ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 714/1455/24

За вироком Герцаївського районного суду Чернівецької області від

17 грудня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 27 липня

2024 року прибув до міжнародного пункту пропуску «Дяківці - Раковець» в с. Дяківці Чернівецького району Чернівецької області, де приблизно о 18:00, діючи умисно, протиправно, за сприяння у безперешкодному перетині кордону на виїзд з України, у зв`язку тим, що не мав усіх необхідних документів для перетину державного кордону України під час режиму воєнного стану та з метою перетнути державний кордон України під час цього режиму, надав неправомірну вигоду працівнику Державної прикордонної служби України ОСОБА_8 в сумі

200 євро, номіналом по 50 євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 27 липня 2024 року становить 8936,60 грн.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 29 квітня 2026 року вирок районного суду залишив без змін.

У поданій касаційній скарзі захисник просить скасувати рішення апеляційного суду й призначити новий розгляд у цьому суді.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо постановлення апеляційним судом рішення з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, захисник наводить доводи, які стосуються надання ним власної оцінки доказам, неповноти судового розгляду.

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до того, що він зазначає про недоведеність вини його підзахисного поза розумним сумнівом, а висновки про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на такому неналежному та недопустимому електронному доказі, як фрагменті відеозапису із службового кабінету працівника прикордонної служби, при цьому, він візуально не відображає дати та часу проведення відеозйомки, а сам відеофайл був створений через 12 днів після події, яка інкримінується ОСОБА_6 .

При цьому апеляційний суд залишив без розгляду клопотання сторони захисту щодо дослідження саме технічних характеристик згаданого відеозапису, а тому неможливо виключити факт монтування чи внесення змін до цього відеофайлу.

До того ж захисник вказує на хибність висновку апеляційного суду, зокрема про те, що сторона захисту не реалізувала можливості встановлення технологічних властивостей наявних відеозаписів шляхом звернення до суду з клопотанням про проведення відповідної експертизи, оскільки на переконання захисника, реалізація такого права була недоцільною з підстав відсутності записуючого пристрою цих відеозаписів, а висновку про неналежність та недопустимість цих доказів можна дійти без застосування спеціальних знань.

Водночас захисник у своїй касаційній скарзі підтверджує той факт, що сторона захисту заперечувала щодо проведення експертизи з метою встановлення належності голосу його підзахисного голосу особи, яка веде розмову за кадром.

Також стверджує, що свідок ОСОБА_8 , на показаннях якого ґрунтується доведення винуватості підзахисного, порушив вимоги Закону України «Про запобігання корупції», якими чітко регламентовано дії службової особи під час надання чи пропозиції неправомірної вигоди, що вплинуло на встановлення обставин вчиненого ОСОБА_6 діяння.

При цьому на обґрунтування зазначених вище доводів захисник посилається на практику Верховного Суду.

До того ж стверджує, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам поданої скарги, формально підійшов до розгляду апеляційної скарги сторони захисту, тож ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не подавали.

У судовому засіданні засуджений та його захисник виступили на підтримку касаційної скарги, а прокурор заперечив щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами попередніх інстанцій.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, в якій порушувалися питання стосовно юридичної оцінки дій засудженого, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

Щодо доведення поза розумним сумнівом вини засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок (ст. 94 КПК).

За приписами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зі свого боку, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що висновок районного суду, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК України. Ці докази, оцінені в їх сукупності та взаємозв`язку, є достатніми для визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

При цьому допитаний районним судом ОСОБА_6 не визнав вини та показав, що 27 липня 2024 року він разом із трьома жінками, серед яких була його теща і двоє далеких родичок, на автомобілі під`їхали до МПП «Дяківці-Раковець» для перетину кордону. Він їхав у Грецію забрати дружину і трьох дітей додому. Коли прийшла їхня черга, до автомобіля підійшов прикордонник, взяв у них документи, відійшов, а потім підійшов, сказав, що ним буде займатися начальник відділу і необхідно відігнати автомобіль вбік. Вони стали очікувати, прикордонник знову підійшов, щось уточнив у нього і знову пішов. Це тягнулося годину, потім пройшло дві години. Знову підійшов прикордонник і сказав, що, напевно, відмовить йому у перетині кордону, повідомив, що викличе його в кабінет, і повернув йому документи. Через деякий час прикордонник покликав його до кабінету, там почав говорити, що відмовить йому в перетині, потім на якийсь час вийшов із кабінету і повернувся вже з поліцейським, якому вказав на свій стіл. На запитання працівників поліції вказав, що грошових коштів прикордоннику в якості хабаря не давав, звідки взялися ті кошти на столі, він не знає. У цей же час йому принесли письмову відмову в перетині кордону. Наполягав, що мав право виїздити за кордон, оскільки є багатодітним батьком, мав відповідне посвідчення, а також в нього був Резерв + , але там не було необхідного на той час (оформленої відстрочки ТЦК та СП). Зазначив, що звертався до ТЦК для отримання відстрочки, він обслуговується в ІНФОРМАЦІЯ_2 , дівчина, яка там працює, мала оформити йому необхідні документи. Також на виїзд з України з ним прямували три жінки, зокрема теща, що є особою з 2-ю групою інвалідності. Вказав на те, що до 27 липня 2024 року, під час режиму воєнного стану, він виїздив за кордон - в 2022 році автомобілем до Румунії та у 2023 році потягом до Польщі. Вказав, що він грошових коштів в якості хабаря не давав, звідки взялися ті кошти не знає.

Версія засудженого про невчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, була предметом ретельної перевірки як районного, так і апеляційного судів, які умотивовано спростували її з посиланням у своїх рішеннях на конкретні безпосередньо досліджені докази.

Частиною 1 ст. 369 КК України встановлена кримінальна відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а також за надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Пропозиція або обіцянка надати неправомірну вигоду є самостійними злочинами з формальним складом і вважаються закінченими з моменту, коли особа висловила таку пропозицію чи обіцянку службовій особі в будь-якому виді (усно, письмово, за допомогою звуку, жесту, в електронному вигляді чи в інший спосіб), а надання неправомірної вигоди є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим із часу, коли службова або третя особа отримали цю неправомірну вигоду.

Об`єктивна сторона цього злочину характеризується трьома альтернативними діями: пропозицією надати неправомірну вигоду; обіцянкою надати неправомірну вигоду; наданням такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Під пропозицією у ст. 369 КК України необхідно розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою - висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди.

Надання неправомірної вигоди - це її передавання службовій особі (способи можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають).

За своєю суттю об`єктивна сторона цього злочину вичерпується лише фактом пропозиції, обіцянки надати неправомірну вигоду або надання такої вигоди.

Так, свідок ОСОБА_8 під час його допиту апеляційним судом пояснив, що працює у ВПС «Герца» ДПС України. 27 липня 2024 року перебував на службі у МПП «Дяківці» на посаді старшого прикордонних нарядів у пункті пропуску і в цей день на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_6 . В нього було три комплекти документів, які він надавав як підстави для виїзду: свідоцтва про народження трьох дітей, посвідчення багатодітної сім`ї, супровід особи з інвалідністю, супровід тещі з числа осіб з інвалідністю. Він щоразу повертався до автомобіля, доносив якійсь документи, але в кожному випадку документів для виїзду було недостатньо. У зв`язку з чим, ним було прийняте рішення відмовити цьому громадянину в перетині державного кордону, на що, задля вирішення питання про безперешкодний перетин державного кордону ОСОБА_6 вирішив надати йому неправомірну вигоду в розмірі 200 євро, купюрами по

50 євро. Свідок конкретизував, що прикордонний контроль ОСОБА_6 він проводив особисто, рішення про відмову в перетині кордону також приймав він, тому і спілкувався з останнім. Під час зміни на його одязі не було закріплено бодикамери, за недостатньою кількістю таких та відсутність можливості на літньому форменому одязі закріпити її. При першому контакті з ОСОБА_6 йому було роз`яснено причину відмови в перетині кордону, другу розмову не пам`ятає, під час третьої зустрічі віддав ОСОБА_6 його документи, які перед цим перевіряв. ОСОБА_6 було запрошено в службовий кабінет для винесення рішення про відмову в перетині кордону. Вказав на те, що зазвичай часовий проміжок для перевірки документів становить 5 хв, але у випадку з ОСОБА_6 це зайняло значно більше часу: спочатку він надав документи як багатодітний батько, але не вистачало рішення про відстрочку, потім щодо тещі як особи з інвалідністю, але не було їхньої спільної реєстрації, потім його сестра чи сестра дружини з інвалідністю, при цьому наразі діє воєнний стан і на одну особу чоловічої статі потрібно більше часу (чекають відповідей з різних установ). Зазначив, що відмовився від неправомірної вигоди, наданої ОСОБА_6 , спочатку взяв у руки гроші, оскільки не знав, що він простягає у руці, а коли зрозумів, то повідомив ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність.

Про ситуацію, що склалася, доповів своєму безпосередньому керівництву та зателефонував до поліції. Вказав і те, що надав працівникам поліції відео, що було записано на бодикамери, що була розміщена в службовому кабінеті. Зазначив, що надані ОСОБА_6 200 євро - це хабар за безперешкодний перетин кордону останнім, який не мав права на виїзд за кордон.

Також свідок ОСОБА_10 у ході допиту апеляційним судом зазначив, що є офіцером внутрішньої безпеки по НОМЕР_1 прикордонному загону ДПС України.

27 липня 2024 року ОСОБА_8 повідомив, що йому надали неправомірну вигоду у розмірі 200 євро і що він здійснив відеофіксацію порушення, на що він сказав ОСОБА_8 повідомити про це поліцію. Порушення фіксуються на бодикамеру.

Допит зазначених осіб проведено відповідно до вимог КПК України, їх показання є логічними та підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти цими особами засудженого не встановлено, а тому апеляційний суд не мав підстав не довіряти показанням, які вони надали суду, із чим погоджується і колегія суддів.

Указані показання узгоджуються, зокрема, з такими дослідженими судом доказами, як:

- рапорт чергового ВП № 4 Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області ОСОБА_11 , відповідно до якого 27 липня 2024 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на МПП «Дяківці - Раковець», для безперешкодного перетину ним державного кордону надав працівнику прикордонної служби неправомірну вигоду в сумі 200 євро, чотири купюри по

50 євро;

- повідомлення про ознаки кримінального правопорушення від 27 липня

2024 року, а саме про те, що 27 липня 2024 року приблизно о 18:00 на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Офіцером ВВВБ по 31 прикз було задокументовано факт надання грошових коштів у розмірі 200 євро з боку громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , п/н «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» ОСОБА_8 за безперешкодний пропуск через державний кордон України громадянина України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Прикордонним нарядом п/н «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» було попереджено цього громадянина про кримінальну відповідальність, вжито заходів фото- відео документування події;

- протокол огляду місця події від 27 липня 2024 року з фототаблицями до нього, з якого убачається, що в ході проведення слідчої дії в присутності понятих на столі в службовому кабінеті старшого прикордонних нарядів МПП «Дяківці - Раковець» було виявлено кошти в сумі 200 євро чотирма купюрами по 50 євро із серійними номерами UH6186173185, UA5443100725, VC0623963466, UC9571619422, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 . Грошові кошти були вилучені та запаковані до сейф-пакета;

- протокол огляду відеозапису від 27 серпня 2024 року, відповідно до якого предметом огляду був DVD-диск із файлами відеозаписів, наданий

НОМЕР_1 прикордонним загоном. Зі змісту відеозаписів встановлено, що 27 липня

2024 року ОСОБА_6 перебував на МПП «Дяківці - Раковець» і контактував з працівником ДПС України ОСОБА_8 , а також те, що в службовому приміщенні працівників прикордонної служби відбулася розмова між працівником ДПС України ОСОБА_8 і особою чоловічої статі, що залишилася поза кадром, у ході якої остання з проханням вирішити питання стосовно її безперешкодного перетину кордону надає працівнику ДПС ОСОБА_8 грошові кошти.

Отже, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, а надалі й апеляційний суд зробили правильний висновок про винуватість засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України. З таким висновком погоджується і колегія суддів. Винуватість засудженого доведена поза розумним сумнівом.

Тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Щодо належності і допустимості доказів винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення

Положеннями ст. 84 КПК України регламентовано, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стосовно доводів захисника про те, що винуватість ОСОБА_6 ґрунтується на такому неналежному та недопустимому електронному доказі, як фрагменті відеозапису із службового кабінету працівника прикордонної служби, при цьому, він візуально не відображає дати та часу проведення відеозйомки, а сам відеофайл був створений через 12 днів після події, яка інкримінуються ОСОБА_6 , колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч. 3 ст. 99 КПК України оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від

29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20), ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним. Характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників уважається оригіналом електронного документа.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що 22 квітня 2026 року у судовому засіданні апеляційний суд безпосередньо дослідив шляхом відтворення відеозапис, про дослідження якого клопотав перед судом захисник, що підтверджується відеозаписом цього судового засідання, який міститься в підсистемі «Електронний суд». У результаті чого цей суд погодився з висновком районного суду про те, що спілкування свідка ОСОБА_8 відбувалося із засудженим, оскільки розмова між згаданими особами розпочалася і з того, що ОСОБА_8 повідомляє засудженому причину непропуску його через державний кордон (відсутність оформленої відстрочки), на що той зауважує, що є багатодітним батьком і звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 за оформленням відстрочки, але дівчина, що там працює, фізично не встигла це зробити, зауважує, що поспішає за кордон за сім`єю (дружиною і трьома дітьми). Далі обвинувачений повідомляє, що в нього також теща є особою з інвалідністю і, що він може виїхати з цієї підстави, на що ОСОБА_8 повідомляє, що він не може здійснювати супровід тещі. Ведеться розмова стосовно ще однієї родички засудженого ОСОБА_13 . Також засуджений заявляє, що під час режиму воєнного стану виїздив за кордон - одного разу у 2022 році та одного разу у 2023 році. Після цього пропонує ОСОБА_8 вирішити його питання з виїздом за кордон, на що той відповідає, що нічого вирішувати не буде. Далі надає ОСОБА_8 грошові кошти. Зміст цієї розмови повністю узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_8 і є ідентичним показанням самого засудженого.

Тож апеляційний суд, урахувавши зміст зафіксованої розмови, а також показання свідка ОСОБА_8 і засудженого ОСОБА_6 , не встановив підстав сумніватися у тому, що досліджений відеозапис стосується подій, які ставляться у провину ОСОБА_6 .

Варто зазначити, що у судовому засідання апеляційного суду від 24 лютого

2026 року захисник клопотав, крім іншого, про дослідження лише одного відеозапису VID-20240806-WA008, яке було задоволено цим судом, а далі саме цей запис був досліджений апеляційним судом.

Необхідно акцентувати на тому, що на цьому відеозаписі зафіксовані обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а розмір відеофайлу може свідчити лише про те, що надано фрагмент відеозапису, на якому зафіксовані обставини, які є предметом доказування, а не весь відеозапис цілком. Вирішальним є те, чи зафіксовано предмет доказування на окремому фрагменті відеозапису та, чи підтверджуються ним обставини вчинення кримінального правопорушення.

А тому доводи захисника про те, що винуватість ОСОБА_6 ґрунтується на такому неналежному та недопустимому доказі, як фрагмент відеозапису із службового кабінету працівника прикордонної служби є надуманими.

Також твердження про неналежність та недопустимість цього доказу з підстав того, що досліджений відеозапис візуально не відображає дати та часу проведення відеозйомки є безпідставними, оскільки апеляційний суд не встановив будь-яких об`єктивних даних про те, що цей запис здійснений не за допомогою технічних засобів відеофіксації з Міжнародного пункту пропуску «Дяківці», на якому засвідчено відомості, що є предметом доказування.

До того ж не заслуговують на увагу доводи захисника про неналежність та недопустимість як доказу відеозапису через те, що відеофайл був створений через 12 днів після події, яка інкримінується ОСОБА_6 , оскільки той самий електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях.

Усі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Водночас у цьому кримінальному провадженні відсутні об`єктивні дані того, що досліджений відеозапис створений в інший час за інших обставин, при цьому відеозапис повністю відображає перебіг інкримінованих ОСОБА_6 подій, які визнані судом доведеними.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд залишив без розгляду клопотання сторони захисту щодо дослідження саме технічних характеристик згаданого відеозапису, а тому неможливо виключити факт монтування чи внесення змін до цього відеофайлу, колегія суддів зазначає таке.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що апеляційний суд задовольнив клопотання захисника про повторний допит свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , а також щодо повторного дослідження лише одного відеозапису VID-20240806-WA008для перевірки факту вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України,що підтверджується відеозаписом судового засідання апеляційної інстанції від 24 лютого 2026 року, який міститься в підсистемі «Електронний суд».

Далі в ході дослідження згаданого відеозапису захисник висловив зауваження щодо відсутності на ньому таймера із зазначенням дати та часу, а також дати його створення, оскільки це має значеннядля встановлення, зокрема, допустимості цього доказу.

Колегія суддів зазначає, що питання про допустимість доказів суд вирішує, оцінюючи докази в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу в ході судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).

З матеріалів цього кримінального провадження випливає те, що як районний суд, так і апеляційний суд під час судового розгляду належним чином дослідили й оцінили згаданий вище доказ, дійшли висновку як про його належність та допустимість, так і відсутність факту наявності у ньому ознак змін з підстав, які зазначені захисником та навели у своїх рішеннях належне обґрунтування, із чим погоджується колегія суддів.

Тому доводи захисника в цій частині є безґрунтовними.

Щодо доводів захисника про хибність висновку апеляційного суду, зокрема, про те, що сторона захисту не реалізувала можливості встановлення технологічних властивостей наявних відеозаписів шляхом звернення до суду з клопотанням про проведення відповідної експертизи, оскільки на переконання захисника, реалізація такого права була недоцільною з підстав відсутності записуючого пристрою цих відеозаписів, а висновку про неналежність та недопустимість цих доказів можна дійти без застосування спеціальних знань, колегія суддів вважає за необхідне навести такі мотиви.

За приписами ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін у кримінальному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

У цьому кримінальному провадженні сторона захисту не реалізувала свого права на звернення до суду з клопотанням про призначення відповідного експертного дослідження, як про це зазначає в своїй касаційній скарзі захисник.

Однак призначення і проведення експертизи прямо передбачено положеннями статей 332, 242 КПК України як потрібний процесуальний засіб перевірки належності доказів і, відповідно, встановлено процесуальний порядок його застосування.

Колегія суддів підкреслює, що наведені апеляційним судом обґрунтування підстав, з яких зазначений вище доказ визнано належним, є достатніми та такими, що переконливо усувають будь-який сумнів у правильності прийнятого рішення цим судом, до того ж спростовують доводи захисника про протилежне.

Тож можна дійти висновку, що для сторони захисту не було дієвим засобом спростування сумнівів у належності цього доказу проведення спеціального дослідження, на якому і не наполягав захисник.

Також замість перевірки належності цього доказу у спосіб, передбачений законом, сторона захисту заперечувала щодо проведення експертизи з метою встановлення належності голосу ОСОБА_6 голосу особи, яка веде розмову за кадром, про що сам захисник зазначив у касаційній скарзі.

Отже, колегія суддів вважає, що суд дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Усі клопотання учасників процесу розглянуто відповідно до вимог закону.

Стосовно тверджень захисника про те, що свідок ОСОБА_8 , на показаннях якого ґрунтується доведення винуватості підзахисного, порушив вимоги Закону України «Про запобігання корупції», якими чітко регламентовано дії службової особи під час надання чи пропозиції неправомірної вигоди, що вплинуло на встановлення обставин вчиненого ОСОБА_6 діяння, колегія суддів зазначає таке.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що захисник посилається на те, що підзахисний був спровокований

ОСОБА_8 на передачу хабаря підтверджуючи це тим, що останній не дотримався вимог Закону України «Про запобігання корупції», якими чітко регламентовано дії службової особи під час надання чи пропозиції неправомірної вигоди.

Для оцінки матеріального критерію провокації Суд застосовує усталені стандарти ЄСПЛ, який вимагає з`ясувати, чи було розслідування переважно пасивним і чи виник умисел у засудженого до втручання оперативних служб. Варто підкреслити те, що жодна з обставин сама собою не може бути визначальною для висновку про наявність або відсутність провокації. Лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, можна зробити висновок, чи була поведінка відповідних осіб такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила би без їх втручання.

Підбурювання має місце тоді, коли працівники відповідних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений. Для встановлення того, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, слід взяти до уваги, крім іншого, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо.

Тож аналіз всіх обставин в сукупності має свідчити про те, що ОСОБА_8 спровокував засудженого на вчинення злочину, який він ніколи би не вчинив за інших обставин.

Під час вирішення поставленого перед апеляційним судом питання щодо провокації у цьому кримінальному провадженні, цей суд проаналізував обставини кримінального провадження та дійшов висновку про те, що посилання сторони захисту на те, що свідок ОСОБА_8 не діяв відповідно до вимог вказаного вище закону, не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_6 та доведеність його вини.

Зі свого боку колегія суддів зазначає, що із наявних відеозаписів видно, що ОСОБА_8 утримувався від поведінки, яка може бути розціненою як готовність до корупційного правопорушення, оскільки він неодноразово роз`яснював ОСОБА_6 причину відмови у перетині ним державного кордону та стверджував про відсутність обставин, які могли би вплинути на його виїзд за межі України, натомість засуджений не маючи права на виїзд з України, надав ОСОБА_8 хабар у сумі 200 євро за безперешкодний перетин ним державного кордону. Про це також ОСОБА_8 зазначив, будучи допитаним у якості свідка як у суді першої інстанції, так і у апеляційному суді.

За наведених обставин поведінка ОСОБА_8 , який перебував на службі у Міжнародному пункті пропуску «Дяківці», не створювала корупційного наміру у засудженого, а було лише зафіксовано його об`єктивне виявлення.

Тому доводи захисника в цій частині не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

При цьому доводи апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції належним чином перевірив, у результаті чого надав аргументовану та мотивовану відповідь на вимоги його апеляційної скарги.

До того ж на обґрунтування зазначених вище доводів захисник посилається на практику Верховного Суду, однак колегія суддів встановила, що таке посилання є нерелевантним, до обставин цього кримінального провадження.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зауважує, що переглядаючи справу в апеляційному порядку,апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу безпідставною, та належним чином мотивував свою позицію.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом першої інстанції доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.

Отже, під час касаційної процедури колегія суддів не встановила, за доводами касаційної скарги захисника, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування оскарженого судового рішення.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та узгоджується з приписами статей 370, 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судового рішення під час перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції у процесі розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд