ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 440/2730/23

У березні 2023 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради до суду з позовом, в якому просив:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Будформа 2022" протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення - "Особняк Трофименка" по вул. Кричевського, 11 у м. Полтаві, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що охоронний договір на вказаний об`єкт не укладено, звернення від власника будівлі про укладення охоронного договору до Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради не надходило, чим порушено інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини та може призвести до псування та зміни зовнішнього вигляду пам`ятки, оздоби та втрати її матеріальної автентичності.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Полтавської міської ради народних депутатів від 24.02.1993 "Про доповнення до переліку пам`ятників історії та архітектури місцевого значення, затвердженого одинадцятою сесією міської Ради народних депутатів", надано статус пам`ятників історії та архітектури місцевого значення спорудам згідно додатку, в тому числі "Особняк Трофименка", розташований за адресою: вул. Кричевського, 11, м. Полтава.

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 №529 "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 №590" внесено зміни в розпорядчу частину та затверджено переліки щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, в який внесена будівля - "Особняк Трофименка" за адресою: вул. Кричевського, 11, м. Полтава.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником цього об`єкту є ТОВ "Будформа 2022" (ідентифікаційний код 44494383).

21.11.2022 відповідачу було направлено лист Департаменту культури і туризму Полтавської міської ради від 21.11.2022 № 01-11-01-24/1277 про необхідність укладання охоронного договору щодо будівлі "Особняк Трофименка" по вул. Кричевського, 11, м. Полтава.

Прокурор, вважаючи порушеними інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини, що може призвести до псування та зміни зовнішнього вигляду пам`ятки, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби та втрати її матеріальної автентичності, звернувся з позовом до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 позов задоволено.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Будформа 2022" протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради охоронний договір на об`єкт історії та архітектури місцевого значення - "Особняк Трофименка" по вул. Кричевського, 11 у місті Полтаві, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час розгляду справи відповідач не виконав свого обов`язку щодо укладення охоронного договору, передбаченого статтею 23 Закону №1805-III.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 скасовано.

Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на момент звернення прокурора до суду із позовом, у відповідача був відсутній обов`язок вжити заходи щодо укладення охоронного договору, оскільки процедура надання об`єкту статусу пам`ятки місцевого значення була не завершена, що свідчить про передчасність висновків про наявність підстав для зобов`язання відповідача укласти охоронний договір на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення, на умовах і в порядку, що визначені Порядком №1768.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності суспільно значимого питання щодо збереження культурної спадщини, що відповідає легітимній меті і має виняткове значення. Зазначає, що державним (суспільним, публічним) інтересом для звернення Прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власника. Зауважує, що збереження культурної спадщини є критично важливим для підтримки національної ідентичності, духовної стійкості та майбутнього відновлення країни. Культурна спадщина, як матеріальна, так і нематеріальна, становить основу самобутності народу та є важливим ресурсом для подолання наслідків війни.

Скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Прокурор покликається на те, що суд апеляційної інстанції постановив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема частини другої статті 14, частин першої і другої статті 23, статті 37 Закону №1805-III, пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону, пункту 6 Порядку №1768, пунктів 7-9 Розділу ІІ, пунктів 1-3 розділу ІІІ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за №528/23060 (далі - Порядок №158) та порушенням норм процесуального права, зокрема, частини третьої статті 80, статей 90, 242 КАС України.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, зокрема частини другої статті 14, статті 37, пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1805-III, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 та щодо застосування статі 23 Закону №1805-III, пункту 6 Порядку №1768, сформульованих Верховним Судом у постановах від 23.05.2024 у справі №320/5145/23, від 28.11.2024 у справі №580/6572/22.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема статей 89, 90, 242 КАС України, викладених у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №120/2126/24.

Копії ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копіями касаційної скарги та доданими до неї документами доставлено до електронного кабінету позивача (16.09.2025 о 00:14) та відповідача (16.09.2025 о 00:11), однак жоден з них не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.

26.11.2025 відповідач подав клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду з метою забезпечення єдності судової практики у подібних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 18.12.2025 справу передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

Постановляючи вказану ухвалу, Верховний Суд виходив з необхідності відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.09.2025 у справі №440/10514/23.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 справу повернуто колегії суддів для продовження розгляду у зв`язку з відсутністю підстав відступу від раніше сформованих висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин (Закон №1805-III) пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до статті 23 Закону № 1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

На виконання вимог Закону №1805-III постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 затверджено Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (Порядок № 1768).

Відповідно до власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013 затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини (Порядок №158).

Відповідно до пункту 1 Розділу ІХ Порядку №158 Мінкультури забезпечує включення до Реєстру об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом:

- пам`яток всесоюзного, республіканського значення - за категорією національного значення шляхом підготовки проекту постанови Кабінету Міністрів України про занесення пам`ятки до Реєстру за категорією національного значення;

- інших пам`яток - за категорією місцевого значення шляхом прийняття рішення про занесення таких пам`яток до Реєстру за категорією місцевого значення.

Відповідно до пункту 3 розділу ІХ Порядку №158 у разі відсутності облікової документації на об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, його включення до Реєстру здійснюється без облікової документації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства будівля на теперішній час не є пам`яткою, оскільки процедура надання цього статусу була не завершена.

Водночас за правилами пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1805-III об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що спірний об`єкт було включено до переліку пам`ятників історії та архітектури місцевого значення рішенням Полтавської міської ради народних депутатів ще 24.02.1993 - в період дії Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (Закон №3600-IX).

Таким чином, в силу приписів пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1805-III спірний об`єкт визнаний пам`яткою культурної спадщини.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі № 440/8821/22.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції також виходив з того, що відповідно до Порядку №452 занесення об`єкта культурної спадщини до реєстру без облікової документації не допускається.

Водночас, у справі яка розглядається, встановлено, що об`єкт є пам`яткою культурної спадщини не в силу його занесення до Державного реєстру, а в силу закону - приписів пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1805-III.

Таким чином, обов`язок укласти охоронний у відповідача існує безвідносно до того чи виготовлена технічна документація і чи занесено об`єкт до Державного реєстру.

До того ж, за правилами пункту 3 розділу ІХ Порядку №158, у разі відсутності облікової документації на об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом (№ 1805-III прим.), його включення до Реєстру здійснюється без облікової документації.

З цих же мотивів безпідставними також є висновки суду апеляційної інстанції про те, що всупереч існуючого порядку обліку об`єктів культурної спадщини, рішення щодо занесення будівлі по вул. Кричевського, буд. 11 у м. Полтаві до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не прийнято.

Суд апеляційної інстанції свої висновки також обґрунтував з покликанням на статтю 17 Закону №3600-IX, відповідно до якої переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Висновку про те, що процедура надання об`єкту статусу пам`ятки місцевого значення не була завершена суд апеляційної інстанції дійшов на підставі того, що місто Полтава не було містом республіканського значення.

Подібним підходам судів Верховний Суд уже надавав оцінку.

Так, відповідно до частини третьої статті 17 Закону №3600-IX переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Перевіряючи правильність застосування судами зазначеної норми Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі №440/8821/22, позовні вимоги у якій також стосувались пам`ятки культурної спадщини у місті Полтаві та рішення Полтавської міської ради народних депутатів від 24.02.1993, дійшов наступних висновків:

«…за змістом статті 17 Закону №3600-IX переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами усіх обласних та міських рад, а не лише міст республіканського підпорядкування.

Згадка в статті 17 Закону №3600-IX про міста республіканського підпорядкування лише уточнює, що вона поширює свою дію і на міста зі спеціальним «республіканським» статусом, а не виключно на них.»

За таких обставин та сформованої практики Верховного Суду, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права у справі, яка розглядається, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у відповідача обов`язку укласти охоронний договір та скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Водночас, оскільки об`єкт, щодо якого у відповідача є обов`язок укласти охоронний договір, в силу закону є саме пам`яткою культурної спадщини, тому в резолютивній частині рішення суду першої інстанції слова «щойно виявлений об`єкт історії та архітектури місцевого значення» необхідно замінити на слова «пам`ятку культурної спадщини».

За правилами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги..

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд