ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_13 ,
прокурора ОСОБА_14 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 10 липня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260110000170, за обвинуваченням
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 9 червня 2016 року за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років та на підставі статей 75, 76 КК звільненої від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 червня 2018 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК, закрито у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Апеляційний суд Чернівецької області ухвалою від 10 липня 2018 року залишив ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_15 без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_15 обвинувачувалась у тому, що вона 20 лютого 2018 року, перебуваючи за згодою власника – ОСОБА_16 – в її будинку на АДРЕСА_1 , скориставшись відсутністю уваги сторонніх осіб, переконавшись, що її ніхто не бачить, шляхом вільного доступу таємно викрала із шафи комп`ютерного стола вироби із жовтого металу на загальну суму 18234,72 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім того, 16 березня 2018 року ОСОБА_15 , перебуваючи в будинку ОСОБА_16 за вказаною вище адресою, скориставшись відсутністю господарів, відволікши увагу малолітніх дітей, шляхом вільного доступу повторно, таємно викрала золоті вироби зі шкатулки для прикрас, що лежала у шафі комп`ютерного стола, на загальну суму 9550 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Місцевий суд закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_15 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_15 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованими висновки судів про те, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_15 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення і може бути закрито у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення. На думку прокурора, потерпіла та ОСОБА_15 перебували не у трудових, а в цивільно-правових відносинах, остання виконувала роботи не як найманий працівник, а як виконавець послуг. При цьому прокурор вказує на неправильне ототожнення понять «трудового договору» та «договору про надання послуг».
Позиції учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
Прокурор ОСОБА_14 вважав, що касаційна скарга задоволенню не підлягає та просив судові рішення залишити без зміни.
Підстави розгляду кримінального провадження палатою
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 6 серпня 2019 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_15 за касаційною скаргою прокурора на зазначені вище судові рішення на підставі ч. 1 ст. 4341 КПК передано на розгляд Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеногов раніше ухваленій постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 21 травня 2019 року (справа № 743/610/16, провадження № 51-3937км18).
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, касаційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_15 має здійснити Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного кримінального суду, як це передбачено ч. 1 ст. 4341 КПК.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_14 , перевіривши матеріали кримінального провадження, Перша судова палата дійшла такого.
У цьому кримінальному провадженні на розгляд палати винесено питання щодо правильного застосування норми кримінального процесуального закону, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону України від 23 лютого 2014 року№ 767-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо припинення норм законів, схвалених 16 січня 2014 року» (далі – Закон № 767-VII)), щодо визначення терміну «найманий працівник».
Висновок щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII) у подібних правовідносинах викладено у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2019 року (справа № 743/610/16, провадження № 51-3937км18).
У цій постанові колегія суддів зазначила, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення є правильними. Поняття «найманий працівник» у нормі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК, є значно ширшим, ніж у трудовому праві, та охоплює собою не лише ті випадки, коли винний на підставі укладеного трудового договору виконував певну роботу в інтересах потерпілого, а й усі інші випадки трудових правовідносин, коли особа на підставі будь-якого цивільно-правового договору виконувала роботу на користь потерпілого і на момент вчинення злочину фактично була найманим працівником.
Із такою позицією судова палата погоджується, але вважає за необхідне її уточнити з огляду на нижченаведене.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник, відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII, чинній на момент розгляду справи судом), до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення віднесено також провадження щодо кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), якщо воно вчинено особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.
Віднесення до предмета кримінального провадження у формі приватного обвинувачення діянь, вчинених особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого, пов`язано з особливим довірчим характером відносин потерпілого з особою, яка вчинила діяння. А саме з тим, що такій особі з боку потерпілого з його власної волі було надано доступ до певного майна, що впливає й на розширення диспозитивних прав сторін у кримінальному провадженні, в тому числі й на надання потерпілому такого права за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК.
При цьому КПК не містить визначення терміну «найманий працівник», яке вживається у п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII). А тому для розкриття змісту цього поняття слід звернутися до інших нормативно-правових актів.
Зокрема, визначення терміну «найманий працівник» викладено у ст. 1 Закону України від 3 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»: «фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об`єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю», а також у п. 11 ст. 1 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»: «фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи».
Співставлення наведених юридичних дефініцій указує на те, що спільним для них є визначення терміну «найманий працівник» як фізичної особи, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.
Враховуючи зазначене, для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII) у провадженнях щодо особи, яка стосовно потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого, окрім встановлення відповідності кваліфікації вчиненого нею діяння наведеним у цьому пункті, необхідно також пересвідчитись у тому, чи підпадає ця особа під ознаки, які містяться у нормативному визначенні терміну «найманий працівник».
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-370цс18) на підставі аналізу положень ст. 21 Кодексу законів про працю України, статей 626 і 837 Цивільного кодексу України дійшла висновку, що головною відмінністю цивільно-правового та трудового договорів є їх предмети. А саме, у цивільно-правовому договорі роботодавця цікавить результат, отриманий внаслідок проведених робіт. Предметом трудових договорів є сам процес трудової діяльності працівника (трудові обов`язки, початок та закінчення робочого дня, тривалість перерви тощо). Аналогічний підхід застосований і в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року (провадження № 61-36816св18).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_15 , згідно з обвинувальним актом її обвинувачено за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК у вчиненні крадіжки майна ОСОБА_16 , якою заподіяно потерпілій матеріальної шкоди.
У підготовчому судовому засіданні потерпіла ОСОБА_16 відмовилася від обвинувачення в цьому кримінальному провадженні, надавши договір про надання послуг від 4 грудня 2017 року, укладений між нею та ОСОБА_15 . При цьому потерпіла просила закрити кримінальне провадження, мотивуючи тим, що злочини було вчинено ОСОБА_15 як особою, яка в неї була найманим працівником та завдала шкоду виключно її власності (а.п. 25а).
Водночас у судовому засіданні і ОСОБА_15 підтвердила те, що вона дійсно працювала в ОСОБА_16 .
З огляду на викладене Кіцманський районний суд Чернівецької області ухвалою від 4 червня 2018 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК, закрив на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
При цьому суд встановив, що обвинувачена ОСОБА_15 є найманим працівником у потерпілої ОСОБА_16 за договором про надання послуг від 4 грудня 2017 року і кримінальними правопорушеннями шкоду завдано виключно власності потерпілої.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, перевіривши всі доводи прокурора в апеляційній скарзі, які є аналогічними тим, що викладені у його касаційній скарзі, та зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався.
На обґрунтування рішення апеляційний суд послався на те, що матеріалами кримінального провадження повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_15 у період вчинення інкримінованих їй кримінальних правопорушень була найманим працівником у відносинах з ОСОБА_16 , оскільки виконувала роботу згідно з цивільно-правовим договором. При цьому апеляційний суд указав, що відповідно до чинного законодавства виконання робіт, надання послуг громадянином може здійснюватися як за трудовим, так і за цивільно-правовим договорами.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про віднесення цього кримінального провадження до тих, що здійснюються у формі приватного обвинувачення, та про наявність підстав для його закриття згідно з п. 7 ч. 1
ст. 284 КПК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення є обґрунтованими.
Як убачається з договору про надання послуг від 4 грудня 2017 року та додатку № 1, укладеного між ОСОБА_16 і ОСОБА_15 , остання зобов`язувалася на замовлення потерпілої виконувати комплекс послуг з прибирання житлового будинку та прибудинкової території (а.п. 23–25).
При цьому, зміст вказаного договору про надання послуг містить істотні умови, які з огляду на згадані вище позиції Верховного Суду в постановах від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-370цс18) та від 08 жовтня 2018 року (провадження № 61-36816св18) дозволяють вважати ОСОБА_15 найманим працівником у відносинах з ОСОБА_16 . Зокрема, у зазначеному договорі визначено конкретний вид робіт та місце їх виконання, періодичність їх здійснення, час початку та закінчення виконання робіт, порядок оплати виконаних робіт. І це дає достатні підстави для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (у редакції Закону № 767-VII) у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_15 .
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій надали правильну правову оцінку встановленим фактичним обставинам кримінального провадження та дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_15 на момент вчинення нею кримінальних правопорушень, у вчиненні яких її обвинувачено, хоча й виконувала на користь потерпілої роботу на підставі цивільно-правового договору, однаку відносинах з ОСОБА_16 була найманим працівником.
За таких обставин касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Виконуючи приписи ст. 442 КПК, судова палата вважає необхідним уточнити висновок щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (у редакції Закону № 767-VII), який викладено у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2019 року (справа № 743/610/16, провадження № 51-3937км18).
Висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах
Щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (в редакції Закону № 767-VII)
Терміном «найманий працівник» у вказаній нормі охоплюються не тільки фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, але і фізичні особи, які перебувають із вказаними суб`єктами у фактичних трудових відносинах (у тому числі, якщо особа виконувала роботу на підставі цивільно-правового договору, зміст якого складають умови, що фактично визначають взаємні права та обов`язки працівника і роботодавця за трудовим договором).
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд