ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 909/634/26

1. Фермерське господарство "АСК" (далі - ФГ "АСК") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Болехівської міської ради Івано-Франківської області (далі - Болехівська міська рада) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 22.03.2019 на той самий строк (сім років) та на тих самих умовах, що передбачені договором.

2. 20.05.2026 від ФГ "АСК" до суду надійшла заява про забезпечення позову від 19.05.2026, у якій позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії та приймати рішення, а також заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, визначені у цій заяві.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити і навіть унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав заявника, за захистом яких здійснено звернення до суду, оскільки заявник не зможе поновити порушене право оренди на земельну ділянку.

3. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 22.05.2026 (суддя Неверовська Л. М.) задовольнив заяву ФГ "АСК" про забезпечення позову; вжив заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони Болехівській міській раді вчиняти будь-які дії (окрім укладення мирової угоди сторонами) щодо розпорядження, зміни цільового призначення та складу угідь, зміни конфігурації та меж, зміну кадастрового номера, поділу чи об`єднання земельної ділянки кадастровий номер 2610292000:08:001:0125, загальною площею 18,3780 га, у тому числі 18,3780 га рілля (або її частини), та/або приймати рішення щодо розпорядження земельною ділянкою кадастровий номер кадастровий номер 2610292000:08:001:0125, загальною площею 18,3780 га, у тому числі 18,3780 га рілля (або її частини), або її частиною (в тому числі, але не виключно включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для продажу права на них на земельних торгах, про здійснення поділу чи об`єднання земельної ділянки, про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, про передачу у власність, про передачу в оренду чи інше користування, про продаж прав на земельних торгах, про зміну конфігурації, про зміну цільового призначення, про зміну кадастрового номера).

- заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно прав (в тому числі особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), державним кадастровим реєстраторам органів Держгеокадастру вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки кадастровий номер 2610292000:08:001:0125, загальною площею 18,3780 га, у тому числі 18,3780 га рілля (або її частини).

4. Суд першої інстанції виходив із того, що вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти конкретно визначені у заяві дії та приймати рішення, заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки унеможливить подальше її відчуження, поділ чи об`єднання, зміну конфігурації та реквізитів, чим гарантуватиме подальше виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

5. Західний апеляційний господарський суд постановою від 09.07.2026 (судді: Прядко О. В. - головуючий, Рим Т. Я., Манюк П. Т.) ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2026 скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви ФГ "АСК" про забезпечення позову відмовив повністю.

6. Постанову мотивовано відсутністю належних і допустимих доказів, які свідчили б про вчинення чи намір міської ради вчинити будь-які дії щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, що, за висновком апеляційного суду, свідчить про відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову. Наявність у заявника самих лише припущень щодо наведених ним обставин без подання належних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

7. У касаційній скарзі ФГ "АСК" просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 повністю; залишити в силі ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2026 про забезпечення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови порушив норми процесуального права, зокрема, статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник наголошує на тому, що апеляційний суд формально навів критерій ефективного захисту для немайнової вимоги, але фактично вимагав доказів уже вчинених дій або конкретно сформованого майбутнього наміру міської ради. Вирішального значення суд надав письмовому й усному запевненню самої відповідача, що він не має наміру розпоряджатися ділянкою.

Скаржник зазначає, що апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.05.2022 у справі № 920/1034/21 у подібних правовідносинах.

Узагальнені доводи інших учасників справи

9. Болехівська міська рада просить залишити без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у справі № 909/634/26, а касаційну скаргу ФГ "АСК" - без задоволення.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21.09.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "АСК" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 у справі № 909/634/26, призначив здійснити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.

З урахуванням перебування судді-доповідача у відпустці з 26.10.2026 до 30.10.2026, з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

11. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, з огляду на таке.

12. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

13. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

14. Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову одночасно.

15. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 ГПК України).

16. Верховний Суд відзначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

17. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

18. Колегія суддів відзначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

19. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвідношення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

20. Разом з тим, вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

21. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру.

22. Колегія суддів відзначає, що у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21 та інших.

23. Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

24. З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.

25. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

26. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

27. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

28. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

29. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції зазначив, що за відсутності належних і допустимих доказів, які свідчили б про вчинення чи намір міської ради вчинити будь-які дії щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову.

30. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач є розпорядником спірної земельної ділянки і має повноваження, за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких обмежень щодо використання спірної земельної ділянки, розпоряджатися нею, що, у свою чергу, може призвести до неможливості реалізації позивачем права на оренду земельної ділянки у разі задоволення судом позову про поновлення договору оренди землі.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 920/748/17, від 20.12.2019 у справі № 920/753/17, від 02.12.2019 у справі № 908/1309/19 та інших.

31. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу здійснювати певні дії, спрямовані на розпорядження, зокрема передачу у власність, користування чи інше речове право, спірної земельної ділянки, у випадку прийняття рішення на користь позивача, не забезпечить реального захисту його прав на оренду земельної ділянки.

32. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Болехівській міській раді, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно прав (в тому числі особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), державним кадастровим реєстраторам органів Держгеокадастру вчиняти певні дії щодо спірної земельної ділянки до прийняття рішення у цій справі, що у той же час, не призводить до порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2026 у суду апеляційної інстанції не було.

33. З урахуванням викладеного, виходячи з обраного заходу забезпечення позову, предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, беручи до уваги доводи касаційної скарги, слід зазначити, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову, прийняті без дотримання в повній мірі статей 2, 7, 13, 136, 137 ГПК України, не відповідають наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування приписів статей 136 та 137 ГПК України.

34. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

35. Верховний Суд з міркувань, наведених вище, відхиляє доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

36. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

37. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

38. Ураховуючи зазначені положення закону, а також зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2026 відповідає вимогам законодавства, натомість постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 прийнято із порушенням норм процесуального права, отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд