права заявника на правову допомогу, з одного боку, та інтересами потерпілих і обов`язком держави за статтею 2 Конвенції - з іншого. Такий баланс досягається саме шляхом усунення Великою Палатою констатованого порушення в межах цього провадження (забезпечення заявника захисником та повторного розгляду його касаційної скарги по суті) без направлення справи на новий розгляд, що дозволяє водночас і відновити порушене право заявника, і не допустити недотримання конвенційних гарантій, які стосуються ефективного реагування держави на посягання на життя.

227. Стаття 2 Конвенції містить два матеріальні зобов`язання: загальне зобов`язання захистити право на життя за допомогою закону і заборону умисного заподіяння смерті, обмежене вичерпним переліком винятків («Босо проти Італії» (Boso v. Italy) (ухв.), 2002). З огляду на основоположний характер, ця стаття містить також процесуальне зобов`язання здійснити ефективне розслідування заяв про порушення її матеріального аспекту («Армані да Сілва проти Сполученого Королівства» (Armani Da Silva v. the United Kingdom) [ВП], 2016, § 229).

228. Стаття 2 Конвенції зобов`язує Державу гарантувати право на життя, запроваджуючи конкретне кримінальне законодавство, котре ставало б на заваді скоєнню злочинів проти особи і спиралося б на імплементаційний механізм, спрямований на запобігання і переслідування порушень, а також на покарання за них. Згадане зобов`язання неухильно вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, якщо є підстави вважати, що особа отримала потенційно смертельні поранення за підозрілих обставин, незважаючи на те, що особа, підозрювана у посяганні на життя такої особи, не виступала як представник Держави («Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» (Mustafa Tunc and Fecire Tunc v. Turkey) [ВП], 2015, § 171).

229. У подібних випадках ст. 2 Конвенції також зобов`язує Державу запровадити ефективну і незалежну судову систему, яка надавала би правові засоби для встановлення фактів, примушувала б винних відповідати за свої вчинки і надавала би потерпілим можливість отримати належне відшкодування («Сінім проти Туреччини» (Sinim v. Turkey), 2017, § 59; «Цехонська проти Польщі» (Ciechonska v. Poland), 2011, § 66).

230. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції через відсутність ефективного розслідування смерті родичів заявників, що призводило як до неналежного встановлення причин смерті, осіб, винних у їх заподіянні, а також притягненні до відповідальності.

231. Також під посиленим наглядом Комітету міністрів Ради Європи наразі перебуває група справ «Хайло проти України» (№ 39964/02), що стосується аналогічних порушень процесуального аспекту статті 2 Конвенції, про які йдеться вище.

232. З огляду на основоположний характер, ця стаття містить також процесуальне зобов`язання здійснити ефективне розслідування заяв про порушення її матеріального аспекту («Армані да Сілва проти Сполученого Королівства» (Armani Da Silva v. the United Kingdom) [ВП], 2016, § 229).

233. Положення зазначеної статті Конвенції зобов`язує Державу гарантувати право на життя, запроваджуючи конкретне кримінальне законодавство, котре ставало б на перешкоді скоєнню злочинів проти особи і спиралося б на імплементаційний механізм, спрямований на запобігання і переслідування порушень, а також на покарання за них.

234. Підсумовуючи, Велика Палата виходить із того, що: 1) констатоване ЄСПЛ порушення статті 6 Конвенції виникло на стадії касаційного провадження і має процедурний характер, не зачіпаючи правильності встановлення фактів та суті засудження заявника; 2) це порушення є усувним безпосередньо Великою Палатою, яка діє з повноваженнями суду касаційної інстанції, шляхом забезпечення заявника захисником і повторного розгляду його касаційної скарги по суті; 3) доводи касаційної скарги ОСОБА_18 стосуються питань права, перевірених Великою Палатою та визнаних необґрунтованими, за винятком кваліфікації за статтею 86-1 КК 1960 року, що підлягає приведенню у відповідність до чинного кримінального закону; 4) направлення справи на новий розгляд до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду не є необхідним для відновлення порушеного права заявника, суперечило б засаді остаточності судових рішень і призвело б до недотримання справедливого балансу між інтересами заявника, потерпілих та обов`язком держави за статтею 2 Конвенції.

235. За таких обставин належним і достатнім заходом індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі «Долгіх проти України» є усунення порушення безпосередньо Великою Палатою в межах цього провадження, що відповідає принципу restitutio in integrum, статті 10 Закону № 3477-IV та статтям 459, 467 КПК.

236. Враховуючи викладене, заява ОСОБА_18 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом підлягає частковому задоволенню, а подана ним касаційна скарга - залишенню без задоволення.

237. Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК 1960 року, ст. 459, 467 і п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата