РІШЕННЯ Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/302/25

1. У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі також- позивачка, скаржниця, апелянтка) звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 про звільнення її з посади судді Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

2. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуване рішення ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 про її звільнення з посади судді Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України є протиправним, оскільки відповідач проігнорував існування підстави для зупинення розгляду подання про звільнення, а також розглянув питання про її звільнення з посади судді на засіданні, на якому вона була відсутня у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

3. Позивачка наголошує, що оскаржуване рішення суперечить положенням пункту 3 частини другої статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) з огляду на відсутність мотивів, якими керувалась ВРП при його прийнятті.

4. Вважає, що відповідач використав формалізований, спрощений та шаблонний підходи до вирішення питання про цивільні права позивачки в частині її права на працю з огляду на те, що ВРП при розгляді питання про звільнення судді з посади повинна керуватись тими мотивами, які були встановлені нею, а не її Дисциплінарною палатою.

5. Зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості і підлягає скасуванню, оскільки в ньому не міститься підстав та доводів для кваліфікації діяння позивачки за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

6. Звертає увагу на те, що, застосовуючи до неї найтяжчий вид дисциплінарного стягнення, ВРП проігнорувала факт відсутності настання негативних наслідків для держави, що, у свою чергу, свідчить про порушення органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, принципу пропорційності, застосування якого з огляду на частину другу статті 109 Закону № 1402-VIII є обов`язковим при визначенні виду дисциплінарного стягнення.

7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 травня 2026 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25.

8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для прийняття рішення ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25стало рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/3дп/15- 25, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а також рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25, яким це дисциплінарне рішення залишено без змін за результатами розгляду відповідної скарги.

9. Суд першої інстанції звернув увагу на те, що рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 було оскаржене ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду у справі № 990SCGC/31/25. Водночас ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2025 року провадження у цій справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у зазначеній справі.

10. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 990SCGC/31/25 суд першої інстанції поновив розгляд справи та врахував установлені в межах цієї справи обставини і правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо законності рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25.

11. Зокрема, суд виходив із того, що рішенням Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2025 року у справі № 990SCGC/31/25 рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 визнано законним та обґрунтованим. Водночас Велика Палата Верховного Суду надала оцінку обставинам дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 , зокрема правильності кваліфікації її дій як істотного дисциплінарного проступку та застосованого до неї дисциплінарного стягнення.

12. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент вирішення справи про законність рішення ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 обставини, які були покладені в основу дисциплінарної відповідальності позивачки, вже були предметом судового контролю та отримали відповідну правову оцінку Великої Палати Верховного Суду.

13. Також суд першої інстанції зазначив, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а є окремим рішенням, яке приймається на підставі рішення уповноваженого органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку. У зв`язку із цим суд погодився з доводами ВРП про те, що під час прийняття рішення про звільнення ВРП не здійснює повторного розгляду питання про наявність у діях судді дисциплінарного проступку та не вирішує питання про її притягнення до дисциплінарної відповідальності.

14. З огляду на це суд першої інстанції відхилив доводи позивачки про необхідність повторної оцінки обставин, які стали підставою для її дисциплінарної відповідальності, та зазначив, що такі обставини вже були перевірені в установленому законом порядку під час судового перегляду рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25.

15. Щодо доводів позивачки про відсутність у рішенні ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 належного мотивування суд першої інстанції вказав, що ВРП при вирішенні питання про звільнення судді не зобов`язана повторно наводити повний обсяг мотивів, установлених у межах дисциплінарного провадження, якщо відповідне рішення Дисциплінарної палати вже було переглянуто ВРП, а його законність підтверджена судом.

16. На переконання суду, рішення про звільнення містить достатнє посилання на правову підставу звільнення та рішення, яким установлено факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку. Тому саме по собі використання ВРП мотивів, викладених у попередніх рішеннях дисциплінарного органу, не свідчить про відсутність мотивування оскаржуваного рішення.

17. Суд також не погодився з доводами позивачки про те, що ВРП повинна була під час прийняття рішення про звільнення повторно оцінити пропорційність застосованого до неї дисциплінарного стягнення. У цій частині суд виходив із того, що питання щодо виду дисциплінарного стягнення, його обґрунтованості та пропорційності вже було предметом розгляду в межах дисциплінарного провадження та подальшого судового оскарження рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25.

18. Окремо суд першої інстанції надав оцінку доводам щодо порушення ВРП процедури розгляду питання про звільнення у зв`язку з оскарженням рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25. Суд першої інстанції врахував, що на момент прийняття рішення ВРП від 17 червня 2025 року воно вже було оскаржене до Великої Палати Верховного Суду. З урахуванням подальшого розгляду справи № 990SCGC/31/25 та набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2025 року суд першої інстанції не встановив таких наслідків цього процесуального порушення, які б зумовлювали необхідність скасувати рішення ВРП про звільнення.

19. Водночас суд виходив із того, що подальше підтвердження судом законності рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 усуває правові наслідки посилання позивачки на незавершеність його судового оскарження як на обставину, що перешкоджала прийняттю рішення про звільнення.

20. Щодо доводів про розгляд питання про звільнення за відсутності ОСОБА_1 суд першої інстанції також не встановив підстав для скасування оскаржуваного рішення. Суд виходив із того, що право судді бути заслуханою під час розгляду питання про звільнення не означає безумовного обов`язку ВРП у кожному випадку відкладати розгляд відповідного питання за відсутності судді.

21. Оцінивши обставини проведення засідання ВРП 17 червня 2025 року та зміст оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про відсутність таких процедурних порушень, які б свідчили про неможливість прийняття ВРП рішення про звільнення або істотно вплинули на його зміст.

22. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРП під час прийняття рішення від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 діяла в межах наданих їй повноважень та у спосіб, передбачений законом, а зазначених у статті 57 Закону № 1798-VIII підстав для скасування цього рішення суд не встановив.

23. Позивачка не погодилася з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 травня 2026 року та подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

24. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прийняття Великою Палатою Верховного Суду 27 листопада 2025 року рішення у справі № 990SCGC/31/25, яким надано оцінку рішенню ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25, не усуває необхідності окремої перевірки законності рішення ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25, оскільки останнє є самостійним рішенням, прийнятим у процедурі звільнення судді з посади.

25. Зокрема, апелянтка наголошує, що під час прийняття рішення про звільнення на її думку, ВРП допустила істотні процедурні порушення. Так, ВРП не врахувала наявності, безумовної підстави для зупинення розгляду подання про звільнення, а також розглянула питання про звільнення судді за її відсутності на засіданні у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. У зв`язку із цим апелянтка вважає порушеним її право бути заслуханою, передбачене пунктом 18.7 Регламенту ВРП.

26. Окрім того, в апеляційній скарзі стверджується, що оскаржуване рішення ВРП не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 56 Закону № 1798-VIII, оскільки не містить самостійного мотивування рішення про звільнення, а фактично обмежується посиланням на рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП, яким позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

27. Апелянтка також посилається на частину шосту статті 56 Закону № 1798-VIII та вважає, що ВРП при вирішенні питання про звільнення судді повинна була керуватися мотивами, встановленими саме ВРП під час розгляду питання про звільнення, а не лише висновками Дисциплінарної палати.

28. На думку апелянтки, невиконання цієї вимоги свідчить про формальний та спрощений підхід ВРП до вирішення питання, яке безпосередньо стосується права позивачки на працю.

29. Окремо апелянтка оскаржує висновок суду першої інстанції щодо застосування преюдиційності. На її думку, Касаційний адміністративний суд фактично поширив преюдиційність не на встановлені судом фактичні обставини, а на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо законності рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25, пропорційності застосованого дисциплінарного стягнення та правильності кваліфікації дій позивачки як істотного дисциплінарного проступку.

30. Звертає увагу, що предметом розгляду справи № 990SCGC/31/25 була законність рішення ВРП, прийнятого за результатами перегляду дисциплінарного рішення, тоді як у цій справі предметом судового контролю є інше, самостійне рішення ВРП - від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 про звільнення судді з посади. Тому, на думку апелянта, встановлення законності дисциплінарного рішення не звільняло суд від обов`язку самостійно перевірити законність рішення про звільнення та процедуру його прийняття.

31. Апелянтка вважає, що суд першої інстанції мав надати самостійну оцінку її доводам щодо відповідності рішення ВРП вимогам статей 56, 57 Закону № 1798-VIII, наявності в ньому належного мотивування, дотримання права позивачки на участь у процедурі прийняття рішення, а також інших обставин, які безпосередньо стосуються законності рішення про звільнення.

32. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

33. На думку ВРП, доводи апеляційної скарги не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, не спростовують встановлених судом обставин справи та зводяться до повторення аргументів, викладених у позовній заяві, яким суд уже надав належну правову оцінку.

34. ВРП зазначає, що ОСОБА_1 та її представник були належним чином повідомлені про засідання ВРП, а її неявка відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1798- VIII не перешкоджала розгляду питання про звільнення. Також ВРП вважає, що оскаржуване рішення містить визначену законом підставу та належне мотивування.

35. Окрім того, ВРП посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2025 року у справі № 990SCGC/31/25, якою підтверджено правомірність рішення ВРП щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Тож, на думку ВРП, встановлені у цій справі обставини відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повторного доказування не потребують.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

36. Указом Президента України від 7 листопада 2013 року № 620/2013 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Звенигородського районного суду Черкаської області строком на п`ять років.

37. ВРП рішенням від 21 жовтня 2019 року № 3358/0/15-19 внесла Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Звенигородського районного суду Черкаської області.

38. Указом Президента України від 14 січня 2020 року № 7/2020 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Звенигородського районного суду Черкаської області.

39. 25 квітня 2024 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 щодо судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 (вх. № К- 250/47/7-24).

40. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/3дп/15- 25 суддю Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді.

41. Рішенням ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/Здп/15-25 про притягнення судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

42. 21 травня 2025 року до ВРП надійшло подання Третьої Дисциплінарної палати ВРП (вх. № 5289/0/8-25) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

43. ВРП 17 червня 2025 року ухвалила рішення № 1289/0/15-25 про звільнення позивачки з посади судді Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

44. Не погодившись із вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Рух апеляційної скарги

45. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 8 жовтня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

46. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

47. За статтею 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

48. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

49. Так, пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

50. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1).

51. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

52. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

53. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

54. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

55. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

56. На підставі частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені цією Конституцією та законами України, і серед іншого, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

57. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.

58. Норма частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII визначає, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

59. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII.

60. Статтею 108 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.

61. Відповідно до статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді, зокрема, подання про звільнення судді з посади.

62. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

63. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

64. Згідно зі статтями 112, 115 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.

65. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

66. Так, за змістом пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

67. Предметом розгляду цієї справи є рішення ВРП від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Звенигородського районного суду Черкаської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

68. Абзацом другим частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

69. Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

70. Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Ради, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків.

71. Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798- VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

72. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що зміст наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання ВРП від 17 червня 2025 року № 52 та копії спірного рішення, свідчать про те, що на засіданні ВРП були присутні 14 її членів (тобто більшість від складу), з яких, 12 - проголосували за звільнення позивачки з посади судді, проти - 2. Це рішення підписав повноважний склад ВРП, всі її 14 членів, які брали участь у його ухваленні.

73. Отже, у цій справі немає визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

74. Оцінюючи спірне рішення в аспекті його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

75. Під час розгляду справи встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді стало рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/3дп/15-25 «Про притягнення судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, яке залишене без змін рішенням ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25.

76. Такі рішення прийняті у зв`язку з наявністю в діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

77. Ухвалюючи таке рішення, ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_1 вчинила умисно істотний дисциплінарний проступок, який підриває авторитет судової влади в суспільстві та негативно впливає на сприйняття судової влади такою мірою, що особа, яка допустила таку поведінку, надалі не може здійснювати правосуддя іменем України, тому застосування до судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненому дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VІІІ.

78. Необхідно зауважити, що в оспорюваному рішенні ВРП є висновок про те, що дисциплінарне провадження стосовно судді ОСОБА_1 здійснене з дотриманням процедури, встановленої законами № 1798-VIII і № 1402-VІІІ.

79. Окрім того, рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/3дп/15-25 про притягнення судді Звенигородського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 листопада 2025 року у справі № 990SCGC/31/25 (провадження № 11-266сап25) відмовила в задоволенні скарги ОСОБА_1 на це рішення, а рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 - залишила без змін.

80. Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що зазначені у рішенні від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 висновки ВРП щодо вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є належним чином умотивованими, ґрунтуються на доказах, а застосований вид дисциплінарного стягнення є пропорційним.

81. У свою чергу рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише ухвалюється на його підставі.

82. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

83. Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

84. Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт вчинення позивачкою істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про її звільнення з посади, не потребують доказування.

85. Під час перегляду рішення ВРП про звільнення судді за особливими обставинами суд не може давати оцінку обставинам та фактам, які були підставою для ухвалення рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

86. Подібний висновок Велика Палата Верховного Суду викладала, зокрема, у постановах від 6 березня 2025 року у справі № 990/223/24, від 21 липня 2025 року у справі № 990/283/24 та від 20 листопада 2025 року у справі № 990/178/24.

87. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи скаржниці щодо невідповідності оспорюваного рішення вимогам пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII з огляду на недоведеність, як вона вважає, підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, оскільки обставини вчинення позивачкою дисциплінарного проступку встановлені в рішенні Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/3дп/15-25.

88. Водночас позивачка вичерпала встановлені чинним законодавством засоби оскарження рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Оскільки рішення ВРП та її Дисциплінарної палати якими кваліфіковано дії ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок та притягнуто її до дисциплінарної відповідальності, переглянуті в судовому порядку та визнані законними і обґрунтованими, то правовідносини щодо наявності підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності стали стабільними (безспірними). Саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави ухвалення рішення про звільнення позивачки з посади судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

89. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Щодо доводів про передчасність прийняття рішення ВРП

90. ОСОБА_1 посилається на те, що 11 червня 2025 року вона подала до Великої Палати Верховного Суду скаргу на рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15- 25, а тому відповідач, на її думку, мав зупинити розгляд подання про її звільнення до завершення судового розгляду.

91. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зауважує, що законодавець розмежував процедуру перегляду рішення ВРП, прийнятого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та процедуру реалізації дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді.

92. Водночас саме рішення ВРП про звільнення судді з посади є окремим рішенням, яке приймається на підставі попередньо прийнятого рішення про застосування дисциплінарного стягнення.

93. У цій справі на момент прийняття рішення ВРП від 17 червня 2025 року інше рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 не було скасоване судом, а тому саме по собі подання ОСОБА_1 скарги до Великої Палати Верховного Суду не припиняло дії цього рішення та не позбавляло ВРП повноважень розглянути подання про звільнення.

94. До того ж за результатами подальшого судового розгляду Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 листопада 2025 року у справі № 990SCGC/31/25 залишила рішення ВРП від 20 травня 2025 року № 1068/0/15-25 без змін.

95. Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що саме факт подання скарги 11 червня 2025 року зобов`язував ВРП зупинити розгляд питання про її звільнення, не знаходять достатнього правового підґрунтя.

Щодо розгляду питання про звільнення за відсутності позивачки

96. Скаржниця в апеляційній скарзі посилається на порушення її права бути заслуханою у зв`язку з тим, що 17 червня 2025 року вона не була присутня на засіданні ВРП через тимчасову непрацездатність.

97. Велика Палата Верховного Суду не заперечує того, що участь судді у процедурі вирішення питання про її звільнення є важливою процесуальною гарантією, яка забезпечує можливість особи бути почутою органом, що приймає рішення. Водночас зміст такої гарантії та наслідки неявки судді визначаються законом.

98. Як зазначено вище, абзацом другим частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII прямо передбачено, що неявка судді на засідання ВРП незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання про звільнення за його відсутності. Саме таку норму застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990/3/25.

99. До того ж матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та її представник були належним чином повідомлені про розгляд питання про її звільнення.

100. Окрім того, ВРП 3 червня 2025 року вже відкладала розгляд відповідного питання за клопотанням представника позивачки про неможливість участі в засіданні.

101. За таких обставин сама по собі відсутність ОСОБА_1 на засіданні ВРП 17 червня 2025 року, навіть з огляду на причину такої неявки, не свідчить про порушення ВРП встановленої законом процедури.

102. За такого правового регулювання та встановлених обставин справи Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення від 17 червня 2025 року № 1289/0/15-25 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді ВРП прийняла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому підстав для скасування цього рішення, в тому числі відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.

103. Інші міркування і твердження в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.

104. Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачкою в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

105. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

106. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

107. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

108. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду