ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/164/26

1. ОСОБА_1 04 травня 2026 року подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву, у якій просив:

- визнати, що частина четверта статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) суперечить Конституції України в частині неможливості оскарження рішень Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), та прийняти позовну заяву до розгляду;

- передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, а також у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 990/212/25, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19, від 02 березня 2023 року у справі № 640/15229/21;

- визнати протиправною та нечинною ухвалу Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 березня 2026 року № 543/1дп/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг» у частині залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ОСОБА_1 та зобов`язати ВРП відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3. за скаргою ОСОБА_1 від 12 січня 2026 року.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 12 січня 2026 року він звернувся до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3. з покликанням на пункти 62-65 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 05 лютого 2015 року у справі «Бочан проти України (№ 2)» (заява № 22251/08). Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 12 січня 2026 року скаргу передано дисциплінарному інспектору Тегляєвій О. Є. для проведення попередньої перевірки.

3. З порушенням строку, встановленого пунктом 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII, 03 квітня 2026 року позивач отримав ухвалу Першої дисциплінарної палати ВРП від 30 березня 2026 року № 543/1дп/15-26 про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги. Додатком до цієї ухвали є висновок дисциплінарного інспектора Тегляєвої О. Є. від 13 березня 2026 року за результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги ОСОБА_1 , поданої стосовно судді ОСОБА_3 .

4. Позивач зазначив, що підставами дисциплінарної скарги були систематичні порушення суддею ОСОБА_3. норм процесуального права під час розгляду цивільної справи № 369/357/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зносу незаконно збудованого багатоквартирного багатоповерхового будинку під виглядом садибного будинку. На підтвердження порушень позивач зазначав, зокрема, що перше судове засідання відбулося лише 28 квітня 2025 року, тобто через понад 15 місяців після відкриття провадження, тривало 14 хвилин та закінчилося без визначення дати наступного засідання і без ухвалення відповідних процесуальних рішень; повний текст ухвали від 19 січня 2024 року у справі підписано лише 21 лютого 2024 року, тобто через 33 дні після її постановлення; у період відпустки судді (28 жовтня - 01 листопада 2024 року) було призначено дату наступного судового засідання, що свідчить про порушення принципів особистої участі судді в процесі; заява позивача від 30 квітня 2025 року щодо приведення протоколу судового засідання від 28 квітня 2025 року відповідно до статті 248 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) залишилася без будь-якої реакції судді; протягом 24-місячного провадження у справі відбулося лише читири судових засідання; останнє засідання 06 листопада 2025 року відбулося без присутності сторін з порушенням статті 223 ЦПК України; повне рішення у справі складено суддею лише 19 січня 2026 року, тобто через 74 дні, що суперечить частині шостій статті 259 ЦПК України; водночас у період з 06 листопада 2025 року до 19 січня 2026 року суддя ухвалила 128 рішень у справах, провадження в яких відкрито пізніше.

5. На переконання позивача, наведене свідчить про безпідставне затягування розгляду справи, фактичну відмову в доступі до правосуддя, порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 2 ЦПК України та містить ознаки дисциплінарного проступку, визначеного пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Свідоме затягування розгляду справи, зокрема й нескладення впродовж 74 днів повного судового рішення, є істотним дисциплінарним порушенням, грубим нехтуванням обов`язків судді, що підриває авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду.

6. Позивач наголосив, що покликання дисциплінарного інспектора у висновку від 13 березня 2026 року на надмірне навантаження судді та на відключення електропостачання суду (без надання відповідних підтверджень) є неспроможним, оскільки не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16 жовтня 2025 року у справі № 990SCGC/35/25, згідно з якою сам по собі фактор надмірного суддівського навантаження не може бути єдиним і достатнім виправданням розгляду справи поза межами встановленого законом строку, якщо встановлені обставини, що свідчать про невжиття суддею всіх можливих процесуальних і організаційних заходів для належної підготовки та розгляду справи. Відсутність у висновку інспектора покликання на порушення суддею строків розгляду справи, визначених приписами частини першої статті 187, частини третьої статті 189, частин першої, другої статті 210, частини шостої статті 259 ЦПК України, а також відсутність оцінки мотивів, викладених у скарзі, свідчить про невмотивованість висновку та протиправність оскаржуваної ухвали.

7. На додаток позивач зазначив, що з аналогічних підстав ухвалою Третьої дисциплінарної палати ВРП від 14 січня 2026 року № 38/3дп/15-26 відкрито дисциплінарну справу стосовно тієї самої судді ОСОБА_3 , що додатково підтверджує наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження і за скаргою ОСОБА_1 .

8. Позивач наполягав, що ВРП (її дисциплінарна палата) є органом державної влади, оскарження рішень якого гарантується статтею 55 Конституції України як норми прямої дії. Тому приписи частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII у частині неможливості оскарження ухвал ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг суперечать Конституції України і не підлягають застосуванню на підставі частини четвертої статті 7 КАС України.

9. З огляду на викладене ОСОБА_1 просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у її попередніх постановах, щодо неможливості оскарження скаржником рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду дисциплінарних скарг, а також від висновку про те, що скаржник не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

10. Ухвалою від 11 травня 2026 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

11. На обґрунтування ухвали суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 107 Закону № 1402-VIII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Згідно зі статтею 108 цього Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному

Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог Закону № 1402-VIII.

12. Водночас частинами першою, третьою статті 51 Закону № 1798-VIII установлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, а скаржник - лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження. Згідно із частиною другою статті 52 цього Закону право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.

13. Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до ВРП зі скаргою на суддю, у якій навів факти, що свідчили, на його думку, про вчинення нею дисциплінарного проступку. За результатами попередньої перевірки цієї дисциплінарної скарги дисциплінарний інспектор склав висновок про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику.

14. З покликанням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, суд наголосив, що позивач хоча й наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Умови і порядок оскарження актів, дій та бездіяльності ВРП і її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, чітко регламентовані Законом № 1798-VIII, який не передбачає судового контролю адміністративного суду.

15. Доводи позивача про те, що частина четверта статті 44 Закону № 1798-VIII суперечить Конституції України в частині неможливості оскарження рішень (ухвал) ВРП, суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що відповідно до статті 147, пункту 1 частини першої статті 150, частини першої статті 152 Конституції України, а також статей 1, 7 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» вирішення питання про конституційність законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України та не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

16. Клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у її попередніх постановах, суд першої інстанції залишив без задоволення з огляду на його безпідставність, оскільки відповідне питання не перебуває в межах судового оскарження, а отже і не породжує необхідності у відступі від правових висновків.

17. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції констатував, що розгляд цього спору з огляду на його предмет перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й узагалі не підлягає судовому розгляду, у зв`язку із чим на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України відмовив у відкритті провадження у справі.

18. ОСОБА_1 26 травня 2026 року подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2026 року, в якій просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

19. На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права на судовий захист, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права з огляду на таке.

20. Оскаржувана ухвала позбавила позивача конституційного права на судовий захист, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, оскільки суд першої інстанції запровадив не визначене законом обмеження права на оскарження рішень (ухвал) ВРП та її дисциплінарних палат. ВРП (її Дисциплінарна палата) є органом державної влади в розумінні пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII, оскарження рішень якого гарантується статтею 55 Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

21. Скаржник наполягав, що приписи частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII у частині неможливості оскарження ухвал ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг суперечать Конституції України, у зв`язку із чим на підставі частини четвертої статті 7 КАС України суд першої інстанції зобов`язаний був не застосовувати таких приписів, а застосувати норми Конституції України як норми прямої дії. До того ж у практиці адміністративних судів наявні численні приклади незастосування судами неконституційних положень законів (постанови від 19 травня 2020 року у справі № 420/7581/19, від 22 грудня 2017 року у справі № 201/15357/17, від 14 червня 2019 року у справі № 404/2725/18, від 01 липня 2019 року у справі № 200/4213/19, ухвала від 30 вересня 2020 року у справі № 640/20564/19).

22. Скаржник звернув увагу, що відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України колегія суддів (палата, об`єднана палата) касаційного суду передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Хоча законодавець прямо не передбачив такої можливості для Верховного Суду, який у цій справі є судом першої інстанції, однак за аналогією права (частина шоста статті 7 КАС України) у Верховного Суду були всі підстави передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання про відступ від висновків, викладених у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, а також у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 990/212/25, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19, від 02 березня 2023 року у справі № 640/15229/21. Натомість суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні відповідного клопотання.

23. Логіка суду першої інстанції про те, що умови і порядок оскарження актів, дій та бездіяльності ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, регламентовані Законом № 1798-VIII, який не передбачає судового контролю адміністративного суду, створює зону абсолютної дискреції, виведеної з-під судового контролю, що суперечить принципу верховенства права. Це порушує право на ефективний засіб юридичного захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, статтею 8 Загальної декларації прав людини 1948 року та пунктом 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. У Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп Конституційний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

24. Скаржник також зазначив, що з аналогічних підстав ухвалою від 14 січня 2026 року № 38/3дп/15-26 Третя Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно тієї самої судді ОСОБА_3 , що додатково підтверджує наявність підстав для відкриття дисциплінарного провадження і за скаргою ОСОБА_1 , а також обґрунтованість доводів його скарги.

25. До того ж скаржник наголосив, що суд першої інстанції безпідставно вважав, що вирішення питання про конституційність частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII віднесене виключно до компетенції Конституційного Суду України та не може бути предметом розгляду в адміністративному суді. За змістом частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, суд першої інстанції зобов`язаний був не залишати без розгляду позовну заяву, а відкрити провадження у справі та вирішити її по суті з можливим наступним зверненням до Верховного Суду для вирішення питання про конституційне подання.

Узагальнений виклад позиції ВРП

26. ВРП 07 липня 2026 року подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2026 року - без змін з огляду на таке.

27. Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

28. Відповідно до частини першої статті 107 Закону № 1402-VIII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Позивач реалізував це право, подавши до ВРП відповідну дисциплінарну скаргу. Згідно зі статтею 108 цього Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог

Закону № 1402-VIII. За приписами частини другої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП; частина третя цієї статті визначає стадії дисциплінарного провадження, серед яких попередня перевірка дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи.

29. Згідно із частиною четвертою статті 44 Закону № 1798-VIII рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає. Відповідно до частини другої статті 45 цього Закону рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає. Згідно із частиною третьою статті 51 Закону № 1798-VIII скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

30. ВРП покликалася на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, згідно з якою позивач хоча й наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

31. ВРП також посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, в якій зроблено висновок, що законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не можна ототожнювати з правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, тому таке право і не зумовлює право скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

32. До того ж у постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

33. З урахуванням наведеного ВРП зазначила, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема стосовно відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, повернення дисциплінарної скарги, чітко регламентовані в Законі № 1798-VIII, який не передбачає судового контролю адміністративного суду. За таких обставин позов, з яким звернувся позивач, не підвідомчий адміністративному суду, і законних підстав для відкриття провадження у справі за цим позовом немає, а тому оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

34. Ухвалою від 25 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 10 вересня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 30 вересня 2026 року.

35. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

36. У цій категорії спорів щодо оскарження скаржником ухвали Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію ще у постанові від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18 (далі - постанова від 31 травня 2018 року). З того часу згадана сформована позиція знайшла своє підтвердження у численних судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, а практика Верховного Суду у вирішенні цієї категорії спорів є добре усталеною.

37. Востаннє подібне правове питання, до того ж за апеляційною скаргою того самого позивача - ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду розглянула у справі № 990/132/26 і ухвалила в ній судове рішення від 02 липня 2026 року (далі - постанова від 02 липня 2026 року).

38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для деталізованого викладення тих мотивів, що стали підставою для формування її правової позиції у постанові від 31 травня 2018 року та її подальшого розвитку, обмежившись покликанням на відповідні пункти згаданих судових рішень та сформульованих висновків.

Право, застосоване судом

39. Питання визначення права, застосовуваного судом для вирішення цієї категорії спорів, було піддано детальному аналізові у постановах Великої Палати Верховного Суду, mutatis mutandis: постанова від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, пункти 29-77 постанови від 02 липня 2026 року у справі № 990/132/26.

40. Правові засади регулювання спірних правовідносин визначають приписи частини другої статті 19, частини другої статті 55, частин першої, п`ятої статті 125, частини десятої статті 131 Конституції України, законів № 1402-VIII і № 1798-VIII, а також статей 6 і 13 Конвенції.

41. Безпосереднє правове регулювання спірних відносин визначають приписи статей 106, 107, частини першої статті 108 Закону № 1402-VIII, частин другої, третьої статті 42, частини першої статті 43, пункту 2 частини першої та частини четвертої статті 44, частин першої, третьої статті 51, частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII, пункту 1 частини першої статті 170, пунктів 2-4 частини першої, частин п`ятої, сьомої статті 266 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

42. Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (частина четверта статті 44 Закону № 1798-VІІІ).

Щодо можливості судового оскарження ухвали Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги

43. Питання можливості судового оскарження скаржником ухвали Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги піддано детальному аналізові Великою Палатою Верховного Суду у її постановах, mutatis mutandis: постанова від 31 травня 2018 року, пункти 44-63, 65-73 постанови від 02 липня 2026 року.

44. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує, що чинне законодавство не визначає можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги ні до ВРП, ні до суду. У розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIII оскаржуватися може рішення дисциплінарного органу ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на дії судді по суті, а до Великої Палати Верховного Суду в порядку частини сьомої статті 266 КАС України - рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

45. Натомість ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, зокрема, просив визнати протиправною та нечинною ухвалу Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 березня 2026 року № 543/1дп/15-26 у частині залишення без розгляду та повернення його дисциплінарної скарги, а також зобов`язати ВРП відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_3 .

46. Тож у цій справі позивач оскаржує рішення Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, яке відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII оскарженню не підлягає. Ця ухвала не є рішенням ВРП, ухваленим за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати в порядку статті 51 Закону № 1798-VIII, а тому не належить до категорії тих актів, законність яких може бути перевірена судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 266 КАС України.

47. До того ж, як послідовно виснувала Велика Палата Верховного Суду, скаржник, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника (mutatis mutandis: постанова від 31 травня 2018 року, пункти 68, 69 постанови від 02 липня 2026 року).

48. Право на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою не можна ототожнювати з правом чи інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи або притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а відтак воно й не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

49. Незгода позивача (на якій ґрунтуються позовні вимоги у цій справі) з ухвалою Дисциплінарної палати, якою дисциплінарну скаргу залишено без розгляду та повернуто скаржнику, не створює для нього можливості її перегляду в судовому порядку, зокрема й обставин, покладених в основу її змісту, з огляду на імперативну законодавчу заборону такого оскарження.

50. Водночас зазначена заборона не позбавляє скаржника права повторно звернутися до ВРП з дисциплінарною скаргою щодо тієї самої судді, оформивши її відповідно до вимог закону.

51. Велика Палата Верховного Суду також ураховує, що право на доступ до суду, визначене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis: постанова від 31 травня 2018 року, пункт 76 постанови від 02 липня 2026 року з покликанням на пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

52. Визначена частиною четвертою статті 44 Закону № 1798-VIII заборона оскарження ухвал Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг не завдає шкоди самій суті права на доступ до суду, оскільки такі ухвали не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків скаржника, а він не позбавлений можливості повторно звернутися до ВРП з дисциплінарною скаргою.

53. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, визначених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України. Велика Палата Верховного Суду погоджується також з тим, що суд першої інстанції правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду віднесено вирішення цього спору, позаяк поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» потрібно тлумачити в ширшому значенні, тобто як таке, що стосується і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду (mutatis mutandis: пункти 70-72 постанови від 02 липня 2026 року).

54. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в ситуації, коли основна заявлена позовна вимога не підлягає судовому розгляду, то й похідні від неї вимоги, які нерозривно з нею пов`язані, зокрема вимога про зобов`язання ВРП відкрити дисциплінарну справу стосовно судді, також не можуть бути розглянуті судом у порядку будь-якого виду судочинства.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

55. Велика Палата Верховного Суду також вважає непереконливими доводи апеляційної скарги, наведені на обґрунтування незаконності ухвали суду першої інстанції, з огляду на таке.

56. Скаржник наполягає, що приписи частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VIII у частині неможливості оскарження ухвал Дисциплінарної палати ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг суперечать статтям 8, 55, 124, 129 Конституції України, а тому суд першої інстанції на підставі частини четвертої статті 7 КАС України був зобов`язаний не застосовувати такі приписи, натомість застосувавши норми Конституції України як норми прямої дії.

57. Такі доводи Велика Палата Верховного Суду відхиляє з огляду на те, що законодавче виключення певних актів із кола таких, що підлягають судовому оскарженню, саме собою не є підтвердженням їх невідповідності Конституції України. Як зазначено вище, обмеження права на доступ до суду може бути встановлено законом за умови, що воно не завдає шкоди самій суті цього права та переслідує легітимну мету. Визначена частиною четвертою статті 44 Закону № 1798-VIII заборона оскарження ухвал Дисциплінарної палати ВРП про повернення дисциплінарних скарг не завдає такої шкоди, оскільки ці ухвали не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків скаржника, а скаржник не позбавлений можливості повторно звернутися до ВРП з дисциплінарною скаргою, оформивши її відповідно до вимог закону.

58. Що ж до посилань скаржника на неврахування судом першої інстанції правової позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп, згідно з якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що така правова позиція стосується напрямів удосконалення законодавства, а не механізму подолання наявних законодавчих обмежень судом під час вирішення конкретної справи. Наведене не змінює того, що суд не наділений повноваженнями підміняти собою законодавця та створювати нові категорії підсудних йому спорів понад ті, що визначені законом.

59. Доводи апеляційної скарги про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, а також у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 990/212/25, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19, від 02 березня 2023 року у справі № 640/15229/21, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними. Скаржник не навів жодних переконливих аргументів, які свідчили б про хибність зазначених висновків або про необхідність їх переосмислення. Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості оскарження скаржником рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду дисциплінарних скарг, а також щодо відсутності у скаржника статусу безпосереднього учасника правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, є усталеною.

60. Стаття 13 Конвенції гарантує ефективний засіб захисту в національному органі щодо порушення прав, гарантованих Конвенцією. Проте ця стаття не зобов`язує держави забезпечувати судове оскарження будь-якого рішення органу публічної влади незалежно від того, чи зачіпає воно права заявника. Законодавча заборона на оскарження ухвали Дисциплінарної палати ВРП про повернення дисциплінарної скарги не завдає шкоди самій суті права позивача на доступ до суду, оскільки ця ухвала не породжує, не змінює і не припиняє жодного з його прав чи обов`язків.

61. Покликання скаржника на ухвалу Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 14 січня 2026 року № 38/3дп/15-26, якою відкрито дисциплінарну справу стосовно тієї самої судді ОСОБА_3 , не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Наявність або відсутність дисциплінарного провадження за скаргами інших осіб не змінює обсягу прав скаржника в цій справі та не породжує для нього права на судовий перегляд ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП, оскарження якої не передбачено законом.

62. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що в ситуації, коли основна заявлена позовна вимога не підлягає судовому розгляду, то й похідні від неї вимоги, які нерозривно з нею пов`язані, зокрема вимога про зобов`язання ВРП відкрити дисциплінарну справу стосовно судді, також не можуть бути розглянуті судом у порядку будь-якого виду судочинства.

63. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків, яких дійшов суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали.

64. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

65. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

67. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

68. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат немає, а понесені скаржником витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги за правилами статті 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду