ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 826/5391/16

1. 01.04.2016 ТОВ «Український фонд розвитку регіонів» та ТОВ «Інноваційна будівельна компанія» звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , Громадська організація «Звіринецький сквер».

2. Позивачі просили суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №317/9374 «Про надання статусу скверу земельній ділянці площею 2,23 га за кадастровим номером 8000000000:82:138:0096, яка розташована між будинками АДРЕСА_2» зі змінами внесеними рішенням від 25.12.2014 №732/732.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2016 позов задоволено повністю. Крім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 13.06.2016 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 постанову суду першої інстанції залишено без змін.

5. 27.09.2016 Київська міська рада подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу. Просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, прийняти нове судове рішення про відмову в позові.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.10.2016 відкрито касаційне провадження.

7. 31.10.2016 третя особа ОСОБА_2 подала заяву про приєднання до касаційної скарги. Просить задовольнити касаційну скаргу відповідача, а розгляд справи здійснювати за її участю.

8. У зв`язку із ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано до Верховного Суду.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2005 Київською міською радою прийнято рішення № 855/3430 «Про передачу ТОВ "Український фонд розвитку регіонів" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадського комплексу у складі житлового будинку, офісно-торгового центру та підземного паркінгу між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 », згідно якого, рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству (п. 1), передати ТОВ "Український фонд розвитку регіонів", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку загальною площею 0,64 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-громадського комплексу у складі житлового будинку, офісно-торгового центру та підземного паркінгу між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , у тому числі: площею 0,38 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; площею 0,26 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (п. 3).

10. На підставі цього рішення 17.01.2006 між Київською міською радою та ТОВ «Український фонд розвитку регіонів» укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:138:0096; знаходиться між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ) на 15 років. Договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 21.01.2007 № 82-6-00338.

11. Рішенням Київської міської ради від 31.10.2006 № 234/291 «Про передачу ТОВ "Інноваційна Будівельна Компанія" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом на АДРЕСА_2» Київська міська рада вирішила внести зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій, що резервуються для розвитку мережі зелених насаджень загального користування на період після 2010 року земельну ділянку площею 1,40 га вздовж вул. Кіквідзе у Печерському районі м. Києва (п. 1), затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Інноваційна Будівельна Компанія" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом на АДРЕСА_2 (п. 2), передати ТОВ "Інноваційна Будівельна Компанія", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,69 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (п. 3).

12. На підставі цього рішення між Київською міською радою та «Інноваційною будівельною компанією» укладено договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:138:0098; знаходиться на АДРЕСА_2; площа 16915 кв.м.) від 27.12.2006 № 82-6-00399 на 10 років (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 16.01.2006 № 82-6-00399).

13. В інтересах Київської міської ради заступник прокурора м. Києва звернувся з позовом до ТОВ «Український фонд розвитку регіонів» та ТОВ «Інноваційна будівельна компанія» щодо дійсності зазначених договорів оренди, який вирішувався господарськими судами.

14. Рішеннями Господарського суду міста Києва від 30.10.2012 по справі №5011-47/12740-2012, та по справі № 5011-47/12739-2012 від 30.10.2012, що набрали законної сили, задоволено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Український фонд розвитку регіонів» і ТОВ «Інноваційна будівельна компанія», визнано недійсними договори оренди вказаних земельних ділянок.

15. Рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №317/3974 «Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 2,33 га за кадастровим номером 8000000000:82:138:0096, яка розташована між будинками АДРЕСА_1 та будинком АДРЕСА_1 » (в редакції рішення від 25.12.2014 № 732/732) надано статус скверу земельній ділянці площею 0,64 га (кадастровий номер 8000000000:82:138:0096), розташованій між будинками N АДРЕСА_2 та N АДРЕСА_1 та надано статус скверу земельній ділянці площею 1,69 га (кадастровий номер 8000000000:82:138:0098), розташованій на АДРЕСА_1.

16. Пунктом 2 зазначеного рішення внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 N 806/3381 та продовжених на період 2010 - 2015 років рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 № 714/2783 (таблиця 2 "Озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам"), додавши земельну ділянку, визначену пунктом 1 цього рішення, до переліку скверів Печерського району м. Києва.

17. Цим рішенням також внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням КМР від 19.07.2005 № 806/3381 та продовжених на період 2010-2015 років рішенням від 27.11.2009 №714/2783, додавши вказані земельні ділянки до переліку скверів Печерського району м. Києва.

18. Згодом за результатами перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень про визнання договорів оренди недійсними у справах №5011-47/12740-2012 та №5011-47/12739-2012, Господарським судом м. Києва постановами, що набрали законної сили 27.05.2015 та 28.05.2015, вказані рішення суду скасовано та залишено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради без розгляду.

19. 30.06.2015 Господарський суд міста Києва видав наказ про примусове виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 30.06.2015, яка набрала законної сили 30.06.2015. Зобов`язано Київську міську раду повернути ТОВ «Український фонд розвитку регіонів» земельну ділянку площею 0,64 га, кадастровий номер 8000000000:82:138:0096. Відповідно до акту приймання-передачі від 04.02.2016 земельну ділянку передано ТОВ «Український фонд розвитку регіонів».

20. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 задоволено заяву ТОВ «Інноваційна будівельна Компанія» про поворот виконання судового рішення. У зв`язку з цим, 24.06.2015 суд видав наказ про примусове виконання рішення у справі № 5011-47/12739-2012, яким зобов`язано Київську міську раду повернути ТОВ «Інноваційна будівельна Компанія» земельну ділянку площею 1,69 га, кадастровий номер 8000000000:82:138:0096.

21. 02.09.2015 відкрито виконавче провадження. 04.02.2016 земельну ділянку повернуто ТОВ «Інноваційна будівельна Компанія».

22. Посилаючись на ту обставину, що після перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами земельні ділянки було повернуто позивачам в лютому 2016 року, останні звернулися до суду з позовом про скасування рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №317/9374 «Про надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 2,33 га за кадастровим номером 8000000000:82:138:0096, яка розташована між будинками АДРЕСА_1 та будинком АДРЕСА_1» зі змінами, внесеними рішенням від 25.12.2014 №732/732.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

23. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка передана позивачу в оренду, рішення про передачу земельної ділянки в оренду та договори оренди є чинними. Проте оскаржуваним рішенням зазначеній земельній ділянці надано статус скверу, що порушує права позивачів, як добросовісних користувачів земельною ділянкою. Крім того, позивачі зазначають, що оскаржуване рішення прийнято на виконання судового рішення, проте таке рішення скасовано.

24. Відповідач проти позову заперечував. Стверджував, що відповідно до положень Земельного кодексу України відповідач має право розпорядження землями в межах м. Києва, в тому числі зміни цільового призначення, крім земель, переданих в приватну власність.

25. Вважає, що на момент винесення оскаржуваного рішення Київської міської ради від 22.05.2013, позивач не був землекористувачем спірної земельної ділянки, договірних правовідносин між ними не існувало, оскільки на підставі судових рішень, що набрали законної сили, земельну ділянку площею 0,64 га було повернуто міській раді. Лише після цього в 2014 році позивач ініціював питання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, у зв`язку з чим земельну ділянку знову було повернуто в його користування.

26. Також відповідач наполягав за застосуванні наслідків пропуску строку звернення позивача до суду, обґрунтовував, що причини, на які посилався позивач, не є поважними.

27. Третя особа ОСОБА_2 та ГО «Звіринецький сквер» стверджували, що оскаржуване рішення не є рішенням про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки. На підставі рішень від 19.07.2005 та від 31.10.2006 дві земельні ділянки, які надані позивачеві в оренду, надавались як за рахунок інших землекористувачів, так і за рахунок озеленених територій, внесених до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, з встановленням не цільового призначення, а функціонального використання під будівництво житла.

28. Вважають, що відповідно до Земельного кодексу України в межах однієї категорії земельні ділянки використовуються для різних цілей її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, це виключне право міської ради визначати не лише цільове призначення, а й конкретне функціональне її призначення.

29. Також, на їхню думку, забудова на цій земельній ділянці є незаконною та загрожує життю, здоров`ю людей.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

30. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірні земельні ділянки були передані позивачам у користування на підставі договорів оренди, що судовими рішеннями були визнані недійсними та згодом поновлені за наслідками перегляду таких рішень за нововиявленими обставинами.

31. У лютому 2016 року спірні земельні ділянки повернуто позивачам. Отже, на час звернення з позовом до суду земельні ділянки перебувають у користуванні ТОВ «Інноваційна будівельна компанія» і ТОВ «Український фонд розвитку регіонів». Оскільки на підставі оскаржуваного рішення земельну ділянку, що надана позивачам в оренду з цільовим призначенням для забудови, було віднесено до земель рекреаційного призначення, наведене є перешкодою у реалізації позивачами права користування земельними ділянками та порушує їх права.

32. Відповідач, як сторона у справі №5011-47/12740-2012, був обізнаний про наявність судових рішень, в тому числі про скасування рішення Господарського суду міста Києва №5011-47/12740-2012 від 30.10.2012 щодо визнання недійсним договору оренди, та 04.02.2016 на виконання судових рішень передав спірну земельну ділянку позивачам. Отже, земельні ділянки, яким надано статус скверу, перебувають у користуванні (оренді) позивачів, договори оренди між сторонами не припинено, тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

33. Відповідач не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанції.

34. Вважає, що позивачі були законними землекористувачами спірних земельних ділянок на час прийняття оскаржуваного рішення 22.05.2013 про надання цим ділянкам статусу скверу. Договірних відносин між Радою та позивачами не існувало у зв`язку з визнанням недійсними договорів оренди в судовому поряду.

35. Суди не взяли до уваги та не дали оцінки обставинам, встановленим судовими рішеннями у справах № 826/9309/13-а, № 826/1512/14, № 826/7491/14, № 910/14096/13, в яких рішення від 22.05.2013 № 317/9374 було предметом розгляду. Обставини, встановлені у цих рішеннях, не підлягають доказуванню.

36. Також відповідач звертав увагу на те, що суди неправильно застосували статті 99, 100 КАС України, які встановлюють строки звернення до суду та наслідки їх пропуску. На його думку, саме з дати набрання законної сили рішеннями суду, якими під час перегляду за нововиявленими обставинами скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2012 у справі №5011-47/12739-2012 та №5011-47/12740-2012, для позивачів почався перебіг шестимісячного строку звернення до суду.

37. Третя особа ОСОБА_2 у заяві від 31.10.2016 про приєднання до касаційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив її процесуальні права, оскільки виніс постанову раніше, ніж вона встигла ознайомитися із матеріалами справи. Окрім того, перехід суду у письмове провадження позбавив її права заявляти клопотання.

38. Звертає увагу на порушення судами статей 99, 100 КАС України, яке вбачає у тому, що суди взяли до уваги нікчемний, на її думку, акт приймання-передачі земельної ділянки від 04.02.2016, на якому відсутня печатка Київради. Земельним законодавством не передбачено такого документа, право оренди виникає з момент державної реєстрації.

39. Окрім того, зазначає, що позивачі скористалися правом на досудове вирішення спору і 23.06.2015 зверталися до Київської міської ради з пропозицією про скасування спірного рішення, але отримали відмову. Тому, відповідно до ч. 4 ст. 99 КАС України строк звернення позивачів до суду становить один місяць з моменту отримання ними у вересні 2015 року відповіді про результати розгляду звернення.

40. Окрім того, вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про чинність рішення про надання земельної ділянки в оренду суперечать рішенню Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009, за яким акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

41. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.

42. Предметом оскаржуваного рішення від 22.05.2013 і договорів оренди є одні й ті самі земельні ділянки:

- площею 0,64 га (кадастровий номер 8000000000:82:138:0096), розташована між будинками N АДРЕСА_1 та N АДРЕСА_2, надана в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.01.2006 №82-6-00338, укладеного між Київської міської ради та ТОВ «Український фонд розвитку регіонів»;

- площею 1,69 га (кадастровий номер 8000000000:82:138:0098), розташована на АДРЕСА_1, надана в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007 №82-6-00399 земельної ділянки площею 1,69 га, що знаходиться на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:82:138:0096, укладений між Київською міською радою та ТОВ «Інноваційна будівельна Компанія».

43. Юридичну значимість для позивачів оскаржуване рішення має в силу того, що порушує його права як орендаря земельної ділянки.

44. Ключовим правовим питання у справі є правомірність рішення міської ради про надання спірній земельній ділянці статусу скверу з огляду на наступне відновлення чинності договорів оренди, за якими ці ділянки надано під будівництво.

45. Спірним також залишається правомірність поновлення строку звернення до суду.

(а) щодо строку звернення до суду

46. Питання щодо поновлення строку вирішувалося ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.06.2016.

47. Цей суд взяв до уваги, що 04.02.2016 Київською міською радою підписано акт приймання-передачі, за яким спірну земельну ділянку повернуто ТОВ "Український фонд розвитку регіонів". Враховуючи, що у період з моменту прийняття оскаржуваного рішення до 04.02.2016 спірна земельна ділянка не перебувала у користуванні позивачів, з моменту повернення спірної земельної ділянки у користування позивачів і до звернення ними до суду з даним позовом пройшло менше шести місяців, то строк звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин.

48. Верховний Суд з такими висновками погоджується.

49. Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

50. Особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав, повинна, насамперед, довести наявність у неї цих прав. Зважаючи на те, що права позивачів на спірні земельні ділянки (на підставі договорів оренди) відновилися лише з набранням законної сили судовими рішеннями за наслідками перегляду справ за нововиявленими обставинами (27.06.2015 і 28.05.2015), Суд погоджується з тим, що саме з цього моменту почався перебіг строку звернення до суду.

51. Позивачі звернулися до суду 01.04.2016, тобто з пропуском шестимісячного строку приблизно на 4 місяці. Однак пропуск цього строку не призводить до автоматичної втрати права на позов.

52. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

53. Отже, закон пов`язує можливість розгляду позову, поданого з порушенням строку, із встановленням поважності причин його пропуску. Водночас закон не передбачає переліку обставин, які можуть вважатися поважними причинами пропуску строку. Оцінка конкретних обставин у взаємозв`язку із поведінкою позивача є індивідуальною у кожній справі. Однак, насамперед, суди враховують поведінку позивача.

54. Оцінка поважності/неповажності конкретних обставин як причин пропуску строку звернення до суду здійснюється саме судом першої інстанції. Саме цей суд, дослідивши усі обставини справи в сукупності, повинен дати їм оцінку, застосувати відповідну норму процесуального закону та дійти висновку про поновлення строку чи залишення позовної заяви без розгляду.

55. Відповідно до ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права переоцінювати ці обставини, а може лише перевірити правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм процесуального права.

56. Перевіряючи дотримання судом першої інстанції вимог ст. 99, 100 КАС України, Суд звертає увагу, що поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачі пов`язували з тим, що спірні земельні ділянки після численних судових рішень були повернуті в користування позивачів лише 04.02.2016, тобто саме з зазначеної дати у позивачів виникли підстави для звернення з позовом про скасування оскаржуваного рішення.

57. З матеріалів справи вбачається, що після набрання законної сили судовими рішеннями за наслідками перегляду справ за нововиявленими обставинами (27.06.2015 і 28.05.2015) позивачі вчиняли дії, спрямовані на фактичне повернення земельних ділянок, зокрема 23.06.2015 позивачі зверталися до Київської міської ради з пропозицією скасувати рішення 22.05.2013 №317/9374 та від 25.12.2014 № 732/732. Листом від 21.08.2015 позивачів повідомлено про рішення постійної комісії з питань екологічної політики від 21.07.2015, яким скасування рішення від 22.05.2013 №317/9374 та від 25.12.2014 № 732/732 визнано недоцільним.

58. Згодом позивачі ініціювали примусове виконання судових рішень (виконавче провадження відкрито 02.09.2015), яке завершилось фактичною передачею земельних ділянок 04.02.2016.

59. Це свідчить про те, що позивачі не втрачали інтересу до предмету спору, вчиняли дії на захист своїх прав і намагалися вирішити спір в позасудовому порядку. Застосування строку звернення до суду без урахування цих обставин справи було б непропорційною перешкодою для правового захисту.

60. Оцінюючи доводи третьої особи ОСОБА_2 про нікчемність акту приймання-передачі земельної ділянки від 04.02.2016, Суд бере до уваги, що цей документ складено у виконавчому провадженні ВП № 48604106 під час виконання наказу Господарського суду м. Києва від 24.06.2015 № 5011-57/12739-2012, яким Київську міську раду зобов`язано повернути ТОВ «Інноваційна Будівельна Компанія» земельну ділянку площею 1,69 га по

АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, який був чинний на час передачі земельної ділянки, у разі присудження стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі.

62. Отже, зазначений вище акт приймання-передачі земельної ділянки від 04.02.2016 є документом виконавчого провадження, що засвідчує факт і час передачі ділянки стягувачеві. Його складення передбачено законом. Відсутність печатки Київради та підписання цього акту від імені боржника головним спеціалістом відділу правової експертизи актів Київської міської ради та правової допомоги управління правового забезпечення діяльності Київської міської ради Барановим М. С. не позбавляє його значення доказу. З огляду на це Суд відхиляє доводи третьої особи ОСОБА_2. про нікчемність цього акту.

63. Так само помилковим є твердження третьої особи ОСОБА_2 про необхідність застосування судом ч. 4 ст. 99 КАС України.

64. Відповідно до цієї норми якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

65. Суд звертає увагу, що застосування місячного строку звернення до суду можливе до спорів, для яких можливість досудового порядку врегулювання передбачено саме законом. Іншими словами, повинен бути закон, який передбачає коло спорів, які можуть врегульовуватися в досудовому порядку, і сам цей порядок. Для прикладу, такий порядок передбачено ст. 56 Податкового кодексу України.

66. В інших випадках спроба позивача вирішити спір в позасудовому порядку не впливає на зміну строку звернення до суду. Інше тлумачення ч. 4 ст. 99 КАС України (у редакції, що діяла до 14.12.2017) призвело б до необґрунтованого погіршення становища осіб, які спробували вирішити спір без звернення до суду.

67. З огляду на вищенаведене, висновки суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку звернення до суду не є свавільними і їх зроблено з дотримання вимог процесуального закону.

(б) щодо правомірності рішення

68. Приймаючи оскаржуване рішення від 22.05.2013 №317/9374 про надання спірній земельній ділянці статусу скверу, Київська міська рада діяла як власник цієї землі та у межах своїх повноважень.

69. Однак не можна не враховувати, що у 2005 і 2006 роках цю ж земельну ділянку Київська міська рада передала в оренду позивачам. Так само діючи як власник та у межах своїх повноважень.

70. Дотримання процедури та обставини надання цих земельних ділянок виходять за межі предмету дослідження у цій справі. Суд враховує лише, що у 2012-2013 роках судовими рішеннями договори оренди були визнані недійсними. Але, як було встановлено у 2015 році, зазначені судові рішення було ухвалено без урахування істотних обставин, що існували на час розгляду справи та на час ухвалення рішення КМР від 22.05.2013 № 317/9374, але не були відомі відповідачам, а тому їх було переглянуто та скасовано, а у задоволенні позову прокурора - відмовлено. Судові рішення набрали законної сили.

71. Після скасування незаконного судового рішення особа, яка зазнала негативних наслідків виконання цього рішення, повинна бути відновлена у правах, які вона мала до порушення настільки, наскільки це можливо. Цей принцип, відомий у праві як «restitutіo in integrum», є визначальним для практики Європейського суду з прав людини. Реституція має, наскільки це можливо, усунути усі наслідки незаконного діяння і поновити ситуацію, яка, ймовірно, існувала за умови, що такі незаконні діяння не були вчинені. Цей обов`язок щодо потерпілого має держава в цілому, незалежно від того, дії яких саме органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб призвело до порушення прав.

72. Усуваючи наслідки незаконних судових рішень, суди допустили поворот виконання - земельні ділянки було повернуто позивачам. Однак не усі негативні для позивача наслідки може бути усунуто судовим рішенням.

73. Господарські суди не можуть в порядку повороту виконання скасувати рішення Київської міської ради про надання земельній ділянці статусу скверу. Не усунула цього наслідку і сама Рада, незважаючи на те, що позивачі зверталися з відповідними пропозиціями. Це і стало причиною спору.

74. З моменту, коли судові рішення про визнання договорів недійсними були скасовані, права позивача на земельні ділянку були відновлені. А отже, будь-які перешкоди, фактичні і юридичні, у користуванні нею повинні бути усунуті.

75. З цього моменту оскаржуване рішення про надання земельній ділянці статусу скверу втратило правомірність, оскільки вступило в суперечність з правами позивачів на цю саму земельну ділянку. Київська міська рада, діючи відповідно до принципів «належного урядування», мала б скасувати своє рішення самостійно і у такий спосіб відновити правове становище позивача, яке існувало до порушення.

76. Відповідно до ч. 3 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

77. Суд першої та апеляційної інстанції обґрунтовано взяли до уваги, що збереження чинності рішення про надання земельній ділянці статусу скверу призводить до порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

78. Відповідно до цієї статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. - права на мирне володіння майном.

79. Дійсно, право оренди є «майном» у розумінні Конвенції. Має місце втручання у це право, що виявилося у вилученні цієї земельної ділянки. І хоч її згодом було повернуто, використання за призначенням для будівництва унеможливлюється у зв`язку із віднесенням її до скверу. Законна підстава такого обмеження відпала, однак позивачі і далі, вже без законної підстави, «позбавлені» права на володіння майном.

80. Порушення прав, гарантованих Конвенцією, не може залишатися поза увагою Суду, оскільки може призвести до невиконання державою своїх міжнародних зобов`язань.

81. Що стосується громадських інтересів, зокрема інтересів мешканців мікрорайону «Звіринець», які тривалий час домагалися влаштування скверу на спірних земельних ділянках, то вони, безумовно, повинні враховуватися Київською міською радою. Однак інтереси мешканців мікрорайону щодо влаштування скверу і громадські інтереси загалом не можуть досягатися у спосіб, що призводить до порушення прав інших осіб, зокрема орендарів земельних ділянок.

82. Договори повинні виконуватися. Якщо орендодавець вважає, що договір не відповідає його інтересам, він може ставити питання про розірвання договору. Проте під час дії договору оренди земельної ділянки орендодавець не має права вчиняти дії (приймати рішення), які перешкоджають орендарю використовувати її за призначенням.

83. Під час розгляду справи у Верховному Суді учасники справи повідомили, що Київська міська рада не зверталася з позовом про розірвання догорів оренди та повернення цих ділянок. Також Київська міська рада не робила спроб для врегулювання ситуації з позивачами в позасудовому порядку.

84. Суд відхиляє доводи відповідача про неврахування судових рішень Окружного адміністративного суду м. Києва у справах № 826/9309/13-а (постанова від 29.08.2013), № 826/1512/14 (постанова від 11.03.2014), № 826/7491/14 (постанова від 04.08.2014), та рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/14096/13 (рішення від 01.10.2013), в яких рішення від 22.05.2013 № 317/9374 було предметом розгляду і у задоволенні позовів було відмовлено.

85. Суд звертає увагу, що ці рішення було ухвалено у справах за позовами різних позивачів, з різних підстав та у період, коли ще діяли рішення судів про визнання договорів оренди недійсними. Висновки судів про правомірність рішення від 22.05.2013 № 317/9374 зроблено за інших фактичних та правових умов, ніж ті, які настали у 2016 році. Відтак, висновків судів у цих справах не мають преюдиційного значення для справи, що розглядається.

86. Суд погоджується з доводами третьої особи ОСОБА_2 про те, що рішення Київської міської ради від 19.07.2005 та 31.10.2006 про надання позивачам земельних ділянок є актами одноразового застосування і себе вичерпали. В цій частини мотиви судових рішень є помилковими. Однак це не є суттєвим для вирішення спору, оскільки, права позивачів на земельні ділянки ґрунтуються не на рішеннях ради, а на договорах оренди, укладених на їх підставі.

87. Що стосується порушення процесуальних прав ОСОБА_2 , то такі порушення були усунуті під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в якому вона взяла участь. Вони не мали істотного впливу на вирішення справи в цілому і не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

88. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

89. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і відсутність підстав для задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.341, 343, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд -