ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/1804/25

Керівник Херсонської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської з позовною заявою в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради Херсонської області, Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до Департаменту та ТОВ "Дорспецсервіс" про: визнання недійсним договору про закупівлю послуг від 20.10.2021 №200; стягнення з ТОВ "Дорспецсервіс" на користь Департаменту 599 289,30 грн та стягнення з Департаменту одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави.

Позов обґрунтовано тим, що договір про закупівлю послуг з озеленення територій та утримання зелених насаджень від 20.10.2021 №200 укладений за підсумками закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників. Укладення договору з порушенням вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", що було встановлено рішенням територіального відділення АМК, за переконанням прокурора, є підставою для визнання договору недійсним на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.02.2026, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відсутні передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, що має наслідком відсутність правової необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з ТОВ "Дорспецсервіс" на користь Департаменту 599 289,30 грн та стягнення з Департаменту одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.

У касаційній скарзі заступник керівника Херсонської обласної прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 і прийняти нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на:

- протиправність спірного договору та його спрямованості на порушення інтересів держави і суспільства, його відповідність інтересам територіальної громади та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 9 Конституції України, статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 15, 16, 203, 215, частини третьої статті 228 ЦК України, порушення норм процесуального права, зокрема, статей 13, 15, 73, 76. 77-79, 86, 236, 269 ГПК України, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 440/6596/18, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15, від 20.06.2018 у справі №910/127/17, від 27.03.2019 № 905/1250/18, від 27.05.2021 у справі №903/23/19, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19;

- необхідність відступу від висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 у подібних правовідносинах.

Департамент у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення - законні та обґрунтовані, прийняті з урахуванням висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, не вбачає підстав для відступу, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, а у разі встановлення обставин, передбачених статтею 296 ГПК України - касаційне провадження у відповідній частині закрити.

Херсонська міська рада Херсонської області у додаткових поясненнях зазначає, про прокурор не довів, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості, просить долучити письмові пояснення до справи.

Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області подані додаткові пояснення в яких позивач не підтримує касаційну скаргу прокурора та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ТОВ "Дорспецсервіс" у письмових поясненнях не погоджується з касаційною скаргою, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення - законними, обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права та у відповідності до висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

08.09.2021 Департаментом оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю: послуги з ліквідації карантинних бур`янів хімічним методом, код за ДК 021:2015: 77310000-6 - Послуги з озеленення територій та утримання зелених насаджень (оголошення про проведення відкритих торгів опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель https://prozorro.gov.ua, ідентифікатор закупівлі UA-2021-09-08-012127-с).

Відповідно до інформації, зазначеної в системі електронних закупівель "Prozorro", пропозиції подали ТОВ "Дорспецсервіс" та ТОВ "СКМ Монтаж".

За результатами розгляду та оцінки тендерних пропозицій учасників відповідно до протоколу від 04.10.2021 № 70 уповноваженою особою Департаменту вирішено визначити переможцем торгів ТОВ "Дорспецсервіс".

Департаментом (замовник) та ТОВ "Дорспецсервіс" (виконавець) укладено договір від 20.10.2021 №200 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується у 2021 році, відповідно до проведеної процедури закупівлі відкритих торгів за номером UA-2021-09-08-012127-С, на виконання рішення Херсонської міської ради від 26.07.2021 №449 "Про внесення змін до Міської цільової програми боротьби з карантинними бур`янами на території міста Херсона на 2018-2022 роки, затвердженої рішенням міської ради від 05.12.2017 № 1057 (зі змінами)", надати замовнику послуги, зазначені в цьому договорі, а замовник - прийняти і оплатити надані послуги у разі відсутності обґрунтованих зауважень до їх надання (пункт 1.1).

Загальна сума Договору становить 599 289,31 грн, у т.ч. ПДВ 20 % - 99 881,55 грн. Розрахунок за послуги здійснюється в безготівковому порядку, в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця послуг протягом 30 календарних днів - по факту надання послуг на підставі акта наданих послуг, підписаного сторонами, в залежності від фінансування з місцевого бюджету, а також по мірі надходження бюджетних коштів на рахунок замовника на відповідні цілі (пункти 3.1, 4.1 Договору).

У додатках від 20.10.2021 №1-3 до Договору сторонами було викладено специфікацію, порядок зміни ціни договору, експлікацію.

03.02.2022 в системі електронних закупівель "Prozorro" Департаментом опубліковано звіт про виконання Договору, відповідно до якого роботи за Договором на суму 599 289,30 грн були виконані та оплачені у повному обсязі, джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.

01.11.2024 територіальним відділенням АМК прийнято рішення № 65/112-р/к у справі №73-09/2023, яким визнано, що ТОВ "Дорспецсервіс" та ТОВ "СКМ Монтаж" вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене Законом України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), проведених Департаментом міського господарства Херсонської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 44026651) на закупівлю: Послуги з ліквідації карантинних бур`янів хімічним методом, код за ДК 021:2015: 77310000-6 - Послуги з озеленення територій та утримання зелених насаджень (оголошення про проведення відкритих торгів, опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель https://prozorro.gov.ua/, ідентифікатор закупівлі: UA-2021-09-08-012127-с). За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ТОВ "Дорспецсервіс", ТОВ "СКМ Монтаж" накладено штраф у розмірі по 68 000 грн на кожного.

Керівник Херсонської окружної прокуратури звернувся з листом від 22.01.2025 №55-727ВИХ-25 до Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, яким просив надати наступну інформацію:

- чи було відомо Департаменту під час проведення закупівлі UA-2021-09-08-012127-с про узгодження своєї поведінки між ТОВ "Дорспецсервіс" та ТОВ "СКМ Монтаж"?;

- чи відомо Департаменту про наявність рішення територіального відділення АМК від 01.11.2024 №65/112? якщо так, які заходи вживалися для поновлення інтересів держави?

Крім того, прокурор просив повідомити чи планується вжиття Департаментом, Херсонською міською радою, Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області заходів поновлення державних інтересів, зазначивши які саме та відповідні строки.

Листом від 29.01.2025 №8-485-1126 Херсонська міська військова адміністрація у відповідь на лист прокуратури повідомила, зокрема, про неотримання Департаментом рішення територіального відділення АМК від 01.11.2024 № 65/112-р/к.

Керівник Херсонської окружної прокуратури звернувся з листом від 22.01.2025 №55-731ВИХ-25 до територіального відділення АМК, яким просив надати наступну інформацію:

- чи оскаржувалося рішення територіального відділення АМК від 01.11.2024 № 65/112-р/к ТОВ "Дорспецсервіс", ТОВ "СКМ Монтаж";

- дату надіслання ТОВ "Дорспецсервіс" та ТОВ "СКМ Монтаж" рішення територіального відділення АМК від 01.11.2024 № 65/112-р/к;

- чи сплачено ТОВ "Дорспецсервіс" накладений штраф за допущені порушення під час участі в закупівлі UA-2021-09-08-012127-с.

Листом від 27.01.2025 №65-02/309е територіальним відділенням АМК у відповідь на лист прокуратури повідомлено про прийняте рішення від 01.11.2024 № 65/112-р/к, яке у судовому порядку оскаржене не було. При цьому у листі зазначено про сплату ТОВ "Дорспецсервіс" накладеного на нього штрафу.

Листом від 23.01.2025 №152125-17/126-2025 Управлінням південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області Південного офісу Держаудитслужби у відповідь на запит прокуратури повідомлено, зокрема, що Південним офісом Держаудитслужби не подавався та не буде подаватися позов про визнання недійсним Договору.

Керівник Херсонської окружної прокуратури звернувся з листом від 12.02.2025 №55-1550ВИХ-25 до Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, яким просив повідомити чи планується вжиття Департаментом, Херсонською міською радою, Херсонською міською військовою адміністрацією Херсонського району Херсонської області заходів поновлення державних інтересів, зазначивши які саме та відповідні строки.

Листом від 05.03.2025 №01-01-16/764 Херсонська міська військова адміністрація у відповідь на лист прокуратури, повідомила про відсутність наміру звертатися до суду з метою вжиття заходів з поновлення державних інтересів, порушення яких встановлено рішенням територіального відділенням АМК від 01.11.2024 № 65/112-р/к.

Керівник Херсонської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської з позовною заявою в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради Херсонської області, Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до Департаменту та ТОВ "Дорспецсервіс" про визнання недійсним Договору, стягнення з ТОВ "Дорспецсервіс" на користь Департаменту 599 289,30 грн та стягнення з Департаменту одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави.

При розгляді даної справи, судами попередніх інстанцій встановлено дотримання прокурором в повному обсязі вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та підтвердження підстав для представництва інтересів держави.

Щодо суті позовних вимог, судами попередніх інстанцій, зазначено, що суди керуються висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який був викладений у постанові від 19.12.2025, за результатом розгляду справи №922/3456/23 у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду 19.12.2025 переглянув у касаційному порядку рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 922/3456/23 про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів.

Перед Верховним Судом у справі № 922/3456/23 постало питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини третьої статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу.

Так, Верховний Суд зазначив, що стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 стаття 228 була доповнена частиною третьою, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 частини третьої статті 228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК України, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї. У частині третій статті 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки: - які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; - ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; - ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; - наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна; - ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 Господарського кодексу України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Об`єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").

При розгляді цієї справи, судами попередніх інстанцій зазначено, що обґрунтування позову прокурором сформовані виключно на встановлених рішенням територіального відділення АМК № 65/112-р/к фактів антиконкурентних узголжених дій між ТОВ "Дорспецсервіс" та ТОВ "СКМ Монтаж".

Однак, сам по собі встановлений рішенням органу АМК факт антиконкурентних узгоджених дій не звільняє орган прокуратури від обов`язку довести сукупність обставин, які необхідні для застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

Договір укладений між відповідачами на виконання рішення Херсонської міської ради від 26.07.2021 №449 "Про внесення змін до Міської цільової програми боротьби з карантинними бур`янами на території міста Херсона на 2018-2022 роки, затвердженої рішенням міської ради від 05.12.2017 № 1057 (зі змінами)", яке прийнято з метою зменшення на території міста площі, ураженої бур`янами, та відповідно, укладення Договору відповідало інтересам територіальної громади. При цьому докази, які можуть свідчити про понесення державою майнової шкоди, переплати коштів або отримання роботи неналежної якості, в матеріалах справи відсутні. Таким чином, причинно-наслідковий зв`язок між порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та погіршенню майнового становища держави відсутній, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Натомість орган прокуратури не довів: наявності мети спірного правочину, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільств; заподіяння державі та суспільству значних збитків, а також безпідставного збагачення ТОВ "Дорспецсервіс"; причинно-наслідкового зв`язку між встановленими антиконкурентними узгодженими діями учасників торгів та погіршенням майнового становища держави.

Відмова суду у задоволенні заявленої прокурором позовної вимоги про визнання недійсним Договору має наслідком відсутність правової необхідності надавати юридичну оцінку вимогам прокурора в частині стягнення з ТОВ "Дорспецсервіс" на користь Департаменту 599 289,30 грн та стягнення з Департаменту одержаних за рішенням суду коштів в дохід держави, які мають статус похідних вимог.

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною подання касаційної скарги стала незгода заступника керівника Херсонської обласної прокуратури з рішенням судів попередніх інстанції про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом була частина перша статті 208 Господарського кодексу України чинна на час проведення закупівлі UA-2021-09-08-012127-с, відповідно до якої якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За встановленими судами обставинами, прокурором не надано суду доказів, що укладений відповідачами Договір спрямований на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін.

Також, як встановлено судами, прокурором не доведено, що внаслідок укладення Договору держава понесла майнову шкоду, а ТОВ "Дорспецсервіс" безпідставно збагатилося.

За встановленими судами обставинами, надавши докази порушення відповідачами законодавства про захист економічної конкуренції прокурором не доведено що метою такого порушення з боку відповідачів було саме завдання шкоди інтересам держави та суспільства.

У постанові Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 зазначено, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звернула увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У наведеній постанові від 19.12.2024 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, таким чином: "При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

Відтак, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин (див. пункти 24, 25, 26, 31, 32, 39).

Так, зокрема, скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 440/6596/18, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 щодо з`ясування поняття "інтереси держави".

У справі № 806/1000/17 розглядався позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування спеціального дозволу на користування надрами.

У справі № 815/724/15 розглядався позов заступника прокурора Одеської області до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про визнання дій протиправними та скасування містобудівних умов і обмежень забудови.

У справі № 380/3398/20 розглядався позов першого заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 3 до Давидівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльність Давидівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитіського району Львівської області щодо неутворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей та зобов`язання Давидівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Пустомитіського району Львівської області виконати у повному обсязі визначені законодавством повноваження, спрямовані на утворення у складі виконавчих органів ради служби у справах дітей.

У справі № 380/2266/21 розглядався позов керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 Львівської області Бабій А.М. до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконкому Львівської МР від 13 листопада 2020 року № 1051 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на нове будівництво Товариством з обмеженою відповідальністю "Стрім-Львів" багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Очеретяній, 25, 25-А, 27, 29 зі знесенням існуючих будівель у м. Львові" та визнання незаконним та скасування рішення виконкому Львівської МР від 11 грудня 2020 року № 1160 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 13 листопада 2020 року № 1051".

Справа № 320/10736/20 розглядалася за позовом керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Тарасівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів заклад дошкільної освіти" Узинської міської ради Київської області та Гуманітарного відділу виконавчого комітету Узинської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Справа № 440/6596/18 розглядалася за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області до Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльність Дніпровської МР та Департаменту гуманітарної політики ДМР щодо невжиття заходів, направлених на оформлення правовстановлюючих документів на будівлі, споруди КЗО "СШ № 13" за адресою: м. Дніпро, вул. Михайла Драгоманова, 50 та правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований КЗО "СШ № 13" за адресою: м. Дніпро, вул. Михайла Драгоманова, 50 і зобов`язання відповідачів вжити заходів в межах компетенції, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на спірну будівлю та земельну ділянку.

Справа № 904/5558/20 розглядалася за позовом першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробнича фірма "Елітпроект" про визнання недійсним рішення замовника - Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради у закупівлі №UA-2020-08-13-008188-а про намір укласти з ТОВ "БВФ "Елітпроект" договір про закупівлю, оформлене протоколом засіданні тендерного комітету Департаменту №13/08.1 від 13.08.2020 та визнання недійсним договору про надання послуг №25/08-2 від 25.08.2020, укладений між Департаментом та ТОВ "БВФ "Елітпроект".Вимоги прокуратури мотивовані тим, що Департамент протиправно, в порушення частини десятої статті 1, статті 40, частини третьої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", застосував переговорну процедуру закупівлі послуг з поточного ремонту автошляхів, за наслідком чого безпідставно прийняв спірне рішення та уклав спірний договір, що призвело до порушення інтересів територіальної громади міста Дніпро.

Справа № 910/5201/19 розглядалася за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Київради від 5 липня 2018 року № 1136/5200 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу.

У справі № 483/448/20 розглядався позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Очаківської міської ради Миколаївської області та фізичної особи про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним протоколу земельних торгів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.

У справі № 903/23/19 розглядалася справа за позовом ТОВ "Вест Електра" до Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсними та скасування пунктів резолютивної частини рішення Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.10.2018 № 16 у справі № 4-18.

Отже, проаналізувавши судові рішення у вказаних справах на неврахування яких вказує скаржник у касаційній скарзі, Суд зазначає, що правові висновки у вказаних справах, викладено у справах з іншими підставами позовів, суб`єктним складом та за інших обставин справ встановлених судами, що відповідно вплинуло на правозастосування.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій наведених скаржником правових висновків Верховного Суду.

Натомість, встановлені судами у цій справі обставини, свідчать про неподібність правовідносин які склались у цій справі до правовідносин у зазначених справах.

Надаючи оцінку доводам скаржника про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 20.06.2018 у справі №910/127/17, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, колегія суддів їх відхиляє, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.

Як вже було зазначено, у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, у судів попередніх інстанцій під час розгляду справи № 916/1804/25 були відсутні правові підстави враховувати правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3322/20, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі №910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 20.06.2018 у справі №910/127/17, від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19 в частині, що не узгоджується із висновками щодо застосування наведених положень ЦК України, викладених об`єднаною палатою у справі № 922/3456/23.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, які враховані судами попередніх інстанцій, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено наступне: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинні бути ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Необхідність відступу від висновків Верховного Суду, яку обґрунтовує прокурор у касаційній скарзі, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Водночас колегія суддів не вважає, а скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Відтак зазначена заявником в касаційній скарзі підстава щодо необхідності для відступу від правових позицій Верховного Суду в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

В силу вимог частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Херсонською обласною прокуратурою подано клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

У вирішенні доводів клопотання Суд враховує, що відповідно до приписів частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Верховний Суд у вирішенні клопотання прокуратури наголошує на тому, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах вже вирішено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Жодних свідчень того, що вказане судове рішення призвело до вад попереднього рішення клопотання не містить. Доводи прокуратури фактично зводяться до незгоди зі здійсненим об`єднаною палатою відступом (шляхом уточнення) від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а не з наявністю обґрунтованих мотивів для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Клопотання прокуратури про передачу справи на розгляд об`єднаної палати мотивовано лише посиланням на те, що існує необхідність уточнення питання, зокрема: у контексті того, що норми статті 228 ЦК України регламентують лише особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів та не визначають інших особливих умов їх застосування, окрім як порушення публічного порядку або вчинення його з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також чи є правочини, визначені частинами першою, другою статті 228 ЦК України, відмінними від тих, що визначені у частині третій статті 228 ЦК України.

За наведеного, Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції об`єднаної палати у справі № 922/3456/23 із зазначених прокуратурою підстав, а тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Херсонська обласна прокуратура з посиланням на те, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України просить Суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Також із посиланням на думки науковців прокуратура зазначає, що у застосуванні приписів частини третьої статті 228 ЦК України наявні різні наукові підходи до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.

За наведеного прокуратура стверджує про відсутність нормативно закріплених критеріїв визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, і вважає, що це об`єктивно зумовлює різне тлумачення та застосування частини третьої статті 228 ЦК України судами та, відповідно, свідчить про існування виключної правової проблеми.

Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень, адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

Разом з тим колегія суддів вважає, що наведені прокуратурою обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах. Позиція прокуратури не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема, обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

Колегія суддів наголошує, що правова позиція щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у відповідних правовідносинах вже сформована об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Крім того, зауважує, що у значній кількість справ відбувалося зупинення проваджень до ухвалення зазначеної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Таке зупинення було обумовлене необхідністю очікування правової позиції об`єднаної палати й мало на меті забезпечення послідовності та передбачуваності судової практики. Натомість відсутність остаточних рішень у цих справах станом на тепер не є доказом існування правової невизначеності чи різного підходу судів до вирішення аналогічних правових питань. Більше того, передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за відсутності об`єктивних підстав призвела б до повторного зупинення проваджень у низці аналогічних справ, що суперечить завданню господарського судочинства щодо своєчасного, ефективного та справедливого розгляду спорів і принципу правової визначеності.

Крім того Суд враховує, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 ЦК), тобто справу у подібних до цієї справи № 908/1465/25 правовідносинах.

Необхідність передачі справи № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі суд касаційної інстанції мотивував тим, що існує виключна правова проблема щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК України.

Однак, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08.04.2026 справу № 910/20111/23 повернула відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду і в своїй ухвалі зауважила, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 сформулювала висновок щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2026 також зауважила про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України, внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд і повернення справи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Також ухвалою від 30.06.2026 Верховний Суд постановив передати справу № 910/7314/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, з огляду на необхідність уточнення (конкретизації) або відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, у т.ч. і згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 910/7314/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду. У означеній ухвалі зазначено, зокрема, що у пункті 105 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду не робила стверджуваних колегією КГС ВС висновків про те, що "...позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України", а вказала, що відповідні висновки були зроблені у постанові Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц. Водночас у пункті 169 постанови від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведених вище висновків, сформульованих в її постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16, шляхом такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24 відсутні висновки про застосування статті 228 ЦК України, про необхідність відступлення від яких йшлося в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати.

Також у справі № 910/7314/23 Велика Палата Верховного Суду наголосила та зазначила, що в ухвалі від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23 вже вказано про те, що доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови. Правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено. Наведена вище позиція Великої Палати Верховного Суду є актуальною і у цій справі, що також підтверджується постановами КГС ВС від 12.05.2026 у справі № 922/3045/24 (розділ 5) та від 30.06.2026 у справі № 912/1503/24 (пункт 65), в яких констатовано узгодженість підходу КГС ВС при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, що свідчить про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7314/23 дійшла висновку, що передача цієї справи на її розгляд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, фактично спрямована на перегляд висновків об`єднаної палати КГС ВС, зроблених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Проте належним процесуальним механізмом, який дозволяє змінити підхід до тлумачення норми, що раніше вже був сформований об`єднаною палатою КГС ВС, є відступ від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, передбачений частиною другою вказаної вище статті ГПК України (див. пункт 39 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2026 у справі № 920/1127/20). Однак, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів КГС ВС не навела причин, які перешкоджають їй скористатись описаним вище механізмом.

При цьому, Суд зауважує, що у цій справі клопотання прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду фактично спрямоване на перегляд правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи. Клопотання не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права і у ньому не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема >правозастосування з подібними правовідносинами.

При цьому аргументи прокуратури фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та на незгоді з правовою позицією Верховного Суду та не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу (уточнення) від правової позиції Верховного Суду. Водночас посилання Прокуратури на наукові висновки також не вказують на наявність ґрунтовних підстав для повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як і посилання на те, що у провадженні господарських судів перебуває значна кількість аналогічних спорів.

Отже, заявлене клопотання не містить належного обґрунтування передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною п`ятою статті 302 ГПК України, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях, у тих частинах, в якій вони не суперечать мотивам цієї постанови.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися, та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.02.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у справі № 916/1804/25 - без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені заступником керівника Херсонської обласної прокуратури у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати зі сплати судового збору покладаються на прокуратуру, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд