ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270180001767, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Стягнуто з ОСОБА_7 :
- 4664,74 грн – у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_8 , які визначено зарахувати до місцевого бюджету м. Ніжина Чернігівської області;
- 25 312 грн – на користь потерпілого ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
- 4529 грн – на користь потерпілої ОСОБА_6 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 400 000 грн – у рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволенні інших позовних вимог відмовлено;
- 93 604,15 грн на користь потерпілого ОСОБА_9 , законним представником якого є ОСОБА_10 ,. у рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_11 , за період із 10 грудня 2014 року по 31 липня 2017 року;
- 2168,90 грн – на користь потерпілого ОСОБА_9 , законним представником якого є ОСОБА_10 , у рахунок відшкодування шкоди внаслідок смерті ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначено здійснювати стягнення до досягнення ОСОБА_9 вісімнадцяти років – тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . В задоволенні інших позовних вимог відмовлено;
- 7000 грн на користь потерпілого ОСОБА_8 у рахунок відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу;
- 3000 грн – на користь потерпілого ОСОБА_9 , законним представником якого є ОСОБА_10 , у рахунок відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу;
- на 34 692, 64 грн – на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експертів.Питання щодо речових доказів вирішено судом відповідно до вимог закону.
Згідно з вироком 9 грудня 2014 року приблизно о 22:45 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Богдан-211140» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) рухався по вул. Шевченка у м. Ніжині Чернігівської області від центру міста до залізничного вокзалу зі швидкістю 102,5 км/год. і навпроти автобусної зупинки «Сільмаш», порушивши вимоги пунктів 2.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху допустив зіткнення з автомобілем «Opel Kadet 1.31» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_11 , який рухався в попутному напрямку та здійснював маневр повороту ліворуч. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди, а пасажир ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 , а вирок суду – без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить змінити постановленні судові рішення, звільнивши його від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також зменшити розмір суми відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_6 . Указує на те, що всупереч вимогам п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» його не було звільнено від відбування додаткового покарання, а рішення про стягнення з нього моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_6 суперечить засадам розумності, виваженості та справедливості.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_9 – ОСОБА_10 , представник малолітнього потерпілого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_12 , а також потерпіла ОСОБА_6 зазначають про необхідність залишення скарги без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 – без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та потерпіла ОСОБА_6 вважали касаційну скаргу необґрунтованою та просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оскаржуються.
Доводи засудженого про неправильне застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році» є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК основне й додаткове покарання, на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 року» звільнив останнього від відбування лише основного покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до ст. 6 Закону України від 1 листопада 1996 року № 392/96-ВР «Про застосування амністії в Україні» та ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 року» особи, на яких поширюється дія останнього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання.
Виходячи із системного аналізу означених правових норм застосування чи незастосування амністії до додаткового покарання є правом, а не обов`язком суду, реалізація якого належить до його дискреційних повноважень.
Так, поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання про доцільність призначення додаткового покарання вирішується з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного та інших обставин, які суд при вирішенні такого питання визнає необхідними для постановлення законного, справедливого та достатнього покарання.
Суд, вирішуючи питання про доцільність звільнення особи від відбування покарання, взяв до уваги те, що ОСОБА_7 має на утриманні дітей – ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо яких він не позбавлений батьківських прав, і на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 року» звільнив засудженого від відбування призначеного основного покарання. Разом із цим, урахувавши тяжкість наслідків, завданих кримінальним правопорушенням, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
На думку колегії суддів, рішення місцевого суду не суперечить вимогам Закону.
Доводи засудженого про необхідність зменшення розміру суми, яка підлягає стягненню з нього на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди, на думку Суду, є безпідставними.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, котра вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно з ч. 5 зазначеної норми процесуального закону встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, визначеними цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її винуватості, крім як у випадках, установлених ч. 2 цієї статті.
Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи в результаті яких дій (бездіяльності) їх було заподіяно, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
При цьому, як видно з матеріалів кримінального провадження, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 , суд урахував незворотність наслідків, що настали для потерпілої, – втрата сина, в результаті чого остання зазнала і зазнає величезних душевних страждань, докладає зусиль для відновлення життєвих відносин та законного покарання особи, винуватої у смерті її дитини. Враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та стягнув на її користь з ОСОБА_7 40 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.
Крім того, аналогічні доводи, наведені у касаційній скарзі, а саме щодо необхідності зменшення розміру суми, яка підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також про безпідставне незвільнення ОСОБА_7 від додаткового покарання, були наведені в апеляційній скарзі засудженого, їх перевіряв суд апеляційної інстанції та визнав безпідставними.
Апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції, відповідно до ст. 419 КПК належним чином мотивував прийняте рішення. Підстав вважати його незаконним чи необґрунтованим немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягнуть за собою скасування чи зміну судових рішень, не встановлено, тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд