РІШЕННЯ Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/103/26

1. 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 03 березня 2026 року № 64/ас-26;

- зобов`язати ВККС поновити його участь у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеному рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, з другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди»;

- зобов`язати ВККС збільшити кількість вакантних посад суддів в Одеському апеляційному суді, на які оголошено конкурс рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, на одну вакантну посаду судді;

- зобов`язати ВККС повторно провести з ним як з кандидатом на посаду судді Одеського апеляційного суду другий етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» в межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.

2. На обґрунтування позову позивач зазначає, що під час проведення співбесіди Комісія допустила істотні порушення процедури та вимог законодавства, які полягали, зокрема, у неправильному тлумаченні норм антикорупційного законодавства, наданні необґрунтованих і довільних оцінок його відповідям та поданим документам, ігноруванні наданих ним пояснень, обмеженні права бути почутим, а також у висловленні оціночних суджень, що не ґрунтувалися на об`єктивних даних. На думку позивача, такі дії свідчать про недотримання Комісією критеріїв законності, обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розсудливості, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що, у свою чергу, ставить під сумнів правомірність ухваленого за результатами співбесіди рішення.

3. Позивач наголошує на тому, що спірне в цій справі рішення Комісії є необґрунтованим, довільним і таким, що ухвалене з порушенням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, оскільки під час оцінювання його відповідності показникам особистої та соціальної компетентності Комісія виходила з мотивів, не передбачених Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженим рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25), неправильно оцінювала фактичні обставини, не врахувала специфіку його професійного досвіду як науково-педагогічного працівника та не навела належного обґрунтування виставлених оцінок.

4. Так, щодо показника «Рішучість та відповідальність» позивач зазначає, що Комісія безпідставно ототожнила цей критерій зі здатністю приймати управлінські рішення, усувати системні порушення та здійснювати організаційне врегулювання проблем, хоча такі ознаки не передбачені Положенням № 20/зп-25. На думку позивача, Комісія помилково виходила з наявності у нього управлінських повноважень, яких він фактично не мав, а також довільно перенесла на його діяльність викладача стандарти поведінки, встановлені для суддів. Позивач вважає, що наведені ним приклади професійної діяльності, навпаки, свідчили про здатність діяти своєчасно, відповідально та в умовах обмежених ресурсів.

5. Стосовно показника «Безперервний розвиток» позивач вказує, що Комісія надала повністю позитивну характеристику його професійного розвитку, наукової та практичної діяльності, однак без будь-якого мотивування виставила оцінку, суттєво нижчу за максимальну. На його думку, така невідповідність між мотивувальною та резолютивною частинами рішення свідчить про довільність оцінювання та відсутність належного обґрунтування.

6. Щодо показника «Ефективна комунікація» позивач зазначає, що Комісія фактично застосувала критерії, які не передбачені Положенням № 20/зп-25, ототожнивши ефективну комунікацію виключно зі здійсненням правосуддя та процесуальною поведінкою судді. Позивач вважає, що Комісія не врахувала його професійний статус кандидата з науковим стажем, безпідставно відкинула наведені ним приклади викладацької та наукової діяльності, а також не навела конкретних мотивів, з яких його відповіді були оцінені як недостатні чи «описові».

7. Стосовно показника «Ефективна взаємодія» позивач стверджує, що Комісія довільно розцінила наведені ним приклади професійної взаємодії як використання «позапроцедурних інструментів» та безпідставно застосувала до його діяльності викладача вимоги, характерні для процесуальної діяльності судді. На думку позивача, рішення не містить конкретних мотивів, які б свідчили про його невідповідність ознакам ефективної взаємодії, визначеним Положенням № 20/зп-25.

8. Щодо показника «Стійкість мотивації» позивач зазначає, що висновки Комісії про декларативний та теоретичний характер його аргументів не містять належного обґрунтування та не підкріплені посиланнями на конкретні відповіді чи обставини. Позивач вважає, що Комісія проігнорувала його багаторічну наукову діяльність, публікації та участь у розробленні пропозицій щодо удосконалення процедур добору суддів, які, на його переконання, підтверджують наявність сталої мотивації до здійснення правосуддя.

9. Стосовно показника «Емоційна стійкість» позивач вказує, що Комісія визнала його таким, що відповідає вимогам емоційної врівноваженості, однак без наведення будь-яких додаткових мотивів виставила оцінку, нижчу за максимальну. На його думку, за відсутності обґрунтування того, яких саме якостей чи дій бракувало для отримання вищого балу, така оцінка є довільною та необґрунтованою.

10. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ВККС від 03 березня 2026 року № 64/ас-26. Зобов`язано ВККС поновити участь ОСОБА_1 у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, та повторно провести з ним як з кандидатом на посаду судді Одеського апеляційного суду другий етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» в межах зазначеного конкурсу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

11. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення ВККС у частині визнання позивача таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності, не відповідає вимогам статті 2 КАС України в частині обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не містить належних мотивів, з яких Комісія дійшла висновку про невідповідність кандидата показникам рішучості та відповідальності, а також про визначення йому зниженого бала за показником безперервного розвитку.

12. Зокрема, суд зауважив про недостатню вмотивованість рішення ВККС щодо оцінювання позивача за показниками «Рішучість та відповідальність» і «Безперервний розвиток». Суд зазначив, що, оцінюючи рішучість та відповідальність позивача, Комісія зосередилася на окремих обставинах, які, на її думку, свідчили про невідповідність кандидата відповідному показнику, однак не надала належної оцінки наведеним ним прикладам прийняття складних і непопулярних рішень, а також його ініціативам щодо вдосконалення процедур оцінювання.

13. Щодо показника «Безперервний розвиток» суд першої інстанції зауважив, що ВККС надала позивачу переважно позитивну характеристику, однак не навела конкретних мотивів та обставин, які зумовили зниження оцінки за цим показником до 19,67 бала з 25 можливих.

14. За таких обставин суд дійшов висновку, що оспорюване рішення ВККС у відповідній частині не відповідає вимогам щодо його належної вмотивованості.

15. Щодо оцінювання позивача за критерієм соціальної компетентності суд першої інстанції виходив із того, що висновки ВККС про невідповідність позивача показникам ефективної комунікації, ефективної взаємодії та стійкості мотивації є недостатньо обґрунтованими. Суд зазначив, що Комісія не надала належної оцінки наведеним позивачем прикладам його професійної комунікації, взаємодії з колегами та іншими особами, а також обставинам, які свідчили про тривалу та усвідомлену мотивацію до здійснення правосуддя, і не обґрунтувала, чому ці обставини не підтверджують відповідності позивача зазначеним показникам.

16. Крім того, суд звернув увагу на те, що, надавши позивачу позитивну характеристику за показником емоційної стійкості, Комісія оцінила його у 10,67 бала із 12,5 можливих, однак не навела конкретних мотивів чи обставин, які б обґрунтовували зниження оцінки за цим показником.

17. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ВККС у частині оцінювання позивача за критерієм соціальної компетентності не містить належного та достатнього обґрунтування висновків щодо відповідності позивача відповідним показникам та визначених за ними балів.

18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що ВККС при оцінюванні кандидата має враховувати його пояснення та наведені ним приклади професійної діяльності в сукупності, а мотивування рішення Комісії має давати змогу встановити, що відповідна інформація була врахована, особливо якщо оцінка є негативною. Встановивши, що рішення ВККС про непідтвердження позивачем здатності здійснювати правосуддя ґрунтується на вибірковій оцінці його пояснень та не містить належного обґрунтування визначених за окремими показниками балів, суд визнав це рішення протиправним і скасував його, поновив участь позивача у конкурсі та зобов`язав ВККС повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання.

19. Відмовляючи у вимозі про збільшення кількості вакантних посад суддів Одеського апеляційного суду, суд зазначив, що визначення кількості таких посад та проведення конкурсу належать до повноважень відповідних органів суддівського врядування, а тому суд не вправі втручатися у здійснення цих повноважень. Водночас, установивши, що конкурс не завершено, суд дійшов висновку про належність обраного способу захисту у вигляді поновлення позивача в конкурсі з другого етапу кваліфікаційного оцінювання та повторного проведення цього етапу.

20. Не погодившись із таким судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

21. На обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції неповною мірою відповідає вимозі обґрунтованості (не усі обставини, які утворюють підставу його позову, були з`ясовані судом, не усі докази були досліджені і не усім його аргументам суд надав мотивовану оцінку), а тому є таким, що підлягає зміні.

22. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки його доводам щодо оцінювання за показниками «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації» та «Емоційна стійкість». На думку позивача, суд не перевірив його аргументів про помилкову оцінку Комісією фактичних обставин, невідповідність окремих висновків Комісії ознакам показників, визначених Положенням № 20/зп-25, та недостатнє мотивування виставлених балів.

23. Скаржник посилається на обставини проведення співбесіди, які, на його думку, свідчать про упередженість членів Комісії та могли вплинути на результати оцінювання. Зокрема, він звертає увагу на окремі висловлювання члена Комісії щодо заповнення ним декларації родинних зв`язків та можливості одержання подарунка від невістки, які, за твердженням скаржника, ґрунтувалися на фактах, що не відповідали дійсності. На його думку, суд першої інстанції не дослідив зазначених обставин, відповідних доказів та їх можливого зв`язку з висновками Комісії.

Зокрема, скаржник зазначав, що при оцінюванні його відповіді на питання щодо можливості одержання суддею подарунка від невістки член Комісії неправильно оцінив його відповідь, спотворив зміст положень законодавства та послався на неіснуюче роз`яснення НАЗК. Скаржник вважав, що зазначені обставини ставлять під сумнів добросовісність і розсудливість процедури оцінювання та могли вплинути на виставлені йому оцінки і на остаточний висновок Комісії про непідтвердження його здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді. Водночас суд першої інстанції, як стверджував скаржник, не дослідив відповідних фрагментів аудіозапису співбесіди, не встановив зазначених обставин та не надав належної мотивованої оцінки його аргументам.

Крім того, скаржник посилався на істотні порушення, допущені Комісією під час аналізу його декларації родинних зв`язків за 2018-2022 роки. На думку скаржника, він діяв відповідно до встановлених Комісією правил, скориставшись передбаченою ними можливістю надати додаткові пояснення щодо обставин, інформацію про які було складно отримати. При цьому Комісія, неправильно сприйнявши зміст декларації та не врахувавши пояснень скаржника, дійшла висновків, які не відповідали фактичним даним.

Позивач також зазначав, що виходячи зі спотвореного, на його думку, змісту декларації родинних зв`язків член Комісії допустив під час публічної співбесіди негативні оціночні висловлювання щодо скаржника, зокрема поставивши під сумнів належність заповнення ним декларації та фактично звинувативши його у введенні Комісії в оману.

Скаржник наголошував, що наведені порушення не були поодинокими, а разом з іншими обставинами свідчили про довільний та необ`єктивний підхід Комісії до оцінювання його відповідей і пояснень. Водночас суд першої інстанції, як зазначав скаржник, не дослідив відповідні декларації родинних зв'язків та доброчесності кандидата на посаду судді, додані до них матеріали та фрагменти аудіозапису співбесіди, не надав належної мотивованої оцінки його доводам, унаслідок чого неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Скаржник посилався також на положення абзацу другого частини дев`ятої статті 94 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), відповідно до якого до ухвалення Комісією остаточного рішення член Комісії зобов`язаний утримуватися від будь-яких оціночних публічних висловлювань щодо судді (кандидата на посаду судді). На його думку, ця вимога спрямована, зокрема, на забезпечення безсторонності процедури кваліфікаційного оцінювання та суспільної довіри до рішень Комісії.

На думку скаржника, публічне висловлення членом Комісії оцінки щодо кандидата до ухвалення остаточного рішення могло свідчити про сформоване ставлення до кандидата, впливати на подальше оцінювання його відповідей та створювати ризик упередженого сприйняття інших обставин. У зв`язку із цим скаржник вважав, що наведені висловлювання підлягали оцінці як у контексті дотримання Комісією вимог щодо безсторонності, так і в сукупності з іншими обставинами, на які він посилався в позовній заяві.

Водночас скаржник зазначав, що суд першої інстанції не дослідив відповідних фрагментів аудіозапису співбесіди, не встановив обставин, пов`язаних із публічними оціночними висловлюваннями члена Комісії, та не надав мотивованої оцінки його доводам щодо порушення вимог законодавства про діяльність Комісії. На його думку, це також призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

24. Також позивач вказав, що суд першої інстанції не дослідив його доводів щодо порушення Комісією права бути почутим під час співбесіди. Зокрема, член Комісії, перервавши пояснення скаржника щодо його декларації доброчесності, зазначив: «Дивіться, нас це не цікавить», що, на думку скаржника, свідчило про відсутність у Комісії наміру враховувати його пояснення та ставило під сумнів безсторонність і об`єктивність процедури оцінювання. Скаржник також зазначав, що суд першої інстанції не дослідив його доводів щодо довільної оцінки Комісією факту подання ним у 2025 році декларації доброчесності кілька разів. На його думку, він діяв відповідно до правил, установлених самою Комісією, які передбачали можливість подання нової декларації для виправлення помилок або надання додаткових пояснень, а тому висловлювання члена Комісії про те, що йому «щось не з першого разу вдається», не мало фактичних та нормативних підстав. Скаржник вважав, що така оцінка свідчила про довільність підходу Комісії до оцінювання обставин та могла вплинути на результати його кваліфікаційного оцінювання. Водночас суд не встановив відповідних обставин, не дослідив поданих на їх підтвердження доказів та не надав оцінки наведеним доводам.

На думку скаржника, право бути почутим передбачає не лише можливість особи надати пояснення, а й обов`язок суб`єкта владних повноважень їх розглянути та врахувати під час прийняття рішення. Тому ігнорування Комісією наданих ним пояснень свідчило про недотримання критеріїв, визначених пунктами 4 та 9 частини другої статті 2 КАС України, а також могло вплинути на результати кваліфікаційного оцінювання. Водночас суд першої інстанції, як зазначав скаржник, не дослідив відповідний фрагмент аудіозапису співбесіди, не встановив наведених обставин та не надав мотивованої оцінки його доводам. У зв`язку із цим скаржник вважав, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

25. Скаржник наголошував, що неврахування Комісією його пояснень мало системний характер та призвело до хибних висновків при оцінюванні, зокрема за показником «Рішучість та відповідальність». На підтвердження цього він посилався, зокрема, на те, що Комісія, оцінюючи наведені ним приклади професійної діяльності, не врахувала його пояснень щодо об`єктивних причин, з яких інші викладачі не могли виконати доручені їм завдання, та його пояснень про узгодження відповідних дій із завідувачем кафедри.

26. Окремо скаржник зазначає про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин справи щодо оцінювання його за показником «Безперервний розвиток». На його думку, суд помилково охарактеризував висновок Комісії щодо відповідності позивача цьому показнику як «переважно позитивний», тоді як із рішення Комісії вбачається повністю позитивна характеристика без зазначення будь-яких зауважень чи недоліків.

Скаржник вважає, що зазначена обставина має істотне значення для оцінки вмотивованості рішення Комісії, оскільки за відсутності негативних зауважень або сумнівів щодо відповідності показнику «Безперервний розвиток» Комісія виставила йому 19,67 бала із 25 можливих, однак не навела мотивів, які б давали змогу зрозуміти, чому обрано саме таку оцінку, а не іншу. На його переконання, наведені Комісією мотиви однаковою мірою могли б обґрунтовувати широкий діапазон позитивних оцінок, що свідчить про недостатню вмотивованість рішення та довільність визначення кількості балів.

27. Крім того, скаржник зазначає, що різниця між отриманою ним оцінкою та оцінкою, необхідною для досягнення встановленого порогу за критерієм «Особиста компетентність», становила лише 1,83 бала, у зв`язку із чим мотиви визначення оцінки саме на рівні 19,67 бала мали істотне значення для результату кваліфікаційного оцінювання. Водночас суд першої інстанції, на його думку, не надав належної оцінки доводу про те, що дещо вища оцінка за показником «Безперервний розвиток» могла б змінити висновок щодо підтвердження здатності позивача здійснювати правосуддя за критерієм «Особиста компетентність».

28. Щодо показника «Емоційна стійкість» скаржник зазначає про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Він наголошує, що Комісія надала повністю позитивну характеристику його відповідності цьому показнику, не зазначила недоліків чи проявів неповної відповідності, однак визначила оцінку 10,67 бала із 12,5 можливих. Однак, на думку скаржника, рішення Комісії не містить мотивів, які б давали змогу встановити, чому за наведеної характеристики визначено саме таку кількість балів, а не іншу. Скаржник вказує, що різниця між отриманою ним оцінкою та максимально можливою становила 1,83 бала, тоді як для підтвердження здатності здійснювати правосуддя за критерієм «Соціальна компетентність» йому не вистачило 1,17 бала, проте суд першої інстанції не надав належної оцінки цій обставині.

29. Скаржник також пов`язує оцінювання за показниками «Емоційна стійкість» та «Безперервний розвиток» з обставинами проведення співбесіди, які, на його думку, свідчили про упереджене ставлення членів Комісії. На його переконання, суд першої інстанції не дослідив зазначених обставин та їх можливого впливу на конкретні оцінки, що перешкодило повному з`ясуванню обставин, які мають значення для справи.

30. Крім того, скаржник вказує, що Комісія оцінювала його не за тими ознаками показника «Ефективна взаємодія», які передбачені Положенням № 20/зп-25, оскільки не встановила обставин, що свідчили б про нездатність позивача будувати конструктивні професійні відносини, поважати інші точки зору, запобігати міжособистісним конфліктам або ефективно вирішувати робочі суперечки. У зв`язку із цим скаржник вважає висновки Комісії такими, що ґрунтуються на неналежних мотивах і вплинули на результати оцінювання за показником «Ефективна взаємодія» та критерієм «Соціальна компетентність» у цілому.

31. Щодо показника «Стійкість мотивації» скаржник зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, пов`язані з мотивуванням Комісією відповідних висновків. На його думку, Комісія без наведення конкретних відповідей чи аргументів позивача визнала їх такими, що «мають здебільшого декларативний та теоретичний характер», а також дійшла висновку про відсутність у нього належного усвідомлення практичних викликів здійснення правосуддя та готовності нести пов`язану з цим відповідальність, не зазначивши мотивів таких висновків. Скаржник вважає, що наведені формулювання є формальними, номінальними та декларативними, оскільки не дають змоги зрозуміти, які саме його відповіді стали підставою для відповідної оцінки та з яких причин.

32. Окремо скаржник зазначає про неправильне встановлення судом першої інстанції обставин щодо рішення Комісії про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів. Він вказує, що конкурс було оголошено рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, до якого надалі внесено зміни рішенням від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23, однак суд у рішенні від 03 червня 2026 року навів суперечливі висновки щодо цього. На думку скаржника, зазначена обставина має значення для визначення умов, у межах яких Комісію зобов`язано поновити його участь у конкурсі та повторно провести другий етап кваліфікаційного оцінювання.

33. У зв`язку з наведеним скаржник вважає, що рішення Верховного Суду як суду першої інстанції від 03 червня 2026 року підлягає зміні з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду обставинам справи, та просить доповнити мотивувальну частину рішення Верховного Суду обґрунтуванням протиправності рішення ВККС від 03 березня 2026 року № 64/ас-26, а саме обґрунтуванням того, що:

- порушення, допущені Комісією під час співбесіди з ним (визнання правильної відповіді на питання про можливість одержання подарунка від невістки неправильною; заперечення факту наявності у Законі України «Про запобігання корупції» положень, які насправді у цьому Законі є; констатація факту існування неіснуючого роз`яснення НАЗК; порушення його права бути почутим; довільна оцінка факту подання ним у 2025 році декларації доброчесності кілька разів; констатація фактів, які не відповідають дійсності, під час аналізу декларації родинних зв`язків за 2018-2022 роки; допущення оціночних висловлювань під час публічної співбесіди всупереч законодавчій забороні), мали істотний та системний характер;

- порушення, допущені Комісією під час співбесіди з ним, були допущені свідомо (умисно); ці порушення засвідчили, що члени Комісії під час співбесіди з ним не діяли безсторонньо (неупереджено), добросовісно і розсудливо; характер оціночних висловлювань під час публічної співбесіди, які ґрунтувалися на спотворених фактах, вказує на те, що у членів Комісії склалося дуже негативне (вороже) враження про нього;

- оскільки рішення Комісії було прийняте за стійким внутрішнім переконанням її членів, остаточно сформованим під час співбесіди, процедура якої не відповідала критеріям, закріпленим у пунктах 1, 4, 5, 6 та 9 частини другої статті 2 КАС України, то і саме рішення цим критеріям не відповідає; рішення Комісії не відповідає також критерію, закріпленому у пункті 3 частини другої цієї статті;

- порушення, допущені Комісією під час формулювання висновків у тексті рішення від 03 березня 2026 року № 64/ас-26, системно і нерозривно пов`язані з порушеннями, допущеними Комісією під час співбесіди з ним;

- висновки Комісії щодо оцінювання його за показником «Рішучість та відповідальність» не відповідають фактичним обставинам, ґрунтуються на помилковій оцінці фактів і на довільних узагальненнях, Комісія дійшла цих висновків, проігнорувавши його пояснення, які мають важливе значення; мотиви, з яких Комісія дійшла висновків, оцінюючи його за показником «Рішучість та відповідальність», є неналежними, Комісія оцінила його не в межах тих ознак цього показника, які закріплені у Положенні № 20/зп-25, жодних належних мотивів Комісія не навела;

- мотиви, з яких Комісія виходила, оцінюючи його за показником «Безперервний розвиток», однаково придатні для обґрунтування будь-якої позитивної оцінки і не обґрунтовують саме той бал, який був виставлений йому; висновки Комісії щодо оцінювання його за показником «Безперервний розвиток» не є логічними та раціональними і не є такими, що не видаються свавільними, з точки зору стороннього спостерігача;

- висновки Комісії щодо оцінювання його за показником «Ефективна взаємодія» є довільними, декларативними, помилковими щодо фактів; за показником «Ефективна взаємодія» Комісія оцінила його не в межах тих ознак цього показника, які визначені у Положенні № 20/зп-25;

- висновки Комісії стосовно оцінювання його за показником «Стійкість мотивації» є довільно взятими, формальними, номінальними та декларативними;

- оцінка, виставлена йому за показником «Емоційна стійкість», є довільною і не відповідає словесному вираженню його відповідності цьому показнику, викладеному у рішенні Комісії; Комісія не навела належного, логічного, раціонального та перевірюваного мотивування оцінки, виставленої йому за цим показником.

Скаржник також вважає, що необхідно змінити мотивувальну частину рішення Верховного Суду, змінивши його висновок стосовно характеристики, яку надала Комісія його відповідності показнику «Безперервний розвиток», з «переважно» позитивної на «повністю» позитивну.

Крім того, слід доповнити абзац перший пункту 73 рішення Верховного Суду після слів та чисел «рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23» словами та знаками «(зі змінами)».

Доповнити абзац третій резолютивної частини рішення Верховного Суду, ухваленого ним як судом першої інстанції, після слів та чисел «рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23» словами та знаками «(зі змінами)».

В іншій частині рішення Верховного Суду, ухвалене ним як судом першої інстанції, від 03 червня 2026 року у справі № 990/103/26 слід залишити без змін.

Узагальнені доводи апеляційної скарги Комісії

34. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції фактично перебрав на себе дискреційні повноваження Комісії, переоцінив пояснення позивача та надав їм власну оцінку в частині відповідності критерію «Рішучість та відповідальність» замість перевірки обґрунтованості рішення Комісії. Відповідач також вказує на помилковість висновків суду щодо оцінки рішучості кандидата. Зокрема, відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив висновки Комісії щодо показника «Рішучість та відповідальність», звівши його лише до оцінки рішучості та не врахувавши складову відповідальності. Комісія наголошує, що оцінювання здійснювалося комплексно на підставі письмових пояснень і співбесіди, а законодавство не вимагає детального мотивування щодо кожної окремої відповіді кандидата. На думку відповідача, Комісія врахувала надані позивачем пояснення, однак дійшла висновку, що наведені ним приклади не підтверджують достатнього рівня рішучості та відповідальності. Водночас суд, переоцінюючи окремі відповіді позивача та надаючи їм власну оцінку, фактично втрутився у дискреційні повноваження Комісії.

35. ВККС також вказала, що суд помилково виходив із необхідності зазначення Комісією негативних обставин для обґрунтування невиставлення максимального бала за показником «Безперервний розвиток». На думку Комісії, оцінювання особистої компетентності здійснюється шляхом індивідуального визначення членами Комісії бала на підставі матеріалів досьє та співбесіди, а належний рівень відповідності показнику сам по собі не зумовлює отримання максимального бала. Комісія вважає, що виставлені за цим показником оцінки є результатом її внутрішнього переконання та не потребують окремого обґрунтування причин невиставлення максимального бала. Водночас наголошує, що суд фактично переоцінив результати оцінювання та висловив незгоду з дискреційною оцінкою Комісії, незважаючи на те, що рішення містить опис досліджених матеріалів і мотиви виставлених балів.

36. Відповідач зазначає, що суд вийшов за межі судового контролю та фактично підмінив Комісію, здійснивши переоцінку обставин, відповідей позивача й переконливості мотивів, покладених в основу його оцінювання. На думку Комісії, суд мав перевірити наявність передбачених законом підстав для скасування рішення, а не надавати власну оцінку рівню відповідності кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання. Комісія наголошує, що оцінювання особистої та соціальної компетентності належить до її дискреційних повноважень, здійснюється кожним членом індивідуально на підставі матеріалів досьє та співбесіди і виражається у числовому оціночному судженні. Водночас відповідач стверджує, що зміст співбесіди підтверджує обставини та мотиви, наведені у рішенні Комісії, а тому висновки суду про неналежну мотивованість рішення фактично ґрунтуються на незгоді з результатами дискреційного оцінювання.

37. ВККС звертає увагу, що Комісія належно та індивідуально оцінила позивача за всіма показниками критерію соціальної компетентності, врахувавши його письмові пояснення та відповіді під час співбесіди. Комісія навела мотиви, з яких визнала недостатньо сформованими навички ефективної комунікації, ефективної взаємодії та стійкості мотивації, водночас визнавши належним рівень емоційної стійкості. На думку відповідача, невиставлення максимальних балів не потребує окремого обґрунтування «негативною оцінкою» кожної відповіді, оскільки оцінювання здійснюється на підставі внутрішнього переконання членів Комісії. Оскільки, що позивач набрав 36,33 бала за критерієм соціальної компетентності, тобто менше необхідних 75 % (37,5 бала), Комісія дійшла висновку про його невідповідність цьому критерію. Водночас відповідач вважає, що суд, не спростувавши наведених Комісією мотивів, фактично здійснив переоцінку її висновків щодо відповідності позивача критерію соціальної компетентності.

38. Комісія вважає, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим і належно мотивованим, оскільки містить встановлені обставини, правові підстави, результати оцінювання та мотиви визначення балів за критеріями особистої і соціальної компетентності. На думку відповідача, оцінювання кандидата належить до дискреційних повноважень Комісії та здійснюється на підставі матеріалів досьє, письмових пояснень і співбесіди за внутрішнім переконанням її членів, а тому судовий контроль не може підміняти таке оцінювання чи передбачати повторну оцінку кандидата.

39. Відповідач наголошує, що суд не встановив порушень процедури оцінювання, перевищення Комісією повноважень або явної необґрунтованості чи свавільності її висновків, а тому немає підстав для скасування рішення. На думку Комісії, висновки суду фактично ґрунтуються на незгоді з виставленими балами та переоцінці результатів співбесіди.

40. Окремо Комісія заперечує проти висновків суду щодо необхідності повторного проведення співбесіди, вважаючи, що це виходить за межі судового контролю, втручається в її дискреційні повноваження та може порушити принципи рівності й об`єктивності конкурсної процедури. Відповідач також вважає нерелевантною практику Європейського суду з прав людини щодо остаточного звільнення суддів, оскільки у цій справі йдеться лише про припинення участі позивача у конкретному конкурсі без позбавлення його можливості брати участь у майбутніх конкурсах.

41. У підсумку Комісія стверджує, що діяла в межах наданих законом повноважень, із дотриманням установленої процедури та принципів кваліфікаційного оцінювання, а тому просить виходити з правомірності оскаржуваного рішення.

42. Комісія стверджує, що суд неправильно застосував частину третю статті 88 Закон № 1402-VIII, оскільки передбачені нею підстави для скасування рішення Комісії є вичерпними. На думку відповідача, суд не встановив відсутності в оскаржуваному рішенні визначених законом підстав або мотивів його прийняття, а фактично поставив під сумнів достатність і переконливість наведених Комісією мотивів та переоцінив виставлені її членами бали. Таким чином, Комісія вважає, що суд замінив її внутрішнє оціночне судження власною оцінкою відповідності позивача критеріям особистої та соціальної компетентності, що не є передбаченою законом підставою для скасування рішення.

43. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 990/103/26 і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

44. Позивач 20 липня 2026 року з використанням системи «Електронний суд» подав до Великої Палати Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу Комісії, згідно з цим відзивом просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ВККС.

45. Крім того, 17 липня 2026 року ВККС з використанням системи «Електронний суд» також подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , згідно з цим відзивом просила залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.

Рух апеляційної скарги

46. Ухвалами від 01 липня та 02 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами ВККС та ОСОБА_1 , відповідно, а ухвалою від 22 липня 2026 року - призначила розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 01 жовтня 2026 року.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

47. Рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема, в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - 425 (далі - Конкурс).

48. До Комісії у встановлений строк із заявою про участь у Конкурсі звернувся ОСОБА_1 як особа, яка відповідає вимогам, визначеним пунктом 2 частини першої статті 28 Закону № 1402-VIII, тобто має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років.

49. Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 147/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

50. Комісія рішенням від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. За результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 148 балів. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

51. Рішенням Комісії від 20 січня 2025 року № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. За результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей ОСОБА_1 набрав 48,40 бала. ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

52. Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. За результатами виконання практичного завдання з кримінальної спеціалізації суду ОСОБА_1 набрав 131 бал, загальний результат складеного ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту становить 367,40 бала. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

53. За результатами спеціальної перевірки ОСОБА_1 уповноваженими працівниками секретаріату Комісії складено довідку від 25 вересня 2025 року № 21.2-489/25. Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

54. З наданих на запит Комісії відповідей не отримано інформації, що перешкоджає зайняттю ОСОБА_1 посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посади з підвищеним корупційним ризиком.

55. Комісією 06 серпня 2025 року надіслано лист ОСОБА_1 щодо надання пояснень та доказів (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують його відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності.

56. 18 серпня 2025 року на адресу Комісії надійшли пояснення кандидата щодо його відповідності показникам особистої та соціальної компетентності; доброчесності та професійної етики.

57. Комісією 03 березня 2026 року у складі колегії № 4 проведено співбесіду із кандидатом ОСОБА_1 , досліджено матеріали досьє, зокрема рішення Громадської ради доброчесності (далі - ГРД), усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію щодо кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

58. 03 березня 2026 року Комісія ухвалила рішення № 64/ас-26, відповідно до якого:

встановила, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді;

визначила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 739,40 бала;

визнала ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

59. Висновок про те, що позивач не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, ВККС мотивувала тим, що, дослідивши письмові пояснення кандидата та обговоривши під час співбесіди показники особистої компетентності, члени Комісії індивідуально оцінили критерій особистої компетентності такими балами: за показником «Рішучість та відповідальність» (15, 17, 16) середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 Положення № 20/зп-25, становить 16; за показником «Безперервний розвиток» (19, 20, 20) середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 Положення № 20/зп-25, становить 19,67; загальний бал за цей критерій - 35,67 із 50 можливих, що є нижчим за 75 % (37,5 бала) від максимально можливого бала.

60. Крім того, за критерієм соціальної компетентності Комісія оцінила ОСОБА_1 такими балами: за показником «Ефективна комунікація» (9, 8, 8) середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 Положення № 20/зп-25, становить 8,33; за показником «Ефективна взаємодія» (9, 9, 7) середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 Положення № 20/зп-25, становить 8,33; за показником «Стійкість мотивації» (10, 9, 8), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 Положення № 20/зп-25, становить 9; за показником «Емоційна стійкість» (11, 10, 11) середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 Положення № 20/зп-25, становить 10,67; загальний бал за цей критерій - 36,33 із 50 можливих, що є нижчим за 75 % (37,5 бала) від максимально можливого бала, а тому Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не відповідає також і критерію соціальної компетентності.

61. ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням ВККС від 03 березня 2026 року № 64/ас-26 у частині визначених Комісією балів за критеріями особистої та соціальної компетентності та з висновком ВККС про визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді, звернувся до суду із цим позовом.

Щодо меж перегляду судом оскаржуваного рішення ВККС

62. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

63. Статтею 88 Закону № 1402-VIII встановлено, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

64. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

65. Частиною третьою цієї статті передбачено, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

66. У позовній заяві ОСОБА_1 не посилався на обставини чи підстави для скасування оскаржуваного рішення ВККС, визначені пунктами 1 - 3 статті 88 Закону № 1402-VIII. Не встановив таких обставин і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.

67. Водночас рішення ВККС з урахуванням доводів позивача потребує всебічної оцінки на предмет відповідності його вимогам, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а саме в частині мотивування відповідачем свого висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям особистої компетентності.

68. Оскаржуване рішення ВККС у частині визнання кандидата таким, що підтвердив відповідність критеріям соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності, не було предметом судового перегляду в першій інстанції та, відповідно, не переглядається і Великою Палатою Верховного Суду в апеляційному порядку.

69. У цьому контексті необхідно нагадати, що повноваження ВККС у процесі здійснення добору суддів загалом та проведення їх оцінювання за згаданими вище критеріями є дискреційними. Втім, дискреційний характер таких повноважень не свідчить про те, що вони є необмеженими та не піддаються судовому контролю.

70. Так, згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів на 316-й нараді заступників міністрів від 11 березня 1980 року, як дискреційне повноваження необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

71. Повноваження ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є виключною компетенцією ВККС як уповноваженого органу, постійно діючого у вітчизняній системі судоустрою. Оцінювання відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів ВККС.

72. Жоден інший суб'єкт чи орган, зокрема й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/87/19, від 14 листопада 2024 року у справах № 990/139/24, № 990/71/24).

73. Водночас межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі на зайняття вакантних посад суддів, у тому числі в апеляційних судах, зокрема і прийняття рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як суддям (кандидатам на посаду судді), щодо яких їх ухвалено, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

74. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення судді (кандидата на посаду судді) взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася ВККС, коли оцінювала відповідність цього судді (кандидата на посаду судді) критеріям компетентності, доброчесності чи професійної етики.

75. Подібного висновку щодо меж дискреції ВККС у конкурсних процедурахВелика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24 та від 28 листопада 2024 року у справі № 990/92/24.

76. Отже, одним із завдань адміністративного судочинства є перевірка реалізації суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень, зокрема, за критеріями обґрунтованості, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Визначальним критерієм правомірності рішення ВККС про непідтвердження здатності кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному апеляційному суді в аспекті їх відповідності критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики є встановлення Комісією обставин, які мають істотний вплив на прийняття рішення, та мотивів, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.

77. ВККС відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі визнати кандидата таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

78. Проте суд повинен забезпечити, щоб реалізація Комісією дискреційних повноважень під час проведення кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.

79. Отже, у цій справі, з урахуванням доводів позовної заяви ОСОБА_1 та апеляційної скарги ВККС, Велика Палата Верховного Суду має перевірити, чи були висновки Комісії в частині перевірки кандидата критерію особистої компетентності обґрунтовані посиланням на визначені законом підстави / мотиви його ухвалення, тобто чи не були вони в цій частинісвавільними.

Щодо загальних засад проведення ВККС конкурсу на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів

80. За змістом частини першої статті 28 Закону № 1402-VIII суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1 - 3 цієї частини, щонайменше сім років.

81. Статтею 79-2 Закону № 1402-VIII установлено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад, зокрема, суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

82. Відповідно до частини другої статті 79-3 Закону № 1402-VIII у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду), частиною першою чи другою статті 33 (для вищого спеціалізованого суду) цього Закону.

83. Згідно із частиною четвертою статті 79-3 Закону № 1402-VIII ВККС:

1) на підставі поданих документів встановлює відповідність особи вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду та формує його досьє. Відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді;

2) проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду;

3) проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 цього Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання;

4) за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді та визначає рейтинг для участі у конкурсі кандидатів, які підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, визначає переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді у відповідному суді та ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

84. Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), який набрав чинності 30 грудня 2023 року, внесено зміни до Закону № 1402-VIII, зокрема викладено в новій редакції розділ IV «Порядок зайняття посади судді» та доповнено пунктами 57 - 61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення».

85. За змістом пункту 57, який згідно із Законом України від 20 листопада 2024 року № 4072-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо особливостей складання кваліфікаційного іспиту» (далі - Закон № 4072-IX) змінений на пункт 57-1, ВККС завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційних судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 3511-IX. ВККС проводить кваліфікаційний іспит у межах Конкурсу, передбаченого цим пунктом, за правилами, які діють після набрання чинності Законом № 4072-IX.

86. Статтею 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

87. Відповідно до статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

88. За пунктами 1.1-1.6 Положення № 20/зп-25 завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання - це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об`єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

89. Пунктами 6.21 - 6.24 розділу 6 Положення № 20/зп-25 визначено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення із суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Співбесіда проходить у засіданні Комісії у складі, визначеному рішенням Комісії. Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень. Під час співбесіди обов`язково обговорюються із суддею (кандидатом на посаду судді) дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

90. У розділі 2 Положення № 20/зп-25 закріплені показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення.

91. Пунктами 5.1, 5.2, 5.5 розділу 5 Положення № 20/зп-25 передбачено, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям соціальної та особистої компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен із цих критеріїв за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

92. Отже, за Законом № 1402-VІІІ призначення на посаду судді, зокрема вакантної посади судді апеляційного суду, здійснюється за конкурсом, який уповноважена проводити ВККС. Конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду Комісія проводить на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання. Одним з етапів кваліфікаційного оцінювання є дослідження досьє та проведення співбесіди. Саме на етапі співбесіди Комісія перевіряє відповідність судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. У Положенні № 20/зп-25 Комісія роз`яснила як зміст критеріїв, так і їх складові, передбачивши низку показників. Останні також розтлумачені з точки зору конкретних якостей, які оцінюються в межах кожного з них.

Щодо оцінки висновків ВККС про невідповідність критерію особистої компетентності

93. Згідно з підпунктами 2.4.1, 2.4.2 пункту 2.4 розділу 2 Положення № 20/зп-25 відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток.

94. Пункт 2.5 розділу 2 Положення № 20/зп-25 визначає, що рішучість - це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, у тому числі додаткових / понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.

95. Відповідно до пункту 2.6 розділу 2 Положення № 20/зп-25 відповідальність - це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини.

96. За визначенням, наведеним у пункті 2.7 розділу 2 Положення № 20/зп-25, безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля судді (кандидата на посаду судді) щодо професійного саморозвитку. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об`єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв`язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо.

97. Пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 20/зп-25 встановлено, що вага критерію особистої компетентності та його показників визначена таким чином: особиста компетентність - 50 балів, з яких рішучість і відповідальність - 25 балів, безперервний розвиток - 25 балів (пункт 5.6 цього розділу).

Щодо оцінки висновків ВККС про невідповідність критерію соціальної компетентності

98. Згідно з пунктами 2.8-2.12 Положення № 20/зп-25 соціальна компетентність - це сукупність морально-психологічних якостей, поведінкових установок і міжособистісних навичок кандидата, які забезпечують ефективну взаємодію, конструктивну комунікацію та здатність зберігати професійну мотивацію і психологічну стійкість у складних ситуаціях, притаманних судовій діяльності. Зазначена компетентність відображає здатність судді налагоджувати та підтримувати належну комунікацію з учасниками процесу, колегами та суспільством, керувати емоціями, ухвалювати рішення в умовах міжособистісної напруги чи конфлікту, діяти з дотриманням поваги до людської гідності та прав сторін.

99. Відповідність кандидата критерію соціальної компетентності визначається через призму його відповідності показникам критерію соціальної компетентності: ефективній комунікації, ефективній взаємодії, стійкості мотивації та емоційній стійкості.

100. Ефективна комунікація - це здатність кандидата на посаду судді ефективно використовувати комунікацію як інструмент для формування повного розуміння ситуації, встановлення взаєморозуміння та консенсусу у взаємодії з іншими. Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної комунікації, якщо вміє чути та розуміти точку зору інших; чітко та структуровано доносить свою позицію; обґрунтовує свої рішення раціональними, цілісними та послідовними аргументами; здатний відстоювати свою позицію та впливати на думку інших; впевнено та переконливо виступає перед аудиторією.

101. Ефективна взаємодія - це здатність кандидата на посаду судді будувати конструктивні стосунки з колегами та іншими представниками професійного середовища на основі професійних цілей та цінностей, а не особистих інтересів. Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної взаємодії, якщо проявляє повагу та докладає свідомих зусиль для розуміння інших точок зору; не провокує сам та не допускає виникнення міжособистісних конфліктів; здатний вживати ефективних заходів для вирішення робочих суперечок.

102. Стійкість мотивації - це усвідомлена мотивація кандидата на посаду судді до тривалого виконання професійних обов`язків судді в межах закону. Кандидат на посаду судді відповідає показнику стійкості мотивації, якщо має та демонструє усвідомлену (не ситуативну) мотивацію до роботи на посаді судді; розуміє всі виклики та складнощі такої роботи; може переконливо пояснити, що мотивує його до роботи; має сталу та усвідомлену мотивацію до служіння суспільству та розбудови правової держави.

103. Емоційна стійкість - це здатність кандидата на посаду судді ефективно управляти своїми емоційними станами. Кандидат на посаду судді відповідає показнику емоційної стійкості, якщо він на прикладах доводить свою здатність проявляти емоційну стійкість у стресових ситуаціях та під психологічним тиском; переконливо на прикладах розповідає, як відновлюється від стресу та напруги у професійній діяльності, та демонструє під час співбесіди здатність утримувати фокус та зберігати емоційну рівновагу, відповідаючи на запитання членів Комісії, у тому числі складні та провокаційні (зокрема, щодо статків, доходів, доброчесності тощо).

104. Пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 20/зп-25 встановлено, що кандидат на посаду судді вважається таким, що відповідає критерію соціальної компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за критерій за результатами його оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

105. Вагу критерію соціальної компетентності та його показників визначено таким чином: соціальна компетентність - 50 балів, з яких: ефективна комунікація - 12,5 бала; ефективна взаємодія - 12,5 бала; стійкість мотивації - 12,5 бала; емоційна стійкість - 12,5 бала.

106. Зміст означених вище показників свідчить, що соціальна компетентність судді (кандидата на посаду судді) проявляється у здатності останнього ефективно здійснювати професійну діяльність, поєднуючи уміння налагоджувати комунікацію і взаєморозуміння з іншими, взаємодіяти з професійним середовищем і зберігати при цьому мотивацію до виконання своїх професійних обов`язків та здатність керувати власними емоціями.

107. За правилами пункту 5.1 розділу 5 Положення № 20/зп-25 відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

108. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності (пункт 5.2 розділу 5 Положення № 20/зп-25).

109. За змістом пункту 5.5 розділу 5 Положення № 20/зп-25 суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Оцінка висновків Касаційного адміністративного суду та аргументів учасників справи

110. Касаційний адміністративний суд, як і Велика Палата Верховного Суду, не встановили обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1 - 3 статті 88 Закону № 1402-VIII.

111. Водночас спірне рішення з урахуванням доводів позивача у цій справі потребувало здійснення всебічної оцінки на предмет відповідності його вимогам, визначеним пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

112. З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення ВККС містить підрозділи, які стосуються дослідження кожного окремого показника відповідності ОСОБА_1 критеріям кваліфікаційного оцінювання.

113. За змістом встановлених судом першої інстанції обставин, його висновків у сукупності з доводами апеляційних скарг, предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції в межах питання вмотивованості спірного рішення ВККС.

Особиста компетентність

114. Установлюючи відповідність позивача критерію особистої компетентності, Комісія оцінювала такі показники, як «Рішучість і відповідальність», а також «Безперервний розвиток».

115. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія дійшла висновку про невідповідність кандидата показнику рішучості та відповідальності, зазначивши, що наведені кандидатом приклади професійної діяльності переважно свідчать про його особисту старанність, однак не підтверджують наявності рішучості в розумінні Положення № 20/зп-25. Зокрема, описані ситуації щодо самостійного виконання завдань за інших викладачів або виконання роботи в складних побутових умовах характеризують радше про індивідуальну сумлінність, ніж здатність своєчасно приймати управлінські рішення та усувати причини системних порушень. Кандидат фактично обирав шлях виконання чужих обов`язків, не демонструючи ініціативи щодо організаційного врегулювання проблем чи запровадження механізмів запобігання повторенню таких ситуацій, що свідчить про уникнення прийняття складних управлінських рішень.

116. Комісія також звернула увагу, що у відповідях кандидат не продемонстрував належного усвідомлення власної відповідальності за наслідки професійних рішень. Зокрема, він зазначив, що не повідомляв керівництву про випадки можливого тиску студентів та не вживав інституційних заходів реагування, обмежуючись особистою стриманістю. Така поведінка свідчить про схильність вирішувати проблемні ситуації індивідуально, без належної фіксації та реагування в межах встановлених процедур, що є несумісним зі стандартами суддівської відповідальності, які передбачають не лише особисту витримку, а й належне реагування на будь-які прояви впливу.

117. Крім того, ВККС зазначила, що кандидат систематично брав на себе виконання завдань за умов порушення встановлених процедур (зокрема, рецензування робіт, поданих із порушенням строків), фактично толеруючи недотримання правил іншими особами. Такий підхід свідчить про готовність адаптуватися до порушень замість забезпечення дотримання визначених вимог, що не узгоджується з очікуваною від судді здатністю забезпечувати дисципліну процесу та діяти в межах установлених правил.

118. З урахуванням сукупності наведеного Комісія дійшла висновку, що під час співбесіди кандидат не продемонстрував достатнього рівня рішучості у прийнятті складних рішень та належного рівня відповідальності в розумінні критеріїв особистої компетентності. Зазначила, що надані позивачем пояснення мають переважно описовий характер, не містять належної саморефлексії щодо власних управлінських рішень і не підтверджують здатності кандидата діяти як носій публічної влади, який приймає своєчасні рішення та несе за них повну персональну відповідальність. У зв`язку із цим Комісія виснувала, що ОСОБА_2 не відповідає критерію особистої компетентності за показником рішучості та відповідальності.

119. Водночас ВККС відзначила, що кандидат продемонстрував належний рівень безперервного професійного розвитку. З наданих пояснень та відповідей під час співбесіди вбачається його системний інтерес до наукової та практичної правничої діяльності, зокрема регулярне вивчення судової практики, аналіз правових позицій Верховного Суду, підготовка наукових праць і монографій, а також самостійне поглиблення знань у складних питаннях кримінального права. Кандидат навів приклади переосмислення власних наукових підходів, критичної оцінки попередніх досліджень та ініціювання фахових пропозицій щодо вдосконалення методичних матеріалів, що свідчить про його зацікавленість у професійному саморозвитку та підтриманні активної позиції у фаховому середовищі. Це дає підстави вважати, що за показником безперервного розвитку кандидат відповідає вимогам, визначеним Положенням № 20/зп-25.

120. Однією з підстав для задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції визначив те, що Комісія в оскаржуваному рішенні, звернувши увагу на окремі обставини, які, на її думку, свідчать про невідповідність позивача показнику рішучості та відповідальності, залишила поза увагою інші надані кандидатом пояснення та приклади його професійної діяльності, що характеризують його позитивно. Зокрема, позивач навів приклади прийняття ним складних та потенційно непопулярних рішень під час оцінювання студентів в умовах конфліктних ситуацій та психологічного тиску з їхнього боку.

121. Суд першої інстанції зауважив, що Комісія не навела мотивів, з яких ці аргументовані пояснення та приклади професійної діяльності кандидата не вплинули на визначення бала за показником рішучості, визначеним Положенням № 20/зп-25, який, зокрема, передбачає здатність своєчасно приймати складні та непопулярні рішення.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що Комісія фактично не надала оцінки поясненням позивача щодо його ініціативи з удосконалення Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації. На переконання суду першої інстанції, наведені обставини свідчать про активну професійну позицію кандидата, його небайдужість до якості процедур оцінювання та готовність брати на себе відповідальність за ініціювання необхідних змін.

122. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у оскаржуваному рішенні Комісії покликання на певні обставини не свідчить про те, що такі не були враховані під час ухвалення рішення.

123. Обов`язок мотивування рішення не слід ототожнювати з обов`язком навести в його тексті окрему оцінку кожної відповіді кандидата, кожного наведеного ним прикладу чи кожного аргументу, якщо з рішення можна встановити фактичні обставини, які Комісія визнала релевантними, критерій, з яким їх співвіднесено, та логічний зв`язок між цими обставинами і зробленим висновком.

124. Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що рішення ВККС у частині оцінювання відповідності позивача показнику рішучості та відповідальності у межах критерію особистої компетентності є належно та достатньо мотивованим. У ньому викладено враховані Комісією обставини, оцінено відповіді й пояснення кандидата, що дає змогу простежити логіку рішення і перевірити обґрунтованість висновків Комісії.

125. Стосовно оцінки показника «Безперервний розвиток» Велика Палата Верховного Суду враховує, що сам факт виставлення кандидату не максимального бала з можливих за показниками критерію особистої компетентності не створює для Комісії обов`язку в усіх випадках обґрунтовувати підстави невиставлення саме максимального бала. Такого підходу Велика Палата Верховного Суду дотримувалася в постанові від 08 липня 2025 року у справі № 990/389/25, зазначивши, що запроваджене Комісією оцінювання з виставленням балів передбачає формування оцінки на підставі внутрішнього переконання членів Комісії за результатами аналізу матеріалів досьє та співбесіди.

126. Наведені кандидатом приклади безперервного професійного розвитку були предметом безпосереднього обговорення на співбесіді. У рішенні Комісії вказано, що кандидат продемонстрував належний рівень безперервного розвитку, наведено обставини, на підставі яких Комісія дійшла такого висновку, та констатовано його відповідність вимогам, установленим Положенням № 20/зп-25 для цього показника. Саме по собі виставлення кандидату бала, нижчого за максимально можливий, не свідчить про невмотивованість рішення Комісії в цій частині.

127. Відсутність в оскаржуваному рішенні розгорнутого текстуального пояснення того, яка саме відповідь кандидата на яку кількість балів вплинула, сама собою не свідчить про неналежне мотивування рішення.

128. За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що оскаржуване рішення Комісії в частині оцінювання особистої компетентності містить достатню фактичну та нормативну основу для розуміння причин сформованого Комісією висновку, а тому не може вважатися невмотивованим лише з підстав, установлених судом першої інстанції.

Соціальна компетентність

129. Установлюючи відповідність позивача критерію соціальної компетентності, Комісія оцінювала такі показники, як «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», а також «Емоційна стійкість». Під час оцінки цих показників Комісія виходила з того значення відповідного показника, яке наведено у Положенні № 20/зп-25.

130. Стосовно показника ефективної комунікації Комісія зазначила, що кандидат навів значну кількість прикладів із викладацької та наукової діяльності, які свідчать про здатність до академічної дискусії, сприйняття альтернативних наукових позицій та аргументування власних висновків. Водночас як під час співбесіди, так і в письмових поясненнях кандидат фактично ототожнює ефективну комунікацію з науковим обговоренням або навчальним процесом, що не повною мірою відповідає змісту цього показника в контексті здійснення правосуддя та розуміння Положення № 20/зп-25. Наведені приклади не демонструють здатності кандидата здійснювати чітку, процесуально врівноважену комунікацію в умовах конфлікту сторін, необхідності припинення неналежної поведінки учасників або ухвалення непопулярних рішень з належним поясненням їх правових підстав. Відповіді кандидата під час співбесіди залишилися переважно описовими та не підтвердили сформованості навичок комунікації, притаманних суддівській ролі.

131. Оцінюючи ефективну взаємодію, ВККС врахувала наведені кандидатом приклади співпраці з колегами під час підготовки навчально-методичних матеріалів, керівництва студентськими роботами та врегулювання конфліктних ситуацій у навчальному середовищі. Зі змісту письмових пояснень і відповідей під час співбесіди слідує, що кандидат переважно обирає індивідуально-переконливу модель взаємодії, спрямовану на уникнення конфлікту шляхом тривалих особистих розмов або неформального впливу. Зокрема, звернення до батьків повнолітніх студентів як способу впливу на їх поведінку свідчить про використання позапроцедурних інструментів для досягнення результату. Вказала, що такий підхід хоча й може бути ефективним у педагогічній діяльності, не узгоджується з принципами інституційної взаємодії, що вимагають від судді дотримання формалізованих процедур, професійної дистанції та рівності учасників правовідносин. За висновками Комісії, позивач не продемонстрував прикладів системного врегулювання складних взаємодій із застосуванням визначених організаційних механізмів.

132. Стосовно стійкості мотивації Комісія врахувала твердження кандидата про багаторічне прагнення обійняти посаду судді, його зацікавленість діяльністю судової влади, наукові публікації, участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення процедур добору суддів, а також отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Водночас як письмові пояснення, так і відповіді під час співбесіди свідчать, що зазначені обставини переважно характеризують професійний інтерес кандидата до правничої сфери загалом, а не підтверджують наявність сталої та послідовної мотивації саме до здійснення правосуддя. Наведені кандидатом аргументи мають здебільшого декларативний та теоретичний характер і не супроводжуються переконливими прикладами професійних ситуацій, які б свідчили про стійкість мотивації в умовах тривалого навантаження, професійної невизначеності чи необхідності прийняття складних відповідальних рішень. Комісія також зазначила, що мотивація кандидата значною мірою зосереджена на інтересі до інституції суду та процедур її функціонування, тоді як належного усвідомлення практичних викликів здійснення правосуддя та готовності нести пов`язану з цим підвищену відповідальність кандидат не продемонстрував.

133. З урахуванням сукупності встановлених обставин Комісія дійшла висновку, що кандидат, попри наявність досвіду наукової та викладацької діяльності, не продемонстрував належного рівня сформованості навичок ефективної комунікації та ефективної взаємодії, а також достатньої стійкості професійної мотивації, необхідних для здійснення повноважень судді апеляційного суду. У зв`язку із цим кандидат не відповідає показникам ефективної комунікації, ефективної взаємодії та стійкості мотивації в межах критерію соціальної компетентності.

134. Разом з тим ВККС зауважила, що кандидат продемонстрував належний рівень емоційної стійкості. Як убачається з письмових пояснень та відповідей під час співбесіди, кандидат здатний зберігати коректність і стриманість у спілкуванні, уникати конфліктних ситуацій та підтримувати конструктивний тон взаємодії навіть за наявності незгоди чи критики. Наведені приклади професійної діяльності свідчать про схильність кандидата діяти виважено та контролювати емоційні реакції, що загалом відповідає вимогам емоційної врівноваженості, необхідної для здійснення суддівських повноважень.

135. Суд першої інстанції, визнаючи необґрунтованими висновки ВККС щодо ефективної комунікації, ефективної взаємодії та стійкості мотивації, фактично виходив з того, що наведені позивачем приклади професійної та наукової діяльності самі по собі достатньою мірою підтверджують сформованість відповідних компетентностей.

136. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду з приводу цього зазначає, що оцінювання соціальної компетентності кандидата на посаду судді передбачає встановлення не лише наявності у нього загальних професійних, комунікативних чи особистісних якостей, а й достатнього рівня сформованості відповідних компетентностей з урахуванням особливостей суддівської діяльності. Тому наявність у кандидата позитивного досвіду наукової, викладацької чи іншої професійної діяльності сама по собі не зумовлює висновку про його відповідність кожному з показників соціальної компетентності.

137. Щодо ефективної комунікації Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ВККС не заперечувала наявності в позивача комунікативних навичок. Навпаки, Комісія врахувала наведені ним приклади та зазначила, що вони свідчать про його здатність до академічної дискусії, сприйняття альтернативних наукових позицій та аргументування власних висновків.

138. Водночас ВККС обґрунтовано розмежувала зазначені навички та зміст показника ефективної комунікації в контексті здійснення правосуддя. Комісія зазначила, що наведені позивачем приклади переважно стосуються наукової та викладацької діяльності й не демонструють його здатності здійснювати чітку та процесуально врівноважену комунікацію в умовах конфлікту сторін, необхідності припинення неналежної поведінки учасників процесу або ухвалення непопулярних рішень із належним поясненням їх правових підстав. Крім того, ВККС оцінила зміст відповідей позивача під час співбесіди та дійшла висновку про їх переважно описовий характер.

139. Отже, висновок Комісії ґрунтувався не на запереченні загальної здатності позивача до комунікації, а на тому, що наведені ним приклади та надані під час співбесіди пояснення не підтвердили сформованості відповідної компетентності на рівні, необхідному для здійснення суддівських повноважень.

140. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ВККС мала навести конкретні факти, які б свідчили про нездатність позивача чітко та послідовно висловлювати власну позицію, сприймати інші точки зору чи підтримувати належну професійну комунікацію, не відповідає змісту здійсненого Комісією оцінювання. Для висновку про недостатній рівень сформованості відповідного показника не є необхідним встановлювати нездатність кандидата до комунікації як такої, оскільки предметом оцінювання є ступінь прояву відповідної компетентності та її відповідність вимогам до суддівської діяльності.

141. Щодо ефективної взаємодії Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ВККС також врахувала наведені позивачем приклади співпраці з колегами, керівництва студентськими роботами та врегулювання конфліктних ситуацій у навчальному середовищі. Водночас Комісія оцінила спосіб, у який позивач описував взаємодію з іншими особами, з огляду на вимоги, що випливають із характеру суддівської діяльності.

142. Зокрема, ВККС звернула увагу на наведений позивачем приклад звернення до батьків повнолітніх студентів як способу впливу на їхню поведінку та розцінила його як використання позапроцедурного інструменту для досягнення бажаного результату. Натомість Комісія не стверджувала, що такий спосіб взаємодії є неприйнятним або неефективним у педагогічній діяльності. Її висновок полягав у тому, що така модель поведінки не узгоджується з характером інституційної взаємодії, необхідної для здійснення суддівських повноважень, яка передбачає дотримання встановлених процедур, професійної дистанції та рівності учасників правовідносин.

143. Отже, ВККС оцінила наведені позивачем приклади не ізольовано та не з позицій їхньої доцільності в педагогічній діяльності, а в контексті того, наскільки вони демонструють сформованість саме тієї моделі професійної взаємодії, яка необхідна судді. Суд першої інстанції, визнаючи такий висновок Комісії необґрунтованим, фактично надав наведеним позивачем обставинам інше змістове значення, ніж ВККС, та дійшов власного висновку про достатність цих прикладів для підтвердження відповідної компетентності.

144. Щодо стійкості мотивації Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ВККС врахувала багаторічне прагнення позивача обійняти посаду судді, його інтерес до діяльності судової влади, наукові публікації, участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення процедур добору суддів та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

145. Водночас сама по собі наявність тривалого професійного інтересу до судової влади та прагнення обійняти посаду судді не є безумовним підтвердженням сформованості стійкої мотивації саме до практичного здійснення правосуддя. ВККС, оцінюючи наведені позивачем обставини в сукупності, дійшла висновку, що вони переважно характеризують його професійний інтерес до правничої сфери, інституції суду та процедур її функціонування, але не супроводжуються достатньо переконливими прикладами, які б демонстрували усвідомлення практичних викликів здійснення правосуддя, готовність до тривалого професійного навантаження, прийняття складних та відповідальних рішень і несення пов`язаної з ними підвищеної відповідальності.

146. Отже, ВККС не заперечувала тривалості професійного інтересу позивача до судової влади, а дала йому іншу оцінку в аспекті змісту показника стійкості мотивації. Суд першої інстанції, дійшовши протилежного висновку, фактично ототожнив тривалість такого інтересу з доведеністю стійкої мотивації до здійснення правосуддя, не врахувавши, що предметом оцінювання було саме змістовне наповнення відповідної мотивації.

147. З рішення Комісії вбачається, що вона врахувала як позитивні характеристики позивача, так і наведені ним приклади професійної діяльності, однак дійшла висновку про їх недостатність для підтвердження необхідного рівня сформованості окремих показників соціальної компетентності саме в контексті здійснення правосуддя.

148. На користь цього висновку свідчить і те, що ВККС не надала позивачеві негативної оцінки за всіма складовими соціальної компетентності.

149. Зокрема, за показником емоційної стійкості Комісія зазначила про його здатність зберігати коректність і стриманість у спілкуванні, уникати конфліктів, підтримувати конструктивний тон взаємодії та контролювати емоційні реакції. Такий підхід свідчить про диференційоване оцінювання окремих показників, а не про формальне або упереджене ставлення до кандидата.

150. Саме по собі визначення Комісією за показником емоційної стійкості 10,67 бала з 12,5 можливих не спростовує зазначеного висновку. Питання щодо достатності мотивування конкретного розміру бала за цим показником не може автоматично зумовлювати висновок про необґрунтованість висновків ВККС щодо інших показників соціальної компетентності, які мають самостійне фактичне та мотивувальне підґрунтя.

151. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що рішення Комісії є належно та достатньо мотивованим за кожним із чотирьох його показників: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації» та «Емоційна стійкість». Комісія навела обставини, які врахувала під час оцінювання кандидата, охарактеризувала його відповіді та продемонстровані ним компетентності, зіставила їх із вимогами, визначеними Положенням № 20/зп-25, і сформулювала відповідні висновки щодо кожного показника.

152. Наведене мотивування дає змогу встановити фактичні підстави оцінок, простежити логіку Комісії та перевірити обґрунтованість визначеної кількості балів.

153. Водночас саме по собі виставлення кандидату за окремими показниками балів, нижчих за максимально можливі, не свідчить про невмотивованість рішення Комісії та не спростовує викладених у ньому висновків щодо рівня соціальної компетентності кандидата.

154. ВККС навела конкретні обставини, враховані під час оцінювання, співвіднесла їх зі змістом відповідних показників та пояснила, чому наведені кандидатом приклади не дають підстав для висновку про достатній рівень їх сформованості саме для здійснення повноважень судді апеляційного суду.

155. Комісія оцінює не кількість чи формальну повноту відповідей, а зміст, глибину, переконливість, професійність відповідей та їхню відповідність очікуваному рівню компетентності судді апеляційної інстанції. Відсутність в оскаржуваному рішенні Комісії покликання на певні обставини не свідчить про те, що вказані обставини не були враховані ВККС під час ухвалення рішення. Надані позивачем відповіді на питання були оцінені Комісією шляхом проставлення кожним членом індивідуального бала за їх внутрішнім переконанням, що відповідає вимогам закону.

156. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що оскаржуване рішення Комісії від 03 березня 2026 року № 64/ас-26 містить достатні для розуміння мотиви: у ньому зазначено, які саме теми обговорювалися з кандидатом, наведено індивідуальні бали кожного члена Комісії за кожним показником та підсумковий бал за критерієм. Цього достатньо, щоб як самому кандидату, так і незалежному сторонньому спостерігачу було зрозуміло, за результатами обговорення яких обставин Комісія дійшла свого висновку, а тому немає підстав для висновку про формальний, довільний або свавільний характер її рішення.

157. Незгода суду першої інстанції з рівнем деталізації мотивування, обраним компетентним колегіальним органом, яка ґрунтується на власному сприйнятті достатності обґрунтування, не є тотожною відсутності мотивів рішення як підстави для його скасування, визначеної пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

158. Щодо доводів позивача про упередженість членів Комісії, порушення права скаржника бути почутим чи необ`єктивність процедури кваліфікаційного оцінювання Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

159. Саме по собі ставлення члена Комісії до окремих відповідей кандидата, постановлення уточнювальних запитань або висловлення під час співбесіди оцінки наведених ним обставин не свідчить про упередженість. Співбесіда за своєю природою передбачає безпосереднє з`ясування обставин, поставлення запитань, перевірку послідовності та обґрунтованості відповідей кандидата, а також оцінювання наведених ним пояснень. Тому незгода кандидата з характером поставлених запитань, формулюваннями члена Комісії чи наданою ним оцінкою відповіді сама по собі не може бути доказом сформованого наперед негативного ставлення до кандидата.

160. Зокрема, твердження скаржника про те, що висловлювання члена Комісії щодо можливості одержання подарунка від невістки ґрунтувалися на фактах, які не відповідали дійсності, фактично відображають його власну оцінку правильності та змісту обговорення під час співбесіди. Навіть якщо виходити з того, що окремі формулювання члена Комісії могли бути неточними або що скаржник інакше розумів відповідні положення законодавства, з цього не випливає наявність особистої упередженості чи заздалегідь сформованого ставлення до нього.

161. Так само посилання скаржника на неправильне, на його думку, тлумачення членом Комісії положень законодавства або на згадування роз`яснення НАЗК, існування якого він заперечує, стосується передусім правильності відповідної правової оцінки чи змісту дискусії під час співбесіди. Такі обставини самі по собі не свідчать про необ`єктивність процедури оцінювання та не є достатніми для висновку про упередженість члена Комісії.

162. До того ж скаржник не навів об`єктивних даних, які б свідчили про те, що член Комісії мав особисту заінтересованість у певному результаті оцінювання, попередньо сформував висновок щодо невідповідності скаржника встановленим критеріям або що результати оцінювання були визначені до завершення передбаченої процедури. Натомість його доводи фактично зводяться до незгоди з окремими висловлюваннями та оцінками, наданими під час співбесіди.

163. Щодо доводів скаржника про порушення права бути почутим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право особи бути почутою не означає обов`язку суб`єкта владних повноважень погодитися з наданими нею поясненнями або прийняти їх зміст як достовірний та достатній. Зміст цього права полягає у забезпеченні особі реальної можливості викласти свою позицію, навести аргументи та надати пояснення щодо обставин, які мають значення для прийняття рішення. Незгода кандидата з результатом оцінки його пояснень не є доказом того, що такі пояснення Комісія взагалі не почула чи не дослідила.

164. Наведені скаржником доводи переважно стосуються не відсутності у рішенні Комісії мотивів як таких, а незгоди з їх змістом, оцінкою Комісією наданих ним пояснень та визначеним за результатами оцінювання рівнем відповідних компетентностей. Така незгода сама по собі не є достатньою підставою для висновку про необ`єктивність чи упередженість Комісії.

165. Стосовно посилань позивача на порушення, допущені Комісією під час аналізу його декларації родинних зв`язків та доброчесності, то обговорення цих питань стосувалося оцінювання відповідності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики, в результаті чого позивач був визнаний таким, що відповідає вказаним критеріям. Оскаржуване рішення ВККС у частині визнання кандидата таким, що підтвердив відповідність критеріям професійної етики та доброчесності, не було предметом судового перегляду в першій інстанції та, відповідно, не переглядається і Великою Палатою Верховного Суду в апеляційному порядку.

166. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені скаржником доводи не спростовують висновків Комісії та не свідчать про такі порушення процедури кваліфікаційного оцінювання, які могли б бути підставою для скасування її рішення.

167. Велика Палата вважає, що оскаржуване рішення ВККС відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII щодо вмотивованості, ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, а також відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, тому підстав для його скасування немає.

168. Натомість суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, якими врегульовано процедуру кваліфікаційного оцінювання, і відповідно дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позову, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволених позовних вимог за результатами його апеляційного перегляду та ухвалення нового рішення - про відмову в цій частині в задоволенні позову.

169. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

170. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

171. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

172. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 317 КАС України).

173. Оскільки наведені в апеляційній скарзі ВККС доводи спростовують викладені в рішенні суду першої інстанції висновки, то апеляційна скарга Комісії підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нової постанови - про відмову в цій частині в задоволенні позову.

174. Натомість апеляційну скаргу ОСОБА_1 потрібно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду