ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
засудженої ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 на вирок Індустріального районногосуду м. Дніпропетровськавід 18 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2017 року в кримінальному провадженні № 12016040660002145 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки м. Дніпропетровська, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2017 року, залишеним 15 листопада 2017 року апеляційним судом без змін, ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Районний суд встановив, що ОСОБА_5 маючи єдиний умисел на таємне викрадення чужого майна у великих розмірах, у період з 08 серпня по 14 вересня 2016 року в різний час доби за допомогою заздалегідь виготовлених дублікатів ключів неодноразово проникала у квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_8 , звідки викрала 8000 доларів США (що згідно з офіційним курсом валют встановленим НБУ в перерахунку становить 211407, 88 грн), кавомолку вартістю 326,33 грн, золотий ланцюжок вартістю 6722,85 грн, кошти в сумі 2500 грн, пенсійну пластикову картку банку «АБ Кредит Дніпро» на ім`я ОСОБА_8 з якої зняла кошти в сумі 3000 грн, а також інше майно, що не становить цінності, спричинивши потерпілій ОСОБА_8 матеріальної шкоди на загальну суму 223957,06 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і даним про її особу внаслідок суворості.
При цьому ОСОБА_5 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, вказує на застосування до неї недозволених методів ведення слідства та порушення права на захист під час досудового розслідування, внаслідок чого вона надала відносно себе неправдиві показання, які були враховані судом при постановленні вироку. Зауважує, що при призначенні покарання суд не врахував наявність на її утриманні малолітньої дитини.
На думку засудженої, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції формально перевірив доводи її апеляційної скарги не надавши на них обґрунтованих відповідей, а тому вона вважає, що рішення цього суду було ухвалено без додержання вимог ст. 370 КПК.
Також, остання просить застосувати до неї Закон України «Про амністію у 2016 році» та звільнити від покарання.
Позиція учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 касаційну скаргу підтримали.
Прокурор виступив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 просить суд касаційної інстанції залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі – Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені засудженою у скарзі доводи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається зі змісту касаційної скарги засудженої, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до неналежної оцінки доказів судом першої інстанції та неправильності встановлених ним обставин справи, що в силу ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину зроблений з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі наданих у судовому засіданні показань самої засудженої ОСОБА_5 , а також показань потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та досліджених судом: протоколу огляду від 17 вересня 2016 року з фототаблицею до нього, виписки по рахунку ОСОБА_8 , договору № 15336.1 від 25 серпня 2016 року, протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 вересня 2016 року, висновків експерта № 2610 від 26 жовтня 2016 року та № 2645 від 28 жовтня 2016 року, заяв про видачу готівки, довідки ПАТ «Державний ощадний банк України», копій протоколів огляду від 17 вересня та 31 жовтня 2016 року, копії протоколу додаткового огляду від 29 вересня 2016 року.
За встановленими фактичними обставинами суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК.
Наведені в касаційній скарзі доводи засудженої є аналогічними тим, що були викладені нею в апеляційній скарзі, які апеляційний суд ретельно перевірив та надав на них у своєму рішенні умотивовані відповіді.
Зокрема, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженої та врахувавши установлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження й докази, досліджені місцевим судом під час судового розгляду з точки зору їх достовірності, належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів – з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про їх безпідставність і доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги засудженої про застосування до неї недозволених методів слідства під час досудового розслідування були предметом вивчення суду апеляційної інстанції, який своєю ухвалою від 30 серпня 2017 року надіслав прокурору заяву обвинуваченої ОСОБА_5 з приводу зазначених фактів, за результатами перевірки якої слідчим прокуратури Дніпропетровської області 14 листопада 2017 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях співробітників Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, і це рішення слідчого засудженою та її захисником не оскаржувалось.
Наведені у касаційній скарзі засудженої доводи про порушення її права на захист не можна визнати прийнятними, адже розгляд кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій проводився з участю захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і в матеріалах справи відсутні будь-які заяви засудженої або інші дані, які би вказували на те, що це її право було порушено.
Як убачається з вироку районного суду, суд призначив ОСОБА_13 покарання з додержанням вимог ст. 65 КК, визначивши його у розмірі наближеному до найнижчої межі передбаченої санкцією кримінального закону за вчинений нею злочин, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та даних про її особу, яке за своїм розміром є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зважаючи на це, доводи засудженої про наявність у неї неповнолітньої дитини, яка перебуває під опікою її матері ОСОБА_8 , не можуть бути визнані такими, що ставлять під сумнів законність прийнятого рішення та дають Суду підстави стверджувати про явну суворість та несправедливість призначеного покарання з огляду на обставини вчинення нею цього злочину.
Засуджена ОСОБА_5 не підпадає під дію Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810 – VIII «Про амністію у 2016 році» на підставі положень статей 1 та 9 цього Закону, оскільки вчинене нею кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких. Крім того, раніше амністія до неї вже застосовувалась. Так, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2014 року на підставі п. «в» ст. 1 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1185-VII «Про амністію у 2014 році» її було звільнено від відбування покарання призначеного за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськавід 06 лютого 2014 року за злочини, передбачені ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК, а згідно з вимогами п. «е» ч. 1 ст. 4 Закону України від 1 жовтня 1996 року № 392/96 – ВР «Про застосування амністії в Україні» амністія не може бути застосована до осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин. У зв`язку з цим доводи засудженої у касаційній скарзі про застосування до неї амністії є неприйнятними.
Наведені ОСОБА_5 у касаційній скарзі доводи не ставлять під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій викладених в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну чи скасування судових рішень, при перевірці матеріалів кримінального провадження Судом не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд