РІШЕННЯ Велика Палата Верховного Суду у справі № 2а-4737/11/1370

У квітні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Червоноградської МСЕС , Інституту, третя особа - Відділення соцстраху, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати дії працівників Червоноградської МСЕС незаконними;

- скасувати санітарно-гігієнічну характеристику умов праці Устрицького Володимира Федоровича від 27 грудня 2010 року № 3533/06;

- зобов`язати Червоноградську МСЕС скласти інформаційну довідку про умови праці ОСОБА_3 за підприємством, на якому зафіксовано шкідливий вплив зовнішнього середовища, що призвело до хронічного захворювання працівника, та направити до Клініки професійних захворювань Інституту;

- скасувати повідомлення про професійне захворювання за формою П-3 Клініки професійних захворювань Інституту від 29 березня 2011 року № 11/412.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 6 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 червня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20 жовтня 2015 року позовні вимоги задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки виник з трудових відносин між позивачем як роботодавцем та працівником, який отримав професійне захворювання.

Не погоджуючись із таким рішенням, ЛВВГЗ подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

На обгрунтування касаційної скарги позивач, крім іншого, наводить доводи про те, що спір у справі належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Скагу мотивовано тим, що спір виник саме у зв`язку з незгодою ЛВВГЗ із діями Червоноградської МСЕС щодо видачі санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_3 .

Крім того, позивач стверджує, що спірні правовідносини не стосуються прав, свобод, інтересів чи обов?язків ОСОБА_3 , оскільки зобов`язання Червоноградської МСЕС скласти інформаційну довідку про умови праці ОСОБА_3 за підприємством, на якому зафіксовано шкідливий вплив зовнішнього середовища, що призвело до хронічного захворювання працівника, та направити до Інституту, не тягне жодних наслідків для ОСОБА_3 .

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення та наводить доводи щодо безпідставності позовних вимог ЛВВГЗ.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 березня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

4 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі та запереченні на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 15 квітня 2011 року до ЛВВГЗ надійшла заява колишнього працівника ОСОБА_3 з проханням надати йому акт за формою П-4 (акт розслідування хронічного професійного захворювання), оскільки у нього встановлено професійне захворювання. До цієї заяви було долучено копію повідомлення про професійне захворювання за формою П-3 Інституту від 29 березня 2011 року реєстраційний № 11/412 та висновок Центральної експертної комісії (протокол від 29 березня 2011 року № 11/412).

21 квітня 2011 року на адресу ЛВВГЗ надійшла копія санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_3 від 27 грудня 2010 року за вих. № 3533/06, складена лікарем з гігієни праці Червоноградської МСЕС Новачук Г. В.

Вважаючи таку характеристику складеною з порушенням вимог пункту 1.9 Порядку складання та вимог до санітарно-гігієнічних характеристик умов праці, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 грудня 2004 року № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2005 року за № 260/10540 (далі - Порядок), ЛВВГЗ звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК у редакції від 3 жовтня 2017 року.

Указані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Натомість, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як убачається зі змісту позовних вимог, ЛВВГЗ звернулося до суду з позовом до Червоноградської МСЕК , зокрема, про скасування санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_3 від 27 грудня 2010 року № 3533/06 та фактично оспорює наявність у останнього професійного захворювання у зв`язку з роботою у ЛВВГЗ.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що спір у справі стосується правовідносин, що виникли між ЛВВГЗ та ОСОБА_3 , який перебував із позивачем у трудових відносинах, та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ЛВВГЗ про поширення на неї юрисдикції адміністративного суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої статті 350 КАСсуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду